Особливості формування продуктивності садів

Курсова робота

Особливості формування продуктивності садів

Вступ

В України є величезний потенціал для розвитку садівництва — сприятливі природні умови для вирощування плодових і ягідних культур, унікальні ґрунти. Все це, як переконані садівники, в поєднанні з сучасними технологіями, дасть змогу нашій державі зайняти чільне місце серед країн із розвинутим промисловим садівництвом У XIX столітті відомий український помолог Лев Платонович Симиренко писав: «Гарна садовина досі не є продуктом постійного споживання населенням і, окрім хіба що літа, вона доступна лише заможнішим класам». Як бачимо, висновок не втратив своєї актуальності й сьогодні, адже дорогі закордонні фрукти не кожному по грошах, а українських обмаль. Крім того, фрукти іноземного виробництва, на жаль, не завжди належної якості, оскільки до нас часто потрапляє те, що не приймають на реалізацію в європейських країнах. Там існують дуже жорсткі стандарти, згідно з якими до споживача має надходити виключно високоякісна продукція.

Україна має значні переваги перед європейськими державами за природно-економічним потенціалом для влаштування промислового садівництва. Це передусім підтверджується тим, що тут за умов найповнішого використання такого чинника високої економічної ефективності садівництва, як поглиблення зональної спеціалізації, можна успішно вирощувати всі без винятку плодові і ягідні культури помірного клімату. На жаль, ця перевага ефективного ведення промислового садівництва використовується поки що незадовільно.

Сучасний рівень розвитку садівництва в Україні не дозволяє повністю забезпечити потреби населення в плодах і ягодах. Основною причиною такого стану є повільна розробка та впровадження сучасних високоефективних технологій виробництва садівничої продукції, що обумовлено, передусім, слабкою матеріально-технічною базою як наукових установ, так і виробничих господарств галузі. Як наслідок цього відчувається дефіцит нових технологій, розробка яких розтягується на багато років.

Основи методики досліджень в садівництві заклали П. Г. Шитт (1930), Н.Д. Співаковський (1956), С. Пирс (1969), В. А. Потапов (1976, 1998), Г. А. Лобанов (1980), Б. А. Доспехов (1985), Г. К. Карпенчук (1987), Е.Н. Сєдов (1995), В. Ф. Мойсейченко (1997) та інші.

Провідними українськими установами, які займаються питаннями садівництва є Мліївський інститут садівництва ім. Л. П. Симиренка УААН (Черкаська обл.), Інститут садівництва УААН (м. Київ) із Львівським та Донецьким філіалами та мережею дослідних станцій — Кримською, Краснокутською, Подільською та ін., Інститут зрошувального садівництва УААН (Запорізька обл.) та ін.

Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що швидкість оновлення знань в садівництві сьогодні залишається нижчою в порівнянні з іншими галузями. Причиною цього є, перш за все, недосконалість методики досліджень, хоча звичайно, відчувається і певний вплив об'єкту досліджень як багаторічної рослини. Саме тому аналіз та застосування новітніх технологій підвищення продуктивності саду залишається актуальним. Крім цього, важливим є вивчення сучасних передових прийомів агротехніки вирощування саду з метою підвищення врожайності.

Метою даної курсової роботи є вивчення та аналіз методичних засад та практичних прийомів агротехніки для формування продуктивності садів.

Означена мета передбачає виконання наступних завдань:

— розглянути загальні технологічні та методичні принципи створення високопродуктивних насаджень;

— висвітлити сучасний стан садівництва в Україні;

— дослідити прийоми агротехніки вирощування продуктивних садів;

— визначити особливості технологій вирощування інтенсивних садів;

— проаналізувати досвід та перспективи вирощування інтенсивних садів на Закарпатті.

Об'єктом дослідження є плодові дерева, саджанці та підщепи.

Предметом дослідження є основні закономірності створення високопродуктивних садів.

Методи дослідження. У дослідженні технології вирощування продуктивних садів застосовано методи аналізу, спостереження та узагальнення, монографічний, а також логічний підхід.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. У першому розділі «Технологічні і методичні принципи створення сучасних високопродуктивних насаджень» ми висвітлюємо екологічні фактори ефективного садівництва та його сучасний стан в Україні. У другому розділі «Прийоми агротехніки вирощування продуктивного саду» ми розглядаємо систему агротехнічних заходів вирощування високопродуктивного саду. У третьому розділі «Особливості агротехніки інтенсивних садів» ми аналізуємо специфіку технологій вирощування інтенсивних садів.

1. Технологічні і методичні принципи створення сучасних високопродуктивних насаджень

1.1 Роль екологічних факторів у садівництві

1.1.1 Світло

Світло — джерело енергії в процесі фотосинтезу, для його ефективного здійснення потрібні висока інтенсивність світла і досить високий вміст пігментів.

При проходженні світла через густу крону значна частина фотосинтетично активної радіації поглинається і листя опиняються в умовах недостатнього забезпечення світлом. У середньому листя поглинають 80 — 85% енергії фотосинтетично активних променів сонячного спектру (400 — 700 нм) і 25% енергії інфрачервоних променів, що становить близько 55% від енергії загальної радіації.

У прямій залежності від рівня освітлення і інтенсивності фотосинтезу знаходиться продуктивність. При рівні освітленості 70 — 80% від повного вона становить 4 — 7 г сухої речовини на 1 м² листя в день, при 28 — 30% - в 1,5 — 2 рази нижче [6, с. 84].

Для росту листя необхідні асиміляти. До розгортання 30 — 45% площі лист споживає асимілятів з більш зрілого листя або запасаючих тканин. У міру зростання листа посилюється транспорт асимілятів з нього в інші листя та органи і поступово, при досягненні 60 — 90% кінцевої площі, лист стає донором асимілятів. Дорослі листя залишають на власні потреби 10 — 40% асимілятів.

З метою підтримки необхідного для приросту речовини надлишку асимілятів необхідно формуванням крони забезпечити достатню освітленість всього листя. Вони повинні отримувати не менше 30% повного денного світла. Продуктивність малооб'ємних крон особливо висока через сприятливе співвідношення освітленої площі поверхні крони та її обсягу; це ж відноситься до кронам, сформованим за типом пальмети. Для забезпечення достатнього приросту речовини в повному обсязі крони її діаметр не повинен перевищувати 3 м, а по можливості наближатися до 2 м. До центральної частини старих густих крон доходить тільки 6 — 10% сонячних променів, таке листя в кронах майже не бере участі у синтезі речовин.

Сильна обрізка при зниженні крони, розкриття центру шляхом видалення великих гілок підвищують продуктивність листя всіх частин, що залишилися крони за рахунок кращої освітленості.

1.1.2 Ґрунт

Недостатність кисню пов’язано з випаданням опадів і перезволоженням ґрунту. На постачання коренів киснем сильно впливає аерація ґрунту. На її підвищення спрямовані такі прийоми, як розпушування ґрунту, вміст її в чистому від бур’янів стані, внесення органічних добрив, заходи щодо збереження та поліпшення структурності.

Специфічність плодових культур як багаторічних рослин з глибоко проникаючою кореневою системою зобов’язує враховувати ґрунт і ґрунтоутворюючі породи. Якість ґрунтів на ґрунтах різних типів визначають на глибину поширення коренів. Оцінку проводять за такими основними показниками: за потужністю ґрунтових горизонтів, об'ємній масі, гранулометричному і мікроагрегатного складу, змісту органічної речовини та основних елементів мінерального живлення, рН, тобто за фізичним та хімічним властивостям.

Реакція середовища має істотне значення для спрямованості ґрунтових процесів і рівня родючості. Кислотно-лужні умови залежать від типу ґрунту і можуть коливатися в широких межах (рН 2,5 — 10,5). Нормальною реакцією вважається рН 6,0 — 8,0 [15, с. 45].

Таблиця 1.1. Оптимальні для плодових рослин рН ґрунту (по В. Ф. Валькову, 1986)

Існують оціночні шкали за багатьма показниками ґрунту, ними слід користуватися при розробці ефективної системи заходів щодо окультурення ґрунтів саду як при виборі ділянок під сади, так і при диференціюванні прийомів агротехніки в існуючих садах.

1.1.3 Рельєф

Рельєф впливає на температуру повітря в приземному шарі. Експозиція схилів, що впливає на мікроклімат приземного шару повітря, набуває суттєвого значення у розміщенні яблуні, чорної смородини, суниці, для яких східні і південно-східні схили менш сприятливі, ніж для вишні та аґрусу. Від напряму схилів залежить тривалість вегетаційного періоду, тому що внаслідок різних кутів падіння сонячних променів змінюється температура ґрунту [15, с. 46].

Перерозподіляючи кліматичні чинники, рельєф створює умови для формування відхилень режимів: теплового, світлового, вологості ґрунтів, руху атмосферних мас і ін. Від поєднання цих відхилень залежить мікроклімат конкретної ділянки. У увігнутих формах рельєфу існує небезпека заморозків. Мікроклімат південних схилів тепліше і сухіше, ніж мікроклімат північних схилів. У саду складається свій мікроклімат. Під впливом захисних насаджень накопичується більше снігу, на 1 — 3⁰С підвищується температура повітря в денні години, зменшується випаровування вологи, підвищуються вологість ґрунту і відносна вологість повітря, підтримується помірне провітрювання.

1.1.4 Температура

Успіх вирощування тієї чи іншої породи (і навіть окремих сортів) в конкретних ґрунтово-кліматичних зонах нашої країни залежить перш за все від температурного режиму. Найбільш високу морозостійкість виявляють плодові культури в період глибокого (органічного) спокою; морозостійкість різко знижується з період вимушеного спокою і з початком вегетації. Великих збитків завдають також поворотні весняні холоди [15, с. 47].

Температуру, при якій спостерігається часткове пошкодження або повна загибель генеративних утворень, називають критичною. Вона неоднакова для різних культур і сортів, а також для квіток, що знаходяться в різних фазах розвитку. У період цвітіння, і особливо під час запліднення, стійкість до заморозків значно знижується, тому прогнозування заморозків, тобто короткочасного зниження температури повітря або ґрунт у нижче 0 ° С на фоні позитивних середньодобових температур, становить практичний інтерес (можна встигнути вжити заходів — дощування, задимлення і т. п.).

1.1.5 Вода

Протягом вегетації плодові та ягідні рослини використовують велику кількість води; на кожні 100 кг плодів яблуня витрачає понад 50 м³ води. Особливо важливе водопостачання протягом перших 3 місяців вегетаційного періоду (цвітіння, утворення та ріст зав’язей, посилений ріст вегетативних частин).

Зимові опади відіграють особливу роль. Вони оберігають рослини від вимерзання і поповнюють запаси ґрунтової вологи в період сніготанення. Сніг погано проводить тепло. Навіть невеликий його шар (кілька сантиметрів) забезпечує перепад температури між приземним шаром повітря і ґрунтом 10 — 15⁰С, оберігаючи коріння від вимерзання. Накопичення снігу в садах — ефективний прийом запобігання садів від підмерзання та накопичення запасів води в ґрунті [15, с. 48−49].

Для отримання високих і регулярних врожаїв в садах необхідно постійно підтримувати оптимальну ступінь зволоження ґрунту. Інтервал вологості ґрунту в зоні залягання основної маси коренів для плодових рослин досить вузький (при зниження вологості нижче 70% починається пригнічення рослин).

У створенні сприятливого водно-повітряного режиму ґрунту в плодових і ягідних насадженнях провідна роль належить агротехнічним методам (зрошення, накопичення і раціональне використання ґрунтової вологи). Поліпшити водно-повітряний режим дозволяє комплекс заходів: збільшення запасу води в ґрунт і в зимовий період за допомогою снігонакопичення; зменшення стоку талих і дощових вод (снігозатримання, створення захисних насаджень, оранка і ін.); поліпшення водно-фізичних властивостей ґрунт у (збільшення вмісту гумусу, створення глибокого окультуреного шару за допомогою плантажною оранки); максимальне зниження втрат води в результаті випаровування поверхнею ґрунт у (своєчасна обробка ґрунт у, мульчування, боротьба з бур’янами) [15, с. 49].

1.2 Вікові періоди життя плодових культур та загальні принципи їх вирощування

Послідовні зміни в індивідуальному розвитку плодових дерев П. Г. Шитт назвав віковими періодами. На підставі морфологічних змін надземної системи виділено 9 вікових періодів, які визначають заходи агротехніки щодо регулювання активності росту і підвищення продуктивності плодових культур:

— період росту — триває від виникнення рослини і до формування першого врожаю, залежно від породи, сорту, підщепи і технології (2−6 років); у цей період найбільш активно відбуваються процеси апікального і латерального росту та формоутворення — при оптимальних зовнішніх умовах приріст пагонів може досягати 80 — 100 см і більше за вегетацію;

— період росту і плодоношення — від першого врожаю до настання регулярного плодоношення (2−8 років); характеризується активним формоутворенням, у тому числі прогресуючим формуванням генеративних бруньок та врожаїв з досить високою якістю плодів, деяким послабленням росту;

— період плодоношення і росту — від настання регулярного плодоношення до найбільш продуктивного плодоношення за даних умов (6−15 років); цей період відрізняється найбільш високою врожайністю високоякісних плодів, здебільшого регулярним плодоношенням, активністю формоутворювальних процесів, послабленням росту, але при оптимальних зовнішніх умовах ріст пагонів нормальний — приріст за вегетацію становить 30−50 см; починається відмирання обростаючих гілочок і слабких скелетних частин;

— період плодоношення — рослини формують максимальні врожаї у даних умовах, але якість плодів (величина) погіршується порівняно з попереднім періодом; у ряді порід, зокрема зерняткових, проявляється періодичність плодоношення, надземна система досягає максимальних розмірів, ростові процеси затухають і приріст пагонів за вегетацію не перевищує 15−20 см, поступальний ріст гілок припиняється, відмирають обростаючі гілочки в центрі крони, гілки оголюються, деякі відмирають, і плодоношення переноситься на периферію; тривалість періоду — до 10−15 років і більше [11, с. 72];

— період плодоношення і всихання — спостерігається помітне зниження врожайності, відмирання напівосновних гілок та деяких верхніх частин основних гілок, посилюється відмирання плодоносних гілочок, з’являються поодинокі пагони в оголеній частині крони та вовчки на основних гілках, утворюються нові плодоносні частини; тривалість періоду — 3 — 10 років;

— усихання, плодоношення і росту — від відмирання невеликих основних частин до часткового відмирання великих основних гілок; посилюється відмирання обростаючих гілок в центрі, а згодом і в периферійній частинах крони, відновлюється крона в нижній її частині за рахунок зростаючого утворення вовчків; тривалість періоду — до 5−8 років;

— усихання, росту і плодоношення — масове відмирання великих скелетних гілок, поступовий розвиток сильних вовчків у нижній частині крони; період триває до 6−7 років;

— усихання і росту — відмирання основних гілок першого порядку, виникнення основних гілок з вовчків; тривалість періоду — 5−6 років;

— росту — закінчується відмирання крони, зберігається лише основа стовбура, утворюється поросль на пеньках.

Практичне значення мають лише перші чотири періоди, стосовно до особливостей яких конкретизують технологічні заходи вирощування плодових культур з тим, щоб одержати оптимальні показники росту і плодоношення, властиві рослинам у даний період [11, с. 76].

Період росту. Технологічні заходи повинні бути спрямованими на прискорення регенерації кореневої системи і високе приживання дерев, активізацію росту та своєчасне визрівання тканин пагонів, створення необхідних конструкцій крон чи кущів, забезпечення встановленої щільності насадження та раннього вступу його у промислове плодоношення. З цією метою оптимізують водний і поживний режими грунту шляхом подивів, мульчування пристовбурних смуг чи кругів, впровадження раціональних систем удобрення, утримання і обробітку ґрунту, застосовують прогресивні заходи боротьби з хворобами і шкідниками, способи формування крон, захищають кореневу систему від пошкоджень морозами, а штамби і гілки — від сонячних опіків та гризунів, при потребі насадження ремонтують.

Період росту і плодоношення. В цей період необхідно закінчити формування крон, активізувати розвиток вегетативних і плодоносних частин крони, підтримувати оптимальну активність росту, доглядати за врожаєм. Тому після закінчення формування крони обмежують її висоту, а згодом і діаметр (товщину), відповідним обрізуванням забезпечують належне освітлення усіх її частин та оптимальну активність росту і утворення плодоносних гілочок; стосовно до активності росту і плодоношення диференціюють удобрення і регулювання водного режиму, забезпечують нормальне запилення і запліднення, захищають насадження від пошкоджень хворобами, шкідниками, морозами [11, с. 79].

Період плодоношення і росту. Основним завданням технології є підтримання належної активності росту пагонів, забезпечення регулярного помірного плодоношення та високої якості плодів. Нормального освітлення усіх частин надземної системи, а отже, і продуктивного фотосинтезу, досягають обмеженням її об'єму, проріджуванням у місцях загущення, видаляють сухі гілки і формують нові обростаючі гілочки з однорічних приростів. Створюють оптимальний поживний і водний режими ґрунту — систему удобрення і водозабезпечення диференціюють відповідно до стану насадження, зокрема урожайності, характеру плодоношення, якості плодів, активності росту пагонів. Ретельно здійснюють заходи з догляду за врожаєм: боротьбу з хворобами та шкідниками, весняними приморозками, забезпечення запилення і запліднення. Усі технологічні заходи необхідно спрямувати на збільшення тривалості цього періоду [11, с. 79−80].

Період плодоношення. Активізація росту пагонів, забезпечення значних регулярних урожаїв та високої якості плодів — основна мета технології цього періоду. її досягають омолоджуючим обрізуванням і проріджуванням, нормуванням квіток чи зав’язі, посиленим удобренням та належним водозабезпеченням, своєчасним і якісним виконанням заходів із захисту рослин від уражень хворобами, шкідниками, приморозками.

1.3 Стан та перспективи розвитку плодівництва в Україні

До кінця XX ст. в Україні споживання плодів людиною не перевищувало 60−70% фізіологічно обґрунтованої норми. Лише в окремих областях (Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Крим та ін.) на душу населення в рік вироблялось понад 80−100 кг плодів і ягід. У більшості господарств плодівництво було низько рентабельним або збитковим у зв’язку з низькою урожайністю і неякісною продукцією. Урожайність садів у країні становила 40−60 ц/га, в деяких областях (Волинська, Житомирська, Рівненська та ін.) — 10−20 ц/га, в окремих спеціалізованих господарствах, дослідних садах — 200−300 ц/га і більше. Навіть на присадибних ділянках нерідко вирощували в перерахунку на 1 га до 200 ц і більше плодів яблуні, до 300 ц ягід суниць.

Ґрунтово-кліматичні умови в Україні сприятливі для вирощування листопадних плодових культур — в усіх зонах можна вирощувати високі й сталі врожаї екологічно безпечних плодів, за винятком районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, та околиць великих промислових міст.

На перспективу основними напрямами розвитку плодівництва є: спеціалізація, концентрація та інтенсифікація.

Спеціалізація — створення приватних, кооперативних та інших типів господарств, основним завданням яких є вирощування продукції плодівництва. Рівень спеціалізації, тобто питома маса плодівництва в усій товарній продукції господарства, повинен становити 70−90%.

Концентрація — зосередження плодових і ягідних насаджень у спеціалізованих господарствах; зональна концентрація — розміщення тих чи інших культур у природно-кліматичних зонах, найбільш сприятливих для їх вирощування. Площа товарних плодоносних плодових насаджень в селянських (фермерських) приватних господарствах має становити 10−20 га, у кооперативних та інших типах господарств залежно від зони — до 300−500 га і навіть більше, а загальна площа земельних угідь, відповідно, становить 25−50 і 500−1000 га. Товарні насадження більш теплолюбних культур (персик, абрикос, черешня та ін.) концентрують у південному Степу, Закарпатті, Криму та інших подібних за ґрунтово-кліматичними умовами зонах і районах, а найбільш вологолюбні, зокрема смородину, малину, суниці, — в Поліссі, Західному Лісостепу, Прикарпатті.

Інтенсифікація плодівництва — об'єктивний і динамічний розвиток, внаслідок якого значне підвищення врожайності, якості плодів та економічної ефективності галузі забезпечується на основі послідовного вкладення додаткових коштів і праці на одиницю саду, що зумовлює вдосконалення усіх виробничих процесів шляхом впровадження прогресивних технологій і методів організації виробництва.

Прогресивні технології мають відповідати таким основним вимогам:

— акумулювати новітні досягнення науки і передового досвіду і базуватись на автоматизації усіх виробничих процесів, тобто бути індустріальними; не забруднювати навколишнє середовище, зберігати і примножувати природну родючість землі, тобто бути екологічно безпечними;

— економно витрачати усі види енергії (електричну, пальне тощо), тобто бути енергозберігаючими;

— забезпечувати одержання ранніх, високих і сталих врожаїв високоякісних, екологічно безпечних плодів, конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках [13, с. 14].

Прогресивні методи організації виробництва — створення раціональної науково обґрунтованої структури господарства (визначення рівнів спеціалізації і концентрації, структурних підрозділів і взаємозв'язку між ними, джерел матеріально-технічного забезпечення, фінансування тощо), визначення характеру і напрямку діяльності в конкретних природно-економічних умовах (підбору культур, видів і обсягів продукції для реалізації, ринків збуту та ін.), забезпечення своєчасного і якісного виконання усіх процесів інтенсивних технологій, оптимізація витрат матеріально-технічних засобів, коштів і праці, що сприяє підвищенню урожайності, зниженню собівартості продукції, зростанню прибутку і рівня рентабельності виробництва.

Основні шляхи інтенсифікації (основи прогресивних технологій закладання і вирощування інтенсивних садів):

— підбір і закладання садів сортами на підщепах — сортопідщепними комбінаціями, які характеризуються обмеженими розмірами крон, раннім вступом у плодоношення, високою стабільною врожайністю, імунністю до хвороб, пристосованістю до зональних умов, конкурентоспроможною якістю плодів;

— закладання насаджень ягідників скороплідними, високоврожайними сортами, імунними до хвороб, з високою якістю ягід;

— закладання насаджень здоровим (безвірусним) садивним матеріалом;

— впровадження раціональних конструкцій насаджень з високою щільністю розміщення рослин, що забезпечує одержання ранніх високих промислових врожаїв;

— впровадження оптимальних конструкцій крон, способів формування, обрізування плодоносних дерев, що сприяють прискоренню плодоношення, одержанню високих стабільних врожаїв, поліпшенню якості плодів, механізації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці при виконанні робіт у саду;

— застосування екологічно безпечних систем удобрення, які забезпечують раціональне використання усіх видів добрив, поліпшують родючість ґрунтів і поживний режим рослин, не забруднюють підґрунтові води, продукцію, підвищують врожайність і товарну якість плодів;

— впровадження зональних екологічно безпечних, протиерозійних, енергозберігаючих систем утримання ґрунту, які забезпечують збереження його природних властивостей, сприяють підвищенню врожайності та одержанню екологічно безпечних плодів і ягід;

— застосування екологічно безпечних способів боротьби з хворобами та шкідниками, що не забруднюють навколишнє середовище [14, с. 13−14].

2. Прийоми агротехніки вирощування продуктивного саду

2.1 Методика закладки саду

садівництво плодовий культура агротехніка При виборі земель під сади необхідно враховувати їх географічне положення, від якого залежать розміщення плодових порід і підбір їх асортименту. Після попереднього експертного обстеження при позитивній оцінці ділянки для закладки промислового саду фахівці проектної організації проводять на ньому детальні фітобіологічні і ґрунтові дослідження, а в необхідних випадках — геологічні і гідрологічні.

Основними організаційними елементами саду є квартали, що розділяються дорогами і садовозахисними насадженнями. Під дорожню мережу, садовозахисні смуги і господарські будівлі відводять не більше 15% площі земельного масиву, що виділяється. Ця площа збільшується при організації промислової зони [14, с. 22].

Наступним етапом закладки саду є вибір саджанців. Від правильного підбору порід, сортів і підщеп залежать тривалість життя дерев, продуктивність садів і їх економічна ефективність.

На підставі зонального сортовипробування і виробничої перевірки помологічних комісій областей складають сортимент плодових культур для промислового саду, в який включають списки найбільш цінних сортів, що районують, рекомендують кількісне (процентне) співвідношення порід і сортів.

Підщепи вибирають з урахуванням конструкцій насаджень, забезпеченості робочою силою. Склад і співвідношення порід і сортів в насадженні залежать від природно-кліматичних умов, географічного положення господарства, наявності і розташування магістральних шосейних і залізних доріг, відстані до основних центрів збуту продукції і плодопереробних підприємств і інших чинників.

На основі довголітніх дослідів і практики рекомендовані схеми посадки плодових дерев з урахуванням біологічних особливостей окремих порід, сортів і підщеп, природно-кліматичних умов зон і агротехніки [Додаток А].

Для ефективного використання механізмів при обробці ґрунту, боротьбі з шкідниками і хворобами, для підвищення продуктивності праці дерева в садах висаджують по певній системі. Найбільш поширена прямокутна система (по П.Г. Шитту), відстані в ряду при цьому в 1,5 — 2 разу менше, ніж між рядами. У такій системі поєднуються переваги як густої, так і розрідженої посадки. Можна розмістити 300 — 500 дерев на сильнорослих підщепах і більше на 1 га; створюються умови для механізованої обробки ґрунтів. Ця система вважається основною на рівнинних ділянках і на схилах крутизною до 7 — 8° [14, с. 25].

Основне завдання передпосадкової підготовки ґрунту — створення оптимальних або близьких до них умов для росту і розвитку кореневих систем плодових рослин. Для цього треба поліпшити фізико-хімічні властивості ґрунту на можливо велику глибину, створити запас поживних речовин в зоні розміщення основної маси коренів.

Меліоративні заходи. Вони спрямовані на поліпшення водно-повітряного режиму ґрунтів. На ділянках з високим рівнем ґрунтових вод (ближче 1,5 — 2 м) і в районах з надмірним випаданням опадів в літній період закладають дренаж. Відкритий дренаж не дуже зручний, оскільки осушувальна мережа займає місце, потрібно великі витрати на догляд за нею (боротьбу з бур’янами і водною рослинністю, очищення і т.д.). Досконаліші системи закритого дренажу; широке поширення отримали кротовий і гончарний дренажі.

Окультурення ґрунту. При окультуренні фізико-хімічні властивості ґрунтів покращуються на велику глибину, створюється запас поживних речовин в зоні розміщення основної маси коренів.

Визнаним прийомом обробки ґрунту під закладку садів є глибока (плантажна) оранка на 40 — 60 см Плантаж покращує водний і повітря режими ґрунту, сприяє поглинанню і накопиченню вологи, дає можливість глибоко закладати добрива і цим збільшувати забезпеченість поживними речовинами нижніх горизонтів ґрунту, знижує запаси бур’янів і шкідників. Після плантажної обробки легше саджати плодові дерева. Залежно від початкового стану ґрунту, якості внесення добрив плантажна оранка підвищує врожайність в садах на 15 — 30% [2, с. 190].

Перед посадкою плодових дерев проводять неглибоку безвідвальну оранку або культивацію в 2 сліди з одночасним боронуванням. Роз'ємні борозни заорюють плугами і розрівнюють боронами.

Розбиття площі. Розбиття — складний процес, що вимагає досвіду і навичок; невдале її виконання утрудняє механізовану обробку міжрядь і збільшує витрати на обробку пристволових смуг.

У розбитті виділяють два етапи: оконтурювання ділянки і розбиття на квартали, внутрішньоквартальне розбиття. Оконтурювання проводять за допомогою віх, мірної стрічки і кутомірних інструментів. Воно зводиться до побудови на місцевості прямокутників. Його починають з побудови основних ліній, до яких прив’язують усі інші. Напрям цих ліній — головною і осьовою, розташованих під прямим кутом, показує напрям меж кварталів.

Посадка плодових дерев. У плодівництві використовують декілька способів посадки плодових дерев:

— по заздалегідь викопаних ямах;

— по плантажній оранці без ям;

— траншейна посадка (у декількох модифікаціях);

— механізований спосіб посадки [9, с. 159].

Частіше плодові дерева саджають по плантажній оранці. Після підйому плантажу немає необхідності у великих ямах. Дерева висаджують по добре підготовленому ґрунту відразу після розбиття площі. На місцях посадки в ґрунт забивають посадочні кілки і з північного їх боку викопують невеликі ямки (30 — 40) х (30 — 30) см, щоб в них розміщувалися корені. При посадці стежать за тим, щоб усі корені саджанців були спрямовані вниз і не загиналися вгору по стінках ями, дерево повинне щільно прилягати до посадочного кілка.

Пересадка — важка процедура для будь-якої рослини, оскільки вона пов’язана зі значним ушкодженням кореневої системи. Приживаність саджанців, їх ріст і формування в саду протікатимуть тим успішніше, чим менше пошкоджена їх коренева система, сприятливіші умови для швидкого відновлення коренів і чим менше транспірування до початку активної діяльності коренів, що знову утворюються.

Зменшення ушкодження коренів при пересадці. Незалежно від способу посадки і якості її виконання приживаність висаджених саджанців визначається передусім їх станом до посадки, особливо станом кореневої системи.

Вік і якість посадочного матеріалу. Тільки сильні, добре розвинені саджанці успішно приживаються і ростуть в садах. Якщо приживаність саджанців першого сорту складає 97 — 100%, то у саджанців другого сорту вона знижується до 87 — 90%, тому важливо придбавати і висаджувати в сад саджанці першого сорту. При відборі їх необхідно враховувати відповідність підщеп біологічним особливостям сортів, а також пристосованість до місцевих природних умов [15, с. 93].

Терміни посадки. Приживаність і ріст рослин пов’язані з термінами їх висадки в сад. Ці терміни залежать від біологічних особливостей культур, кліматичних і погодних умов. Кращий сезон для посадки плодових дерев — осінь, в цей час створюються хороші умови для регенерації кореневих систем. Відновлення коренів, передуюче росту пагонів, є чинником, що визначає хорошу приживаність рослин при осінній посадці. Крім того, весняний термін посадки набагато коротший за осінній.

Попередження розхитування саджанців вітром. Із-за незначних розмірів кореневих систем саджанців їх стійкість в ґрунті і опір розхитуючій дії вітри дуже слабкі. Із-за вітру обриваються крихкі ростові корені первинної будови, що утворюються при регенерації. Це погіршує приживаність рослин, їх ріст і розвиток. Для підвищення стійкості висаджені рослини підв'язують шпагатом до кілків, що встановлюються з південного боку дерев в період посадки. Довжина кілків ПО — 120 см, товщина 4 — 5 см Підв'язку проводять на рівні перших скелетних гілок у вигляді «вісімки».

Післяпосадочне обрізання дерев. При своєчасній посадці і відносно прохолодній і тривалій весні, а також при підтримці високої вологості ґрунту впродовж вегетації регенерація і ріст коренів у висаджуваних дерев трохи відстають від розвитку надземних частин. В цілому рослини добре забезпечуються водою. У північній і середній зонах садівництва обрізання в рік посадки не проводять, переносячи її на весну другого року. Тут здійснюють лише загальне незначне укорочення провідника і бічних гілок на четверту-п'яту частину їх довжини без формування крони.

Впродовж вегетації рослини обробляють пестицидами, захищаючи від шкідників і хвороб [15, с. 227].

Захист від мишоподібних гризунів і зайців. В період листопада в садах необхідно знищити усі бур’яни, прибрати сміття і рослинні залишки (обрізання гілок, купи кілків і т.д.), що служать притулком і місцем розмноження мишоподібних гризунів. Для боротьби з ними по усій площі саду, а також в садовозахисних смугах восени, в холодну пору року, розкладають отруєні бактерійні приманки. Для захисту від зайців і мишей на зиму необхідно штамби і підстави скелетних гілок щільно обв’язати хвойними гілками (ялиновим гіллям) або захистити стеблами соняшнику, шматками толю, щільного паперу, комірчастою плівкою.

2.2 Роль формування крони та обрізування плодових дерев

Плодове дерево — це єдиний організм; різні частини і органи його не автономні у своїх функціях. Обрізання надземної частини завжди позначається на рослинному організмі в цілому. У дерев, що піддавалися сильному обрізанню, менше коло штамбу, сумарна поверхня листя, маса крони і кореневої системи в порівнянні з деревами, які не обрізали.

При обрізанні треба враховувати і інші закономірності росту і плодоносіння. Недооцінка ярусного розташування гілок в кроні у окремих порід і сортів призводить до сильної загущеності, додаткових витрат на вирізку гілок. Знання закономірностей циклічної зміни скелетних і обростаючих частин в кроні дозволяє продовжити життя дерева, його продуктивний вік.

Плодові дерева потрібно обрізувати систематично. Відсутність обрізання або нерегулярне її виконання сприяє формуванню однобоких, сильнозагущених крон, часто з пониклими тонкими гілками. Дерева досягають великих розмірів; плодоносна деревина в центрі крони відмирає; увесь урожай формується на периферії. Плоди стають набагато дрібніше, часто ушкоджуються шкідниками і вражаються хворобами. Доглядати за рослинами і збирати урожай стає незручно; нерідко дерева бувають переобтяжені плодами, що призводить до ушкоджень в суворі зими.

Обрізання завжди слід виконувати в комплексі з іншими агроприйомами (обробка ґрунту, добриво, зрошування, боротьба з шкідниками і хворобами) [6, с. 281−283].

Плодівники виділяють два способи обрізання: укорочення і проріджування. При укороченні (підрізуванню) зрізують частину однорічного приросту або частину багаторічної або плодоносної гілки. Після укорочення посилюється ріст пагонів, збільшуються галуження, загущення крони. Цей прийом сприяє потовщенню гілок, прискорює створення міцної крони, усуває перевантаження дерева урожаєм, знижує періодичність плодоносіння.

При проріджуванні (вирізці) видаляють однорічні або багаторічні гілки біля їх основи (на кільце). Вирізка непродуктивних, загущаючих крону гілок покращує її освітленість, сприяє збільшенню розмірів плодів, підвищує довговічність і продуктивність плодоносної деревини усередині крони. Після проріджування крони якість обприскування дерев проти шкідників і хвороб зростає.

Залежно від цільового призначення виділені основні види обрізання: формотворче, омолоджувальне, по зниженню висоти і обмеженню об'єму крон, санітарне обрізання. Такий розподіл умовний, оскільки обрізанням певного характеру нерідко вирішують декілька завдань. Наприклад, омолоджувальне обрізання дозволяє одночасно обмежити об'єм крони і відновити дерева, постраждалі від морозів.

У сучасному плодівництві відомі близько 70 різних типів крон дерев, далеко не рівнозначних по поширенню в різних умовах ведення галузі. З них близько 10 широко представлені в промислових садах, хоча ще не вдалося створити конструктивно здійснену форму крони дерева, повністю позбавлену недоліків.

Форми крон умовно підрозділяють на дві основні групи: поліпшені природні і штучні. Поліпшені природні форми (округла, сферична) зберігають природні морфологічні особливості порід і сортів; іноді вони по габітусу наближаються до вільно зростаючих крон [15, с. 284].

Природні поліпшені крони. Ці округлі форми різних модифікацій досі найширше представлені в плодових насадженнях нашої країни. Проте окремі властивості таких крон не цілком відповідають вимогам інтенсивного саду. Сферичні великі об'ємні форми перешкоджають ущільненню посадок. Дерева повільніше освоюють відведену ним площу живлення, пізніше вступають в пору товарного плодоносіння. У округлій кроні зовнішня і внутрішня зони нерівноцінні по проникненню і розподілу світла, інтенсивності фотосинтезу, розміщенню листя і генеративних органів і, отже, по рівню продуктивності.

Використання періодичного омолоджуючого обрізання, зниження висоти, обмеження об'ємів дерев, освітлення зовнішньої зони і пристрій вертикальних отворів дають можливість різко збільшити продуктивну частину об'єму крони.

Штучні крони. Основні достоїнства садів з штучними кронами: швидкоплідність, висока врожайність, поліпшені товарні якості плодів і, отже, висока економічна ефективність. Проте для створення штучних крон (особливо на сильнорослих підщепах) потрібно великі витрати ручної праці.

2.3 Догляд за плодовими деревами та збір урожаю

Основні цілі регулювання навантаження урожаєм: отримання щорічних стабільних урожаїв високоякісних плодів, збереження активної життєдіяльності рослин упродовж усього періоду експлуатації саду, підтримка рівноваги між процесами росту і плодоносіння.

Існують 4 способи регулювання навантаження: агротехнічний, механічний, хімічний і біологічний.

Агротехнічний спосіб дає можливість забезпечувати умови для оптимального росту вибраних сортоподвойных комбінацій і запилення квіток, а також підтримувати фізіологічну рівновагу між ростом і плодоносінням впродовж усього періоду життя саду.

Механічний спосіб регулювання навантаження застосовують для прискорення вступи молодих насаджень в плодоносіння, а також для підвищення або, навпаки, зниження навантаження в дорослих садах. При цьому використовують основні прийоми обрізання [17, с. 309].

Хімічний спосіб регулювання росту і плодоносіння спрямований на стимуляцію або інгібірування росту вегетативних і генеративних утворень і пряме нормування числа плодів. Відомо багато фізіологічно активних речовин, які можна застосовувати для регулювання плодоносіння. На практиці слід використовувати лише ті, які значаться в «Списку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до застосування на території України».

До біологічного способу регулювання навантаження урожаєм відносять заходи, спрямовані на зміну рівня і тривалості запилення залежно від погодних умов, сили цвітіння рослин і їх стану.

Ушкодження плодових бруньок в зимовий і весняний періоди обмежують райони промислової культури різних порід, і є однією з причин нерегулярного плодоносіння.

У зв’язку з коротшим періодом спокою зимові ушкодження плодових бруньок найчастіше відзначаються у кісточкових порід. Загиблі бруньки у них не розпускаються, а усихають і обсипаються. Частіше при пізніх зимових морозах ушкоджуються товкачики, які чорніють і усихають. Таке ушкодження у деяких сортів може стати причиною низької врожайності, незважаючи на щедре цвітіння.

Агротехніка може сприяти послабленню або посиленню радіаційних заморозків. Так, при вирощуванні в міжряддях трав і за відсутності поливів перепад температур збільшується. Система чорної пари, зрошування, загущене розміщення рослин послабляють вплив заморозків. Необхідно підбирати пізно квітучі і стійкі до заморозків сорти.

У боротьбі з радіаційними заморозками отримали широке поширення заходи, спрямовані на послаблення тепловипромінювання. Димлення — один з найбільш простих і доступних прийомів. Над поверхнею землі створюють щільну завісу з диму і часток водяної пари, яка зменшує вільне випромінювання теплоти з поверхні грунту і оберігає приземні шари повітря від вихолодження. Це забезпечує задовільний захист квітучих садів при радіаційних заморозках до 2 — 2,5 С [17, с. 315].

Разом з димленням у боротьбі із заморозками можна використовувати обприскування водою з дощувальних установок. Маючи високу теплоємність, вода підвищує температуру навколишнього повітря; при її замерзанні виділяється велика кількість прихованої теплоти, що також затримує падіння температури повітря Великий ущерб садам може наносити град, ушкоджувальний (а іноді і що знищує) листя, квітки, плоди. Для знищення градових хмар їх обстрілюють за допомогою ракет, які повинні розсіювати хмари на відстані 30…40 км від ділянок, що захищаються. Метод дорогий, вимагає створення служб прогнозу, стеження і запуску.

До недавнього часу в садах для оберігання навантажених плодами скелетних і напівскелетних гілок від поломки під них ставили підпори — чатали. У сучасних садах чаталовка замінена кріпленням суччя дротом або зв’язуванням гілок при значному їх навантаженні плодами. При сильних нахилах гілок у бік міжрядь їх зв’язують з сусідніми гілками. Для гілок, що ростуть уздовж ряду, опорою при нахилах служать гілки сусідніх дерев. Для порід і сортів, що характеризуються підвищеною ламкістю деревини, використовують вільне кріплення гілок дротом. Воно довше служить і менш трудомістко, ніж чаталовка, не заважає догляду за деревами. Для сортів з розкидистими кронами суччя кріплять дротом до центрального кільця, що встановлюється усередині крони. Можна також зв’язувати дротом гілки по периферії крони. Застосовують і зв’язування двох суччя, розташованих на протилежних сторонах дерев.

Недобір урожаю, зниження його якості можуть бути викликані передчасним опаданням плодів, яке спостерігається у деяких сортів яблуні (Джонатан, Липневе Черненко, Кальвіль сніговий) ще до настання знімної зрілості. Опадання плодів за декаду до знімання призводить до недобору 10 — 15% урожаю. Плоди, що обсипалися, непридатні для зберігання [17, с. 327].

Прибирання плодів і ягід — самий напружений і відповідальний період в садах. Несвоєчасне або неправильне прибирання призводить до великих втрат урожаю, зниження його якості.

Початок, тривалість і технологія проведення прибирання, а також погодні умови впливають на якість плодів — розмір, товарний вид, смакові достоїнства, придатність для далеких перевезень, тривалість зберігання і можливість використання на переробку.

Передчасне знімання плодів призводить до недобору урожаю, оскільки в останній фазі формування плодів їх маса зростає за добу. При пізньому зніманні маса плодів зростає, але збільшуються втрати урожаю із-за падалиці. Запізнювання зі збиранням врожаю скорочує період післяжнивної вегетації рослин, коли в них накопичуються запасні речовини, що значною мірою визначають їх морозостійкість.

У плодів виділяють 3 міри зрілості: знімну, технічну і споживчу. Це ділення визначається особливостями біохімічних процесів, що відбуваються в плодах при дозріванні. Плоди насінних культур накопичують до знімання крохмаль, з переходом якого в цукри досягаються кращі смакові якості. Швидкість цього переходу залежить від біологічних особливостей сорту, температури і інших чинників середовища. У насінних урожай збирають зазвичай при знімній зрілості. Вона настає тоді, коли в плодах завершуються процеси росту і накопичення поживних речовин, плоди досягають розмірів і форми, властивих тому або іншому помологічного сорту.

У фазі знімної зрілості плоди більшості сортів насінних культур непридатні до споживання в їжу, їх смак, консистенція м’якуша, аромат не досягають показників, характерних для сорту. Це відбувається тільки при настанні споживчої зрілості, пов’язаної з повним біологічним дозріванням плодів.

За часом настання знімної зрілості виділяють літні, осінні і зимові сорти яблуні і груші. У сортів літнього терміну дозрівання знімна зрілість майже співпадає із споживчою; враховуючи час доставки, їх знімають на 4…5 днів раніше. Плоди цієї групи дозрівають в період доставки до споживачів. Термін зберігання плодів цієї групи 10 — 15 днів. [17, с. 330].

При збиранні врожаю агрономові слід враховувати спосіб реалізації продукції. Якщо урожай використовуватимуть на переробку, треба мати на увазі, що для консервації і приготування компотів зрілі плоди непридатні, оскільки при переробці вони втрачають форму. Для названих видів переробки не можна використовувати і недозрілі плоди, які в готовому продукті виглядають непривабливо, мають поганий смак. У плодів і ягід, призначених для переробки, виділяють ще технічну зрілість, яка або наступає на 2 — 4 дня раніше, або співпадає із споживчою зрілістю.

Плоди мають бути зняті акуратно; їх знімання треба доручати робітникам, що пройшли спеціальну підготовку. Вони повинні враховувати наступні вимоги до прибирання. Натиски і ушкодження шкірки можуть з’явитися при перенесенні або перевезенні плодів, тому знімна тара повинна мати м’яку обшивку; плоди слід укладати в тару обережно.

3. Особливості агротехніки інтенсивних садів

3.1 Значення слаборослих дерев в інтенсифікації продуктивності саду

Основні площі садів в Україні зайняті деревами на сильнорослих підщепах, що пов’язано з їх хорошою екологічною стійкістю і здатністю успішно рости і плодоносити в зонах з різними умовами. Проте увесь досвід розвитку світового садівництва останніх десятиліть і практика передових господарств України свідчать про те, що найбільш ефективний тип саду — насадження з деревами на слаборослих кленових підщепах. У таких садах рослини швидше вступають в плодоносіння і мають невеликі (природно обмежені в розмірах) крони, що дає можливість висаджувати їх ущільнено і швидко нарощувати площу листя, близьку до фізіологічного оптимуму.

Клонові підщепи розмножують вегетативно — відведеннями, нащадками, кореневими і стебловими живцями. Це дозволяє отримувати дерева, що більше вирівнюються за основними показниками росту і плодоносіння, чим при щепленні тих же сортів на насінні підщепи. З урахуванням основної біологічної особливості відібраних кленових підщеп — знижувати ріст прищеплених на них сортів — їх називають слаборослими. Залежно від міри впливу на ріст рослин виділяють декілька груп підщеп (таблиця. 3.1).

Таблиця 3.1. Угрупування плодових дерев по силі росту (по В. І. Будаговському)

Найбільшу значущість в практиці мають дерева перших трьох груп — їх розміри в 1,5 — 3 разу менше, ніж у сильнорослих. Для отримання дерев з обмеженими розмірами крон можна використовувати також і вставні (інтеркалярні) слаборослі підщепи. Їх вирощування ефективне у районах з суворим кліматом, де добре розмножуванні підщепи недостатньо морозостійкі або часто підіпрівають, а інші, стійкі до місцевих умов, погано розмножуються вегетативним способом. При щепленні живець слаборослого підщепи розташовують між сильнорослими або середньорослими як насінними, так і вегетативно розмножуваними підщепами і стандартними сортами. Довжина вставки з карликової підщепи 14 — 16 см Якщо прищеплюваний сорт має сильний ріст, довжину вставки збільшують до 20 — 22 см.

Використовуючи вставні підщепи, слід пам’ятати, що отримувані з їх участю дерева можуть бути неоднорідними по силі росту, скороплодности і врожайності. Це пояснюється складним характером взаємодії між прищеплюваними компонентами і великою неоднорідністю сіянців із-за їх гетерозиготності. Вирівнюваність дерев зі вставками можна підвищити при використанні кленових підщеп замість насінних і при щепленні вставок однієї довжини.

Дерева перших трьох груп відрізняються швидкоплодністью. У напівкарликову саду 6 — 7-річні дерева яблуні забезпечують врожайність 6 — 7 т/га. Подібна врожайність характерна для повновікових сильнорослих дерев, вступаючих в плодоносіння на 3 — 4 року пізніше, ніж слаборослі.

Разом із швидкоплідністью в слаборослих насадженнях спостерігається швидке по роках наростання урожаю.

Таким чином, по швидкоплідності і врожайності слаборослі сади є інтенсивними. Для виробництва, проте, важливі оцінка ефективності використання землі і швидка окупність вкладених коштів. Витрати на закладку садів деревами на кленових підщепах в 1,5 — 3 разу вище, ніж при використанні сильнорослих саджанців. Для карликового саду яблуні потрібне 1000−1250 саджанців, для напівкарликового (5×3 м) — 666, для сильнорослих (8×4 м) — 312 саджанці на 1 га.

Великі капітальні витрати повинні виправдовуватися отриманням високого економічного ефекту, зокрема швидкою окупністю вкладених коштів. Насадження з деревами на карликових підщепах окупаються на 4 — 5-й рік, на напівкарликових — на 5 — 6-й, а на сильнорослих — на 9 — 11-й рік після посадки [15, с. 359]

Невеликі розміри дерев в карликових і напівкарликових насадженнях дозволяють понизити і витрати праці на догляд за ними. Так, на знімання 1 т плодів з сильнорослих дерев витрачається 19 — 24,4 ч, з напівкарликових — 13 — 15,6, з карликових — 6 — 7,3 ч. Виробничі витрати на вирощування 100 кг плодів в слаборослих садах на 20 — 30% нижче, ніж в сильнорослих.

У садах із слаборослими деревами отримують продукцію вищої якості. При зніманні плодів з невисоких дерев зменшується травмування плодів. Невеликі рослини можна якісніше обробляти пестицидами, що знижує пошкоджуваність плодів паршею і плодожеркою.

Насадження із слаборослими деревами при хорошому догляді дають більші і краще забарвлені плоди. Відмінності по масі яблук, наприклад, в карликових і сильнорослих молодих садах можуть досягати 14 — 22%. Хороша освітленість усіх частин крон карликових дерев сприяє кращому фарбуванню плодів. Плоди, що отримуються з дерев на карликових підщепах, зазвичай містять більше сухих речовин і цукрів.