Організаційно-господарський план постійного декоративного розсадника Ріпкинського району Чернігівської області

Міністерство аграрної політики та продовольства України Білоцерківський національний аграрний університет Кафедра садово-паркового господарства Курсовий проект на тему: «Організаційно-господарський план постійного декоративного розсадника Чернігівської області Ріпкинського району»

Виконала студентка ІІІ-го курсу 2-ї групи Таня Керівник Роговський Сергій Володимирович Біла Церква — 2012

Вступ Головним компонентом зелених насаджень є різноманітні види і форми дерев та кущів, тому в наш час дедалі більше уваги приділяють декоративному озелененню територій. Оскільки часто трапляються випадки реалізації садивного матеріалу, вирощеного в «тепличних» умовах із застосуванням великої кількості добрив і стимуляторів росту, який при впровадженні у зелені насадження відкритого ґрунту втрачає свої декоративні якості або повністю відмирає, то першочерговим завданням у цій галузі ми бачимо вирощування та інтродукцію високо декоративного і стійкого до місцевих умов садивного матеріалу.

Щоб запобігти таким малоефективним способам озеленення, рекомендують використовувати садивний матеріал, вирощений в умовах регіону, в якому він буде використаний. Такий матеріал, вирощений у відкритому ґрунті, упродовж свого формування стає стійким до кліматичних умов, до пошкодження шкідниками та хворобами і легше переносить процес транспортування та приживлюваності.

Основними завданнями при роботі на розсаднику є:

· розмноження рослин місцевої та світової флори через проведення науково-дослідних робіт з інтродукції, акліматизації та селекції;

· збереження, вивчення, відтворення та поповнення в штучних умовах генофонду деревно-чагарникових і трав’янистих рослин природної, культурної та інтродукованої флори, особливо популярних, рідкісних та екзотичних;

· проведення освітньовиховної роботи з питань селекції, рослинництва, декоративного садівництва тощо;

· отримання якісного насіннєвого та вегетативного матеріалу, пристосованого до місцевих екологічних умов та кліматичних особливостей заходу України;

· проведення практичної підготовки студентів із цілого ряду навчальних дисциплін: ботаніки, дендрології, лісових культур, основи землеробства тощо.

Забезпечення стабільного лісо вирощування можливе при:

· наявності якісного місцевого садивного матеріалу;

· забезпеченні потрібним асортиментом лісових деревних порід;

· суворому дотриманні районування деревних і чагарникових порід.

За сучасною термінологією розсадником називають підприємство або його спеціалізовану частину, призначену для вирощування садивного матеріалу деревних та чагарникових порід, який в подальшому використовують для озеленення та садово-паркового будівництва, лісорозведення і штучного лісовідновлення, створення лісомеліоративних насаджень та закладання плодових садів.

Характерними рисами декоративного розсадництва є:

· значне розширення асортименту вирощуваних порід і видів продукції;

· активне опанування сучасних технологій вирощування нових видів садивного матеріалу;

· певна стихійність формування окремих елементів розсадництва внаслідок розрізненості виробників, відсутності консолідуючого центру та науково — обґрунтованої концепції його розвитку;

· не завжди достатня увага і допомога виробникам квітково-декоративної продукції з боку держави тощо.

Розділ 1. Загальні відомості про декоративний розсадник, природні та економічні умови району діяльності

1.1 Загальні відомості про розсадник Назва та приналежність: `Мрія' - приватний декоративний розсадник.

Місцезнаходження: Чернігівська область, Ріпкинський р-н.

Загальна площа: га.

Поштова адреса: 9 821, вул. Первомайська 4

Відстань:

до залізничної станції - 3 км.

до районного центру — 10 км.

до найближчого населеного пункту -2 км.

до найближчого джерела водопостачання — поблизу (100 м) озеро.

1.2 Природні умови Клімат області помірно-континентальний, з досить теплим літом та порівняно м’якою зимою та достатньою зволоженістю. Середня багаторічна температура найбільш теплого місяця (липня) +18,4−19,9°С, найбільш холодного (січня) від -6°С до -8°С. Але в окремі роки температура значно відхиляється від вказаних величин. Абсолютний температурний максимум +38°С, а мінімум -34°С. Безморозний період продовжується 155−170 днів. В окремі роки бувають сильні морози. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом 95−105 днів. Щодо поліської частини області, слід відмітити, зокрема, що клімат тут більш континентальний, якщо порівнювати з іншими районами Полісся України. Період вегетації (кількість днів з температурою понад 15°) становить 105−110 днів. Переважають західні вітри, що приносять 550−600 мм опадів за рік. Найменше опадів буває зимою (січень — лютий), найбільше їх припадає на червень-серпень. Ґрунтовий покрив області різноманітний. За типами поширення можна поділити її на три зональних частини: поліську, перехідну до лісостепової, що простягається на південь від означеної межі, і лісостепову. В поліській зоні переважають бідні безструктурні малородючі ґрунти. В основному тут поширені дерново-слабосередньопідзолисті піщані й глинисто-піщані ґрунти. В районах Ріпкинському, Щорському переважають дерново-слабопідзолисті глейові ґрунти в комплексі з дерново-глейовими і болотними ґрунтами. В долинах Десни, Сейму та Дніпра часто трапляються дерново-глейові, лучні й лучно-болотні та торф’янисті ґрунти. Окремими невеликими плямами у Чернігівському і Ріпкинському районах, північній частині Новгород-Сіверського поширені світло-сірі або опідзолені лісові ґрунти. У перехідній зоні (Ічнянський район) ґрунти в основному чорноземні опідзолені легкосуглинкові й темно-сірі опідзолені. Майже в кожному районі є декілька інших різновидностей. Так, в Ічнянському районі переважають дерново-слабоі середньопідзолисті ґрунти, але трапляються чорноземи потужні, малогумусні, вилуговані. Досить строкатий ґрунтовий покрив у Ніжинському районі: в східній частині його поряд із супіщаними дерново-середньопідзолистими різновидностями поширені дерново-глейові потужні лучні, в центральній частині трапляються торф’янисті, чорноземно-лучні, солончакуваті й карбонатні ґрунти. Легкосуглинкові опідзолені чорноземи зустрічаються у комплексі зі світло-сірими лісовими й чорноземно-лучними солонцюватими ґрунтами. Чимале місце займають також торф’янисті ґрунти. До лісостепової зони входять Бахмацький, Прилуцький, Бобровицький та частина Ніжинського району. Ґрунтовий покрив цієї зони більш одноманітний порівняно з іншими зонами області. Тут основними типами ґрунтів є чорноземи потужні й малогумусні і чорноземи опідзолені. Трапляються торф’яні й дерново-слабопідзолисті супіщані ґрунти і лучні содові солончаки в комплексі з чорноземно-лучними солончакуватими ґрунтами і плямами карбонатних солонців.

Корисні копалини. На території області налічується 428 родовищ різноманітних корисних копалин, серед яких 194 можуть розроблятися. Мінерально-сировинний потенціал регіону на 66,7% складається з паливно-енергетичних корисних копалин — нафти, природного газу, торфу; 30,3% належить будівельній сировині, 3% - решті. Нафта представлена 21 родовищем, на яких видобувні балансові запаси складають 12,7 млн. т, що становить 9,45% від запасів України. Видобувні запаси вільного газу складають у 11 родовищах 10,5 млрд. м3, що становить 1% від запасів України. Розчинений газ представлений 19 родовищами, видобувні запаси — 1,5 млрд. м3, що складає 4,18% від запасів України, а газовий конденсат — 2,95%. Серед родовищ вуглеводнів найбільшими щодо запасів є Гнідинцівське, Леляківське і Талалаївське. Вони є основою сировинної бази нафто-газовидобувної промисловості області (понад 50% запасів і 80% видобутку). Перспективними для пошуків родовищ вуглеводнів є надра Варвинського, Прилуцького, Талалаївського, Срібнянського, Ічнянського районів області. Торф представлений 256 родовищами, з них 88 родовищ із запасами 64,2 млн. т. Придатні до експлуатації. Перспективними для пошуків та видобутку торфу є надра Ріпкинського, Семенівського, Чернігівського, Корейського, Корюківського, Прилуцького, Менського, Сосницького, Борзнянського та Городнянського районів. У цих районах торф відрізняється високою якістю, помірною зольністю (10−16%) і ступенем розкладання (25−35%). Сировинна база будівельної галузі представлена 121 родовищем, з яких розробляється 65 родовищ. Розвідані запаси 98 родовищ цегельно-черепичної сировини, 9 — будівельного піску, 6 — будівельної крейди, 3 — скляної сировини, 3 — тугоплавкої глини, 2 — цементної та 1 — керамзитової сировини. Загальнодержавне значення мають запаси високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район). Велике промислове значення представляють родовища крейди в Новгород-Сіверському районі та цегляної сировини по всій території області. Налічується близько 15-ти родовищ глин, придатних для виготовлення черепиці, кахлю, гончарних виробів і виробів художньої кераміки. Гірничо-хімічна та агрохімічна сировина представлена запасами бішофіту та фосфоритів. На території області відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільске родовище Ічнянського району). Бішофіт є природним полімінеральним розсолом з високим вмістом хлориду магнію, брому та більш ніж 20 мікроелементів. Ця мінеральна сировина може використовуватися як бальнеологічний засіб, а також у багатьох галузях народного господарства: хімічній, будівельній промисловості, кольоровій та чорній металургії, електроенергетичній, легкій промисловості, сільському господарстві. Ведуться роботи з розширення видобутку, використання і реалізації бішофіту. Перспективні площі залягання фосфоритів поширені, в основному, в Городнянському, Щорському, Семенівському, Новгород-Сіверському, Коропському, Сосницькому, Менському районах області з сумарними прогнозними запасами понад 240 млн. тонн. Унікальні за своїми запасами й лікувальними якостями джерела мінеральних вод, що поширені в центральній частині області.

1.3 Економіка району Утворений в 1963 році, займає площу 210.6 га. Населення 31.7 тис. чол. Центр смт Ріпки. Розташований на північному заході Чернігівщини межує з Чернігівським і Городнянським районами Чернігівської, Гомельським, Лоєвським, Брагинським — Гомельської області Білорусі. Через район пролягли міжнародна автомагістраль Одеса-Санкт-Петербург і залізниця Київ-Санкт-Петербург.

120 населених пунктів.

Це — край змішаних лісів, різнотравних луків, боліт, ярів та мальовничих озер, серед яких перлиною сяють олешнянські Голубі озера. На заході протягом 75 км протікає р. Дніпро, на півночі - Сож. Є кілька невеликих річок: Немильня, Вир, Борзна, Білоус, Вертіч, Замглай. Багата флора і фауна. 40 видів рослин занесено до Червоної книги України. Створено 22 заказники місцевого значення. Мисливські угіддя — одні з найбільших в Україні.

Корисні копалини — торф, глина, кварцовий пісок. Площа лісів сягає 80 тис.га.

Районний центр — селище міського типу Ріпки. Знаходиться за 39 км від Чернігова і за 3 км від залізничної станції Голубичі. Вперше згадується у 1607 р. На початку ХІХ ст. отримало статус волосного містечка.

Відоме гончарними виробами. Одне з найдревніших міст не лише району, а й держави — Любеч, згадується у давньоруському літописі «Повість минулих літ» під 882 р. В ХVІІ-ХІХ ст. Любеч був сотенним містечком, волосним центром, належав чернігівському полковнику П. Полуботку, родині Милорадовичів.

З 16 промислових підприємств району найвідоміші: Добрянський держлісгосп — один з найбільших в Україні, Добрянські швейна та меблева фабрики, Папірнянський кар'єр кварцевих пісків, Голубівський цегельний завод. Розвинуте лозоплетіння в Радулі, гончарство — в Олешні.

В районі широко розвинута соціальна сфера. Охорону здоров’я забезпечують центральна районна лікарня, Любецька та Добрянська районні лікарні, 50 фельдшерсько-акушерських пунктів. Працює територіальний центр з обслуговування одиноких престарілих громадян та інвалідів. Освіту здійснюють 42 школи та Замглайське професійно-технічне училище. В Ріпках працюють районна гімназія, дитячо-юнацька спортивна школа. Для задоволення культурних потреб населення є 8 будинків культури, 33 сільських клуби, 3 районні та 32 сільські бібліотеки, 3 дитячі музичні школи, 2 історико-краєзнавчих музеї, 4 музейні кімнати. Виходить районна газета «Життя Полісся» .

В селищах Добрянка, Ріпки та Любеч функціонують стадіони. Вагомі здобутки мають спортсмени — вихідці з району: срібний призер чемпіонату Європи серед жінок з боротьби самбо Н. Смаль (с.Грабів), інтер-континентальний чемпіон IBF з боксу серед юніорів С. Рубіс (смт. Ріпки), золотий призер першості України з легкої атлетики серед юнаків В. Дубоносов (смт. Ріпки).

Минуле району репрезентують пам’ятки археології, починаючи з доби неоліту, архітектури, історії. Крім Любеча, на території району локалізоване біля с. Малий Листвен літописне місто Листвен, де в 1024 р. відбулася битва Ярослава Мудрого з Мстиславом Володимировичем, князем Чернігівським. В Любечі збереглися Антонієві печери (ХІ ст.), кам’яниця П. Полуботка (поч. ХVІІІ ст.), Спасо-Преображенська церква (ХІХ ст.). Привертає увагу дерев’яна церква Різдва Богородиці (кін. ХVІІІ ст.) у с. Суличівка.

Уродженцями Ріпкинського району є Святий Антоній Печерський, церковний діяч, засновник Києво-Печерської Лаври; Малуша, мати князя Володимира; С. Русова, педагог і громадський діяч; Л. Горлач, український письменник. Десять років прожив у Добрянці поет В. Самійленко.

Висновок Дослідивши ґрунтово-кліматичні умови території, що була дана для виконання курсової роботи, я зробила висновок, що вони є придатними для вирощування в декоративному розсаднику наступних деревно-кущових порід: туї західної, гліду звичайного, аґрус (сорти) та верес, виконавши певні заходи з освоєнням незайнятих земель, та підготувавши ґрунт для вирощування цих порід і зробивши ретельне планування території розсадника.

Розділ 2. Призначення, виробнича потужність та організація території розсадника

2.1 Технічне завдання на розробку проекту організаційно-господарського плану постійного декоративного розсадника

1.Призначення та виробнича потужність у розрізі відділень відповідно до планового (проектного) завдання розрахувати площі виробничих відділень розсадника.

2.Призначення розсадника — вирощування деревно-декоративних порід з подальшим їх збутом, кожного року потрібно виростити садильний матеріал в наступній кількості аґрус 5000, туя західна 3000, глід звичайний форма махрово квіткова 600 штук щепленням, верес сорти 7000 штук розмноження живцюванням.

3. Скласти перелік будівель, обладнання та оснащення необхідного для забезпечення нормальної діяльності розсадника.

4. Розробити та обґрунтувати проект сівозмін для виробничих відділень.

5. Запроектувати та обґрунтувати системи основного обробітку грунту.

6. Розробити та обґрунтувати проект системи внесення добрив.

7. Розробити та обґрунтувати агротехніку вирощування садивного матеріалу у розрізі виробничих відділень та порід.

8. Скласти технологічні карти вирощування садивного матеріалу та визначити виробничі витрати.

9. Визначити допоміжні витрати та технологічну собівартість продукції.

10. Скласти план реалізації продукції розсадника.

11. Розрахувати потребу в постійних і тимчасових робітниках розсадника для виконання планового завдання.

12. Провести розрахунок витрат на вирощування запланованої продукції та очікувані надходження від реалізації вирощеної продукції.

13. Визначити рентабельність виробництва.

14. Описати організацію праці та систему техніки безпеки у розсаднику.

2.2 Характеристика ділянки, відведеної під розсадник Аґрус — Ribes uva-crispa — вид ягідних рослин родини аґрусових. Аґрус утворює кущі висотою до 1,5 м. Плоди (несправжня ягода) округлі або довгасті, забарвлені в білий, жовтий, рожевий, червоний або чорний колір, містять 6—12% цукрів, вітаміни А, В і С. З зелених і напівстиглих ягід виготовляють компоти і варення; стиглі ягоди — добрий десерт і сировина для виробництва мармеладу, соків, вин, начинок для цукерок тощо. В Україні аґрус розводять в усіх районах. Плодоносить на 2—3-й рік. Урожайність 8—32 кг з куща. Аґрус щорічно дає високі урожаї. Ягоди його смачні і корисні. В них, в залежності від сорту, міститься від 5 до 15% цукрів і 1−2% корисних органічних кислот. По кількості вітамінів аґрус поступається тільки смородині. Ягоди аґрусу багаті солями фосфору, заліза, кальцію. Смак ягід аґрусу залежить від кількості цукрів, кислот, ароматичних речовин, від консистенції м" якоті, щільності і товщини шкірки, стану її поверхні (ворсистості і характеру ворсистості). Аґрус рано вступає в плодоношення. Вже через 1−2 роки після посадки кущі дають перші ягоди. З роками урожай швидко зростає і на 6−7 рік після посадки кущі вступають в пору повного плодоношення. Аґрус при доброму догляді рясно плодоносить (200 ц ягід з 1 га). Окремі добре розвинені кущі дають по 25−30 кг ягід. Аґрус в дикому вигляді росте в деяких країнах Європи, Азії, а також Північної Америки. Велика кількість культурних сортів аґрусу отримані від родичів европейського, далекосхідного і деяких видів американського аґрусу. Наші культурні сорти виведені в основному з аґрусу звичайного, який росте в Європі. Вони відрізняються від сортів, отриманих від американських видів, розміром, красивим зовнішнім виглядом ягід і добрим смаком. Аґрус — це кущ середньої висоти. На гілках, в залежності від сорта, розташовані одинарні, подвійні або тройні шипи. Суцвіття — грона, в гроні один-два інколи три квітки. Плоди (ягоди) різної форми і кольору, опушені і без опушення, з великою кількістю насіння. Чашечка не опадає.

1. Аґрус — багаторічна рослина. Гілки її живуть і добре плодоносять до 7−8 років; коренева система і основа куща можуть жити довше. Довговічність пояснюється особливістю його біології. На протязі багатьох років аґрус зберігає здібність давати пагони заміщення від основи куща. На цих пагонах нульового порядку на слідуючий рік виростають бокові розгалуження — пагони першого, другого, третього порядків, які несуть основний урожай. Ці молоді, добре розвинуті гілки заміщують старі, які потрібно вирізувати при перших ознаках старіння. Таким чином іде постійна заміна старих гілок новими, молодими. Добрий ріст пагонів першого і більш високих порядків особливо важливий для плодоношення куща. Чим більше буде гілок першого порядку і чим сильніше їх ріст тим більшим в наступних роках буде урожай. Аґрус — культура зимостійка. Але ті сорти які погано переносять низькі температури, особливо в зими без снігу, як правило, весною затримуються в розвитку. Аґрус реагує на умови догляду і ґрунтово-кліматичні умови. На занедбаних, неудобрених ділянках при поганому обробітку ґрунту і без обрізки кущі аґрусу стають старими у віці 12−15 років. Плоди аґрусу звичайного містять цукор (глюкозу, фруктозу, сахарозу), вiтамiни, органiчнi кислоти, флавоноїди, макро та мiкроелементи, фенольнi сполуки. Галеновi препарати агрусу звичайного мають жовчогiннi, сечогiннi та послаблюючi властивостi. У народнiй медицинi застосовують при гiпертонiї, атеросклерозi, набряках, холециститах, гепатитах, захворюваннях нирок i сечового мiхура, ожирiннi.

2. Туя західна —рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини кипарисових. Відомо 5 видів, поширених у Східній Азії і Північній Америці. В Україні вирощують як декоративні 4 види, найчастіше тую західну до 20 м заввишки. Вона морозостійка, добре витримує задимлення і стриження; деревина легка, стійка проти гниття. Культивують у ботанічних садах і парках майже по всій Україні. Річний приріст у висоту 25−30 см, завширшки 10 см. Тіньовитривала. Невимоглива до родючості грунту, переносить сухість грунту і надлишкове зволоження, але віддає перевагу свіжим, досить зволоженим, родючим суглинкам. Має красиву форму крони. Рекомендується для одиночних і групових посадок. Морозостійка.Форма вересковидна — карлікова рослина. Висота 10-річної рослини біля 60 см. Поширений сорт з конічною кроною. Примітний три кольоровим забарвленням листя, від яскраво зеленого у основи, темно — зеленої в середині рослини і ясно — коричневою кроною.

3. Глід колючий (лат. Crataegus oxyacantha; рос. Боярышник колючий) — кущ або невелике дерево родини розових. Глід колючий — кущ, або невелике дерево заввишки 5−6 м. Це широковідома в народі рослина, що росте в лісах і перелісках, на кручах, пагорбах, високих берегах річок, над урвищами, біля залізничних шляхів. Гілки рослини мають гострі і міцні (розміром 2 см і більше) колючки. Листки широкоромбічні, з голими черешками. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, з білими або рожевими пелюстками. Плоди світлоабо криваво-червоні. Цвіте глід у кінці травня — на початку вересня. Райони поширення: Україна, Західний і Східний Сибір, Урал, Кавказ, Середня Азія. Для медичного використання заготовлюють квітки, листки та плоди глоду колючого. Квітки та листки збирають напочатку цвітіння рослини, плоди в серпні-вересні. Сушать сировину у добре провітрюваних приміщеннях. Квітки глоду (свіжі і особливо висушені) мають приємний і своєрідний запах, який приваблює міль. Вона осідає в квітках і робить сировину непридатною до використання. Щоб захистити квітки глоду від ураження їх міллю, їх треба зберігати в щільній картонній чи дерев’яній тарі. У квітках глоду колючого знайдено флавоноїдні сполуки: гіперозид, кверцетин. Вияалено оксикоричні кислоти — хлорогенову і кавову — та аміни: триметиамін, холін, ацетилхолін. У листках виявлено кислоти: кратеголову, урсолову, акантолову і неотоголову, флавоноїди, летку олію. В плодах наявні аскорбінова кислота, ретинол, сапоніни, ненасичені жирні кислоти (масляна і лінолева), цукри, дубильні і фітостеринові речовини, білки. Препарати квіток і плодів глоду (настої, спиртові настойки, рідкий екстракт плодів) тонізують серцевий м’яз, знижують збудливість центральної нервової системи, посилюють кровопостачання коронарних судин серця і судин мозку, усувають тахікардію та аритмію, поліпшують сон, самопочуття. Нормалізують артеріальний тиск. Дія препаратів глоду колючого спазмолітична, ангіотонічна, діуретична, антиалергічна. Знижуючи збуджуваність центральної нервової системи, препарати глоду дають значний антиалергічний ефект при захворюваннях, спричинених різними алергенами, та при аутосенсибілізації. У препаратах глоду виявлено ненасичені кислоти, що сприяють зниженню рівня холестерину в крові.

Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо. Рослина — дуже розгалужений кущик, 30−60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками. Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5−3 мм завдовжки, 0,4−0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті. Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав’янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2−3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав’язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки.

Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.

· Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення. Верес (норв. rosslyng) — національна квітка Норвегії.

· У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.

· «Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.

· На честь вересу названо дев’ятий місяць в Українській мові - вересень.

2.3 Розрахунок площ виробничих і допоміжних частин Допоміжна частина займає 20−30% території розсадника, її призначення — обслуговування виробничої частини розсадника яка включає посівне, шкільне та маточне відділення.

Таблиця 2 — Розрахунок площ посівного відділення

Висновок: кожний рік розсадник буде випускати 3600 тис. сіянців. Зокрема туї західної - 3000 і гліду звичайного — 600 шт. в рік. Посівне відділення займає 23.9= 24 м^2, або 0,0024 га площі розсадника.

Посівні відділення розташовані на невеликих ділянках з регулярним і необхідним зволоженням, звільнених від шкідників і хвороб шляхом внесення потрібних пестицидів та інсектицидів (для профілактики).

Таблиця 3 — Розрахунок площі шкільного відділення

Висновок: для вирощування стандартного садивного матеріалу для потреб озеленення, а саме туї західної закладаємо 2 шкілки, глід звичайний 1-у шкілку на 5 років, аґрус одну шкілку з терміном вирощування 3 роки. Декоративний кущ Верес вирощують 3 роки в одній шкілці. Кожний рік розсадник буде випускати 27.9 тис. саджанців. Зокрема: туї західної - 9000 шт., глід звичайного — 900 шт., верес -10 500 шт., аґрусу — 7500 штук в рік. Площа шкільного відділення становить 16.6 га розсадника.

Розрахунок площі захищеного ґрунту З метою масового розмноження декоративних форм аґрусу та свересу доцільно використовувати закритий грунт. Розрахунок площі закритого ґрунту здійснюємо за формою табл.4.

Таблиця 4 — Розрахунок площі закритого ґрунту

Висновок: В теплиці буду вирощувати аґрус та верес вегетативно. Площа теплиці становитиме 96.6 метрів квадратних, 0.0097 га.

Маточне відділення призначене для заготівлі підщеп, насіння та живців для потреб розсадника.

Таблиця 5 — Розрахунок площі маточної плантації

Висновок: В розсаднику маточник Глід звичаний форма махрова червоно квітковій займає площу 0,2 га з нього щорічний вихід живців з 1 га -62.5 тис. шт. та Версу (сорти) — 0,157 га, з виходом живців з 1 га — 75.5 тис. шт. В перспективі планується зменшити території маточної плантації, а з часом і взагалі можна позбутися її і рослини, які були маточниками можна реалізувати для озеленення.

2.4 Організація території розсадника Розсадник закладається на ділянці не занадто віддаленій від населеного пункту та транспортної авто-залізничної магістралі, яка буде зв’язувати його з користувачами садивного матеріалу і сприятиме кращому забезпеченню робочою силою, особливо у весняний і осінній періоди з найбільшим обсягом робіт.

Основною структурою організаційної території розсадника є постійні дороги, меліоративна мережа та полезахисні лісосмуги. Дороги і мережа зрошувальної системи розподіляють територію розсадника на зімкнені контури, розміри яких ув’язані з площею виробничих і допоміжних частин.

Стосовно конфігурації ділянки для розсадника: має квадратну не надто витягнуту прямокутну форму. Так як витягнуті ділянки менш придатні, вони обумовлюють збільшення протяжності доріг і витрат на загорожу. Ділянки неправильної форми ускладнюють проведення механізованих робіт і нарізання полів сівозмін.

Кращим для закладання розсадника є ділянки з рівним рельєфом або ділянки із схилом, що не перевищує 2−3 градуси, що відповідає даному проекту.

Територія характеризується родючими ґрунтами і сприятливими водно-фізичними властивостями: ґрунт — чорнозем опідзолений, легкий, середньосуглинковий, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН=6,0 — 6,7).

Для забезпечення необхідних умов для розвитку деревних рослин в розсаднику ґрунт відповідає наступним вимогам:

Пухкий ґрунт з потужністю орного шару в межах 25−30 см і підґрунтям, що дозволяє подальше поглиблення його до глибини 35−40 см. В ґрунті є достатня кількість доступних для рослин елементів мінерального живлення.

На території розсадника не спостерігаються ділянки з в’язкими глинистими, сильнопідзолистими та засоленими ґрунтами, а також площі дуже засмічені кореневищними бур’янами. Розсадник не закладається на торф’янистих, заболочених чи камянистих ґрунтах. Придатними для розсадництва є повишені ділянки з середнім (приблизно 5−8 м) заляганням ґрунтових вод, що сприяє нормальному розвитку кореневої системи рослин, визріванню річних пагонів, що попереджає підмерзанню рослин взимку.

При виборі території під розсадник враховується такий фактор як вітер. Сила переважних вітрів в середньому, їх направленість, позитивний та негативний вплив. На незахищених від вітру площах в зимовий час спостерігається здування снігу з відкритих ділянок і накопичення його на площах, зайнятих рослинами. На ділянках без снігу взимку грунт промерзає глибше, інколи так глибоко, що може призвести до загибелі рослин від вимерзання, тому створюються такі умови, щоб цього запобігти (створення полезахисних смуг).

Весною і влітку вітри приносять шкоду внаслідок сильного висушування грунту, що різко збільшує потребу в обсягах зрошення. При недостатньому зрошенні у рослин від вітру різко зростає інтенсивність транспірації. Внаслідок того, що корені не в змозі покрити надмірну витрату вологи надземною частиною рослин, наступає зів'янення, а в подальшому, у разі відсутності зрошення, можливе і відмирання рослин.

Тому, в розсадниках Лісостепу обов’язковим є створення штучних полезахисних лісосмуг, які розміщують по периметру ділянки розсадника, а на великих за площею розсадниках і в його межах — поперек дії переважаючих вітрів.

Під час влаштування розсадника ми уникали підвищених місць та найбільш несприятливих для розсадника ділянок: котловин, низин або невеликих полян серед лісу.

Вміст вологи в ґрунті має надзвичайно важливе значення для розвитку рослин у відкритому ґрунті. За нестачі вологи, особливо у посушливі роки, значно погіршуються водне та мінеральне живлення, що призводить до послаблення росту надземної частини рослин. В той же час і надлишок вологи в ґрунті не сприяє розвитку дерев і чагарників. Волога заповнює ґрунтові пори, внаслідок чого ускладнюється доступ повітря до коренів, погіршується повітряне живлення рослин, що веде до пригнічення їх діяльності, а в окремих випадках може призвести і до загибелі.

На даному об'єкті ґрунтові води залягають не надто високо і не надто глибоко (7 — 10 м), що є оптимальним для вирощування декоративних дерево-чагарникових рослин (нормальний розвиток кореневої системи).

Окультуреність ґрунту, його заселеність шкідниками та збудниками хвороб. Ступінь окультуреності ґрунту визначають за вмістом в ньому поживних речовин, його структурністю, потужністю орного шару та очищеністю від бур’янів, в першу чергу, від багаторічних. Від окультуреності ґрунту ділянки, відведеної під розсадник, в значній мірі, залежить спосіб первинного освоєння площі.

Під час вибору ділянки під розсадник проводилось ретельне енто — фітопатологічне обстеження ґрунту та площі на наявність шкідників і збудників хвороб. З шкідників найбільш небезпечними є травневий хрущ, личинки якого живляться коренями рослин.

Наявні збудники борошнистої роси, антракнозу, фузаріозу, які визначили за ураженістю рослин на оточуючих ділянку площах. Значна розповсюдженість хвороб, які можуть уражати декоративні культури розсадника була врахована при проведенні профілактичних, винищувальних і агротехнічних заходів.

Виробничі відділи розмноження і формування розміщують на постійно закріплених ділянках з врахуванням особливостей вирощування окремих видів садивного матеріалу та їх вимог до умов середовища. Особливі вимоги до місцезнаходження пред’являє відділ розмноження. Під нього відведені кращі в ґрунтовому і гідрологічному плані ділянки, добре дреновані, захищені від вітрів, з рівним рельєфом. Обов’язковою умовою для відділу розмноження є наявність джерела водопостачання. Тому розміщено його в такому місці, до якого легко подати воду. З відділу розмноження сіянці, укорінені живці та відводки поступають для подальшого вирощування шкілки відділу формування. Тому з метою скорочення транспортних робіт відділ розмноження знаходився в центральній частині розсадника.

Маточники закладаються на добре дренованих легких ґрунтах поблизу садиби-контори та джерел водопостачання. Маточники для заготівлі винограду культурного краще розташувати вздовж паркану: для економії площі, рідше — на окремих самостійних площах. Відводкові плантації бажано створювати на ділянках з легким, добре дренованим ґрунтом багатим на органічні речовини.

Маточний плодово-ягідний сад закладається на родючому ґрунті із заляганням ґрунтових вод не ближче 1,5 м від поверхні. Підґрунтя є водопроникним сприятливим для вільного проникнення коренів. Дендрарій (колекційне відділення) закладається на ділянці добре захищеній від вітрів поблизу садиби-контори. Його ще можна поєднувати з експозиційною ділянкою та реалізаційним павільйоном.

Шкілки відділу формування древ і чагарників займають решту площі розсадника.

На ділянках, які виділені під посівне відділення і шкілки, нарізають поля сівозмін із співвідношенням сторін 1: 4. Поля мають такі розміри сторін, за яких найбільш продуктивно будуть використовуватись трактори та ґрунтообробні машини і знаряддя.

В шкілках з квадратним розміщенням рослин (1,75×1,75 м, 2,0×2,0 м) поля сівозмін також можуть бути квадратної форми, що дозволить не тільки проводити перехресний догляд за ґрунтом, а і підвищити продуктивність агрегатів.

Дороги в розсаднику не тільки розділяють поля, відділення, а і забезпечують надійний зв’язок між виробничими та службовими відділами, шкілками, полями сівозмін і зовнішніми під'їзними шляхами. В залежності від їх призначення в розсаднику розрізняють три типи доріг: головні, другорядні та окружна.

До головних доріг належать магістральна та поперечні (основні). Магістральна дорога з'єднує офіс-контору розсадника із зовнішніми під'їзними шляхами. Ширина її на території розсадника становить 10−12 м. Вона, як і інші головні дороги, забезпечує можливість руху машин і агрегатів у зустрічних напрямках. Магістральну дорогу облаштовують твердим покриттям і з озелененням. Поперечні дороги проходять паралельно коротким сторонам полів. Вони призначені для проїздів і розворотів тракторів з агрегатами під час їх роботи. Ширина їх становить 6−8(10) м.

Другорядні (міжпольові) дороги шириною 5 м прокладають уздовж довгих сторін полів. Вони служать для проїзду машин і тракторів в одному напрямку.

Окружну дорогу, шириною 10 м, прокладають по периметру розсадника з внутрішньої сторони лісової смуги. Вона зв’язує дороги розсадника в єдину мережу і служить місцем для розвороту ґрунтообробних знарядь, садивних машин тощо. Окрім цього окружна дорога послаблює негативний вплив (затінення) лісової смуги на крайні ряди саджанців і сіянців.

Для захисту полів розсадника від несприятливої дії суховійних вітрів створюють лісові смуги. Закладаються вони по периметру розсадника із зовнішньої сторони окружної дороги. Лісосмуга створюється із швидкорослих порід за деревно тіньовим типом змішування з 4 рядів. Відстань між рядами приймається 2 м, а ширина закрайок — 1,0 м.

Живопліт закладено по зовнішній стороні лісосмуги на відстані 1,5 м від неї з двох рядів колючих чагарників у 2 ряди, які переносять обрізку. Відстань між рядами 0,5 м, а у ряду 0,3 м. Він служить для захисту розсадника від проникнення на його територію сторонніх людей, домашніх і диких тварин.

Розрахунок площі допоміжних частин розсадника проводимо з розрахунку що її площа складе 20−30% від загальної площі розсадника. Тобто, якщо площа посівного, шкільного і маточного відділення становить га, то загально площа буде в 1,3 більшою тобто га. Перенісши цю площу на план в масштабі розраховуємо площі допоміжних частин за формою табл.6.

Таблиця 6 — Розрахунок площі допоміжних частин розсадника

Висновок: Загальна територія допоміжних частин складає 0.0 га. Розраховуючи дану територію можемо сказати, серед доріг найбільшу територію займає окружна дорога: довжина — 0 м, ширина — 8 м, всього площа -0.0 га. Загалом під дороги відведено 0.0 га, господарська ділянка — 0,0 га; огорожа — 0,0 га; дослідна ділянка — 0,0 га.

Загальна площа розсадника складається з площ продукуючої та допоміжної частини. На продукуючій площі буде розташовуватися: господарський двір який займає 5−25% від загальної площі розсадника, шкільне відділення, посівне та маточне відділення.

Додай схему на міліметровці у масштабі і ропреділи на цій основі територію за видами користування.

Таблиця 7 — Розподілення площі розсадника за видами користування

Висновок: В таблиці № 7 я відобразила площі виробничих і допоміжних частин розсадника, які займають 0.0 га, що цілком відповідає відведеним для цього територіям.

2.5 Споруди, обладнання та оснащення Для нормального функціонування декоративного розсадника необхідно створення адміністративно-виробничих та споруд, для безпечної і комфортної праці робітників; зберігання агротехніки, інвентарю, добрив (мінеральних і органічних), засобів захисту рослин і догляду за ними та ґрунтом.

Для вирішення питань, що виникають в процесі виробництва садильного матеріалу створюється адміністративне приміщення (контора), де і вирішуються безпосередньо фінансові та інші завдання.

Для проживання працівників будується гуртожиток з усіма комунікаціями і зручностями, та санітарне приміщення.

Для лісогосподарських машин створюється укриття, щоб запобігти їх передчасному виходу з ладу через вплив природних факторів на металеві деталі даної с/г техніки.

Також потрібен склад для зберігання знарядь праці, для захисту від природних умов та несумлінних працівників (від крадіжки їх).

Для отрутохімікатів теж має бути створений склад, щоб забігти їх передчасному псуванню, розповсюдженню на небажані території та потрапляння у водойми, що в подальшому може призвести до непередбачених негативних наслідків.

Насосна станція потрібна для очищення та подачі води у зрошувальну систему та на об'єкти, що потребують питної води.

Водойма необхідна для зберігання та збирання придатної для поливу води, що подається у зрошувальну систему насосною станцією.

Таблиця 8 — Перелік адміністративно-виробничих приміщень та споруд

Висновок: В таблиці № 8 наведено перелік адміністративно-виробничих приміщень та споруд необхідних для функціонування розсадника. Загальна вартість цих споруд становить — 237 895 тис. гривень.

Також для догляду за ділянками та садивним матеріалом необхідне певне обладнання, знаряддя, інструменти та матеріали (трактори, самохідні машини, плуги, борони, культиватори, котки, сівалки, сажалки, причепи, розкидачі, оприскувачі, ручні знаряддя та багато іншого), для полегшення виробничого процесу працівникам.

Постійні декоративні розсадники забезпечуються машинами, механізмами, знаряддями й обладнанням відповідно до видів механізованих робіт і технології виробничих процесів.

Таблиця 9 — Перелік обладнання інструментів та інших матеріалів

Висновок: В таблиці № 9 наведено перелік необхідних інструментів та матеріалів для розсадника. Загальна вартість цих матеріалів становить 345 324,5 грн.

Розділ 3. Основи агротехніки Агротехніка це технічні заходи завдяки яки ми можемо створити поля для сівозмін, удобрення ґрунту, постійного його підживлення та інше.

3.1 Проект сівозміни Даний розсадник знаходиться у помірному поясі, ґрунт чорнозем типовий, піщані та супіщані, зрошення стабільне, використовується крапельне зі ставка. Для гарного виробітку на даній території, перед посадкою сіянців я висіваю люпин, адже від добре збагачує ґрунт, витягує з нижчих шарів поживні речовини на поверхню ґрунту, щоб збагатити рослину.

3.2 Обробіток ґрунту В комплексі робіт з вирощування садивного матеріалу надзвичайно важливу роль відіграє обробіток ґрунту. Окремі прийоми та системи обробітку ґрунту мають вагомий вплив на розвиток і ріст деревних рослин, розміри витрат та проведення не тільки наступних за ним робіт, пов’язаних з сіянням, садіння, доглядом за ґрунтом і знищенням бур’янів, а й на собівартість продукції в цілому.

Правильний обробіток ґрунту поліпшує водно-фізичні властивості і формує стійку дрібно-грудочкувату структуру. У своєчасно і правильно обробленому ґрунті створюється оптимальні умови для проникнення в нього повітря, тепла та вологи, що позитивно впливає на життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів і сприяє посиленню біологічних процесів розкидання органічних речовин та нагромадженню нітратів, необхідних для розвитку рослин.

У розсадниках обробіток ґрунту проводять під час первинного освоєння площ, відведених під вирощування садивного матеріалу, а також в полях прийнятих сівозмін. Останній включає основний і передпосівний (передсадивний) обробіток ґрунту. Вони мають свої специфічні цілі та завдання, досягнення і вирішення яких залежать від багатьох чинників і факторів, а саме:

— ґрунтово-кліматичних умов (типу і стану ґрунту);

— еколого-біологічних особливостей вирощуваних культур;

— параметрів і властивостей ґрунтообробних знарядь;

— сезону і термінів виконання тих чи інших прийомів тощо.

Основними завданнями обробітку ґрунту:

— Створення в одному шарі близьких до оптимальних водного, повітряного, теплового і поживного середовищ;

— Забезпечення оптимальних умов для кореневого живлення і росту кореневої системи;

— Посилення кругообігу поживних речовин у ґрунті;

— Підвищення активності корисних мікроорганізмів та інтенсивності мінералізації органічних залишків;

— Знищення бур’янів, шкідників та збудників хвороб рослин;

— Створення сприятливих умов для висівання насіння, садіння рослин, проведення доглядів і внесення добрив;

— Захист ґрунту водної і вітряної ерозії.

У разі первинного освоєння перелогових земель система обробітку залежить від видового складу бур’янів. Так, за наявності пирію лущать дернину на глибину 7−10см у двох напрямках, з появою пагонів проводять глибоку оранку (до 30 см), а в наступному році поля залишають під чорним паром із застосування гербіцидів, або засівають гречкою на зелене добриво. Після чого бажано висівати зернобобові і лише потому такі поля можна використовувати для вирощування садивного матеріалу. Обробіток ґрунту в полях сівозмін включає основний і передпосівний обробітки. Система основного обробітку ґрунту визначається прийнятою сівозміною. Система основного обробітку ґрунту складається з комплексу агротехнічних прийомів, до яких належать лущення, оранка, культивація, боронування тощо.

3.3 Первинне освоєння площ, відведених під розсадник У разі закладання розсадника на площі з недостатньо або зовсім не окультуреними ґрунтами виникає необхідність її освоєння. Під розсадник можуть відводитись різні категорії земельних площ — землі, що вийшли з під сільськогосподарського користування, перелогові, цілинні, лісові землі та ін. Відповідно до категорії земель визначають способи їх освоєння та первинного обробітку ґрунту.

При освоєнні дуже засмічених бур’янами земель застосовують обробіток ґрунту за системою чорного пару з внесенням гербіцидів. Влітку або восени лущать дернину в двох напрямках на глибину 7−10 см.

З появою бур’янів проводять культурну оранку на глибину до 30 см, а наступного року утримують поле під чорним паром. Для знищення багаторічних злакових і дводольних бур’янів у полі чорного пару вносять гербіциди. Обробіток ґрунту на не засмічених бур’янами старих перелогових та цілинних землях проводять, як правило, за системою чорного пару, або за іншою, придатною для конкретних ґрунтово-кліматичних умов системою основного обробітку ґрунту. На землях, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, з окультуреним верхнім шаром, грунт обробляють за зяблевою системою або системою зайнятого пара.

Для вирівнювання агрофону проводять так званий «вирівнюючий «посів невибагливих сільськогосподарських культур. Первинну оранку на цих ґрунтах проводять на глибину гумусового горизонту, збільшуючи її під час заорювання сидератів і основного обробітку ґрунту в полях сівозмін на 3−5 см до тих пір поки орний шар не досягне 25 — 27 см. Завершальною метою первинного освоєння площ ділянок, відведених під розсадник є сформований орний окультурений шар ґрунту з вмістом гумусу понад 3%.

3.4 Системи основного обробітку ґрунту в полях прийнятих сівозмін Зяблева система основного обробітку ґрунту має місце в розсадниках різних ґрунтово-кліматичних умов. Вона часто є складовою інших системосновного обробітку ґрунту і включає такі прийоми: лущення, осінню культурну оранку і ранньо — весняне боронування. Лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів та накопичення і збереження вологи в ґрунті.