Дослідження захворювань нервової системи собаки

КУРСОВА РОБОТА

Діагностика захворювань нервової системи

Вступ

тварина анамнез орган дослідження Клінічна діагностика — наука, яка вивчає клінічні, інструментальні та лабораторні методи дослідження хворих тварин, техніку й послідовність їх застосування при дослідженні окремих органів і систем, виявлені при цьому симптоми та ознаки й основні шляхи розпізнавання хвороб.

Клінічна діагностика не ставить своєю метою постановку діагнозу при конкретному захворюванні, він вивчає методи клінічного обстеження, які застосовують при діагностуванні різних за своєю природою захворювань — незаразних, інфекційних, паразитарних, і тому є основою усіх наступних клінічних предметів — внутрішніх незаразних хвороб, акушерства, хірургії, епізоотології, паразитології. Усі клінічні предмети грунтуються на діагностиці, тому що лікуванню і профілактиці будь-якої хвороби передує її розпізнавання, а постановку діагнозу, незалежно від причини хвороби, здійснюють тими методами і на основі тих же принципів, які викладені в курсі клінічної діагностики.

Клінічна діагностика, будучи основою для клінічних предметів, у той же час сама грунтується на фундаменті загальнотеоретичних дисциплін: анатомії, фізіології, патологічній фізіології, діалектиці, фізиці, хімії, без знання яких неможливо успішно оволодіти даним предметом. Значення вивчення «Клінічної діагностики» для формування лікаря ветеринарної медицини зростає як з уведенням спеціалізації господарств, із застосуванням новітніх технологій утримання тварин, так і з розбудовою фермерських господарств з високою продуктивністю тварин, а значить і високим рівнем обміну речовин.

Клінічна діагностика як наука з особливими, властивими нею методами складає методичну основу клінічної ветеринарії і є найважливішою пропедевтичною дисципліною в системі підготовки ветеринарного лікаря.

Єдність і цілісність організму і його взаємодію з середовищем проживання забезпечуються нервовою системою, на чолі якої знаходиться кора головного мозку — вищий центр нервової діяльності і найбільш точний механізм пристосування і регуляції всіх функцій.

Необхідність дослідження нервової системи на загальному тлі вивчення стану хворої тварини визначається: а) становищем нервової системи в цілісному організмі, б) її захисною роллю при розвитку захворювань і в) поруч реактивних явищ, які, виникаючи у відповідь на дію подразника, входять у вигляді звичайних клінічних ознак в картину хвороби, значно доповнюючи її.

Особливо важливе значення в розвитку хвороби має початкова стадія, тобто той період, коли відбувається підготовка до розвитку хвороби і ще до появи ясних клінічних симптомів вперше проявляється дія причинного фактора. Пусковим механізмом у початковому етапі хвороби можуть бути: а) периферичні рецептори, коли вони, наприклад, сприймають механічні, хімічні чи термічні подразнення, що діють безпосередньо на певну тканину; б) вегетативні центри, в) кора головного мозку.

У клінічній картині кожного захворювання можна виділити масу реактивних явищ і серед них багато різного роду компенсаторних пристосувань, іноді відтісняють на задній план клінічні ознаки, пов’язані з основним процесом. В цьому відношенні особливо показові коліки у коня, хвороби печінки у молочного великої рогатої худоби і деякі хвороби обміну речовин. У багатьох випадках зв’язок подібних реактивних явищ з нервовою системою здається настільки безсумнівним, а самі вони бувають настільки яскравими, що їх нерідко розцінюють як осередкові симптоми, що вказують на ураження ЦНС. Сюди відносяться коматозний стан при пологовому парезі та споріднених йому захворюваннях, явища збудження кори головного мозку при ацетонемії, манежні руху, судоми і гіперкінези, шок при стахіботрі-отоксікозі, функціональні паралічі та ін. Тому немає нічого дивного, що інколи, особливо при першому погляді на хвору тварину, їх приймають за сказ, хвороба Ауєскі, енцефаліт, за менінгіт. Уважне дослідження і ретельний аналіз картини хвороби дозволяють виявити справжню природу цього роду явищ і пов’язати їх з основним процесом.

На відомому етапі хвороби велика частина реактивних явищ може бути віднесена до групи захисних пристосувань або компенсацій, які спрямовані на регуляцію порушених функцій і відновлення здоров’я. Так, задишка при крупозній пневмонії дозволяє досить легко підтримувати газообмін на цілком достатньому рівні, незважаючи на значне зменшення респіраторного обсягу легені, а тахікардія при зменшенні систолічного об'єму серця являє собою гарну компенсацію, завдяки якій всі органи отримують достатньо крові. Проте надалі внаслідок перевтоми ЦНС та відповідного органу, що працюють з великим навантаженням, чисто функціональні розлади тягнуть за собою структурні зміни — різного роду дистрофії, атрофії, розширення серця, емфіземи легенів. Цього роду рефлекторні процеси об'єднують під загальною назвою нервових дистрофій. Вони є насамперед наслідком порушення регуляції з боку нервової системи, її дезорганізації.

Зміни з боку нервової системи можуть бути двоякими. Одні з них тісно пов’язані з анатомічною структурою, тобто залежать від пошкодження або руйнування нервових шляхів; ця група симптомів носить назву органічних. Інші симптоми не мають анатомічної основи і являють собою функціональні розлади, які в загальному зводяться до посилення, послаблення, повної втрати чи спотворення функції. Серед усіх цих симптомів особливо велике клінічне значення мають розлади: а) первинні чутливі; б) первинні моторні; в) координації рухів; г) поведінки тварини і д) трофічні. Зважаючи на досконалість методики дослідження і особливостей організму тварини у ветеринарії можуть мати значення тільки різко виражені зміни.

1. Попередні дані про тварину

1.1 Реєстрація тварини - Registratio animalis:

Дата дослідження тварини: 7.06.2012.

Власник: Шевченко Юрій.

Адреса власника: м. Дніпропетровськ, вул. Єнісейська 14.

Вид тварини: собака.

Порода тварини: золотистий ретривер.

Стать тварини: кобель.

Вік тварини: 1 рік 3 місяці.

Маса тварини: 29 кг.

Масть тварини: золотиста.

Кличка тварини: Бакс.

1.2 Анамнез - Anamnesis

Анамнез про життя тварини — Anamnesis de vitae animalis

Бакс був взятий у віці 1 місяць в 2011 році. Утримується на подвір'ї будинку, в зимовий період — в домі.

До раціону входить: м’ясо домашньої птиці та с/г тварин, каші. Водою забезпечується необмежено.

Режим харчування: двічі на день (вранці і ввечері).

Вакцинація від чуми, гепатиту, лептоспірозу проводилаься у віці 2 місяців, наступне щеплення в 3,5 місяцв, далі - в 6 місяців, потім — в 1 рік. Проти сказу щеплення зроблено у віці 3 місяців. Дегельмінтизація проведена у віці 1,5 місяців, далі в 6 місяців, потім — в 1 рік.

Анамнез про хворобу тварини — Anamnesis de morbi animalis

До квітня 2012 року тварина нічим не хворіла.

В квітні 2012 в Бакса стався перший напад, супроводжуваний судомами м’язів голови і кінцівок та мимовільним сечовипусканням. Напад тривав 1−2 хв.

Через 3 тижні стався другий напад, перед яким собака впала, втратила свідомість, після чого відбулися судоми голови і кінцівок. Напад тривав 2 хв.

Було встановлено, що в батька Бакса траплялися епілептичні напади.

2. Власне клінічне дослідження тварини

2.1 Дослідження загального стану — Exploratio ststus communis

Найважливіші показники стану здоров'я:

Т — 38,0°C.

П — 100 уд./хв.

Д — 23 дих. рухи/хв.

Зовнішній вигляд тварини - габітус — Habitus animalis:

Загальний стан тварини: задовільний.

Поведінка тварини: помірна реакція на подразники.

Положення тіла: природне стояче.

Фізичний розвиток тварини:

Вгодованість: задовільна.

Тип конституції: щільний.

Будова тіла: середня.

Темперамент — сильний урівноважений рухливий тип, бо собака уважна до всього навколишнього і швидко реагує на зовнішні подразники, а також сповнена енергії і сил.

2.1.3. Кон'юктиви і видимі слизові оболонки:

Кон’юктива: оболонка ока біла, без почервонінь.

Оболонка ротової порожнини: колір — рожевий, припухлості, накладення, висипу не виявлено.

Оболонка носової порожнини: колір — блідо-рожевий, цілісність неушкоджена.

Шерстний, волосяний покрив:

Дослідження волосяного покриву:

Загальний вигляд: рівномірно вкриває шкіру, щільно прилягає, блискуче, добре утримується в шкірі, вологість помірна, чисте, алопеції та ектопаразити невиявлені.

Шкіра:

Колір: блідо-рожевий.

Вологість: помірна.

Еластичність: еластична.

Запах: специфічний.

Температура: помірно тепла.

Цілісність: наявність набряків, емфізему, первинних і вторинних елементів висипу не виявлено.

Лімфатичні вузли:

Дослідження пахвових лімфатичних вузлів:

Форма: бобовидна.

Поверхня: гладка.

Рухливість: рухливі.

Скелетно-м'язова система:

М’язи: в тонусі, добре розвинені, симетричні, помірно чутливі, температура помірна, рухомі, цілісність непорушена.

Кістки: пропорційні, симетричні, помірно чутливі.

Суглоби: помірно чутливі, рухомі, цілісність непорушена, сторонніх шумів при пальпації не виявлено, температура помірна.

Аналіз виявлених змін:

При дослідженні загального стану тварини патологічних змін не виявлено.

2.2 Дослідження окремих органів і систем — Exploratio systematum et organorum singularium

2.2.1 Серцево-судинна система — Systema cardio-vasculare

Серце — порожнистий, м’язовий орган, який забезпечує безперервну циркуляцію крові. Це особливий біологічний насос — камерний насос з клапанами. В основі серця розміщується м’який скелет (фіброзний скелет серця), представлений двома парами дуже тонких фіброзних кілець, закладених на межі передсердь і відповідних шлуночків, а також в устях аорти та легеневої артерії.

Будова стінок серця

1. Внутрішня оболонка — ендокард — ендотелій на базальній, сполучнотканинній мембрані (негативний електричний заряд). Відштовхування негативно заряджених елементів крові від однойменно зарядженої стінки — важливий фактор у попередженні тромбоутворення. Ендокард забезпечує легке ковзання крові в порожнинах серця. Похідні - складки ендокарду з розрощеною всередині сполучною тканиною — клапани: тристулковий, двостулковий (мітральний), півмісяцеві.

2. Середня оболонка — міокард — посмугований серцевий м’яз, за характером є не довільним. Має суттєві відмінності від посмугованої скелетної м’язової тканини:

а) кожне волокно складається з окремих м’язових клітин, з'єднаних кінець у кінець, між окремими волокнами існують анастомози, в результаті чого міокард — це функціональний синцитій;

б) розрізняють два типи м’язових волокон:

— волокна робочого міокарду, які забезпечують скорочувальну функцію;

— волокна провідної системи, які забезпечують генерацію і проведення збудження до робочих волокон.

3. Зовнішня оболонка — епікард — зволожена серозна оболонка, яка полегшує скорочення серця.

У здорової собаки серце робить від 70 до 120 скорочень на хвилину. Серце у ссавців чотирьох камерне: верхні дві камери — передсердя, нижні - шлуночки. Кожен шлуночок повідомляється зі своїм передсердям через отвір з клапаном. До серця підходять і з нього виходять великі кровоносні судини.

Кровообіг відбувається по замкнутій системі, що складається з великого і малого кіл. Велике коло кровообігу бере свій початок від лівого шлуночка і, пройшовши всі системи організму, закінчується у правому передсерді. Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка, проходить через легені і закінчується в лівому передсерді.

План дослідження серцево-судинної системи:

1. Анамнез

2. Огляд і пальпація ділянки серця

3. Дослідження серцевого поштовху

4. Перкусія ділянки серця

5. Аускультація серця

6. Дослідження периферичних судин

7. Функціональна діагностика стану серцево-судинної системи Основні методи: розпитування і опитування, огляд і спостереження, пальпація, перкусія, аускультація;

Додаткові методи: ЕКГ, ФКТ, сфігмографія, сфігмометрія, флебографія, флебометрія, вимірювання кров’яного тиску, рентгенодіагностика, ультразвукова діагностика, функціональні методи дослідження;

Огляд і пальпація ділянки серця М’язи анканеуси: в тонусі.

Чутливість: у нормі.

Фібрилярні дрижання: відсутні.

Стан ліктьових суглобів: у нормі.

Стан шкіри і волосяного покриву: блискуче, добре утримується, щільно прилягає, густе.

Тупцювання: відсутнє.

Підшкірна клітковина: задовільна.

Дрижання грудної клітки: відсутнє.

Відчутні шуми: відсутні.

Дослідження серцевого поштовху Локалізація: зліва — п’ятий міжреберний проміжок, справа — четвертий міжреберний проміжок, нижче середини нижньої третини грудної клітки (краще виражений з ліва).

Величина серцевого поштовху: 2−4 см І.

Сила серцевого поштовху: помірна.

Ритм серцевого поштовху: ритмічний.

Частота: 100 уд./хв.

Тип: локалізований.

Перкусія ділянки серця Перкуторні межі серця: 3−6 ребро.

Нижня межа: грудна кістка.

Верхня межа: лапатково-плечовий суглоб.

Абсолютна тупість: в 4−6 міжребер'ї, передня межа її починається від середини грудної кістки паралельно каудальному краю 4 ребра. Йде прямовисно до реберних симфізом, а дорсальная межа йде в 5 міжребер'ї горизонтально і досягає 6-го міжреберних проміжків, утворюючи криву, вигнуту назад; каудально вона без різкої межі переходить в зону печінкового притуплення, а з середньої лінії грудної кістки-в правосторонній сердечне притуплення в 4-му міжребер'ї дорсального верхнього краю грудної кістки при цьому утворюється одна зливається зона притуплення на вентральному ділянці грудної клітки, добре визначається в сидячому положенні.

Болючість: відсутня.

Аускультація серця Місцезнаходження:

Р.О. двостулкового клапана — п’ятий міжреберний проміжок зліва.

Р.О. тристулкового клапана — четвертий міжреберний проміжок справа.

Р.О. аорти — четвертий міжреберний проміжок зліва.

Р.О. легеневої артерії - третій міжреберний проміжок зліва.

Ритм: ритмічні.

Частота: 100 уд./хв.

Тривалість: перший тон — довгий, другий тон — короткий.

Ясність: чиста.

Висота: перший тон — низький, другий тон — високий.

Тембр: перший тон — глухий, другий тон — дзвінкий.

Сила: помірна.

Тональність: перший тон — мелодичний, другий тон — немелодичний.

Акцентування: відсутнє.

Роздвоєння: відсутнє.

Шуми: відсутні.

Дослідження артерій Частота: 100 уд./хв.

Ритм: ритмічні.

Упругість: еластичні.

Наповнення: помірне.

Величина: середня.

Дослідження вен Ступінь наповнення: помірне.

Венний пульс: негативний.

Величина артеріального кров’яного тиску (АКТ): Mx — 120, Mn — 35, Mc — 75, Пульсовий — 100.

Величина венозного кров’яного тиску (ВКТ): 120 мм вод. ст.

Аускультаціонна проба з апное: на 30 — 45 з штучно припиняють дихання і відразу після апное аускльтують — пульс дещо частішає, при проведенні проби спостерігається незначне збільшення числа серцевих скорочень, які швидко приходять у норму.

Аналіз виявлених змін:

При дослідженні серцево-судинної системи тварини патологічних змін не виявлено.

2.2.2 Дихальна система — Systema respiratorium

Верхівка носа у собак формує носове дзеркало, рухливіе і позбавлене волосся. Епідерміс тут значної товщини і розбитий безліччю борозенок на невеликі поля. За середньою сагітальній площині проходить борозенка, або фільтр. Носове дзеркальце у здорових тварин завжди вологе і холодне. Хрящова носова перегородка потовщується до орального краю і формує не великі дорсальні і вентральні бічні хрящі. Бічний край ніздрів має вирізку, що утворить верхні і нижні крила носа. Велика носова порожнина поділена хрящової носової перегородкою на дві половини і має дорсальні і вентральні носові раковини, покриті слизовою оболонкою. Наявність такого складного рельєфу всередині носової порожнини значно збільшує площу зіткнення вдихуваного повітря зі слизовою оболонкою, забезпечуючи його підготовку до газообміну. В дорсокаудальном ділянці носової порожнини розташовується завитки лабіринту решітчастої кістки, покриті нюховим епітелієм.

Гортань (larуnx) щодо широка і має майже квадратну форму. Щитовидний хрящ короткий і високий. Надгортанний хрящ чотирикутної форми.

Трахея (trachea) складається з 42−46 округлих незамкнутих кілець, кінці яких трохи не доходять друг до друга. Дорсально від хрящів проходить трахеальная поперечний м’яз. Біфуркація знаходиться в площині 4 ребра.

Легені (pulmones, pnevmones) відносно короткі і широкі, розділені глибокими вирізками на частки. Ліва легеня має 3 частки — верхівкову, серцеву і діафрагмальну. Серцева вирізка знаходиться між 3 і 7 ребрами і залишає вентральній поверхню серця відкритою. У правій легені 4 частки. Воно доповнюється ще додаткової часток, розташованої з боку середостіння. У дорослих собак між лівою і правою плевральними порожнинами є отвори в задньому середостінні.

План дослідження дихальної системи:

1. Збір анамнезу

2. Дослідження переднього відділу системи дихання

3. Дослідження грудної клітки

4. Додаткові методи дослідження Основні методи: розпитування і опитування, огляд і спостереження, пальпація, перкусія, аускультація;

Додаткові методи:

Інструментальні: ринографія, риноскопія, ендоскопія, ларингоскопія, пневмографія, трепанація, пробний прокол, трахеальна перкусія (плегофонія), рентгеноскопія, рентгенографія, флюорографія Лабораторні: дослідження носових витікань, мокротиння, плевральної рідини, функціональні

Дихальні рухи:

КДР: 23 уд/хв.

Тип: грудний Ритм: ритмічне Симетричність: симетричні

Наявність задишки: не виявлено Дослідження переднього відділу дихальних шляхів:

Носові витікання:

Кількість: мізерна.

Постійність: непостійна.

Консистенція: водяниста.

Характер: серозний.

Запах: без запаху.

Симетричність: симетричні.

Домішки: немає.

Стан носового дзеркала:

Величина: не змінена.

Форма: трикутна.

Вологість: помірна.

Температура: у нормі.

Цілісність: не порушена.

Крила носа рухливі під час вдиху і видиху.

Носові отвори помірно розширені, носові закінчення незначні.

Слизова оболонка носа:

Колір: блідо-рожевий.

Блиск: відсутній.

Температура: у нормі.

Цілісність: не порушена.

Висипи: відсутні.

Вологість: помірна.

Видихуване повітря:

Сила струменю: помірна.

Симетричність: симетрична.

Температура: у нормі.

Запах: без запаху.

Сторонні шуми: відсутні.

Огляд, пальпація, перкусія лобної пазухи, повітроносних мішків Форма: у нормі.

Об'єм: у нормі.

Поява носового витікання: відсутня.

Температура: у нормі.

Чутливість: нечутлива.

Консистенція і цілісніть кісток: міцні, неушкоджені кістки.

Перкусійний звук: тимпанічний, коробковий.

Асиметрія: відсутня Дослідження гортані і трахеї

Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огляду, пальпації та аускультації. При зовнішньому огляді можна помітити опускання голови, витягуванні шиї і утруднене дихання, іноді виявляють припухання в області гортані і трахеї внаслідок запалення і набряку навколишніх тканин. При огляді трахеї визначають зміну її форми, викривлення, деформацію, переломи і розриви кілець.

Пальпацією встановлюють чутливість, температуру в області гортані і трахеї, наявність у їх просвіті відчутних шумів.

Аускультацією гортані і трахеї може, здійснюватися опосередкованим і безпосереднім методами. У нормі прослуховують звук стенозу, що нагадує вимову літери «Х», при аускультації гортані цей звук називають ларінгіальним, а при аускультації трахеї - трахеальних диханням.

Припухання, набряки, утруднення при ковтанні, болючість при пальпації, зміна форми трахеї та її викривлення, зміна голосу відсутні.

Кашель: відсутній.

Щитоподібна залоза: у тварин щитовидна залоза складається з двох плоских часткою, пов’язаних між собою містком, і розташована з боків перших трьох кілець трахеї. Досліджують її за допомогою огляду і пальпації. Залозу пальпують одночасно двома руками, легкими рухами, при цьому звертають увагу на її величину, консистенцію, рухливість і чутливість. До змін стану залози відносяться збільшення, горбистість і ущільнення її часткою.

При дослідженні щитоподібна залоза у Бакса не пальпується.

Дослідження грудної клітки у тварин грудну клітину починають оглядати на деякій відстані, щоб бачити одночасно обидві половини (у дрібних тварин оглядають зверху). Встановлюють її форму і рухливість, а також частоту дихання (у собак 14 — 24 у хвилину), тип, ритм, силу, симетричність дихальних рухів і характер перепочинок. Оцінюючи ці показники, потрібно враховувати вид тварини, стать, вік, породу, конституцію, вгодованість.

Форма: помірно-округла.

Здійснює симетричні, рівномірні й однакової сили рухи.

Тип дихання: грудобрюшинний.

Чутливість: при пальпації болючості немає, місцева температура не відрізняється від температури оточуючих тканин, вібраційних шумів не виявлено.

Перкуторні межі легень: Задня межа перкторного поля перетинає лінію маклока в 11 міжребер'ї, лінію сідничного бугра в 10 міжребер'ї, лінію лопатка — плечового суглоба в 8 міжребер'ї; перкусійний звук ясний легеневий; везикулярне дихання інтенсивне і різке за характером воно близько до бронхіальному диханню; придаткових дихальних шумів немає.

Функціональний метод дослідження органів дихання Проба з затримкою дихання носові отвори і ротову порожнину тварини закривають серветкою або рушником і враховують час його спокійної поведінки без дихання: у тварин з достатньою здатністю легень воно становить від 30 до 40 секунд.

При проведенні цього методу дослідження функціональної здатності легень — час спокійної поведінки склало 21 секунду. З урахуванням розміру і віку результат задовільний.

Аналіз виявлених змін:

При дослідженні системи дихання тварини патологічних змін не виявлено.

2.2.3 Система травлення — Systema digestivum

Поживні речовини надходять до організму тварини в складі корму. Проте високомолекулярні поживні речовини не можуть всмоктуватися і використовуватися клітинами організму безпосередньо. Вони попередньо повинні бути перероблені до відносно простих молекул. Процес переробки корму до відносно простих одиниць і їх всмоктування називається травлення.

Травлення здійснюється апаратом внутрішніх органів — апаратом травлення. Воно представляє собою сукупність механічних, фізико-хімічних і біологічних процесів, які забезпечують:

а) розщеплення під впливом ферментів, що виділяються травними залозами, надійшовших із кормом складних поживних речовин на відносно прості сполуки — блоки, які можуть бути засвоєні організмом;

б) всмоктування слизовою оболонкою травної трубки розщеплених поживних речовин;

в) рух харчової грудки і харчової кашиці по травній трубці здійснюється скороченням м’язової оболонки травної трубки.

Система органів травлення тварини виконує функції захоплення корму, його механічної і хімічної обробки, виділення з організму не засвоєних твердих харчових мас. Вона знаходиться в тісному зв’язку з усіма іншими системами організму.

Система органів травлення ділиться на ротоглотку, стравохідношлунковий відділ, тонкий і товстий відділ кишечника.

Рот. Ротову порожнину утворюють верхня і нижня губи, щоки, ясна, зуби, тверде і м’яке піднебіння, язик, слинні залози, мигдалини.

Верхня губа зливається з мочкою носа. При підвищеній температурі тіла мочка носа стає сухою і теплою. У здорової собаки вона волога і прохолодна.

Щоки разом з губами обмежують присінок ротової порожнини.

Ясна є складки слизової оболонки, що покривають щелепи і зміцнюють положення зубів в кісткових альвеолах (осередках щелепи, в яких містяться коріння зубів).

Зуби у собаки виконують функцію захоплення їжі, її роздрібнення, а також служать знаряддям захисту і нападу. У молодому віці у собаки є 32 молочних (тимчасових) зуба, а у дорослому — 42 постійних зуба.

Тверде піднебіння є дахом ротової порожнини і відокремлює її від носової порожнини.

М’яке піднебіння (піднебінна завіска) є продовженням слизової оболонки твердого неба і розташовується вільно на кордоні ротової порожнини і глотки, розділяючи їх.

Язик розташований на дні ротової порожнини і являє собою м’язовий, рухливий орган. Він бере активну участь у прийомі води і рідкої їжі, в пережовуванні і ковтанні корму, є органом смаку і теплорегуляції.

Слинні залози (привушна, під'язикова, підщелепні) — парні освіти, які через вивідні протоки виділяють слину в ротову порожнину. Слина зволожує слизову оболонку ротової порожнини і тверді харчові маси. Мигдалини є органами лімфатичної системи, виконують в організмі захисну функцію.

Глотка. Воронкоподібна порожнину, яка є продовженням ротової. В глотці перехрещуються дихальний і травний шляху.

Стравохід. Являє собою м’язову трубку, яка з'єднує ротову порожнину з шлунком. Він забезпечує просування їжі з глотки в шлунок.

Шлунок. Являє собою розширену частину травної трубки у вигляді зігнутої мішкоподібної порожнини. Розташовується в передньому відділі черевної порожнини, більшою своєю частиною в лівому підребер'ї. У шлунку під впливом шлункового соку починається переварювання їжі. Далі, в результаті скорочення м’язів, їжа невеликими порціями поступово пересувається в наступний відділ — кишечник. У собак середніх розмірів місткість шлунка становить 2 — 2,5 л.

Кишечник. Його довжина у собак становить 3 — 4 метри. Є продовженням шлунка і ділиться на тонкий і товстий відділи. Кишечник підвішений до хребетного стовпа за допомогою спеціальної зв’язки (брижі), в якій проходять до кишечнику нерви, кровоносні і лімфатичні судини.

Тонкий відділ кишечника. У ньому відбувається перетравлювання їжі під впливом кишкового соку і всмоктування розкладених на елементи поживних речовин корму.

Печінка. Головною функцією цієї великої залози є виділення в тонкий відділ кишечника жовчі, яка перетворює жири до здатності їх всмоктування в кровоносні судини кишкової стінки.

Підшлункова залоза виділяє в кишечник підшлунковий сік і безпосередньо в корм гормон інсулін, який регулює вміст цукру в організмі і його витрачання.

Товстий відділ кишечнику. У ньому закінчується всмоктування поживних речовин і відбувається формування калових мас, які періодично виводяться назовні через задній отвір.

План дослідження травної системи:

1. Анамнез по травній системі

2. Оцінка апетиту, спраги, приймання корму і води, жування, ковтання

3. Дослідження рота і ротової порожнини

4. Дослідження глотки і стравоходу

5. Дослідження черева і шлунку

6. Дослідження кишечнику, акту дефекації

7. Дослідження печінки Основні методи: розпитування і опитування, огляд і спостереження, пальпація, перкусія, аускультація, струшування, обнюхування, зоометрія, термометрія Додаткові методи: ендоскопія, зондування, рентген, дослідження шлункового соку, калу Апетит і спрага Апетит: хороший, корм приймає зубами, розладів при прийомі корму і ковтанні немає

Спрага: помірна, воду п'є

Прийом корму та води Прийом корму: правильний.

Жування: активне.

Ковтання: вільне, не болюче.

Блювання: відсутнє.

Ротова порожнина При огляді рот закритий, губи притиснуті один до одного. Відкривши ротову порожнину видно, що слизові оболонки губ, щік, язика, ясен блідо-рожеві, цілісність збережена, вологість помірна.

Зуби: білого кольору, міцно утримуються, болючості немає, прикус правильний.

Запах: природний.

Носове дзеркало: неушкоджене, вологе, холодне.

Губи: симетричні, в тонусі, цілі.

Глотка та стравохід Дослідження глотки: голова і шия розташовуються в фізіологічному невимушеному положенні.

Припухлості в області глотки не виявлено.

Пальпація хворобливості не викликає.

Температура в даній області не відрізняється від температури оточуючих тканин При внутрішньому огляді слизова глотки і мигдалини рожевого кольору без припухлості та почервоніння Дослідження стравоходу: при огляді і пальпації шийної частини стравоходу змін і болючості не спостерігається, харчової ком проходить легко і вільно Черево Шлунок: шлунок лежить у лівому підребер'ї на рівні 9 — 12-го межреберий в області мечоподібного відростка Глибока пальпація безболісна, в шлунку перебуває не велика кількість вмісту. При дигитальній перкусії виявляється слабкий тимпанічний звук.

Кишечник: помірний об'єм, болючості немає, шуми помірної сили, перкусійний звук притуплений.

Ректальне дослідження: сфінктер анального отвору в тонусі, слизова оболонка неушкоджена.

Акт дефекації: тварина присідає в характерну для собак позу, частота дефекації 1−2 рази на добу, болючості немає, кількість калу невелике, колір світло-коричневий, консистенція щільна.

Дослідження печінки При огляді випинання правого підребер'я не виявлено. При пальпації печінка не виявляється, це свідчить про те, що печінка не збільшена і не виходить за межі реберних дуг. При дигитальній перкусії притуплений звук досягає праворуч тринадцятого ребра, а зліва в 11-му міжребер'ї.

Колір склери: білий.

Колір слизових оболонок і шкіри: без пожовтіння.

Дослідження крові та сечі (див. додатки 3 та 4).

Аналіз виявлених змін:

При дослідженні травної системи тварини патологічних змін не виявлено.

2.2.4 Сечова система — Systema urinarium

Нирки разом із сечоводами, сечовим міхуром, сечівником (сечостатевим каналом) формують апарат сечовиділення — apparatus uropoeticus, де здійснюється вироблення сечі, тимчасове її зберігання і виділення з організму.

Таким чином, апарат сечовиділення складається з:

А) сечоутворювальної частини — кіркова зона нирки;

Б) сечовивідних шляхів — проміжна та мозкова зона нирки, сечовід, сечовий міхур, сечівник (самка) або сечостатевий канал (самець).

Система органів сечовиділення, що складається з нирок, сечоводів, сечового міхура, сечовипускального каналу, забезпечує виділення з організму відпрацьованих продуктів його життєдіяльності (мінеральні солі, органічні сполуки) і знаходиться в крові надлишку води. Всі ці речовини по кровоносних судинах надходять в нирки, де вони беруться і перетворюються в сечу, яка потім по сечоводах надходить в розташований на дні тазової порожнини сечовий міхур. Від шийки сечового міхура бере початок сечовипускальний канал.

За добу доросла собака виділяє до 2 літрів сечі. Центр сечовипускання розташований в попереково-крижовій області спинного мозку і має зв’язок з головним мозком. Цей зв’язок дає можливість вольового управління випорожнення сечового міхура.

План дослідження сечової системи:

1. Анамнез до сечової системи

2. Дослідження акту сечовиділення

3. Дослідження нирок

4. Дослідження сечоводів

5. Дослідження сечового міхура

6. Дослідження уретри

7. Лабораторні дослідження сечі

Основні методи: огляд, пальпація, перкусія, термометрія, обнюхування Додаткові методи: катетеризація, біопсія, рентген, сонографія, УЗД Лабораторні: дослідження сечі

Акт сечовипускання Пес зупиняється біля обраної точки, піднімаючи одну з тазових кінцівок. Кількість сечовипускань 6 і більше разів на добу. Болючості та затримки сечовипускання немає

Нирки: при огляді зовнішніх ознак ураження нирок (блювота, ниркові набряки, зміни шкірного і волосяного покриву) не виявлено. При глибокій балотуюючій пальпації через черевну стінку ліва нирка прощупується в області голодної ямки під 2−3 поперековим хребцем. Права прощупується під 1−2 поперековими хребцями. Нирки без зміну в обсязі, консистенції; поверхня гладка, рухливі помірно, болючості немає.

Сечоводи: пальпацією не прощупуються.

Січовий міхур: при бімануальній пальпації через черевну стінку. Січовий міхур розташовується нижче пупкової області живота в черевній порожнині, розмір в тенісний м’яч; хворобливості при пальпації немає, прощупується каміння немає.

Уретра: при огляді гирла уретри просвіт не звужений, колір слизової рожевий; виразок, ерозій, припухлості, запалень, крововиливів та інших патологічних змін немає; виділяється не значну кількість слизу.

Сеча:

Кількість: 200 мл.

Колір: світло-жовтий.

Прозорість: прозора.

Консистенція: водяниста.

Запах: специфічний.

Домішки: немає.

Лабораторне дослідження: (див. Додаток 4)

Аналіз виявлених змін:

При дослідженні сечової системи тварини патологічних змін не виявлено.

2.2.5 Нервова система — Systema nervorum

Нервова система керує всіма фізіологічними функціями організму, забезпечує його визначення взаємини з зовнішнім середовищем. Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) з їх відростками (нервовими волокнами). Ці волокна в головному і спинному мозку складають головну масу білої речовини. Виходячи з головного або спинного мозку, волокна утворюють пучки, які називаються нервами. Нейрони, з'єднуючись між собою кінцевими розгалуженнями, утворюють складні нервові ланцюги, які забезпечують сприйняття центральної нервової системою різних подразнень, що йдуть ззовні, і відповідь на ці роздратування. Нервова система умовно поділяється на центральну, периферичну і вегетативну.

Центральна нервова система.

Центральна нервова система — орган вищої нервової діяльності організму. Складається з спинного та головного мозку. Центральна нервова система забезпечує різноманітні реакції на вплив навколишнього середовища, коордінацію всіх частин організму.

Спинний мозок. Розташований в хребетному каналі. Свій початок він бере від довгастого мозку і закінчується в області 7-го поперекового хребця. На всьому протязі від спинного мозку через хребетні отвори відходять корінці спинномозкових нервів.В спинному мозку розташовані центри безумовних рефлексів — руху, сечовипускання, мускулатури, внутрішніх органів та ін Головний мозок. Є продовженням спинного мозку, розташовується в мозковій відділі черепа. В ньому розрізняють такі відділи: довгастий мозок, малий мозок (мозочок) і великий мозок.

Довгастий мозок є продовженням спинного мозку. В ньому розташовані життєво важливі центри, що забезпечують виконання безумовних рефлексів — дихання, обміну речовин, смоктання, блювання, кашлю та ін Тому пошкодження довгастого мозку викликають смерть тварини.

Малий мозок (мозочок) має форму неповно вираженого кулі з численними борознами на поверхні і звивинами між ними. Він координує довільні руху, забезпечує рівновагу організму в просторі.

Великий мозок складається з середнього, проміжного і кінцевого мозку.

Периферична нервова система.

Периферична нервова система утворена з численних черепно-мозкових і спиномозкових нервів з їх закінченнями. Вона пов’язує центральну нервову систему з органами почуттів, шкірним покривом і системою органів довільного руху.

Нерв (нервовий стовп) складається з великої кількості рухових і чутливих нервових волокон. Кожне нервове волокно є відростком однієї з нервових клітин, яка розташована в головному або спинному мозку, нервовому вузлі. Нерви мають властивість збудливості і провідності. Вони сприймають із зовнішнього середовища різні роздратування — механічні, хімічні, теплові, електричні та ін На відміну від скелетних м’язів нерви не володіють властивістю не стомлюватися при тривалому їх роздратування.

Вегетативна нервова система.

Вегетативна нервова система ділиться на симпатичну і парасимпатичну. Вона забезпечує зв’язок всіх внутрішніх органів з центральною нервовою системою. Свій початок вона бере від головного і спинного мозку. Симпатична нервова система. Утворена з ланцюга нервових вузлів, розташованих з боків хребетного стовпа. Від нервових стовпів відходять нерви, що забезпечують внутрішні органи, м’язи кровоносних і лімфатичних судин, залози. Парасимпатична нервова система. Складається з черепно-мозкових нервів, що беруть свій початок від крижового відділу спинного мозку. Гілки парасимпатичної нервової системи забезпечують зіницю, слинні і слізні залози, органи дихання, органи, розташовані в тазової порожнини. Особливістю симпатичної і парасимпатичної нервової системи є антагоністичний характер у забезпеченні ними внутрішніх органів, тобто там, де симпатична нервова система діє збудливо, парасимпатична діє гнітючим чином. Цим самим досягається гармонійність в регулюванні всіх функцій внутрішніх органів організму тварини.

Органи чуття (аналізатори) Різні порушення, що йдуть із зовнішнього середовища і внутрішніх органів тваринного організму, сприймаються органами почуттів і аналізуються потім в корі головного мозку.

В організмі тварини є п’ять органів почуттів: зору, слуху, нюху, смаку і дотику. Кожен з цих органів має периферичний (сприймає), середній (провідний) і аналізує (в корі головного мозку) відділи.

Орган зору. Складається з очного яблука, що сприймає світлові роздратування, і із захисних пристосувань (верхні і нижні повіки, слізний апарат, м’язи, залози та ін.)

У собаки зір має свої особливості. Вона не здатна бачити предмет одночасно двома очима, тому що кожне око має своє поле зору. У собаки відсутній кольорове сприйняття світу, але різні за формою предмети вона розрізняє добре. Собака здатна бачити рух предметів на відстані 250−300 і більше метрів.

Орган слуху (акустичний аналізатор). Складається з зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Собаки здатні сприймати звукові хвилі, що мають частоту коливань до 90 000 в секунду. Собаки добре визначають місцезнаходження джерела звуку. Різні звукові сигнали широко використовуються в дресируванні собак при подачі команд голосом, свистком та іншими джерелами звуків.

Орган нюху (нюховий аналізатор). Являє собою розташовану в глибині носової порожнини область, вистелену нюховим епітелієм. Клітини нюхового епітелію є початком нюхових нервів, по яких збудження передаються в головний мозок.

Собаки мають високий ступінь нюху, але воно знаходиться в прямій залежності від індивідуальності і тренованості тварини. Нюх знижується при втомі організму, при катаральних явищах, щенности і т.д. При тривалому впливі одних і тих же пахучих речовин на нюховий орган настає притуплення нюху, але якщо дати йому відпочинок, то чутливість до цих пахучим речовинам знову відновлюється.

Орган смаку (смаковий аналізатор). Його роль виконують особливі смакові сосочки, розташовані на верхній поверхні язика. Розчинені хімічні речовини дратують в них нервові закінчення смакового нерва. Виниклі нервові збудження по смаковому нерву передаються в кору великих півкуль, де створюється відчуття основного смаку — солодке, гірке, солоне, кисле та їх комбінації.

Орган смаку успішно використовується при дресируванні собак (вкусопоощрітельний метод).

Орган дотику (шкірний аналізатор). Його роль поряд з іншими функціями виконує шкірний покрив. У його товщі розташовані чутливі нервові закінчення, які здатні сприймати дотик, тиск, тепло, холод і біль.

План дослідження нервової системи:

1. Анамнез

2. Дослідження поведінки тварин

3. Дослідження черева і хребта

4. Дослідження органів чуття

5. Визначення поверхневої і глибокої чутливості

6. Дослідження рухової сфери

7. Дослідження поверхневих і глибоких рефлексів

8. Дослідження вегетативного відділу нервової системи

9. Дослідження спинномозкового ліквору Основні методи: розпитування і опитування, огляд і спостереження, пальпація, перкусія, аускультація, термометрія, струшування, зважування Додаткові методи: електроенцефалографі я, пробний прокол, трепанація, визначення гостроти зору, аудіометрія, радіотелеметрія Анамнез: В квітні 2012 в Бакса стався перший напад, супроводжуваний судомами м’язів голови і кінцівок та мимовільним сечовипусканням. Напад тривав 1−2 хв.

Через 3 тижні стався другий напад, перед яким собака впала, втратила свідомість, після чого відбулися судоми голови і кінцівок. Напад тривав 2 хв.

Встановлено, що в батька Бакса також були епілептичні напади.

Поведінка: нормальна.

Череп і хребетний стовп: кісткових деформацій, підвищення температури в даній області, розм’якшення кісток, викривлень хребта не виявлено.

Зір: змін та ушкоджень повік, зіниці, очного яблука, рогівки не виявлено Смак, слух, нюх: добре розвинені.

Шкірна чутливість: тактильна і больова в нормі, без змін на всіх ділянках тіла.

Були досліджені наступні шкірні рефлекси:

Рефлекс холки: при легкому дотику до шкіри в області холки спостерігається скорочення підшкірної м’язи.

Черевний рефлекс: при дотику до черевної стінки спостерігається сильне скорочення м’язів черевного преса.

Анальний рефлекс: при дотику до шкіри ануса спостерігається скорочення зовнішнього сфінктера.

Хвостовий рефлекс: при дотику до шкіри хвоста з внутрішньої сторони Білка притискає його до промежини.

Вушний рефлекс: при подразненні шкіри зовнішнього слухового проходу Білка повертає голову.

Рефлекси слизових оболонок:

Рефлекс кон’юнктиви: при доторканні пальцем до слизової оболонки ока спостерігається змикання повік і сльозотеча.

Корнеальний рефлекс: при дотику до рогівки спостерігається змикання повік і сльозотеча.

Чхальний рефлекс: при подразненні слизової оболонки носа спиртом спостерігається пирхання.

Дослідження глибоких рефлексів:

Колінний рефлекс: при легкому ударі ребром долоні по прямим зв’язкам колінної чашки, кінцівку розгинається в колінному суглобі.

Ахіллів рефлекс: при ударі по ахіллового сухожилля — слабке згинання заплюсневого суглоба при одночасному згинанні підошви.

М’язовий тонус: помірний.

Рефлекси: добре виражені.

Координація рухів: рухи скоординовані.

Судоми і параліч: судоми всього тіла, епілептичні напади, тривалістю 2 хв.

Тип вегетативної нервової системи: нормотонік.

Аналіз виявлених змін:

При дослідженні нервової системи були виявленні розлади з боку нервової системи, а саме наявність епілептичних нападів.

2.2.6 Кровоносна система і кров — Systema haematogenum et haema

Основна функціонуюча і складова частина кровоносної системи. Вона являє собою рідку сполучну тканину, що складається з плазми і формених елементів: еритроцитів (червоні кров’яні тільця), лейкоцитів (білі кров’яні тільця), тромбоцитів (кров'яні пластинки). Червоний колір крові надає гемоглобін, що міститься в еритроцитах. Кров характеризується відносною сталістю хімічного складу, осмотичного тиску та активної реакції (pH). Переносить кисень від органів дихання до тканин і вуглекислий газ від тканин до органів дихання, доставляє живильні речовини з органів травлення до тканин, а продукти обміну до органів виділення, бере участь в регуляції водно-сольового обміну та кислотно-лужної рівноваги в організмі, в підтримці постійної температури тіла. Завдяки наявності в крові антитіл, антитоксинів і лізинів, а також здатності лейкоцитів поглинати мікроорганізми і чужорідні тіла кров виконує захисну функцію. Плазма крові - рідка частина крові, 7−10% загального обсягу складають розчинені речовини. У плазмі крові знаходяться формені елементи крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Зміни в складі плазми крові мають діагностичне значення при різних захворюваннях (ревматизм, цукровий діабет та ін.). Сироватка крові - рідка частина крові без формених елементів і фібрину, що утворюється при їх відділенні в процесі згортання крові поза організмом. Кількісне співвідношення між білками сироватки крові (альбумінами і глобулінами) має діагностичне значення.

Білки крові:

Альбуміни — прості глобулярні білки, що містяться в яєчному білку, сироватці крові, молоці і насінні рослин.

Глобуліни — білки, розчинні в розбавлених розчинах солей, але нерозчинні у воді; Основні білки насіння рослин, антитіла сироватки крові (гамма-глобуліни) та ін Зв’язує чужорідні білки Фібриноген — приймає участь при згортанні крові.

До клітин крові належать:

Еритроцити — червоні кров’яні тільця, без’ядерні клітини у вигляді сплощені дисків діаметром 4,2−10 мкм. Вони доставляють кисень з легень до клітин, забирають у останніх вуглекислий газ і переносять його в легені.

Лейкоцити (лімфоцити, моноцити, гранулоцити) — білі кров’яні тільця, мають різноманітне будова і беруть участь в захисної функції організму. Існує кілька різновидів лейкоцитів. Число їх коливається от8, 5 до 10,5 тис / мкл. Лейкоцити живуть близько 24 годин.

Тромбоцити — кров’яні пластинки, відповідають за процес згортання крові. Їх число коливається від 250 до 550 тис / мкл.

Антитіла — глобулярні білки (імуно-глобуліни) плазми крові, що володіють здатністю специфічно зв’язуватися з антигенами (речовини, які сприймаються організмом як чужорідні і викликають специфічний імунний відповідь. Здатні взаємодіяти з клітинами імунної системи та антитілами. Попадання антигенів в організм може викликати формування імунітету, виникнення стану імунологічної толерантності або алергію.

Антитоксини — специфічні білки (антитіла), знешкоджують токсини мікроорганізмів (напр., правцевий, дифтерійний), рослин (рицин, абрін) і тварин (отрута змій, каракурта).

Лізин — аліфатична амінокислота з вираженими властивостями підстави. Входить до складу білків. Незамінна амінокислота, не синтезуються клітинами тварин і людини і надходить в організм у складі білків їжі. Відсутність або недолік незамінних амінокислот призводить до зупинки зростання, падіння маси, порушень обміну речовин, при гострій недостатності до загибелі організму.

Органи гемопоезу:

Кістковий мозок — міститься у всіх порожнинах кісток у хребетних тварин і людини. У червоному кістковому мозку, що заповнює протягом перших років життя всі порожнини кісток, утворюються формені елементи крові еритроцити, лейкоцити і тромбоцити. (Жовтий кістковий мозок, замісник поступово червоний, складається головним чином з жирових клітин.

Селезінка — непарний орган хребетних тварин і людини, у собак розташована поруч зі шлунком. Один з основних резервуарів («депо») крові, бере участь в кровотворенні, обміні речовин; виконує імунобіологічну і захисну функції виробляє антитіла, затримує і знешкоджує бактерії і токсини, руйнує віджилі еритроцити і тромбоцити.

План дослідження кровоносної системи:

1. Анамнез

2. Визначення фізичних властивостей крові

3. Біохімічний аналіз крові

4. Морфологічний аналіз крові

5. Бактеріальне і серологічне дослідження Анамнез при дослідженні кровоносної системи та крові:

Умови утримання: утримується на подвір'ї.

Годівля: двічі на день (вранці і ввечері).

Перенесених захворювань немає.

Ознак ураження органів гемопоезу немає.

Фізичні показники крові (див. додаток 3):

Густина: 1,044 кг/л.

ШЗК: 5 хв.

РЗК: часткова — 3 год, повна — 20 год.

ШОЕ: за Панченковим через 1 год — 5 (норма 2−6).

Гематокрит: за методом Тодорова — 42% (норма 37 — 55%).

Біохімічні показники крові:

Резервна лужність: за методом Кондрахіна — 50 об.

Кислотна ємність: 250 мг/100 мл.

Вміст білка:

Загальний білок: 70 г./л.

Альбуміни: 50 г./л.

Альфа-глобуліни: 12 г./л.

Бета-глобуліни: 22 г./л.

Гамма-глобуліни: 12 г./л.

Загальний кальцій: 2,25 мкмоль/л за Вічевим і Каракашовим (норма 2,35−3,13).

Неорганічний фосфор: 1,5 мкмоль/л за методом Пулса в модифікації Коромислова та Кудрявцевої (норма 1,3 — 2,0).

Білірубін загальний: 0,35 мкмоль/л (норма 0,34−4,5).

Магній: 0,7 мкмоль/л (0,7−1,1).

Морфологічні показники.

Висновок — Summarium

тварина анамнез орган дослідження Під час клінічних та лабораторних досліджень виявилося, що всі показники в нормі, тварина не уражена гельмінтами, інфекція не виявлена, механічних ушкоджень нервової системи немає, тож можливість вторинної епілепсії, яка проявляється симптоматичними нападами, виключаємо. На підставі проведених клінічних та лабораторних досліджень з урахуванням анамнестичних даних, зроблено висновок, що в собаки первинна епілепсія, також відома як генетична, що передається у спадок, або справжня епілепсія.