Принципи, рівні, види соціально-педагогічної профілактики

Існують різні підходи до класифікації профілактичної діяльності. Якщо ми говоримо про види профілактики, то маємо на увазі цільову аудиторію, на яку спрямований вплив (первинна, вторинна, третинна); якщо про тип — покладаємо в основу зміст діяльності (загальносоціальна (неспецифічна) і специфічна профілактика); рівень профілактики вказує на ресурси, які можуть бути задіяні для вирішення профілактичних завдань (особистісний, сімейний і соціальний рівні профілактики).

Соціально-педагогічна профілактика здійснюється на трьох рівнях:

• 1. Особистісний — вплив на цільову групу сфокусовано таким чином, щоб формувати ті якості особистості, які б сприяли підвищенню рівня її здоров’я, відповідальності за наслідки своєї поведінки, з метою попередження виникнення різних проблем (форми роботи: інформаційно-просвітницькі, консультування, психокорекція, тренінги особистісного зростання).
• 2. Сімейний рівень передбачає вплив на мікросоціум — сім'ю, найближче оточення (ровесники) дитини, які здатні вплинути на спосіб життя і посприяти вирішенню конкретних проблем (форми роботи: консультування, всеобуч, тренінги, лекції).
• 3. Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем, пов’язаних із окремими негативними явищами у суспільстві, а також зміні суспільних норм щодо здоров’я, способу життя, стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфіковані тощо). Робота на цьому рівні допомагає створити сприятливі умови для роботи на особистісному та сімейному рівнях (форми роботи: масові акції, соціальна реклама, семінари).

Існують такі види профілактики: первинна, вторинна і третинна.

Первинна профілактика (або просвіта) — це діяльність, яка дає можливість учасникам навчально-виховного процесу одержувати інформацію про фізичне і духовне здоров’я людини. Первинна профілактика має на меті створення і розвиток умов, що сприяють здоров’ю, збереженню життя дітей і запобігають несприятливому впливу на нього факторів соціального і природного середовища. Вона має переважно інформаційний характер і спрямована на формування в особистості не сприйняття стандартів негативної поведінки та негативних звичок.

Її змістом є: надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів наркотичних речовин; роз’яснення правових норм щодо асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; формування навичок культурного проведення дозвілля; створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності [3, с. 32].

Вторинна (рання) профілактика (або корекція) має своїм завданням якомога раніше виявити негативні зміни в поведінці дитини.

Вона базується на результатах масової діагностики різноманітних аспектів діяльності дітей і обмежує поширення окремих негативних явищ, які мають місце в суспільстві чи соціальній групі.

Третинна профілактика (або реабілітація) — це комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, які мають на меті відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, навчальний заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності [4]. Тому соціально-педагогічна діяльність у межах третинної профілактики зосереджується у різних осередках допомоги: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, релігійних об'єднаннях (як одного з осередків психологічної реабілітації), співтовариства людей з подібними проблемами (спілка ЛЖВ — людей, що живуть з ВІЛ; спілка анонімних алкоголіків, наркоманів; групи самодопомоги). соціальний профілактика девіантний поведінка Розглядаючи профілактичну роботу, можна зазначити, що найдоцільнішою є первинна профілактика, під час якої застосовуються такі підходи: надання інформації, емоційне навчання, апеляція до цінностей і знань, виховання протидії, надання альтернативи, вплив соціального середовища та однолітків, зміцнення здоров’я тощо. Вторинна та третинна профілактика найчастіше здійснюється лише за сприяння інших спеціалістів (медичних працівників, психологів).

Крім цих різновидів профілактики розрізняють загальну і спеціальну. Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (профілактика, спрямована на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ у поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо) [1].

Із напрямів соціально-педагогічної профілактики можна виділити:

• — профілактика дезадаптованої поведінки та важковиховуваності;
• — профілактика делінквентної поведінки (злочинності, правопорушень, аморальних вчинків);
• — профілактика адиктивної поведінки (алкоголізму, тютюнопаління, наркоманії, токсикоманії, комп’ютерної залежності);
• — профілактика асоціальної і психопатологічної поведінки (проституція, суїцид, безпритульності, бродяжництва, бездоглядності, профілактика сімейного неблагополуччя, насильства);
• — профілактика інших соціальних ризиків (ВІЛ — інфікування, торгівля людьми).