Агровиробниче групування ґрунтів

Реферат на тему:

Агровиробниче групування ґрунтів Агровиробниче групування ґрунтів — це об'єднання окремих контурів видів та різновидностей ґрунтів у більші групи (масиви) з близькими агрономічними властивостями і рівнем родючості, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарське використання і відносно однакові прийоми агротехніки, заходи підвищення родючості. За масштабом узагальнення агровиробничі групування ґрунтів бувають загальнодержавними, регіональними і господарськими.

Загальнодержавне агровиробниче групування ґрунтів складають для обліку площ ґрунтів за угіддями, групи виділяють за єдністю генетичних особливостей і агрономічних показників ґрунтів, враховуючи зональні та провінційні умови.

Регіональні групування проводяться для областей, районів і використовуються для раціонального розміщення посівів сільськогосподарських культур, розробки систем землеробства, розподілу добрив, хімічних меліорантів, пестицидів та ін.

Господарські групування складаються для державних, колективних, сільськогосподарських і фермерських господарств на основі узагальнення та інтерпретації матеріалів ґрунтових обстежень. Агрогрунтове групування є обов’язковим завершальним етапом великомасштабного обстеження ґрунтів кожного господарства. Його матеріали є виробничим документом, необхідним для практичної діяльності агроперсоналу, що дозволяє раціонально використовувати ґрунти, земельні ресурси господарства в цілому, меліоранти, добрива, застосовувати раціональну систему обробітку, протиерозійні заходи тощо.

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає в тому, щоб подати всю, часом надто велику різноманітність генетичних ґрунтових видів, відмін і показників у вигляді невеликого, а по можливості найменшого, числа індивідуалізованих з агрономічної точки зору ґрунтових груп. Це спрощує плани ґрунтів, робить їх доступними для широких агрономічних кіл і допомагає в розв’язанні практичних питань землеробства.

Розрізняють комплексні (загальні) і спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі групування ґрунтів. Найбільш поширені комплексні групування, коли ґрунти об'єднують за комплексом властивостей, які характеризують їх потенційну родючість і дозволяють на різних масштабних рівнях визначати придатність ґрунтового покриву для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, вирішувати загальні питання землеустрою та землеробства (встановлювати межі полів і сільськогосподарських угідь, системи обробітку ґрунту, застосування добрив тощо).

При об'єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватись двох головних принципів:

• исельні ґрунтові відміни необхідно звести в мінімальну кількість агровиробничих груп;

• иділені агрогрупи повинні суттєво відрізнятися між собою в агрономічному відношенні.

Згідно з «Інструкцією до обстеження ґрунтів України» у агрогрупи об'єднують близькі у виробничому відношенні ґрунтові види, які належать до одного типу ґрунтоутворення, або близькі за стадією розвитку в межах даного типу. Різні види дерново-підзолистих ґрунтів об'єднують тільки з дерново-підзолистими ґрунтами, сірих лісових — з сірими лісовими, чорноземів типових — тільки з чорноземами, які не зазнали деградаційних процесів (опідзолення, оглеення та ін.). Не можна об'єднувати дерново-підзолисті ґрунти з чорноземами або солонцюватими ґрунтами, бо вони різні як за генетичними, так і за агрономічними показниками.

В окремих випадках допускається об'єднання видів, які відносяться до різних генетичних підтипів і є перехідними між різними типами ґрунтів. Так, чорноземи типові допускається об'єднувати з чорноземами слабоопідзоленими або із слабозмитими, тобто, коли ознаки створені іншим ґрунтотворним процесом ще не набули чіткого прояву і не впливають суттєво на агрономічні властивості ґрунтів.

При агровиробничому групуванні в умовах прояву водної ерозії ґрунтів слід також враховувати і принципи контурно-меліоративної організації території (КМОТ), що зараз прийнята до реалізації інститутом Землеустрою УААН, його обласними філіями та проектними групами. Згідно з концепцією КМОТ всі землі господарства поділяють на такі еколого-технологічні групи (за крутістю схилів, еродованістю ґрунтів, наявністю улоговин та характером угідь, сівозмін, агротехніки тощо):

• 3° - землі вододілів та слабкоположистих схилів, де впроваджують зернопросапні сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами;

• 7° - де практикуються ґрунтозахисні зерно-трав'яні та трав’яно-зернові сівозміни з виключенням просапних;

• t-7° - середньоі сильноеродованими ґрунтами, які підлягають суцільному залуженню багаторічними травами.

Сильноеродовані розчленовані ярами та промоїнами схили крутістю понад 12° підлягають суцільному залісненню.

До однієї агрогрупи об'єднують лише ті види ґрунтів, які близькі за умовами залягання і ступенем впливу на них ґрунтотворного процесу. Наприклад, слабо-, середньоі сильнопідзолисті види не можуть увійти до однієї агровиробничої групи, хоча вони близькі за генезисом і відносяться до одного ґрунтового типу. Ступінь їх опідзолення настільки різний, що кожний із видів потребує різних агротехнічних і меліоративних заходів. У даному випадку можна об'єднувати лише слабоі середньопідзолистий або середньоі сильнопідзолистий види. Об'єднувати слабоі сильнопідзолисті ґрунти не можна.

Опідзолені ґрунти Лісостепу (чорноземи опідзолені, темно-сірі, сірі, ясно-сірі лісові) можна об'єднати лише у дві агровиробничі групи: чорноземи опідзолені і темно-сірі, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. Ґрунти першої агрогрупи менш опідзолені, ніж ґрунти другої, в меншій мірі кислі, містять більше гумусу, кальцію, більшою мірою оструктурені, в меншій мірі потребують вапнування і в цілому більш родючі. При використанні ґрунтів другої групи виникає потреба в підвищенні доз добрив, поповненні запасів органічної речовини, вапнуванні тощо.

Не можна об'єднувати в одну агрогрупу солончакові і солонцюваті ґрунти. Низька родючість солончакових ґрунтів обумовлена високою концентрацією в них і токсичністю легкорозчинних солей, а солонцюваті мають несприятливі фізичні та фізико-механічні властивості, хоча солей в них може і не бути. Корінне поліпшення перших можливе лише за умови вилучення з них надлишку солей, а солонцюваті ґрунти більшою мірою потребують поліпшення агрофізичних властивостей. Дані ґрунти досить різноманітні навіть у межах одного типу. Солончакові ґрунти можуть бути слабо-, середньоі сильнозасолені різними солями, що значною мірою впливає на сільськогосподарські культури і агрозаходи при їх вирощуванні. Так, слабосолончакуваті ґрунти використовують під усі культури без меліоративного поліпшення, а сильносолончакові містять велику кількість водорозчинних солей, які вилучають промивками у поєднанні зі штучним дренажем, і вирощують на них лише окремі (солестійкі) культури.

Велике значення має і тип (хімізм) засолення. Не можна об'єднувати в одну агровиробничу групу ґрунти, засолені содою, хлоридами та сульфатами.

Солонцеві ґрунти також досить різноманітні за ступенем і характером солонцюватості, що сильно впливає на їхні агрономічні властивості. Солонцюваті чорноземи, лучні та інші ґрунти можуть бути слабо-, середньоі сильносолонцюватими або солонцями. Агрономічні властивості цих ґрунтів погіршуються з підвищенням солонцюватості.

Слабосолонцюваті ґрунти (чорноземи, лучно-чорноземні і лучні) відносно родючі, проте суттєво відрізняються від своїх несолонцюватих аналогів, маючи негативні технологічні властивості у зв’язку з поганою структурністю та наявністю лужної реакції. У середньосолонцюватих видів негативні властивості проявляються сильніше, а у сильносолонцюватих ґрунтів і солонців взагалі дуже сильно. Сильносолонцюваті ґрунти і особливо солонці безструктурні, володіють негативними технологічними властивостями і легко запливають, утворюють ґрунтову кірку, в’язкі та пластичні у вологому і тверді та щільні у сухому стані. Кіркові солонці майже безплідні. Для їх поліпшення потрібна докорінна перебудова, тоді як слабоі середньосолонцюваті ґрунти можуть бути поліпшені гіпсуванням, відповідною агротехнікою, внесенням органічних добрив та фітомеліорацією.

Велике значення має також глибина залягання щільного солонцевого (ілювіального) горизонту. Наприклад, у чорноземів слабосолонцюватих він залягає на глибині 20−35 см, у середньосолонцюватих — 20−30, у сильносолонцюватих — 15−20, тоді як у кіркових солонців ілювіальний горизонт розміщений на поверхні або на глибині 3−10 см. Від вказаного показника залежить родючість, глибина обробітку та заходи поліпшення ґрунтів.

Для групування ґрунтів велике значення має гранулометричний склад, який визначає водопроникність, водопідіймальну здатність, швидкість висихання, вологоємкість доступність ґрунтової вологи для рослин, швидкість фільтрації і всмоктування води, тепловий і водно-повітряний режими.

Велике значення має і структурний стан ґрунтів. Чим структурніший ґрунт, тим він пухкіший, легше обробляється і дає кращу якість оранки.

Важливу роль відіграє також ґрунтотворна порода, її будова, гранулометричний і хімічний склад, властивості, а також глибина залягання підстилаючих, особливо щільних, порід. У деяких випадках значення породи настільки велика, що ґрунти навіть одного генетичного виду мають бути віднесені до різних агровиробничих груп. Наприклад, чорноземи типові на суглинковому лесі та їх аналоги на щільних глинах чи продуктах вивітрювання крейди мають відноситися до різних груп. Дерново-підзолисті піщані ґрунти, що залягають на пісках, та ті, що сформувалися на пісках, підстелених мергелями чи глинами, теж не можна об'єднувати. Такі ґрунти мають різній водно-повітряні та поживні режими і їх слід віднести до різних агровиробничих груп.

При агровиробничому групуванні ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціального використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, заболочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків. Неправильне використання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.

Для ґрунтів, об'єднаних в одну агровиробничу групу, передбачається використовувати такі критерії:

• енетична близькість ґрунтів і подібність їх агрономічних властивостей;

• днакове для всіх ґрунтів сільськогосподарське використання (однакові угіддя, сівозміни, сільськогосподарські культури) і близька продуктивність ґрунтів;

• днорідність рельєфу та гідрологічних умов залягання, схожість за гранулометричним складом;

• риблизно однакові фізичні властивості, водний, повітряний та тепловий режими;

• лизькість показників, що характеризують поживний режим, заходів удобрення однакових культур;

• днорідність фізико-хімічних властивостей (вміст гумусу, рН, місткість катіонного обміну, склад увібраних катіонів, буферність);

• риблизно однакові фізико-механічні властивості, які визначають відношення ґрунтів до обробітку: структурний стан, щільність, в’язкість, пластичність, здатність до прилипання, утворення кірки, запливання, тріщинуватості, показники фізичної стиглості, можливості поглиблення орного шару, засобів його окультурення тощо;

• налогічний склад, концентрація і динаміка ґрунтового розчину;

• риблизно однакова потреба в меліораціях (гідромеліорації, фітомеліорації, хімічній меліорації);

• аявність тих чи інших шкідливих для рослин речовин (важких металів, радіонуклідів і пестицидів);

• одібний характер та інтенсивність процесів ерозії та дефляції.

У кожній грунтово-кліматичній зоні необхідно враховувати низку показників, властивих ґрунтам лише даної зони. На Поліссі до таких відносяться ступінь опідзолення і кислотність, характер і ступінь заболочення, розміри ділянок, що обробляються. У Лісостепу суттєве значення мають ступінь вилугованості та кислотності ґрунтів, характер водного режиму. В Степу і Сухому Степу також необхідно враховувати ступінь карбонатності, солонцюватості і характер водного режиму, наявність комплексності та її характер.

Користуючись набором таких показників, виражених об'єктивними числовими даними, можна розробити достовірне агровиробниче групування ґрунтів для будь-якої території. Послідовність проведення робіт з агровиробничого групування ґрунтів відображена на рисунку 3.1.

Спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі групування об'єднують ґрунти за ознаками, що прямо або побічно впливають на зміну ґрунтової родючості, з урахуванням необхідних меліоративних заходів. Доцільно виділяти чотири групи ґрунтів, які поліпшуються: спеціальною агротехнікою, легкими меліораціями (вапнування, глинування, гіпсування та ін.), важкими меліораціями (осушення, промивка, дренаж), не меліоруються.

Рис. 3.1. Схема послідовності проведення агро виробничого групування ґрунтів При проведенні спеціальних агровиробничих групувань враховують показники, які визначають: еродованість, засолення, заболочування, солонцюватість, кам’янистість, гранулометричний склад, кислотність, агрохімічні, фізичні, фізико-хімічні, біологічні властивості ґрунтів, а також крутість схилів, глибину залягання щільних порід та інше.

Подальший розподіл у межах названих чотирьох груп здійснюється за спрямованістю і характером меліоративних заходів (осушення, розсолення, розсолонцювання та ін.). Для ґрунтів, об'єднаних до однієї агровиробничої групи, намічається однаковий напрям їх сільськогосподарського використання і загальний комплекс агротехнічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур та застосування комплексу протиерозійних або меліоративних заходів тощо.

Література:

1. 1.Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ — 2004 р. 2 томи.

2. 2.Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua.