Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Адміністративне право України

ШпаргалкаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

При здійсненні митної справи Україна дотримує визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших загальноприйнятих міжнародною практикою норм та стандартів. Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи. Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу… Читати ще >

Адміністративне право України (реферат, курсова, диплом, контрольна)

— 34 ;

1.Адміністративна відповідальність неповнолітніх.

КУпАП

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Стаття 13. КУпАП

До (неповнолітніх) осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24−1 КУпАП:

1)зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44 (незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 51 (дрібне викрадення чужого майна), 121−127(Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами; Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху; Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуваннях, зупинці чи стоянці; Невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди; Перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів; Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів; Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна; Ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; Порушення порядку надання працівникам міліції та медичним працівникам транспортних засобів для безперешкодного використання; Інші порушення правил дорожнього руху; Керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів; Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, водіями та іншими особами;), частинами першою і другою статті 130, частиною другою статті 156, статтями 173 (Дрібне хуліганство; Поширювання неправдивих чуток; Вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису;), 174 (Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку), 185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця), 190−195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненного правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24−1.

— 34 ;

2.Адміністративна відповідальність військовослужбовців.

КУпАП

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Стаття 15 КУпАП

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано виправні роботи і адміністративний арешт.

Інші, крім зазначених у частині першій цієї статті, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках — адміністративну відповідальність на загальних підставах.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, можуть замість накладених стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань — військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб як захід адміністративного стягнення застосовується попередження.

3. Адміністративне затримання.

КУпАП

Адміністративне затримання є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 260 — 263 КУпАП

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи.

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання:

1) органи внутрішніх справ — при вчиненні дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин і т.д.

2) органи прикордонної служби — у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону і т.д.

3) старша у місці розташування охоронюваного об'єкта посадова особа воєнізованої охорони — при вчиненні правопорушень, зв’язаних з посяганням на охоронювані об'єкти, інше;

4) посадова особа Військової служби правопорядку у Збройних Силах України — у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків дрібного хуліганства, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, публічних закликів до невиконання вимог цієї особи, порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів і т.д.

5) органи Служби безпеки України — при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

У виняткових випадках, у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання.

Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення — до трьох діб з повідомлення про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження — до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України.

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, — з часу її витвереження.

— 34 ;

4.Адміністративне право у юридично — галузевій класифікації.

Адміністративне право як:

· Галузь права — система юридичних засобів, які застосовуються для формування публічно — управлінських відносин, а також організації і забезпечення публічно — управлінської діяльності.

· Галузь законодавства — це сукупність нормативно — правових актів, у яких знаходять зовнішнє вираження адміністративно — правові норми.

· Галузь юридичної науки - це система теоретичних положень, обґрунтувань і тлумачень, що отримані в результаті дослідження сутності та змісту адміністративно — правових категорій шляхом застосування наукових методів пізнання. Предметом науки адміністративного права є закономірності, особливості, колізії та проблеми у сфері публічного управління.

· Навчальна дисципліна — це система знань про адміністративно — правову галузь, науку і законодавство, що викладені в навчальних програмах, методичних матеріалах і навчальній літературі.

5. Адміністративний договір як форма державного управління.

Адміністративний договір - це двоабо багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Ознаки:

· Основою для його укладення є адміністративно — правова норма

· Він набирає чинності тільки в тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно — правовий акт

· Якщо дія даної угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права.

Аналіз об'єкта адміністративного договору свідчить, що такими є методи форми виконання державно — владного веління. Тобто, сторони домовляються не з питання встановлення або не встановлення між ними правових відносин і визначення цілей діяльності, а щодо відшукання засобів, які б дали змогу об'єднаними зусиллями вирішити завдання, поставлені перед ними державою. Адміністративний договір спрямований на встановлення, зміну чи припинення адміністративно — правових відносин.

Характерні риси адміністративного договору:

· Це угода, що виникає у сфері державного управління у зв’язку і з приводу реалізації органом державного управління повноважень виконавчо — розпорядчого характеру.

· Підставою виникнення таких угод є адміністративний акт — владний вольовий припис.

· Адміністративний договір завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовної діяльності органу управління.

· Адміністративний договір має організуючий характер.

— 34 ;

6. Адміністративний нагляд.

Нагляд — це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності.

Суб'єктами здійснення нагляду є державні органи: а) міліція та б) інспекція: ті що мають повноваження міжвідомчого характеру, ті що здійснюють повноваження в межах одного відомства. Вказівка на те, що орган виконує наглядові функції може міститися у його назві. Конкретизуються наглядові у положеннях щодо того чи іншого органу.

Повноваження суб'єктів нагляду умовно можна поділити на три види:

1. з розробки норм і правил, виконання яких контролює суб'єкт (Наявність права готувати проекти правил і вносити їх на розгляд компетентного органу).

2. з організації та здійснення нагляду (Одержувати і витребувати матеріали; проводити обстеження на місці, давати обов’язкові приписи і вказівки; дозвільні повноваження, давати експертні висновки; розслідування аварій і т.ін.).

3. застосування заходів державного примусу.

Адміністративний нагляд міліції — це систематичний нагляд за чітким і не уклонним додержанням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою запобігання і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності або вжиття до них заходів громадського впливу.

Прокуратура здійснює нагляд за :

· Додержанням законів органами, які проводять оперативно — розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

· Додержанням законів у разі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Формами реагування прокурора на встановлені у процесі нагляду порушення законодавства є протест, припис, подання, постанова.

— 34 ;

7. Адміністративноправове забезпечення митної справи.

Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. Митна справа в Україні включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.

При здійсненні митної справи Україна дотримує визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших загальноприйнятих міжнародною практикою норм та стандартів. Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи. Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Систему митних органів України складають: Державна митна служба України; регіональні митниці; митниці; спеціалізовані митні управління та організації; установи і навчальні заклади. Митні органи України, їх автомобільний транспорт, морські, річкові та повітряні судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапора і розпізнавального знака затверджується Верховною Радою України. Створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України. Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо виконання таких функцій:

а) захисту економічних інтересів України;

б) контролю за додержанням законодавства України про митну справу;

в) забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи.

г) використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

д) митного оформлення та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

е) комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями;

є) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку з участю Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України;

ж) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та

товароі пасажиропотоку через митний кордон України;

з) боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил;

и) співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

і) ведення митної статистики.

8. Адміністративно — правовий статус державних комітетів.

Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр — міністр України або один із віце — прем'єр міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолює його голова.

Види: ВАК, ПФУ, Головне контрольноревізійне управління, Національне космічне агентство, Державне казначейство, Державний комітет архівів України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та

підприємництва та ін.

— 34 ;

9. Адміністративно — правовий статус Кабінету Міністрів України.

КМУ — це вищий орган виконавчої влади в системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Він відповідальний перед Президентом та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і

культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних программ економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

7) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

8) спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

КМУ складає свої повноваження перед новообраною Верховною радою.

До його складу входять Прем'єр — міністр України, перший віце — прем'єр міністр, три віце — прем'єр міністри, міністри.

Прем'єр — міністр призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України, а персональний склад КМУ призначається Президентом за поданням Прем'єр — міністра.

Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на

п’ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України. Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду інших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем'єр-міністр України.

Роботою КМУ керує Прем'єр — міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності КМУ, яка схвалена ВРУ. Прем'єр — міністр входить з поданням до ПУ про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання цих органів.

Прем'єр — міністр, інші члени КМУ мають право заявити ПУ про свою відставку. Відставка Прем'єр — міністра має наслідком відставку всього складу КМУ. Такі ж наслідки має прийняття ВРУ резолюції щодо недовіри КМУ.

КМУ відставку якого прийнято ПУ, За його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМУ, але не довше ніж 60 днів. Прем'єр — міністр зобов’язаний подати ПУ заяву про відставку КМУ за рішенням ПУ чи у зв’язку з прийняттям ВРУ резолюції щодо недовіри.

Діяльність КМУ, як вищого органу в системи виконавчої влади, забезпечує секретаріат. Секретаріат — це постійно діючий орган, основними завданнями якого є організаційне, експертно — аналітичне, правове, інформаційне, матеріально — технічне та інше забезпечення діяльності КМУ.

10. Адміністративно — правовий статус міністерств.

Указ Президента «Про систему центральних органів виконавчої влади»

Указ Президента «Про Загальне положення про мiнiстерство, iнший центральний орган державноi виконавчоi влади Украiни»

Указ Президента «Про змiни у структурi центральних органiв виконавчоi влади»

Указ Президента «Про систему центральних органiв виконавчоi влади»

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Міністерство реалізує державну політику у відповідній галузі.

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Міністерство:

· бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

· прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

· бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

· готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

· розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

· реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

· вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

· готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

· бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

· розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

· вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

· видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

· виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

· бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

· здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

· складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

· розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

· бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

· забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;

· забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

· здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Міністерство у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав.

Міністерство в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,

представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній

реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами

місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти. Міністерство очолює міністр (керівник), якого призначає Президент України.

Структуру центрального апарату міністерства затверджує віце-Прем'єр-міністр України.

Міністерство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

11.Адміністративно — правовий статус об'єднань громадян.

Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону «Про об'єднання громадян» визнається політичною партією або громадською організацією.

Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому Законом.

Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Верховна Рада України встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремих видах господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ та організацій, заснованих підприємств, максимальні розміри окремих та загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, затверджує перелік всеукраїнських громадських організацій, яким держава надає матеріальну допомогу.

За діяльністю ОГ встановлюється державний контроль і нагляд. Контроль за додержанням ОГ положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять ОГ, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за додержанням і виконанням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи ДПІ.

Якщо ОГ порушує законодавство, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення:

· Попередження

· Штраф

· Тимчасова заборона окремих видів діяльності

· Тимчасова заборона діяльності в цілому

· Примусовий розпуск Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших державних установах та організаціях. Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є: громадянами України, громадянами інших держав, особами без громадянства. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи віком від 15 років.

Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання,

діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян/ Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації

тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.

Молодіжні громадські організації — об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

Дитячі громадські організації — об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на

реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та

соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на

кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Благодійна організація — недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерськітовариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

— 34 ;

12. Адміністративно — правовий статус урядових комітетів.

Урядовий комітет є робочим органом Кабінету Міністрів України, основним завданням якого є формування та реалізація

державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

Урядовий комітет:

розглядає проекти законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також розпоряджень Кабінету Міністрів України, що подані з розбіжностями, не врегульованими після проведення головним розробником в установленому порядку узгоджувальної процедури, і розпоряджень Кабінету МіністрівУкраїни, до яких є застереження Секретаріату Кабінету Міністрів, приймає рішення про схвалення проектів та вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо їх прийняття;

приймає відповідно до закону рішення про оприлюднення проектів регуляторних актів, що не оприлюднені до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України, та про повторне оприлюднення проектів регуляторних актів, що оприлюднювалися до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

приймає рішення про необхідність перегляду регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, на підставі аналізу

звіту про відстеження їх результативності;

розглядає відповідно до закону скарги на рішення Держпідприємництва про необхідність усунення порушень принципів

державної регуляторної політики та про відмову в погодженні проекту регуляторного акта;

розглядає інші документи з питань формування державної політики.

До складу урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники інших центральних органів виконавчої

влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступники Міністра Кабінету Міністрів України.

Урядовий комітет очолює Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр або Міністр закордонних

справ. Рішення урядового комітету, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання.

Контроль за виконанням рішень урядового комітету здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України.

13. Адміністративноправові відносини.

Адміністративно — правові відносини — це результат впливу адміністративно — правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно — владного характеру.

Адміністративно — правові відносини характеризуються такими особливостями:

1. Адміністративно — правові відносини є формою існування соціальних відносин.

2. Адміністративно — правові відносини конструюються у межах адміністративно — правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.

3. Адміністративні правовідносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративноправових нормами.

4. Одним із суб'єктів адміністративних правовідносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно — правові норми.

5. Адміністративні правовідносини об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління, як правило, у зв’язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо — розпорядчої діяльності за обов’якової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно — владного характеру .

6. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь — якої із сторін.

7. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично — владного розпорядження правомочного органу.

8. якщо учасник адміністративних правовідносин порушує вимоги норм адміністративного права. То він відповідальний перед державою в особі його органу.

Види адміністративних правовідносин:

1) Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні.

2) Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах,

3) За кількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні,

4) За організаційно — правовим складом учасників.

Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні та горизонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові, субординації і координації, внутрішньоапаратні і поза апаратні.

— 34 ;

14. Адміністративно — правові норми.

Адміністративно правова норма — це обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Особливості:

· В них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду;

· метод впливу адміністративно — правових норм є імперативним, вольовим, державновладним;

· виконання приписів адміністративноправової норми гарантується державою за допомогою організаційних, роз’яснювальних, стимулюючих, примусових засобів;

· кожна адміністративно — правова норма є органічною частиною всієї галузі системи і поза цією системою не може діяти.

Метою адміністративно — правових норм є організація управлінських відносин, а також інформаційна ціль, охоронна, заохочувальна, соціально — моральна.

Функції адміністративно — правової норми:

· забезпечення ефективної діяльності органів державного управління.

· Забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи.

· Охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

· Виховна.

· Взаємодія з нормами інших галузей права.

· Взаємодія з неправовими соціальними нормами.

Структура адміністративно — правової норми - це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норм.

Структура:

· Гіпотеза — вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою;

· Диспозиція — це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки;

· Санкція — вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою;

· Заохочення — це публічне визнання заслуг фізичної та юридичної особи за виконання адміністративно — правових або громадських обов’язків (іноді можуть містити як третій компонент). Формулюються, як правило, в диспозиції норми.

Види адміністративно — правових норм: 1)За спрямованістю змісту:

а) Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів;

б) Такі, що визначать форми і методи управлінської діяльності;

в) Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки державних службовців;

г) Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

д)Такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;

е) Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності держави.

2) За адресами або суб'єктами призначення:

· адресовані органам державної-виконавчої влади ;

· іншим державним виконавчо — розпорядчим органам;

· державним службовцям;

· державним підприємствам, закладам, організаціям; недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам;

· громадянам.

3) За формою припису: зобов'язуючі, заборонні, уповноважуючи, стимулюючі, рекомендаційні.

4) За галузевою належністю: Матеріальні, процесуальні.

5) За межею дії: у просторі, у часі.

6) За ступенем загальності: загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.

7) За повнотою викладених велінь: визначені, банкетні.

8)За юридичною силою:

· викладені в законі,

· викладені в указах,

· викладені в постановах,

· викладені в рішеннях,

· викладені в наказах.

15. Адміністративно — правові режими.

16. Акти публічної адміністрації.

Акт публічної адміністрації — правовий документ державно — владного характеру, який приймається уповноваженим органом виконавчої влади, іншим суб'єктом державного управління або їх посадовими особами в односторонньому порядку, з метою здійснення управлінських завдань та функцій.

Властивості:

· під законність

· обов’язковість

· правомочність

· офіційність

· односторонність

· належна оформленість

Види:

1. За юридичними властивостями:

· Нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру)

· Ненормативні (індивідуальні, правозастосовні, право виконавчі, акти реалізації норм адміністративного права)

2. За межею дії:

· Що діють на всій території без обмежень у часі

· Що діють на всій території протягом певного строку

· Що діють на частині території без обмежень у часі

· Що діють на частині території протягом певного терміну

3. За характером компетенції органов:

· Акти загального, галузевого, функціонального рівня.

4. За становищем органів:

· Президент, КМУ, Міністерства, Голови держ. Адміністрацій, керівники підрозділів ДА.

17. Апеляційна інстанція в адміністративному судочинстві.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

У окремих випадках судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою