Становлення та розвиток ділової української преси

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра журналістики Курсова робота Становлення та розвиток ділової української преси Студентки 2 курсу Денної форми навчання Сотнічук Анастасії Ігорівни Науковий керівник Кандидат філологічних наук, Доцент Шевченко Т.М.

Одеса 2013

Вступ Здобуття Україною статусу незалежної держави та перехід до ринкових відносин стали причиною розширення інформаційного простору й збільшення попиту на економічну та комерційну інформацію, що, у свою чергу, привело до збільшення ринку періодичних ділових видань.

Назва «Ділова преса» об'єднала десятки друкованих видань найрізноманітніших відтінків — від рекламного листка до ілюстрованого журналу. Різко відрізняючись один від одного формою і змістом, нові видання переслідують спільну мету — допомогти підприємливій людині в бізнесі. У структурі виокремилися особливі типи видань, основною темою для яких стала економіка, а головною дійовою особою — підприємець: промисловець, банкір, комерсант.

Ділова преса представлена на багатьох типологічних рівнях у формі розмаїтих видань і публікацій, що торкаються ділового життя суспільства. А ця складова, у свою чергу, притаманна будь-якій сфері нашого суспільства — політичній, соціальній чи суто бізнесовій сфері.

Діловій проблематиці сьогодні належить помітне місце в масових суспільно-політичних виданнях. В той же час за останні роки з’явилася велика кількість спеціалізованих ділових видань.

Роль засобів масової інформації полягає у тому, що вони виступають регулятором між громадянами та державними, політичними інститутами, а відтак спрямовують русло проблем, якими живе суспільство. Для здійснення цієї мети ЗМІ повинні бути вільними і незалежними від владних структур.

На сучасному етапі можна спостерігати зміну типологічної структури преси. Як зазначає Д. Мурзін, старі типи видань змінюють своє місце й з’являються зовсім нові.

Усе частіше виникають «гібридні» інформаційні продукти, що поєднують у собі раніше непоєднувані типи видань. Так, преса, яка позиціонує себе як якісна, уводить до своєї структури елементи бульварності. Дослідники відзначають мінливість, рухливість типологічних характеристик навіть у межах одного видання [11, с. 64].

Неоднозначність та нестабільність цих тенденцій свідчить про принципову незавершеність процесу трансформації, а, отже, і про необхідність детального вивчення ділової преси як найменш освоєного журналістикознавством наукового сегмента преси в Україні.

Актуальною ця проблема є й тому, що, будучи досить серйозно опрацьованою представниками західної науки ще в 1990;х рр. (про ділові ЗМІ писали Р. Уолсі, Дж. Вуд, Дж. Елфенбейн, Р. Берд, А. Тернбелл, С. Кобр, Дж. Коблер, А. Греко, Е. Грюнвальд, класичною вважається праця Д. Форсіта про історію ділової преси Сполучених Штатів XVIII-XIX ст.), та детально висвітленою в російському журналістикознавстві останнього десятиліття (А. Вирковський, О. Грабельников, В. Кулєв, О. Мордовська, Д. Мурзін та ін.), ділова преса незалежної України ще й досі залишається поза увагою журналістикознавців.

Об'єктом дослідження є економічні видання: «Бизнес», «Эксперт», «ИнвестГазета», а також загальнонаціональні: «Дзеркало тижня», «Україна молода», «День».

Метою курсової роботи є вивчення становлення та розвитку ділової преси України періоду незалежності.

Відповідно до поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

1) з’ясувати основні ознаки ділової інформації;

2) проаналізувати визначення понять «ділова журналістика», «ділова інформація», «ділове видання», які мають місце сьогодні в журналістикознавстві;

3) прослідкувати розвиток ділової преси та її стан на сьогодні.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЛОВИХ ВИДАНЬ

1.1 Типологічний аналіз понять Сьогодні виділяють два принципово різних види ділових комунікацій. Один із них — це комунікація, здійснювана за посередництвом ділової преси. Вона представлена в усіх класах ЗМІ.

Ділова преса — це рід преси, соціальна функція якої полягає в обслуговуванні бізнес-комунікацій, тобто в забезпеченні задоволення інформаційних потреб ділових людей, і водночас вона є інструментом суспільного дискурсу у сфері виробництва та управління.

Другий — це чітко спрямована комунікація, переважно така, що не вимагає відповіді, звернена від імені конкретних представників бізнесу до споживачів і публіки.

Механізмом здійснення цього виду комунікації є рекламна преса та рекламні оголошення в ЗМІ. Рекламна ж преса відрізняється від традиційної, зокрема ділової, тим, що другорядна її функція — бути рекламоносієм — стає тут основною і єдиною.

М. Шкондін зазначає, що «базовою типологічною характеристикою засобів масової інформації є інтегральний характер їх функціонування: інформаційна взаємодія в рамках усього соціуму між членами суспільства як учасниками соціальної діяльності. ЗМІ належать суспільству як цілісному утворенню, а не окремим його частинам, хоча й допомагають комунікаціям окремих внутрішньосоціальних груп, у тому числі й взаємодіючи з рекламою та ПР».

Отже, інтегральний характер діяльності ЗМІ визначає також особливості функціонування ділової журналістики як частини системи ЗМІ.

Виходячи із цього, бізнес-журналістика має ряд сутнісних ознак, які однозначно виділяють її із загальної системи засобів масовї інформації.

На сьогодні серед журналістикознавців існують суперечності щодо визначення «ділової журналістики» і «ділової преси» зокрема.

Наприклад, О. Грабельников звертає особливу увагу на те, що між цими двома поняттями є суттєва відмінність, оскільки перше включає в себе видання, в яких активно використовуються журналістські жанри, особливо аналітичні, а друге поєднує газети та журнали, де можна й не знайти журналістських текстів.

Натомість, зустрінемо біржові зведення, котирування, товарні прейскуранти, оголошення та рекламу. Це, як правило, видання, які обслуговують гуртову й роздрібну торгівлю, сферу послуг.

Д. Мурзін підтверджує цю думку і говорить, що серед науковців немає однастайної думки щодо визначення поняття «ділова преса» і воно й досі залишається доволі розпливчастим і неусталеним [11, с. 67].

Як зауважує О. Грабельников, метою ділової преси є формування інформаційної інфраструктури, яка б забезпечувала інформаційні потреби підприємців, пропаганду ідей і принципів ринкової економіки, поширення законодавчої та нормативної інформації, створення позитивного іміджу бізнесмена, широке інформування читачів про світ бізнесу.

В. Сергачов визначає ділову пресу як тип друкованих ЗМІ, покликаний, насамперед, забезпечувати інформаційні потреби підприємництва за допомогою публікації тих чи інших матеріалів (статистичних, рекламно-інформаційних, законодавчих та ін.) з метою створення інформаційного поля для допомоги розвитку бізнесу [14, с. 3].

На думку О. Мордовської, ділові періодичні видання — це результат виникнення нової політичної, соціально-економічної та правової обставновки, сутність якої полягає в переході до ринкових відносин: вони покликані задовольняти інформаційні потреби аудиторії, причетної до економіки та бізнесу [8, с. 3].

С. Корконосенко зазначає, що ділова преса — це друковані видання, які висвітлюють солідний бізнес і призначені для нього [5, с. 97].

Ділове видання — це, перш за все, видання ділової інформації для певної аудиторії, для тих людей, які, працюючи в певному сегменті ринку, хочуть отримати нову інформацію про його стан та перспективи.

А. Вирковський визначає ділову пресу як тип якісної преси, що надає інформацію, критично необхідну читачеві для прийняття найбільш ефективних рішень у фінансовій, корпоративній (управлінській) або професійній сфері діяльності [2, с. 61].

Американська асоціація ділових видань пропонує таку дефініцію ділових засобів масової інформації: «Ділове видання — це журнал чи газета, які містять новини, статті та рекламні повідомлення, призначені для задоволення спеціальних інтересів представників специфічних професійних, індустріальних, торгових груп, а також груп, об'єднаних одним родом занять».

Дж. Елфенбейн говорить, що бізнес-видання — це видання, які містять певну кількість текстів для надання менеджерам необхідної інформації - як на редакційних, так і на рекламних шпальтах.

Інформація має бути актуальною та вичерпною в кожній технічній та професійній сфері. Ділові видання, на його думку, — те, що російська журналістська наука називає «професійною» або «вузькоспеціалізованою» пресою, головне призначення якої - донести необхідну інформацію експерту в тій чи іншій галузі.

Отже, кожне з поданих визначень, безумовно, можна вважати правильним, але звернемо увагу на те, що широко розкривши функціональне призначення цього виду видань, майже ніхто з дослідників, крім О. Грабельникова, не звертає увагу на жанрово-тематичне наповнення ділового видання.

Однак, це є суттєвим, бо саме наявність журналістських жанрів відрізняє ділове видання від ділової преси взагалі.

Говорячи про ділові видання, Б. Місонжников зауважує: «Це преса людей справи — бізнесменів, політиків, чиновників найвищого рангу, діячів науки, літератури, мистецтва. Хоча в групі ділових видань якісна преса буде посідати все ж таки зовсім особливе місце, вінчаючи собою весь комплекс великої серйозної аналітичної преси».

Л. Рогожина, виходячи з конкретного цільового й читацького призначення ділових видань, пропонує таке визначення: ділове видання — «це видання, призначене для ділових людей і яке містить актуальну інформацію, необхідну для розвитку бізнесу й формування позитивного образу ділової сфери».

Ділове видання — це також видання, що містить інформацію, яка сприяє просуванню товарів і послуг на ринках збуту, а також становленню й розвитку ринкової економіки в країні.

У процесі розвитку суспільно-виробничих відносин саме економічний фактор відіграв найважливішу роль у виникненні й розвитку ділової журналістики як своєрідної форми бізнес-комунікації й інформаційної діяльності.

У журналістикознавчій науковій літературі, присвяченій проблемам засобів масової інформації, іде процес формування категоріального апарату, що розкриває сутнісні характеристики цілого комплексу феноменів, які пов’язані з діловою журналістикою або становлять її зміст: ділова інформація, інформаційні потреби підприємництва, ділові ЗМІ, ділова преса, якісна ділова преса, ділові видання, ділова газета, економічна публіцистика тощо.

Ділова журналістика є заключним елементом усієї побудови типологічної моделі завдяки своїм високим професійно-якісним ознакам і може бути представлена відповідними групами видань.

Умовно ділові ЗМІ можна поділити на (за Б. Місонжниковим):

— ділові видання загального профілю — ті, які, зберігаючи безумовні ознаки цієї типологічної моделі, відрізняються достатньою тематичною універсальністю;

— ділові видання політико-економічної спрямованості, у яких посилений, насамперед, теоретичний політико-економічний компонент і крізь його призму розглядаються важливі соціально-політичні події;

— ділові видання фінансової орієнтації - ті, у яких висвітлюється динаміка банківського капіталу, дії фінансових установ, тенденції й рівні кредитування, курси валют тощо;

— біржові ділові видання — ті, у яких відображені сторони біржового життя: купівля-продаж цінних паперів, котирування акцій тощо;

— якісні видання — зовсім особливий тип щоденної періодики, що вінчає всю типологічну модель і утворений унаслідок тривалого еволюціонування кращих ділових видань світу.

За роки незалежності в Україні склалася система ділових ЗМІ. У її складі виділяють ділові видання й видання для ділових людей. Перші подають лише ділову інформацію, тобто новини й коментарі зі сфери економіки. Другі забезпечують ділових людей як діловою, так і іншою необхідною інформацією.

На сьогодні можна виділити такі основні суб'єкти видавничої діяльності, які безпосередньо займаються підготовкою та випуском ділових видань: медіа-групи; бізнесмени, для яких видавнича діяльність не є профільною; органи влади; організації й фонди, що працюють у сфері економіки.

Простежується й динаміка розвитку тематики та проблематики ділових видань. Судячи із представленого передплатному в каталозі переліку ділових видань, галузеве охоплення об'єктів господарської діяльності в них досить широке: банківська справа, бізнес, підприємництво, бухгалтерський облік і аудит, торгівля, логістика, менеджмент, управління підприємством, оподатковування, страхова справа, нерухомість, управління якістю, електронна комерція, економіка в цілому, будівництво, транспорт, торгівля, комерційні банки, страхування, фінанси, цінні папери, фондовий ринок, туризм, автотранспорт, право, нерухомість тощо.

газета україна діловий інформація

1.2 Етичні стандарти у сучасній діловій пресі

Сучасна ділова преса України є одним із сегментів системи ЗМІ, розвиток якої викликаний особливим соціальним замовленням на нову якість і зміст комунікацій у сфері ділового життя та ринкових стосунків. Російська дослідниця Олена Письменна дає таке формулювання ділової журналістики: «Це діяльність щодо формування такого типу комунікації, який затребуваний новими суспільними силами і соціальними групами». Отже, її (ділової журналістики) поява пов’язана з дією соціальних факторів історичного типу та визначена суспільно-економічною формацією.

Зростання ролі й значення ділових стосунків у суспільстві супроводжується великим прилученням бізнесу до комунікаційного середовища ЗМІ. У переліку конкретних функцій ділової преси можна виділити найважливіші, такі, що охоплюють бізнес-сферу, політичну і соціальну сфери:

— розповсюдження ділового досвіду, розширення ділової ерудиції;

— забезпечення аудиторії оперативною комерційною інформацією (зведення, котирування, валютні курси), а також спеціальною інформацією щодо тих чи тих властивостей продукції, послуг, процесів їх виробництва й використання;

— формування позитивного образу (іміджу) підприємництва у свідомості масової аудиторії;

— забезпечення аудиторії нормативною інформацією (законодавчі акти, постанови уряду);

— формування ідеології бізнесу;

— допомога у встановленні ділових зв’язків із партнерами;

— вплив на органи влади задля прийняття рішень, що сприяюють розвиткові бізнесу;

— забезпечення аудиторії інформацією та аналізом проблем і досягнень у галузі наукової економічної думки: в економічній теорії, мікро і макроекономіці й ін.

Цільова аудиторія цих ЗМІ впливає як на зміст журналістських матерілів (передовсім, це інформація, що має значення для функціонування економічної сфери життя суспільства), так і на способи збирання, обробки та надання інформації.

Одним із основних критеріїв адекватності очікуванням аудиторії чітко виділяється критерій відповідності принципам ділової етики. На жаль, доводиться констатувати, що сучасний стан ділової журналістики в Україні далекий не тільки від бажаного, а й від об'єктивно можливого на данній стадії розвитку бізнесспівтовариства.

Як зазначають дослідники, «виконувати свої прямі обов’язки журналістам заважає безліч зовнішніх факторів: недостатня правова регуляція, самодурство чиновників, торгівля інформацією, ставлення багатьох потенційних споживачів інформації до ділової преси як до простору конкурентної боротьби.

Не менш важливе значення мають і внутрішні фактори: низький рівень управління та організації ЗМІ, відсутність у журналістів почуття соціальної, професійної відповідальності, інакше кажучи, — невисока професійно-етична зрілість" .

Треба зазначити, що ділова преса відіграє сьогодні значну роль у процесі бізнес-комунікацій. Світ ділових людей крутиться як глобус навколо своєї осі - замкнуте коло ділових зустрічей, переговорів, симпозіумів, проведення фінансових операцій, підписання контрактів тощо. На споживання зовнішньої інформації в такій круговерті подій практично немає часу.

Проте, ділова людина через свій соціальний статус має бути в курсі того, що відбувається на валютній біржі, чому долар знов упав на торгах, яка динаміка індексу Доу-джонса, і коли законодавство ухвалить нарешті проект щодо зменшення податкового тягаря на приватних підприємців. Саме ці функції виконують ділові ЗМІ.

Однак, щоб утримати увагу свого важкодоступного, але такого бажаного, читача, діловим виданням частенько доводиться йти на суттєві позбавлення — рушити усталені на ринку ЗМІ канони і стереотипи.

Однією з проблем сучасної ділової преси в Україні є залежність від правил гри, які сьогодні існують на ринку. Так, газета «Комерсант» за 1 квітня 2008 р. пише: «Представники провідних ЗМІ та крупного бізнесу погоджуються, що в Україні компаніям, які хочуть заявити про свої досягнення і соціальні ініціативи, найлегше добитися позитивного відгуку в пресі шляхом розміщення платної публікації. Журналісти не розуміють, навіщо їм писати безкоштовно те, що добре оплачується, а компанії - чому вони нецікаві медіа» .

На думку автора статті «Єдність протилежного» Олени Синіциної, проблема полягає в тому, що «між виданнями і працівниками пресслужб компаній склалися дуже непрості відносини. Якщо в західних ЗМІ більша частина публікацій про те чи те підприємство робиться із повідомлень прес-служб, то у вітчизняних ЗМІ діє протилежний принцип: «Пам'ятайте, прес-служба існує для того, щоб нам (ЗМІ) заважати. Писати за прес-релізом — це програш» .

" Реальна причина існуючих суперечностей — конкуренція між ЗМІ та фахівцями зі зв’язків із громадськістю в тому, — пише «Комерсант» , — що журналісти чудово розуміють, що для розміщення новин певного типу PR-компаніям виділяються значні ресурси, і не хочуть публікувати їх безкоштовно. За нашими даними, навіть у невеликого регіонального підприємства на PR-просування витрачається 10−15% від загального маркетингового бюджету. Компанії національного масштабу ладні витрачати 30−40% від бюджету, зокрема на так зване «розміщення» інтерв'ю, «проблемних» матеріалів, публікацій, спрямованих на боротьбу з конкурентами, про участь у соціальних програмах і спонсорство. Потужні українські компанії щорік витрачають на це не менше $ 200−400 тис." .

На появу в пресі замовних матеріалів, або так званої «джинси», впливають різні чинники. Насамперед, це фінансові проблеми самих видань, які змущують редакторів і журналістів порушувати професійні стандарти й моральноетичні норми. По-друге, така ситуація влаштовує замовників публікацій, бо поява подібних статей у пресі дає змогу компанії вирішити ті чи ті проблеми: наприклад, розкрутити свій бренд, створити позитивний імідж у населення, лобіювати свої інтереси чи успішно боротися з конкурентами.

Шеф-кореспондент московського бюро NPR (США) Лоренс Шиїтс вважає, що платні статті - «це дуже небезпечна тенденція. Це підриває авторитет і довіру до журналістів.

У США був такий період до двадцятого століття. Тепер у нас дуже жорсткі правила. Якщо мене запрошує якась компанія і мені хочеться подивитись, як вона працює, я повинен платити сам за дорогу, за готель. Ми не можемо отримувати якісь подарунки чи брати щось безкоштовне у компанії, про яку хочемо розповісти. Також не можемо приймати щось даром від політичних і економічних діячів.

Інформаційна агенція «Контекст-медіа» 16 листопала 2008 р. повідомила, що інтернет-виданням «Телекритика» було проведено опитування експертів медіаринку щодо публікацій замовних матеріалів у ЗМІ.

Результати експертного дослідження, проведеного серед керівників недержавних організацій, народних депутатів й експертів, які працюють у сфері свободи слова, показали, що упродовж останніх трьох років політичну цензуру поступово витіснила внутрішньоредакційна цензура. Це привело до процвітання в українських ділових виданнях замовлених позитивних і негативних матеріалів — так званої «джинси». За словами директора Центру стратегічного планування Володимира Корнілова, це загрожує поступовим перетворенням ділової преси на скандальну.

Серед «лідерів» застосування такої редакторської політики дванадцять із двадцяти опитаних експертів назвали газету «Бізнес». Значно менше голосів отримали «Комерсант-Україна» (5), «Ділова столиця» (3) і «Справа» («Дело») (3).

" Сьогодні в Україні 99% журналів і газет розміщують статті за гроші. Питання зводиться лише до ціни і стосунків з головним редактором. Навіть найзапекліші «поборники» чистоти видань розміщують замовлені статті, але тільки за великі гроші" , — стрерджує прес-секретар ЗАТ «Укргаз-Енерго» Віталій Кисель.

Однак, треба зазначити, що ситуація буде змінюватися, бо й сам бізнес почав розуміти, що замовні статті вадять репутації компанії. Ця тенденція вже відбувається в російських ЗМІ. Як свідчить відома російська журналістка Світлана Сорокіна, «Бізнес зовсім недавно почав усвідомлювати свою нову роль, свою соціальну значущість. Та, на жаль, журналіст не перебудувавсь і все ще вимагає гроші за публікації» .

Завдання якраз і полягає в тому, щоб журналісти ділових видань і насамперед редактори й власники цих видань змінили своє ставлення до замовних публікацій. У багатьох виданнях в усьому цивілізованому світі існують власні правила корпоративної етики, засновані на загальних етичних нормах, завдання яких захищати репутацію всього редакційного колективу.

Так, Канадська телерадіомовна організація CBC розробила довідник журналістських принципів і стандартів — «Journalistic Standards and Practices». Цих стандартів зобов’язані дотримуватись у своїй діяльності всі працівники Канадсько ї телерадіомовної корпорації.

Довідник складається з двох розділів — «Свобода слова» і «Відповідальність журналістів». У преамбулі до розділів читаємо: «Свобода преси — наріжний камінь нашого суспільства, і вона не може процвітати без вільного обміну ідеями, думками та інформацією. Це засадничий принцип демократ ії, він життєво необхідний для захисту індивідуальної свободи» .

Щодо незалежністі преси від уряду і Парламенту, пропонується такий принцип: «корпорація користується адміністративною і програмною незалежністю від політичних та урядових вказівок. Але, безумовно, подібна політика немислима без поняття «Відповідальність журналіста», тому медіа мають бути соціально відповідальними за свої слова. Телерадіомовні медіа зобов’язані, зокрема, бути неупередженими, точними, подавати інформацію в повному обсязі, тобто показувати її з усіх боків, вичерпно і дотримувати балансу при подачі інформації.

Довіра до преси має важливе значення. Що досвідченіша в життєвих справах публіка, то серйозніші вимоги вона пред’являє до преси, водночас сподіваючись від неї високих стандартів у професійній діяльності.

Хартія права та свободи Канади гарантує необхідну кількість фундаментальних свобод, у тому числі й знамените «свободу слова, віри, думок і їх виразів, включаючи свободу преси та інших медіакомунікацій. У разі виникнення конфлікту між положеннями свободи, гарантованими Хартією та іншими засадничими свободами суспільства конфлікт може бути вирішений у Верховному суді Канади. Але прав у журналістів Канади не більше й не менше, ніж у решти громадян країни» .

Серед професійних стандартів задекларовані такі: точність, чесність, безпристрастність, неупередженість, збалансованість тощо. Крім того, прописано стандарти виробництва: як збирати інформацію, як робити опитування, як висвітлювати вибори, конфлікти, демонстрації, теракти та ін.

Етичні норми означено дуже ретельно, враховано практично всі аспекти діяльності корпорації: взаємовідносини із засновниками, між редактором і колективом, між колегами, ставлення до своєї аудиторії. Навіть унормована діяльність офісу омбудсмена, куди можуть звернутися телеглядачі або радіослухачі зі скаргами щодо дій журналістів чи дикторів. Усі скарги надходять до президента корпорації.

Проте, омбудсмен не залежить від корпоративного медіа менеджменту, а його доповіді стають публічними, надбанням громадськості.

Щодо етичних стандартів ділової інформації, то наведемо лише один приклад із вимог до теле або радіопродукції корпорації СВС: «Програми, виготовлені компанією чи її партнерами, не повинні нести в собі приховану рекламу» .

Останнім часом в Україні чимало журналістів зрозуміли, що дотримання стандартів професії, і етичних її норм впливає на їхню повсякденну роботу. Якщо у лікарів існує принцип «не зроби гірше», то у журналістів «не залиш слідів», що означає: зроби свою роботу так, щоб твій колега, який прийде після тебе в ту чи ту організацію, міг спокійно працювати і йому б не помстилися за твої помилки. Проблеми дотримання стандартів професії журналістами українських ЗМІ завджи в центрі уваги інтернет-виданн «Телекритика». Крім того, все частіше врізних виданнях з’являються публікації, в яких обговорюються питання соціальної відповідальності журналістів, а відомі журналісти проводять всеукраїнські акції щодо стандартів професії. Так, у листопаді 2007 р. була проведена акція «Не продаємося!», мета якої - боротьба проти замовних матеріалів, тобто «джинси», текст заяви оприлюднило = інтернет-видання «Телекритика» 16 листопада 2007 р.

" Ми, журналісти українських телеканалів, заявляємо — телебачення знову перетворюється на криве дзеркало. Оплачені сюжети в новинах гості, які купують місця в ефірі, і повністю замовні телепрограми перестали бути поодинокими прикрими випадками. Вони стають масовим явищем, добре налагодженою індустрією, що витісняє справжні новини, аналіз і дискусії.

Фактично, як і в часи цензури 2002;2004 років, телебачення спотворює уявлення суспільства про те, що відбувається.

Разом із глядачами від цього програють медіа, їхні власники, журналісти й журналістика, довіра до яких падає. Як і тоді, ми не готові з цим миритися і виступаємо за введення в усіх медіа таких стандартів:

— право вибору тем і гостей має належати тільки ведучим, редактора та журналістам, які створюють відповідні телепрограми;

— у цьому виборі та при підготовці телепрограм вони повинні неухильно дотримуватися професійних принципів значущості, актуальності для суспільства і представлення йому усіх важливих точок зору;

— на кожному телеканалі повинна реально діяти авторитетна редакційна рада.

Ми зобов’язуємося не брати участі як у створенні, так і в поданні до ефіру матеріалів, що мають замовний характер та порушують професійні стандарти. Ми закликаємо всіх політиків та бізнесменів відмовитися від купівлі програм та сюжетів. Це неефективно, недалекоглядно і працює проти вас" .

Важко не погодитись із думкою професора Володимира Різуна про те, що журналіст повинен «за перо, мікрофон і камеру братися чистими руками!» .

Інтеграція України до європейської співдружності, вхід на ринок міжнародних видань змушує вітчизняні ЗМІ змінювати своє ставлення до якості інформаційного продукту.

Так, за оцінками експертів, із виходом на російський ринок журналу «Forbes» змінилося ставлення до бізнес-інформації в суспільстві. Не принижуючись до прямого компромату, «Forbes» подавав наявну в нього інформацію в прямолінійному, ба навіть зухвалому тоні. Тут домінують інтереси журналіста й видання, відсутні жаргонізми і звороти, народжені в медійному трикутнику «керівництво — прес-служба — журналіст» .

За логікою комерційного проекту — якій би тематиці він був присвячений, — треба діяти агресивно, щоб зайняти ринок і отримати прибуток. Агресивний підхід «Forbes» до ведення медіа-бізнесу зробив струс у російській діловій пресі. «Можна сказати, що саме „Forbes“ винайшов сучасну бізнес-журналістику. На відміну від конкурентів, які публікували втішні статті про великий бізнес, Forbes поставив собі завдання — проводити незалежні розслідування діяльності всіх учасників ринку» [8, 3].

Професіонал, що пише про бізнес, стоїть завжди перед дилемою: якщо навіть представники бізнесу виходять на контакт, у ході якого набувають розголосу закриті, кулуарні факти, до них часто звертаються з проханням притримати ці факти до окремого дозволу, бо розголошування таких фактів прямо впливає на бізнесрозрахунки компанії. Відверто кажучи, ми завжди розуміємо, що будь-який бізнес існує в конкурентному полі й аж ніяк не може існувати в атмосфері цілковитої публічності, на відміну від громадських організацій та уряду, завдання яких звітувати про свою діяльність перед громадськістю.

Це непростий вибір для журналістів — отримати інформацію та одразу про неї повідомити, вважаючи, що це і є найголовніше в журналістській професіі: першим дізнатися й поширити або врахувати інтереси компанії. І журналіст зазвичай іде назустріч, узгоджувати свій матеріал із PR-службами або притримуючи його до потрібного моменту.

Отже, з моменту своєї появи на ринку ділова преса відігравала в суспільстві серйозну терапевтичну роль як джерело позитивної інформації. Адже портретів успіху неможливо було знайти більш ніде — ні на ТБ, ні в політичних виданнях. Ділова преса дотримувалася єдиного правила: писати про те, як заробити, а не вкрасти чи відібрати. Основною проблемою ділових ЗМІ була важкодоступність повноцінної бізнес-інформації, яка на Заході цілком доступна. Чимало аналітичних матеріалів наших економічних ЗМІ страждають на поверховий підхід — глибини та повноти картини і бракує згаданій інформації.

" Завдання ділової преси — розслідувати, аналізувати й публікувати цікаву для публіки інформацію. А що може бути важливішим, ніж повідомлення про найуспішніших підприємців країни?" [9, 3]. Але за всі ці роки був накопичений чималий досвід у створенні журналістських текстів і зроблені певні кроки в напрямі дотримання етичних норм при написанні таких матеріалів.

Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТЕНТУ ДІЛОВОЇ ПРЕСИ

2.1 Дефініції контент-аналізу У наш час жодне дослідження не можна здійснити без застосування методу контент-аналізу. І. Кузнєцов вважає, що «контент-аналіз — один із міждисциплінарних методів соціальних наук. Як метод наукового аналізу тексту він використовується в гуманітарних науках з метою поглибленого розуміння змісту, соціальної позиції автора, його ціннісних орієнтацій. Практично конвент-аналіз може бути застосований для вивчення масової сукупності будь-яких текстів» [3, с. 40].

Український дослідник В. Лизанчук вважав, що контент-аналіз — це «аналіз змісту, який дає можливість комплексно досліджувати документи. Він полягає у тому, що кореспондент з великої кількості документів вибирає потрібні дані, аналізує їх, порівнює, підраховує і робить пені висновки. Таким способом можна перевірити документи на точність, достовірність інформації» [4, с. 44].

В. Різун та Т. Скотнікова вважають, що: «контент-аналіз — це метод збирання кількісних даних про досліджуване явище чи процес, які містяться в документах. Контент-аналізові піддають книги, газетні чи журнальні статті, оголошення, телевізійні виступи, кіноі відеозаписи, фотографії, гасла, етикетки, малюнки, інші твори мистецтва, а також, зрозуміло, й офіційні документи».

Визначення контент-аналізу як процесу дали А. Алексєєв та В. Дудченко: «комплекс дослідницьких дій, який включає в себе ланцюжок від формування об'єкта і формулювання завдань до інтерпретації результатів формалізованого спостереження та статистичних операцій» [1, с. 83].

Н. Костенко та В. Іванов визначають так цей метод: «контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків та строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів.

Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження" [2, с. 66].

2.2 Аналіз ділової преси Для контент-аналізу було обрано 2 критерії: заголовки та змістове наповнення рубрик. За першим критерієм встановлено, що «Бизнес» та «Эксперт» використовують спонукальні заголовки, які мають на меті натякнути на основне повідомлення, здивувати та заінтригувати читача. Застосовують чимало прийомів: перекроюють відомі фрази, користуються грою слів. Також є інформаційні підзаголовки. В «ИнвестГазете» спонукальні заголовки представлені лише 5%, всі інші статті (95%) мають інформаційні заголовки.

За другим критерієм було встановлено:

Як бачимо, за кількісними показниками в тижневику «Бизнес» найбільше статей у рубриках «Деньги» та «Компании и рынки», що, власне, виправдано концепцією видання. Палітра тем протягом місяця представлена дуже широко. Відображаються найголовніші події, що відбувалися в Україні та світі. В «Эксперт» найбільше статей було у рубриці «украинский бизнес», що також відповідає специфіці видання.

На відміну від інших журналів, тут також є рубрики «Культура» та «Книги», що мають відповідно 9 та 3 журналістських творів. В «ИнвестГазете» найчисельнішою була рубрика «Политика и экономика» — 18 статтей.

Визначимо кілька тем, що були популярні в українських друкованих ЗМІ протягом травня 2011 року. Для того аби обрати теми, ми дослідили загальнонаціональні видання: «Дзеркало тижня», «Україна Молода», «День».

Зокрема, було встановлено, що протягом місяця газети мали різноманітне змістове наповнення номерів, але серед усіх журналістських матеріалів найбільш обговорюваними стали кілька тем:

1. Білорусь:

* «Дзеркало тижня»: «Білорусь суворого режиму» (№ 17, від 13.05.2011),

«Країна Лукашенка» (№ 18, від 20.05.2011).

* «Україна молода»: «Опозиціонер повинен сидіти у тюрмі» (), «Білорусам пора братися за вила?» (№ 088, від 26.05.2011).

* «День»: «Білоруська карта» (№ 87, від 24.05.2011), «Білорусь на межі дефолту» (№ 88, від 25.05.2011)

2. Справа Домініка Стросс-Кана:

* «Дзеркало тижня»: «МВФ втрачає голову» (№ 18, від 20.05.2011)

05.2011), «Острів безнадії» (№ 082, за 18.05.2011), «МВФ без голови» (№ 084−085 за 20.05.2011).

3. Київ:

* «Україна молода» — в газеті є рубрика під назвою «Столиця» — тут в кожному номері міститься інформація із життя Києва.

* «День»: «Київ майбутнього» (№ 78, 11 травня), «Києву визначили 5 „точок“ економічного зростання» (№ 82, 17 травня), «Чому від нас приховують історію Києва?» (№ 83, 18 травня), «Столиця без околиць» (№ 87, 24 травня), «Який слід в архітектурі Києва залишить сучасність» (№ 90−91, 27 травня), «Столиця через 15 років» (№ 92, 31 травня).

У травні в українських ЗМІ зросла кількість інформації про Білорусь. Така підвищена увага спричинена кризою, яка лютує в країні-сусідці. Повідомлення на цю тему з’являлися як в друкованих, так і в аудіовізуальних ЗМІ. Тож прослідкуємо, як на це реагувала ділова преса. Тижневик «Бизнес» першим серед обраних журналів опублікував матеріал про Білорусь — у номері від 9.05.2011 р. У статті «Белая грусть» система фактів будується таким чином:

1. Відомості про минуле з економічного життя країни,

2. Причини кризи,

3. Можливі шляхи вирішення проблеми,

4. Допомога від Росії.

За головну мету можна визначити спробу розібратися у тому, що відбувається в країні, яку не так давно називали «островом стабільності».

Крім того, журналіст намагається проводити паралелі з Україною, наприклад: «Пока в Украине на макроэкономических фронтах наступило временное затишье, кризис с новой силой разразился в соседней Белоруссии.», «в целом экономика Белоруссии, как и Украины, очень открыта», «Так, если в Украине средний размер доходов на душу населения составляет $ 290, то в Белоруссии — $ 467».

Тижневик «Эксперт» мав 2 статті на подану тему. Обидва матеріали вийшли у номері від 30 травня. «Паника ради спроса» — перша стаття, у ній не так глобально, як у попередньому журналі, розповідається про проблеми в країні. Зокрема, тут мова йде про труднощі, що виникли з обміном валют. Також увага акцентується на тому, що у такій ситуації багато людей із сусідніх країн їдуть в Білорусь і скуповують здешевілі товари. Знову є порівняння як з Україною, так і з Польщею 80-х років минулого століття.

Тут не наводяться можливі шляхи подолання кризи, лише невеликі прогнози на майбутнє. Друга стаття — «Девальвация Бацьки» — факти вибудовуються таким чином, що спочатку розповідається про допомогу для Білорусі у вигляді кредитів, далі наводяться можливі дії країни, зокрема, що вона зможе продати — об'єкти (заводи, підприємства), які цікавлять Росію. І наостанок журналіст говорить про те, що сьогодні рейтинги президента Олександра Лукашенко стрімко падають.

Наступною популярною темою був Київ. Про це свідчить кількість інформації як в загальнонаціональних, так і в економічних виданнях. Так, тижневик «Бизнес» у статті «Стратагемы» (від 16.05.2011) говорить про план розвитку Києва. Система фактів має такий вигляд:

1. Хто був замовником стратегічного плану та які компанії його розроблятимуть.

2. П’ять основних принципів розвитку міста: «компактность, формирование города как культурно-делового центра, сбалансированное развитие агломерации, ответственность перед будущими поколеними, плановость и контроль».

3. Розрахунки — скільки грошей потрібно для того, аби втілити в життя даний проект.

4. Прогнози стосовно того, що саме із стратегічного плану вдасться реалізувати.

У наступному матеріалі «Як тебе не любити» (від 23.05.2011) «Бизнес» зосереджує увагу читачів на тому, що Київ не має сприятливих умов для свого нормального розвитку. І пропонує аудиторії так званий «круглий стіл».

У ньому взяли участь 5 Експертів, вони, як компетентні особи, висловили думки стосовно існуючих проблем у столиці. І запропонували «рецепти» за допомогою яких можна покращити ситуацію. «Эксперт» торкнувся теми Києва у матеріалі «Еврозапуск Києва» (від 30.05.2011) — тут, зокрема, мова йде про те, що міська рада дозволила Київській адміністрації випускати єврооблігації. Стаття за своїм обсягом невелика, містить основне повідомлення — дозвіл на єврооблігації та коментарі двох експертів.

Скандал, в якому замішаний голова МВФ — Домінік Стросс-Кан, облетів увесь світ, і Україна не виняток. Вітчизняні ЗМІ детально описували подробиці даної справи. Ділова преса реагувала наступним чином. У тижневику «Бизнес» міститься стаття під назвою «Арест главы МВФ Доминика Стросс-Кана спровоцирован спецслужбами?» (від 23.05.2011), і матеріал є своєрідною відповіддю на це запитання. Головною ідеєю статті є прагнення автора розкрити тему через протилежні погляди компетентних осіб. Один експерт підтверджує, що арешт голови МВФ був спровокований, а інший експерт спростовує цю думку. «Эксперт» подав інформацію про голову МВФ у матеріалі «Перевозбужденный валютный фонд» (від 23.05.2011) — тут автор статті сформулював, що стало причиною скандалу. Крім цього, представлені можливі наслідки даної ситуації, а також названі кандидати на пост голови валютного фонду. «ИнвестГазета» у статті «Кто займет место Доминика Стросс-Кана» (від 23.05.2011) не акцентувала увагу на самому інциденті, а намагалася скласти найвірогідніший список наступників Стросс-Кана.

Висновки Проаналізувавши визначення ділового видання, запропоновані різними авторами, ми дійшли висновку, що більшість науковців характеризує цей тип видання переважно з функціонального боку. Погоджуючись з думкою О. Грабельникова, вважаємо необхідним доповнити дифініцію жанрово-тематичною характеристикою, що одразу ж внесе ясність і розмежує поняття «ділова преса» і «ділова журналістика».

Ґрунтуючись на ціннісно-діяльному підході, визначаємо ділову журналістику як вид журналістської діяльності, метою якої є задоволення потреб суспільства, його громадян, організацій державного, політичного або комерційного характеру, груп і осіб, які відповідають за прийняття рішень в управлінській сфері бізнесу або безпосередньо беруть участь в економічній діяльності, а також суб'єктів побутової економічної поведінки в особливому виді інформації - діловій.

Ділова інформація представлена комплексом журналістських текстів, які відображають різні грані політико-економічних процесів на локальному, національному, регіональному й глобальному рівнях і сприяють оптимізації цих процесів під кутом зору інтересів особистості й країни в цілому.

Відповідно до вищесказаного, ділове періодичне видання можна визначити як якісне друковане або електронне видання, метою якого є формування інформаційної інфраструктури, що забезпечує потреби своєї цільової аудиторії (представників бізнесу, ділового співтовариства) і поряд із журналістськими творами може містити у своєму складі біржові зведення, котирування, товарні прейскуранти, оголошення та рекламу. У підсумку можна сказати, що ділові видання як наймеш досліджений сегмент українського журналістикознавства потребують подальшого вивчення, зокрема поза увагою залишилися питання жанрової специфіки таких журналів, тематична палітра, аудиторія, особливості графічного наповнення.

Отже, резюмуючи все вищевикладене й поділяючи думку А. Вирковського, можна сказати, що «ділова преса — це унікальний тип мас-медіа, який поєднує в собі як вузькоспеціалізовані видання, призначені виключно для експертів, так і ЗМІ з відносно широким колом тем, які можуть бути цікавими і для людей, що не мають бізнес-стосунків (такі ЗМІ близькі до універсальних)» [2, с. 64].

Ділові друковані видання стають потужним інструментом впливу на саму владу, і, природно, органи державної влади, місцевого самоврядування вважають украй важливими пояснення стратегічної лінії своєї діяльності в економіці, аргументацію прийняття тих чи інших рішень, доведення до політично активної частини населення конкретних законодавчих і нормативних актів за допомогою ЗМІ.

Також, можна говорити про те, що існує істотна різниця у подачі конкретної теми різними виданнями. Будь-яка інформація, що пропонується засобами масової інформації повинна бути точною, повною, зрозумілою. На це впливає багато чинників. Об'єктивність та достовірність в першу чергу залежить від концепції видання, редакційної політики, тобто усталених норм у самому редакційному колективі. Таким чином, одні видання просто інформують свою аудиторію про певне явище, а інші прагнуть вплинути, створити певну думку стосовно того явища. Наприклад, матеріали про кризу в Білорусі: тижневик «Бизнес» розповів про передумови кризи, показав, що в даний момент відбувається у суспільстві, які стосунки можуть скластися з Росією, дав певні прогнози, а також представив думки експертів з цього приводу. «Эксперт» в свою чергу зазначив лише, що в країні існує проблема з обміном валют та що рейтинг Олександра Лукашенка падає. Далі що стосується теми Києва: знову «Бизнес» мав більше інформації, він був оперативнішим, аніж «Эксперт»; було представлено багато думок компетентних осіб щодо вирішення проблем столиці

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бизнес и пресса // Информация и бизнес. — 2004. — № 1. — С. 3.

2. Вырковский А. В. Деловые журналы США и России: прошлое и настоящее/отв. ред. и сост. Е. Л. Вартанова; науч. ред. Н. В. Ткачёва. — М.: Медиа Мир, 2009. — С. 155.

3. Грабельников А. А. Русская журналистика на рубеже тысячелетий: итоги и перспективы / А. А. Грабельников. — М., 2001. — С. 79−80.

4. Корконосенко С. Г. Основы журналистики: учеб. для вузов / С. Г. Корконосенко. — М., 2001. — С. 97.

5. Мисонжников Б. Я. Деловое издание в лабиринте рынка / Б. Я. Мисонжников // Журналистика: исследования — методология — практика: сб. статей / отв. ред. Г. В. Жирков. — СПб., 2000. — С. 124.

6. Мисонжников Б. Я. Отчёт НИР «Массмедиа мегаполиса» / Б. Я. Мисонжников. — СПб., 2008. Личный архив.

7. Мурзин Д. А. Новые корпоративные стратегии коммуникаций в современной России / Д. А. Мурзин // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. — 2005. — № 1. — С. 55.

8. Мурзин Д. А. О типологии деловой прессы / Д. А. Мурзин // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. — 2003. — № 2. — С. 72−73.

9. Мурзин Д. А. Очерк типологии деловой прессы / Д. А. Мурзин // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. — 2003. — № 2. С. 64.

10. Рогожина Л. Д. Региональные деловые издания: проблематика определения и квалификации / Л. Д. Рогожина. — Самара, 2004.

11. Теплова Л. Информационно-аналитические еженедельные журналы: тип и профиль / Л. Теплова // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. — 2003. — № 2. — С. 15−16.

.ur