Поняття «свобода преси»: визначення, зміст, структура

Реферат з журналістики

Поняття «свобода преси»: визначення, зміст, структура

Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку владиправо, що гарантує захист і «лежить в основі усіх інших політичних свобод» та прав людини. Свобода преси є не просто гарантом, а «головним гарантом конституційності демократичного ладу» .

Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

У такому розумінні свобода преси є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття «займатися політикою» Іван Франко, наприклад, розумів саме як «свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя». Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної й об'єктивної інформації.

Свобода преси та шляхи її досягнення — це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: «Свобода — це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову.» .

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин — держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації- 2) свободу поширення інформації- 3) «свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання». Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації- 2) обробки інформації- 3) поширення інформації.

Питання про структуру свободи преси є надзвичайно важливим, бо, за словами видатного філософа Олексія Лосєва, структура — це найголовніше, адже без структури немає ніякої роздільності. А якщо в предметі немає ніякої роздільності, то це означає тільки те, що ми не можемо приписати йому ніяких властивостей, бо кожна властивість предмета вже вносить у нього якусь роздільність. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття «свобода преси», один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ- 2) правовий захист свободи журналістської діяльності- 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності- 4) творча свобода журналістів.

Структуруючи поняття «свобода преси», дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення (питання): 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування- 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування- 3) ЗМІ та становище журналіста- 4) відносини між ЗМІ та політикою, напруженість цих відносин- 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів.

Доктор історичних наук Спартак Бєглов стверджує, що, наприклад, у Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що у цій країні немає ні конституції, де була б зафіксована свобода преси, ні законів про пресу, а судова влада функціонує на засадах наявності прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох десятиліть, точніше, «з п’ятдесятих років існує Кодекс журналістської практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами.» .

Аналізуючи британський досвід С. Бєглов дійшов таких висновків:

" 1) Теоретично свобода преси утвердилась у Великобританії як норма, що є невід'ємною частиною всіх інших прав і свобод людини.

2) Юридично — це свобода в межах загального законодавства та окремих обмежень щодо преси для запобігання зловживанням цією свободою на шкоду суспільству чи окремим людям.

3) У матеріальному плані переважну можливість у використанні цієї свободи мають великі підприємства газетної індустрії та утворені ними монополістичні об'єднання." .

Під час семінару «Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання», який відбувся у Київі в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова: 1) свобода слова як абсолютна цiннiсть- 2) свобода слова як полiтичний аргумент, а під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році екс — спікер Верховної Ради України О. Мороз виділив два аспекти свободи слова: 1) свобода слова як правова категорія- 2) свобода слова як моральна категорія.

Загалом проблема свободи преси має, принаймні, вісім аспектів: 1) правовий (юридичний) — 2) економічний- 3) історичний- 4) філософський- 5) політичний- 6) моральний- 7) психологічний- 8) технічний. Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому їх розташування у цьому списку досить умовне.