Оборона Брестської Фортеці

ОБОРОНА БРЕСТСЬКОЇ ФОРТЕЦІ.

Вступ.

Мабуть, самий загальновідомий епізод початку Великої Вітчизняної війни 1941;1945 — подвиг захисників Брестської фортеці. Офіційна версія свідчила — «малочисельний гарнізон протягом місяця сковував значні сили супротивника».

Однак це не цілком вірно. І хоча подвигу захисників Брестської фортеці присвячено чимало книг, фільмів і статей, я ризикну дати свій опис подій, використовуючи як радянські, так і німецькі джерела. Як писав С. С. Смирнов у книзі «Брестська фортеця»:

«Навесні 1941 року на території Брестської фортеці розміщувалися частини двох стрілецьких дивізій Радянської Армії. Це були стійкі, загартовані, добре навчені війська… Одна з цих дивізій — 6-а Орловська Червонопрапорна — мала довгу і славну бойову історію… Інша — 42-та стрілецька дивізія — була створена в 1940 році під час фінської кампанії і вже встигла добре показати себе в боях на лінії Маннергейма.».

Передусім, я хотів би надати загальну інформацію про Брестську Фортецю.

Брестська фортеця.

Берестейська фортеця (біл. Брэсцкая крэпасць) — фортеця в місті Брест (Берестя) в Білорусі. Фортеця-герой (з 1965 року). З 1971 — меморіальний комплекс. Відома також під назвою Брестська фортеця.

Будівництво.

Після III поділу Речі Посполитої в 1795 році Берестя переходить до складу Російської імперії. Згодом виникла необхідність в укріпленні східних кордонів держави. Тому в 1830 році був погоджений план будівництва Берестейської фортеці. 1 червня 1833 року був закладений перший камінь будівництва. 26 квітня 1842 року Берестейська фортеця стала діючою фортецею I класу Російської імперії. Загальна площа фортеці - 4 км² (400 га).

Фортеця складалася з Цитаделі та трьох широких укріплень, які прикривали Цитадель: Волинське (з півдня), Тереспільске (із заходу), Кобринське (з півночі та сходу). Цитадель розташовувалася на острові, утвореному Бугом і двома рукавами річки Мухавець. По периметру була розташована оборонна казарма довжиною 1,8 км.

Укріплення фортеці.

В другій половині XIX століття для запобігання обходу фортеці почали створювати оборонні укріплення — форти. У 1864 році розпочалася реконструкція фортеці за планом, розробленим російським генерал-ад'юдантом Тотлебеном. Будівництво фортів розпочалося 1869 року. Довжина оборонної лінії досягла 30 км. Також у 1870−1876 рр. на Цитаделі був збудований Свято-Миколаївський храм. У 1912 році був розроблений ще один план розширення фортеці (до 45 км розширити оборонну лінію). Наприкінці 1914 року на зовнішній лінії оборони було 14 фортів, 21 проміжний опорний пункт, 5 оборонних казарм, 7 порохових погребів, 38 артилерійний батарей.

Фортеця в 1914-1939 рр..

фортеця оборона звільнення брест В 1914 році розпочалася I світова війна. Оборона фортеці була недовгою — 13 серпня 1915 року фортецю та місто було покинуто. Форти та оборонні пункти були практично повністю зруйновані.

3 березня 1918 року в приміщенні «Білого палацу» був підписаний Берестейський мир.

Під час радянсько-польської війни Берестейська фортеця неодноразово переходила з рук у руки. За Ризьким мирним договором Берестя перейшло до складу Польщі. Поляки використовували фортецю як казарму, склад і в’язницю для політичних діячів.

Друга світова війна.

Оборона Берестя (1939).

2 вересня 1939 року перші бомби впали на фортецю. 7 вересня в Берестя тимчасово перебував Генеральний штаб Другої Речі Посполитої на чолі з Верховним головнокомандувачем Едвардом Ридз-Смігли та міністр закордонних справ Юзеф Бек. Військові частини, що базувалися поблизу Берестя, повинні були обороняти місто по лінії фортів, а у випадку невдачі - знищувати мости та концентрувати оборону на 4 укріпленнях. 10 вересня була створена група «Берестя» на чолі з Костянтином Плісовскі. До групи входило 4 піхотні полки, дві батареї 30-го артилерійського полку, 56-ий саперний батальйон, рота зв’язку та медико-санітарна служба.

14 вересня 1939 року частини 10-ї танкової дивізії Гудеріана захопили місто, але наступ на фортецю було відбито. На протязі 3 днів поляки мужньо захищали фортецю. В ніч на 17 вересня Константин Плісовський наказав військам залишити фортецю. Вранці підрозділи 76-го піхотного полку німецької армії захопили Берестейську фортецю. 22 вересня 1939 в місті був проведений марш радянського та німецького полків. Місто та Цитадель були передані СРСР.

Оборона Берестя (1941).

До 22 червня 1941 у фортеці дислокувалися 8 стрілецьких і 1 розвідувальний батальйон, 2 артилерійських дивізіони (ПТО і ППО), деякі спецпідрозділи стрілецьких полків та підрозділи корпусних частин, збори приписного складу 6-ї Орловської та 42-ї стрілецької дивізій 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії, підрозділи 17-го Червонопрапорного Брестського прикордонного загону, 33-го окремого інженерного полку, кілька підрозділів 132-го окремого батальйону конвойних військ НКВС, штаби частин (штаби дивізій і 28-го стрілецького корпусу розташовувалися в Бресті), всього 9−11 тисяч чоловік, не рахуючи членів сімей (300 сімей військовослужбовців).

Штурм фортеці був доручений 45-ї піхотної дивізії генерал-майора Фріца Шлiпера (близько 17 тисяч осіб) з частинами посилення і у взаємодії з частинами сусідніх сполук (в т.ч. мортирні дивізіони, додані 31-й і 34-й піхотним дивізіям 12-го армійського корпусу 4-ї німецької армії і використовувані 45-ї пд протягом перших п’яти хвилин артилерійського нальоту), в загальній кількості до 20 тис. осіб.

22 червня о 3:15 (за європейським часом) або 4:15 (за московським) по фортеці був відкритий ураганний артилерійський вогонь, що застав гарнізон зненацька. У результаті були знищені склади, пошкоджений водопровід, перервано зв’язок, нанесені великі втрати гарнізону. У 3:23 почався штурм. Несподіванка атаки призвела до того, що єдиного скоординованого опору гарнізон надати не зміг і був розбитий на кілька окремих вогнищ. Штурмовий загін німців, що наступав через Тереспольское зміцнення, спочатку не зустрів серйозного опору і, пройшовши Цитадель, передовими групами вийшов на Кобринської зміцнення. Однак вони виявилися в тилу німців частини гарнізону перейшли в контратаку, розчленувавши і частково знищивши атакуючих. Німці в Цитаделі змогли закріпитися лише на окремих ділянках, включаючи панівне над фортецею будівля клубу (колишня церква св. Миколая), столову командного складу і ділянка казарми у Брестських воріт. Сильний опір німці зустріли на Волинському і, особливо, на Кобринському зміцненні, де справа доходила до штикових атак. Мала частина гарнізону з частиною техніки зуміла покинути фортецю і з'єднатися зі своїми частинами; до 9 години ранку фортеця з залишалися в ній 6−8 тисячами чоловік була оточена.

Вночі на 23 червня, відвівши війська на зовнішні вали фортеці, німці почали артобстріл, в перервах пропонуючи гарнізону здатися. Здалося близько 1900 чоловік. Але, тим не менш, 23 червня залишалися захисникам фортеці вдалося, вибивши німців з примикає до Брестських воріт ділянки кільцевої казарми, об'єднати два найбільш потужних що залишалися на Цитаделі вогнищ опору — бойову групу 455 сп, очолювану лейтенантом Виноградовим і капітаном Зубачевим, і бойову групу т.зв. «Будинку офіцерів» (підрозділами, зосередили тут для запланованій спроби прориву, керували полковий комісар Фомін, старший лейтенант Щербаков та рядовий Шугуров.

Зустрівшись в підвалі «Будинку офіцерів», захисники Цитаделі спробували скоординувати свої дії: був підготовлений датований 24 червня проект «Наказ № 1», в якому пропонувалося створити зведену бойову групу і штаб на чолі з капітаном Зубачевим і його заступником полковим комісаром Фоміним, підрахувати остаточний особовий склад. Проте наступного ж дня раптовою атакою німці увірвалися в Цитадель. Велика група захисників Цитаделі на чолі з лейтенантом Виноградовим намагалася прорватися з Фортеці через Кобринської зміцнення. Але це закінчилося невдачею: хоча групі прориву, розділившись на кілька загонів, вдалося вирватися за головний вал, її бійці були полонені або знищені підрозділами 45-ї пд, що посідали оборону на Брест шосе.

З Північного і Південного островів противник почав психологічну атаку: німецькі автомашини з гучномовцями стали закликати захисників здаватися. О 17:15 гітлерівці оголосили про припинення артобстрілу на півтори години — для бажаючих здатися. З руїн вийшло кілька сотень людей, значна частина з них — жінки і діти сімей комскладу. З настанням темряви кілька груп обложених спробували вирватися з фортеці. Як і напередодні, всі ці спроби закінчилися невдачею — проривалися або гинули, або потрапляли в полон, або знову займали оборону.

24 червня противнику вдалося створити коридор і вивести своїх солдатів, блокованих в Церкві. Крім Центрального острова, під контролем захисників фортеці, як і раніше залишалася східна частина Північного острова. Весь день тривав артобстріл. О 16:00 24 червня штаб 45-ї дивізії доповів, що Цитадель взята і проводиться придушення окремих осередків опору. У 21:40 в штаб корпусу було повідомлено про повну захопленні Брестської фортеці. Проте бойові дії продовжувалися.

Німці сформували бойові групи з саперів і піхоти, які методично ліквідували залишалися осередки опору. Для цього використовувалися підривні заряди і вогнемети, однак 25 червня у німецьких саперів залишився лише один вогнемет (з дев’яти), який вони не могли використовувати без підтримки бронетехніки. 26 червня на Північному острові німецькі сапери підірвали стіну будівлі школи політскладу. Там було взято 450 полонених. Основним осередком опору на Північному острові залишився Східний форт. За свідченнями перебіжчика, 27 червня там оборонялось до 400 бійців і командирів на чолі з майором Петром Гавриловим.

Проти форту німці застосували два залишалися у них танка. Танки стріляли по мурам форту, і в результаті, як сказано в доповіді штабу 45-ї дивізії, «росіяни стали вести себе тихіше, але безперервна стрілянина снайперів тривала з найнесподіваніших місць».

На Центральному острові залишки оборонялися, які зосередилися в північних казармах Цитаделі, 26 червня вирішили пробиватися з фортеці. В авангарді пішов загін з 100−120 бійців під командуванням лейтенанта Виноградова. Загону вдалося пробитися за межі фортеці, втративши половину свого складу, проте іншим обложеним на Центральному острові цього зробити не вдалося — зазнавши великих втрат, вони повернулися назад. Увечері 26 червня залишки загону лейтенанта Виноградова були оточені німцями і майже повністю знищені. Виноградов і кілька бійців потрапили в полон. Спроби прориву з Центрального острова тривали 27 та 28 червня. Вони також були припинені з-за великих втрат.

28 червня ті ж два німецьких танки і кілька самохідних знарядь, які поверталися з ремонту на фронт, продовжували обстрілювати Східний форт на Північному острові. Однак це не принесло видимих результатів, і командир 45-ї дивізії звернувся за підтримкою до Люфтваффе. Однак через низьку хмарність в той день авіаудар нанесений не був. 29 червня в 8:00 німецький бомбардувальник скинув на Східний форт 500-кілограмову бомбу. Потім було скинуто ще одну 500-кілограмову і нарешті 1800-кілограмова бомба. Форт був практично зруйнований. До настання темряви було взято в полон 389 осіб. Вранці 30 червня руїни Східного форту були обшукані, знайдено кілька поранених захисників (майора Петро Гаврилова не було знайдено — він потрапив в полон лише 23 липня 1941). Штаб 45-ї дивізії вдруге доповів про повне взяття фортеці.

До вечора 30 червня німці оволоділи більшою частиною фортеці, за винятком ділянки кільцевої казарми (Будинок офіцерів) біля Брестських (трьохарочних) воріт Цитаделі, казематів у земляному валу на протилежному березі Мухавца (т. зв. п. 145) і розташованого на Кобринському зміцненні т. н. «Східного форту» (його обороною, що складалася з 400 бійців і командирів Червоної Армії, командував майор П. Гаврилов). У цей день німцям вдалося полонити 1250 захисників Фортеці. Останні 450 захисників Цитаделі були полонені 1 липня, після підриву кількох відсіків кільцевої казарми «Будинку офіцерів» і п. 145, а 2 липня, після скидання німцями останніх бомб, упав Східний форт. Проте остаточно зачистити його німцям вдалося лише 3 липня. 6 липня німці почали використовувати артилерію калібру 600-мм Karl-Gerat, який стріляв бетонобійними снарядами вагою більше 2-х тонн і фугасними масою 1250 кг. Після розриву снаряда 600-мм гармати утворювалися воронки діаметром 30 метрів і наносилися жахливі травми захисникам, включаючи розрив легенів у тих, хто переховувався в підвальних приміщеннях фортеці від ударних хвиль.

Організована оборона фортеці на цьому закінчилася; залишалися лише ізольовані осередки опору і поодинокі бійці, які збиралися в групи і знову розсіюється і гинули, або намагалися прорватися з фортеці і піти до партизанів у Біловезьку пущу (деяким це вдалося). Гаврилов був полонений пораненим в числі останніх — 23 липня. Один із написів у фортеці говорить: «Я вмираю, але не здаюся. Прощавай, Батьківщина. 20.VII.41 р.».

За свідченнями свідків, стрілянина чулася з фортеці до початку серпня. Сумарні втрати німців в Брестській фортеці склали до 5% від загальних втрат Вермахту на Східному фронті за перший тиждень війни.

Були повідомлення, що останні ділянки опору були знищені лише в кінці серпня, коли Гітлер і Муссоліні відвідали фортецю з посиленою охороною, щоб зачистити його від захисників, що залишилися. Також відомо, що камінь, який Гітлер взяв з руїн моста був виявлений у його кабінеті вже після закінчення війни.

Для усунення останніх осередків опору німецьке верховне командування віддало наказ затопити підвали фортеці водою з річки Буг.

Звільнення фортеці.

Берестейську фортецю було звільнено в результаті Люблін-Брестської операції, що була складовою частиною операції «Багратіон». Операцію провели війська Першого Білоруського фронту під проводом маршала К. Рокоссовського.

Головний удар завдавали війська лівого крила Першого Білоруського фронту на ковельсько-люблінському напрямку. Німецькі війська поблизу міста збудували укріплений район, до якого входили доти, мінні поля. В систему оборони були включені форти Берестейської фортеці. 28 липня 1944 року частинами 12-ї гвардійської стрілкової дивізії, 212-ї стрілковой дивізії, 415-ї стрілкової дивізії, 9-го гвардійского Берестейського стрілкового корпусу 61-ї армії, 48-ї гвардійскої стрілкової дивізії та інших формувань Берестя було звільнено. 20 воїнів у результаті даної операції були нагороджені орденами Героїв Радянського Союзу.

Берестейська фортеця після війни.

23 лютого 1956 року була відкрита кімната-музей в приміщенні колишньої оборонної казарми, розташованої на Цитаделі. А 8 листопада на її базі був створений музей оборони Берестейської фортеці. На протязі 5 років співробітники збирали матеріали про оборону фортеці, поповнювали фонди. У 1961 році під час відзначення 20-ї річниці героїчної оборони відбувся мітинг, після якого було встановлено камінь на місці майбутнього монументу та відкрита нова експозиція музею.

8 травня 1965 Президія Верховної Ради СРСР присвоїли Берестейській фортеці звання фортеця-герой із врученням ордену ордену Леніна та медалі «Золота Зірка». На протязі 1967;1969 рр. авторський колектив виконував креслення всього меморіального комплексу. Роботи розпочалися на початку жовтня 1969 року. Під час виконання земляних робіт було знайдено понад 1 000 музейних експонатів, а також тіла померлих. 18 вересня 1971 року 823 людини були поховані на території меморіалу. З них 201 ім'я було винесене на плити меморіалу, решта — позначені як «невідомий». Урочисте відкриття меморіального комплексу «Берестейська фортеця-герой» відбулася 25 вересня 1971 року.

Частини 13-ї радянської армії відступали. Не відступав тільки навідник Коля Сиротінін — зовсім хлопчисько, невисокий, тихий, щупленький. Якщо вірити нарису в орловському збірнику «Добре ім'я», потрібно було прикрити відхід військ. «Тут залишаться двоє людей з гарматою», — сказав командир батареї. Микола зголосився добровольцем.

Другим залишився сам командир. Вранці 17 липня на шосе виїхала колона німецьких танків. Коля зайняв позицію на пагорбі прямо на колгоспному полі. Гармата тонула у високому житі, зате йому добре видно було шосе і міст через річечку Добрость. Коли головний танк вийшов на міст, Коля першим же пострілом підбив його. Другим снарядом підпалив бронетранспортер, що замикав колону. Тут треба зупинитися. Тому що не зовсім зрозуміло й досі, чому Коля залишився у полі один. Але версії існують. У нього, мабуть, якраз і було завдання — створити на мосту «пробку», підбивши головну машину гітлерівців. Лейтенант біля мосту і коригував вогонь, а потім, мабуть, пустив на затор з німецьких танків вогонь іншої нашої артилерії. З-за річки. Достовірно відомо, що лейтенанта поранили і потім він пішов у бік наших позицій. Є припущення, що і Коля повинен був відійти до своїх, виконавши завдання. Але… у нього було 60 снарядів. І він залишився!

Два танки спробували об'їхати головний танк з мосту, але теж були підбиті. Броньована машина спробувала подолати річку Добрость не по мосту. Але загрузла в болотистому березі, де і її знайшов черговий снаряд. Коля стріляв і стріляв, вибиваючи танк за танком… Танки Гудеріана вперлися в Колю Сиротиніна, як в Брестську фортецю. Вже горіли 11 танків і 6 бронетранспортерів! Те, що більше половини з них спалив один Сиротінін — точно (якісь дістала і артилерія з-за річки). Майже дві години цього дивного бою німці не могли зрозуміти, де окопалася російська батарея. А коли вийшли на Коліну позицію, у того залишилося всього три снаряди. Пропонували здатися. Коля відповів стріляниною по них із карабіна. Цей, останній, бій був нетривалим…

«Все-таки він росіянин, чи потрібна така пошана?».

Ці слова обер-лейтенант 4-ї танкової дивізії Хенфельд записав у щоденнику: «17 липня 1941 року. Сокольничий, поблизу Бреста. Увечері ховали невідомого російського солдата. Він один стояв біля гармати, довго розстрілював колону танків і піхоту, так і загинув. Усі дивувалися його хоробрості… Оберст (Полковник) перед могилою говорив, що якби всі солдати фюрера билися, як цей російський, то завоювали б увесь світ. Три рази стріляли залпами з гвинтівок. Все-таки він росіянин, чи потрібне таке поклоніння?».

Вірші про оборону Брестської фортеці.

Каждый год у развалин Бреста Старый дед с сигаретой сидит, И не может найти себе место Груз былого на сердце лежит.

Вспоминает тот день жарким летом, Птицы смерти летели к стране.

И немецкий сапог с рассветом Нагло встал на русской земле.

Это было начало сражений, Это было начало войны, Отступали, несли пораженья, Немец гнал нас вглубь нашей страны.

И один «островок» на границе, Тот, который не взяли враги, Он на карте словно крупица, Крепость Брест долго взять не могли.

Долго немцы крепость бомбили, Долго взять его не могли, Сколько сил они положили, Об этот осколок земли.

С каждым днём оборона слабела, Не слабел только дух боевой, Но немецкая рать одолела:

Пал под натиском «гордый герой».

Каждый год у развалин Бреста, Старый дед с сигаретой сидит, Вспоминает защитников Бреста, Честь и слава под камнем лежит.

Невідомий автор.

Висновки.

Єдиним старшим командиром (старшим офіцером) серед оборонців в Брестській фортеці був командир 44-го стрілецького полку майор Гаврилов. Справа в тому, що артобстрілу і обстрілу реактивними мінометами в перші хвилини війни зазнали будинки комскладу на Північному острові - природно, не такі міцні, як споруди Цитаделі і фортів, і в результаті цього обстрілу було виведено з ладу значну кількість командирів.

Для порівняння — в ході польської кампанії за 13 днів німецька 45-а дивізія, пройшовши з боями 400 кілометрів, зазнала людських ресурсів 158 убитих і 360 поранених.

Більше того — сумарні втрати німецької армії на східному фронті до 30 червня 1941 склали 8886 убитих. Тобто захисники Брестської фортеці вбили більше 5% з них.

І те, що захисників фортеці було близько 8 тисяч, а зовсім не «жменька», не применшує їхньої слави, а навпаки, показує, що героїв було чимало. Більше, ніж чомусь намагалася вселити радянська влада.

І до цих пір в книгах, статтях і сайтах про героїчну оборону Брестської фортеці постійно зустрічаються слова «маленький гарнізон». Ще частіший варіант — 3.500 захисників. Але давайте послухаємо заступника директора меморіального комплексу «Брестська фортеця-герой» Олену Володимирівну Харічкову. На питання про те, скільки із захисників фортеці ще живі (в 1998), вона відповіла:

«Близько 300 чоловік, а напередодні війни в Брестській фортеці було до 8.000 військовослужбовців і 300 сімей офіцерського складу.».

І її ж слова про вбитих захисників фортеці:

«962 похованих під плитами фортеці».

Цифру 8 000 підтверджують і мемуари генерала Л. М. Сандалова, в той період начштабу 4-ї армії, в складі якої були 6-а і 42-а дивізії. Генерал Сандалов писав, що в разі війни в Брестській фортеці за планом повинен був залишатися лише один батальйон, всі інші підрозділи за планом повинні були бути виведені з фортеці. Однак:

«З військ першого ешелону 4-ї армії найбільше постраждали ті, що розміщувалися в цитаделі Брестської фортеці, а саме: майже вся 6-та стрілецька дивізія (за винятком гаубичного полку) і головні сили 42-ї стрілецької дивізії, її 44-й і 455-й стрілецькі полки..

Я не маю наміру тут розповідати докладно про героїчних боях в Брестській фортеці. Про це читайте вже чимало людьми, які перебували там самі, а також письменниками С.С. Смирновим і К.М. Симоновим. Наведу тільки два дуже цікавих документа..

Один з них — короткий бойовий звіт про дії 6-ї стрілецької дивізії в перші години фашистського нападу. У звіті повідомляється:.

«В 4 години ранку 22.6 був відкритий ураганний вогонь по казармах і по виходах із казарм у центральній частині фортеці, а також по мостах і вхідних воріт фортеці і будинкам начскладу. Цей наліт викликав замішання серед червоноармійського складу, в той час як комсклад, що зазнав нападу в своїх квартирах, був частково знищений. Вціліла ж частина комскладу не могла проникнути в казарми через сильний загороджувального вогню… У результаті червоноармійці і молодший комсклад, позбавлені керівництва та управління, одягнені і роздягнені, групами і поодинці самостійно виходили з фортеці, долаючи під артилерійським, мінометним і кулеметним вогнем обвідний канал, річку Мухавец і вал фортеці. Втрати врахувати було неможливо, так як особовий склад 6-ї дивізії змішався з особовим складом 42-ї дивізії. На умовне місце збору багато хто не міг потрапити, тому що німці вели по ньому зосереджений артилерійський вогонь…. Деяким командирам все ж таки вдалося пробратися до своїх частинах і підрозділах в фортецю, однак вивести підрозділи вони не змогли і самі залишилися у фортеці. У результаті особовий склад частин 6-й і 42-ї дивізій, а також інших частин залишився у фортеці в якості її гарнізону не тому, що йому були поставлені завдання з оборони фортеці, а тому що з неї неможливо було вийти.».

А ось інший документ: донесення заступника командира з політичної частини тієї ж 6-ї стрілецької дивізії полкового комісара М.Н. Бутіна.

«У райони зосередження по тривозі через безперервного артилерійського обстрілу, раптово розпочатого ворогом о 4.00 22.6.41 р., частини дивізії компактно виведені бути не могли. Солдати і офіцери прибували поодинці в напівроздягненому вигляді. З зосередилися можна було створити максимум до двох батальйонів. Перші бої здійснювалися під керівництвом командирів полків товаришів огрядних (84 сп), Матвєєва (333 сп), Ковтуненко (125 сп).».

Так, я передбачаю заперечення — перший уривок написаний занадто художньо для військового донесення, а в другому взагалі вжиті неприпустимі терміни для 1941 року — «солдати і офіцери» відносно червоноармійців і командирів Червоної Армії. Якщо є претензії - то не до мене.

Я ж повторю тільки одне — у Брестській фортеці боролася не «жменька бійців», а тисячі героїв. І те, що багато з них потрапили в полон, аж ніяк не зменшує їх подвигу.

Орденами і медалями були нагороджені близько 200 захисників Брестської фортеці, лише двоє отримали звання Героя Радянського Союзу — майор Гаврилов і лейтенант Кіжеватов (посмертно).