Обеспечение російської армії (кінець XV — перша половина XVII ст.)

Обеспечение російської армії (кінець XV — перша половина XVII вв.)

Волков У. А.

Создавая помісне військо, наділене земельними дачами, уряд у якийсь ступеня забезпечило зміст служивих людей. У походи зобов’язані були підніматися власним коштом, заздалегідь потурбувавшись про підготовку спорядження і провіанту («будинкових запасів »). Ситуація різко змінилася після появи у складі російської армії «служивих людей по приладу », одержували з державної скарбниці, крім невеликих земельних дач, кормове, хлібне і речове платню. Зміст численного війська збільшило витрати держави. У XVI в. уряд змушений був запровадити додаткові податі з тяглого населення, зібрані у скарбницю на військові потреби: «стрілецькі гроші «- які йшли утримання стрільців, «ямчужные гроші «, призначені в організацію виробництва боєприпасів («ямчуг «- селітра) і «полоняничные гроші «, які становлять спеціальний фонд з якого виплачувався викуп за полонених.

Русские поміщики «з усією своїм службою «(військовими слугами, кіньми, зброєю і припасами) виступали в похід з допомогою доходів з вотчин і маєтків. З. Герберштейн дав докладний опис організації похідного побуту московських воїнів, підкресливши їх невибагливість і звичку непохитно витримувати труднощі та злидні похідного життя. Кожен із ратників мав «в мішку, завдовжки дві і три роки п’яді, товчене просо, потім вісім, чи десять фунтів солоною свинини; є в них же в мішку і сіль, до того ж, коли він багатий, змішана з перцем. Крім того, кожен носить собою сокиру, кресало, казани, чи мідний горщик, щоб, якщо він випадково потрапить туди, де немає знайде ні плодів, ні часнику, ні цибулі чи дичини, матимуть можливість розвести там вогонь, наповнити горщик водою, кидають у нього повну ложку проса, додати солі і варити; вдовольняючись [такий мізерної] їжею, живуть пан і раби Так само, якщо в московита є плоди, часник чи цибулю, всі вони легко може коштувати без всього іншого » .

Положение у постачанні похідних ратей мало змінилося наприкінці XVI в. Після своїми попередниками проблемою постачання російської армії зацікавився Д. Флетчер. Його записки містять інформацію, істотно доповнює відомості Герберштейна. «Що ж до до їстівних припасів, — писав Флетчер, — то цар це не дає ніякого продовольства ні начальникам, ні нижнім чинам, і нічого нікому не відпускає, інакше як іноді певної кількості хліба, і те з їхньої гроші. Кожен зобов’язаний мати з собою провіанту чотирма місяці та у разі нестачі може наказати, щоб додаткові припаси були йому привезені табір від цього, хто обробляє його землю, або з іншого місця. У похід вони, зазвичай, беруть сушений хліб (званий сухарями) і кілька борошна, яку заважають з водою отже роблять невеличкий клубок тесту, що зветься толокном і їдять сире замість хліба. З м’ясного вживають вони у їжу шинку, чи інший сушене м’ясо, чи рибу, приготовлені подібно до голландський » .

Денежное платню отримували лише дворяни і боярські, служили полкову службу. Дрібнопомісні дворяни (оклад в $ 20 чвертей) зараховувалися в «городовую «(облогову службу), выполнявшуюся в пішому строю, і грошового платні не отримували. Флетчер іменує полкових поміщиків «окладными «чи «царськими «охоронцями і пише, що «ці 15 000 вершників поділяються втричі розряду чи ступеня, чудові одна одної як за значенням, і платні. Перший розряд займають звані дворяни великі, чи полк головних окладных, з яких одні отримують сто, інші вісімдесят карбованців на рік, і не менш як сімдесят. Другий розряд становлять середние дворяни, чи другі за кількістю їх окладу. Дворянам цього розряду сплачується по шістдесяти чи п’ятдесяти карбованців на рік, і менш сорока. До третьому чи нижчого розряду належать діти боярські, найостанніші по окладу. У тому числі ті, яким дається невеличку платню, отримують тридцять карбованців на рік, інші лише двадцять у п’ять чи двадцять, але ніхто менш дванадцяти. Половина платні видається їм у Москві, іншу ж отримують вони у полі від головного воєначальника, якщо буває в поході і у військових дій. Сума всього, що його видають їм, річної платні, як його сплачується їм цілком, простирається до 55 000 рублів » .

Обеспечение служби воїнів Государєва полки та городових полків сильно разнилось. Якщо середня площа володінь служивого людини, записаного в Боярську книжку, був дорівнює 324 чвертям землі, то діти боярські, значилися в Каширской десятне, мали загалом лише 165 чвертей землі. Грошовий оклад також відрізнявся. У Государевому полку мінімальний оклад припадав на 25 статтю і становив 6 крб., тоді як служиві люди 11 статті отримували по 50 крб. (даних про жалуванні воїнів інших статей не збереглося). У городових полицях грошове платню виплачувалося не більше від 4 до 14 крб.

После часів Смути початку XVII в. система самозабезпечення ратною служби поміщиків з допомогою селянських платежів виявилася зруйнованою. Більшість їх не могло «піднятися «на державну службу без грошового платні з державної скарбниці від. У цьому різниця у забезпеченні служби людей «московського чину «і городових дітей боярських збереглася й XVII в. По розписи 1616 р. бояри і окольничие отримували грошового платні від 700 крб. (боярин кн. Ф.Ю. Мстиславский) до 300 крб. (боярин В.П. Головін). Помісний оклад у бояр, зазвичай, становив 1000 чвертей землі. З придворних чинів найбільший грошовий оклад — 300 крб. -отримував кравчий М. М. Салтыков, самий менший — 150 крб. — постельничий К. И. Михалков. Цікаво, що думний дворянин Кузьма Мінін отримував із скарбниці 200 крб. платні (помісним окладом він не була верстаний), тоді як інший думний дворянин РР. Пушкін був пожалуваний окладом лише у 120 крб. Стольники одержували від 200 до 90 крб., стряпчі з сукнею від 65 до 15 крб., московські дворяни від 210 до 10 крб. — таким окладом наділили Р. А. Вельяминов (його помісний оклад становив 400 чвертей землі). Мешканці отримували грошового платні по 10 крб., помісного 400−300 чвертей, городові діти боярські - 10 крб. і 300−50 чвертей землі, новокрещены і татари — 8 крб. і 300−40 чвертей землі, помісні (верстанные) козаки — 3 руб. и 20−12 чвертей землі.

В військовий час грошові виплати служивим людя збільшувалися. У грудні 1633 р. боярину С.В. Головіну і дяку М. Поздееву дали царський наказ про роздаче грошового платні військовим людям. За цим документом всіх їх розділені на 3 статті, отримали:

1-я («велика ») стаття — 25 крб.

2-я («середняя ») стаття — 20 руб.3-я («менша ») стаття — 15 руб. Поместным отаманам і козакам Замосковных міст і белозерцам потрібно було роздати по 20 руб. За выказанные на службі відмінності, за рани, «полонне терпінням «помісне і грошове платню може бути збільшено. У одному із дійшли донині офіційний документ збереглася приблизний розрахунок додаткового окладу, «придававшегося «дворянам і їхнім дітям боярським за убитих ними на час Смоленської війни 1632−1634 рр. «литовських людей ». Автори цього указу визначили: воїну, «у якому написаний послужному списку побитих 10 чоловік, або болши, тим усім придачи по 50 чети, грошей протягом семи мужиків за убитих по рубаю; але в яких убитих сім мужиків, і тим сім рубльов, помісної придачи 50 чети; а буде якому написано один, помісної придачи немає, надати один карбованець за мужик » .* * *.

Денежное платню, призначені з виплати стрільцям при установі їх загонів в 1550 р., становила 4 крб. на рік, тобто явно співвідносилося з мінімальним грошовим окладом служивих людей «по батьківщині «. Городові стрільці отримували менше московських — по 2 крб. на рік.

Еще меншу суму виплачувалася служивим людям «пушкарского чину ». У XVI в. московські пушкарі, затинщики, коміри і ковалі отримували по 2 крб. з гривною на рік (як городові стрільці), по осьмине борошна, до половини пуди солі на місяць та сукна на 2 рубля на рік. Городові пушкарі задовольнялися платнею один карбованець. Крім грошей їм видавалося 2 пуди солі, 12 «коробів «жита і 12 «коробів «вівса на рік.

В кінці XVI — початку XVII в. стрелецкое платню було збільшено. Московські рядові стрільці почали отримувати по 5 крб., десятники — по 6 крб. і п’ятидесятники — по 7 крб. Хлібного платні отримали відповідно 7? , 8 3/8 і 9-те чвертей жита і стільки ж овса. В містах рядові стрільці стали отримувати по 3 крб. на рік, десятники — по 3 крб. 25 коп., п’ятидесятники — по 3 крб. 50 коп., сотники — по 10 крб. Проте чи завжди грошове і хлібне платню виплачувалося сповна, що викликало нескінченний потік скарг служивих людей. У 1592/1593 рр. для формування гарнізону Яльця, новоприборным стрільцям і козакам було «сказано «платню по 3 крб. грошима, 6 чвертей (36 пудів; 576 кг.) жита і шість чвертей (36 пудів; 576 кг.) вівса людині. Насправді відразу ж служби елецкие стрільці і козаки отримали грошима трохи більше полтини, а хлібом по 2 чверті (12 пудів; 192 кг.) жита і з 2 чверті вівса, але в «сто перший рік тривають «(1592/1593) їм вдається лише по чверті жита і з чверті вівса. У XVII в. в Кольському острозі грошовий оклад пересічного стрільця становив три крб. 50 коп., десятника — 3 крб. 75 коп., п’ятдесятника — 4 крб., сотника — 12 крб., голови -25 крб. З іншого боку стрільці отримували 2 чверті жита, 4 чверті вівса і одну чверть ячменю щорічно. Численні чолобитні подіяли, й у березні 1593 р. з іншим елецким воєводою І.Н. М’ясним до міста надіслали платню, після роздачі якого скарги припинилися. Збільшилося платню людей пушкарского чину. У і друге половині XVII в. отримали від 2 до 4,5 крб. щорічно. У Кольському острозі грошовий оклад пушкарів прирівняли до стрілецькому, составлявшему 3 крб. 50 коп., проте хлібного платні отримали вдвічі більше стрільців. При освіті нових гарнізонів на південному кордоні грошей «селитьбу «і платню пушкарі отримували однаково зі стрільцями. У I637 р. при наборі на службу на нові фортеці Усерд і Яблонов стрільців, кінних козаків і пушкарів, їм видали роком по 5 крб. кожному, хлібного платні пушкарі і стрільці отримали по 2 чверті жита (12 пудів; 192 кг.) і трьох чверті вівса (18 пудів; 288 кг.). Найбільш високооплачуваними з приладових людей були козаки, які мають кінну службу. У тому ж 1637 р. в Усерде і Яблонове вони мали на «селитьбу «і государевого грошового платні - по 8 крб. роком, а хлібного платні - 3 чверті жита (18 пудів; 288 кг.) і п’яти чвертей вівса (30 пудів; 480 кг.). У 30-х рр. в Усть-Чернавском острозі новоприборным козакам видавалося 2 крб. «на селитьбу », 3 крб. платні, і навіть 4 чверті жита, 3 чверті вівса, 1 пуд солі, і навіть казенне зброя терористів-камікадзе і боєприпаси. У 1651 р. в Болховом ратним людям, несучим кінну службу (драгунам і козакам) було видано по 5 крб., несучим пішу службу (стрільцям, пушкарям і комірам) — по 3 крб.

Иногда стрільцям і козакам видавалися додаткових грошей «понад окладів », зазвичай напередодні виступу їхнього в похід. Такий випадок стався у 1611 р. в Курмыше, де стрільцям видали, крім «сповна «виплачених окладів, «по полтине людині, а козаком по рубаю, оскільки кінні «.

Жалованье «приладовим людям «видавалося двічі на рік, зазвичай, 25 вересня та 25 березня. Стрільцям, вступників на службу на «земському жалованьи «в роки часів Смути, зміст видавалося щодо одного разі - 28 грудня, і 28 червня, й інші - 20 вересня і все 20 березня. Двічі на рік отримували своє платню стрільці, які були на службі в Соловецького монастиря. У XVII в. соловецьким ратникам виплачували грошима 3 крб., і видавали кожного по 3 чверті жита і вівса хлібного платні, у сумі 80 коп., у цінах на той час. Прибираемым на службу в Смутний час стрільцям, платню виплачували земські старости. У той час він було збільшено, хоча разнилось у кожному даному випадку. Так, В. А. Ослопов мав одержувати грошового платні 4 крб. 10 алтин і хлібного — 6 чвертей вівса; О. И. Москвитин — 4 крб. 8 алтин 2 гроші, 6 чвертей жита і шість чвертей вівса; І - 4 крб. «гроші з чвертю », 6 чвертей жита і шість чвертей вівса.

Служба в заснованих у першій половині XVII в. полицях «нового ладу «оплачувалася незрівнянно вища служби стрільців, полкових і городових козаків, пушкарів і затинщиков. Найбільше грошове платню, доходившее до 30 рублів, отримували рейтари і копейщики — найбільш привілейовані воїни рейтарських шквадронов. Воно зменшувалася лише для записаних в рейтарскую службу служивих людей «по батьківщині «, які продовжували володіти маєтками, зазвичай, на 10−35 коп. кожний наявний вони селянський двір.

Жалованье початкових людей заснованих в 30-х рр. XVII в полків солдатського, рейтарского і драгунського ладу спочатку було досить значним, але потім, після закінчення Смоленської війни піддалося скорочення. Розміри цього секвестру дозволяє визначити «Пам'ять з Іноземного Наказу в Новгородську чверть з росписанием платні початковим людей і урядникам солдатських полків «1649 р.

Реальные виплати кілька відрізнялися від окладів, хоча уряд намагалося дотримуватися встановлену норму. У XVII в. розмір місячного кормового платні початкових людей полків «нового ладу «становив: у генералів — 90−100 крб., у полковників — 25−50 крб., у підполковників — 15−18 крб., у майори — 14−16 крб., у ротмістрів — 13 крб., у капітанів — 9−11 крб., у поручників і полкових квартирмейстеров — 5−8 крб., у прапорщиків — 4−7 крб. Оклади початкових людей полків рейтарского ладу були вище окладів військовослужбовців полків солдатського ладу; драгунські оклади дорівнювали відповідно солдатським окладів. У офіцерів, поверстанных помісним окладом, як і в рейтаров-дворян, вичитали з грошового окладу суми, відповідні кількості колишніх по них селянських дворів. Зазвичай меншало по 10−35 коп. кожний двір, в залежність від військового звання і окладу.

Рядовые солдати і драгуни отримували значно менше початкових людей, але у 2 — 2,5 разу більше стрільців і пушкарів. Так було в 1638 р., під час великої засечного будівництва на південних межах, при наборі до Тулі в солдатську і драгунскую службу «будь-яких охочих людей, які в служби й не так на тягле », їм було встановлено платню у вісім грошей до день (старим солдатам, колишнім на службі під Смоленськом і Можайском під час російсько-польської війни 1632−1634 рр.) й у 7 грошей («які наперед цього в салдатцкой й у драгунської службі не були »). Під час Донського походу 1648/1649 рр. О.Т. Лазарєва, підлеглі йому солдати отримували по 50 коп. на місяць та 1 крб. на рік «на сукню » .

С метою забезпечення безперебійного постачання несучих похідну службу солдатів, рейтар, драгунів і стрільців продовольством, уряд змушений був збирати від усіх без винятку тих категорій населення «служиві хлібні запаси «(жито, борошно, сухарі, толокно, крупи тощо.), доставлявшиеся в порубежные міста. З цієї податі звільнялися лише жителі «найвіддаленіших місць », які виплачували і її грошима. М’ясо, сіль і вино доставлялися до військ з Москви з царського двору.

Обучение ратних людей

В XV-XVI ст. рівень добробуту і якість підготовки воїнів помісного ополчення уряд майже хвилював. За результатами ходів і боїв того часу, вона цілком відповідали що ставляться до ним вимогам. Уміння володіти зброєю, ази стройової підготовки й знання загальновійськових сигналів засвоювалася дворянським недорослями ще до його зарахування на службу, без що вони не були поверстанными государевим помісним і грошовим платнею. У наступних походах і боях ці знання закріплювалися практичним досвідом. У результаті сувора похідна школа перетворювала російських поміщиків в загартованих воїнів, котрі можуть за себе у борні з ворогом. Документи на той час свідчить про часто відважного поведінки служивих людей, демонстрировавших хорошу виучку й уміння володіти зброєю. Так було в 1633 р. рязанець Михайло Іванов з гордістю повідомляв, що він у бою «багатьох татар побив і переранил, і двох людина взяв живих власноручно, і многою сповнений отгромил », у своїй під нею «застрелили з цибулі коня наповал ». Героїчне поведінка ратників заохочувалося. У цьому, наприклад, разі рязанський сотенний голова М. Іванов нагородили збільшенням 50 чвертей землі для її 150 чвертям помісного платні і 2 крб. грошового платні до інформацією нього 6 крб. Понад те, за командування сотнею, і було надано 5 крб. «головнаго «платні., «так язычного два рублі, так сукно добре ». Певні складнощі у бойовій підготовці могла викликати лише необхідність використання вогнепальної зброї, досить складного в зверненні, проте поява пістолетів і карабінів з колесцовыми, та був і ударно-кремниевыми замками полегшили це завдання. Втім, навіть у першої половині XVI в. іноземні спостерігачі відзначали, що московські ратники з велике мистецтво справляють і витримують нападу, діють вогнепальною зброєю, і розставляють дивовижною величини устрої «. У XVII в. уряд стало вимагати від служивих людей «по батьківщині «обов'язкового озброєння вогнепальною зброєю. Втім, й які самі дворяни були проти придбати пищали, карабіни і пістолети », особливо якщо здійснювалося за казенний кошт.

Сложнее справа «ратного наученья «було зі стрільцями, городовими козаками і людьми «пушкарского чину ». При зарахування на службу вони мали необхідні військові знання. Проте специфіка їхнє служіння вимагала постійної готовності і вправи у стрільбі. Власті намагалися контролювати рівень бойової підготовки стрільців і пушкарів, влаштовуючи регулярні огляди, що у яких вимагало багатоденних напружених занять всіх що у них воїнів. Звертаючись до воєводам, уряд вимагало постійної перевірки рівня боєготовності стрілецьких частин 17-ї та козаків. Так було в наказі новим путивльским воєводам стольнику Б. М. Нагому і П. Н. Бунакову зазначалося, що воєводи повинні стежити, щоб «піші б стрелцы і козаки були всі з пищалми і стріляти б стрелцы і козаки спромоглися (виділено нами. — В.В.) ». Виконати дані вказівки не міг без систематичного навчання приладових людей стрільбі і стройовим діям.

Сохранилось детально опис артилерійського і стрілецької оглядів, виробляли в околицях Москви у роки правління царя Івана Васильовича. Зроблено він був англійським купцем і дипломатом Еге. Дженкинсоном, спостерігали вчення стрільців і артилеристів під час його у нашій країні у 1557 р.

Оба огляду проводилися 12-го грудня («в глуху зимову пору ») за межами Москви, де для артилерійського випробування заздалегідь виготовили два величезних зрубу, толщиною за 30 я футів (прибл. 10 м), повністю засипаних землею. Перед зрубами встановили білі мішені, облегчавшие пушкарям наведення знарядь на мета. Осторонь на високе місці обладнали спостережну позицію, звідки за стрільбами міг спостерігати цар та його оточення.

На огляд доставили все що перебували на Москві гармати і пищали, встановлених у один ряд у відповідність із розмірами, починаючи з малокаліберних і закінчуючи «великими «знаряддями, стріляючими ядрами вагою пуд і більше. Перед початком огляду дали залп «грецьким вогнем «(за припущенням Н. Е. Бранденбурга, — запалювальними снарядами), та був почали по черзі обстрілювати зруби, починаючи з невеликих знарядь злочину і закінчуючи великими гарматами. Було зроблено три черзі й до кінця останньої обидві мети виявилися повністю знищені.

Обнаруженные Н.Е. Бранденбурґом свідоцтва дозволяють стверджувати, що артилерійські огляди проводилися до 1673 р.

Стрелковый огляд відбувся безпосередньо перед артилерійськими стрільбами. У ньому брало участь 5000 стрільців, очевидно, весь московський стрілецький гарнізон. До жалю лише тепер можна уточнити неточно процитований Н.Е. Бранденбурґом текст. З її легкої руки цього дослідника на нашій науці є утвердилось думка, що у огляді 12 грудня 1557 р. брало участь всього 500 стрільців. У оригіналі ж записано, і прибуттям царя на полі колоною по 5 чоловік у ряду прийшли 5000 «аркебузирів », кожен із пищаллю на лівому плечі і ґнотом у правій руці. Цього разу мішенню служила стіна, складена з крижаних брил, завтовшки 2 фути (прибл. 60 див). Довжина валу становила? англійської милі (прибл. 400 м.), а висота 6 футів (прибл. 1,8 м.). Вогневої кордон влаштували з відривом 60 ярдів (54 м.) від мішені. Тут і глядачі знаходилися стрільці, за командою царя відкрили вогонь. Вони продовжували обстрілювати крижаної вал до того часу, що він ні повністю зруйнований стрелецкими кулями.

Сведения Дженкинсона свідчить і Ф. Тьеполо, який відзначив факт навчання російських воїнів у час іноземними солдатами. За умов їх допомоги «московити по святам навчаються аркебузу по німецьким правилами і, ставши вже дуже досвідчені, день у день вдосконалюються в багатьох » .

Выучка служивих людей «по приладу «перевірялася у ході показових стрільб, а й у театрі бойових дій. Звичайними вважалися посилки стрільців з Москви та північних міст на південну кордон, де їх посилювали гарнізони порубежных фортець і засечных острожков. Тільки 1639 р. у Тулі, Одоеве, Веневе, Крапивне і Переяславі Рязанському перебувало 3479 стрільців йшла з Москви, Опочки, Старій Руси, Пскова, Острови, Порхова, Ізборська, Гдова, Заволочья і Ладоги. У результаті тривалих «відряджень «служиві люди «по приладу «вдосконалювали військовий професіоналізм, навчалися діяти у бойової обстановці.

С перших днів появи у Росії полків «нового ладу «військовослужбовці цих частин осягали ази європейської військової науки під наглядом найнятих на російську службу іноземних офицеров-инструкторов. Вони давали письмове зобов’язання вчити російських людей «з радением кожному ратній справі, чого сам вмію й скільки можу навчити, без всякі хитрості і оплошки ». У другій третини XVII в. великими центрами навчання солдатів та драгунів були як Москва, але й Заонежье і Севск. У Заонежские цвинтарі направили «для драгунського і салдатцкого навчання «2 полковників, 2 підполковників, 4 майори, 28 капітанів, 17 поручників, 2 полкових квартирмейстеров, 18 прапорщиків, 3 полкових обозників, 1 полкового лікаря, 2 писарів, 31 сержанта, 10 барабанщиків і одну сурмача. Тоді ж у Севск для «драгунського вчення «прибуло 62 іноземних інструктора різних чинів.

Обучение набраних в полки «нового ладу «солдатів, рейтар і драгунів полегшувалося тим, що у першу черга у них набиралися представники служивого стану: іноземці, збіднілі дворяни і боярські, козаки, жителі прикордонних повітів, багатьом із яких ратне було «за звичай » .

В 30-х рр. XVII солдатського строю стали навчати стрільців. Зазвичай, дослідники цитують виявлені С. К. Богоявленським в шпальтах Володимирського столу Розряду документи 1639 р. перші спробах запровадження ратного навчання «приладових людей ». Вони згадується розпорядженні влади що перебували у Тулі московським стрільцям пройти навчання у полковника А. Крафтера, що був «вчити солдатського строю «особовий склад стрілецьких наказів А. Полтева і М. Баскакова. Особливу увагу істориків викликали скарги стрільців, намагалися домогтися скасування цього заходу посиланнями те що, що «вони де споконвіку вічно в солдатському ладі не бували і це де будучи в солдатському ладі вщент загинути і промислів своїх відбути ». Протести стрільців змушують дослідників вважати те що унікальною нагодою, хоч і підтвердженим потім рішучим наміром уряду. Непоміченими залишаються інші факти навчання стрільців військовій справі. Тим більше що, протягом року до подій служилий іноземець «потешник Івашко Ермис «бив чолом государеві, повідомляючи про необхідність виділення йому помічників. Зокрема він писав: навчаю я нині твоїх государевих трубників з палацу 20 людина, так з Иноземского наказу 19 людина; так за твоєму державну указу, навчаю ратній строенью Іванова наказу Головленкова 600 людина стрільців (підкр. наше — В.В.), і той всього навчання живу я один; і одному мені в одного справи, у трубничья і в стрілецького навчання, не вміти і встигнути, і російську мову мені весь сповна заобычен ». Завершуючи чолобитну, Ермис просив московське начальство виділити йому помагає «іноземців останньої статті сержантів Джан Михеля ідо Павла Афанасьєва, який усе його навчання і російську мову весь за звичай ». Надзвичайно важливий представляється інше: через 4 року, в червні 1642 р. з полів під селом Покровським, хоча б «німчин Іван Ермис «навчав московських сотників і стрільців «Іванова наказу Головленкова ». В наявності встановлена система навчання військовій справі і послідовність проведення їх у життя.

Постепенно стрілецька і солдатську служба у плані навчання, організації та озброєння унифицировалась, і в другій половині XVII в. іноземні спостерігачі не бачили принципових різниці між давньої і нової піхотою, зазначаючи лише її схожість із турецькими яничари. За повідомленням Я. Рейтенфельса, у справі військової підготовки російські драгуни, «будучи навчені німцями, і може це бути й внаслідок довголітнього вправи, так вдосконалилися, що здається, перевершили себе » .

Для навчання ратній справі військовослужбовців полків «нового ладу «дуже скоро знадобилися як інструктори, знання яких сильно відрізнялися, а й друковані керівництва. У 1647 р. у Москві російською накладом 1200 примірників було надруковано велике твір датчанина И. Я. Вальгаузена «Військове мистецтво піхоти «(«Kriegskunst zu Fuss »), у перекладі отримав назву «Вчення і хитрість ратного будівлі піхотних людей » .

Наставления Вальгаузена мали основу правила передовий тоді нідерландської військової школи, вершиною якої була новаторська практика Моріса Оранського. Автор докладно роз’яснював принципи навчання солдатів у ротному і полковому строю (правила побудови і перебудування лав і шеренг, прийоми володіння мушкетом і пікою, ведення вогню), давав рекомендації з організації караульної служби, пояснював основні вимоги до «похідному будовою «і влаштуванню тимчасового табору, основні способи підтримки дисципліни і близько у війську і т.п. Особливе увагу зверталося отримання достовірну інформацію про противника і необхідність активним діям у час. «Високим урядникам, — повідомляли книзі, — потрібно смечати, як і недруга вони собі за мають, і скільки в неї кінних і піхотних покупців, безліч сколко ратних запасів в собі мають, і як його рейтари і піхота озброєні і вбрані. І коли вони проти недруга на полі стоять, і їм вдень і нощию вымышляти і искати як і що вони мають недругу збиток і помешку учинити, і як прихід запасів отрезати, як травитися і приступати і як із поряд в полки його стреляти, й інша. На польових боях і стравках потрібно їм завжди старанно й крепостно недруга у зір і очех своїх тримати і имети, і недругово ополчення раззнавати. А не хочуть і свій ополчення понадобно набагато урядити » .

Русское видання праці Вальгаузена містив 32 малюнка, з зображення 67 постатей, які були наочним посібником для пояснення найважливіших положень керівництва, зокрема 143 запропонованих еволюцій з мушкетом.

В передмові до «Вченню «зазначалося, що готується випуск нових посібників і повідомлялося, яким розділах військової науки вони присвячені. По-друге книжку (тому) передбачалося включити настанови «про ратному будову кінних людей », третя книжка мала утримувати керівництва про «ратною мудрості учити ополчення «(війська), четверта — присвячувалася виробленні правил (науці) взаємодії ратних людей, ополчення, гарматного вбрання і зміцненням; в п’ятої книзі планувалося надрукувати посібник, «як набагато воевати », ушосте книзі - повідомлення про «військовому чину як кожному личить научену быти »; сьома книга відводилася для розбору корабельної ратною наукм, у вищій, восьмий книзі мали утримуватися «всякі розмови і надобные питання, що в багатьох ратних справах були й що й надалі прилучитися можуть добро придатно і прохолодно прочитати » .

Намеченный видавничий план ні здійснено, і публікація «Вчення «обірвалася першою томі. Але ця частина праці Вальгаузена, представляє собою солідний фоліант, що з восьми частин 17-ї та заслуговує пильної вивчення.

Имеются точні відомості, що «Вчення «використовувалося під час навчання солдатів. Коли грудні 1661 р. цар Олексій Михайлович призначив М. Кровкова полковником солдатського виборного полку, боярин С. Л. Стрешнев передав йому прапор полки та книжку «ратного ополчення, чому йому разумети і строити пішої солдатської лад » .

Этот факт свідчить у тому, що «Вчення і хитрість ратного будівлі піхотних людей «було офіційним документом, яким керувалися старші військові начальники. Отже, «Вчення «знайшло практичне застосування для формування і навчанні російських солдатських полків.

О існуванні у Росії друкованих посібників на навчання кінноти нового ладу даних немає. Задуманий в 1650 р. переведення з голландського мови правила навчання «рейтарскому строю «ні здійснено. У зв’язку з цим В.П. Єпіфанов висловив цікаву припущення про використання офіцерами при навчанні рейтар рукописних правил. Ні підстави для сумнівів у тому, що вони проходили військове навчання, звідси збереглося вказівку Котошихина, але документальних підтверджень вживання інструкторами («региментарами) будь-яких наставлянь немає.

Пристальное увагу приділялося у Москві розробці теоретичеких підстав артилерійського справи. Ще 1606 р. М. Юр'єв і І. Фомін перевели російською мовою відповідні розділи трактату Л. Фронспергера «Військова книга », виданого у Франкфурті-на-Майні у середині XVI в. Пізніше переклад був перероблюватися і доповнено піддячим Посольського наказу Про. Михайловим (Радышевским), приступившим до написання свого настанови в 1607 р. і завершив його лише в 1621 р. Ряд застережень автора, дає змогу стверджувати, що з роботі над книгою він використовував власні спостереження та російський військового досвіду.

" Статут «містить докладних відомостей про організацію війська, вживанні артилерії, основні типи знарядь, їх характеристиках, прийомах ведення бойових дій в. Твір Про. Михайлова було добре відоме військових фахівців свого часу. А ще звернув увагу М. М. Обручев, який відзначив, що дійшли до нас рукописні списки «немає початкового аркуша» й носять заголовок «Воїнська книга про військової стрільбі і вогненних хитрощів по геметрийскому прямому звичаєм і проразумлению; себто по землемерному справі прираженного подвигу великою силою, вгору далеко і близько направляемо буває стрельбою і киданням » .

В джерелах збереглися розпорядження про навчання солдатів «почасту », щодня чи, як у з поселенными солдатами, не рідше одного-двох разів у тиждень. У полицях, розквартированих у Москві, солдатів вчили двічі на день, а часом і щодня. Судячи з що дійшли донині свідченням про які використовувалися методах навчання новому строю, вони були дуже суворими, передбачаючи жорстоке дисциплінарне покарання (зазвичай, фізичне) за будь-яку провинність чи непокора початковим людям.

В середині XVII в. дії вогнепальної зброї у прямому зіткненні надавалося велике, а то й вирішальне, значення, солдатів, рейтар і стрільців вчили стріляти з «стройства », з певної відстані трохи більше 20 сажнів від атакуючого противника. У цьому навчання пищальников, стрільців, козаків, солдатів, рейтар і драгунів навичок міткою стрільби влади намагалися зробити регулярним і систематичним. Від воїнів вимагалося знання особливостей особистого зброї та боєприпасів вміння його запровадити у бойової обстановці.

***

В XVI-XVII ст. загальне керівництво збройних сил здійснював Разрядний наказ, куди сходилися всі нитки управління військами. У першій половині XVI в. Розряд перетворюється на самостійне відомство зі своїми штатом співробітників — розрядними дяками і подьячими. Наказ відав всім колом питань, стосовних до організації Ізраїлю, і керував підготовкою військових операцій у. Він розподіляв служивих людей по батьківщині - дворян та дітей боярських на службу по військовому, цивільному і палацевому відомствам, вів списки всіх дворян по повітовим містам, звані «десятни ». У своїй діяльності Розряд взаємодіяв коїться з іншими наказами, ведавшими військовими справами: Пушкарским, Стрілецьким, Помісним, Бронным, Иноземским, Збройовим, Стаєнним, Рейтарским, Ствольным, Козачим, Панским, Збору ратних покупців, безліч іншими, у цьому числі четвертными наказами. Під час бойових дій польовими військами начальствовали більші поступки й полкові воєводи, і навіть подчинявшиеся їм голови — сотенні, стрілецькі, і пушкарские, козачі отамани і осавули. Для ведення документації до армії призначалися дяки «з розрядом », які спільно із своїми помічниками становили штаб війська, що у середині XVI в. назва «разрядного намету » .

Комплектование Збройних Сил здійснювалося у вигляді верстания і приладу служивих людей. У першому випадку відбувалося поповнення помісного війська. У необхідному разі повітах проводився огляд служивих і неслужилых новиков, перевірялося їх озброєння, кількість наведених з собою бойових холопів, збиралася інформацію про походження і майновому становищі. Після цього кожному дворянину чи синові боярському призначалося певне помісне і грошове платню. У другий випадок на військову службу набиралися стрільці, козаки і пушкарі. Замість помісного окладу, полагавшегося служивим людям «по батьківщині «, приладові воїни отримували грошове чи інше платню. У військовий час проводився збір посошных і даточных людей окремих випадках — земських ополчень. У XVII в. у складі російської армії з’являються полки «нового ладу », однак у на відміну від країн Європи, комплектувалися де вони з допомогою найму професійних солдатів та рейтар, а шляхом добровільного набору беспоместных дітей боярських та інших служивих і вільних людей. Пізніше піхотні частини стали формуватися з допомогою примусового зарахування на службу даточных людей, в суті своїй являвшимися рекрутськими наборами. Відмова від використання їх у військовій справі іноземних найманців пов’язаний не тільки з невдалим досвідом Смоленської війни, але з складним фінансовим становищем Руської держави. Уряд воліло наймати на службу не рядових, а військових фахівців високого рівня. Вербування солдатів із числа власного населення була утруднена що стався покріпаченням тяглого населення.

В протягом аналізованого періоду змінилося озброєння російського війська. Починається епоха бурхливого розвитку ручної вогнепальної зброї та боєприпасів ствольной артилерії. З кінця XVI навіть дворянська кіннота стала озброюватися пищалями, карабінами і пістолетами. Використання ратними людьми нових зразків озброєння, тактичних прийомів, запозичених із європейської військової науки, змусило московське командування розпочати систематичного навчання ратних людей, особливо активно публікується в відношенні пушкарів, військовослужбовців полків солдатського, драгунського і рейтарского ладу синапси і стрільців. У першій половині XVII в. у Росії з’являються перші военно-теоретические праці - «Статут ратних, гарматних та інших справ, що стосуються до військової науки «(упорядник Про. Михайлов) і «Вчення і хитрість ратного будівлі піхотних людей «(переклад твори И. Я. Вальгаузена «Kriegskunst zu Fuss »). Не лише акумулювали военнын досягнення європейців, але використовували (Про. Михайлов) вітчизняний бойової опыт.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.