Действия УПА у роки ВВВ й у повоєнний период

Маючи собі за цiль розкрити запитання «УПА в рокта Великої Вiттчизняної Вiйни «я притримувався таких правил:

1. Так як основним джерелом iнформації є книга (художньо публицистична).

Тараса Бульби-Боровця, «Армiя без держави », то майже всi факти можна перевiрити в цiй книжцi. Iнша лiтература (список наведено в кiнцi) використовувалась для перевiрки достовiрностi викладенних фактiв. 2. Здається для бiльш рацiонального викладення матеріалу користуватися таким планом.

План реферату:

1. Українська нацiональна полiтика 1941;го роцi.

2. Партизанська акцiя УПА.

3. Олевська республiка.

4. Україна в 1942 роцi. «Лисове братство » .

5. Двi фази боротьби проти Гётлера.

6. Переговори: «УПА — радянськi партизани », «УПА — нiмецька влада » .

7. Корiнний перелом — 1943. Переговори із польським пiдпiльям.

8. Розкол УПА на двi групи.

9. Масовi жертви Лебедівськой диктатури.

10. Улоговина смертi.

11. Новi україно-германськi переговори. Українська армiя в Германiї.

Українська нацiональна полiтика 1941;го роцi.

Початок ВВВ ставши поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями і досить-таки лiберальна полiтика окупацiйной влади до населення.

Також спостерiгалась активнiсть всiх тихий рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у пiдпiллях.

Та перше захоплення нiмцями («ганьби якщо сам чорт, аби лише не бiльшовик ») змiнилось более реалистичними поглядами на новоявленого окупанта України. У звязку із цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної і неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народної Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) полiтичний акт: «Акт проголошення Української держави «і «Акт консолiдацiї українських полiтичних сил » .

Змiст цих документiв заключався до того, що необхiдно тримати зброю в руках до тихий пiр, поки не якщо створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу із нiмцями. Цiкаве ті, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував (благословивши) сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цого «декретом «С.Бетдери було б поставлено Ярослава Стецька. Алі, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було б введено в оману, та і самi нiмецькi властi немаючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходь щодо «Владі Стецька ». На горизонтi iсторiї у тому годину із «являєтся Iван Легенда, «Лейтенант Легенда », провiдник групи С. Бендери, який ставши мiнiстром полiтичної координацiї у війскових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було б сильно пiдмочено (наприклад, було б анульовано 4-й унiверсал Україньской Центральної Заради вiд 22.01.1918 року).

Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно — в анархiї і дезорiєнтациiї мас, у появi юридично-державного дуалiзму смердоті зiграли головну роль.

Це уже не кажучи про їхні ровну безграмотмотнiсть із точки зору законностi як дiпломатичної так і революцiйної. Підіймалось запитання і про нацiональну українську армiю, отрий теж залишився невирiшенним через некомпетентнiсть.

У реальностi ж основною лiнiєю «Великої полiтики «української думи були наступнi тези: 1. Суверенiтет України, 2. Ворог України: — Всеросiйска имперiя (і коммунiзм); - нова Росiя, якщо не вiдмовится вiд своїх претензiй на Україну як на свою,.

" законну «частину; - Германiя; - Польща; 3. Боротьба за суверенiтет лиш із принципу етнографiї; 4. Продовжувати антиворожу пропаганду.

Алі як виявилось на дiлi, люди прийшли на окупованих землях вiдмежувалися вiд полiтичних партій. Тому проводитися полiтика заслання «агiтаторiв », «комiссарiв «в Центральну та Схiдну частину України, при цьому яскраво видно протистояння iдей ОУН крило пiд головою Мельника і «Бендервцiв ». Та агiтацiя мала реальнi наслiдкi (змiнювались кадри державного сектора). Однак нiмцi заборонили всеякi полiтичнi органiзацiї і «Держава «С.Бендери розпалась. Так чи iнакше, Україна в цей перiод, на мiй погляд, не мала вибору: в кожному випадку вон залишалась пiд владою Германiї чи Радянської Росiї, виникає об'єднані вiрна реакцiя українцiв — починається пiдпiльне озброєння. А сам Український антикоммунiстичний центр було б розподiлено по таким центрам :

— полiсся (УНР);

— буковина (ОУН);

— львiвський (С.Бендера).

2. Партизанська акцiя УПА.

22 червня 1941 року замiсть Українського Національного Вiдродження із «стала Українська Повстанська Армiя. Вiйсковi дiї ведуться в основному проти НКВС. Також проводяться акцiї по захопленню транспорту і трудоресурсiв у бiльшовиков, збір зброї.

У Сарнах із «являється школа «мiлiцiонерiв «яких готує для собі німецька армiя. як стверджуе Т. Б. Боровець набiр Українцiв був «iдеологiично «підготовано як «воiнів Полiської Сечi ». Коротше кажучи це був спроба, використуючи можливости пiдготовки более вiйскової нiж якоiсь iньшої, пiдготувати кадри для украiнської армiї.

Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в прiнцiпi був «нiчийною землею ». Нiмцi стримко пройшли це мiсце, залишивши за собою розрiзняни частини радянських вiйск, яки затим стали про «єднуватись в партизанскi зажени. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiчь — тiж зажени мiлiцiї, якими керує і якi пiдлегли законам УНР. Було досягнуто компромiсу до того, що це якщо напiввiйскова-напiвмiліцейска акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей «генеральний наступ «отрiмуємо:

Встановлення зв «язкiв із Бiлорусiєю (вiддiл самоборони В. Родзька і М. Вiтучика); Переговори із С. Бендерою ОУН (у Львовi було б досягнуто позитивної (для УПА) домовностi із ОУН); Анологiчний договiр із монархiстами (про доля монархiстiв в рядках УПА);

Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д «яченко, командир кавалерiйского полку «Чорних Запорожцiв », який ставши комадиром Полiськой Сiчi. А сам Бульба-Боровець ставши головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Алі трапилось так, що Д «яченко і ще декiлька офiцерiв були вимушени виїхати у Польщу. На щойнозвiльнене мiсце було б із впевненiстью призначено пiдполковника П. Смородського, згравшего важливу роль управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укрiпiти свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положення, визначивше полiтичну прогграмму армiї. Це, на мiй погляд, був своечасний і правильний крок.

Коротко про цю платформу «За що бореться УПА «можна сказати, що: це народна українська армiя, її членами можуть статі всi українцi; непiдлежiсть жоднiй полiтичнiй партiї, дiї її пiдкорюються законам лише Владі Української Держави; боротьба проти всiх захватникiв і окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави; визнання принипiв демократiї, рiвноправ «я, законiв про людину, рiвнопризнання всiх вiр і релiгiй; пiдтримка всiх форм власнностi, захiст людини як вiд державного капiталiзму так і вiд приватного капiталу; в промисловому і сiльскогосподарському вiдношенню Україна винна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина — акціонер; земля — для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хлеборобство, планова перебудова економiки; вiльна праця, культурнi, медiчни і iншi питання.

як свiдчать факти, програма знайшла пiдтримку богатьох кілках населення. Менi ж здається, що багато питань — про устрiй державного апарату, якихось механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було б зачеплено чи мались на увазi як закони «уряду Української Держави «і взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно.

Та повернiмось до iсторичних фактiв, тепер хочеться усеж завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом із вiйсковими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (НовгородВолинський), так названа «лiнiя Сталiна », Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких формувань багато областей.

Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати: Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний і вiйсково-стратегiчний характер; Операцiю викликала «нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї і України »; У операції приймало доля бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв і 5 тис. бiлорусiв) із обох сторін; Вона показала переваги слабоозбройнної, поганоорганiзованної та богатої народним духом і почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв і бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанськими загонами та формуваннями.

Завважаємо, що нiмецькi вiйска нiякої участi у вiйськових дiях не приймали, озброенням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та зажени Бiлоруської самооборони не забезпечували, а навiть, навпоки, деколи заважали і обмежували розвиток подий.

На мене справило величезне враження тієї факт, що досі пiр про цю бойову операцiю українського і белоруського народу я — не знавши, а взнавши, був враженний розмахом та результатом дiй, бо величезна терірорiя Полiсся був звiльнена вiд впливу партизанських загонiв бiльшовиков.

3. Олевська республыка.

У величезному трикутнику Луцьк — Гомель — Житомир уже навiть нiмцiв не вважали на тому велику силу, що брала Київ і Смоленськ, і йшла далі, на Москву. Центром республцки — а й стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi — стало невелике районі мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу вiйск Полiсської Сiчi — бож Олевськ був центром воєних дiй і тепер — штабом: мешканцi із радiстью зустрiчали визволителiв, і це можна зрозумiти — цей факт iснування острiвцiв українськоi незалежностi серед нiмецких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонної допомоги пiднiймати економiку — відпала потреба в колгоспах і радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi пiдпрiємства та iн. Усі це показує, що українська нацiя травні дуже сiльну вiру і мрiю — хоч на згарищi та голiй, але й рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль становленнi краю зiграв Петро Смородський — начальник штабу УПА. Вiдбулося і культурне становлення — вiдкриваються церкви, школи, новi і старi газета «Вiстi », «Слово », «Голос », «Гайдамакi «- що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура — Iван Митринт, котрий очолює редакцiю «Гайдамака ». Вiн хоче створити «Українську нацiонально — демократичну партiю », має деякi «лiвi «подивися (наприклад, хоче облишити колгоспи) і намагаться зсилаючись на свiй та iншi авторiтети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позiцiя верхiвки УПА нехитна — вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрибно вiдилити ті, що iснування Олеської республiки навiть суто теоретично стоiть пiд знаком запитання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української вiйскової одиницi — а Полiська Сiчь саме такою і був у тому годину. У керiвництвi УНР було б пiднято запитання про препинення iснування республiки і перехiд в дiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було б досiть мудруємо — це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi зажени радянських вiйск було б витiсняно аж у брянськи лiси, як від втримувати звiльняну територiю ставало все важче.

Так чи инакше 15 листопаду 1941 року Полiська Сiч УПА був самолiквiдована. За планом зброю було б сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проїснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов «язок, ця «армiя без держави «- Полiська Сiч припинила своє iснування. Алі у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.

4. Україна в 1942 роцi.

Штаб бувшої Полiської Сечi роздiлився — одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. °Її штаб був розтошований в лiсництвi Людвiпольского району.

На початку 1942 роцi Т. Бульба-Боровець зустрiчається із президентом уряду А.Левiцким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi. заборона нiмецькою владою прав українськой нацiї на самостiйность і незалежнiсть; жорстока окупацiя, варварство в економiцi, iньших областях; знищення культурних та етнологичних цiнностей («рабам не потрiбна освiта, їхнього справа — чорна робота »); массовi облави; дiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iнш; внутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.

Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, і пiдняти нове повстання теж неможна. Домовились бити нiмцiв, але й не шляхом загального повстання, а окремими «лiтучiми бригадами «- починаючи із години, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним із головних осiб майбутнiх дiй був полковнiк I. Литвиненко, зв «язний Президента.

Отже, уже весною 42-го раралельно гiтлерiвськiм «Amt «окупацiйним і полiтичним силам, стала дiяти система прихованої суверенної української влади, окрешеної «Лісовим царством » .

Боротьба має вестися в полiтично-пропогандистському та вiйсковому напрямках (вiйна як із цiвiльною адмiнiстрацiєю Гiтлера, так і военнi дiї на захiдному фронтi).

Дуже цiкавi, по моєму, «законi українського партiзана »: це не бандит, а чесний і мужний воїн; воюй лише за нацiональну iдею і для високих полiтичних цiлiй; якщо боротися до побудування Самостiйної України; йому заборонено займатись грабованням; вiн пiдлеглий командиру, хоч і є у тій годину добровiльцем і революціонером; воїн що добро справляється із своїми обов «язками.

З цого видно, що фiзична дисциплiна був поганою, хоч вісь на морамьноiй дiсциплiнi і тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу і говi аспектми партизанскої тактики УПА: — органiзацiя складається із невеликих партизанських груп;

— тактика «ізпiд землм і пiд землю » ;

— дiяти скрiзь, та не попадатись;

— жорстока пiдлеглисть коматдирам;

— знаходитись постiйно в рухi;

— нiчнi напади, сiючi панiку;

— розвiдка і контррозвiдка.

Дiйсно, це iдеальна програма для невеликих загонiв партизанів. Хочеться вiдмiтити, що ворогами УПА вважало нацистському і комунiстичну партiї (НКВС та есесовцiв), — розстрил останнiх на мисцi без суду і слiдства.

I вісь уже пiд кiнець весни 42-го всi головнi задачi по реорганiзацiї армiї були виконанi.

У цей годину на Українi проходити злодiйский масовий терор гестапо. Виникає голод, багато концтаборiв та iнше — жити стало неможливо тяжко. I «Лiс «стає единим притулком для людей.

5. Двi фази боротьби проти Гiтлера.

16 квiтня 1942 року — це вушко «першої фази «цiєї боротьби. П’ять лiтучих бригад займаються партизанською вiйною: йде поповнення в виряджай борцiв із числа тихий, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, був в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво із російською полiцiєю — нiмцi переполошилися, смердоті побачили «величезну армiю », а дiверсiї українськiх партизанiв на шляхах перешкоджали спокiйно жити всiм структурам «нової «адмiнiстрацiї. Алі це був вiйна лише і лише із адмiнiстративними оорганами.

Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi «запорожцi пишуть до турецького султана », в якому троянд «яснювала свої дiї вiдносно Германiї і Росiї. У кілках українського полiтичного і воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було б згоди та єдности щодо поглядiв на методи боротьби. Група С. Бендери (М.Лебiдь) стояла на пасивному шляху без партизаських диверсiй: «партiзани — це агенти … із ними нас у дорозi «тім самим зупиняючи зусиля УПА.

Друга фаза партизанської боротьби полягала у бо зважаючи на особливо тяжкий стан лiтом 1942 року видається указ всiм «лiтучим бригадам «бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення, а особливу увагу звернути на системi транспорту та тилового забезпечення — вiд Чорного моря і до Бiлорусiї і Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверiйний характер. Проведено її було б блискуче. Крiм того, були випадки Визволення вiйсковополоненних шляхом нападiв на ешелони. Такимчином, партизанскi зажени показали чинність, із ними стали рахуватись. Настав новий рубiж, рубiж переговорiв.

6. Переговори: «УПА — радянські партизани » ,.

" УПА — нiмецька влада «.

як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 41−42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як ральна сила: зажени пiд командуванням генерала Бiлова, Ковпака було б розбито. Алі із радянської сторони був добро органiзована розвiдка, дотого ж потрiбно зважити і на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв був УПА. Москва вирiшила (в зв «язку із вдвлими операцiями УПА) змiнити вiдношення і курс своєi полiтики у вiдносинах із російською армiєю: із радянськой сторони із «є пропозицiї розпочати переговори «не дивлячись на минулу антiбiлбшовицьку компанiю і помiлки із обох сторiн ». У червнi 42-го в трикутнику ОлевськоРокитно-Городище було б закинуто радяннський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї і, як виявилось згодом задля цього.

Пропозицiя Генштабу СРСР були такі:

— припинити ворожнечу (УПА і радянські партiзанскі загони);

— злиття УПА із Червоною Армiєю і на основi цого отримати допомогу;

— припинити антирадянську пропаганду в УПА ;

— пiдняти загальне повстання на Українi;

— всiм членам УПА гарантувалась амнiстия за мiнучi грiхи.

Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА — суверенна вiйськова одиниця УНР, із чужою армiєю не із «єднаєця, може бути лиш спілка; українські вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни із СРСР із 1917 року, готовi згодитись поширювати на світ і на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi якщо пiдняте лише до того випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт ї у всiй Європi із «бути такiж умови для повстання, iнакше заколотий приречений на невдачу і загрожує винишенням всiєї української нацiї.

Вiдповiдь Генштабу був така, що в якости суверенної держави зізнавалася лише УСРР, процес дружнiх переговорiв всiяко пiдтримувався й було б дано згоду на перемирря і нейтралiтет.

Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б б таки якось знайти компромiс і із «єднати зусілля) — керiвництво ж УПА боялося, що якщо вiдбудеться їхнього злиття — то це дасть привiд Радянському Союзi «в «їхати «на Україну в якостi визволителя та iнше.

Так чi інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42−43-го проголосила українських нацiональних партизанiв «бандитами » .

Першi переговори із нiмцями вiдбулися 23 листопаду 42-го року із шефом СД Волинi і Подiлля Пiцом. Цi і подiльшi переговори також нiчого конкретного не принесли. Наведу, для приклада, деяки пункти, що ставилися ними :

Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напiв-війскову полiцейську силу в системi нiмекцькiх вiйск, допомогти нiмцям знищити всякi антинiмецьки групування, за що нiмцi будудь вол «язанi припинити всi репресивнi заходь проти населення України, а про органiзацiю Української держави згоджуються говорити, лише пiсля вiйни.

Контрпозiцiя українцiв: припинити всi репресiї, визнати суверенну українську республiку негайно із усiма випливаючими із цого наслiдками, розпустити всю цiвiльну нiмецьку адмiнiстрацiю, зупинити грабунок економiки та iнших надбань України; УПА — це пiдпiльна суверенна армiя України і влитися може лиш в регулярну Українську нацiональну армiю.

На мiй погляд, не погоджуватись із нiмцями було б правильнiше, це давало свободу і вiру в становлення самостiйної України.

7. Корiнний перелом — 1943.

Переговори із польським пiдпiллям.

Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет із радянськми партизанськими загонами було б розiрвано — Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiональновизвольних органiзацiй. Почлись частi бої із партизанськими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв «язатись із польським пiдпiлям із метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини і налагодити контакт мiж УПА і Армiєю Крайовою. Алі (не є далекоглядною) полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян і нiмцiв задушити нацiональновивозльний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну — пiдвела УПА до факту про: 3 -і вiдкритий фронт — польский.

8. Розкiл УПА на двi групи.

Iдеалогiчно-програмнi розбiжностi і партiйна нетерпiмiсть окремой групи С. Бендери (очолював Микола Лебєдь (Максим Рубан) як плiдник ОУНС. Бендерi) привела доти, що ця органiзацiя вiдважилась на такий крок: вона визнала форму боротьби УПА проти нвiмцiв та бiльшовикiв і запропонувала розпочати переговори про спiльнi акцiї всiх революцiйних сил на Україні в лавах УПА!

9 квiтня 1943 року такi переговори почалися. Пропозицiї вiд ОУН — С. Бендери були такi:

1. Не вiзнавати полiтичної залежностi вiд УНР, а пiдкоритись УПА, полiтичної лінiї ОУН — С.Бендери.

2. Признати акт державностi вiд 30.6.41 як єдину конституцiю України.

3. Вiйсковиi вiддiл ОУН — С. Бендери включити у склад УПА, зробити спiльний штаб пiд тiєю ж вивiскою — УПА.

4. Вiдкрити в УПА iнститут партийних комiсарiв і службу безпеки.

5. Проголосити загальне революцiйне повстання на Українi.

6. Очистити територiю майбутнего повстання вiд польського населення.

I так далi. Можемо собi уявити вiдповiдь УПА на цi монопартiйнi, диктаторськi пропозицiї ОУН — С.Бендери. Тім самим 22 травня 43-го року переговори без успiху було б припинено. А сам М. Либiдь зробив досить такі цiкавий крок — перемейнував ОУН — Бендери в УПА і очолiв штаб. З «явилося двi УПА, як ранiш було б із двома ОУН.

Нове керiвництво УПА зробило такi наступнi кроки, якi привели до кривавих рiк весною-лiтом 43-го — пражило польськi села, проголосило мобiлiзацiю і 3- і крок нацiональної револююцiї і загальне повстання українцiв проти нiмцив, спровакувала всю українську полiцiю, давши нiмцям богату поживу до в’язниць, повнiстью дезорвентувало їхнього. У зв «язку із цiм в липнi цого ж року отаман Тарас Бульба-Боровець перейменував свою частину УПА в «Українську Народну Революцiйну Армiю «(УНРА).

9. Масовi жертви Ленбедiвської диктатури.

Тепер треба роздивитись шляхи 2-ох армiй — УПА та УНРА.

УНРА стала розвиватись, вiдровiдно обставинам, по лiнiї зменшення свого складу і переходу в глибоке пiдпiлля при нарастаючiй загрозi радянсько — комунiстичноi диктатури, УПА ж навпоки, збильшувало свої лави, впритул до виникнення на Полiссi та й Волинi цiлих партизанських республік, в які дiяли свої економiчнi реформи, і були втiленi закони, якi змушували жителiв забезпечувати всiм необхiдним членiв УПА. Ведеться також, «внутрiшня «вiйна проти бувшого УПА-УНРА. Їх розцiнюют як ворожих агентiв, і якщо смердоті не перезодять набік УПА — на мiсцi розстрiлюють. УНРА досить тактовно реагує на це — смердоті починають маневрувати, щоб не допустити братовбиства. Це мотивувалось А. Левицкiм як :

1. не потрiбно збiлбшувати армiю перед новою окупацiєю України Червоною Москвою; 2. не є полiтично доцiльною боротьба армiї без держави в пiдпiллi за панiвне положення серед свого народу. Це якщо лише тодi, коли із «з'явитися державна влада).

По-моєму, це важливi заподій (і головне — чесно сказане!). У жовтнi 43-го штаб УНРА винiс на загальний огляд свiй документреакцiю на проведення М. Лебедем-Рубановим «екзекуцiї «, українського народу — «Вiдкритий Ліст «до членiв органiзаторiв ОУН С.Бендери.

У ньому вiдверто показанi всi негатiвнi моменти органiзацiї і iснування УПА (Бендеровського), iх антiукраїнську полiтику, жорстокiсть і варварство, небажання і нерозумiння iснуючей ситуації та iнших полiтично-революцiйних формувань як спивпрацючiх. У вiдповiдь на це УПА робить спробу нападу на штаб УНРА. Багато членiв УНРА потрапив у сповнений .УНРА не проводити вiдповiдних воєнних закладiв, і «армiя «- дуже зменшенна, вiдступає у бiк рiчцi Случ. Має там Вiлянську битву із росiйско-польськими партизанами, потiм переслідується бендерiвцями, оголосившими УНРА справжню вiйну. Так чи iнакше, дiйсно можна звинуватити органiзацiю Бендери — Лебєдя в розколi і деорганiзацiї українського нацiонального, державано-творчого та соцiального ходу життя; в явнiй чи неявнiй допомозi Радянським вiйскам; в актах послiдовних, систематичних`диверсiй, посягаючих на норми людяностi і загальнi етичноморальнi устої, що можна прирiвняти до вiдкритого бандитизму.

10. Улоговина смертi.

Пiд осiнь 1943 року Полiсько-Воинська улоговина стала ареною масової смертi. Сюди стiкались, перед загрозою швидконасупаючого фронту, люди із усiєї України. Перед УПА, сконцентрованою саме в цьому районi (бiля 100 000 чоловiк, але й зле органiзованих і озброєних) знову партія Лебедєва ставити задачi, якi не виконуються: очищати українські землi вiд полякiв, нищити внутрiшнiх ворогiв, вести вiйскову боротьбу проти нiмцiв та iнше.

Всi республіки Лебедєва були знищенi авiацiєю нiмцiв, радянськi партiзани ходили впродовж і впоперек цiєй «держави », Медведєв дiяв в маленькому Чуманському лiсi пiд Луцьком, стрiляв і викрадав нiмецькiх генералiв, а Ковпак зробив свiй рейд вiд Брянську до Карпат, де був розбитий нiмцямi. Бiйцi УПА втратили ту гнучнiсть і блискавичнiсть дiй в нападi, вели героiчнi боi із вiдступачими нiмцями і частинами радянських вiйск. Алі скрiзь потiрпiла поразки. Почалася панiка серед армiї, люди тiкали в лiс, служба безпеки у вiдповiдь проводила репресивнi заходь проти залишившихся. Вісь така картина «вiйни УПА проти нiмцiв та радянських вiйск у 1943;44 роках.

У самiй Полiської котловинi збиралось все бiльше людей. I це ставало небезпечним — клiцi радянсько-нiмецького фронту сходилися саме в цьому мiсцi, до тогож там дiяли не лише богаточисленнi радянськi партизанськi зажени, але й і «внутрiйшнiй «ворог — вiдділ РБ (служба безпеки) Лебедєва. Це все вело до катастрофи і так воно та і сталося.

18 листопаду 43 року Рада Головного Комiтету УНРА винесла наступний план: таємно спробувати пiдписати мiр із нiмцями і добитися евакуацiї цивiльного населення на терирорiю Польшi чи Австрії; звiльнити С. Бендеру із цiлью задоволнити Лебедєва і створити єдину пiдпiльну армiю УПА;

УНРА перекласти на глибоке радянське пiдпiлья, як зброю партизанських акцiй; очолити делегацiю доручити Т. Бульби-Боровцю.

З 15 на 16 листопаду було б пiдготовано меморандум до нiмецького командовання, що складався із семи пунктiв (аналогiчно) плану УНРА.

17 листопаду делегацiя виїхала в Рiвно, 30-го був в Берлинi, а 1-го грудня її членiв було б заарештовано і кинуто до Саксегазеньского замку.

Поведiнку нiмцiв можна зрозумiти: смердоті малі ще надiю вiдсунути схiдний фронт й сам Гiтлер був проти любих нацiональних армiй при нiмецькiй. Алі 44- і принiс корiннi переломи в поглядах на цю проблему.

Весною 44-го верховне командовання УПА перенесло свiй штаб із Волинi в Карпати. Всі вiйсковi частини отримали наказ залишитись на мисьцях, переходити пiд радянську окупацiю і продовжувати боротьбу в пiдпiллi. Крім того нехтуючи своїми ж принципами, монопартия Лебедєва проголосила народження Української Головної Визвольної заради при УПА як її головного полiтичного фронту. На мiй погляд, цiкавиш є тієї факт, що не був опублiкована навiть платформа УГВР, членами котроiй, по сутi, були тiж представники ОУН (С.Бендери). Цiкаво і ті, що в жовтнi 44-го вся група УГВР, ОУН, УПА і РБ — Лебєдем виiхала в Германiю і стала називати собі не є iнакше як «Закордоннi частини ОУН », «Закордонне представництво УГВР ». Утворився iсторичний парадокс «Закордоннi частини ОУН », «Закордонне представництво УГВР «являлися на дiйсностi представниками собі. Маємо сказати що спiльне із УПА і УНРА в рiзних частинах України дiяли і iншi партизанськи формацiї. Прикладом може служити Легіон національної самооборони под командуванням полковника армії УНР ВойноровськогоГальчевського.

11. Новi українсько-нiмецькi переговори.

Українська армiя в Германiї.

У цей годину нiмцi бажали лише одного створити спiльний блок всiх народiв, прiгнiченних комунiзмом, і на чолi цого блоку був уже поставленний генерал Андрiй Власов, як головнокомандующiй Росiйською Визвольною Армiєю (РВА). У останнiх числах жовтня 44-го звiльнив бiльшу частину українських полонених — С. Бендеру, Мельника, Бульбу-Боровця та инших. Нiмцi хотiли вести переговори, якi розпочались в листопадi 44-го і тягнулись до кiнця грудня 44-го. Швидкому просуванню заважала концепцiя Власова, «про єдиной і неподільної Росiйской імперії «, тім самими ставивша пiд сумнiв суверiнiтет України. Алі не маючи виходу німцi були змушени признати Український Нацiональний Комiтет в Германiї як репрезентацiю українського народу перед нiмецькою владою. Отже, переговори закiнчились в кiнцi 44-го, а першi днi березня нiмецька влада затвердила комітет і дала дозвiл на органвзацiю новоi української армії пiд командованням генерала Шандрука.

Нова армiя мала складатись із двох частин: регулярна пiхотна армiя, Яка б мала заподіяння боротися проти СРСР на схiдному фронтi; нерегулярна частина — «група Б «Української нацiональной армiї.

Група «Б «мала диверсiйно-партизанське заподіяння на схiдному фронтi (командиром був Т.Б.Б.).

У склад регулярної УНА входiли:

1. Дивiзiя «Галичина «- перша дивизiя УНА;

2. Українське Визвольне вiйско;

3. Всi українцi, полоненi, із армiєю Власова, полiцейськi.

Теоретично штаб УНА мiг набрати 250 000 кадрiв. Алі цим планам просто немає було б втiмитися у життя внаслiдок закiнчення вiйни. Найбiльш боєздатні частини армiї було б розбiто на невеликi групи і планомiрно здавались у сповнений американцям. Одна із дивiзiй генерала Власова повернула зброю проти нiмцёв і допомогла чехам звiльнити Прагу, але й через декiлька днiв її наново «звiльнили «радянськi війска.

Отжеж, в цьому невеликому обсягом рефератi, на мiй погляд, менi вдалось висвiтити деякi iсторичнi факти про воєннi дiї УПАП в рокта ВВВ.

Обсяг лiтератури.

1. Микола Либiдь — «УПА » .

2. Тарас Бульба-Боровець — «Армiя без держави » .

3. Петер Миенчук — «УПА 1942;1952 рокта » .

4. О. Субтельний — «Україна. Історія » .