Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, об'єкт та предмет дослідження, хронологічні й територіальні межі, методологічну основу праці, сформульoвано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано форми апробації та структуру дисертації.

У першому розділі дисертації - «Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження» — розглянуто й проаналізовано стан наукового вивчення теми та джерельну базу дослідження.

Проведений аналіз історіографії теми дає змогу умовно поділити її на дві групи: 1) сучасна українська історіографія; 2) зарубіжна історіографія.

Народний Рух України та його місце в історії і суспільно-політичному житті України залишаються на сьогодні недостатньо висвітленими. Фактично до кінця 1990;х років інтерес вітчизняних дослідників до вивчення діяльності НРУ був не досить великим і мав суто прикладний характер, пов’язаний з аналізом сучасного політичного процесу. Перші праці, зокрема І.Мартинюка, В. Філенка, С. Плачинди, М. Поровського, Л. Лук'яненка та інших, у яких розглядалася роль національного чинника в процесі демократичного становлення України, вийшли на початку 90-х років ХХ ст. Публікації переважно присвячувались розвитку політичних подій напередодні незалежницького періоду і мали, як правило, описовий характер та відчутну політичну заангажованість. У них міститься матеріал, який віддзеркалює суспільно-політичні процеси, що потенційно сприяли розпаду СРСР. Природно, що частина цих публікацій вказаного періоду належить не професійним історикам, а політичним діячам, у тому числі й лідерам опозиційних КПРС партій і рухів.

Із найперших даних про НРУ відзначимо інформацію, вміщену в узагальнюючих працях Ю. Алексєєва, А. Слюсаренка, М. Томенка, В. Барана, В. Даниленка, А. Русначенка, В. Кулика, Г. Касьянова. Bажливими для висвітлення проблем виникнення і становлення нових громадсько-політичних рухів та об'єднання їх діяльності в умовах переходу від командно-адміністративної до демократичної системи формування української національної державності є публікації на сторінках журналів «Нова політика», «Нова генерація», «Людина і політика», «Політика і час», рухівських видань та видань інших політичних партій. Одними з перших наукових статей, які дають ширшу інформацію про діяльність Народного Руху України є роботи В. Литвина, О. Майбороди, В. Рубана, В. Михайлова, Є.Головахи, Є.Базовкіна, Б. Харахаша, С. Тойми та ін.

Помітне місце в історіографії про нові суспільно-політичні формування, їх характер, соціальну базу, етапи і тенденції розвитку, консолідацію різних політичних сил в контексті українського державотворення займають роботи К. Богомаза, О. Бойка, І.Кривдіної, B. Марчука, О. Пилипенка, Л. Савченка, Я.Сека. Дослідження безпосередньо питань про створення і діяльність НРУ започатковано науковими працями О. Гараня «Від створення Руху до багатопартійності» та «Убити дракона: З історії Руху та нових партій України».

Предметному вивченню історії виникнення та діяльності рухівської організації присвячені аналітичні роботи В. Ковтуна, Г. Гончарука, М. Тиского, М. Голубця, Б.Степанишина. Національні аспекти у діяльності Руху порушують О. Бураковський та О.Шановська.

У контексті досліджуваної проблеми заслуговують на увагу матеріали всеукраїнських наукових конференцій з проблем виникнення, становлення НРУ, його ролі в національно-демократичних перетвореннях в Україні «Народний Рух України: місце в історії та політиці», що відбулися у 1994, 1996, 1998, 2000, 2001 рр. на базі кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету.

Серед публікацій теоретично-узагальнюючого плану варто виокремити роботи Я. Грицака, І.Кураса, С. Кульчицького, В. Кременя, Ю. Киричука, Ф. Рудича, В. Ткаченка, Л. Нагорної, В. Наулка, О. Добржанського, М. Панчука, Ю. Шаповала, О. Реєнта, М. Юрія, М.Лазаровича.

Зарубіжні дослідження проблем Народного Руху України не відзначаються послідовністю та систематичністю. Відзначимо роботи Д. Квітковського, М. Прокопа, Е. Вільсона, В. Помогаєва, у яких розкриваються деякі аспекти національно-демократичного руху та становлення багатопартійної системи в Україні.

Проведений аналіз літератури показує відсутність комплексного і системного дослідження означеної теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Основні здобутки переважно лежать в площині політологічних досліджень, потреба її подальшого предметного вивчення в історичному контексті залишається актуальною.

Джерельна база дисертаційного дослідження. Комплексному та всебічному вивченню теми сприяв критичний та неупереджений огляд джерел. Вони різноманітні за своїм походженням, інформаційною насиченістю, ступенем достовірності, загальною спрямованістю, відображають основні етапи створення та діяльність НРУ в контексті українського державотворення й відповідають авторській концепції та методологічним принципам і методам опрацювання теми.

Джерельною базою дисертації є неопубліковані та опубліковані джерельні матеріали, які умовно можна згрупувати за такою схемою: 1) архівні та опубліковані матеріали; 2) матеріали преси та періодичних видань; 3) джерела індивідуального походження — автобіографії, заяви, інтерв'ю, спогади провідників і членів Руху.

Для дослідження теми найважливішими є неопубліковані документи і матеріали центральних та обласних архівів, а також опубліковані матеріали НРУ, підготовлені його Секретаріатом — збірники документів, протоколи, та стенографічні звіти засідань, Програми і Статути Всеукраїнських зборів (з'їздів) НРУ, стенограми засідань Центрального Проводу і Секретаріату, Ради Національностей НРУ, ухвали, заяви, звернення з різних питань Великої Ради НРУ, листи голів його Секретаріату до керівників крайових організацій, листівки-звернення та пропозиції місцевих організацій Руху, а також різноманітні заяви НРУ до Верховної Ради і Ради Міністрів України з питань державного, суспільно-політичного життя, прийнятих до розгляду Всеукраїнськими зборами, інші документи, які становлять цінність в контексті проблеми, що розглядається у цій роботі.

Основну групу джерел становлять документальні джерела, які автор дисертації вперше вводить в широкий науковий обіг. Вони зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Центрального Проводу НРУ, де поруч з документами Центрального Проводу зберігаються документи крайових і районних організацій Руху, що містять ухвали, заяви, звернення Великої Ради НРУ, протоколи засідань Центрального Проводу. Матеріали цієї групи джерел зберігаються також у Державних архівах Львівської, Київської, Чернівецької, Рівненської, Донецької та Тернопільської областей, у рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та Інституті рукописів Національної бібліотеки ім. В.Вернадського. Певний інтерес у дослідженні відіграли матеріали рукописних відділів інших центральних та обласних бібліотек, особливо бібліотек державних обласних архівів і музеїв. Із документів ЦДАГО України виділимо ф. 1 «Центральний комітет Комуністичної партії України. Особливе місце в роботі займають документи ф. 270 ЦДАГО України «Громадське об'єднання — Народний Рух України», де вміщено документи і матеріали НРУ, 45 справ про листи трудових колективів, окремих громадян. Вони висвітлюють ставлення влади, Компартії до Руху, основні етапи його формування, протидію рухівській діяльності компартійними органами.

В архіві Центрального Проводу НРУ у папках «Документи НРУ» та «Ухвали Центрального Проводу Руху» знаходяться такі матеріали: ухвали, заяви, звернення Великої Ради, протоколи Центрального Проводу, Секретаріату і Ради Національностей НРУ, листи, звернення та пропозиції місцевим рухівським осередкам. На жаль, і досі документи й матеріали архівів НРУ різного рівня, як правило, не зфондовані, практично залишаються недоступними для їх широкого використання.

Матеріали з етнонаціональної проблематики НРУ містяться у збірниках документів «Народний Рух України: довідник», «Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник», «Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів».

Для аналізу розвитку національно-демократичного руху, української суспільно-політичної думки досліджуваного періоду використано матеріали низки довідникових збірників, зокрема: «Україна багатопартійна», «Багатопартійна Українська держава на початку ХХ ст.: програмні документи перших українських політичних партій» та ін.

До наступного комплексу джерел необхідно віднести праці теоретиків і керівників НРУ: В. Чорновола, І.Драча, Л. Лук'яненка, О. Бураковського та інших членів рухівської організації. Їхні матеріали насичені інформацією, маловідомими фактами, непротокольованими деталями офіційних зустрічей.

До джерельної бази дослідження увійшов ряд українських та зарубіжних часописів. В основному це періодичні рухівські видання «Рада», «Народна газета», «Час — Тіme», газети осередків НРУ, а також інших українських політичних партій та науково-культурних об'єднань і товариств.

Різноманітний комплекс історичних джерел до теми дисертації та їх аналіз дали можливість висвітлити багатогранну громадсько-політичну діяльність НРУ в контексті відродження і становлення державної незалежності України, його вплив на національно-політичні процеси в досліджуваний період.

У другому розділі - «Історичні передумови та конкретні обставини виникнення Народного Руху України» — розкрито основні передумови та причини створення НРУ й становлення його у ході національного відродження наприкінці 1980;х рр. як масової громадсько-політичної організації, визначено та охарактеризовано головні етапи кристалізації рухівської ідеї на основі введення у науковий обіг маловідомих сторінок історії формування в Україні народної опозиції.

У розділі на основі широкої джерельної бази проаналізовано Рух як одну з найдинамічніших складових процесу державотворення, що формується під впливом політичних, економічних, культурних та інших чинників. Автор вважає, що безпосередні передумови його виникнення визначалися бездержавним статусом української нації, тотальним одержавленням економіки, нееквівалентним обміном між господарськими суб'єктами республіки та Центром, посиленням русифікації й відповідним звуженням сфери вжитку української мови, штучним обмеженням доступу до інформації, що стосувалась минулого й сучасного країни, загрозою екологічної катастрофи, з головним акцентом на Чорнобилі тощо. Спроби радянського керівництва на чолі з М. Горбачовим реформувати радянський лад сприяли формуванню опозиційної соціальної бази, яка не вдовольнялася пасивною підтримкою впроваджуваних «згори» реформ, а прагнула змінити ситуацію шляхом політичної активізації громадськості, національної консолідації та організаційного згуртування патріотичних сил, що, на думку дисертанта, у своїй сукупності та взаємодії створили, по суті, нову систему координат суспільного розвитку. Його магістральними напрямами стали підвищення ролі у суспільних процесах громадської думки, зростання національної свідомості, усвідомлення масами сили консолідації та організаційного згуртування, політизація різних сфер життя, наростаючі різновекторні вияви активності населення республіки.

У ході перебудовчих суспільних трансформацій виник феномен неформального руху, що невдовзі зумовив створення НРУ. Архівні документи, наведені в розділі, переконують, що вітчизняний неформальний рух мав значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. У червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних самодіяльних організацій. Проведене дослідження засвідчило, що найбільш активною та суспільно-значимою частиною неформального руху в Україні стали такі всеукраїнські організації, як: «Товариство української мови» (ТУМ), «Меморіал», «Зелений світ», низка регіональних об'єднань, що виникли за принципом «знизу — вверх» як свідчення пробудження народної ініціативи. Чільне місце серед неформалів належало УГС, яка, маневруючи, намагалася виконувати роль лідера народної опозиції.

На широкому архівному матеріалі у дослідженні характеризується процес виникнення масової опозиційної суспільно-політичної організації республіканського масштабу — Народного Руху України. Головну роль у цьому відіграла Спілка письменників України. У процесі кристалізації рухівської ідеї автор виділяє такі етапи: 1) публічні висловлювання потреби створення народного фронту в підтримку перебудови (липень-вересень 1988 р.); 2) підтримка ідеї письменницькою організацією та робота над документами (жовтень 1988 — 16 лютого 1989 р.); 3) публічне обговорення програмних документів (16 лютого — 9 вересня 1989 р.). Процес створення осередків Руху відбувався за схемою «знизу — вверх», спочатку вони з’явилися у західних областях й поширилися на центральні, а згодом — на сході й півдні республіки, і логічно завершився 8−9 вересня 1989 р. установчими зборами НРУ за перебудову. Намагання ЦК КПУ перешкодити створенню рухівської організації, згодом — спрямувати її діяльність у культурницьке русло, чи дискредитувати в очах населення як організацію, що розпалює міжетнічну ворожнечу, успіху не досягли. Народному Рухові України на етапі становлення були властиві такі характерні риси та особливості: швидкі темпи зростання; чітко виражене національне обличчя; формування організаційних структур знизу; існування у рамках НРУ радикального та поміркованого крила; нерівномірність географічного поширення; домінування інтелігенції у соціальній, а молоді - у віковій структурі організації. Результати дослідження свідчать, що з появою місцевих осередків НРУ та проведенням установчого з'їзду, Рух перетворився на альтернативну, зростаючу громадсько-політичну силу, що дедалі активніше та впевненіше опонувала державно-політичній номенклатурі, помітний фактор суспільного життя України, її національного відродження.

У третьому розділі - «Інституалізація і основні завдання Народного Руху України» — здійснено аналіз структурних складових інституалізації Руху, з’ясовано основні завдання в контексті відродження української національної державності та простежено процес формування й розгортання діяльності обласних рухівських структур і доведено, що НРУ був інструментом становлення і збереження ідеологічного плюралізму наприкінці 1980;х рр., оскільки, ставши, фактично, єдиним громадсько-політичним рухом в УРСР, він забезпечив співпрацю в межах власних структур політичних організацій та партій різних ідеологічних напрямків, а також був тим чинником, який гарантував їх співіснування з КПУ. Проведене в дисертації дослідження дає підстави стверджувати, що НРУ та організації, котрі прагнули трансформуватися наприкінці 1980;х рр. в національно-демократичний рух, закладали фундамент опозиції правлячій партії після тривалого періоду панування однопартійної системи в республіці. На початок 1990;х рр. НРУ став символом перетворення суспільства моноідеологічного, радянського періоду в суспільство з пануванням широкого спектра ідеологій, носіями яких були партії та організації як його колективні члени.

У процесі інституалізації НРУ винятково важливе місце займає установчий з'їзд, котрий юридично оформив організацію, обрав її керівні органи, завершив період декларацій, а ідея Руху матеріалізувалася у всеукраїнському масштабі й після нього настав час для практичних дій і справ. Перед НРУ постали проблеми узгодження позицій в його середині між поміркованими та радикалами, визначення власних взаємовідносин з КПУ. Одночасно з'їзд засвідчив слабкість позицій рухівців організації на сході й півдні республіки, що могло мати деструктивні наслідки. З-поміж численних документів, прийнятих установчим з'їздом, особливе значення мали «Програма НРУ за перебудову» та «Статут НРУ», у яких найповніше відображено ідеологію Руху та його структурні особливості. У прийнятій з'їздом Програмі НРУ обстоювались питання відродження української мови і культури, порушувались екологічні проблеми, що постали перед Україною, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС, вказувалось на необхідність проведення демократизації політичної, економічної та соціальної структури республіки. Особливий наголос робився на необхідності забезпечення прав національних меншин і груп в Україні. Не випадково чимало росіян, євреїв та представників інших етнічних груп приєдналися до Руху. В цей період Рух налічував близько 280 тис. членів.

На думку автора, НРУ склався як широка коаліція національно-демократичних сил, об'єднавши представників усіх верств суспільства, які підтримали демократичні реформи в республіці, та став вагомим чинником їх консолідації. Рух української спільноти, руйнуючи стару радянську систему, був суголосний глибинним силам національної історії. Він став своєрідним спрямовуючим вектором для національно-демократичного руху, не випадково роль загальносоюзних партій в Україні була незначною. Проведений аналіз ідеології Руху в цілому відображає характерну тенденцію всього українського національно-визвольного руху, а саме — перехід від бездержавного до державного статусу української нації. Виразне домінування саме національної ідеї є тим критерієм, який дозволяє однозначно ідентифікувати НРУ як виразника інтересів українського народу.

Різноманітний комплекс історичних джерел та їх аналіз дали можливість висвітлити процес формування Народного Руху України як сукупності течій національно-демократичного відродження. Важливим кроком на шляху зростання Руху і його впливу на громадсько-політичні процеси в Україні став ІІ Всеукраїнський з'їзд НРУ (жовтень 1990 р.) який, заслухавши і обговоривши доповідь голови Руху І.Драча «Політична ситуація в Україні і завдання Руху», вніс зміни та доповнення до Програми і Статуту Руху, обрав його керівні органи. Яскравим свідченням радикальності є зміна вектора Руху, суть якого визначала стратегію: «від Народного Руху за перебудову — до Народного Руху за відродження суверенітету України». Проте наступний період в історії НРУ був позначений кризою самовизначення. У розділі аналізується протистояння між двома групами, лідери першої (І.Драч, Д. Павличко, М. Горинь) виступали за збереження Руху як об'єднання демократичних організацій та партій, першочерговим завданням якого було б створення тривкої політичної бази для розбудови нової Української держави; друга група членів організації, очолювана В. Чорноволом, доводила, що, оскільки нова держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі без усунення її від влади, а тому закликала до перетворення Руху на опозиційну політичну партію. На ІІІ Всеукраїнському з'їзді НРУ (лютий-березень 1992 р.), щоб уникнути розколу НРУ, обрано трьох співголів організації - І.Драча, М. Гориня та В. Чорновола, а на IV Всеукраїнському з`їзді (грудень 1992 р.) Рух фактично перетворився на політичну партію. Згодом з НРУ вийшла група членів, які заснували окрему організацію під назвою Всенародний рух України. У грудні 1993 р. відбувся перший етап V Всеукраїнського з'їзду Руху, який проголосив Рух партією. Однією з ознак цього періоду стало утворення нових політичних партій, які, зберігаючи внутрішній зв’язок із НРУ, висловлювали різне бачення виходу із суспільної кризи. На відміну від НРУ, який мав широку соціальну базу, політичні партії були малочисельними, не здатними на рівних конкурувати з КПУ. Тому актуальними були об'єднавчі ідеї, які, втім, не вийшли за межі декларацій. Перетворення НРУ в політичну партію парламентського типу завершило значною мірою пошук варіантів власного місця в суспільному житті незалежної Української держави.

У четвертому розділі - «Визначальні напрями діяльності Руху в контексті відродження української державності» — розглядаються загальні тенденції розвитку Народного Руху України, досліджуються визначальні напрямки його діяльності та дається характеристика їх змісту, методів і форм, простежується його вплив на суспільні процеси.

На основі широкого вивчення джерел у розділі ґрунтовно проаналізовано діяльність НРУ у піднесенні національної самосвідомості населення, формуванні його політичної культури і залученні у державотворчу роботу й побудову Української держави на національно-демократичних засадах. З цією метою Рух використовував різні форми і методи політичної боротьби. Найчастіше: мітинги, демонстрації, голодування, заклики до страйків, участі в них, акти громадської непокори, а також засоби масової інформації як впливової сили на суспільно-політичну думку. Наприклад, рухівці лише з початку 1989 р. до лютого 1990 р. провели 1565 масових заходів, у тому числі 732 несанкціонованих, у яких взяли участь понад 2 млн. осіб. Найбільш політично активними були Львівська, Івано-Франківська, Полтавська, Тернопільська, Харківська, Донецька області та м. Київ. На початковому етапі Руху, як свідчать архівні джерела, його вплив на свідомість громадян полягав у руйнації залишків тоталітарного режиму — задогматизованого світогляду, стереотипів поведінки, усталених традицій радянської доби. Водночас, автор дослідження відзначає, що характерними рисами та особливостями боротьби НРУ за незалежність України у цей час були: багатовекторність політичного протистояння та різноманітність його форм; стихійне переростання одних форм політичних акцій в інші; неоднаковий ступінь політичної активності у різних регіонах України; переважання національно-патріотичного акценту у його громадських акціях на вісі Київ — Львів та соціального у Донбасі й більшості східних областей; різка політизація громадських заходів; зростання силового тиску на Рух з боку правоохоронних органів; наростаючий його авторитет і прогресуюча втрата КПУ контролю за перебігом подій та розгортанням політичного процесу в Україні.

Аналіз джерел свідчить, що велику роль у посиленні впливу НРУ на свідомість населення відіграли виборчі кампанії 1989 і 1990 рр. У цьому контексті у розділі аналізується на основі архівних матеріалів процес виборів до Верховної Ради СРСР 1989 р., у ході якого відбулось перше серйозне масштабне зіткнення народної опозиції та партійно-радянської номенклатури. Наведені факти свідчать, що опозиційні сили націлилися на завоювання влади, вносили акценти у виборчий процес, демонстрували нові для того часу підходи до застосування виборчих технологій. Аналогічно березневі вибори 1990 р. до Верховної Ради та місцевих рад народних депутатів УРСР стали каталізатором суспільного розвитку, стимулювали поглиблення демократизації, посилення політичного плюралізму. На думку автора, вони відкрили новий етап суспільно-політичних трансформацій в Україні, адже їхніми безпосередніми наслідками стало кардинальне оновлення депутатського корпусу; прихід до влади політичних лідерів нової хвилі; отримання перемоги демократів у ряді місцевих рад; утворення легальної парламентської опозиції і створення Демократичного блоку України.

На основі широкої джерельної бази проаналізовано діяльність національно-демократичних сил. Найбільшими досягненнями НРУ було прийняття під його тиском Верховною Радою 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України» та 24 серпня 1991 р. «Акта проголошення незалежності України». Для цього Рух організував низку масових акцій, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу. Особливу увагу було приділено пропагандистській роботі, вихованню історією. Найпотужнішими заходами Руху були «живий ланцюг» до Дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 р.), масове відзначення 500-річчя Запорізького козацтва (7−12 серпня 1990 р.) на Нікопольщині та в Запоріжжі, великі історико-просвітницькі акції під Берестечком, Батурином, в Лубнах, Хотині. Це все переконливо говорить про значний внесок НРУ у процес відновлення і становлення Української держави, квінтесенцією якого стали переконливі результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. на підтримку Акту проголошення незалежності України: з 84% громадян, що прийшли на дільниці, «за» проголосувало 90,3%. Логічним підтвердженням піднесення національної самосвідомості громадян України стало проголошення її незалежності як головної політичної умови для практичної реалізації народного суверенітету, стало точкою відліку нового етапу в українській історії. У цьому є значна заслуга Народного Руху України.

У п’ятому розділі - «Роль Народного Руху України у розвитку міжнаціональних відносин» — досліджено практичну діяльність рухівської організації у консолідації національно-демократичних сил, налагодженні гармонійних міжнаціональних відносин, показано Рух як широку коаліцію нового національного процесу створення Української держави, що започаткував етап об'єднання різних етнічних груп під гаслами незалежності й справедливості, рівних прав і політичних свобод для усіх національностей, які проживали в Україні.

У дослідженні на основі всебічного аналізу зроблено висновок, що національне питання знайшло своє відбиття в програмних документах НРУ: Програмах і Статутах Всеукраїнських з'їздів, зверненнях, заявах та ухвалах Центрального Проводу, Великої та Малої Рад НРУ. Питання, які порушували рухівці, стосувалися таких ключових проблем, як: права людини, нації та держави; питання двомовності; проблема російсько-українських відносин; кримсько-татарська проблема; питання взаємин національних меншин, допомога національно-культурним товариствам. Діяльність Руху щодо гармонізації міжнаціональних відносин здійснювалась за напрямками: використання Ради Національностей НРУ, фракції націонал-демократів у парламенті, організація багатотисячних маніфестацій, страйків, мітингів, що проходили під національно-демократичними гаслами; проведення культурно-просвітницької роботи по піднесенню національної самосвідомості населення республіки.

У дисертації автор робить висновок, що після набуття Україною статусу незалежної держави розпочався новий етап у діяльності Руху щодо розвитку міжнаціональних відносин, концептуальні основи якого були відображені у «Програмних засадах національної політики НРУ» та в «Рекомендаціях по врахуванню національного фактора у виборчій кампанії 1994 р.» Прийняттям цих документів було розвинуто рухівську національну програму, визначено модель розбудови незалежної демократичної національної держави на основі цілісної державницької ідеології. Розробляючи багатогранну проблему НРУ, дисертант на основі широкого кола джерел відтворив картину його діяльності та впливу на національно-політичні процеси в Україні наприкінці 1980;х — на початку 1990;х років.

У висновках узагальнено результати дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист.

Проведене дослідження історії створення НРУ та його діяльності дозволяє стверджувати, що Рух — це перша масова громадсько-політична організація в республіці досліджуваного періоду (з 1993 р. — політична партія України), яка відіграла у цей час ключову роль у здобутті Україною незалежності, становленні багатопартійності і політичного плюралізму, розвитку національно-демократичних процесів та консолідації суспільно-політичних організацій, об'єднань і груп.

Аналіз історичних передумов виникнення НРУ приводить до висновку, що вони визначаються і внутрішніми, і зовнішніми чинниками: станом України в межах радянської держави, а також розвитком міжнародної суспільно-політичної думки у напрямку свободи і незалежності кожного народу, його правом на самостійну національну державність. Суб'єктивним фактором створення НРУ слід вважати традиції національно-визвольного руху українських дисидентів, шестидесятництва, УГС й інших національно-демократичних організацій та об'єднань, споконвічні прагнення українців до самовизначення, здобуття національних прав і встановлення власної держави. Об'єктивними умовами його появи були тоталітарний характер радянської держави, стан України у складі СРСР, відсутність власної державності.

Доведено, що НРУ склався як широка коаліція національно-демократичних сил, об'єднавши представників усіх верств суспільства, які підтримали демократичні реформи, та став чинником їх консолідації, сформувався як сукупність течій і напрямків українського відродження, був інструментом становлення ідеологічного плюралізму, оскільки ставши єдиним громадсько-політичним рухом в УРСР, він забезпечив співіснування в межах власних структур політичних партій та організацій різного ідеологічного спрямування.

У процесі інституалізації НРУ винятково важливе місце займає його установчий з'їзд (вересень 1989 р.), котрий юридично оформив організацію, обрав її керівні органи, завершив період декларацій, а ідея Руху матеріалізувалася у всеукраїнському масштабі й після цього настав час для практичних дій і справ. Особливе значення для його зміцнення мали ухвалені «Програма НРУ за перебудову» та «Статут НРУ», у яких відображено ідеологію та його структурні особливості. Новим етапом посилення впливу Руху став ІІ Всеукраїнський з'їзд НРУ (жовтень 1990 р.), який вніс зміни і доповнення до програмних документів й проходив під стратегічним гаслом: «Від Національного Руху за перебудову — до Народного Руху за відродження суверенітету України.».

Визначено пріоритетні напрямки діяльності НРУ, а саме: піднесення національної самосвідомості громадян республіки, формування їхньої політичної культури і залучення у державотворчу роботу й побудову Української держави на національно-демократичних засадах. З цією метою Рух використовував різні форми і методи політичної боротьби (мітинги, демонстрації, голодування, заклики до страйків й участі в них, акти громадянської непокори тощо). Найяскравішими заходами Руху були «живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР та масове відзначення 500-річчя Запорізького козацтва. Велику роль у посиленні впливу НРУ на свідомість населення відіграли виборчі кампанії 1989 і 1990 рр., які започаткували новий етап суспільно-політичних трансформацій у республіці.

Громадсько-політична діяльність НРУ знайшла свій закономірний вияв у прийнятті під його тиском Верховною Радою 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України», 24 серпня «Акта проголошення незалежності України» та переконливих результатах всенародного референдуму 1 грудня 1991 р. на підтримку проголошення України незалежною, що стало точкою відліку нового етапу в національній історії.

Доведено, що одним з основних напрямків багатоаспектної діяльності НРУ було залучення всіх національних меншин, що проживали на теренах України, до участі в суспільно-політичному житті й державотворенні, перетворення багатонаціонального складу населення республіки на чинник сили нової Української держави, гармонізація міжнаціональних відносин. Рух постав як інтернаціональна громадська організація, як форма вияву активності усього народу України, як діяльність, спрямована на формування міжнаціональної толерантності й взаєморозуміння.

У ході написання дисертаційної праці було проведено пошуково-дослідницьку роботу, виявлено значну кількість документів, доповнено й уточнено напрями багатогранної діяльності Народного Руху України, з’ясовано його роль у процесі українського державотворення в досліджуваний період, спростовано оцінки й погляди, які применшували значення Руху у здобутті Україною незалежності й суверенітету.