Соціальні чинники нещасних випадків на виробництві

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Виробничий процес будь-якої технологічної складності, організований в тій або іншій галузі промисловості, сфері послуг, управління і реалізації продукції, тісно пов’язаний з ризиком для життя і здоров’я працівників. Загрозу нещасних випадків на виробництві не можна повністю виключити ні на одному підприємстві, ні в одній організації або установі. Звичайно, співробітники в різній ступені ризикують стати жертвою трагічної події на своєму робочому місці. Це залежить від виду трудової діяльності, особливостей того чи іншого підприємства, а також від рівня підготовленості і захищеності робочих місць відповідно до вимог охорони праці. Займаючись питанням виробничого травматизму, слід розуміти корінні причини цього явища. Такими можна вважати не ті причини, що безпосередньо призводять до травматизму (наприклад, низька якість обладнання, відсутність захисних засобів, відсутність контролю, низька кваліфікація персоналу всі вони будуть розглянуті нижче), а такі, що створюють умови для їх виникнення.

Так, в першу чергу, варто відзначити загальне положення на внутрішньому ринку починаючи з 90-х років це прагнення захопити якомога більший сегмент ринку, роблячи наголос не на інтенсивний, а на екстенсивний спосіб розвитку, що породжувало малу турботу про засоби досягнення цілей. У цьому випадку, людина виступав як засіб, і якостям умов праці уваги приділялося вкрай мало. Поступово ринкові відносини ставали більш цивілізованими, частіше стали виникати такі виробництва, де висококласні фахівці були вкрай необхідні, які, у свою чергу, стали пред’являти все більші вимоги до умов праці. Як результат у таких галузях травматизм дуже низький. Однак, на сьогоднішній день, не дивлячись на впровадження нових, більш сучасних і безпечних для людини технологій, залишається багато галузей, де травматизм являє собою значну проблему. Таким чином, можна сказати, що рівень виробничого травматизму в Україні сьогодні в першу чергу визначається технологічним рівнем виробництва. Крім того, статистичні дані, сильно відрізняються від регіону до регіону за рівнем реєстрованих цього показника.

Але необхідно враховувати і соціальні причини які можуть призвести до нещасного випадку. Ту можна виокремити цілий ряд таких причин. Незаперечним фактором може стати соціально-психологічний клімат в колективі, тиск з боку керівництва, незадовільний стан якого може спричинити не сконцентрованість робітників при виконанні своїх обов’язків. Це може призвести до травматизму не тільки самого робітника, але і його колег. Треба врахувати і фактор девіантної поведінки особистості, не усвідомлення ризику на підприємстві.

Отже, актуальність даної роботи полягає в розгляді нещасних випадків не тільки з точки зору виробничих травм та нещасних випадків, які спричинені технічними факторами, але й з точки зору людського фактору, з розгляду будь-яких соціальних причин, які можуть впливати на робітника. Вивчення саме соціальних чинників допоможе більш глибше вивчити проблему нещасних випадків на виробництві та виявити основні заходи їх попередження.

Ступінь наукової розробленості. Не дивлячись на актуальність даної теми, в соціології проблематика нещасних випадків, зокрема нещасних випадків на виробництві представлена дуже поверхово.

В цілому, витоки проблемного поля дослідження нещасних випадків на виробництві слід шукати у таких галузях соціології, як заводська соціологія, соціологія праці, соціологія управління, соціологія ризику тощо. Також, у вивченні нещасних випадків на виробництві велике значення відіграють напрацювання в галузі таких дисциплін, як охорона праці, безпека життєдіяльності. Отже, ми бачимо, що проблема має комплексний та міждисциплінарний характер.

Нещасний випадок на виробництві в охороні праці розглядається такими вченими як: І.Н. Кузнєцов, Т. Ф. Михнюк, В.А. Девисілов, В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, А. В. Мельников, А. А. Раздорожний, М. Н. Карнаух, Г. Ф. Денисенко, В. Г. Макушин, В. Маршал, А. Нестеров.

Вивченню соціально-психологічного клімату в колективі присвячені роботи Л. Фейєрбаха та Г. Гегеля, Г. Штейнталля, М. Лацарусса, Г. Тарда, Г. Лсбона, Е. Дюркгейма, У. Мак-Дуглла, В. Меде, Г. Олпорта, Я.(Дж). Морено, Дж.Г. Міда, Т. Куна, А. Роуза, Т. Шибутані.

В соціології нещасні випадки можна розглянути кріз призму соціологічної теорії ризику. Адже, одним з аспектів у вивченні нещасних випадків в даній роботі є розуміння робітником ступені ризику на виробництві. Соціологічну теорії ризику розглядали Н. Луман, В. Зубков, У. Бек, Е. Гіденс, М. Дуглас, М.А. Дмитрієва, К. В. Дорошенко, Т. А. Немчин, П. В. Мельник, С. Гетія, О. Кочетов, В. Гейзенберг, Дж. Нейман, О. Моргенштерн, А. Маршал, Р. Касперсон, М. Дуглас, А. Вілдавські, А. Бикова, Ю. Воробйова, Т. Малинецький, А. Мозговая, Б. Порфір'єва, О. Яницький.

Окремо слід визначити, що нещасний випадок, з соціологічної точки зору може трактуватися в контексті теорії девіантної поведінки. Теоретичні аспекти девіації вивченні та представлені у працях Ч. Ломброзо, У. Шелдон, У. Гоув, Є. Дюркгейм, Р. Мертон, Б. М. Генкин.

З методологічної точки зору важливо зазначити роль заводської соціології та виявлення соціальних факторів трудових організацій. У 60−80 роки соціальні фактори трудових організацій стали предметом вивчення соціологів С.Т. Гур’янова, А.А. Зворикіна, М. А. Литова, О.В. Стаканової, В.І. Старовєрова, В.Г. Васильєва, О.І. Шкаратана, В.І. Герчикова та ін.

Питання дослідження і вдосконалення системи соціального захисту в нашій країні висвітлюються в роботах І.Ф. Гнибіденко, В.Г. Єременко, Е.М. Лібанової, Б.О. Надточія, О.Ф. Новікової, І.Я. Саханя, С.І. Юрія, за кордоном питанями соціального страхування ґрунтовно займаються В.Д. Роїк, С. Ю Янова, Теренс М. Гаслі, В. МакГріві.

Нормативні документи: Міжнародна організація праці (МОП), порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю (КЗпП).

Мета роботи полягає у виявленні соціальних чинників нещасних випадків на виробництві.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

· розкрити сутність поняття «нещасний випадок на виробництві»;

· виявити евристичний потенціал соціологічної теорії ризику та теорії девіантної поведінки у дослідженні нещасних випадків на виробництві;

· розглянути види та причини нещасних випадків на виробництві;

· проаналізувати загальну ситуацію нещасних випадків на виробництві по Україні;

· проаналізувати причини нещасних випадків на ПАО «Баглійкокс» (м. Дніпродзержинськ);

· розглянути ефективність соціального страхування як технології захисту від нещасних випадків на виробництві.

Об'єктом дослідження є нещасні випадки на виробництві.

Предметом дослідження є соціальні чинники нещасних випадків на виробництві.

Методи дослідження. При написанні роботи були застосовані такі методи, як системний, порівняльний, аналітичний. Основними методами отримання первинної інформації є застосування анкетного опитування та вивчення соціально-психологічного клімату колективу за допомогою методу соціометрії. Серед методів обробки даних використовувалися статистичний аналіз даних, вторинний аналіз соціологічних даних.

Емпіричною основою роботи є дослідження, яке проводилося за безпосередньою участю автора:

— анкетування на тему «Чинники нещасних випадків на виробництві» (N=236), проведеного серед робітників ПАО «Баглійкокс» у березні 2013 року (Додаток А);

— вивчення соціально-психологічного клімату на підприємстві ПАО «Баглійкокс» у березні 2013 року (Додаток Б).

Поряд з первинними в роботі використані і вторинні соціологічні дослідження. Серед них:

— оперативна інформація щодо кількості нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань [54];

— статистичні дані про нещасні випадки по Україні за 2011 рік [48];

— світова статистика нещасних випадків міжнародної організації праці.

Практичне значення одержаних результатів. Результати даної роботи можуть бути використані на підприємстві ПАО «Баглійкокс» для вивчення причин нещасних випадків на виробництві та засобів їх попередження. Також результати дослідження можуть бути використані в практиці викладання таких дисциплін, як «Соціологія праці», «Соціологія управління».

Структура роботи. Дипломна робота містить вступ, два розділи, шість підрозділів, висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг роботи становить 118 сторінок, обсяг основної частини — 71сторінка. Список використаних джерел — 59 найменувань та 11 додатків.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ

1.1 Концептуалізація поняття «нещасний випадок на виробництві»

Виробничий травматизм і професійні захворювання — це складні багатофакторні явища, зумовлені дією на людину в процесі її трудової діяльності небезпечних (викликають травми) і шкідливі (викликають захворювання) факторів.

Нещасний випадок — непередбачена подія, несподіваний збіг обставин, що спричинило тілесне ушкодження або смерть.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров’ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків.

В науковій літературі є різні дефініції цього поняття. Так, К. В. Воблий визначає нещасний випадок як зовнішню, раптову подію, що примусовим чином і поза волею постраждалого завдає йому тілесного пошкодження, яке іноді призводить до передчасної смерті, частіше за все позбавляє його тимчасово або назавжди працездатності (інвалідність). З цього визначення випливає три характерні ознаки нещасного випадку:

· по-перше, він викликається зовнішньою подією;

· по-друге, він виникає поза волею застрахованої особи;

· по-третє, ця подія завдає шкоду здоров’ю або життю.

С. Ю. Янова вказує, що під нещасним випадком звичайно розуміють раптовий, не передбачений зовнішній вплив на організм людини, внаслідок якого відбувається тимчасовий або постійний розлад здоров’я, а також смерть застрахованого.

А. А. Александров вважає, що під нещасним випадком розуміється така раптова короткострокова подія, яка призвела до травматичного пошкодження або іншого розладу здоров’я застрахованого.

Таким чином, у наведених вище визначеннях поняття «нещасний випадок» є спільні його ознаки, а саме: зовнішня, раптова подія, подія, яка завдає шкоди життю або здоров’ю. Крім цього, А. А. Александров вказує й на те, що подія є короткостроковою й випадки втрати здоров’я, які пов’язані з тривалою роботою на шкідливому виробництві, з професійними захворюваннями або із захворюваннями, які тривалий час не хвилювали застрахованого, але раптово для нього виявились в різкому погіршенні стану здоров’я, відносно даного договору, страховими не вважаються. Ця ознака нещасного випадку (короткостроковість події) є важливою для його характеристики й повинна враховуватися при його визначенні як страхової події.

Небезпечний виробничий фактор — це виробничий фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах призводить до травми або іншого раптового різкого погіршення здоров’я.

Професійне захворювання — це захворювання, викликане впливом шкідливих умов праці. Професійні захворювання поділяються на:

— гостре професійне захворювання — захворювання, що виникло після однократного (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу шкідливих професійних факторів. Наприклад, до шкідливих професійних чинників відноситься робота з хімічними речовинами без використання засобів індивідуального захисту;

— хронічне професійне захворювання — захворювання, що виникло після багаторазового і тривалого впливу шкідливих виробничих факторів (підвищений рівень концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрації і т.д.).

Між шкідливими і небезпечними виробничими чинниками спостерігається певний взаємозв'язок. У багатьох випадках наявність шкідливих чинників сприяє прояву травмонебезпечних факторів[31].

З метою соціального захисту працюючих усі нещасні випадки класифікуються наступним чином: нещасний випадок, пов’язаний з трудовою діяльністю та нещасний випадок у биту.

У свою чергу нещасний випадок пов’язаний з трудовою діяльністю поділяється на нещасний випадок на виробництві та нещасний випадок за межами виробництва.

Нещасний випадок на виробництві включає в себе: нещасний випадок при виконанні трудових обов’язків; на службовому транспорті; на території підприємства; за межами території підприємства (відрядження, завдання підприємства); на робочому місці, поблизу робочого місця, пов’язан з виробництвом, не пов’язан з виробництвом.

Нещасний випадок за межами виробництва: в дорозі на роботу чи з роботи, при виконанні громадських доручень, при виконанні завдань профсоюзних чи громадських органів, при виконанні громадського обов’язку, рятування життя людей, при виконанні функцій донору.

На виробництві трапляються нещасні випадки, але деякі з них носять виробничий характер, а інші ні. Отже, розглянемо обставини, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов’язаний з виробництвом.

· виконання потерпілим трудових обов’язків за режимом роботи підприємства, у тому числі у відрядженні;

· виконання завдань відповідно до розпорядження роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

· перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці для виконання потерпілим трудових обов’язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі протягом робочого та надурочного часу;

· підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

· проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору;

· використання власного транспортного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за письмовим дорученням роботодавця чи безпосереднього керівника робіт;

· виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до його трудових обов’язків, зокрема із запобігання виникненню аварій або рятування людей та майна підприємства, будь-які дії за дорученням роботодавця; участь у спортивних змаганнях, інших масових заходах та акціях, які проводяться підприємством самостійно або за рішенням органів управління за наявності відповідного розпорядження роботодавця;

· ліквідація наслідків аварії, надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

· надання підприємством шефської допомоги іншим підприємствам, установам, організаціям за наявності відповідного рішення роботодавця;

· перебування потерпілого у транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових обов’язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів чи середовища;

· прямування потерпілого до об'єкта обслуговування за затвердженим маршрутом або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця;

· прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням, у тому числі на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності;

· раптова серцева смерть потерпілого внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, проведення геологорозвідувальних робіт під землею) або після підйому потерпілого на поверхню з даною ознакою, що підтверджено медичним висновком;

· скоєння самогубства працівником на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів;

· оголошення потерпілого померлим унаслідок його зникнення, пов’язаного з нещасним випадком під час виконання ним трудових обов’язків;

· заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків або дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи, крім випадків з’ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків невиробничого характеру, що підтверджено висновком компетентних органів;

· одержання потерпілим травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення стану здоров’я, яке сталося під впливом небезпечного виробничого фактора чи середовища у процесі виконання ним трудових обов’язків, що підтверджено медичним висновком;

· раптове погіршення стану здоров’я потерпілого або його смерті під час виконання трудових обов’язків внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів та/або факторів важкості чи напруженості трудового процесу, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не пройшов обов’язкового медичного огляду відповідно до законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку.

· оголошення потерпілого померлим у разі його зникнення, пов’язаного з нещасним випадком під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків;

· заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків або дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи, крім випадків з’ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків невиробничого характеру, що підтверджено висновком компетентних органів;

· одержання потерпілим травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення стану його здоров’я, яке сталося під впливом небезпечного виробничого фактора чи середовища у процесі виконання ним трудових (посадових) обов’язків, що підтверджено медичним висновком;

· раптове погіршення стану здоров’я потерпілого або його смерті під час виконання трудових (посадових) обов’язків внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів та/або факторів важкості чи напруженості трудового процесу, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не пройшов обов’язкового медичного огляду відповідно до законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку.

Обставини, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов’язані з виробництвом, є:

· перебування за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

· використання в особистих цілях без відома роботодавця транспортних засобів, устаткування, інструментів, матеріалів тощо, які належать або використовуються підприємством;

· погіршення стану здоров’я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії, що підтверджено відповідним медичним висновком, якщо це не пов’язано із застосуванням таких речовин у виробничому процесі чи порушенням вимог щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння, до настання нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;

· алкогольне, токсичне чи наркотичне сп’яніння, не зумовлене виробничим процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним висновком;

· скоєння злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду або відповідною постановою слідчих органів;

· природна смерть, смерть від загального захворювання або самогубство, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або слідчих органів[43].

1.2 Види та класифікація нещасних випадків на виробництві

Нещасні випадки на виробництві трапляються дуже часто. У результаті нещасного випадку виникають травми. Травма — ушкодження тканин і органів людини з порушеннями їхньої цілісності та функцій, викликане дією факторів зовнішнього середовища.

Залежно від характеру ушкоджень травми класифікуються на:

1) механічні (забиття, переломи, порізи тощо);

2) термічні (опіки, обмороження, сонячні удари);

3) хімічні (гострі отруєння, опіки кислотами, лугами);

4) електричні (електричні удари, електричні травми);

5) променеві (опіки, ушкодження тканин, кровотворних органів);

6) нервово-психічні (переляк, шок);

7) комбіновані[5].

За важкістю наслідків нещасні випадки поділяються на такі групи:

1) дрібний травматизм (без втрати працездатності, який становить 70−80% усіх нещасних випадків);

2) легкі випадки (втрата працездатності до трьох днів, тобто з тимчасовою втратою працездатності);

3) тривалі (втрата працездатності від 4 днів до 4 місяців);

4) нещасні випадки з важкими наслідками (повна чи часткова втрата працездатності, тобто повна чи часткова інвалідність);

5) групові (що сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості тілесних ушкоджень);

6) смертельні[5].

За типами відповідальності нещасні випадки бувають такими:

1) з вини роботодавця;

2) з вини потерпілого;

3) з вини іншого підприємства або працівника іншого підприємства;

4) з вини сторонньої особи;

5) у результаті стихійних лих (страхові, виплата допомоги потерпілому з першого дня непрацездатності);

6) змішані.

Залежно від типу відповідальності визначається сума виплат (сума відшкодування збитку).

За місцем і часом події (за зв’язком із виконанням трудових обов’язків) нещасні випадки можна розділити на дві групи:

1) нещасні випадки невиробничого;

2) виробничого характеру.

Схема визначення тяжкості нещасних випадків на виробництві.

1. За ступенем тяжкості нещасні випадки на виробництві підрозділяються на 2 категорії: тяжкі і легкі.

2. Кваліфікуючими ознаками тяжкості нещасного випадку на виробництві є:

· Характер отриманих ушкоджень та ускладнення, пов’язані з цими ушкодженнями, а також посилення наявних і розвиток хронічних захворювань;

· Тривалість розладу здоров’я (тимчасова втрата працездатності)

· Наслідки отриманих ушкоджень (стійка втрата працездатності, ступінь втрати професійної працездатності).

Наявність одного з кваліфікуючих ознак є достатнім для встановлення категорії важкості нещасного випадку на виробництві.

2.1. Ознаками важкого нещасного випадку на виробництві є також ушкодження, що загрожують життю потерпілого. Запобігання смертельного результату в результаті надання медичної допомоги не впливає на оцінку тяжкості травми.

3. До важких нещасних випадків на виробництві ставляться такі, які в гострий період супроводжуються:

— шоком будь-якого ступеня тяжкості і будь-якого генезу;

— комою різної етіології;

— масивною крововтратою (обсяг крововтрати до 20%);

— гострою серцевою або судинною недостатністю, колапсом, важким ступенем порушення мозкового кровообігу;

— гострою нирковою або печінковою недостатністю;

— гострою дихальною недостатністю;

— розладом регіонального і органного кровообігу, що приводить до інфаркту внутрішніх органів, гангрени кінцівок, емболії (газової і жирової) судин головного мозку, тромбоемболії;

— гострими психічними розладами.

3.1. До важких нещасних випадків на виробництві відносяться також:

— Проникаючі поранення черепа;

— Перелом черепа та лицьових кісток;

— Забій головного мозку важкого і среднетяжелой ступеня тяжкості;

— Внутрішньочерепна травма важкого і среднетяжелой ступеня тяжкості;

— Поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї, стравоходу, а також ушкодження щитоподібної і вилочкової залози;

— Проникаючі поранення хребта;

— Переломо — вивихи та переломи тіл чи двосторонні переломи дуг I і II шийних хребців, у тому числі і без порушення функції спинного мозку;

— Вивихи (у тому числі підвивихи) шийних хребців;

— Закриті ушкодження шийного відділу спинного мозку;

— Перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку;

— Поранення грудної клітки, проникаючі в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі без пошкодження внутрішніх органів;

— Поранення живота, що проникають в порожнину очеревини;

— Поранення, проникаючі в порожнину сечового міхура або кишечнику;

— Відкриті поранення органів заочеревинного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози);

— Розрив внутрішнього органа грудної або черевної порожнини або порожнини таза, заочеревинного простору, розрив діафрагми, розрив передміхурової залози, розрив сечоводу, розрив перетинкової частини сечовипускального каналу;

— Двосторонні переломи заднього півкільця таза з розривом клубово — крижового зчленування і порушенням безперервності тазового кільця або подвійні переломи тазового кільця в передній і задній частині з порушенням його безперервності;

— Відкриті переломи довгих трубчастих кісток — плечової, стегнової і великогомілкової, відкриті пошкодження тазостегнового і колінного суглобів;

— Ушкодження великої кровоносної судини: аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, стегнової, підколінної артерій або супроводжуючих їх вен;

— Термічні (хімічні) опіки III — IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла;

— Поранення грудної клітки, проникаючі в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі без пошкодження внутрішніх органів;

— Поранення живота, що проникають в порожнину очеревини;

— Поранення, проникаючі в порожнину сечового міхура або кишечнику;

— Відкриті поранення органів заочеревинного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози);

— Розрив внутрішнього органа грудної або черевної порожнини або порожнини таза, заочеревинного простору, розрив діафрагми, розрив передміхурової залози, розрив сечоводу, розрив перетинкової частини сечовипускального каналу;

— Двосторонні переломи заднього півкільця таза з розривом клубово — крижового зчленування і порушенням безперервності тазового кільця або подвійні переломи тазового кільця в передній і задній частині з порушенням його безперервності;

— Відкриті переломи довгих трубчастих кісток — плечової, стегнової і великогомілкової, відкриті пошкодження тазостегнового і колінного суглобів;

— Ушкодження великої кровоносної судини: аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, стегнової, підколінної артерій або супроводжуючих їх вен;

— Термічні (хімічні) опіки III — IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла;

— Опіки III ступеня з площею ураження понад 20% поверхні тіла;

— Опіки II ступеня з площею ураження понад 30% поверхні тіла;

— Опіки дихальних шляхів, опіки обличчя і волосистої частини голови;

— Радіаційні ураження середнього (12 — 20 Гр) і важкого (20 Гр і більше) ступеня тяжкості;

— Переривання вагітності.

3.2. До важких нещасних випадків на виробництві ставляться такі пошкодження, які безпосередньо не загрожують життю потерпілого, але є тяжкими за наслідками.

До них відносяться:

— Втрата зору, слуху, мови;

— Втрата якого-небудь органа або повна втрата органом його функції (при цьому втрату найбільш важливою у функціональному відношенні частини кінцівки (кисті або стопи) прирівнюють до втрати руки або ноги);

— Психічні розлади;

— Втрата здатності до репродуктивної функції і до дітородіння;

— Незабутнє спотворення особи.

3.3. До важких нещасних випадків на виробництві також відносяться:

— Тривалі розлади здоров’я з тимчасовою втратою працездатності 60 днів і понад;

— Стійка втрата працездатності (інвалідність);

— Втрата професійної працездатності 20% і понад.

4. До легких нещасних випадків на виробництві відносяться:

— Пошкодження, що не входять в п. 3;

— Розлади здоров’я з тимчасовою втратою працездатності тривалістю до 60 днів;

— Втрата професійної працездатності менше 20%.

Хоча загальноприйнятої класифікації причин виробничого травматизму в даний час немає, більшість фахівців виділяють три основні типи причин. По-перше, це технічні причини, які можна охарактеризувати як причини, що залежать від «недосконалості» технологічних процесів, конструктивних недоліків і технічного стану обладнання, будівель і споруд, інструменту і засобів колективного та індивідуального захисту, недостатньою механізації важких робіт, в тому числі недосконалість огороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокувань; наявність міцнісних дефектів матеріалів і «втоми» конструкцій; невідомі раніше небезпечні властивості використовуваних речовин і т. п. Ці причини ще називають конструкторськими або інженерними. До них тісно примикають, утворюючи своєрідну підгрупу, порушення санітарно-гігієнічних норм, до яких можна віднести підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє або нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрацій; несприятливі метеорологічні умови; наявність різних випромінювань вище допустимих значень і т. п.

По-друге, це організаційні причини, які цілком залежать від рівня організації праці на робочому місці та на підприємстві в цілому. До них відносяться: недоліки в утриманні території, проїздів, проходів; порушення правил експлуатації обладнання, транспортних засобів, інструменту; недоліки в організації робочих місць; порушення технологічного регламенту; порушення правил і норм транспортування, складування і зберігання матеріалів і виробів; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування, транспортних засобів та інструменту; недоліки в навчанні робітників безпечним методам праці; недоліки в організації групових робіт; слабкий технічний нагляд за небезпечними роботами; використання машин, механізмів та інструменту не за призначенням; відсутність або недосконалість огороджень місць роботи; відсутність, несправність або незастосування засобів індивідуального захисту і т. п.

По-третє, це особистісні (психологічні та психофізіологічні) причини, до яких умовно можна віднести фізичні та нервово-психічні перевантаження працюючого, що призводять до помилкових дій людини. Людина може вчиняти помилкові дії через стомлення, викликаного великими фізичними (статичними і динамічними) перевантаженнями, розумовим перенапруженням, перенапруженням аналізаторів (зорового, слухового, тактильного), монотонністю праці, стресовими ситуаціями, хворобливим станом. До травмі може призвести невідповідність анатомо-фізіологічних і психічних особливостей організму людини характеру виконуваної роботи. Зауважимо, що в багатьох технічних системах, у конструкціях машин, приладів і систем управління ще недостатньо враховуються фізіологічні, психофізіологічні, психологічні та антропометричні особливості та можливості людини.

Практично всі нещасні випадки викликаються множинними причинами і «випадковим» збігом подій, але в першу чергу допущеними порушеннями вимог охорони праці. На нашу думку, в сучасному світі підготовлений працівник все рідше може потрапити в непередбачену ситуацію з «невідомими» вимогами безпеки, але, як це не парадоксально і не сумно, все частіше або відкрито порушує правила безпеки, або своєю нерозумною поведінкою створює небезпечну ситуацію. У сучасному складному і небезпечному для людини виробництві поєднання безпечних окремо факторів разом може в певних умовах призвести до виникнення небезпеки, а сполучною ланкою такого поєднання є, як правило, працівники, поведінка яких змінюється в залежності від ситуації і умов праці.

Важливо розрізняти фактори, пов’язані з (1) так званим «людським фактором» (діями безпосереднього виконавця), (2) організацією робіт (діями сукупного виконавця — працівників роботодавця) та (3) технічними проблемами (нестійким технологічним процесом, екстремальними змінами робочого середовища, відмовами і дефектами устаткування). Втім, у кожному разі основним винуватцем події опиняється людина, оскільки саме він «чогось не зробив» або «зробив не те». Підкреслимо, що, строго кажучи, чисто технічних причин нещасного випадку просто не існує, бо вони лише проміжні етапи між неправильними діями і їх наслідками. Разом з тим, формальний поділ причин на технічні, організаційні та особистісні дозволяє виявити причини того, що сталося нещасного випадку та вжити необхідних заходів по виправленню ситуації. Аналіз показує, що в останні роки все частіше на перший план виходять проблеми психологічного та фізіологічного напруження працівника, відтісняючи вдосконалення традиційних умов праці, пов’язаних з фізичними факторами навколишнього середовища (температура, вологість, світло, шум, вібрація і забруднена атмосфера). Це викликано відносним зниженням фізичних навантажень одночасно із зростанням психологічних і фізіологічних навантажень на людину. Результат відомий: хронічна втома, розумовий і душевний перенапруження, загострення відносин з іншими працівниками і з керівниками. При цьому фізіологічне і психологічне стомлення супроводиться погіршенням якості роботи, хворобами, втратою концентрації уваги і координації рухів, втратою обережності й обачності. Все це істотно підвищує ризик травмування в одних і тих же фізичних умовах робочого місця. Крім того, не можна забувати, що безпечна праця передбачає фізичну та психологічну готовність працівників працювати «за правилами» і виконувати свої функції відповідно до вимог охорони праці, маючи достатнім рівнем професійної грамотності і усвідомленої мотивації.

Крім того, необхідно розрізняти «технічні» помилки типу випадкових промахів або ненавмисних дій, які найчастіше зустрічаються в неодноразово повторюваних (звичних, стандартних) виробничих ситуаціях і «випадково» виникають (наприклад, через втрату уваги) при багаторазово відпрацьованих або автоматичних по природі діях, від «інтелектуальних» помилок типу неправильних дій, які найчастіше зустрічаються в нестандартних (незвичних, неординарних) ситуаціях, наприклад, при ремонтних або налагоджувальних роботах. «Інтелектуальні» помилки пов’язані, в основному, з недостатніми знаннями працівника, коли він неправильно оцінює (з позиції безпеки) виробничу ситуацію або неправильно для даної ситуації застосовує відоме йому правило безпеки або погано знає або зовсім не знає необхідні для забезпечення реальної безпеки правила. Більш того, нерідко виявляється, що діючі правила (інструкції) не передбачали раптом склалася небезпечну ситуацію, і працівник опиняється в омані «помилкової безпеки». «Технічні» помилки вимагають доведеної до автоматизму «уміння» працівника, а «інтелектуальні» помилки вимагають теоретичної підготовки працівника та вміння користуватися «знаннями» для вибору правильної поведінки в нестандартних умовах.

Якщо «технічні» помилки призвели до нещасного випадку, то, як правило, вони є останніми подіями (діями) перед нещасним випадком. Виникнувши випадково і несподівано, вони можуть не залишити часу для виправлення, а тому наслідки таких помилок можуть бути дуже серйозними. Аналіз смертельних нещасних випадків показує, що майже в 80% випадків в послідовності подій, що призвели до нещасного випадку, останньою подією були «технічні» помилки. Однак це не говорить про їх небезпеку, бо ми не маємо статистичних даних про те, яка кількість «технічних» помилок все ж не призвела до нещасного випадку. «Інтелектуальні» помилки пов’язані з унікальністю ситуації і не обов’язково «миттєво» будуть покарані. Зауважимо, що на відміну від «технічних» помилок, вичленувати їх з канви подій нещасного випадку набагато складніше. Однак їх легше запобігти шляхом підвищення грамотності працівників.

Існує ряд характерних особистісних властивостей, здатних впливати на ймовірність нещасного випадку. За інших рівних умов, з деякими людьми (яких прийнято називати «травматики») нещасні випадки відбуваються частіше внаслідок їх індивідуальних особливостей.

Ось портрет «травматика», складений психологами: погана пристосованість до оточення, що звичайно досягає найбільшої інтенсивності в віці до 30 років. Непристосованість виражається в негативній позиції по відношенню до інших людей і до своєї роботи, в недружньому ставленні до начальства в комбінації з імпульсивністю, що призводить до порушення інструкцій і невиконання наказів. На цьому тлі відбуваються випадки порушення вимог техніки безпеки, хоча певну роль тут може зіграти бажання імпонувати іншим своєю сміливістю і зневагою до небезпек. Необхідність справити враження на інших шляхом прийняття ризикованих рішень і дій може прийняти форму своєрідного пригоди. Характерним також є відсутність тісних емоційних зв’язків з іншими людьми і сильне бажання досягти високого суспільного становища при одночасному уникненні зусиль у цьому напрямку. Невдахи не будують планів на майбутнє, живуть імпульсивно, одним днем. Можна говорити і про почуття громадської відповідальності. У таких людей часто зустрічається підвищений інтерес до власного здоров’я.

Роль особистісних чинників у забезпеченні безпеки наочно відображає наступна модель. Стадії розвитку небезпечної ситуації:

1 — сприйняття небезпеки (процес відображення і усвідомлення предметів і явищ при їх впливі на органи чуття). На цій стадії найважливіше значення має сенсорні та інформаційні можливості людини, рівень розвитку уваги;

2 — усвідомлення небезпеки. Її усвідомлення допомагає уява, пам’ять і попередній досвід, рівень загальний знань і інтуїція;

3 — прийняття рішень. Своєчасність та правильність прийняття рішень, що дозволяє уникнути небезпеки, залежить від інтелектуальних здібностей, рівня теоретичних і професійних знань, інтуїції;

4 — Виконання прийнятого рішення залежить від фізичних можливостей, біометричних даних людини, його спритності, рівня розвитку професійних навичок та вмінь.

Невдача на будь-якій стадії у поєднанні з фактором випадковості може створити для працюючого аварійну ситуацію.

Отже, можна зробити висновок, що для забезпечення безпеки працюючого його психологічні, фізичні та інтелектуальні можливості, навички та здатність до дій повинні відповідати умовам праці та виконуваній роботі. Така відповідність досягається професійним відбором і комплексом заходів з підготовки персоналу до безпечної праці.

1.3 Евристичний потенціал соціологічної теорії ризику та теорії девіантної поведінки у вивченні нещасних випадків на виробництві

Процес трансформації українського суспільства супроводжується виникненням безлічі соціальних проблем, які несуть загрозу процесам суспільного відтворення та розвитку. Ситуація перманентної нестабільності та змін принципів організації суспільного життя обумовлює послаблення соціального контролю, розбіжності в діяльності соціальних інститутів, посилює невизначеність суспільного життя, збільшує ймовірність виникнення небажаних соціальних явищ. В таких умовах актуалізується задача соціологічного прогнозування ймовірних небажаних соціальних явищ для того, щоб відвернути їхню появу в майбутньому.

Гносеологічна сторона проблемної ситуації полягає в тому, що теорія соціального ризику практично не розроблена у вітчизняній соціології. Реальна практика соціального управління в СРСР в умовах домінування адміністративних засобів не ставила питання про необхідність прогнозування можливих негативних соціальних наслідків управлінських рішень. Тому цей напрямок дослідження не отримав достатнього розвитку в радянській соціології. Дослідження та розробки, які мали місце, носили здебільшого ідеологічний характер.

Аналіз соціальних наслідків управлінського рішення знайшов своє відображення в 80−90-ті роки в прогнозному соціальному проектуванні. Однак його головна особливість полягає в тому, що відправною точкою дослідження виступають не можливі в майбутньому небажані соціальні явища, а соціальні наслідки, які вже з’явилися та втілені в конкретній проблемній ситуації, яка вимагає вирішення.

Особливості сучасного етапу в розвитку уявлень про соціальний ризик пов’язані з перетворенням останнього в об'єкт уваги багатьох українських та російських соціологів (Ю. Плотинський; Ю. Прівалов, А. Рогожин, Ю. Саєнко, А. Альгін, С. Нікітін, К. Феофанов та ін.).

Разом з тим, незважаючи на зростання інтересу вітчизняних соціологів до проблеми соціального ризику, спеціальна соціологічна теорія ризику в українській та російській соціології досі відстуня. Це можна пояснити як неувагою авторів, які використовують поняття «соціальний ризик», до розробки теоретичних питань його дослідження, їхнім прагненням користуватися зарубіжними теоріями для аналізу соціального ризику в пострадянському суспільстві, а також новизною проблематики для вітчизняної соціології взагалі. Все це веде до термінологічної плутанини та виникнення інших проблем при дослідженні соціального ризику, порівнянні результатів досліджень та ін.

На відміну від вітчизняної соціології в західній соціології концептуальні підходи до аналізу ризику є більш розробленими. Однак поняття «ризик» трактується західними вченими в широкому розумінні як будь-які небажані для сучасного суспільства явища. При цьому до них відносять здебільшого ті явища, які несуть загрозу життю та здоров’ю людини. У цьому зв’язку слід відзначити фундаментальні соціологічні роботи Н. Лумана, У. Бека, А. Гідденса, в яких є спроби конструювання загальної соціологічної теорії ризику. З середини 60-х років значна увага в західній соціології приділяється також вивченню соціального сприйняття екологічного, технологічного ризику, а також розробці соціологічних технологій соціальної участі в управлінні ризиком.

Взагалі зарубіжні соціологічні теорії є не цілком адекватною теоретичною основою для аналізу соціального ризику в пострадянському суспільстві, яке ще не досягнуло стану «пізньої сучасності» та має власні соціальні проблеми, обумовлені особливостями процесу трансформації. Тому розробка нового, відповідного соціальним умовам українського суспільства теоретичного підходу до аналізу соціального ризику здається вкрай актуально[19].

Ризик — атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності. Наявний у більшості господарських операцій, економічній політиці. Про реальність ризику свідчить функціонування потужного ринку його купівлі-продажу — страхування та грального бізнесу. Необхідними передумовами виникнення ризику є: зацікавленість особи, що приймає рішення, в його результатах; наявність невизначеності. Діада «ризик — невизначеність» є важливою для розуміння ризику. Невизначеність — широке поняття, що означає неоднозначність, відсутність повного знання про результати та умови рішення. Поняття невизначеності запроваджене В. Гейзенбергом (1927) через відоме співвідношення невизначеностей для фізики мікрочастинок. Згідно з цим співвідношенням неможливо абсолютно точно визначити пару параметрів (наприклад, координату і швидкість) мікрочастинки. Точніше визначення одного з параметрів позначається на точності іншого. Отже, невизначеність у природничих науках стала фундаментальним фактором. Існує думка, що невизначеність також має фундаментальне значення для розуміння економічних, соціологічних процесів, що передусім пов’язано з природою людини та невизначеністю, непередбачуваністю результатів наукового прогресу, який визначає обличчя суспільства.

Увага до тематики ризику останнім часом посилюється як з боку фахівців, так і з боку громадськості.

Якщо спочатку наукові дослідження в галузі ризику були зосереджені головним чином у межах економічних і природно-наукових дисциплін, то в даний час вони ведуться на широкому міждисциплінарному полі, і можна говорити про формування «ризикології». Одним з її напрямків є соціологічні напрямки ризику. Більше того, багато вчених пропонують розглядати «різикологію» як «особливу галузь соціального знання», що має свої методологічні підходи до аналізу ризику.

Закордонна «ризикологія» грунтується на концепціях суспільства ризику У. Бек і соціального посилення ризику Р. Касперсона і його колег, соціологічної теорії ризику Н. Луман, культурологічному підході М. Дугласа і А. Вілдавскі.

До представників вітчизняної «ризикології» можна віднести А. Бикова, Ю. Воробьева, Т. Малінецкого, А. Мозговую, Б. Порфірьева, О. Яніцкого та ін, що спробували виділити в рамках «ризикології» особливу дисципліну — «соціологію ризику».

Використання соціологічної аргументації розширює можливості вивчення ризику і дозволяє зробити акцент на таких його специфічних сторонах, які не можуть бути виявлені іншими методами дослідження. Однак результати вивчення сприйняття ризику можуть аналізуватися лише в якості складової частини ризикологічних досліджень. Тут немає жорстких рамок: найчастіше міркування про ризик містять положення, що стосуються механізму та факторів сприйняття ризику, а при інтерпретації його особливостей не можна не звертатися до інших характеристик того чи іншого явища (технічним, економічним, екологічним).

Труднощі аналізу професійних ризиків обумовлені комплексом причин: складною природою професійних ризиків, значним їх різноманіттям, важко передбачуваними і віддаленими за часом наслідками. Фахівці МОП та ВООЗ виділяють більше 150 класів професійних ризиків і приблизно 1 тис. їх видів, які становлять реальну небезпеку для 2 тис. професій.

Широке поширення професійних ризиків в Україні пояснюється сьогодні, з одного боку, високим рівнем розвитку індустріальної праці, активним застосуванням техніки і технології, хімічних і біологічних речовин, різних видів енергії і випромінювань, з іншого — відставанням в управлінні сферою умов праці, недоліками інституційного середовища, покликаної здійснювати контроль, не допускати порушень встановлених норм і правил функціонування механізмів обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, сприяти формуванню обов’язкових професійних пенсійних систем, що потребують розробки принципово нових підходів до аналізу професійних ризиків.

На жаль, проблема втрат через порушення норм і правил з охорони праці нашим суспільством усвідомлюється не повною мірою. Чому? Можливо, нещасні випадки на виробництві не так видно; лише поодинокі, найбільш трагічні події отримують широкий розголос, а в повсякденному житті ми, схоже, звиклися з тим, що хтось помирає, захворює, отримує травми на роботі. Необхідно усвідомити, що ці випадки являють собою соціальне явище, на яке суспільство має реагувати. Невжиття заходів тягне за собою величезні економічні та моральні втрати. Адже відсутність природної реакції на явну несправедливість — свідчення хворобливого стану суспільства.

Вивчення професійних ризиків дозволить отримати об'єктивне уявлення про суб'єктів соціального захисту, визначити пріоритети державної соціальної політики, розподілити фінансовий тягар з організації соціального захисту між основними діючими суб'єктами. Мова йде в кінцевому рахунку про розробку моделі управління професійними ризиками, адекватної ринковим відносинам, що включає в себе набір інститутів і механізмів, призначених для управління виробничим середовищем, безпекою, гігієною праці та здоров’ям працівників.

Як приклад наведемо інструкцію Міжнародного бюро праці «Безпека праці при роботі з хімічними речовинами», в якій встановлено порядок оцінки контрольних заходів та оцінки ризику. Зокрема, повинні враховуватися:

* кількість хімічної речовини, що використовується на робочому місці;

* робочі умови і процеси, застосовувані на робочому місці;

* діапазон використання хімічних речовин, за які несе відповідальність роботодавець (у тому числі виробництво, використання, зберігання, транспортування й утилізація);

* різноманітні завдання, пов’язані з робочою діяльністю (зокрема ті, для яких неможливо використовувати технічні засоби контролю, наприклад під час обслуговування, поломки або робіт з прибирання);

* характер хімічної речовини (можливі ризики, пов’язані зі способом та умовами його використання, наприклад при високих температурах, тиску, вологості повітря);

* ймовірність наслідків можливого збою в самому виробництві в наявних контрольних приладах.

Передбачається, що кожен роботодавець після консультацій з працівниками та їх представниками повинен розробити і реалізувати програму щодо усунення або мінімізації ідентифікованих ризиків, які можливі при використанні небезпечних хімічних речовин. Програма повинна забезпечувати усунення ризиків або їх мінімізацію найкращими з можливих засобів. Переважно усувати їх за допомогою заміни використовуваних небезпечних хімічних речовин або, якщо це не вдається зробити, забезпечити робочі місця адекватними контрольними засобами. Може виявитися, що ці заходи складно здійснити негайно. Тоді тимчасово можна використовувати засоби особистого захисту. Правда, вони можуть допомогти тільки на час. У будь-якому випадку строки повинні бути встановлені заздалегідь і постійно контролюватися. Засоби індивідуального захисту не повинні розглядатися як альтернатива технічним або іншим засобам контролю, але вони повинні обов’язково використовуватися на тих робочих місцях, де технічні або інші засоби контролю поки не можуть бути забезпечені.

Що ж стосується виключно України, то П. В. Мельник зазначає, що: «Ситуацію із загостренням професійних ризиків значно обтяжує також і складна криміногенна ситуація в Україні, що, генеруючи професійні ризики, вийшли на принципово нові, ще більш небезпечні рівні, перетворилася у реальну криміногенну загрозу управлінню економікою країни, національній безпеці, українській державності».