Надзвичайні ситуації природного характеру

РЕФЕРАТ на тему:

" Надзвичайні ситуації природного характеру"

Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метео­рологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хво­робами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. У наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить час­то мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетру­си, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють заги­бель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці - тропічні циклони (20%), на третьому І четвертому місцях (по 15%) — землетруси та посухи.

* Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний ха­рактер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

• тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів;

• топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі;

• метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмо­сфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін.

4.1.1. Тектонічні стихійні лиха.

* Виверження вулканів. За руйнів­ною дією та кількістю енергії, яка виді­ляється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

Найбільш відоме виверження вулкану — це виверження Везувія. Поряд з Везувієм процвіта­ли такі стародавні міста, як Помпея, Герку­ланум та Стабія. Протягом сторіч Везувій мовчав. 24 серпня 79 р. раптово в голубе небо над Неаполітанською затокою злетів лавовий корок, який тисячоліттями щільно закупорю вав жерло кратера Везувію. Високо в гору на декілька кілометрів злетіли уламки гірських порід, зі страшним гуркотом разверзлась вершина гори, Чорна хмара по­пелу затьмарила сонце й три дні висіла над місцем катастрофи. Тільки 27 серп­ня, через три доби після початку виверження, вперше проглянуло сонце, яке осві­тило три мертвих міста.

Ще важчі наслідки мало виверження вулкану Кракатау в Індонезії. На безлюд­ному острові, який складався з трьох старих вулканічних гір, площею усього 33 кв. км в ніч з 26 на 27 серпня 1883 р. сталися вибухи великої потужності, їх гуркіт рознісся на сотні кілометрів, хмари попелу злетіли в небо на висоту 75 км, дрібні частинки вулканічного пилу декілька разів облетіли Землю. 18 куб. км виверженої з надр вулкану лави затопили дві третини острова. Гігантська хвиля (35 м), яка виникла внаслідок вибуху, знищила на узбережжях Яви та Суматри 295 міст та селищ, принесла смерть 36 000 мешканцям.

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після, більш-менш тривалої перерви, можуть знову ожити. Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластів, які назива­ються плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщи­ну від 60 до 100 км й плавають на, поверхні в’язкої магми.

Навколо Індонезії, яка знаходиться на одному з таких стиків текто­нічних плит, більше сотні вулканівна західному узбережжі Американсь­кого континенту, де стикаються Північноамериканська й Тихоокеанська плити, розташовано десяток вулканів. Ці райони, а також східне узбе­режжя Тихого океану — Камчатка, Курили, Японія — найбільш активні вулканічні зони нашої планети.

Як утворюються вулкани? Надра земної Кулі діляться на чотири зони: в центрі - внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7−13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В’язким, роз­плавленим є тільки зовнішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутріш­нього ядра — невеликий, але його темпера­тура сягає 6000 градусів. Тим не менш внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою нази­вається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Геологи вважа­ють, що вона утворюється в нижній частині земної кори та в верхній частині мантії.

на глибині від 30 до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпе­чена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її ро­бить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск за­звичай однаковий по всій поверхні магмилише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкану.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

Шляхом спостережень вдалося з’ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до ЗО км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометра. До 400−500 км розповсюджується зона випадання кис­лотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танен­ня снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100−300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лави використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом ство­рення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942р., який, загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака) — можли­ве будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973 р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100 °C.

* Землетруси. Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 спричиняють значні збитки.

Ті місця, в яких стикаються між собою тектонічні плити (з них складається земна кора), є сейсмічно небезпечними зона­ми, тобто рух плит уздовж їхніх границь супроводжується земле­трусами. Землетруси з особливо важкими наслідками відбувають­ся там, де дві тектонічні плити не просто труться одна об одну, а зіштовхуються. Це причина найбільш руйнівних землетрусів. Вчені геофізики виділили два головних сейсмопояси: Середземноморський, що охоплює південь Євразії від Португалії до Малайського архіпелагу, та Тихоокеанський, що оперезує береги Тихого океану. Вони включа­ють молоді гірські пояси: Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї, Крим, Кордильєри, Анди, а також рухомі зони підводних океанів, материків.

* Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані текто­нічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.

* Гіпоцентр, або осередок землетрусу, — місце, де зсуваються гірські породи.

* Епіцентр — точка на поверхні землі, що знаходиться прямо над гіпоцентром.

Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсільніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.

Для реєстрації землетрусів зроблено дві шкали.

До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками — за так званою шкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею по­дав 1935 р. американський сейсмолог Ч. Ріхтер. Він запропонував ви­значати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою один бал (табл. 4.1).

Щорічно наша планета здригається більше мільйона разів. 99,5% цих землетрусів легкі, їх сила не перевищує 2,5 бала за шкалою Ріхтера. Незначна кількість землетрусів досягає сили 8−9 балів. Землетруси більшої сили спостерігались двічі: 31 січня 1906 р. на узбережжі Еквадору й 20 березня 1933 р. на південному сході Японії, коли гіпоцентр знаходився глибоко під дном океану. Сили, які при цьому вивільнялися і діяли, не підда­ються уяві.

Схематизована сейсмічна шкала Таблиця 4.1.

Основними характеристиками землетрусів є: *глибина осередка, *магнітуда, *інтенсивність енергії на поверхні землі. Глибина осередка землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30 км, в деяких випадках вона може бути значно більша. Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу і є логарифмом максимальної амплітуди зміщення ґрунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру. Магнітуда за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (найсильніший землетрус). Інтенсивність — це показник наслідків землетрусів, який харак­теризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу.

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має найбільшу магнітуду. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.

Помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває від 30 до 60 с, або навіть до 3−4 хв. Більш слабкі поштовхи можуть тривати з інтервалами в декілька діб, тижнів, місяців та навіть років.

На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей ґрунту, незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози. Провісниками землетрусів є: > швидке зростання частоти слабких поштовхів (форшоків) — > дефор­мація земної кори, яка визначається спостереженнями з супутників або зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла- > зміна відношення швидкостей розповсюдження поздовжніх і попе­речних хвиль напередодні землетрусу- > зміна рівня ґрунтових вод у свердловинах- > вміст радону в воді тощо.

Які найсильніші землетруси описані в історії за останні 100 років?

> Каліфорнія, США, 18квітня 1906року. Епіцентр — біля Сан-Фран­циско, інтенсивність — 10 балів. Основні збитки міста — через пожежу, яку не вдавалося загасити три дні. Загинуло 700 осіб.

> Японія, 1 вересня 1923 року. Опівдні землетрусом зруйновані Токіо та Іокогама. Знищені сотні тисяч будинків, зруйновані мости й тунелі, страшні пожежі. Загинуло близько 150 тис. осіб.

> СРСР, Ашхабад, 6 жовтня 1948 року. О 1 год. 12хв. без попередніх поштовхів зруйновано більшість будівель у місті. Ушкоджена залізниця. Сила поштовху в епіцентрі - 9−10 балів. Загинуло 110 тис. осіб.

> СРСР, Спітак, Ленінакан, 7 грудня 1988року. Сила землетрусу — 8 балів. Ушкоджені дороги, залізниця. Спітак зруйнований вщент, Лені­накан — на 80%. Загинуло понад 25 тис. осіб.

> Гілян, північ Ірану, 21 червня 1990року. Сила землетрусу — 8 балів. Загинуло понад 50 тис. осіб.

В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6−8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927 p.). Центральні райони Ук­раїни належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєстру­ються підземні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так, 1977 р. під час землетрусу у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії), сейсмічні хвилі досягли Льво­ва, Рівного, Києва і навіть Москви.

Ознаки близького землетрусу:

• -.Запах газу, де раніше цього не відзначалось;

• -.Тривога птахів та домашніх тварин;

• -.Іскри між близько розташованими електричними дротами.

• -.Голубе освітлення внутрішньої поверхні будинків.

Першість за кількістю землетрусів утримують Японія та Чілі: по­над 1000 в рік, або 3 на день.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу:

* При землетрусі Грунт відчутно коливається відносно недовгий час — тільки декілька секунд, найдовше — хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коли­вання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання грунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам’ятаючи, що найбільш небезпечні є предмети, які падають.

* Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отво­ри капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучим. колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам’ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.

* Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас зас­тав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.

* Перебуваючи всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу. * Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають.

* Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати по­далі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів.

* Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі пер­шу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її по­требує. Важливо подбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

4.1.2. Топологічні стихійні лиха.

* Повені. За даними ЮНЕСКО, від повеней у XX ст. загинуло 9 млн осіб. Недарма в народі кажуть, що найстрашніші для людини це вода і вогонь. Порені завдають і великих матеріальних збитків — в деяких країнах до 50% їх національного прибутку. Тільки за рік збит­ки у всьому світі становлять мільярди доларів. Збитки від повеней зро­стають. Суттєвим фактором, який сприяє зростанню збитків від по­веней, є техногенний вплив на природ­не середовище. Йдеться, передусім, про вирубку лісів. Після рубок інфільтраційні властивості грунту знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів. У тропічних лісах суцільні руб­ки призводять до збільшення стоку в 2−2,5 рази. Кількість повеней зростає також зі збільшенням кількості міст.

* Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним та­ненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Значні, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов’язані з циклонами, штормо­вими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі). Найча­стіше затоплення узбережжя спостерігається в країнах північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричинені не тільки морськими хвилями, які сягають 3−4 і більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов’язаними з виходом рік з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків кілометрів завширшки й сотень завдовжки. Під час повені 1962р. на уз­бережжі поблизу міста Гамбург (Німеччина) води проникли до 100 км вглибину країни. При цьому загинуло 540 осіб.

Значного лиха завдають людству цунамі - велетенські хвилі, які викликають підводні землетруси. Висота цих хвиль досягає 20 м. Хвилі все знищують на своєму шляху й за­топлюють великі території. До небезпечних районів, які потерпають від цунамі, нале­жать Японія, Філіппіни, острови Індонезії (узбережжя островів Ява, Суматра). Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих" річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип’ять, Захід­ний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені фор­муються за рахунок зливових опадів.

Катастрофічний naвoдок наприкінці 1988 та впродовж 1999р. в Закарпатті за своїми наслідками, жертвами і залученням сил став найбільшою після Чорно­биля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 год. у. 269~населених пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12 тис. — серйозно пошкоджено. 10 680 осіб опинилися просто під небом. Значних руйнувань зазнали водозахисні споруди, водопровідне і каналізаційне господарство, мостиавтошляхи, енергетичні лінії і зв’язок, відчутних втрат зазнав агропромисловий комплекс.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при силь­них вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та «Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, ви­сотою хвилі та високим підйомом води.

Наслідки повені:

> затоплення шаром води значної площі землі- > ушкодження та руйнування будівель та споруд- > ушкодження автомобільних шляхів та залізниць- > руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем- > загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;

> вимивання родючого шару грунту;

> псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;

> загроза інфекційних захворювань (епідемії);

> погіршення якості питної води;

> загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені на­багато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність про­гнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та Інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в снігово­му покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефек­тивність профілактичних заходів і зниження збитків. Завчасний про­гноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних вит­рат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка Грунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб — влаштування дамб. Для ліквідації не­безпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10−15. днів до початку льодоходу.

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней —ландшафтно-меліоративні заходи.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені:

+ отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в небезпечне місце — на височину (попередньо відключивши воду, газ] електро­прилади);

+ Якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в небез­печне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;

+ для того, щоб залишити місця затоплення, можна скористатися чов­нами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо);

+ коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати на допомогу.

• Зсуви. Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

• повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік);

• середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу,);

• швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

* Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ос­лаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вими­вання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.

Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які зміщуються при зсувах, перебуває в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, ство­рюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкод­ження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дійовим захистом від зсувів є запобігання — відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення наванта­ження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

* Снігові лавини. Снігові лавини також належать до зсувів і виника­ють так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас уздовж схилу.

Великі лавини виникають на схилах 25−60° через перевантаження схилу після значного випадання снігу, частіше під час відлиги, внас­лідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

В історії людства відомо багато лавинних ката­строф. В Альпах відома страшна трагедія, яка ста­лася під час Першої світової війни. На австро-італійському фронті, який проходив засніженими гірськими перевалами, стихія забрала життя близько 10 тис. солдат. Найбільш лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить при­близно до 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

Причини сходження снігових лавин:

* перенапруження снігового покрову.

* різкий порив вітру.

* звукова хвиля.

* різка зміна метеорологічних умов Що ж можуть зробити снігові лавини, які несуть з собою десятки і сотні тисяч тонн? Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год, лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж удар снігової маси — перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від викликаної вибухом великої бомби.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл ла­винонебезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпеч­них лавин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.

* Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внас­лідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, об­валів, зсувів, землетрусів.

* Селі - це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних час­тин, каміння, уламків гірських порід (від 10−15 до 75% об'єму потоку). «Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено виру­юча хвиля висотою з п’ятиповерховий будинок яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Селі трапляються в багатьох країнах — в деяких областях Індії та Китаю, Туреччини та Ірану, в гірських районах Північної та Південної Америки. Від селевих потоків страждає населення Кавказу, Середньої Азії та Казахстану. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

> грязьові (суміш води з грунтом при незначній концентрації камін­ня, об'ємна вага складає 1,5−2 т/куб.м);

> грязекам’яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага-2,1−2,5 т/куб.м);

> водокам’яні (суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага — 1,1−1,5 т/куб.м).

У Карпатах найчастіше трапляються водокам’яні селеві потоки не­великої потужності, у Середній Азії - грязьові потоки.

Швидкість селевого потоку зазвичай становить 2,5−4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8−10 м/с і більше.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх. появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сход­ження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні переду­мови — достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні кри­терії, які дозволяють оцінити вірогідність виникненняселів.

Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: • будів­ництво гребель, • каскаду запруд для руйнації селевого потоку, • стінок для закріплення відкосів тощо.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при зсувах, снігових лавинах та селях:

• у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насу­ваються, слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в небез­печне місце;

• надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, ви­користовуючи дошки, палки, мотузки та інші засобививодити лю­дей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

• при захопленні сніговою лавиною, необхідно зробити все, щоб опи­нитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вгору, рухи як при плаванні) — якщо ні, то потрібно намагатися закри­ти обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот — людина задихається);

• вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яс­кравого кольорумотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

Метеорологічні стихійні лиха.

* Урагани. Ми живемо на дні великого повітряного океану, який розташований навколо земної кулі. Глибина цього океану 1000 км, називається він атмосферою.

* Вітри — це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних об­ластей, розганяють хмари і приносять дощ на поля, на яких без них нічого б не росло.

Таким чином, вітер — це один з найважливіших компонентів жит­тя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від бага­тьох стихій.

Англійський адмірал Ф. Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-баль-ну шкалу для вимірювання вітрів (табл. 4.2). Він розподілив вітри за­лежно від швидкості переміщення повітряних масі Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах ве­ликих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.

Шкала вітрів (за Бофортом) Таблиця 4.2.

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це — ураган. Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому оке­ані поблизу узбережжя Центральної Америки. На Далекому Сході і в районах Індійського океану урагани (циклони) мають назву тай­фунів. Суть усіх явищ одна. Ураган, тайфун, тропічний циклон — це велетенські віхоли нашої планети. Американські вчені підраху­вали, що енергії урагану вистачило б, щоб на цілих п’ять місяців забез­печити всю Західну Європу електроенергією. Щорічно на земній кулі виникає та повністю розвивається не менше 70 тропічних циклонів зі штормовими та ураганними вітрами.

Тропічні урагани найчастіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим океаном, коли нагріта сонцем вода віддає своє тепло повітрю. Діаметр такого урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас доходить до 500 км/год, в цьому і полягає його руйнівна сила.

У центрі кожного тропічного циклону утворюється область дуже низького тис­ку з високою температурою. Це і є «око тайфуна». Його діаметр 10−30 км. Швидкість вітру в тропічному циклоні до 400 км/год.

Коли ураган наближається до узбережжя, він жене поперед себе величезні маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай зливами і смерчами, шале­но налітає на узбережжя і нищить усе живе.

Одне з найстрашніших стихійних Лих, яке тра­пилось на нашій планеті, приніс тропічний ураган, який розігрався у листопаді 1970 р. в Бенгальській затоці. Тайфун, який там виник, рушив на північ, в гирло Гангу. Води «великої священної» ріки Індії затопили 800 000 кв. км узбережжя. Ураган мав швидкість вітру 200- 250 м/с, морські хвилі дося­гали висоти 10 м. В цій катастрофі загинуло близь­ко 400 тис. осіб.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозування ураганів. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується ме­теорологічними супутниками з космосу, літаки метеослужби летять до «ока тайфуну», щоб отримати точні дані. Ця інформація закладається в комп’ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Щорічно в Америці спостерігається близько 900 смерчів, які там називають торнадо. Найчастіше це стихійне лихо трап­ляється на території штатів Техас і Оґайо, де від нього гине в серед­ньому 114 осіб на рік.

Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх — холодне. Тепле повітря, зазвичай, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку, починає дути вітер, котрий відхиляє в бік потік теплого по­вітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого дося­гає 450 км/год.

Смерч спричиняє знищення будівель, * пожежі, * руйнування різноманітної техніки, * вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці вихор підняв у повітря будинок з трьома його Мешканцями, повернув його на 360° і опустив на землю без жодного ушкодження.

Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі спостерігаються на Чор­ному та Азовському морях.

Аналогічно ураганам смерчі спочатку розпізнають з космічних метеорологічних супутників погоди, а потім за допомогою зйомок прослідковують їх розвиток та рух.

> отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері, вікна;

> з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;

> в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не1 отримати травми від осколків розбитого скла;

> найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, мет­ро та внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;

> коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знай­ти укриття в западині (ямі, яру, канаві);

> ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.

* Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні яви­ща (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини лю­дини і тільки 7−8% спричинені блискавками.

* Пожежі - це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар грунту, який утворювався про­тягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі - лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсив­ністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при ураганах:

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав’яного покро­ву, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3−1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум’я — 1−2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °C.

Лісові-верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризують­ся горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум’я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8−25 км/год, залишаючи деко­ли цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоп­лені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум’я розповсюджується зі швидкі­стю -5−8 км/год, охоплює весь ліс від Ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхо­вих лісових пожеж і розповсюд­жуються по шару торфу, який знаходиться .на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0, I-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються про­гари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром грунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20−30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими, низовими пожежами є:

• засипання вогню землею;

• заливання водою (хімікатами);

• створення мінералізованих протипожежних смуг;

• пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення проти­пожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (по­льові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома захода­ми. При першому заході навколо торф’яної пожежі на відстані 8−10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунто­вих вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожеж смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою Успіху не мали.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при пожежі:

• при пожежах треба остерігатися високої температури, задим­леності і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у про­горілий грунт;

• небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;

• перед тим, як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з го­ловою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо;

• двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запо­бігти спалаху полум’я від швидкого притоку свіжого повітря;

• в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;

• для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;

• якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум’я, бігти не можна, це ще більше роздує полум’я;

• якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притисніть;

• при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, зем­лю, простирадла, та інші засоби;

• виходити з зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрям­ку, звідки дує вітер;

• при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (бе­рези, ліщини), лопати тощогілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом.