Дослідження властивостей домінуючого типу темпераменту

Зміст

Вcтуп

1. Поняття темпераменту та тривожності

1.1 Сутність темпераменту

1.2 Типи вищої нервової діяльності і темперамент

1.3 Детальна характеристика типів темпераменту

1.4 Тривожність як причина виникнення неврозу

1.5 Висновок до розділу 1

2. Дослідження типу темпераменту та рівня тривожності

2.1 Діагностика рівня тривожності студентів другого курсу

2.2 Дослідження домінуючого типу темпераменту студентів

2.3 Результати експерименту

2.4 Висновок до експериментальної частини Висновок Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Курсова робота складається з двох частин: теоретичної та експериментальної. В першій частині представлені теоретичні надбання наукової теоретичної думки. В другій частині - результати проведених експериментів, сформульовані висновки.

В наш час існує багато стресів які негативно впливають на людину, і залежать як від оточуючого середовища так і від самої людини. Я хочу дізнатися як залежить тривожність людини від її типу темпераменту.

На сьогодні ця тема актуальна, адже надзвичайно важливе значення надається вивченню темпераменту для прогнозування сумісності в групах людей, поліпшення взаємовідносин між учнями та вчителями, що досить важливо для професії вчителя.

Мета дослідження: вивчити як взаємозв'язані властивості домінуючого типу темпераменту і показники особистісної та реактивної тривожності

Об'єкт дослідження: індивідуально-психологічна сфера особистості.

Предмет дослідження: домінуючий тип темпераменту, тривожність.

Гіпотеза: ми припускаємо, що показники домінуючого типу темпераменту особистості відображаються на показниках тривожності.

Завдання дослідження:

1. Аналіз літератури за темою дослідження.

2. Вироблення проблематики дослідження.

3. Виділення експериментальної бази.

4. Експериментальна робота: підбір експериментальних методик, вибір експериментальної групи, аналіз результатів.

5. Методи (методики, тести).

6. Проведення серії експериментів.

7. Аналіз результатів.

8. Формулювання висновків.

Теоретична цінність роботи полягає в ретельному аналізі та систематизації знань з зазначеної проблеми.

Практичне значення полягає в тому, що на прикладі експериментальної частини курсової роботи можна проводити аналогічні дослідження в школі та використовувати одержані дані у діагностуванні експериментованих, подальшому практичному застосуванні.

1. Поняття темпераменту та тривожності

1.1 Сутність темпераменту

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій та інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент — біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв’язані між собою, утворюють визначену організацію, структуру, що характеризує темперамент.

Темперамент (лат. temperamentum — устрій, узгодженість) — це вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи.

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будову і різні психологічні прояви.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому — на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул примикає група якостей, що складають другий — руховий, або моторний компонент. Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м’язового руху. Сукупність особливостей м’язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія. Третім основним компонентом темпераменту є «емоційність», що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володієрозгалуженою власною структурою. Як основні характеристики «емоційності» виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність.

Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном «імпульсивність» позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх.

Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

1.2 Типи вищої нервової діяльності і темперамент

Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ (близько 460 — 377 рр. до н. е.) він стверджував що люди різняться відношенням чотирьох основних «соків організму» з грецької це звучало як «красис», що пізніше замінили на temperamentum — «правильна міра».

Уперше науковий підхід до з’ясування фізіологічних основ темпераменту застосував І. Павлов у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і людини. Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовно-рефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси у корі головного мозку характеризується певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи). Такими властивостями є сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила нервової системи виявляється в її здатності витримувати сильні тривалі або часто повторювані збудження, не переходячи в стан гальмування.

Урівноваженість нервових процесів — це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки. Певне поєднання цих властивостей утворює тип нервової системи.

Павлов виділив чотири їх види:

1) сильний, неврівноважений;

2) сильний, урівноважений, рухливий;

3) сильний, урівноважений, інертний;

4) слабкий.

На його думку, ці типи вищої нервової діяльності відповідають чотирьом типам темпераментів: холеричному, сангвінічному, флегматичному і меланхолійному. Він вважав темперамент найзагальнішою характеристикою кожної людини, яка накладає відбиток на всю її діяльність.

Сильний тип нервової системи є достатньо розчленованим, а слабкий — ні, врівноваженість виявилася розчленованою, а неврівноваженість залишалася без зміни. Очевидно, логіка дослідження повинна була б вимагати довершення такої схеми.

Б. Теплов і В. Небилицин, продовжуючи вивчати властивості нервових процесів на основі електроецефалографічних методик і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі індивідуальні особливості умовних рефлексів у людини пов’язані між собою. Кожна така взаємопов'язана система індивідуальних особливостей залежить від однієї загальної причини, а саме, від певної властивості нервової системи.

Наприклад, від сили процесів збудження і гальмування залежать ступінь згасання умовних рефлексів, різниця в силі умовної реакції на сильний і слабкий подразники, вплив стороннього подразника на чутливість до основного подразника. Вони виділили чотири основних властивості нервової системи:

1) динамічність — характеризує легкість і швидкість утворення мозковими структурами нервових процесів під час формування умовних реакцій збудження чи гальмування;

2) лабільність (лат. labilis — нестійкий) — характеризує швидкість виникнення і згасання процесів збудження;

3) сила;

4) рухливість.

Фізико-хімічну природу цих властивостей ще не з’ясовано. У дослідженнях Теплова і Небилицина показано, що психологічна характеристика темпераменту загалом пов’язана не з однією властивістю нервової системи, а з їх поєднанням, тобто з типом нервової системи.

Аналогічно встановлено, що кожна властивість темпераменту залежить не від однієї, а від декількох властивостей нервової системи. Нині знайдено зв’язок цілісної характеристики темпераменту і окремих його властивостей лише з чотирма типами нервової системи. Оскільки ці типи є спільними для людини і тварин, то їх називають загальними. Отже, фізіологічною основою темпераменту є загальний тип нервової системи.

За твердженням В. Небилицина, відповідно до виділених чотирьох параметрів люди повинні репрезентувати не менше 12 типів нервової системи.

Російський психолог Вольф Мерлін (1892−1982) вважав, що темперамент треба вивчати як суто психічне явище з урахуванням зв’язків із властивостями нервової системи. Тоді його можна було б характеризувати за допомогою понять «сензитивність», «реактивність», «активність», «темп реакцій», «пластичність», «екстраверсія», «інтроверсія» й «емоційність» [2, с. 366].

Сензитивність (лат. Sensibilis — чутливий) визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини. Сензитивність визначає мінімальну силу подразника, що викликає у людини ледве помітне відчуття. Високосензитивні люди є дуже вразливими, сором’язливими, замкнутими, тривожними. Їм властива висока вимогливість до себе і занижений рівень домагань. Низькосензитивним особам властиві протилежні риси.

Реактивність залежить від характеру емоційної реакції індивіда на зовнішні та внутрішні впливи. Високореактивні люди є імпульсивними. Вони починають діяти під впливом обставин, без належного їх усвідомлення й оцінки.

Малореактивні - завжди помірковані, стримані, намагаються оцінити наслідки своїх дій. Активність характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подолання перешкод на шляху до мети. Активна людина завжди чимось зайнята, постійно рухається, стрімка у своїх діях і мовленні. Пасивній людині притаманні апатія і бездіяльність.

Темп реакцій виявляється у швидкості перебігу різних психічних явищ: часі запам’ятовування, швидкості прийняття рішень тощо.

Пластичність — показник гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов. Особи з великою пластичністю легко і швидко пристосовуються до нових людей і обставин, змінюють вид діяльності, менше конфліктують із колегами. Ригідність (лат. Rigidus — твердий, заціпенілий) це показник інертності, нечутливості до зміни зовнішніх впливів.

Екстраверсія та інтроверсія розрізняються тим, що більше впливає на реакцію людини — зовнішні враження у певний момент (екстраверти) чи образи, уявлення, думки, пов’язані з минулим і майбутнім (інтроверти). Екстравертам властива імпульсивність у діях, ініціативність, комунікабельність, гнучкість поведінки. Інтроверти зосереджуються на власних внутрішніх переживаннях і не цікавляться тим, що відбувається навколо. Екстраверсія ґрунтується на сильному типі нервової системи, інтроверсія — на слабкому.

Емоційність — властивість темпераменту, що вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій. У емоційно не стійких людей, що легко збуджуються, вони виникають швидко, є короткочасними і можуть легко змінюватися на протилежні. Для емоційно стійких людей характерними є повільне емоційне збудження і тривалість переживань.

Зазначені властивості темпераменту проявляються в актах людської поведінки не ізольовано, а утворюють певну єдність. Це дає змогу чітко відмежувати темперамент від інших психічних особливостей особистості - її характеру, спрямованості чи інтелекту.

1.3 Детальна характеристика типів темпераменту

Холерик. Це запальна нестримна людина. «Жартів не розуміє. Усіх терпіти не може» [13], —так характеризує її А. П. Чехов у своїх «Темпераментах». Рухлива, ініціативна, але, на відміну від упевненого в собі сангвініка, самовпевнена. Тому її ідеї, часом цікаві, недодумані до кінця.

Холерик нетерплячий, і якщо захопиться, то її важко зупинити; але в той же час, вона швидко перенасичується цією справою, тому в її роботі спостерігається циклічність. Легко дратується і нескоро заспокоюється. Прямолінійна у стосунках з іншими. Чекання здатне вивести її з рівноваги. Невдачі — теж, і вона або гарячково діє, або впадає в апатію. Для неї взагалі характерна така мінливість. То вона надто говірка — не зупинити, то слова з неї не витягнеш. Передбачити, як поведеться холерик у новій обстановці — дуже важко. Швидко переходить з радості до суму, від сміху до гніву. Намагаючись якомога швидше одержати результат, починає випереджати події, метушитися. Не може дочитати цікавий детектив, не заглянувши в кінець, щоб довідатися, чим все скінчиться.

Рухи швидкі, рвучкі: не бере, а хапає, не кладе, а кидає. Пам’ятаєте, як Пушкін характеризував Петра І — теж, до речі, холерика — напередодні бою: «…він весь, як Божа гроза». У будь-яку хвилину готовий зірватися з місця і кудись мчатися. Схоплює інформацію на льоту, швидко запам’ятовує, навіть не встигнувши усвідомити.

Його ділові якості: бойовий, задерикуватий, готовий перебороти труднощі на шляху до мети. У критичні моменти може працювати довго і нестримно. У цей час його здатність до концентрації сил вища за всякі похвали.

Для цього психологічного типу характерні часті зриви. Особливо гнітить його необхідність стримувати свої почуття і надмірну активність. Невроз, неврастенія — от характерні для холерика хвороби. Але він може навчитися тримати себе в руках і в деяких межах діяти за типом інших сильних темпераментів — сангвініка, флегматика. Однак це протипоказано: нервові витрати надто великі.

Сангвінік. Сильний тип, добре володіє собою, врівноважений, рухливий, легко пристосовується до умов життя, що змінюються. Він справляє враження людини рішучої, оптимістичної, упевненої у своїх силах. Часто пропонує якісь ідеї і домагається їхнього здійснення.

У важких ситуаціях сангвінік стає більш зібраним і цілеспрямованим, не втрачаючи при цьому почуття гумору. Легко збуджується і заспокоюється, тому що добре вміє стримувати свої емоції. Мова швидка, голосна, з живими інтонаціями й мімікою. У дитинстві часто буває ватажком серед однолітків, здатним організовувати їх на ризиковані справи.

Легко вступає в контакти і подорослішавши: він з тих, кого називають компанійським. Любить жарти, дотепний, життєрадісний, вразливий. Він більше схильний до рішення тактичних задач, що, однак, не виключає і здібностей стратега: Наполеон, наприклад, був сангвініком. Його смаки й інтереси непостійні. Він «постійний у своїй мінливості» [14], стверджує Чехов. Якщо робота здається нецікавою, то сангвініку відразу ж стає нудно і його продуктивність помітно падає. Але зате він завзятий, якщо захопиться справою. Коротше кажучи, представника цього типу можна назвати працездатним, але не завжди працьовитим.

У професійному плані сангвініку найбільше відповідає робота, що вимагає швидкої реакції й урівноваженості. Тому, напевно, його коник — організаторська робота. Професію намагається вибирати таку, котра зв’язана з розмаїтістю умов, вражень, вимагає широкого діапазону здібностей.

Згодом достоїнства сангвініка можуть обернутися своєю протилежністю. Оптимізм, життєрадісність часом перетворюються в зубоскальство і нестримний потяг до розваг. Прагнення до лідерства погрожує перейти в потребу підкоряти собі більш слабких у психологічному відношенні людей.

Але в сангвініка є гарна підмога в боротьбі з власними недоліками — урівноваженість. Підкріплена увагою досвідченого педагога, вона допоможе уникнути цих небезпек.

Флегматик. Спокійний і незворушний, його впевненість базується на знаннях і розрахунку. Він терплячий, витриманий, має велике самовладання, витривалий.

Флегматик нетовариський, повільний, не любить змін у своєму житті, недостатньо гнучкий, йому потрібен час для розгойдування, для переключення на іншу діяльність.

Він говорить в основному про їжу, не любить марнослів'я. Йому не далека заповзятливість, однак пропонувати нову ідею схильний тільки після ретельного зважування всіх «за» і «проти». Ніяка невдача не здатна вивести його із себе. Для нього це цілком рядові життєві неприємності. Здатний працювати рівномірно і довго навіть у несприятливих умовах. Перш ніж діяти, подумає про можливі перешкоди, про те, як їх перебороти.

Його ділові якості: наполегливий і завзятий трудівник. Високопродуктивний у роботі, що вимагає тривалого і методичного підходу і холоднокровності. Він стратег і постійно звіряє свої дії з перспективою. Врівноважений, його важко скривдити чи вивести із себе. Уміє чекати. Мова його спокійна, без емоцій. До нової обстановки пристосовується повільно. Нерідко довго коливається, приймаючи рішення. Але, на відміну від меланхоліка, обходиться без сторонньої допомоги.

Діапазон характеру флегматика досить широкий. Залежно від середовища і виховання з нього може вирости або великий ледар, або цілеспрямований борець.

Меланхолік. Це слабкий тип, і тому ми приділимо йому трохи більше уваги. Для нього характерні нерішучість, невпевненість, труднощі вибору, висока емоційна чутливість і вразливість. Він швидко виснажується і повільно відновлює сили. Схильний до побоювань із приводу і без приводу, важко вступає в контакти з незнайомими людьми. Меланхолік пасивний, тривожний. Найменша неприємність здатна вивести його з рівноваги. Голос у нього тихий, мовлення уповільнене. Він уникає публічних виступів. Воліє підкорятися правилам і авторитетам, часто схильний до вселяння. Напередодні яких-небудь змін у житті хвилюється, нерідко даремно. Він не боєць і воліє плисти вільно на життєвих хвилях. Якщо опиняється у складних умовах, то йому нелегко впоратися з новими задачами.

Те, що змете зі шляху холерик, не помітить флегматик, обійде сангвінік, як правило, стає перешкодою для меланхоліка. Він губиться, опускає руки, і в такі моменти йому дуже потрібні співчуття і підтримка оточення. Втім, у справжнього меланхоліка потреба в цьому майже постійна. Але помиляється той, хто вважає меланхоліка ні на що не здатним. Він чудовий працівник, коли для цього створені необхідні умови, наявні точні інструкції, а його самого заохочують і підтримують. Але навіть у сприятливих умовах меланхолік буде працювати не на межі своїх можливостей.

Меланхоліка порівнюють з чутливою фотоплівкою, для якої згубне сильне світло. Цьому темпераменту протипоказані сильні чи довготривалі подразники. Але такий недолік компенсується важливою перевагою — великою чутливістю нервової системи. Меланхоліками були Гоголь, Чайковський. Але, звичайно ж, меланхоліки сильні не тільки в літературі й мистецтві. Переваги цього темпераменту виявляються, наприклад, у професіях, що вимагають великої уваги в умовах примусового ритму діяльностіперекладач-синхроніст, авіадиспетчер. Схильність до тривоги теж має позитивний аспект: меланхолік запасливий і завбачливий. Тому якщо ви збираєтеся провести канікули чи відпустку в поході, то запросіть і його: він допоможе звести неприємні пригоди до мінімуму.

Меланхоліку треба знати можливі небезпеки в зв’язку з власним темпераментом і вміти Їх уникати. Одна з головних — робота, що суперечить його характеру. Безумовно, навчання і виховання зіграють свою роль, і людина буде успішно виконувати справу, але ціна за невластиве йому поводження може бути занадто висока. Меланхоліка досить важко розворушити, зате потім йому погано вдається контролювати свої емоції і поведінку. Тому він більше за інших має потребу в навичках психологічного захисту від перевантажень — не тільки фізичних, але й інтелектуальних, емоційних [8, с.71−74].

1.4 Тривожність як причина виникнення неврозу

В психологічній літературі відомо, що тривале переживання тривоги, емоційного дискомфорту, невміння поводити себе в стресових ситуаціях, контролювати та регулювати себе призводить до виникнення неврозу особистості, як властивості, що негативно впливає на розвиток особистості в юнацькому віці, призводить до негативних наслідків в поведінці: невміння оволодіти собою, своє поведінкою, невміння стримувати себе та регулювати, затримується розвиток вольових зусиль та самовдосконалення. Неврзний стан особистості може виникнути в результаті емоційних конфліктів, непорозумінь, переживання тривоги, постійних хвилювань, розладів в спілкуванні з оточуючими людьми. Надмірна занепокоєність в навчанні, незадоволеність кінцевим результатом — цей неврозний стан може стати нав’язливим і тривалим, виникає нездатність подолати труднощі, оптимально вирішити особисту проблему, відсутність ефективних особистісних дій.

Неврозна особистість через свій страх, високу тривогу відмовляється від певних дій, загальмовує їх, ніяк не набереться хоробрості перебороти свою слабкість, безвілля, проявити вольове зусилля для досягнення мети [7, с.62−63].

В психологічній сфері тривожність виявляється в зміні рівня домагань особистості, в зниженні самооцінки, рішучості, впевненості в собі.

Особистісна тривожність впливає на мотивацію. Крім того, помічений зворотній зв’язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, принциповість, прагнення лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатності, ступінь невротизму та інтровертованості. Певним колом науковців було виділено основні негативні сторони високого рівня тривожності:

1. Особистість з високим рівнем тривожності схильна сприймати навколишній світ як ховаючий у собі загрозу і небезпеку у значно більшій мірі, ніж особистість з низьким рівнем тривожності.

2. Високий рівень тривожності негативно впливає на результати учбової діяльності.

3. Тривожність в числі деяких індивідуально-психологічних особливостей особистості надає суттєвий вплив на професійну спрямованість. Так, показано, що учні, які мають високий рівень тривожності, уникають орієнтації напрофесії, пов’язані з технікою і знаковими системами, і віддають перевагу професії типу «людина-природа», «людина-художній образ».

4. Тривожність по-різному впливає на стійкість поведінки і прояву навичок її самоконтролю. Якщо при низькому рівні тривожності спостерігається збереження піддослідними впевненості в своїх силах, відсутність нервовості, а у разі помилок в діяльності - адекватне відношення і бажання виправити їх, то піддослідні з високим рівнем тривожності виявляють роздратованість, нетерпимість, або визнають свою невдачу та намагаються пояснити її зовнішніми причинами.

Висновок до розділу 1

Отже, темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв’язані між собою, утворюють визначену організацію, структуру, що характеризує темперамент.

Тривожність — це схильність індивіда до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення реакцій тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Тривожність являє собою особливість людини, яка може проявляти себе при дії певних чинників: зовнішніх або внутрішніх. Певний рівень тривожності - обов’язкова особливість активної діяльності особистості.

У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності, це так звана корисна тривожність. Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов’язувати з наявністю у людини відповідної особистісної риси.

темперамент тривожність домінування невроз

2. Дослідження типу темпераменту та діагностика тривожності

Після опрацювання літератури за темою, я вирішив дослідити взаємозалежність показників домінуючого типу темпераменту та показників тривожності.

Експериментальне дослідження було проведене на базі СумДПУ ім. А. С. Макаренка, фізико-математичного факультету, у дослідженні приймали участь студенти другого курсу, фізично здорові. Вибірка складала 40 респондентів.

2.1 Діагностика рівня тривожності студентів другого курсу

З метою вивчення рівня тривожності було проведено опитування за методикою Ч. Д. Спілберга та Ю. Л. Ханіна.

Результати опитування респондентів представленні у таблиці № 1

Розподіл показників тривожності у балах:

до 30 — низька тривожність;

31- 45- помірна тривожність;

46 та більше — висока тривожність.

Таблиця № 1.

2.2 Дослідження домінуючого типу темпераменту студентів

Для отримання показників домінуючого типу темпераменту було проведено опитування за методикою Г. Айзенка з 57 запитань.

Результати опитування респондентів представленні у таблиці № 2

Дослідження типу темпераменту

Таблиця № 2.

2.3 Результати експерименту

В результаті опрацювання двох попередніх таблиць можна підвести загальний результат у вигляді таблиці № 3.

Таблиця № 3.

2.4 Висновок до експериментальної частини

Отже, після проведеного експерименту можна зробити такий висновок. Вісім з десяти студентів меланхолічного, сім з десяти студентів холеричного типу темпераменту мають високі показники тривожності. Дев’ять з десяти студентів флегматичного та дев’ять з десяти студентів сангвінічного типу темпераменту мають низькі або помірні показники тривожності. Загалом моє припущення справдилось у 33 студентів з 40 опитаних (Діаграма 1).

Діаграма 1. Залежність показників тривожності від домінуючого типу темпераменту.

Висновок

Темперамент — це вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ, він стверджував що люди різняться відношенням чотирьох основних «соків організму» з грецької це звучало як «красис», що пізніше замінили на temperament — «правильна міра» Загалом виділяють чотири види: холеричний, сангвінічний, флегматичний та меланхолічний типи темпераменту. Кожен із них має певні властивості. Сангвінік — сильний тип, добре володіє собою, врівноважений, рухливий, легко пристосовується до умов життя, що змінюються. Флегматик — спокійний і незворушний, його впевненість базується на знаннях і розрахунку. Меланхолік — слабкий тип. Холерик — запальна нестримна людина. Однак при будь-якому темпераменті можна сформувати в людини якості, що невластиві даному темпераменту. Такі якості певним чином співвідносяться з тривожністю.

З психологічної літератури відомо, що тривале переживання тривоги, емоційного дискомфорту, невміння поводити себе в стресових ситуаціях, контролювати та регулювати себе призводить до виникнення неврозу особистості.

Таким чином моє дослідження довело присутність взаємозв'язку домінуючого типу темпераменту та показників тривожності. Моє припущення справдилось у 33 з 40 опитаних, тобто у 83% опитаних.

Список використаних джерел

1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. Посіб. /О.В.Скрипченко., Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. — К.: Просвіта, 2001. — 416 с.

2. Загальна психологія: Підручник/ О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська та ін. — К.: Либідь, 2005. — С.464

3. Загальна психологія/ За загальною редакцією академіка С. Д. Максименка. Підручник — 2-ге виданняВінниця: Нова книга, 2004, — 704с

4. Маклаков А. Г. — Общая психология. — СПб.: Питер, 2002. — 592с.: ил. -(серия «Учебник нового века»)

5. Немов Р. С. Психология. Учеб. Для студентов высш. пед. учеб. заведений. В 2 кн. Кн. І. Психология образования.- М.: Просвещение: Владос, 1994. — 496 с.

6. Пашукова Т. І., Допіра А. І., Діконов Г. В., Практикум із загальної психології / [ за ред. Т. І. Пашукової ]. — К.: Т-во «Знання «, КОО, 2006. — 203 с.

7. Пилипенко Н. М. Психокорекція підвищенної тривожності // Практична та соціальна робота. — 2006. — № 7. — [с.62 — 63]

8. Психологія. Підручник. / За ред. Головко С. В. — К., 2000.

9. Русинка І.І. — психологія: Навч. Посіб. — К.: Знання, 2007. — 367с.

10. Цимбалюк І.М., Яницька О. Ю. — Загальна психологія. Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів. — К.:ВД «Професіонал», 2004.-304с.

11. http://fdream.kiev.ua/tryvozhnist.html

12. http://www.cultinfo.ru/fulltext/1/001/008/109/731.htm

13. http://www.psychology.ru/library/Vladimir_Nebylicyn/01.stm