Аналіз основних фондів

Зміст

1. Завдання та джерела аналізу основних фондів

2. Аналіз руху та структури основних фондів

3. Аналіз стану основних фондів

4. Аналіз забезпеченості використання устаткування

5 Аналіз показників ефективності використання основних фондів

6. Аналіз використання виробничої потужності

7. Напрями покращання використання основних фондів і виробничої потужності

Список використаної літератури

1. Завдання та джерела аналізу основних фондів

Для нормального функціонування підприємства необхідна наявність основних виробничих фондів, що складаються з будівель, споруд, машин, устаткування і інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва. Раціональне й економне використання основних фондів є першочерговим завданням підприємства. Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок швидшого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, вдосконалення матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації працівників, технічного переозброєння підприємства, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.

Вивчення обсягу, структури і динаміки основних фондів підприємства будується на їх класифікації за галузями діяльності - промислово-виробничі, виробничі фонди інших галузей і невиробничі основні фонди.

Джерела даних для аналізу: бізнес-план підприємства, план технічного розвитку, форма № 1 «Баланс», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», розділ 2 «Основні засоби», форма № 11−03 «Звіт про наявність і рух основних засобів, амортизацію (знос)», форма М" 2-кб (потужності) «Звіт про введення в дію основних фондів, будівель, споруд та потужностей», дані про переоцінку основних засобів, інвентарні картки обліку основних засобів, проектно-кошторисна, технічна документація тощо.

2. Аналіз руху та структури основних фондів

Стан і рух основних фондів відбиваються у ф. № 11 річного звіту. Використовуючи показники цієї форми, а також дані аналітичного обліку про джерела збільшення і причини вибуття основних фондів підприємства становлять баланс їх руху. Він дозволяє проаналізувати чинники, що вплинули як на збільшення, так і на причини вибуття основних фондів за видами.

Роль основних фондів у виробничому процесі різна. Тому та їх частина, яка бере участь у процесі виробництва продукції, безпосередньо впливає на продукт і визначає масштаби його виробництва, об'єднується в групу «Активна частина основних фондів». Основні фонди, які не роблять безпосереднього впливу на обсяг виробництва продукції, але забезпечують нормальне функціонування активної частини, належать до пасивних основних фондів. Аналіз структури дозволяє виявити питому вагу активної і пасивної частин основних фондів у загальному обсязі останніх і встановити тенденцію зміни.

Для загальної характеристики руху основних фондів служать коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів.

1. Коефіцієнт оновлення (Кон)

. (1)

2. Термін оновлення засобів виробництва (Тон)

. (2)

3. Коефіцієнт вибуття (Квиб):

. (3)

4. Коефіцієнт приросту (Кпр)

. (4)

Оскільки окремі групи основних засобів виконують різні функції у виробничому процесі і за термінами експлуатації значно відрізняються один від одного, коефіцієнти оновлення і вибуття потрібно обчислювати не лише в цілому, а й за окремими групами і видами.

Далі здійснюється аналіз видової структури основних фондів як співвідношень у їх загальній вартості окремих складових — будівель, споруд, робочих машин і устаткування і тому подібне.

При аналізі вибуття основних фондів особливе значення повинне бути звернене на достроково вибулі основні фонди і пов’язані з цим втрати. Для цього використовуються дані аналітичного обліку до рахунка «Статутний фонд».

Типова структура основних фондів деталізує по виробничих одиницях, корпусах, цехах і службах. Відповідно до функціональної і технологічної ролі об'єктів у виробництві виділяються підгрупи. Так, групу будівель розчленовують на будівлі виробничого призначення, склади, основні фонди основних і допоміжних цехів і так далі.

При аналізі також ураховуються особливості функціонування основних фондів у тій або іншій галузі промисловості. Наприклад, у машинобудуванні аналіз групи «Машини та устаткування», що становить переважну частину вартості активної частини основних фондів, починають із вивчення прогресивності структури технологічного устаткування. Визначається частка устаткування, встановленого на потокових лініях до загального парку даного виду устаткування у виробничій одиниці, цеху і в об'єднанні в цілому. Іншим показником, що характеризує групу «Машини та устаткування», служить питома вага прогресивних груп устаткування (спеціального, автоматичного, з програмним керуванням тощо) в загальному парку даного виду устаткування. Динаміка частки металорізального устаткування в загальному парку устаткування основного і допоміжного виробництв покаже тенденцію у вдосконаленні структури верстатного парку.

3. Аналіз стану основних фондів

Узагальнювальним показником, що характеризує стан основних фондів, є коефіцієнт їх зносу, який визначається відношенням зносу до балансової вартості основних фондів на певну дату. Цей коефіцієнт показує, в якому ступені основні фонди, що знаходяться в експлуатації, зношені, тобто яка частина їх вартості вже перенесена на виготовлені вироби.

Коефіцієнт фізичного зносу може бути визначений за формулами:

(5)

(6)

(7)

фонд використання знос де

 — період служби устаткування, роки (фактичний і нормативний);

— річна норма амортизації на реновацію, грн;

— річна сума амортизації;

Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів.

На практиці у ряді випадків визначають коефіцієнт придатності основних фондів, абсолютне значення якого дорівнює відношенню залишкової вартості основних фондів до їх балансової вартості. При цьому умовно виходять із того, що річна сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів є мірою їх фізичного і морального зношення за відповідний рік.

При використанні показників зносу і придатності основних фондів необхідно мати на увазі, що суми нарахованого зносу не повністю відповідають ступеню фізичного і морального зносу основних фондів. Це обумовлено тим, що норми діючих амортизаційних відрахувань установлюються як середні на даний вид основних фондів і не враховують відмінностей у рівні надійності та довговічності різних конструкцій машин, морального старіння.

У практиці техніко-економічних розрахунків, наприклад при визначенні ефективності заміни устаткування, з’ясовують ступінь морального зносу. Критерієм морального зносу може служити коефіцієнт пониження вартості машини внаслідок технічного прогресу, виражений у частках від первинної вартості.

Розрахувавши коефіцієнт морального зносу, визначають вартість машини з урахуванням фізичного і морального зносу, що дорівнює вартості цієї техніки в даний час (з урахуванням знецінення її під впливом технічного прогресу) мінус витрати на ремонт у цінах цього самого року.

Коефіцієнт морального зносу можна розрахувати за такою формулою:

(8)

Впоч — початкова вартість основних фондів;

Ввідн — відновна вартість основних фондів з урахуванням її знецінення під впливом випуску нових, більш удосконалених конструкцій.

Для характеристики технічного стану устаткування групують за віком, виділяючи технічно досконалі, недостатньо досконалі та застарілі основні фонди. На практиці застосовують групування за технічною придатністю з групуванням на придатне устаткування, устаткування, що потребує капітального ремонту, і непридатне устаткування, яке необхідно списати. Особливий інтерес становить вивчення вікового складу устаткування і визначення його середнього віку, що певною мірою характеризує технічний рівень парку устаткування і його моральний знос.

Для визначення середнього віку устаткування використовуються дані інвентарних карт. Інформація річного звіту дозволяє виконати також розрахунки середнього віку устаткування підприємства з урахуванням його вартості. В цьому разі як показник вагомості віку устаткування беруть частку вартості устаткування з кожної групи в загальній вартості устаткування підприємства.

4. Аналіз забезпеченості та використання устаткування

При аналізі забезпеченості підприємства основними фондами порівнюють наявні основні фонди з плановою потребою в них як у цілому, так і за основними видами. Аналізується наявність невстановленого устаткування і визначається дійсна потреба в ньому.

Усе устаткування поділяють на:

— наявне;

— встановлене;

— діюче.

До наявного належить усе устаткування на підприємстві незалежно від того, де воно знаходиться (в цеху, на складі) й у якому стані.

Встановлене устаткування — це змонтоване і підготовлене до роботи устаткування, що знаходиться в цехах.

Діюче устаткування — це все фактично працююче в звітному періоді устаткування (незалежно від часу його роботи).

На підставі цих даних розраховують коефіцієнти:

— використання наявного устаткування — визначається як відношення діючого устаткування до його наявності;

— використання встановленого устаткування — обчислюється як відношення кількості діючого устаткування до встановленого.

Приріст основних фондів може здійснюватися не лише введенням в експлуатацію нових основних фондів, а й їх модернізацією.

Різниця між кількістю наявного і працюючого устаткування, помножена на середнє вироблення продукції, що припадає на одиницю устаткування, незважаючи на умовність цього показника, дає певне уявлення про величину резервів можливого збільшення випуску продукції.

Особливе значення при аналізі використання парку устаткування має визначення питомої ваги окремих груп устаткування, що простоює, в загальній кількості встановленого або порівняння кількості устаткування, що простоює, в даному періоді з відповідними даними попередніх періодів.

Узагальнювальними показниками забезпеченості підприємства основними виробничими фондами є фондоозброєність праці та технічна озброєність праці.

Фондоозброєність — це відношення середньорічної вартості промислово-виробничих фондів до середньооблікової чисельності робітників у найбільшу зміну. Технічна озброєність праці визначається відношенням вартості виробничого устаткування до середньооблікової чисельності робітників у найбільшу зміну. В ході аналізу зіставляють темпи зростання технічної озброєності праці з темпами зростання продуктивності праці. Позитивної оцінки заслуговує випередження темпів зростання продуктивності праці.

Використання устаткування оцінюється як екстенсивно, так і інтенсивно.

Показником екстенсивного використання устаткування є коефіцієнт його змінності (Кзм). Він визначається відношенням кількості відпрацьованих машино-змін до кількості устаткування:

(9)

де Тзм — кількість відпрацьованих машино-змін;

Вуст — кількість верстатів.

Зміна у випуску продукції у зв’язку зі зміною коефіцієнта змінності визначається формулою

(10)

девипуск товарної продукції в звітному періоді;

 — змінності роботи устаткування відповідно у базовому і звітному періодах.

Приклад 1

Проаналізувати коефіцієнт змінності роботи устаткування. Визначити, як змінився обсяг випуску продукції за рахунок зміни коефіцієнта змінності роботи устаткування, за такими даними:

Таблиця 1

Розрахунок Коефіцієнт змінності роботи устаткування необхідно визначити за формулою де Вп — кількість верстатів, що працюють відповідно в 1 -шу і 2-гу зміни;

Вуст — кількість установлених верстатів.

Знайдемо коефіцієнт змінності роботи устаткування за планом і фактично:

(3145 + 1200)/3175 = 1,4;

(3020 +1190)/3150 = 1,34.

Недовиконання плану за коефіцієнтом змінності становить 4,3%:

(1,34/1,4 · 100%) — 100% = 95,7 — 100 = -4,3%. Зміну обсягу випуску продукції за рахунок коефіцієнта змінності визначимо за формулою де ДТПКзм — втрати у випуску товарної продукції за рахунок коефіцієнта змінності;

ТПф — товарна продукція фактична;

Кзмпл, Кзмф — коефіцієнт змінності за планом і фактичний.

ДТП = 2 386 173 — (2 386 173 · 1,4/1,34) = -6 843,5 (тис. грн).

Висновок. Недовиконання плану за коефіцієнтами змінності становить 4,3%. Якби цей план був виконаний, то підприємство збільшило б випуск продукції на 106 843,5 тис. грн.

Показником ступеня використання устаткування за часом та кількістю є коефіцієнт екстенсивності:

(11)

Екстенсивний шлях використання устаткування — це збільшення кількості устаткування, відпрацьованого часу, коефіцієнта змінності роботи устаткування.

Для характеристики ступеня екстенсивності завантаження устаткування вивчається баланс часу його роботи. Він містить:

— календарний фонд часу — максимально можливий час роботи устаткування (кількість календарних днів у звітному періоді збільшується на 24 год і на кількість одиниць установленого устаткування);

— режимний фонд часу (збільшується кількість одиниць установленого устаткування на кількість робочих днів звітного періоду і на кількість годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнта змінності);

— плановий фонд — час роботи устаткування за планом відрізняється від режимного часом перебування устаткування в плановому ремонті та на модернізації;

— фактичний фонд відпрацьованого часу.

Порівняння фактичного і планового календарних фондів часу дозволяє встановити ступінь виконання плану із введення устаткування в експлуатацію, за кількістю й термінами календарного і режимного — можливості кращого використання устаткування за рахунок підвищення коефіцієнта змінності, а порівняння режимного та планового фондів — резерви часу за рахунок скорочення витрат часу на ремонт.

Для характеристики використання часу роботи устаткування застосовуються такі коефіцієнти:

— календарного фонду часу Ккф = Тф/Тк; (12)

— режимного фонду часу Крф = Тф/р; (13)

— планового фонду часу Кпф = Тф/Тп; (14)

— питома вага простоїв устаткування у календарному фонді

У = ПР: Тк; (15)

де Тф, Тп, Тр, Тк — відповідно фактичний, плановий, режимний і календарний фонди робочого часу устаткування;

— ПР — простої устаткування.

Аналіз простоїв устаткування передбачає вивчення цілоденних і внутрішньозмінних втрат часу роботи устаткування. Простої устаткування спричиняють такі фактори: планові ремонти устаткування, аварії, нестача матеріалів, нестача робочої сили. Усе це негативно позначається на випуску продукції.

Для визначення впливу простоїв устаткування на виконання виробничої програми необхідно плановий випуск за 1 машино-годину помножити на величину втрат робочого часу.

Інтенсивне використання устаткування характеризується показником випуску продукції на 1 машино-годину, тобто його продуктивністю:

(16)

Методику аналізу показників екстенсивного й інтенсивного використання устаткування розглянемо на прикладі.

Приклад 2

Таблиця 2

Коефіцієнт екстенсивності використання устаткування показує втрати часу роботи устаткування на 17% планової кількості машино-годин (377,8: 2200 · 100) — це резерв випуску продукції.

Коефіцієнт інтенсивності використання устаткування характеризує успішність роботи підприємства. Виготовлення на 1 машино-годину збільшилось на 12,4% (7,7: 61,909 · 100), за рахунок чого випуск продукції зріс на 5,9% (40: 6810 · 100).

Узагальнювальний показник, що характеризує ступінь використання устаткування за часом і потужністю, називається інтегральним коефіцієнтом (1,12 · 0,83) = 0,929.

5. Аналіз показників ефективності використання основних фондів

Загальним показником, що характеризує рівень ефективності використання основних фондів за їх вартістю, є фондовіддача. Абсолютне значення фондовіддачі визначається відношенням вартості виготовленою за рік продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. У окремих виробництвах обсяг виготовленої продукції для розрахунку абсолютного значення показника фондовіддачі може братися в інших одиницях вимірювання.

У вартості основних фондів враховуються власні й орендовані засоби, не враховуються засоби, що знаходяться на консервації, і резервні, а також здані в оренду іншим підприємствам.

Показник фондомісткості продукції є показником, оберненим фондовіддачі, і виражається відношенням вартості основних виробничих фондів до обсягу продукції. Динаміка показника фондовіддачі за ряд років дозволяє виявити, наскільки доцільними були капітальні вкладення до основних фондів з погляду зростання випуску продукції. Відносний приріст випуску продукції повинен, як правило, перевищувати відносний приріст за аналізований період.

При визначенні фондовіддачі й фондомісткості обсяг продукції обчислюється у вартісних, натуральних і умовних вимірниках. Найточніше використання основних фондів відбиває показник фондовіддачі, розрахований, виходячи з обсягу продукції в натуральних вимірниках.

Однак ці вимірники обсягу продукції застосовуються лише на тих підприємствах, де випускається продукція одного виду, або така, яку можна прирівняти до одного виду.

На практиці показники фондовіддачі найчастіше визначаються, виходячи з обсягу продукції у вартісному вираженні.

Показник фондовіддачі можна розраховувати і на основі прибутку.

Величина прибутку, одержувана на кожну гривню чи тисячу гривень промислово-виробничих основних фондів, показує дію всіх економічних факторів, що обумовили розмір отриманого прибутку і відповідний ступінь використання основних фондів. Однак необхідно враховувати, що збільшення прибутку не завжди пов’язане зі зростанням виробництва, а може бути обумовлене структурними змінами і змінами в асортименті. Фондовіддача прямо пропорційна продуктивності праці (ПП) і обернено пропорційна фондоозброєності праці (ФО):

(17)

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов’язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини. Спочатку при аналізі фондовіддачі вивчають вплив на неї окремих факторів, а потім визначають вплив фондовіддачі на обсяг випуску.

Приклад 3

Визначити вплив зміни випуску продукції і фондоозброєності на фондовіддачу способом ланцюгових підстановок за такими даними:

Таблиця 3 — Дані для аналізу фондовіддачі

Розрахунок ТП = ФВ / ОВФ, де ФВ — фондовіддача;

ФО = ТП / ОВФ = ТП / Ч / ОВФ / Ч = ПП / ФВ, де ПП — продуктивність праці,

ФО — фондооснащеність.

ППпл = 13 745 / 1170 = 11,75;

ППф = 21 000 / 1165 = 18,02;

ФОпл = 24 657 / 1179 = 21,07;

ФОф = 29 836 / 1165 = 25,61;

ФВпл = ТПф / ОВФпл — ТПпл / ОВФпл = 0,8516 — 0,5574 = = 0,2945;

ФВф = ППпл / ФОф — ППпл / Фпл = 11,75 / 25,61 — 11,75 / 21,07 = - 0,0989.

Висновок. За рахунок збільшення випуску продукції фондовіддача збільшилася на 0,29 тис. грн. Проте зі збільшенням фондооснащеності фондовіддача зменшилася на 0,0989 тис. грн. Рівень фондовіддачі залежить від продуктивності устаткування, коефіцієнта змінності, вартості одиниці устаткування, питомої ваги машин і устаткування в загальній вартості фондів. Зміна рівня матеріальних витрат також впливає на фондовіддачу, хоча і побічно, внаслідок збільшення обсягу продукції, виготовленої із зекономлених матеріалів, і навпаки. Щоб розрахувати вплив зазначених факторів, потрібно перетворити формулу фондовіддачі і подати її у вигляді добутку п’яти співмножників факторів:

(18)

де П — обсяг продукції;

Пбм — обсяг продукції за винятком матеріальних витрат;

Омз — кількість машино-змін роботи устаткування;

0вс — кількість встановленого устаткування;

Вус — вартість машин і устаткування;

ОФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Необхідно мати на увазі, що фондовіддача, коефіцієнт матеріальних витрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, питома вага машин і устаткування в загальній вартості фондів є в прямій залежності; залежність фондовіддачі і рівня вартості одиниці устаткування обернена. Отже, для виміру впливу цих факторів на фондовіддачу наведену вище модель необхідно перетворити:

(19)

де Кмв — коефіцієнт матеріальних витрат;

Прус — продуктивність устаткування;

Кзм — коефіцієнт змінності роботи устаткування;

Сус — вартість одиниці устаткування;

ПВ — питома вага машин і устаткування в загальній вартості.

Приклад 4

Оцінити вплив чинників використання основних фондів на обсяг товарної продукції.

Таблиця 4 — Аналіз стану основних фондів та їх використання

Для оцінки впливу чинників використання ОВФ на обсяги товарної продукції використаємо метод абсолютних різниць (ланцюгових підстановок).

1. Використання впливу величини ОФ становить

— зміна величини ОВФ становить:

І = +125 · 1,93 = 241,25 тис. грн;

— зміна фондовіддачі дорівнює:

= 875 · 0 = 0 тис. грн;

2. Використання виробничих площ

— зміна виробничих площ становить

тис. грн.

— зміна випуску продукції на одиницю виробничої площі

тис. грн.

3. З використанням кількості верстатів:

— зміна виробітку за верстатом:

грн;

грн.

4. Використання відпрацьованого часу:

зміна кількості відпрацьованих годин:

грн;

зміна виробітку за одну верстато-годину:

грн.

Отже, проаналізувавши вплив чинників на обсяг виробництва товарної продукції, визначено резерви її збільшення за рахунок використання верстата (317,7 тис. грн).

Ще одним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність основних виробничих фондів — це відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних фондів:

(20)

де П — балансовий прибуток за звітний період.

Цей показник показує, скільки прибутку отримало підприємство в розрахунку на 1 гривню основних виробничих фондів.

Аналіз узагальнювальних показників ефективності використання основних виробничих фондів проводиться методом порівняння фактичного їх рівня за звітний період з аналогічними показниками минулих періодів (плановими показниками), вивчаються динаміка за кілька років, рівень виконання плану, виявляється вплив факторів на відхилення з фондовіддачі, резерви підвищення ефективності використання основних виробничих фондів і вплив зміни вартості фондів та ефективності їх використання на відхилення за обсягом продукції.

Щоб виявити резерви підвищення ефективності використання основних фондів, доцільно показники фондовіддачі, фондомісткості та рентабельності аналізованого підприємства порівняти з аналогічними показниками однотипних підприємств галузі.

Для більш повного аналізу показники ефективності використання основних фондів визначають за всіма основними фондами, фондами виробничого призначення, активною їх частиною.

6. Аналіз використання виробничої потужності

Аналіз використання виробничих потужностей — це важливий інструмент виявлення резервів розвитку підприємства, об'єктивної оцінки досягнутих результатів діяльності, обґрунтування шляхів підвищення напруженості планових завдань, одержання високих кінцевих результатів роботи підприємства.

Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції в номенклатурі й асортименті при повному використанні устаткування і виробничих площ із урахуванням запланованих заходів щодо впровадження передової техніки і технології, поліпшення організації виробництва і праці.

Виробнича потужність підприємства обчислюється за потужністю основних виробничих цехів, агрегатів, ділянок із застосуванням передових технологічних норм.

Аналіз використання всього виробничого потенціалу об'єднання (підприємства) проводиться за даними планового і звітного балансів виробничих потужностей, що складається в натуральних показниках, і у вартісному вираженні за всією продукцією, що випускається. Баланс виробничої потужності розраховується за формулою МК = МП + МТ + МР + МНП ± МЗМ — МВ, (21)

де Мк — виробнича потужність на кінець звітного (планового) періоду;

МП — виробнича потужність на початок звітного (планового) періоду;

Мт — приріст потужностей унаслідок технічного переозброєння діючих підприємств та інших організаційно-технічних заходів;

Мр — приріст потужностей унаслідок реконструкції діючих підприємств;

Мш — запровадження в дію нових потужностей за рахунок будівництва нових і розширення діючих підприємств;

± Мзм — збільшення або зменшення потужності внаслідок зміни номенклатури й асортименту продукції (зменшення або збільшення трудомісткості виробів);

Мв — зменшення потужності внаслідок вибуття основних фондів.

Правильно складений баланс виробничої потужності дозволить дати її характеристику, склад потужностей, структуру приросту і зменшення, тенденції зміни і рівень використання стосовно окремого виду продукції і загального обсягу виробництва.

Показники динаміки (темпи зростання) виробничої потужності обчислюються стосовно базисного року, планового і попереднього років. Відтворення потужностей характеризують показники абсолютного приросту, коефіцієнти відновлення і вибуття.

1. Індекс зростання виробничої потужності (К1) розраховують у такий спосіб:

(22)

де Мкр, Мпр — виробнича потужність відповідно на кінець і початок року.

2. Коефіцієнт відновлення виробничої потужності (К2) характеризує частку нових потужностей у складі всіх потужностей на кінець року:

(23)

де Мнов — потужність, введена у звітному періоді (році).

Для характеристики процесу відновлення виробничих потужностей застосовується коефіцієнт їх вибуття (К3), що характеризує частку потужностей, що вибувають, у їх складі на початок року:

(24)

де Мвиб — виробнича потужність, що вибула внаслідок застарілості, вичерпання запасів; К3 — величина, обернена, характеризує фактичний період випуску продукції на даних виробничих потужностях.

В аналізі необхідно використовувати також коефіцієнт інтенсивності відновлення (К4), обумовлений за допомогою співвідношення вибулих і нових потужностей:

(25)

Закінчуючи аналіз ефективності використання основних фондів, необхідно провести узагальнення резервів і розробити заходи щодо їх реалізації.

7. Напрями покращання використання основних фондів і виробничої потужності

Ефективне використання основних виробничих фондів пов’язане з основним завданням сучасного періоду реформування національної економіки — підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок поліпшення якості та зниження витрат на виробництво, оскільки в умовах конкуренції більшим попитом користується високоякісна і дешевша продукція.

Рисунок 1 — Напрямки результативності використання основних виробничих фондів і виробничої потужності

Список використаної літератури

1. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства / Н. В. Тарасенко. — Львів: ЛБІ НБУ, 2010. — 485 с.

2. Теория анализа хозяйственной деятельности: учеб. / В. В. Осмоловский, Л. И. Кравченко, Н. А. Русак и др.; под общ. ред. В. В. Осмоловского. — Мн.: Новое знание, 2011. — 318 с.

3. Теорія еколого-економічного аналізу: конспект лекцій / укладачі: Є. В. Мішенін, Н. В. Мішеніна, І. М. Сотник. — Суми: Вид-во СумДУ, 2004. — 153 с.

4. Фінансово-економічний аналіз: підручник / П. Ю. Буряк, М. В. Римар, М. Т. Бець та ін.; за заг. ред. П. Ю. Буряка, М. В. Римара. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 528 с.

5. Цигилик І.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: опорний конспект лекцій / І. І. Цигилик, С. О. Кропельницька, О. І. Мозіль. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 99 с.

6. Цигилик І.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: навчальний посібник / І.І. Цигилик, С. О. Кропельницька, О. І. Мозіль. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 99 с.

7. Шубіна С. В. Економічний аналіз: Практикум навчальний посібник / С. В. Шубін. — К.: Знання, 2007. — 230 с.

8. Экономический анализ: ситуации, тесты, примеры, задачи, выбор оптимальных решений, финансовое прогнозирование: учеб. пособие / под ред. М. И. Баканова, А. Д. Шеремета. — М.: Финансы и статистика, 2010. — 656 с.