Галузево-регіональні особливості реалізації соціально-трудових відносин

КУРСОВА РОБОТА

Галузево-регіональні особливості реалізації соціально-трудових відносин

Вступ

соціальний демографічний професійний праця В сучасних умовах розвитку ринкової економіки проблема регулювання соціально-трудових відносин є досить актуальною. Адже всім нам добре відомі проблемні питання, які пов’язані, перш за все, з низькою продуктивністю праці, низьким рівнем доходів, низькою якістю праці, високим рівнем корупції та порушенням норм трудового законодавства. Тому саме ці важливі питання потребують термінового дослідження.

Соціальні відносини — це відносини між різними соціальними групами та окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот. Такі відносини нерозривно пов’язані з трудовими відносинами й обумовлені ними.

Соціально — трудові відносини — це взаємодія та взаємозалежність суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Актуальність теми обумовлена визначенням соціально-трудового потенціалу і перспективи його реалізації в Київській області, що є визначальним для майбутнього всієї України.

Об'єктом дослідження даної роботи є соціально-трудові відносини в Київській області.

Предметом дослідження є соціально-трудові відносини, як вид соціальних відносин.

Метою роботи є дослідження особливостей реалізації соціально-трудових відносин в Київській області.

Завдання роботи — дослідження в Київській області загальної демографічної характеристики, договірного регулювання соціально-трудових відносин, організації оплати праці, організації робочого місця працівника, галузевого аспекту соціально-трудових відносин, особливостей розвитку галузей національної економіки, аналіз економічної активності населення, аналіз рівня життя населення.

1. Економічна активність населення Київської області

1.1 Загальна соціально — демографічна характеристика регіону

Територія Київської області розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра. На сході Київська область межує з Чернігівською і Полтавською, на півдні - з Черкаською, південному заході - з Вінницькою, на заході - з Житомирською, на півночі - з Гомельською областю Республіки Білорусь.

Київщина розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра. Її територія розташована у межах двох природних зон — зони змішаних лісів (Провінція Полісся) та Лісостепу, що обумовлює розмаїття природних ресурсів регіону.

Лісові масиви області розташовані на території нерівномірно, в одних адміністративних районах їх площі обмежені, а в других — обширні.

Лісистість області складає 21% і коливається в розрізі районів від 2,0% в зоні Лісостепу до 53,8% в зоні Полісся. Загальний запас деревостанів становить — 90,9 млн. куб. м, в тому числі хвойних лісових насаджень — 62,9 млн. куб. м.

Річкова мережа області переважно належить до басейну р. Дніпро і тільки незначна частина річок на півдні області до басейну р. Південний Буг.

Території, що покриті поверхневими водами в області займають 175,1 тис. га, що відповідає 6,2% загальної території.

Корисні копалини Київщині - це переважно будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глина, кварцові піски. Є поклади торфу і джерела мінеральних вод. У порівнянні з іншими областями України Київська область на корисні копалини бідна. ЇЇ мінерально-сировинна база на 16,4% складається з паливно-енергетичних корисних копалин (торф), на 50,5% - із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решта — це руди рідкісних металів, питні, технічні та мінеральні води.

Розглянемо динаміку структури чисельності населення в Київській області та в Україні в цілому, яка зображена в таблиці 1.1 (Додаток А), а також на рисунках 1.1 та 1.2.

Рис. 1.1 — Структура населення Київської області у 2001, 2006, 2011;2013 роках Рис. 1.2 — Структура населення України у 2001, 2006, 2011;2013 роках

Із даної таблиці ми бачимо, що з кожним роком населення у сільській місцевості зменшується. Це спостерігається як і в Київській області, так і в Україні. Ця проблема візуально зображена на рисунках 1.1 та 1.2.

З рисунків можна зробити чіткий висновок, що зменшення сільського населення не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення.

Виходячи з стрімких темпів скорочення сільського населення та чисельності сільських населених пунктів, які характерні для переважної більшості областей України, можна зробити очевидний висновок про зменшення ролі села в Україні, а заглибившись в структуру міграційних потоків з села в місто, взагалі вимальовуються невтішні перспективи.

Хоча ситуація в Київській області є дещо іншою, і з графіка 1.1 видно, що справді міграція з села у місто відбувалася, але зменшення сільського населення було різкішим ніж збільшення кількості міського, що означає, що зросла смертність в сільській місцевості.

За розрахунковий період з 2006 по 2013 рік, число міських мешканців по країні загалом зменшилося з 32 млн. 146 тис. до 31 млн. 179 тис., тобто на 967 тис. чол. Всього скорочення чисельності громадян України за останніх 8 років сягнуло 2 млн. 69 тис. чол. Чисельність населення Київської області з 2006 по 2013 рік зменшилося на 41 тис. чол.

Проаналізувавши чисельність населення допрацездатного (0−14 років), працездатного (15−64 років) та післяпрацездатного (65 і старше) віку, ми бачимо, що чисельність допрацездатного та післяпрацездатного віку приблизно однакова. Це спостерігається як в Україні, так і в Київській області.

Соціально-економічними наслідками зростання частки осіб післяпрацездатного віку у структурі населення стає збільшення споживання суспільних благ, спрямованих на соціальне забезпечення в старості. За умов обмеженості цих ресурсів поширюється бідність та поглиблюється нерівність за віком. Бідність населення похилого віку обумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов’язки працездатних верств населення.

Також збільшення частки осіб старше працездатного віку посилює демографічне навантаження на працездатне населення. Високе і постійне зростання рівня старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п’ята економічно активна особа — старша п’ятдесяти років, а кожна чотирнадцята — старша працездатного віку) створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Зменшення чисельності осіб допрацездатного віку свідчить про те, що відбувається зниження народжуваності і перехід до однодітності. Фахівці зазначають що дані тенденції стали характерною рисою демографічного старіння. Вони пов’язані зі змінами в дітородній поведінці населення, зумовленими, з одного боку, зовнішніми економічними умовами, які характеризують соціальний статус жінки у суспільстві, рівень її освіти, зайнятості, доходів, соціальної захищеності, а з іншого — ступенем задоволення особистих потреб та інтересів.

В Україні ці процеси також поєднуються із різким погіршенням здоров’я населення, у тому числі репродуктивного, високим рівнем смертності, що в розвинених країнах не спостерігається.

Всі проаналізовані дані є дуже невтішними, адже це означає, що відбувається депопуляція населення країни. Відкриті кордони, занепад охорони здоров’я, погіршення умов життя, економічна криза тощо, все це є причинами зменшення населення Україні.

Зазначені тенденції депопуляції істотно зменшують кількісні показники майбутнього трудового потенціалу, а це призводить до дефіциту трудових ресурсів.

Ураховуючи постійне зростання попиту на висококваліфікованих працівників, існує загроза подальшого погіршення економічної ситуації в Україні. Це може спричинити падіння життєвого рівня населення. І тому необхідні рішучі законопроекти, які дозволять хоча б зменшити швидкість депопуляції.

Висока смертність чоловіків працездатного віку є результатом комплексної дії багатьох причин. Зокрема, вона може бути пов’язана з відмінністю соціальних ролей чоловіків і жінок, їхньою різною схильністю до стресів, різним характером впливу економічної діяльності. Це зумовлює те, що вони більшою мірою беруть на себе ризики, пов’язані з цією діяльністю.

Необхідно також проаналізувати динаміку природного руху населення України та області (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 — Динаміка природного руху населення України та Київської області у 2006, 2011;2013 роках

У Київській області показник народжуваності є меншим від показника смертності. Хоча, кількість народжених з роками зростало і уже в 2013 році їх кількість сягала 20 511 осіб, що на 3128 більше за 2001 рік. Хоча в період 2012;2013 років спостерігається зменшення кількості народжених.

Щодо померлих, то в цьому випадку спостерігається зменшення чисельності, адже кількість смертей за 13 років скоротилася на 4272, але природній приріст населення залишається з позначкою «мінус».

Така ж тенденція спостерігається і в Україні. Отже, темпи відтворення населення залишаються критичними.

Як вже зазначалося вище, зменшення населення характеризується не тільки смертністю населення і зменшенням народжуваності, а й міграційними процесами.

Найпершою причиною міграційних процесів є трудова міграція. Вона зумовлена відсутністю робочих місць в містах, областях і в країні загалом, що стає вирішальним поштовхом для пошуку кращого життя, можливостей забезпечити себе і свою родину.

Київська область багата на робочі місця, через те, що місто Київ є столицею України. Саме тому ця область є центром всіх компаній, заводів, фірм, підприємств, тощо. А отже сюди мігрують на заробітки з усієї країни.

Розглянемо динаміку показників механічного руху населення України та Київської області (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 — Динаміка показників механічного руху населення в Україні та в Київській області у 2001, 2006, 2011;2013 роках

У 2002 році міграційний приріст мав тенденцію до скорочення, адже саме в цей час країна була у стані перехідного періоду, що супроводжувалося відсутністю робочих місць. Тому вже у 2006 році цей показник мав вже додатне значення, що означає, що стан на ринку праці в цей період стабілізувався.

Вплив трудової міграції на демографічну ситуацію в Київській області та в Україні в цілому неоднозначний. Вона спричиняє підвищення рівня незареєстрованих шлюбів (через послаблення сімейних зв’язків унаслідок від'їзду одного з одружених на тривалий термін), що може негативно позначитися на народжуваності. Крім того, постійні поїздки та виснажлива праця погіршують здоров’я індивідів, унаслідок чого може настати передчасна смерть. Крім того, Україна віддає робочу силу з високоякісними освітніми, кваліфікаційними, віковими характеристиками. Теоретично міграційні переміщення мали б сприяти підвищенню кваліфікації працівників, однак, працюючи переважно на некваліфікованих роботах, вони втрачають свою кваліфікацію, що в результаті погіршує людський потенціал країни.

Як бачимо з таблиці, формування міграційних потоків відбулося через кризові умови перехідного періоду за наступних факторів: криза 2008 року, низька заробітна плата, зростання безробіття та вимушена неповна зайнятість, поширення бідності, високий рівень майнового розшарування населення.

Таким чином, аналіз існуючих тенденцій міграції робочої сили дає підстави стверджувати, що за даних обставин для економіки країни трудова міграція є позитивним фактором, що зменшує напругу на внутрішньому ринку праці, знижує показники безробіття. Однак міграційний потік українців закордон занадто великий, що негативно впливає на демографічну ситуацію. Отже, виникає необхідність формування виваженої державної політики щодо регулювання трудових міграцій. Тільки створення необхідних соціально-економічних й правових умов життя населення надасть можливість повернути міграційні потоки в цивілізоване русло та змусить їх працювати на розвиток вітчизняної економіки.

1.2 Особливості регіонального ринку праці

Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всі сфери економіки. Він дає відповіді на питання «що?», «для кого?», «як?» виробляти. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві.

Економічно активне населення — це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

До економічно-активного населення не відносяться ті, хто в даний час не може виявити трудову активність: військовослужбовці за призовом; студенти, аспіранти, курсанти і школярі старших класів — всі денного навчання, ті, хто зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або хворими; особи, які зневірилися знайти роботу, інші особи, що не мають необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Зайняті економічною діяльністю — це особи у віці 15 — 70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві - не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні, (у визначенні МОП) — це особи у віці 18 — 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але в цей час ще не працюють.

Економічно неактивне населення, (за методикою МОП) — це особи у віці 15 — 70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні.

До цієї категорії належать:

- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

- особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

- особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Щоб детальніше вивчити ринок праці Київської області, а також для кращого ознайомлення з даними порівняємо її показники з показниками по Україні, що зображені в таблиці 1.4

Оцінити динаміку економічно активного населення Київської області та в Україні допоможуть рисунки 1.4.

Рис. 1.4 — Економічно активне населення Київської області у 2001, 2006, 2011;2013 роках За даними таблиці, з питань економічної активності Київської області, середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15−70 років у 2013 році порівняно з 2012 роком зменшилася на 0,1% та становила 807,8 тис. осіб. Із зазначеної кількості громадян 758,4 тис. осіб були зайняті економічною діяльністю, а решта — 49,4 тис. осіб, відповідно до методології Міжнародної Організації Праці (МОП), класифікувалися як безробітні. Чисельність економічно активного населення працездатного віку у 2013 р. порівняно з 2012 р. збільшилася на 0,7% та становила відповідно 767,9 тис. осіб, або 95,1% від чисельності зазначеної категорії населення віком 15−70 років. Рівень економічної активності населення віком 15−70 років збільшився з 63,2% у 2012 р. до 63,4% у 2013 р., а рівень економічної активності населення працездатного віку не змінився і становив 72,5%.

Чисельність зайнятого населення віком 15−70 років у 2013 р. порівняно з 2012 р. збільшилася на 0,9 тис. осіб, або на 0,1% та становила 758,4 тис. осіб, з яких особи працездатного віку складали 718,5 тис., або 94,7%. Рівень зайнятості населення віком 15−70 років збільшився за означений період в цілому по Київській області з 59,2% до 59,5%, а населення працездатного віку з 67,7% до 67,8%.

Упродовж 2013 року спостерігалася тенденція щодо зменшення обсягів безробіття. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15−70 років у 2013 р. порівняно з 2012 р. зменшилася на 1,4 тис. осіб, або на 2,8% та становила 49,4 тис. осіб. Серед безробітних 29,6 тис. осіб, або 59,9% складали мешканці міських поселень, решту — жителі сільської місцевості. Рівень безробіття населення віком 15−70 років (за методологією МОП) у цілому по Київській області впродовж 2012 р. зменшився на 0,2% та становив 6,1% економічно активного населення зазначеного віку, серед населення працездатного віку — 6,4%.

З графіку ми також бачимо, що відносно 10 та 5 років назад економічна активність населення, зайнятість економічно активного населення як у віці 15−70 років, так і працездатного віку, значно зменшилась, хоча останні 3 роки їхня чисельність почала зростати.

Різке зниження може бути пов’язане зі зменшенням чисельності населення області, міграцією, небажання працювати через низку таких причин як недостатня кількість вакансій, що подаються підприємствами в центри зайнятості, низький рівень пропонованої заробітної плати на більшості з них, несвоєчасна їх виплата, проблеми з працевлаштуванням випускників навчальних закладів, якість підготовки робітничих кадрів, тощо.

Для порівняння показників економічно активного населення Київської області з показниками по Україні, розглянемо рис. 1.5.

Рис. 1.5 — Економічно активне населення України у 2001, 2006, 2011;2013 роках Якщо порівняти дані з показниками в Україні, то можна зробити висновок, що відмінність чисельності економічно активного населення у віці 15 — 70 років, а також працездатного віку, є не значною, та у обох випадках в періоді 2001 по 2006 спадає, а у останні 3 роки — зростає. Така ж ситуація спостерігається і в чисельності зайнятого населення. Відповідно у період останніх років з 2011 по 2013 рік, чисельність безробіття зменшилася пропорційно збільшенню зайнятому населенню.

У Київській області за віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці 15?24 роки (13,5%).

Слід відмітити, що рівень безробіття населення віком 15−70 років (за методологією МОП) на 3,9% перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (6,1% проти 2,2%).

У порівнянні з іншими регіонами країни рівень безробіття (за методологією МОП) населення області віком 15−70 років займає четверту сходинку. При цьому, він був на 3,5% менше за максимальне значення цього показника в Чернігівській та Тернопільській областях (9,8%), менше на 0,5% за показник по Харківській області (6,8%) та на 0,8% більше за мінімальне в м. Києві (5,5%). Основними причинами незайнятості безробітних віком 15?70 років (за методологією МОП) у 2013 р. виступали: звільнення за власним бажанням (43,1%), вивільнення з причин економічного характеру (23,8%), непрацевлаштованість після закінчення навчальних закладів (14,8%).

Рівень зайнятості населення щороку коливається у бік збільшення в середньому на 0,3−0,4% У 2012 році рівень зайнятості по області менший за більш високі показники по Україні, а саме на 5,3% по м. Київ — 64,5%, на 2,2% по Дніпропетровській області.

Пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. На одне вільне робоче місце претендує 12 осіб серед службовців та працівників сфери торгівлі. Найбільша пропозиція робочої сили серед технічних службовців — 14 осіб на одне вільне робоче місце, найменша пропозиція серед менеджерів-професіоналів — 4 особи.

1.3 Оплата праці в регіоні

Доходи населення є одним з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного і соціального стану суспільства. В Україні доходи формуються в основному із заробітної плати, доходів від власності та від підприємницької діяльності, і державних трансфертів. Від рівня доходів безпосередньо залежить рівень забезпечення населення матеріальними та культурними благами, стан здоров’я і відтворення робочої сили. Держава прямо або опосередковано впливає на номінальні та реальні доходи населення, тому вивчення цієї проблеми є актуальним, особливо в регіональному розрізі.

Розглянемо розподіл населення Київської області за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у місяць, таблиця 1.5.

Таблиця 1.5 — Розподіл населення Київської області за доходами за 2006, 2011;2013 роки

Проаналізувавши таблицю 1.4 зазначимо, що у 2006 році найбільше населення отримувало дохід до 480 грн. (60,8%), у 2011 році у межах від 1920,1 до 2280 грн. (31,6%), 2012 і 2013 роках — у межах 1560,1 — 1920 грн. (24,5% і 25,5% відповідно). За 2011;2012 роки спостерігається зменшення доходу населення, а у 2012;2013 роках збільшення на 1% частки чисельності населення, що отримують заробітну плату у межах 1560,1 — 1920 грн., котра зафіксувалася на цьому рівні ще з 2011 року. Це означає, що рівень доходів населення Київської області зменшується.

Необхідно порівняти дані розподілу населення Київської області з даними по Україні. Тому проаналізуємо розподіл населення України за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у місяць, таблиця 1.6.

Таблиця 1.6 — Розподіл населення України за доходами (за 2006, 2011;2013 роки)

З даної таблиці ми бачимо, що у 2006 році найбільше населення отримувало дохід у межах 480,1 — 840 грн. (78,5%), в той час коли в Київській області більшість населення отримувало менше 480 грн. У 2011 році більшість населення України отримували дохід у межах від 1920,1 до 2280 грн. (29,4%), 2012 у межах 1200, 1 — 1560 грн. (23,9%), тобто спостерігається різкий обвал у доходах населення. Хоча дана тенденція не спостерігалася у Київській області в даний період. У 2013 році ситуація дещо покращилася, і більшість отримувало дохід у межах 1560,1 — 1920 грн. (22,1%).

Отже, протягом 5 років ситуація у розподілі доходів населення суттєво змінилася в плані того, що доходи стали розподілятися дуже нерівномірно, і з кожним роком ця нерівномірність зростає. Але помітні і позитивні тенденції у збільшенні розмірів доходу населення.

Рівень життя — характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний дохід на душу населення та кількість населення за межею бідності.

Отже, у 2001 році середня заробітна плата в Київській області була більшою за прожитковий мінімум на 46 грн., у відношенні до мінімальної заробітної плати в 2 рази більшою, у 2006 році - середня зарплата була більшою за прожитковий мінімум в 2 рази, а за мінімальну зарплату приблизно в 3 рази. В 2011, 2012 та в 2013 роках спостерігається теж саме відношення.

В Україні мінімальні життєві стандарти гарантує держава, в тому числі вона встановлює розмір мінімальної заробітної плати. Якщо розглянути динаміку мінімальної заробітної плати в країні з 2001 по 2013 рр., то в 2001 р. мінімальна заробітна плата становила всього лише 118 грн., її зростання проходить майже без зупину і на кінець 2013 р. вона становила 1218 грн., що в 10 раз більше ніж 2001 р.

Та якщо розглянути прожитковий мінімум для працездатних осіб, то ми бачимо, що мінімальна заробітна плата у 2001 та 2006 роках не задовольняла мінімальних потреб, які необхідні для людини. У 2011;2013 роках ситуація змінилася і мінімальна зарплата повинна задовольняти весь той мінімум необхідний для підтримки життєво необхідних речей та послуг, що означає, що порівняно з даними 10 років назад, рівень життя в Україні підвищився.

Середня заробітна плата — економічний показник, який характеризує розмір нарахованої заробітної плати, яка припадає на одного працівника підприємства, організації; визначається поділом загальної суми нарахованої заробітної плати на середню чисельність працівників.

Діюча методика розрахунку середньої зарплати дісталася колишнім країнам СНД від радянських часів і не відображає реальну картину. В європейських країнах існує інша методика розрахунку середнього заробітку, що базується на визначенні медіальної зарплати. При розрахунку середньої зарплати медіана ділить ринок навпіл, одна половина працівників заробляє більше цього рівня, а інша менше. Економісти називають медіанний розрахунок середньої зарплати більш об'єктивним. Наприклад, п’ять українців заробляють 1000, 1100, 1200, 1300 і 100 000 гривень відповідно. Середня арифметична зарплата в такій ситуації становить 20 920 гривень, а медіанна — 1200 гривень. Це зарплата людини, яка перебуває в середині ряду зарплат. Дані по медіанній заробітній платі українців Держкомстат приховує.

Розглянемо середню заробітну плату по Україні та Київській області за досліджувані роки, таблиця 1.7.

Таблиця 1.7 — Середня заробітна плата в Україні та Київській області

Розглянувши дану таблицю, ми бачимо, що в 2001 році середня заробітна плата в області та в країні була майже однакова (377 грн. і 376 грн. відповідно), різниця становила 1 грн., через 5 років ситуація змінилася, але не так помітно (1060 грн. і 1043 грн.), різниця вже становила 17 грн. Вже у 2011 році, різниця збільшилася до 128 грн., у 2012 році - до 137 грн., а у 2013 році зменшилася — до 95 грн.

У 2001 році середня заробітна плата як в Україні, та і в Київській області, була на 45 грн. більше за мінімальний прожитковий мінімум цього ж року. У 2006 році середня заробітна плата в Київській області була більшою за прожитковий мінімум вже на 555 грн., у 2011 році - на 1763 грн., у 2012 році - на 2035 грн., у 2013 році - на 2151 грн.

У 2013 році у середньому по Україні номінальна заробітна плата складала 3274 грн. Вищі за середні показники в Україні були зафіксовані у Київській (3351 грн.), Дніпропетровській (3336 грн.), Донецькій (3755 грн.), Луганській (3337 грн.) областях. Це може бути пояснено промисловою спеціалізацією цих регіонів. А найменша номінальна заробітна плата — у Тернопільській (2359 грн.), Херсонській (2464 грн.) та Чернівецькій (2484 грн.) областях, які відносяться до аграрних регіонів.

Територія Київської області розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра.

З кожним роком в Київській області та в Україні населення у сільській місцевості зменшується. Цю тенденцію не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення. Це означає, що відбувається депопуляція населення. Також аналіз статистичних даних показав, що населення в досліджуваній області та в самій країні старіє.

Аналіз існуючих тенденцій міграції робочої сили дає підстави стверджувати, що за даних обставин для економіки країни трудова міграція є позитивним фактором, що зменшує напругу на внутрішньому ринку праці, знижує показники безробіття. Однак міграційний потік українців закордон занадто великий, що негативно впливає на демографічну ситуацію. Отже, виникає необхідність формування виваженої державної політики щодо регулювання трудових міграцій.

Відносно 10 та 5 років назад економічна активність населення, зайнятість економічно активного населення як у віці 15−70 років, так і працездатного віку, значно зменшилась, хоча останні 3 роки їхня чисельність почала зростати. Різке зниження пов’язане зі зменшенням чисельності населення області, міграцією, небажання працювати через низку таких причин як недостатня кількість вакансій, що подаються підприємствами в центри зайнятості, низький рівень пропонованої заробітної плати на більшості з них, несвоєчасна їх виплата, проблеми з працевлаштуванням випускників навчальних закладів, якість підготовки робітничих кадрів професійно-технічними навчальними закладами не задовольняє вимоги роботодавців через навчання на застарілій матеріальній базі, тощо.

Проаналізувавши розподіл доходу населення, ми прийшли до висновку, що протягом 5 років ситуація у розподілі доходів населення суттєво змінилася в плані того, що доходи стали розподілятися дуже не рівномірно, і з кожним роком ця нерівномірність зростає. Але помітні і позитивні тенденції у збільшенні розмірів доходу населення. Також розглянувши показники мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, можна зробити висновок, що відносно 10 років назад, рівень життя населення значно покращився, та має прогресивні тенденції.

2. Галузеві особливості регулювання соціально-трудових відносин

2.1 Особливості розвитку охорони здоров’я у Київській області

Економіка області - складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається переважним розвитком важкої індустрії у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю і високоінтенсивним сільським господарством зерно-бурякового і м’ясо-молочного напрямів.

Промисловість. Прискорено розвиваються галузі, які визначають науково-технічний прогрес (машинобудування і металообробка, в тому числі приладобудування, електронна, електроенергетика, порошкова металургія, хімія і нафтохімія), а також нові для області виробництва — мікробіологічне і картонно-паперове. На території області розташовані Трипільська ТЕС, Київська ГЕС, Київська ГАЕС. Підприємства машинобудівної і металообробної галузей випускають хімічне устаткування, машини для тваринництва і кормовиробництва, екскаватори, меліоративну техніку, технологічне устаткування для підприємств торгівлі, а також товари побутового призначення. В Пролісках, на східній околиці Києва, працює Бориспільський автобусний завод. Завод випускає 1.700 автобусів в рік різноманітних модифікацій. Завод активно співпрацює з науково-дослідним інститутом автомобілебудування «Еталон».

Серед діючих підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості - Білоцерківське виробниче об'єднання шин і гумоазбестових виробів і завод гумотехнічних виробів, Броварський завод пластмас. Мікробіологічна промисловість представлена Трипільським біохімічним заводом. В Обухові картонно-паперовий комбінат. Підприємства харчової промисловості: цукрові (основні - в Яготині і смт Гребінки), молочні, маслоробні, спиртові, крохмальні, консервні заводи, м’ясо-птахокомбінати.

На території області - 21 комбікормовий завод. Легка промисловість об'єднує підприємства швейної, трикотажної шкіряної, льонообробної галузей (розташовані в містах Переяславі-Хмельницькому, Фастові, Сквирі, Білій Церкві, Броварах, Богуславі, Василькові та ін.). На базі місцевих мінерально-сировинних і лісових ресурсів розвинена будівельна і деревообробна промисловість: заводи залізобетонних виробів (Біла Церква, Бровари, Вишгород), цегляні, по обробці граніту (Буча), скляні, по виробництву санітарно-технічних виробів. Добування граніту поблизу Богуслава і Білої Церкви.

На території області сформувалися Київський і Білоцерківський промислові вузли. Спеціалізацію Білоцерківського вузла визначають хімічна і машинобудівна промисловість, доповнена харчовою промисловістю. Серед багатогалузевих промислових центрів області найбільші - Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, які входять в Київський промисловий вузол.

Сільське господарство. У структурі сільського господарства за валовою продукцією перше місце посідає тваринництво (54,7%, 1985). В області 1771 тис. га під сільськогосподарськими угіддями. Площа зрошуваних земель — 122,3 тис. га, осушених — 176,8 тис. га. Найбільша зрошувальна система Бортницька. Сільське господарство області характеризується розвиненим високотоварним зерновим господарством (основна культура — озима пшениця), виробництвом технічних культур (цукровий буряк, льон-довгунець), картоплі, овочів.

Тваринництво спеціалізується на виробництві м’ясо-молочної продукції, яєць. В усіх районах області провідним є скотарство, крім того в лісо-степовій зоні значний розвиток одержали свинарство та птахівництво. Розвинені також кролеводство, бджолярство, рибне господарство.

У 2010 в області намолочено понад два мільйони тонн зерна. Середня урожайність склала 34 центнера з гектара.

Транспорт. Розвинений залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниці - 1100 км (2008 р.). Через територію області проходять лінії: Москва-Київ-Львів, Київ-Дніпропетровськ-Донецьк тощо. Електрифіковані приміські ділянки залізниці: Київ-Фастів-Козятин, Київ-Фастів-Миронівка, Київ-Тетерів, Київ-Ніжин, Київ-Яготин. Залізничні вузли: Київ, Фастів, Миронівка. Довжина автомобільних доріг — 7760 км, в тому числі з твердим покриттям — 7489 км. Найважливіші автомобільні дороги: Санкт-Петербург-Київ-Одеса, Київ-Харків, Київ-Дніпропетровськ. Судноплавство по Дніпру, Десні, Прип’яті. У Києві - аеропорти Бориспіль і Жуляни. Військові аеродроми у Білій Церкві та Узині. Газопроводи: Уренгой-Помари-Ужгород, Шебелинка-Полтава-Київ.

Спортивна діяльність. Фізична культура і спорт є важливою складовою частиною виховного процесу дітей і підлітків, учнівської та студентської молоді і відіграють значну роль у зміцненні здоров’я, підвищенні фізичних і функціональних можливостей організму людини, забезпеченні здорового дозвілля, збереженні тривалості активного життя дорослого населення.

В області проводиться робота, спрямована на стабілізацію розвитку масової фізичної культури і спорту, збереження та примноження всіх складових її діяльності. Проте, незважаючи на отримані досягнення і здобутки, рівень розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту мало відповідає сучасним вимогам і не може задовольнити потреби населення. Лише 8,7 відсотка населення області залучено до занять фізичною культурою і спортом (загальнодержавний показник 13 відсотків).

Варто виокремити основні проблемні питання галузі. Насамперед, це незадовільний стан утримання і використання матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту області. Через відсутність стабільних джерел фінансування діюча система спортивних споруд не відповідає санітарно-гігієнічним і технічним вимогам.

Украй незадовільно забезпечено спортивними об'єктами населення сільської місцевості, де на 160 сіл припадає один стадіон, на 30 сіл — один спортивний зал. Майже 700 сільських населених пунктів взагалі не мають спортивних споруд.

Негативний вплив на окреслену сферу має відсутність чітко скоординованої програми взаємодії різних державних структур і громадських організацій, які беруть участь у фізкультурно-спортивному русі.

Складна ситуація склалася із кадровим забезпеченням сфери фізичної культури і спорту. Нині тільки 4 відсотки трудових колективів області мають штатних спеціалістів, які проводять фізкультурно-оздоровчу роботу. Штатні інструктори-методисти відсутні на підприємствах, в установах, організаціях більше ніж у 50 відсотків районів і міст області.

Недостатня увага приділяється фізичному вихованню в сім'ях, загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, відбувається згортання фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у виробничій сфері.

Зазначені проблеми розвитку фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи та зумовлені ними негативні соціальні наслідки не знайшли адекватного відображення у суспільній свідомості як проблеми загальносоціального значення. Громадська думка та соціальна практика здебільшого ігнорують можливості фізичної культури і спорту у вирішенні важливих соціально-економічних проблем. Це призвело до значного погіршення фізичного стану працездатної частини населення, зростанню захворювань, посиленню проявів тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії тощо.

Звідси випливає гостра потреба у визначенні програмних підходів та пріоритетних напрямів фізичного виховання, фізичної культури і спорту, необхідності формування, насамперед у молоді, позитивного іміджу спортивно-масової роботи, які б забезпечували ефективне функціонування галузі в сучасних умовах.

2.2 Галузевий аспект соціально-трудових відносин

Розподіл працівників, які зайняті в галузі спортивної діяльності за розмірами нарахованої їм заробітної плати (кількість працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу, встановленого на березень) за березень 2015 року становить 8182 осіб з них: до 1218,00 грн. — 8,9%; від 1218,01 до 1500,00 — 20,9%; від 1500,01 до 2000,00 — 20,0%; від 2000,01 до 2500,00 -14,7%; від 2500,01 до 3000,00 — 11,2%; від 3000,01 до 3500,00 — 7,7%; від 3500,01 до 4000,00 — 5,8%; від 4000,01 до 5000,00 — 6,6%; від 5000,01 до 10 000,00 — 4,1%; понад 10 000,00 — 0,1%.

Щодо руху кадрів та використання робочого часу працівників у спортивній діяльності в регіоні у січні березні 2015 року, то було прийнято 1354 особи, кількість вибулих осіб становить 410. Кількість і робочий час найманих працівників спортивної діяльності на квітень 2015 року:

1. Середньооблікова кількість штатних працівників 8447 осіб;

2. Середня кількість працівників в еквіваленті повної зайнятості 8721 особи;

3. В середньому штатними працівниками було відпрацьовано 135 годин.

Розглянемо динаміку ЗП в галузі у межах Київської області в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Динаміка ЗП в галузі спортивної діяльності у Київській області у 2011;2014 рр.

Провівши аналіз даних таблиці, можна зробити такі висновки, що рівень середньої ЗП штатного працівника перевищував розмір мінімальної ЗП, що є позитивним фактором, адже гарантує працівнику можливість забезпечення мінімальних потреб, але він не перевищував розмір ЗП в області, що є негативним фактором.

2.3 Договірне регулювання соціально-трудових відносин в галузі

Регулювання соціально — трудових відносин в галузі спортивної діяльності регламентується галузевою угодою між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілкипрацівниківосвіти і науки України на 2011;2015 роки.

Галузева угода укладена між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Україницентральним органом виконавчої влади з однієї сторони, та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України з другої сторони.

Регулювання трудових і соціально-економічних відносин на галузевому та виробничому рівнях здійснюється на засадах рівноправності, гендерної рівності, недопущення дискримінації залежно від статі, національності, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, соціального і майнового статусу, місця проживання.

Щодо режиму праці та відпочинку сторони домовились:

§ Періоди, впродовж яких у навчальних закладах не здійснюється навчальний процес (освітня діяльність) у зв’язку із санітарно-епідеміологічними, кліматичними чи іншими, не залежними від працівників обставинами, є робочим часом педагогічних та інших працівників. У зазначений час працівники залучаються до навчально-виховної, організаційно-методичної, організаційно-педагогічної робіт відповідно до наказу керівника закладу в порядку, передбаченому колективним договором та правилами внутрішнього трудовогорозпорядку.

§ Залучення учителів, які здійснюють індивідуальне навчання дітей за медичними показаннями, до виконання іншої організаційно-педагогічної роботи у канікулярний період, здійснюється в межах кількості годин навчального навантаження, установленого при тарифікації до початку канікул.

§ Тривалість робочого часу педагогічних працівників, залучених у період, що не збігається із щорічною оплачуваною відпусткою, на строк не більше одного місяця до роботи в оздоровчі табори з денним перебуванням дітей, що діють в канікулярний період у тій же місцевості на базі загальноосвітніх та інших навчальних закладів, не може перевищувати кількості годин, встановлених при тарифікації до початку такої роботи, чи при укладенні трудового договору.

§ Залучення педагогічних працівників у канікулярний період, якийне збігається з їх щорічною оплачуваною відпусткою, до роботи в оздоровчих таборах, розташованих в іншій місцевості, здійснюється лише за згодою працівників.

· Режим виконання організаційної, методичної, наукової роботи регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку вищого навчального закладу, планами науково-дослідних робіт, програмами, індивідуальними планами робіт. Правилами внутрішнього трудового розпорядку, іншими локальними актами можна регулювати виконання зазначених видів робіт як безпосередньо у вищому навчальному закладі, так і за його межами.

Щодо нормування і оплати праці сторони домовились:

§ Забезпечити дотримання положень ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» стосовно реалізації прав керівниками вищих навчальних закладів самостійно затверджувати структуру та штатні розписи навчальних закладів за умови попереднього погодження їх з профспілковими комітетами.

§ Вживати заходів для своєчасної і в повному обсязі виплати заробітної плати працівникам закладів освіти і науки за період відпусток, а також поточної заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

§ Кваліфікувати несвоєчасну чи не в повному обсязі виплату заробітної плати як грубе порушення законодавства про працю та цієї угоди і вживати спільних оперативних заходів відповідно до законодавства.

§ Проводити моніторинг та регулярно, не рідше одного разу на квартал, обмінюватися інформацією про стан дотримання законодавства і положень угоди у сфері оплати праці та здійснювати заходи за фактами виявлених порушень.

§ Вживати заходів для:

— удосконалення умов оплати праці працівників галузі, зокрема музичних керівників дошкільних навчальних закладів, працівників методичних кабінетів, спеціалістів управлінь, відділів освіти, бухгалтерій, старших лаборантів, завідувачів лабораторій вищих навчальних закладів, інженерів з охорони праці та інших працівників з метою підвищення рівня заробітної плати;

— забезпечення реформування умов оплати праці працівників галузі з метою приведення їх до норм законодавства про освіту з урахуванням положень Рекомендацій про положення учителів, викладачів вищої школи, розроблених ЮНЕСКО.

§ Вживати заходів для передбачення необхідних видатків у бюджеті на відповідні роки для впровадження норм ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо рівня стипендіального забезпечення.

§ Опрацьовувати в межах визначених законодавством повноважень проекти законодавчих актів щодо оплати праці працівників освіти, науки; направляти відповідні пропозиції до Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Щодо охорони праці та здоров’я сторони:

§ Сприятимуть виділенню коштів з бюджетів усіх рівнів в обсязі не менше як 0,2 відсотка від фонду оплати праці відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону праці».

§ Забезпечать контроль:

— за виконанням заходів щодо створення здорових, безпечних умов праці і навчання для учасників навчально-виховного процесу відповідно до Закону України «Про охорону праці», інших нормативно-правових актів з охорони праці;

— за реалізацією заходів з охорони праці, передбачених колективними договорами, угодами в закладах освіти і науки, за безпечною експлуатацією будівель і споруд установ і закладів освіти та науки, якістю проведення технічної інвентаризації, планового попереджувального ремонту.

Також сторони Угоди рекомендують керівникам закладів та установ освіти і науки:

§ При встановленні вчителям, викладачам навчального навантаження на новий навчальний рік зберігати, як правило, його обсяг, а також дотримуватися принципу наступності роботи, викладання предметів у класах, групах.

§ Установлювати педагогічним працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, навчальне навантаження під час тарифікації на відповідний навчальний рік у обсязі не менше ставки. На період їх відпустки години навчального навантаження тимчасово передавати іншим вчителям, викладачам. Після закінчення відпустки забезпечувати педагогічним працівникам навантаження, встановлене при тарифікації на початок навчального року.

§ Вживати заходів для забезпечення учителів, викладачів викладацькою роботою в обсязі не менше ставки заробітної плати. За відсутності такої можливості довантажувати їх до встановленої норми годин іншими видами навчально-виховної роботи.

§ З метою дотримання вимог Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 20 липня 2004 року № 601, при встановленні доплат за завідування навчальними кабінетами:

— не обмежувати типів та кількості навчальних кабінетів загальноосвітніх навчальних закладів, за завідування якими встановлюється додаткова оплата;

— забезпечити оплату за завідування одним працівником кількома навчальними кабінетами.

§ Здійснювати відповідні доплати керівним працівникам навчальних закладів, які виконують на підставі норм чинного законодавства викладацьку роботу, за умови покладення на них у випадках виробничої необхідності обов’язків по завідуванню відповідними навчальними кабінетами чи класних керівників.

§ Встановлювати розміри доплат за суміщення професій, посад, розширення зони обслуговування, за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників без звільнення від своєї основної роботи на підставі колективних договорів з використанням на цю мету усієї економії фонду заробітної плати за відповідними посадами.

§ Здійснювати додаткову оплату за роботу в нічний час (з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку) працівникам, які за графіками роботи працюють у цей час, у розмірі 40% посадового окладу (ставки заробітної плати).

§ Забезпечити оплату праці відповідно до ст. 106 КЗпП України як за надурочну роботу в подвійному розмірі:

— працівникам дошкільних навчальних закладів за роботу понад встановлену норму з причини невиходу на роботу змінника або у випадках, коли батьки несвоєчасно забирають дітей з дошкільного закладу і робота виконується за межами робочого часу, встановленого графіками роботи;

— працівникам дитячих оздоровчих таборів, які виконують з ініціативи роботодавця роботу за межами робочого часу, встановленого графіками роботи.

§ Здійснювати оплату праці в галузі за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні у подвійному розмірі.

§ Зберігати за працівниками, які брали участь у страйку через невиконання норм законодавства, колективних договорів та угод з вини роботодавця, заробітну плату в повному розмірі на підставі положень колективних договорів і угод.

§ Забезпечити своєчасну виплату заробітної плати в робочі дні у строки, встановлені колективним договором з дотриманням положень ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначати в колективних договорах за погодженням з профкомами, але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

§ У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітну плату виплачувати напередодні.

§ Здійснювати виплату заробітної плати через установи банків відповідно до чинного законодавства лише на підставі особистих заяв працівників.

§ Забезпечувати компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати згідно з чинним законодавством.

§ Своєчасно здійснювати індексацію грошових доходів працівників, осіб, які навчаються, відповідно до чинного законодавства у зв’язку із зростанням цін і тарифів на споживчі товари та послуги.

§ Передбачити в кошторисах видатки на преміювання, надання матеріальної допомоги працівникам установ і закладів освіти, стимулювання творчої праці і педагогічного новаторства керівних і педагогічних працівників у розмірі не менше 2 відсотків планового фонду заробітної плати.

§ Забезпечити матеріальне стимулювання працівників, нагороджених знаком «Відмінник освіти України», а також переможців конкурсів «Учитель року», «Класний керівник».

§ Забезпечувати оплату праці працівників закладів та установ освіти і науки за заміну будь-яких категорій тимчасово відсутніх працівників.

§ Забезпечити оплату праці працівників вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації та закладів, яким надано статус національних, відповідно до діючих нормативних документів.

· Передбачати відповідні зобов’язання з оплати праці в колективних договорах, угодах.

Галузева угода укладена на основі Закону України «Про колективні договори і угоди».

Загалом галузева угода не порушує законодавство України щодо оплати праці і відповідає генеральній угоді, а в деяких випадках навіть підвищує нормативи, вказані в ній.

Економіка області - складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається переважним розвитком важкої індустрії у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю і високоінтенсивним сільським господарством зерно-бурякового і м’ясо-молочного напрямів.

Фізична культура і спорт є важливою складовою частиною виховного процесу дітей і підлітків, учнівської та студентської молоді і відіграють значну роль у зміцненні здоров’я, підвищенні фізичних і функціональних можливостей організму людини, забезпеченні здорового дозвілля, збереженні тривалості активного життя дорослого населення.

В області проводиться робота, спрямована на стабілізацію розвитку масової фізичної культури і спорту, збереження та примноження всіх складових її діяльності. Проте, незважаючи на отримані досягнення і здобутки, рівень розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту мало відповідає сучасним вимогам і не може задовольнити потреби населення.

Щодо руху кадрів та використання робочого часу працівників у спортивній діяльності в регіоні у січні березні 2015 року, то було прийнято 1354 особи, кількість вибулих осіб становить 410. Рівень середньої ЗП штатного працівника перевищував розмір мінімальної ЗП, що є позитивним фактором, адже гарантує працівнику можливість забезпечення мінімальних потреб, але він не перевищував розмір ЗП в області, що є негативним фактором.

Регулювання соціально — трудових відносин в галузі спортивної діяльності регламентується галузевою угодою між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011;2015 роки.

3. Реалізація соціально трудових відносин в організації

3.1 Професійно-кваліфікаційні характеристики працівників в галузі

Згідно Випуску 85 «Спортивна діяльність» довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників у спортивній діяльності виділяють такі професії: 1) з категорії професіоналів, фахівців, керівників:

2) з категорії робітників:

Розглянемо кваліфікаційні вимоги до таких працівників спортивної діяльності, а саме: 1) з категорій професіоналів, фахівців, керівників — директор комплексу; 2) з категорії робітників — ремонтувальник площинних спортивних споруд.

Директор комплексу повинен знати: закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови Кабінету Міністрів України з питань фізичної культури і спорту, господарської діяльності; накази та нормативні документи Держкомспорту України; основи економіки та госпрозрахунку; організацію виробництва, праці та управління; трудове законодавство; державну мову.

Директор комплексу повинен відповідати таким кваліфікаційним вимогам: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст або бакалавр). Післядипломна освіта в галузі управління. Стаж роботи за професією: для магістра або спеціаліста — не менше 2 років, бакалавра — не менше 3 років.

2) Ремонтувальник площинних спортивних споруд має такі завдання та обов’язки:

Ш Забезпечує своєчасну і якісну підготовку спортивних споруд.

Ш Бере участь у підготовці площинних спортивних споруд до експлуатації.

Ш Дбайливо ставиться до спортивного інвентарю і обладнання, своєчасно проводить огляд та ремонт площинних спортивних споруд.

Ш Забезпечує економне використання водо — та енергоносіїв.

Ш Відповідає за правильність налагодження і правильну експлуатацію площинних спортивних споруд.

Ш Бере участь у проведенні капітального та поточного ремонтів площинних спортивних споруд.

Ремонтувальник площинних спортивних споруд повинен знати: норми використання спортивного інвентарю та спортивних споруд; правила пожежної безпеки та санітарно-технічні норми.

Ремонтувальник площинних спортивних споруд повинен відповідати таким кваліфікаційним вимогам: професійно-технічна освіта або повна чи базова загальна середня освіта та професійна освіта безпосередньо на виробництві. Без вимог до стажу роботи.

3.2 Організація робочого місця працівників

Організації робочих місць їх раціональне планування є одним з найважливіших питань при організації виробництва.

Раціональне просторове розміщення всіх матеріальних елементів виробництва: устаткування, технологічного й організаційного оснащення, інвентарю, що забезпечують ощадливе використання виробничої площі, високопродуктивну і безпечну працю — це планування робочого місця.

Раціональне планування робочого місця передбачає чіткий порядок і сталість розміщення предметів, засобів праці і документації. Те, що потрібно для виконання робіт частіше, розташовано в зоні легкої досяжності робочого простору. Моторне поле — це простір робочого місця, в якому можуть здійснюватися рухові дії людини. Максимальна зона досяжності рук — це частина моторного поля робочого місця, обмеженого дугами, що описуються максимально витягнутими руками при русі їх у плечовому суглобі. Оптимальна зона — частина моторного поля робочого місця, обмеженого дугами, описуваними передпліччя при русі в ліктьових суглобах з опорою в точці ліктя і з відносно нерухомим плечем.

Організація робочого місця роботи директора комплексу і ремонтувальника площинних спортивних споруд передбачає найзручніше для високопродуктивної праці планування і розміщення різних засобів праці, гарантує безпеку роботи, додержання чистоти, порядку і нормальних умов роботи на робочому місці, організацію безперебійного обслуговування його всім необхідним, найбільш правильне розміщення інструменту і заготовок, усування зайвих рухів, що гальмують продуктивну працю, застосування раціональних трудових прийомів.

При організації робочого місця директора комплексуповинні бути дотримані наступні основні умови: оптимальне розміщення обладнання, що входить до складу робочого місця; достатній робочий простір, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і переміщення; необхідно природне і штучне освітлення для виконання поставлених завдань; рівень акустичного шуму не повинен перевищувати допустимого значення.

Основними елементами при створені робочого місця директора комплексу є письмовий стіл і крісло. Основним робочим положенням є положення сидячи.

При проектуванні письмового столу варто враховувати наступне: висота столу повинна бути вибрана з урахуванням можливості сидіти вільно, у зручній позі, при необхідності спираючись на підлокітники; нижня частина столу повинна бути сконструйована так, щоб працівник міг зручно сидіти, не був змушений підтискати ноги; поверхня столу повинна мати властивості, що виключають появу відблисків у поле зору працівника; конструкція столу повинна передбачати наявність висувних ящиків (не менше 3 для зберігання документації, лістингів, канцелярських приналежностей, особистих речей). Важливим моментом є також раціональне розміщення на робочому місці документації, канцелярських приладів, що повинно забезпечити працюючому зручну робочу позу, найбільш економічні руху і мінімальні траєкторії переміщення працюючого і предмета праці на даному робочому місці.

Важливим елементом робочого місця директора комплексу є крісло, при будь-якому робочому положенні працівника його поза повинна бути фізіологічно правильно обґрунтована, тобто положення частин тіла повинно бути оптимальним. Для задоволення вимог фізіології, що випливають з аналізу положення тіла людини в положенні сидячи, конструкція робочого сидіння повинна відповідати таким основним вимогам: допускати можливість зміни положення тіла, тобто забезпечувати вільне переміщення корпуса і кінцівок тіла один щодо одного; допускати регулювання висоти в залежності від росту працюючої людини; мати злегка увігнуту поверхню, мати невеликий нахил.

Під час виконання робіт обов’язково слід додержуватись усіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Працювати на висоті можна лише несправних пристроях.

Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.

3.3 Організація оплати праці

Оплата праці (заробітна плата) — грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу.

Заробітна плата працівника незалежно від виду підприємства визначається його особистим трудовим вкладом, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.

Розміри, порядок нарахування і виплати заробітної плати регулюються чинним законодавством України, відповідними наказами і постановами, галузевими інструкціями.

Визначення форм і систем оплати праці і матеріального заохочення, розмірів тарифних ставок і посадових окладів, а також затвердження положень про преміювання і виплату винагороди за підсумками роботи за рік здійснюється підприємствами самостійно за погодженням з профспілковими комітетами і відображається в колективних договорах з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Галузевою угодою. При цьому, адміністрація кожного підприємства забезпечує зв’язок оплати праці з її результатами.

Існують дві форми оплати праці це: почасова та відрядна заробітна плата.

Відрядна оплата праці-це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Відрядну систему оплати праці на підприємстві найбільше доцільно застосовувати в наступних випадках:

— є можливість точного обліку обсягів виконуваних робіт;

— є значні замовлення на виготовлювану продукцію, а чисельність робітників обмежена;

— одне зі структурних підрозділів підприємства (цех, ділянка, робоче місце) є «вузьким» місцем, тобто стримує випуск продукції в інших технологічно взаємозалежних підрозділах;

— застосування цієї системи негативно не відобразиться на якості продукції;

— існує гостра необхідність у збільшенні випуску продукції в цілому по підприємству.

Відрядну оплату праці не рекомендується використовувати в тому випадку, якщо:

— погіршується якість продукції;

— порушуються технологічні режими;

— погіршується обслуговування устаткування;

— порушуються вимоги техніки безпеки;

— перевитрачаються сировина і матеріали.

Погодинна оплата праці - це оплата праці за відпрацьований час.

Погодинну систему оплати праці найбільш вигідно застосовувати, якщо:

— на підприємстві функціонують потокові і конвеєрні лінії зі строго заданим ритмом;

— функції робітника зводяться до спостереження і контролю за ходом технологічного процесу;

— витрати на визначення планової та облік зробленої кількості продукції відносно великі;

— кількісний результат праці не може бути виміряний і не є визначальним;

— якість праці важливіше його кількості;

— робота є небезпечною;

— робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню;

— на даний момент збільшення випуску продукції (робіт, послуг) на тому або іншому робочому місці є недоцільним для підприємства;

— збільшення випуску продукції може призвести до браку або зниження її якості.

У даній курсовій роботі для визначення заробітної плати директора комплексу та ремонтувальника площинних спортивних споруд ми використаємо почасову форму оплати праці, оскільки для даних робітника та працівника така система буде найбільш доцільною тому, що вони не виготовляють якоїсь конкретної продукції, яку можна було б виміряти в натуральних одиницях.

Як вже зазначалося раніше, мінімальний розмір тарифної ставки (місячного окладу) працівника, який виконує роботу, установити на рівні не менше 100% законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати.

Розрахуємо почасову заробітну плату для робітника ремонтувальника площинних спортивних споруд за травень 2014 року. Відповідно до Галузевої угоди тарифний коефіцієнт робітника становить 1,54. Законодавством встановлено, що мінімальний розмір заробітної плати становить 1218,00 грн./міс. Відомо, що робочий день ремонтувальника площинних спортивних споруд 8 годин, а кількість відпрацьованих днів 20. Робітник відпрацював 160 годин за місяць.

1) Розрахуємо мінімальну заробітну плату для ремонтувальника:

ЗП_мін= 1218,00*1,0 = 1218,00 (грн.)

2) Розрахуємо годинну заробітну плату:

ЗП_год = 1218,00 / 160 = 7,61 (грн./год.)

3) Врахувавши тарифний коефіцієнт 1,54, тарифна ставка робітника буде становити:

Ст₅ = 7,61*1,54 = 11,72 (грн./год.)

4) Маючи тарифну ставку, кількість робочих днів і тривалість зміни можна розрахувати мінімальну заробітну плату:

ЗП = 11,72 *20*8 = 1875,20 (грн./міс)

5) За інтенсивність праці електромеханіку було нараховано надбавку у розмірі 12% від заробітної плати:

Надбавка = 1875,20 * 0,12 = 225,02 (грн.)

6) Заробітна плата за місяць з надбавкою становитиме:

ЗП = 1875,20 + 225,02 = 2100,22 (грн.)

7) При нарахуванні заробітної плати стягується Єдиний Соціальний Внесок (ЄСВ) у законодавчо встановленому розмірі 3,6%.

ЄСВ = 0,036 * 2100,22 = 75,61 (грн.)

8) ЗП з відрахуванням ЄСВ:

Б_пдфо = 2100,22 — 75,61 = 2024,61 (грн.)

9) База оподаткування з доходів фізичних осіб становить 2024,61 грн., а розмір ПДФО становить 15%.

ПДФО = 0,15 * 2024,61 = 303,69 (грн.)

10) Розрахуємо розмір військового збору:

В_збір = 2100,22 * 0,015 = 31,50 (грн.)

11) Визначивши відрахування ЄСВ, ПДФО та військовий збір, ми можемо розрахувати чисту заробітну плату ремонтувальника за місяць:

ЗП_ч = 2100,22 — 75,61 — 303,69 — 31,50 = 1689,42 (грн.)

Розрахуємо почасову заробітну плату для працівника — директора комплексу за травень 2014 року. Відповідно до Галузевої угоди посадовий оклад становить 2. Законодавством встановлено, що мінімальний розмір заробітної плати становить 1218,00 грн./міс. Відомо, що робочий день директора комплексу 8 годин, а кількість відпрацьованих днів 20, а також йому були нараховані надбавки за вислугу років (більше 5 років — 15%). Отже, розрахуємо почасову заробітну платудиректора комплексу.

1) Розрахуємо мінімальну заробітну плату згідно Угоди:

ЗП_мін = 1218,00 * 1,0= 1218,00 (грн.)

2) Годинна заробітна плата:

ЗП_год= 1218,00: 160 = 7,61 (грн./год.)

3) Тарифна ставка працівника становить:

Ст = 7,61 * 2 = 15,22 (грн./год.)

4) Місячна заробітна плата без надбавок становитиме:

ЗП_міс = 15,22 * 8 * 20 = 2435,20 (грн.)

5) Також працівникові нарахована надбавка за вислуги років у розмірі 15%:

Н = 2435,20 * 0,15 = 365,28 (грн.)

6) Таким чином ЗП працівника становитиме:

ЗП = 2435,20 + 365,28 = 2800,48 (грн.)

7) При нарахуванні заробітної плати стягується Єдиний Соціальний Внесок (ЄСВ) у законодавчо встановленому розмірі 3,6%.

ЄСВ = 0,036 * 2800,48 = 100,82 (грн.)

8) Розраховуємо базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб.

Б_пдфо = 2800,48 — 100,82 = 2699,66 (грн.)

9) Базою для оподаткування ПДФО буде 2699,66 (грн.)

ПДФО = 2699,66 * 0,15 = 404,95 (грн.)

10) Розрахуємо розмір військового збору:

В_збір = 2800,48 * 0,015 = 42,01 (грн.)

11) Після оподаткування можна знайти чисту заробітну плату працівника:

ЗП_ч = 2800,48 — 100,82 — 404,95 — 42,01 = 2252,70 (грн.)

Отже, чиста заробітна плата директора становитиме 2252,70 грн./міс.

Список використаної літератури

1. Веб-сторінка Геополітична характеристика області [Електронний ресурс]

2. Веб-сторінка [Електронний ресурс] - Режим доступу:

3. Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти / авт. кол. Н. С. Власенко, Е.М. Лібанова, О. Г. Осауленко та ін.; наук. ред.: акад. І.Ф. Кураса, акад. С.І. Пиріжкова; Державний комітет статистики України; Ін-т демографії та соц. досліджень НАН України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004.

4. Веб-сторінка [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://vidomosti-ua.com/ukraine/67 086

5. Веб сторінка http://kievobl.ukrstat.gov.ua/content/.

6. Веб-сторінка [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://pidruchniki.com/12 211 027/ekonomika/ekonomichno_aktivne_naselennya

7. Вікіпедія [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki

8. Веб-сторінка [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/doccatalog/document? id=221 542

9. Веб сторінка http://fpsu.org.ua/generalna-ugoda-galuzevi-ugodi-teritorialni-ugodi/galuzevi-dogovori/526-reestr-galuzevikh-mizhgaluzevikh-ugod

10. Закон України «Про оплату праці».

11. Кодекс законів «Про працю України».

12. Веб-сторінка Державної служби статистики. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

13. Веб-сторінка Головне управління статистики у Закарпатської області [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// uz.ukrstat.gov.ua /content/