Соціальні інститути

Інститут Муніципального Менеджменту й Бізнесу.

«Соціальні інститути.

Їх види й функції".

КИЇВ-2001.

План.

Вступ.

1. Соціальні інститути — складні соціальні утворення. 2. Види й функції соціальних інститутів.

Висновок.

Література.

Задоволення найважливіших індивідуальних й суспільних потреб забезпечуються взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних зв «язках, діях. У повсякденному житті багато явищ: безпека людини чи її освіти, здоровий «я чи господарська діяльність, науковий пошук чи відпочинок, дозвілля, становлять реальний щоденний сенс життя, який набуває інституалізованого характеру, тобто гарантованого від випадковості, спорадичності, стійкості, самовідновлення. Саме в житті хаосу, нестабільності, неорганізованості, випадковості, протистоять інституалізовані соціальні явища, зв «язки, дії.

Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених, регламентованих, контрольованих й стійких соціальних взаємодій, соціальних зв «язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій суспільства й відповідно економічний, політичний устрій суспільства, тип культури освіти та ін. Багато в чому розвиток суспільства йде через формування й діяльність соціальних інститутів.

Чим ширше інституалізована сфера в системі соціальних зв «язків, тім більшими можливостями володіє сус-пільство. Зрілість суспільства саме й визначається багатоманітністю соціальних інститутів, їхнього розвинутістю, здатністю надійно, стійко, професіонально задовольняти різноманітні потреби індивідів, соціальних спільностей людей.

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціональні форми — соціальні утворення забезпечують в суспільстві розвиток та переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість й певність соціальним зв «язкам.

Кожен соціальний інститут виникає лише тоді, коли виникає соціальна потреба й функціонує доти, поки існує потреба. Відпадає потреба, й соціальний інститут стає непотрібним, навіть гальмом суспільного життя. Отже, інститут, виступаючи сукупністю взаємозв «язків та систем поведінки людей, визначається їхнього потребами й діє в їхні інтересах. Хоча сам соціальний інститут формує соціальні взаємозв «язки й норми поведінки, усе ж таки стосунки між людьми здійснюються над межах соціального інституту, але й інституальні зв «язки й стосунки використовуються іноді практично. Це викликає необхідність формування соціальних спільностей людей тощо. Тим-то, кожний соціальний інститут охоплює різноманітні соціальні спільності й визначає їхнього поведінку в суспільстві. Отже, соціальний інститут — це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко розробленій системі правил й норм відповідно до соціального статусу й ролі, але в розвинутому соціальному контролі за їхні здійсненням. Соціальні інститути підтримують соціальні структури й порядок, стабільність у суспільстві.

Надаючи стійкості й певності діяльності соціальних спільностей соціальні інститути інтегрують їхні, надають їхнього взаємодії цілісного характеру. Соціальний інститут — різновид особливих соціальних зв «язків, тобто зв «язків, що забезпечують цілісність.

Соціальні інститути — велике соціальне досягнення людини, що не лише забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість, надійність, регулярність та ін.), але й й дають підстави надіятись тих, що та чи інша потреба так чи інакше задовольняється й позначка досягається на якісному рівні. Якщо людина тисячами невидимих ниток заговорили українською у «язана із людьми, з суспільством, то системі соціальних зв «язків соціальні інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних зв «язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним чинником, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності є стверджуючий, відлажений й регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.

Соціальні інститути, що формуються в процесі складання соціальної структури суспільства, є важливим компонентом соціальних зв «язків й соціальних дій, цементуючим чинником соціальної структури суспільства. На різних щаблях соціальних процесів у суспільстві відбувається конкретне становлення й розвиток інституційних форм. Соціальна структура — це не лише сукупність, система соціальних спільностей, верств й прошарків, а і інші інституційні організаційні форми, що забезпечують розвиток соціальних спільностей, їхнього переміщення, надають стійкість й певність соціальним зв «язкам й соціальним діям. Регулярний, стійкий характер, цілеспрямованість дій й взаємодій надають саме системи соціальних статусів й соціальних ролей, забезпечують повну організованість у суспільстві.

Важливим компонентом соціального інституту є соціальні норми й нормативність дій й взаємозв «язків різних ланок соціальної структури суспільства. Широко розповсюджене визначення соціального інституту як організованої системи зв «язків й соціальних норм, що про «єднують значущі суспільні ціності й процедури, котрі задовольняють основні потреби суспільства. Саме тут суспільні ціності — ідеї й позначка, що їхні ставлять люди для задоволення своїх потреб, обираючи різні процедури для їхнього реалізації, тобто вибираючи стандартизовані зразки поведінки в спільносних процесів, а система соціальних зв «язків — сплетіння ролей й соціальних статусів, із допомогою які поведінка людей-реалізується й утримується в певних суспільних нормах й межах. Візьмемо дію в соціальній структурі суспільства соціального інституту сім «ї: по-перше, це сукупність суспільних цінностей (любов, ставлення до дітей, сімейні правила й обставини); по-друге, переплетіння різних соціальних статусів й ролей (статуси й ролі чоловіка й дружини, дитини, підлітка, тещі, свекрухи, братів, сестер та ін.), за допомогою які здійснюється сімейне життя.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних й неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності й організують їхні до системи ролей й статусів, що утворюють соціальну систему.

Інституалізація — процес визначення й закріплення соціальних правил й норм, ролей й статусів, приведення їхнього до системи, здатної діяти в інтересах задоволення певних суспільних й соціальних потреб, забезпечення передбачуваних, схвалюваних певним соціальним середовищем, поведінкою людей. У будь-якому інституалізованому середовищі особа здійснює певну соціальну роль. Соціальні інститути діють в системі соціальних структур суспільства від імені суспільства й по людях із метою задоволення їхнього потреб. Процес інституалізації включає у собі низку моментів: 1. Однією із необходимых умів появи соціальних інститутів слугує відповідна соціальна потреба. Інститути покликані організовувати спільну діяльність людей із метою задоволення тихий чи інших соціальних потреб. Виникнення визначених суспільних потреб, а також умови для їхнього задоволення є першими необхідними моментами інституалізації. 2. Соціальний інститут утворюється на основі соціальних зв «язків, взаємодії й відносин конкретних осіб індивідів, соціальних груп й інших спільнот.

Алі він, як й інші соціальні системи, не може бути зведений до зведення цих осіб й їхніх взаємодій. Соціальні інститути носять надіндивідуальний характер, мають свою власну системну якість. Тобто, соціальний інститут являє собою самостійне суспільне утворення, що має свою логіку розвитку.

З цого погляду соціальні інститути можуть бути розглянуті як організовані соціальні системи, що характеризуються стійкістю структури, інтегрованістю їхні елементів й визначеною мінливістю функцій. Коли за системи? Які їхні основні елементи? Насамперед, це система цінностей, норм, ідеалів, а також зразків діяльності й поводження людей й інших елементів соціокультурного процесу. Ця система гарантує подібну поведінку людей, погоджує й направляє в конструктивне русло їхні визначені прагнення, встановлює способи задоволення їхніх потреб, вирішує конфлікти, що виникають у процесі повсякденного життя, забезпечує стан рівноваги й стабільності у межах тієї чи іншої соціальної спільності й суспільства в цілому. Сама по собі наявність цих соціокультурних елементів, ще не забезпечує функціонування соціального інституту. А, щоб він працював, необхідно, щоб смердоті стали надбанням внутрішнього світу особистості, були засвоєні ними процесі соціалізації, втілилися у форму соціальних ролей й статусів. Засвоєння індивідами всіх соціокультурних елементів, формування на їхній основі системи потреб особистості, ціннісних орієнтацій й сподівань, є іншим важливим елементом інституалізації.

3. Третім важливим елементом інституалізації є організаційне оформлення соціального інституту. Зовні соціальний інститут являє собою сукупність осіб, установ, котрі мають визначені матеріальні засоби й виконують визначену соціальну функцію. Отже, кожен соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що забезпечують досягнення такої мети, набором соціальних позицій й ролей, типових для даного інституту.

На основі всього вищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту. Соціальні інститути — це організовані про «єднання людей виконуючих визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконуваного членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами й зразками поведінки.

Соціальна практика показує, що для людського суспільства життєво необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їхнього обов «язковими для членів визначеного чи суспільства визначеної соціальної групи. Це насамперед відноситься до тихий соціальних відносин, вступаючи в котрі, члени соціальної групи забезпечують задоволення найбільш важливих потреб, необходимых для успішного функціонування групи як цілісної соціальної одиниці. Так, потреба у відтворенні матеріальних благ змушує людей закріплювати й підгримувати виробничі відносини; потреба соціалізувати підростаюче покоління й виховувати молодь на зразках культури групи, змушує закріплювати й підгримувати сімейні відносини, відносини навчання молодих людей. Системи соціальних ролей, статусів й санкцій створюються у виді соціальних інститутів, що є найбільш складними й важливими для суспільства видами соціальних зв «язків.

Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів, вирішуваних ними проблем. У соціалогії виділяють п’ять основних: економічний, політичний, освітній, релігійний й сімейний.

Економічні інститути — найстійкіші, з суворою регламентацією соціальних зв «язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ й послуг, регулювання фінансів, організація й поділ роботи, трудова діяльність, ринок, власність та ін.).

Політичні інститути — тобто соціальні інститути, заговорили українською у «язані з завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні органи, політичні партії й рухи, про «єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін. Кожний із політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності й включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації, політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних інститутів й між ними, а також між політичними й неполітичними інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети.

У процесі інституалізації стихійні й нестійкі форми політичної діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання. Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах. Політичні інститути — забезпечують відтворення, стабільність й регулювання політичної спільності Незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв «язки й внутрішньо групову згуртованість, здійснюють контролю над політичною поведінкою членів суспільства та ін.

Інститути культури й соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані форми взаємодії із приводу зміцнення, створення й поширення культури, соціалізації особини, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім «я, освіта, наука, художні творчі про «єднання та ін). У сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки й масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності й раціональності, ефективності дії та ін. У високорозвинутих суспільствах соціальними інститутами стають й багато видів діяльності в сфері науки, медицини та ін.

Соціальні інститути здійснюють у суспільстві важливі функції: інтеграцію й про «єднання суспільства, диференціації, поселення за певними соціальними статусами й ролями, вироблення чітких норм, правил, принципів життєдіяльності суспільних спільностей; регулювання відносин у соціальних спільностях, залучення людей до суспільної діяльності, здійснюють соціальний контроль.

Соціальні інститути тісно взаємодіють з суспільством. Основою взаємодії, є реалізація головної функції інститутів — задоволення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін.

Соціальні інститути бувають монофункціональні й поліфункціональні, залежно від кількості основних й неосновних функцій, що смердоті реалізують. Проте якщо сталися зміни, котрі в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі й функціях відповідного соціального інституту, то його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі матеріальних засобів й в організаційних негаразди, у неясності мети діяльності.

Одним із явних виражень дисфункції соціального інституту є персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо, функціонує за своїми, про «єктивно діючими механізмами, де кожна людина, на основі норм й зразків поведінки, у відповідності з своїм статусом, грає визначені ролі. Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти відповідно до про «єктивних потреб й про «єктивно встановлених цілей, змінюючи свої функції в залежності від інтересів окремих осіб, їхнього персональних якостей й властивостей.

Незадоволена суспільна потреба може бути викликаною до життя стихійною появою нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити дисфункцію інституту, за рахунок порушення існуючих норм й правил. У своїх крайніх формах подібна активність може виражатися в протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких економічних інститутів є причиною існування так званої «тіньової економіки », що виливається у спекуляцію, хабарництво, крадіжки й т.д. Виправлення дисфункціи може бути досягнуто зміною самого соціального інституту чи створенням нового соціального інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.

У повсякденному житті соціальні зв «язки, дії між людьми досягаються через соціальні інститути. По-перше, особливим типом регламентації регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів, якими более твердо забезпечуються регулярність, чіткість, висока передбачливість й надійність функціонування соціальних зв «язків.

По-друге, чітким розподілом функцій, прав й обов «язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому й кожний інший має досить надійні та обгрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов «язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.

По-третє, регулярність й самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується також знеосібленістю вимог доти, хто включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов «язків Веде до поділу роботи й професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах які організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними діями, зв «язками, контролюється їхні діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Так наприклад, соціальний інститут охорони здоровий «я має такі установи: лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління, бо для діяльності системи охорони здоровий «я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).

Кожна із функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності й своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.

Інституалізовані соціальні зв «язки є формальні й неформальні. Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між суб «єктами здійснюються на основі формально застережених правил, законів, регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють важливу роль у зміцненні суспільства. До формальних соціальних інститутів відносяться:. економічні інститутибанки, виробничі установи;. політичні інститутипарламент, міліція, уряд;. виховні й культурні інститутибатьківщина, інститут, навчальні заклади, школа, художні установи.

Неформальні соціальні інститути хоча й регламентуються в соціальних діях, зв «язках, але й не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби: Йому властиво багато ознак соціального інституту, адже дружба — один з елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов «язковим, стійким явищем по людях. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, годиною навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв «язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, админістративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір «я, симпатії, дії знайомства та ін.), але й немає настанов. Дружба має чітке розмежування до того числі від любові, взаємовідносин із колегами по службі, братніх відносин, але й немає чіткого професійного статусу, прав, обов «язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв «язках, взаємних симпатіях безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний інститут й соціальний контроль тут здійснюється із допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.

Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах. По-перше, виникають нові соціальні інститути. У сучасних умовах формування державності України створюються такі важливі соціальні інститути: фінанси, армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що стають важливим чинником підвищення динамізму суспільства.

По-друге, розвиток, удосконалення вже сформованих соціальних інститутів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція різноманітності, спеціалізації зв «язків, функцій, установ. Так було в Україні із надр загальносудової системи розвивається конституційний суд, виділяється в самостійний — правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони здоровий «я має тенденцію статі самостійним соціальним інститутом наркологічна служба та ін. Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним соціальний зв «язок незалежним, самостійним й рівноправним із іншими зв «язками. Важливе значення має перерегуляція інституалізації зв «язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв «язків змінюють кардинально принципи регуляції. Так, зокрема, сталося із інститутом власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання їхнього обов «язків й прав, заговорили українською у «язаних із власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли, не малі власності, але й одержували декларація про гарантований мінімум рівня життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися власністю, ризикувати, матір шанс, жити заможньо й незалежно, вільно. Якщо ж відбувається накладення основних систем соціальних інститутів (економічних, політичних та, ін.), то проводитися й перегляд основних систем цінностей, принципів регулювання та ін., але й сам процес збою соціальних дій, зв «язків Веде до небажаних наслідків, драматичних подій та ін. Суспільство — система соціальних інститутів, їхні регулятори — постійно перебувають в процесі оновлення.

Отже, інститут — це своєрідна форма людської діяльності, заснованої на чітко розробленій ідеології, системі правил й норм, а також розвинутому соціальному контролі за їхнім виконанням. Інституціональна діяльність здійснюється людьми, організованими в групи чи асоціації, де проваджень поділ на статуси й ролі, відповідно до потреб даної соціальної групи чи суспільства в цілому. Інститути, таким чином, підтримують соціальні структури й порядок у суспільстві.

Соціальні інститути відрізняються своїми функціональними якостями:

1) Економіко-соціальні інститути — власність, обмін, гроші, банки, господарські про «єднання різному типу — забезпечують усю сукупність виробництва й розподілу суспільного багатства, із «єднуючи разом із тім, економічне життя із іншими сферами соціального життя.

2) Політичні інститути — держава, партії, профспілки і іншого роду громадські організації, котрі переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення й підтримку визначеної форми політичної влади. Їхня сукупність складає політичну систему даного суспільства. Політичні інститути забезпечують відтворення й стійке збереження ідеологічних цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові структури.

3) Соціокультурні й виховні інститути ставлять метою освоєння й наступне відтворення культурних й соціальних цінностей, включення індивідів у визначену субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, й нарешті, захист визначених цінностей й норм.

4) Нормативно-орієнтовані інститути морально-етичної орієнтації й регуляції поводження індивідів. Їх ціль — додати поведінці й мотивації моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у співтоваристві імперативні загальнолюдські ціності, спеціальні кодекси і етику поведінки.

Нормативно-регламентовані інститутивизначають суспільно-соціальну регуляцію поводження на основі норм, правил й розпоряджень, закріплених у юридичних й адміністративних актах. Обов «язковість норм забезпечується примусовою силою держави й системою відповідних санкцій.

5) Церемоніально-символічні й ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їхнього офіційному й неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового й межгруппового поводження. Вони визначають порядок й спосіб взаємного поводження, регламентують методи передачі і обміну інформацією, вітання, звертання й т.д., регламент збор, засідань, діяльність якихось про «єднань.

Література.

1. Соціологія. За загальною редакцією В. П. Андрущенко, М.І.Горлача. Київ;

Харків. 1998. 2. Кравченка А.І. Соціологія для економістів: Учеб. посібник для вузів. —.

М., 2000. 3. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. До.: 1999.