Ряди: гризуни, китоподібні, хижі на Україні (реферат)

Реферат на тему:

Ряди: гризуни, китоподібні, хижі на Україні.

Ряд гризуни Характерною особливістю їх є наявність верхніх і нижніх різців, зовніш­ня поверхня яких — тверда емаль, а решта-більш пухкий ден­тин, що забезпечує різну швидкість стирання і надає постійної гостроти ріжучому краю. Органи травлення пристосовані до пере­роблення грубої рослинної їжі. Більшість гризунів відзначаються швидким статевим визріванням і високою плодючістю.

Білка — найбільш відомий дітям звір серед гризунів, добре пристосований до життя на деревах. Вона чудово лазить по гілках завдяки довгим пальцям з чіпкими кігтиками. Білка спритно стри­бає з одного дерева на інше. У разі потреби може стрибнути з вершини високого дерева на землю, при цьому хвіст їй служить своєрідним рулем. Забарвлення білки міняється залежно від виду, від сезону, віку. Звичайна білка може бути рудою, попелястою. Карпатська білка має темне забарвлення. Прикрашають білку китички на кінцях вух. Поширена у Поліссі, Лісостепу і в Криму. Живе на деревах. Кулясте кубло будує у верховітті з тонких гіло­чок, моху, шерсті, лишайників. Може оселятися в дуплах і шпа­ківнях. Білки — денні тварини. У сонячну погоду вони активні протягом цілого дня. В дощові дні і під час сильних морозів і сні­гопадів білки не виходять годуватися. В сплячку не впадають.

Парування у білок відбувається двічі на рік: перше — у січ­ні - березні, друге — у червні - серпні. Вагітність 35−40 діб. Самка народжує від 3 до 7 більчат, голих і сліпих. Живляться вони молоком матері. Лише на 23−30 добу у них прорізуються очі, а ще через півмісяця вони починають бігати і їсти ягоди, недо­зріле насіння трав. Через п’ять місяців можуть вести самостійний спосіб життя. Основна їжа білок — насіння хвойних — ялини, сос­ни, ялиці, модрини, а також горіхи ліщини, жолуді, плоди бука, гриби, бруньки і пагони, комахи, іноді яйця птахів. На зиму білка робить запаси. Жолуді, горіхи і шапкові гриби вона відчуває че­рез 1−1,5-метровий шар снігу. Жолуді і гриби не можуть заміни­ти білці насіння хвойних, оскільки вони мають більшу енергетич­ну цінність. Наївшись насіння хвойних, білка спить майже 22 год на добу.

Білка — окраса наших лісів. Вона сприяє поширенню лісових культур. Ховаючи горіхи, жолуді на зиму, вона не завжди їх зна­ходить, а, отже, навесні вони проростають. Про це обов’язково повинні знати дошкільники. Внаслідок зменшення чисельності білок, промислового значення вони не мають. Карпатська білка охороняється.

Дуже цікавий рідкісний гризун — бабак. Зустрічається у сте­повій зоні. Розміри його досить значні - від 40 до 70 см, маса від 2,5 до 3 кг. Голова плоска, шия коротка, очі великі, вушні рако­вини маленькі. Волосяний покрив відносно пишний.

Близько 8/10 свого життя бабаки проводять у норах, які мають різне призначення: є захисні нори — невеликі, з одним виходом, є вивідкові з складною системою ходів і кількома виходами, є но­ри для зимівлі. У спеціальних віднорках бабак влаштовує «туале­ти», а тому нори ніколи не забруднюються. Земля, що викидається під час риття нір, утворює курганчик до 1 м і більше заввишки. Живляться бабаки різними трав’янистими рослинами, до яких до­дають саранових, молюсків, гусінь. За весну і літо бабаки нагро­маджують 800−1200 г жиру, що складає 25% маси звірка.

У серпні - вересні бабаки оселяються у постійних норах для зимівлі сім'ями від 2−6 до 20−24 особин. Вхід у нору вони закри­вають сумішшю землі і каміння і впадають у глибоку сплячку, яка триває від 6 до 8 місяців. У цей час вони не живляться, оскільки кормових запасів у нори не збирають. Пробуджуються рано, коли ще лежить сніг. Шлюбний період у квітні - травні. Самка наро­джує 4−6 голих сліпих малят, яких вигодовує молоком близько 50 днів.

Характер у бабаків мирний. Вони з задоволенням грають на­весні один з одним і з матір'ю. Крик бабаків гучний і різкий, озна­чає: «Увага!».

М’ясо і жир бабаків високо ціниться, через це вони здавна стали об'єктами полювання. Жир бабаків використовується у на­родній медицині. Хутро цих звірів користується великим попитом. Зараз через господарське використання степів бабаки стали рід­кісними тваринами в Україні і охороняються на ділянках заповід­ної степової рослинності.

У лісостеповій і степовій зонах поширені ховрахи: крапчастий, малий, європейський.

Ховрахи оселяються групами на ділянках степового типу, на узбіччях шляхів, вигонах, балках тощо. У крапчастого ховраха нори глибокі (4−5 м), у кінці нори він влаштовує кубло. Актив­ними ховрахи бувають у ранкові і вечірні години. Часто можна побачити, як ховрахи стоять «стовпчиками» поблизу своїх нір. У разі найменшої небезпеки вони з різким свистом ховаються. У травні самка народжує 5−7 малят, які вже через місяць можуть жити самостійно. У сплячку залягають у серпні - вересні і про­буджуються тільки в березні - квітні. Живляться ховрахи насін­ням злаків, в тому числі і сільськогосподарських, поїдають також бульби і цибулини деяких рослин.

Ховрахи вважаються шкідливими тваринами, оскільки поїда­ють цінні кормові рослини, переносять збудників хвороб. Одночас­но ними живляться деякі хижі птахи, звірі.

Бобер європейський — найбільший гризун. Маса його 20−30 кг. Добре пристосований до водно-наземного способу життя. Під час розглядання ілюстрації увагу дітей можна звернути на те, що між пальцями задніх кінцівок у нього є плавальні перетинки. Хвіст плоский, лопатоподібний, допомагає бобрам плавати. Хутро бобра не намокає. Колір хутра — від світло-коричневого до чорного, Бобри поселяються по берегах повільних лісових річок, стариць і озер. Вони уникають широких річок із швидкою течією, а також водойм, що промерзають до дна. Важлива наявність біля водойми деревно-кущової рослинності з м’яких листяних порід (верби, оси­ки, тополі), а також водної і прибережної рослинності, що складає раціон бобра.

На уподобаній водоймі бобри влаштовують нори або хатки. Нори риють при наявності крутих берегів. Вхід у нору завжди розташовується під водою.

У болотистих місцях замість нір бобри вимушені будувати ви­соку (1- 2 м заввишки) конічну хатку, яка складається з хмизу і гілок, скріплених мулом або глиною. Всередині хатки влаштовує­ться простора «кімната», виходи з якої ведуть у воду. Взимку в хатках утримується плюсова температура, вода не замерзає і боб­ри мають можливість виходити у воду під лід.

У тих водоймах, де рівень води несталий, що після його зни­ження могло б призвести до осушення виходів з нір або хаток, бобри споруджують греблі. Влаштовують вони їх нижче від рівня поселення зі зрізаних стовбурів дерев, гілок, хмизу, мулу. Інколи бобри проривають довгі вузькі канали, якими сплавляють заготов­лений корм — гілки дерев.

За допомогою своїх міцних різців звірі не тільки легко пере­гризають гілки, але й звалюють великі дерева, підгризаючи їх біля основи стовбура. Осику діаметром 5−7 см бобер звалює за 2 хв. У зваленого дерева бобри відгризають гілки, розділяють його на частини, частково поїдають на місці, а те, що залишилося, сплав­ляють водою до житла або до місця будівництва греблі. Дерево 10−12 см у діаметрі бобер звалює за одну ніч, так що до ранку на місці роботи звірка залишається лише пеньок і купка тирси. Активні бобри у присмерку і вночі.

Влітку бобри живляться переважно трав’янистими рослинами: лататтям, глечиками, очеретом тощо. Восени інтенсивно звалюють дерева і займаються заготівлею деревного корму на зиму. Пере­носячи гілки ближче до хатки, вони встромляють їх у дно водойми з тим, щоб скористатися ними тоді, коли на водоймі утвориться крига. Всі ці цікаві відомості вихователі можуть використати у своїх розповідях.

Парування бобрів відбувається у січні-лютому. У травні - червні самка народжує 3−4 малят, зрячих, вкритих шерстю. Через 1−2 дні вони вже можуть плавати, а через 3 тижні переходять на самостійне живлення рослинним кормом. Молодняк, що підріс, довго не покидає батьків, і живуть вони звичайно сім'ями. Повна сім'я складається з пари дорослих і їхнього потомства минулого і поточного року. Лише на третьому році молодняк досягає зрілос­ті і створює своє самостійне поселення.

Бобер — цікава тварина. Хутро бобра високо ціниться. В Украї­ні бобри охороняються законом.

Велику кількість гризунів складають мишоподібні гризунипацюки, миші - хатня, польова, жовтогорла, лісова, полівки.

Пацюки сірі - мешканці людських осель, смітників, інколи оселяються по берегах водойм, на полях. Можуть чудово плавати і пірнати. Кубло будують під підлогою, в міжстінних проміжках. За природних умов пацюк риє власні нори або займає чужі. За сприятливих умов розмножується протягом року від 3 до 6 разів на рік. Народжує 6−8 (іноді близько 17) малят, які вже через три місяці здатні до розмноження. Живиться пацюк найрізнома­нітнішою їжею. У людських оселях — харчовими продуктами, іно­ді нападає на свійських тварин. Пацюки, що живуть у природних умовах, нападають на дрібних гризунів, птахів, жаб, риб, молюс­ків тощо, поїдають пташині кладки. Пацюки не можуть жити там, де немає води і їжа суха. Цим і пояснюється їх скупчення на свинофермах, м’ясокомбінатах, де вони забезпечені їжею, водою і укриттям. Особливістю біології пацюків є їхнє насторожене став­лення до змін навколишнього середовища: вони уникають різних пасток, здатні подавати сигнал про небезпеку, тому боротися з ни­ми важко. Пацюки небезпечні як переносники чуми, лептоспірозу та інших особливо небезпечних хвороб людини.

У річкових долинах, на озерах, ставках і болотах зустрічається водяний пацюк. На відміну від сірого пацюка він має короткі ма­лопомітні вуха, тонкий короткий хвіст, дещо притуплену морду. Нори риє на березі водойми. Живиться прибережною рослинністю, інколи гризе кору дерев.

Миші хатні так само, як і пацюки, з давен пристосувалися до життя біля людини. Поширені вони повсюдно. Зустрічаються в людських оселях, на городах, по узбережжях водойм, часто живуть у скиртах. В оселях живуть під підлогою, на горищах. За природ. них умов риють нори. Жителі Одещини чи Херсонщини, ідучи весною полем, можуть побачити невеличкі купки зерна або насіння бур’яну (від 1 до 9 кг у кожній), присипані зверху землею. Це так звані курганчики (запаси їжі на зиму курганчикових мишей — під. виду хатньої миші).

Хатні миші живляться насінням майже всіх рослин, але най­більш охоче поїдають насіння соняшника, пшениці. Ті миші, що живуть біля людини, можуть споживати їжу і тваринного похо­дження. Особливістю хатніх мишей є те, що вони можуть живити­ся сухим зерном за відсутності води. Це дає їм змогу поселятися у приміщеннях зерносховищ, де пацюки зустрічаються рідко. Роз­множуються вони 4−8 і більше разів на рік. Самка народжує 6−8 (до 14) мишенят, які вже через три тижні можуть жити самос­тійно, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватися. Хатні миші не тільки псують продукти, але й є переносниками чуми, ту­ляремії.

Миші жовтогорла, лісова та польова, на відміну від хатньої, живуть виключно за межами жител людини.

Жовтогорла миша — мешканець старих листяних лісів, а лісо­ва нерідко зустрічається і на полях, особливо у південних районах України. Лісова миша найбільш численна. Риє прості нори під колодами, серед коріння дерев або під купами хмизу, інколи посе­ляється в дуплах. Живляться ці миші насінням різноманітних дерев і трав’янистих рослин. У лісових мишей дуже розвинутий нюх. Вони здатні знайти горіх, заритий у землю на ЗО см зав­глибшки. Виїдаючи насіння лісових культур, вони приносять шко­ду лісовому господарству. Лісова і жовтогорла миші влаштовують у своїх норах запаси їжі на зиму — добірне насіння.

Миша польова відрізняється бурувато-рудим забарвленням з чорною смужкою по хребту. Живе переважно в більш-менш воло­гих місцевостях: по узбережжях водойм, узліссях, на полях, по­рубках тощо. На зиму переселяється в скирти, стіжки, купи опа­лого листя в садах і лісах, а також до людських осель. Живиться насінням, корінням рослин, інколи гризе пагони і кору дерев.

Досить поширені в Україні полівки, які від­різняються від мишей притупленою мордою, маленькими вухами, невеликим хвостом. Живуть вони на полях, луках. Часто риють складні розгалужені кори. Живляться рослинною їжею, нерідко шкодять сільськогосподарським культурам. Так само як і інші ми­шоподібні гризуни, розмножуються дуже швидко.

У степовій, лісостеповій зонах і частково в Поліссі поширені хом’яки. Зовні вони дуже гарні. Живуть на полях, городах, степо­вих ділянках, узліссях, населених пунктах. Поводить себе хом’як, як гарний господар, що любить у всьому солідність. Він будує доб­ротні і складні нори до 2,5 м завглибшки з численними віднорками — коморами, де запасає їжу. Ближче до осені звірок старанно заповнює свої комори різними припасами: зерном, картоплею, ку­курудзою, морквою та іншими продуктами. Загальна маса таких запасів досягає 10−20 кг. Ними хом’як живиться взимку, коли прокидається від сплячки, а також навесні до появи потрібної кількості їжі. В сплячку залягає у вересні - жовтні - спить до квітня. Влітку хом’яки поїдають зелень трав, різне насіння, коре­невища, комах, нерідко дрібних гризунів, пташині кладки і пта­шенят. Хом’яки активні вночі. В разі небезпеки ховаються в нору, а якщо ворог (наприклад, людина, лисиця, собака) раптово від­різає вхід у нору, звір сміливо кидається на ворога і може його боляче вкусити, пробиваючи дорогу додому.

Розмножуються хом’яки тричі на рік. В одному виводку 7−9 (інколи до 15) малят, які вже через місяць живуть самостійно.

Хом’як в багатьох місцях шкодить полям, знижуючи врожай сільськогосподарських культур.

У внутрішніх водоймах України живуть ондатри, що були за­везені з Північної Америки і широко розселилися, майже по всій Україні. Маса дорослих ондатр досягає майже 2 кг. Морда у звір­ка дещо притуплена, вуха малопомітні, хвіст довгий, сплюснутий з боків, пальці задніх лап з'єднані невеликою плавальною пере­тинкою. Забарвлення руде, під грубим остевим хутром розташова­ний досить густий м’який підшерсток.

Ондатра полюбляє затишні неглибокі водойми, зарослі водною рослинністю. Тримається річок, каналів, озер, боліт. Веде пере­важно нічний спосіб життя. Живе в норах, а в болотистій місце­вості будує хатки, що являють собою купу очерету, осоки чи коми­шу, скріплених мулом або глиною. Вхід у хатку міститься під во­дою. Розмножуються ондатри 2−3 рази на рік. Менш ніж через місяць після парування самка народжує 6−8 сліпих малят, які вже через 7 місяців здатні розмножуватися. Живиться ондатра прибережною рослинністю, зрідка їсть жаб і молюсків.

М’ясо ондатри смачне, у Північній Америці звіра називають водяним кролем. Ондатра дає цінну шкурку.

Знайомлячи дітей з мишоподібними гризунами, хом’яком, не можна наголошувати лише на шкоді, яку вони приносять. Слід показати дітям, як через ланцюги живлення вони пов’язані з пта­хами, савцями та іншими тваринами.

Ряд Китоподібні в Україні представлений дельфінами, які ви­кликають у дошкільників великий інтерес. У приморській місце­вості під час прогулянок до моря з старшими дошкільниками мож­на простежити інколи за цими тваринами, цікаво розповідаючи дітям про спосіб їхнього життя.

Дельфіни надзвичайно добре пристосовані до життя у воді - тіло їх витягнуте, торпедоподібне, вкрите пружною шкірою. Пе­редні кінцівки у них перетворені у плавці, є спинний плавець. На хвостовому плавці є глибока виїмка. Дельфіни можуть довго пе­ребувати під водою, пірнати завдяки розвинутим легеням. Повітря вони набирають через дихальце, яке розташоване на тімені. Висо­ка температура тіла підтримується завдяки товстому шару під­шкірного жиру. У воді дельфіни орієнтуються за допомогою ехо­локації.

Діти з цікавістю сприймають розповіді про поведінку дельфі­нів. Живуть дельфіни великими зграями. Вони люблять гратися біля кораблів, що пропливають повз них, плавають дельфіни лег­ко і стрімко. Дельфіни дуже розумні тварини: вони добре дреси­руються і виконують за командою різні вправи. Дельфіни сприймають звуки ї ультразвуки і можуть навіть наслідувати людський голос. Живляться вони рибою.

В Україні в Чорному морі зустрічається три види дельфінів: афаліна, білобочка і азовка, або морська свиня. Лише азовка за­ходить через Керченську протоку в Азовське море.

На дельфінів раніше полювали, і кількість їх значно скороти­лася. Після заборони на полювання чисельність дельфінів у Чор­ному морі зросла.

Ряд Хижі об'єднує м’ясоїдних тварин, хоч багато з них спо­живають рослинну їжу, особливо ведмеді і кунячі. У представ­ників хижих добре розвинуті ікла, корінні зуби часто з ріжучими краями — це так звані хижі зуби. З багатьма представниками хи­жих діти знайомляться дуже рано і важливо сформувати у них правильні уявлення про спосіб їхнього життя і значення в при­роді.

Родина Собачі в Україні представлена вовком, лисицею та єнотовидним собакою. Це тварини середнього розміру, добре присто­совані до активного добування тварин шляхом переслідування. Ту­луб у них витягнутий, кінцівки пристосовані до бігу (мають невтяжні кігті), морда витягнута, добре розвинутий нюх.

Звичайний, або сірий, вовк — більший за велику вівчарку, маса його 32−50 кг. Увесь зовнішній вигляд сірого вовка свідчить про могутність цього звіра. Морда видовжена, широкий лоб, гострі трикутні вуха, коротка товста шия з високим загривком. Хвіст тов­стий, пухнастий, майже завжди висить донизу або навіть підігну­тий, ніколи не загинається догори.

Поширені вовки по всій Україні, проте зустріти їх можна в тих місцевостях, де вони можуть знайти собі притулок для лігва: ліс, перелісок, балка, очерет, болото, чагарники тощо.

Для вовків характерний типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються практично на все життя. Основу зграї стано­вить виводок сьоголіток з батьками, до яких можуть приєднува­тися тогорічні звірі та самці-одинаки. У зграї рідко буває 10- 12 особин.

Вовки тримаються вибраного лігва і полюють у межах певної, досить значної території. Території окремих сімей ізольовані одна від одної і суворо охороняються господарями. Межі зайнятої те­риторії вовки мітять за допомогою сечі на добре помітних місцях.

Для лігва вовки обирають найчастіше природні схованки під вивернутим з корінням деревом, на схилах ярів, у скелях, у чагар­нику, часом розширюють старі нори лисиць і борсуків. Своє житло розташовують у глухих, важкодоступних місцях, обов’язково не­далеко від водойми, ретельно маскують його. Вовки ніколи не по­люють поблизу житла, а лише на відстані 7−10 км від нього, що також сприяє безпеці виводка. Після того як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом, а влашто­вуються на відпочинок у різних безпечних місцях.

Вовк — типовий хижак. Основна здобич його — копитні твари­ни: козулі, кабани, домашні вівці, корови, коні. У живленні вовків велику роль відіграє також дрібна здобич: зайці, ховрахи, мишо­подібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. Влітку вовки поїдають кладки яєць, пташенят, полюють на гусей в місцях, де вони линяють, нападають і на домашніх гусей. Здобиччю вовка може бути лисиця, єнотовидний собака, а також свійські собаки. Вовки можуть поїдати своїх ослаблених або поранених родичів. На відміну від інших звірів, вовки часто повертаються до рештків власної здобичі. Не гидують вони і мертвечиною. Вовки відомі своєю ненажерливістю. Голодний вовк з'їдає близько 10 кг м’яса. Однак за звичайних умов його раціон становить 2 кг. Вовки здатні довго голодувати.

Під час полювання на жертву вовки нерідко практикують роз­поділ обов’язків — один стає загонщиком, інший ховається у за­сідці. При цьому вони невтомно переслідують здобич, заганяючи козуль на слизький лід, або у глибокий пухкий сніг.

Парування у вовків відбувається в січні. Оскільки у вовків спостерігається надлишок самців, між ними виникають жорстокі бійки за самок. У березні - квітні самка народжує 6−8 (іноді до її) темно-бурих вовченят. Вони сліпі, з закритими вушними раковинами. Півтора місяця самка годує малят молоком, але ще до цього вони починають їсти напівперетравлене м’ясо, відригнуте самцем, який весь час постачає вовчицю і вовченят їжею. Вовче­нята ростуть швидко, поступово привчаються убивати принесених батьками дрібних тварин, а потім вчаться і справжньому полюван­ню. Дорослими вовченята стають на другому році життя. Вовки ак­тивні переважно у нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони заявляють голосним завиван­ням. За допомогою різних звуків вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків тощо. З органів чуття у них найкраще розвинутий слух, слабкіше зір і нюх. Вовки швид­ко ходять і бігають. Ці сильні тварини можуть нести у зубах вів­цю. Інколи спостерігається помітне збільшення чисельності вовків. Сучасні зоологи вважають, що кількість їх треба регулювати.

У природі вовк відіграє роль санітара, оскільки, як показали дослідження, його жертвами стають у першу чергу хворі і слабкі особини. Однак у районах інтенсивного освоєння людиною, з роз­винутим тваринництвом, вовки можуть завдавати великої шкоди.

На відміну від вовків, у лисиць довге, але приземкувате тіло, голова з видовженою гострою мордою, великі загострені вуха, очі з вертикально-овальним зрачком. В Україні скрізь поширена зви­чайна руда лисиця. В більшості випадків забарвлення хутра руде або рудувато-сіре. Кінчик хвоста білий. Зустрічається лисиця в усіх природних зонах: від сухих степів до глухих лісів. Полюбляє відкриту місцевість, де є окремі гаї, яри, де взимку сніговий по­крив не дуже глибокий.

Живиться лисиця різноманітною їжею. Основу її харчування становлять дрібні гризуни, в основному полівки. Крупніша здобич, наприклад зайці, трапляється лисицям нечасто. Рідше, ніж гри­зуни, потрапляють у меню лисиці птахи. В літні місяці лисиці до­бувають плазунів, їдять жуків, мертвечину. До складу їжі лисиць входить і рослинна — плоди, фрукти, ягоди.

Нори лисиці риють самі або займають ті, що належали борсу­кам. Частіше всього лисиця оселяється на схилах ярів, горбів. Нора завжди має кілька вхідних отворів, які через похилі туне­лі ведуть до гніздової камери. Звичайно житло добре сховане в густих заростях, хоч його виказують рештки їжі, екскременти. У норах лисиці живуть здебільшого тільки під час виведення молодняка, а в інший час і взимку відпочивають у відкритих ліг­вах у снігу, у траві, моху. Однак, рятуючись від переслідування, лисиця нерідко ховається у будь-якій норі.

Як і вовки, лисиці моногами. Парування відбувається напри­кінці зими. Залежно від умов життя не всі самки щорічно мають потомство. Народжується у них найчастіше 5−6 (іноді до 10) ли­сенят, покритих темно-бурим пухом. Півтора місяця дитинчата вигодовуються молоком і поступово привчаються батьками до звичайної їжі, а також до її добування. У вихованні малят беруть участь обоє батьків. Лисенята, що підростають, рано починають відлучатися з «дому». Восени вони стають дорослими і деякі сам­ки вже на наступний рік починають розмножуватися. Лисиці жи­вуть у неволі 20−25 років, а в природних умовах менше.

Полюють лисиці переважно вночі, а інколи і вдень, особливо там, де їх не переслідують. Поводиться лисиця надзвичайно обе­режно, має здатність тікати від переслідувача, заплутуючи сліди. Тому у казках вона завжди хитра і спритна.

Знайомлячи дітей з життям лисиці взимку, цікаво розповісти їм, як вона «мишкує» — полює за мишами. Рухаючись полем, вона то прислухається до писку гризунів під снігом, то робить граціозні стрибки, починає швидко рити, розкидаючи навколо себе сніг і на­магаючись швидше схопити здобич. Лисиця так захоплюється по­люванням, що близько підпускає до себе мисливця. З органів чут­тів у лисиці найкраще розвинутий нюх і слух, зір гірше. У стані збудження лисиця видає голосні звуки, що нагадують гавкання, а звірі, що б’ються, різко вищать.

Кількість лисиць у природі коливається залежно від умов хар­чування (чисельності гризунів), метеорологічних умов і масових хвороб (сказ, чума тощо), під час яких гине багато тварин.

Лисиця вважається корисною твариною як енергійний винищу­вач шкідливих гризунів і комах. Цінна вона і як хутровий звір. Шкоду, якої вона завдає, полюючи за свійськими птахами, не мож­на порівняти з користю цього хижака. Саме таке ставлення треба формувати у дошкільників, знайомлячи їх з лисицею.

Єнотовидний собака — невеликий звір, що має вигляд кудлатого собачки. Забарвлення бурувато-сіре з чор­ним. На морді чорна «маска», облямована світлим. За природних умов єнотовидний собака зустрічається тільки на Далекому Сході, звідки і був завезений до нас і добре акліматизувався. Тримається густих заростей по берегах річок і озер, зарослих травою і чагар­ником лук. Живиться єнотовидний собака найрізноманітнішою тваринною їжею: дрібними гризунами, жабами, рибою, яйцями тощо. Інколи їсть ягоди і плоди.

Єнотовидний собака активний переважно вночі та у передвечір­ній час. За одне полювання проходить 10−12 км, а взимку лише кілька сот метрів. У снігу хижак сильно в’язне. Захоплений люди­ною або собакою єнотовидний собака не захищається, а тільки вищить, і ним оволодіває навіть звичайний дворняжка.

Паруються єнотовидні собаки наприкінці зими — на початку весни. У травні - червні народжується 5−7 (інколи 10) малят, які стають дорослими вже через рік.

Багато єнотовидних собак знищують вовки, лисиці, бродячі со­баки. Кількість їх скорочується також у зв’язку з хворобами. Ве­ликої шкоди їм завдає повінь, особливо пізня, коли звірі вихову­ють молодняк. Єнотовидний собака використовується як хутровий звір.