Перспективи розвитку відносин України з НАТО в контексті національної безпеки на сучасному етапі

Перспективи розвитку відносин України з НАТО в контексті національної безпеки на сучасному етапі

Основною проблемою, яку досліджує автор в даній статті, — є проблема дослідження можливих варіантів подальшого розвитку співробітництва України з НАТО на сучасному етапі, виходячи з тієї ситуації, яка склалась в державі.

Серед авторів останніх публікацій можна виокремити такі: Л. Гришко «Спрогнозувати подальший розвиток відносин України з НАТО складно», Г. Попхадзе «НАТО, Россия, Украина: матч на троих», О. Рафальський «Ліквідовані рішенням Глави держави структури втратили свою актуальність». Дана проблематика розкрита в інтернет-виданнях Росбалт — Украйна, AIF.ua, Deutsche Welle, inoCMH. Ru, NEWSru.ua, а також на офіційних державних сайтах Міністерства оборони України, Офіційного Інтернет-представництва Президента України та на сайті Організації Північноатлантичного договору.

Перспективи розвитку відносин У країни з HAT O в контексті національної безпеки на сучасному етапі досліджували такі українські та зарубіжні науковці та дослідники, як В. Богданович, О. Бодрук, О. Маначинський, Мунтіян, А. Павленко, Б. Парахонський, Г. Перепелиця, С. Пирожков, О. Семіков, В. Смолянюк, В. Фурашев, К. Блейкер, Е. Картер, В. Крістофер, Міллер, Е. Шервуд-Рендалл, Д. Хамбург та ін.

Незважаючи на досить значну кількість публікацій, багато аспектів зазначеної проблематики залишаються невирішеними через недостатню наукову дослідженість перспектив розвитку відносин України з НАТО в контексті національної безпеки на сучасному етапі. Саме внаслідок цього сьогодні в державі виникають суперечності та неузгодженості щодо того в якій якості та в якому контексті має здійснюватись співробітництво України з НАТО, а також якою є справжня позиція президента та органів державної влади стосовно цього питання.

Метою даної статті - є визначення перспектив розвитку відносин України з НАТО в контексті національної безпеки на сучасному етапі.

Відносини між Україною та НАТО було офіційно започатковано у 1991 році, коли, відразу після розпаду Радянського Союзу та набуття державного суверенітету, У країна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва, згодом перейменованої на Раду євроатлантичного партнерства. Кілька років по тому, у 1994 році, У країна першою із держав СНД приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Невдовзі Україна довела свою відданість справі зміцнення безпеки на євроатлантичному просторі, долучившись до участі у миротворчих операціях під проводом НАТО на Балканах у 90-х pp. У «Хартії про особливе партнерство» 1997 року визнається важливість для європейської стабільності незалежної, стабільної і демократичної України. В Хартії визначені принципи і підходи до подальшого розвитку відносин між HAT O і У країною, а також вказані сфери консультацій і співпраці. Створена згідно с Хартією Комісія Україна-НАТО покликана просувати вперед цю роботу. З прийняттям в листопаді 2002 року Плану дій Україна-НATO були здійснені кроки з поглиблення і розширення відносин між НАТО і Україною. Цей план націлений на підтримку реформ, які Україна прагне здійснити на шляху до повної інтеграції в структури євроатлантичної безпеки.

Невдовзі після «Помаранчевої революції» новообраний президент В. Ющенко був запрошений взяти участь в зустрічі на вищому рівні в штаб-квартирі НАТО в лютому 2005 р. Керівники країн-членів НАТО висловили свою підтримку амбіційним реформаторським планам нового Президента України та погодились зосередити і переорієнтувати співпрацю між НАТО і Україною відповідно до пріоритетів нового керівництва країни [7].

Після перемоги на президентських виборах в лютому 2010 р. В. Януковича, він особисто та його команда неодноразово говорили про те, що однозначно розцінюють Україну як позаблокову державу та не потенційного члена HATО. У цьому напрямку були зроблені деякі кроки: 2 квітня 2010 року був ліквідований ряд структур, активно зайнятих в інтеграційних євроатлантичних процесах, які, за заявою заступника голови Адміністрації Президента України О. Рафальского, «втратили свою актуальність і не відповідали політиці, яку із самого початку оголосив В. Янукович» [11].

Автор вважає, що в питанні подальшого розвитку відносин У країни з НАТО, важлива думка експертів. Президент Центру європейських та трансатлантичних студій О. Коломієць вважає, що спрогнозувати, як далі розвиватимуться відносини України з Північноатлантичним альянсом вкрай складно, оскільки на це впливатимуть зовнішні чинники, передусім те, як розвиватиметься ситуація в Афганістані. Російський фактор впливу теж не слід виключати, впевнений експерт. «Є стратегічна розгубленість і всередині самого альянсу, і абсолютне нерозуміння вищого керівництва на берегах Дніпра, як Україні тепер рухатися до НАТО», — вважає Коломієць [4].

Голова Громадської ліги Україна — НАТО С. Джердж зауважив, що слова генсека Північноатлантичного альянсу Андерса Фог Расмуссена, котрий підтвердив, що Україна і Грузія у перспективі будуть членами НАТО, є переконливим свідченням інтересу до Східної Європи. С. Джердж вважає, що це, зрештою, може переконати противників приєднання України до НАТО у необхідності змінити своє рішення [4].

На думку експерта Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння В. Бадрака в умовах позаблокового статусу Україні необхідно буде витратити 45 — 60 млрд. дол. у найближчі сім років, щоб створити комплексну систему оборони, яка не буде потребувати підтримки союзників (зокрема, НАТО). За його словами, до подібної системи оборони слід віднести ракетний щит стримування (зброя, яку Україна здатна зробити самостійно), потужну бойову авіацію з відповідною системою підготовки пілотів (підготовка пілота 1-го класу буде коштувати 5 млн. дол. плюс ще 1 млн. щорічно на підтримку його рівня), сильну протиповітряну оборону, адекватні засоби виявлення й розвідки, у тому числі космічні [3].

Цікавими в цьому відношенні видаються позиції Росії, США та НАТО стосовно перспектив відносин України з Північноатлантичним альянсом. Представник Російської Федерації при Організації Північноатлантичного договору Д. Рогозін вважає, що в найближчій перспективі Україна не стане членом Північноатлантичного альянсу. «Угода, яка досягнута в Харкові по Севастополю — це констатація того факту, що в середній і навіть довгостроковій перспективі Україна не збирається вступати в НАТО», — сказав Д. Рогозін [12]. Крім того, він не зміг визначити курс У країни після закінчення терміну дії російсько-українських домовленостей по Севастополю, але висловив думку, що на цей термін НАТО може припинити існування.

Екс-заступник держсекретаря США С. Телботт вважає, що «НАТО — це відносини багатьох країн, що базуються на співробітництві» [2]. НАТО сьогодні є не військовим блоком, а механізмом співробітництва, кооперація з яким не заважає реалізації позаблокової політики України. Він також зазначив, що російська ініціатива щодо приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану не користується підтримкою ні в теперішній українській владі, ні в опозиційних політиків. «За короткий час я мав можливість запитати представників команди президента, а також представників опозиції та колишньої адміністрації, і всі до єдиного сказали, що ідея приєднання до Митного союзу з Росією, Білорусією й Казахстаном — це погана ідея, і вона не перетвориться в життя», — засвідчив Телботт.

Генеральний секретар HATО Андерс Фог Расмуссен заявив про те, що продовження термінів перебування російського Чорноморського флоту в Криму не завадить Україні в майбутньому стати членом НАТО. Він назвав укладену напередодні президентами України і Росії В. Януковичем і Д. Медведєвим угоду двосторонньою. «Це двостороння угода, і вона не вплине на наші відносини як з Росією, так і з Україною», — сказав він [1].

Водночас попри всі висловлювання Президента України В. Януковича відносно позаблокового статусу та припинення інтеграції України до Північноатлантичного альянсу, навпаки, особливо протягом квітня цього року, спостерігалась активізація інтересу з боку HATO по відношенню до України, яка проявилась у ряді візитів представників різних підрозділів Альянсу до нашої держави. 26 квітня 2010 p., до Києва прибула делегація на чолі з начальником Управління військового співробітництва — заступником начальника штаб у Стратегічного командування НАТО з операцій генералом-майором Ф. Маленінскі. Головна мета візиту — обговорення на експертному рівні питань щодо поточного стану й перспектив розвитку військового співробітництва між Збройними Силами України та НАТО [9]. 26 квітня 2010 p., прибула делегація експертів НАТО (представники Міжнародного секретаріату НАТО, Міжнародного військового штабу НАТО, Стратегічного командування НАТО по трансформації, Офісу зв’язку НАТО на Україні) з питань Процесу планування та оцінки сил на чолі з начальником Управління планування Сил Департаменту оборонної політики Міжнародного Секретаріату НАТО Ф. Боландом. Метою їх візиту була підготовка проекту оновленого пакету Цілей партнерства на 2010 рік [10].

Основна зустріч у рамках роботи цієї експертної групи відбулася 28 квітня 2010 року з першим заступником Міністра оборони України Г. Педченко. Педченко підтвердив, що Україна й надалі має намір співробітничати з НАТО в рамках «Річної національної програми, Комісії Україна-НАТО, Військового комітету Україна — НАТО й Спільної робочої групи Україна — НАТО з питань військової реформи» [6].

Автор вважає, що однією з причин цих візитів високопоставлених представників НАТО на Україну є бажання, з одного боку, переконатися, що нове керівництво лише на словах декларує небажання приєднуватися до НАТО в недалекому майбутньому, а з іншого — вирішити, що ж тепер робити із Чорноморським флотом Росії, продовження базування якого певним чином міняє геополітичний розклад у регіоні.

Але, як не дивно, схожі за своїм змістом процеси відбуваються і всередині нашої держави. Так, наприклад, 6 травня 2010 р. начальник Генерального штабу України І. Свида в інтерв'ю кореспонденту «Російської служби RFI>> поділився планами України по співробітництву з НАТО на цей рік: «Наше співробітництво з НАТО має практичну спрямованість. Воно дозволяє розбудовувати Збройні Сили, нарощувати оперативні здатності. Ми маємо можливість реалізувати наші інтереси в секторах безпеки й готовимо підрозділи для виконання відповідних завдань. Один із пріоритетів — це виконання міжнародних зобов’язань, які ми взяли на себе. Ці зобов’язання будуть виконані, вони визначені в Річній національній програмі. Зокрема, це стосується підготовки до участі в міжнародних операціях. Таким чином, у нас чотири підрозділи будуть готові до виконання міжнародних завдань в операціях по врегулюванню криз», — заявив начальник Генерального штабу України. Водночас на запитання, чи відмовилася Україна остаточно від членства в НАТО, І. Свида відповів коротко: «Я військова людина, і виконую вказівки Головнокомандуючого Країни» [8].

Міністр закордонних справ України K Грищенко під час зустрічі з заступником Генерального секретаря НАТО з політичних питань і політики безпеки Д. Бренгельманном 08 квітня 2010 р. поінформував свого колегу про першочергові завдання нового українського керівництва у контексті реалізації актуальних пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики нашої держави, засвідчив інтерес України до подальшого розвитку партнерських відносин з НАТО і прагматичної співпраці з НАТО. Зі свого богу Д. Бренгельманн підтвердив бажання Альянсу налагодити активні відносини з новим Президентом і урядом України. Він сказав про налаштованість НАТО надавати Україні всебічну допомогу у проведенні внутрішніх реформ, спрямованих на розвиток демократичних інститутів і досягнення високих соціально-економічних стандартів. Було також високо оцінено роль України як контрибутора міжнародної безпеки [5].

Висновок до даної статті подається у вигляді авторської концепції стосовно перспектив розвитку відносин України з НАТО в контексті національної безпеки. Згідно даної концепції, подальша державна політика співробітництва України з НАТО має здійснюватись в трьох основних вимірах: національному, безпековому та геополітичному. На думку автора, лише при умові рівного розподілу співробітництва в рамках цих трьох вимірів можливе подальше конструктивне співробітництво та розвиток відносин з Північноатлантичним альянсом.

В національному вимірі політика співробітництва має виходити і базуватись на національних інтересах та цінностях, які закріплені в основних державних нормативно-правових актах. Обов’язково при цьому має бути врахована думка та настрої суспільства стосовно цієї організації взагалі та співробітництва зокрема. Це в подальшому може бути досягнуто завдяки проведенню загальноукраїнського опитування у вигляді референдуму з основних питань стосовно діалогу між Україною та НАТО. Також мають бути впроваджені нові і продовжені існуючі сьогодні реформи, які націлені на підвищення рівня обізнаності та позитивного відношення до Альянсу, викорінення з думок старшого покоління ідеї про те, що НАТО постає в якості агресивного блоку. Мають бути ліквідовані суспільні та національні протиріччя між Заходом та Сходом України, які також негативним чином позначаються на формуванні суспільної думки стосовно відносин нашої держави з НАТО. Отже при умові виконання вищевикладених завдань, на думку автора, можливий подальший розвиток відносин з Альянсом в національному вимірі.

В безпековому вимірі співробітництво має здійснюватись в контексті національної безпеки України, враховуючи при цьому національні інтереси та цінності, а саме: у відповідності з основними положеннями Стратегії національної безпеки та іншими нормативно-правовими актами в цій сфері; в проведенні відповідних реформ у воєнній сфері (реформа військово-промислового комплексу, адаптація національного законодавства у воєнній сфері, проведення регулярних навчань Збройних Сил України з підрозділами НАТО, продовження освітніх програм з боку НАТО, які спрямовані на підвищення освітнього рівня військовослужбовців та їх обізнаності з перебігом останніх процесів в цій організації та ін.); продовження співробітництва в основних безпекових галузях (оборонна реформа, озброєння, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, наука і охорона довкілля та ін.); продовження співробітництва по основним програмам, процесам та механізмам («Партнерство заради миру», процес Інтенсифікованого діалогу, процес планування та оцінки сил, Комісія Україна — НАТО, Військовий комітет Україна — НАТО, Спільна робоча група Україна — НАТО з питань воєнної реформи, Спільна робоча група Україна — НАТО в галузі озброєнь, Національні координатори співробітництва України з НАТО).

Геополітична обстановка визначається наступними чинниками: формуванням та зміцненням регіональних центрів сили; ескалацією локальних війн і воєнних конфліктів. Такі світові процеси, як послаблення впливової ролі СІЛА у світі, нарощування могутності Росії, світові глобалізаційні процеси, світова економічна криза, «розмороження» конфліктів поблизу кордонів України та ін. неминуче впливають на геополітичну зорієнтованість України та підсилюють тенденцію до вироблення відповідної геополітичної стратегії на майбутнє. Геополітичне майбутнє України також буде визначати тенденція, яка проявлятиметься у вигляді посилення ролі інтеграційних процесів, що пов’язані зі вступом до ЄС та НАТО. Дані процеси в перспективі визначатимуть місце, яке займе Україна в системі європейської безпеки.

Подальше дослідження перспектив розвитку відносин України з НАТО в контексті національної безпеки може в майбутньому позитивним чином відобразитись на процесі інтеграції України до даної організації. Наукове та теоретичне обґрунтування основних перспектив дасть можливість більш детально вивчити характерні особливості процесу співробітництва У країни з HATO та визначити справжні механізми співробітництва, які за своїм змістом будуть відповідати державним інтересам та національній безпеці. Дані дослідження можуть слугувати підставою для розробки на державному рівні відповідних програм, рекомендацій, постанов та інших нормативно-правових актів для подальшого вдосконалення співробітництва України з НАТО.

співробітництво північноатлантичний безпека національний.