Трудовий потенціал та вплив на нього демографічних факторів

Міністерство освіти та науки України Контрольна робота з дисципліни: Національна економіка

1. Трудовий потенціал та вплив на нього демографічних факторів

В останні роки загальною стала думка про те, що ефективність економічного розвитку сучасних держав у великому ступені залежить від ресурсів, вкладених в «людський фактор», без якого неможливо забезпечити поступальний розвиток суспільства.

Трудовий потенціал, що є здатним до розвитку, перетворює людину у найважливіший ресурс виробництва: продуктивність праці, мотивація та інноваційний потенціал людини визначають успіх стратегії, спрямованої на інтенсифікацію виробництва, конкурентоздатність тощо.

Трудовий потенціал — це сукупна суспільна здібність до праці, потенційна дієздатність суспільства, його ресурси праці. Але поняття «трудовий потенціал» значно ширше поняття «трудові ресурси». Якщо до складу останнього входять тільки люди працездатні по певних формальних ознаках, то поняття «трудовий потенціал» охоплює і тих, хто ще тільки готується до ефективної трудової діяльності (діти), і тих, хто вже вийшов з сфери зайнятості (пенсіонери).

Тому трудові ресурси можна розглядати як ту частину трудового потенціалу носіями якої є люди, особистісний трудовий потенціал яких по своїх якісних характеристиках мав такий рівень, який дозволяє самостійно забезпечувати себе прибутком у сфері зайнятості. Всі ж інші категорії населення також мають певний рівень трудового потенціалу, але нижчий від мінімального рівня, необхідного для ефективної зайнятості.

При цьому у одній частині формально непрацездатного населення цей потенціал має тенденцію швидко зростати (учнівська та студентська молодь), в інших — знижуватись (люди пенсійного віку).

Науковим вивченням трудового потенціалу займалося багато вчених. Але єдиного трактування поняття «трудовий потенціал» досі не існує.

Трудовий потенціал і механізм його формування характеризується кількісними і якісними факторами, тобто може розглядатись як соціально-економічна, так і обліково-статична категорія.

Структура трудового потенціалу організації являє собою співвідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, професійних та інших характеристик груп працівників і відносин між ними.

Одним з основних чинників який впливає на трудовий потенціал є - демографічний.

Демографічні чинники безпосередньо впливають на формування кількісних ознак трудового потенціалу та опосередковано закладають підґрунтя для розвитку його якісних характеристик. Демографічна ситуація, яка склалася в Україні в цілому, в усіх її регіонах визначається як критична, така, що здатна загрожувати національній безпеці, соціально-економічній та суспільній стабільності країни. Необхідно відзначити, що демографічна поведінка й установка населення безпосередньо залежить від соціально-економічного становища в країні й має виражений інерційний характер, що суттєво обмежує можливості для швидкої зміни демографічної ситуації [11, с. 67].

Наслідки демографічних процесів, які необхідно враховувати у програмах відтворення ринку праці, це:

1.Зниження та часткова втрата власного демографічного потенціалу для кількісного відтворення власної робочої сили в майбутньому, через тривалу депопуляцію та масову зовнішню міграцію.

Так, тривала депопуляція населення за рахунок природного зменшення з суттєвим переважанням смертності над народжуваністю, призвела до катастрофічних демографічних втрат. Серед країн Європи та СНД Україна має найвищий рівень смертності - 16,4%. Надзвичайно високою порівняно з країнами ЄС є дитяча смертність, яка складає в середньому в Україні (11%). При низькій народжуваності висока дитяча смертність сприяє лише загостренню кризових явищ, тоді як її зменшення може розглядатися як потенційний резерв для поліпшення ситуації.

Починаючи з 2004 р. для України характерним є незначне позитивне сальдо міграції. У той же час значні масштаби зовнішньої трудової міграції протягом тривалого часу, залучення до неї все більшої чисельності сільського населення, молоді, жителів малих міст, поширення явища на всі регіони, зростання частки молоді, жінок серед трудових мігрантів, призвели до суттєвих кількісних втрат населення працездатного віку. За попередні роки завдяки зовнішній трудовій міграції Україна втратила близько 3 млн. осіб, 30% серед яких становлять кваліфіковані фахівці [7, с. 261].

2. Потенційні та сучасні прямі втрати працездатного населення. Найбільшу загрозу для трудового і демографічного потенціалу становить зростання рівня смертності працездатного населення за рахунок погіршення стану здоров’я, поширення алкоголізму, наркоманії, паління, зростання смертності від нещасних випадків, травматизму як виробничого, так і побутового характеру, самогубств, інших зовнішніх причин.

Основними причинами передчасної смертності працездатного населення в Україні є зовнішні фактори: масове поширення нездорового способу життя, нераціональне харчування, стреси, екологічні умови, погіршення умов праці. Рівень смертності від нещасних випадків в Україні перевищує відповідний показник в європейських країнах у 2−4 рази.

3. Демографічні обмеження для використання залишкової трудової активності пенсіонерів, зростання демографічного навантаження на працюючих, планомірне старіння робочої сили.

Загальне зниження тривалості життя не дає змогу підвищувати рівень ефективності використання власної робочої сили за рахунок суттєвого збільшення працездатного віку, що створює додаткову перешкоду майбутнього розвитку трудового потенціалу країни. Серед країн Європи Україна має найменшу середню тривалість життя — 67,1 роки (для чоловіків — 62,2 роки, для жінок — 74). За даними ВОЗ відставання України від країн ЄС за показником очікуваної тривалості життя становить майже 11 років [8, с. 273].

У майбутньому зберігатиметься тенденція до планомірного старіння робочої сили, що знижує мобільність робочої сили та можливість реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. Сьогодні в середньому по Україні фактично кожна шоста економічно активна особа має вік більше 50 років, висока частка працюючих осіб пенсійного віку.

Деформація вікової структури веде до зростання рівня демографічного навантаження на працюючих, не дає можливості підвищити соціальні стандарти життя пенсіонерів та працюючих, є причиною зубожіння та бідності.

Негативний вплив на відтворення трудового потенціалу, має спричинена деградація інституту сім'ї. Для України залишається характерним високий рівень розлучуваності, поширення цивільних шлюбів, народження дітей у неповних сім'ях, цивільних шлюбах. Причинами зниження суспільного статусу сім'ї, її ролі у вихованні дітей, є неналежна соціальна захищеність, незадовільні житлові умови, високий ризик суттєвого зниження рівня життя з народженням 1−2 дітей.

Деградація інституту сім'ї буде мати довготривалі як безпосередні, так і опосередковані наслідки в майбутньому, які будуть пов’язані, у першу чергу, зі збільшенням кількості безпритульних дітей, проблемами виховання, формування трудової поведінки та установки, зростанням масштабів поширення підліткової наркоманії та алкоголізму, підліткової злочинності, що фактично призведе до ще більшої якісної та кількісної втрати трудового потенціалу, ніж від природного скорочення населення [12, с. 16].

Висновок:

Отже, для виведення країни з глибокої демографічної кризи необхідно розробити і впровадити в життя ряд заходів спрямованих на стимулювання процесів відтворення населення, як природної бази формування трудового потенціалу. В першу чергу, це:

1). Забезпечення належного рівня охорони здоров’я і гарантування фінансування, та виконання існуючих програм реформування системи здоров’я населення. Належну увагу слід приділити, як розвитку сімейної, так і страхової медицини, розробці і впровадженню спеціалізованих програм, спрямованих на профілактику будь-яких захворювань;

2). Підвищення розміру допомоги сім'ям на дітей, до рівня мінімальної зарплати;

3). Розробку і здійснення комплексу заходів щодо поліпшення умов праці;

4) Розвиток соціальної інфраструктури села й сільського соціуму та закріплення молоді на сільських територіях і в аграрній сфері, підвищення соціальних стандартів проживання сільського населення;

5) Посилення контролю за правовим забезпеченням трудових відносин і дотриманням роботодавцями соціальних гарантій матеріального забезпечення працюючих;

6) Розробка регіональної міграційної політики, метою якої, повинні стати конкретні заходи, спрямовані на збереження у кожному регіоні людського потенціалу [12, с. 262].

2. Суть національної соціальної безпеки та механізми її реалізації

трудовий потенціал соціальна безпека Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих взаємин, ускладнення та стрімке вдосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування економічних систем, загострення суперечностей як у ставленні суспільства до природи так і, власне, у системі суспільних взаємин потребує використання нових науково-теоретичних та практичних підходів до творення критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. У цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що визначає параметри життєздатності соціально-економічних структур у процесі глобальних та локальних трансформацій [6, с. 51].

З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті потребує розгляду її антиподу — небезпеки як такого явища, котре реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних суперечностей. У процесі дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому можуть бути заподіяні значні збитки, які не тільки погіршують його стан, але й завдають об'єкту небажаних параметрів (характеру, темпів, форм і т. ін.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови й чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу й мають природне, техногенне або соціальне походження.

У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку як таку, що, у цілому, усвідомлюється, але не як фатальна ймовірність завдання шкоди, що визначається наявністю об'єктивних і суб'єктивних чинників, які володіють загрозливими, вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну та безпосередню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства й держави, національним цінностям і національному способу життя. Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об'єкта в системі його зв’язків — з погляду здатності до виживання й розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозованих чинників.

Складність і розмаїття функціональних сфер, в яких відбувається розвиток параметрів безпеки, а також наявність системи взаємозв'язків між ними зумовлює вдосконалення цілісної системи національної безпеки, що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ у суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямів забезпечення соціальної стабільності потребує передусім дослідження її місця і ролі у структурі національної безпеки держави [.

Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Як національні інтереси розглядають життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності, визначальні потреби суспільства й держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються у військовий, внутрішньо — і зовнішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та низці інших напрямів суспільної еволюції. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існують щонайменше дві її сфери, що визначають об'єктивні можливості розвитку всіх інших підвидів. Ідеться про економічну й соціальну сфери формування загального рівня безпеки.

В умовах глобалізації особливої актуальності набувають проблеми соціального розвитку, а питання соціальної безпеки, як складової національної безпеки, висуваються на перший план.

В сучасному суспільстві розвиток соціального забезпечення, види і форми соціальних гарантій в державі визначаються двома основними факторами — рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад.

Відображення змісту соціальної безпеки як складової частини системи національної безпеки показує лише основні її орієнтири. Відсутні теоретико-методологічні розробки щодо визначення співвідношення між соціальними інтересами, соціальними загрозами та основними напрямками державної політики щодо здійснення соціальної безпеки. Вирішення проблем соціальної безпеки в контексті національної безпеки і соціальної політики ускладнюється через не відпрацьованість теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із не визначенням їхньої взаємодії, координованості та забезпеченням реалізації.

Соціальна безпека, так само як і економічна безпека, нерозривно пов’язана із категоріями національних потреб і національних інтересів. Однак базою для макроекономічних досліджень у сфері соціальної безпеки є мікроекономічні характеристики населення: стан розвитку сім'ї та окремої людини. Природно й те, що метою конкретної людини є досягнення особистого матеріального благополуччя, а потреба в безпеці (в тому числі фінансовій), посідає друге місце після простих фізіологічних потреб [17, с. 288].

Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. Із соціалізацією економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням усі форми взаємин стосовно безпеки як в економічній, так і в політичній сферах суспільства, зумовлюючи динаміку соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об'єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і стосунки, належні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя.

Отже, національна соціальна безпека — це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб'єктів макрота мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення [4, с. 89].

Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.

Найважливішими національними інтересами України в соціальній сфері є:

— гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

— розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

— розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для необхідного відтворення населення;

— створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

— забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.

Реалізація окреслених соціальних інтересів потребує запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечніші серед яких у соціальній сфері України такі:

— невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

— неефективність державної політики щодо підвищення трудових прибутків громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

— криза системи охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення;

— поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

— загострення демографічної кризи;

— зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

— прояви моральної та духовної деградації суспільства.

Висновок:

Таким чином, соціальна безпека виникає як соціальний феномен у процесі розв’язання суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадекватнішими засобами. Цілеспрямована діяльність щодо забезпечення високого рівня соціальної безпеки як у межах політики соціально-економічних реформ держави, так і в процесі реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб'єктів, потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів, здатних виконувати функцію спрямування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері [9, с. 306].

3. Теорема неможливості К. Ерроу та маніпулювання голосуванням

Теорема неможливості - розроблена у 1963р. лауреатом Нобелівської премії, американським вченим Кенетом Ерроу, демонструє, що для виробників рішень у демократичному суспільстві не існує можливості задовольнити вимогам раціонально-вичерпної теорії.

Вчений у загальному вигляді показав, що взагалі обмеження породжують суперечності. Він доводив неможливість формулювання правила, яке б було прийнятне до всіх випадків, і при цьому допускалась можливість існування якогось нормативного положення для підгрупи емпірично підібраних випадків [1, с. 28].

К. Ерроу сформулював аксіоматичні правила раціональної поведінки і наочно показав, що жоден процес прийняття колективного рішення не відповідає зазначеним нормам. Згідно з теоремою неможливості Ерроу не існує демократичної соціальної функції добробуту, яка здійснює зв’язок між індивідуальними перевагами та суспільним вибором — процесом, за допомогою якого індивідуальне бачення трансформується у колективні рішення, і одночасно відповідає таким вимогам:

1) Принцип Парето-оптимальності. Рішення не може бути вибране, якщо при цьому існує і може бути реалізованою альтернатива, що поліпшує життя іншим індивідам і нікому не погіршує;

2) Перехідність. Якщо соціальний вибір, А має перевагу перед альтернативою Б, а вибір Б — перед альтернативою В, то, А є кращим, ніж В;

3) Незалежність сторонніх альтернатив. Людина вибудовує переваги незалежно від дій, що на даний момент вона не може здійснити;

4) Відсутність диктатора. Серед учасників колективного вибору немає такого індивіда, кожна перевага якого завжди перемагає переваги всіх інших членів і стає обов’язковим елементом соціального порядку.

К.-Дж. Ерроу довів, що чотири умови перебувають у суперечності. Отже, жодна соціальна схема добробуту не може відповідати усім вимогам одночасно.

Зазначені вимоги є важливою передумовою раціональності індивідуального вибору. Однак універсального правила раціонального колективного вибору, яке б відповідало всім вимогам, не існує. Аналіз правила більшості довів, що можлива ситуація зациклення (тобто за певної структури індивідуальних переваг голосування може тривати безкінечно, не приводячи до прийняття однозначного рішення) при послідовному здійсненні вибору трьома особами, бо при збільшенні числа критеріїв впорядкування зростає імовірність того, що результати виявляться зацикленими. Але аксіома транзитивності передбачає вибір лише одного з трьох варіантів. Щоб процес суспільного вибору не зайшов у глухий кут, треба знайти прийнятну альтернативу. Однак за наведених умов для довільної пари альтернатив неможливо підібрати таку коаліцію, яка б складалася більше ніж з одного індивіда. Це означає, що метод здійснення такого вибору буде диктаторським.

Єдине правило побудови колективних рішень, що відповідає чотирьом умовам К. Ерроу, є диктаторським (колективне рішення завжди повинно збігатися з думкою одного з виборців). Щоб уникнути цього необхідне пом’якшення передумов. Незважаючи на те що дані постулати дещо чіткіші, ніж може здатися на перший погляд, вони все ж слабші, ніж це потрібно для задоволення розумного критерію розподільчої справедливості. Тому необхідне пом’якшення аксіом одностайності або відмова від однієї з них. Однак така відмова означає втрату ідеалів індивідуалізму та громадянського суверенітету.

Дещо «ослабив» теорему неможливості В.С. Вікрі. Він додав до умов К. Ерроу п’яту умову — ранжування (береться не весь континуум від першої до найвищої точки, а певний проміжок між ними). З допомогою ранжування він отримав можливість шляхом обмеження індивідуального вибору довести теорему неможливості.

Існує два способи її доведення: обмеження всієї множинності можливих варіантів (наприклад, конституція захищає права власності) або обмеження складу співтовариства тими членами суспільства, чиї переваги дають змогу здійснити колективний вибір (наприклад, делегування повноважень виборців членам парламенту). Це означає, що за представницької демократії до прийняття політичних рішень допускаються особи з більш-менш однорідними перевагами. Це різко знижує ймовірність зациклення (чим однорідніші переваги виборців, тим менш імовірна можливість виникнення циклу) [13, с. 233].

Отже, теорема неможливості доводить, що не існує такого демократичного процесу прийняття рішень, який би одночасно відповідав усім п’ятьом сформульованим аксіомам. Тому виробити лише одне правило голосування неможливо. Розв’язання цієї проблеми можливе у разі відмови від аксіоми транзитивності чи пом’якшення постулатів незалежності, повноти та універсальності.

Серйозність результатів Ерроу безумовна. Не можна відмовитись від вимоги раціональності: система голосування не повинна призводити до не транзитивності. Не можна не вимагати, щоб система голосування була розв’язуючою: колективна байдужість, невміння зробити вибір веде до безвиході. Не можна відмовитись від вимоги демократичності виборів: людство заплатило і продовжує платити високу ціну за право кожної людини виражати свою думку. Крім того, демократичність у розв’язанні соціальних проблем особливо важлива в наш час, коли меншість має масу можливостей захищати свою позицію перед більшістю.

З точки зору реального життя важливо знати, наскільки часто порушуються всі ці три умови одночасно. Дослідження французьких вчених показали, що при моделюванні усіх можливих розподілів голосів виборців та збереженні умов демократичної та розв’язуючої системи голосування раціональність порушується приблизно у 6−9% випадків.

Звичайно, кожного разу невідомі ані розподіл голосів виборців, ані можливості порушення раціональності. Однак у реальних процедурах вибору є інші, не менш реальні недоліки. Відомі ситуації маніпулювання у процесі виборів, коли навмисне перекручування уподобань групою виборців призводить до бажаного для цієї групи результату.

Виключно сильна дія на розум виборців дає так звана промивка мозку — спрямовані кампанії на користь якогось кандидата, з перекручуванням фактів, підтасовкою тощо. Для країн, що не мають досвіду демократичних виборів, такі явища призводять до розчарування виборців у демократичних інститутах влади. Як кожна людина, так і народи в цілому повинні вчитися робити свій вибір, розрізняючи слова та справи політиків, тверезо оцінюючи обіцянки, використовуючи різні та незалежні джерела інформації.

Повернемось до парадоксального результату Ерроу. Примиритись з фактом його існування допоможуть відомі слова У. Черчилля про те, що демократія є поганою формою правління, але людство поки не придумало нічого кращого[15, с. 77].

Висновок:

Отже, своєю теоремою неможливості К. Ерроу довів, що не існує загального правила класифікації ситуацій на рівні суспільства, яке було б поєднане з певною обґрунтованою системою індивідуалістських етичних обмежень суспільної функції добробуту. Вчений акцентував, що обмеження породжують суперечності. Він обґрунтував неможливість формулювання правила, яке було б прийнятним для всіх випадків, і при цьому допускалася можливість існування якогось нормативного положення для підгрупи емпірично підібраних випадків [3, с. 523].

Задача 1

1. Виробнича функція задана таким рівнянням:

Вихідні дані за варіантом наведені в таблиці:

1. На скільки змінюється виробництво за один рік, якщо кількість відпрацьованих людино-змін, а також розмір капіталу не зміниться?

2. Якщо прийняти незмінними втрати капіталу, а виробництво зменшиться на величину, то як це вплине на кількість відпрацьованих людино-змін?

3. Якщо витрати капіталу зростуть на DK, а кількість відпрацьованих людино-змін зменшиться на DL, то як це вплине на річні обсяги виробництва?

4. Річний приріст продуктивності праці становить, витрати капіталу зросли на DK. На скільки змінились річні витрати праці? На скільки змінились річні обсяги виробництва?

5. Річний приріст фондовіддачі становить, витрати праці зросли на DL. На скільки змінились річні витрати капіталу? На скільки змінились річні обсяги виробництва?

Розв’язання:

У моєму випадку задана функція Кобба-Дугласа, яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів — капіталу і праці:

де: С — коефіцієнт пропорційності або масштабності.

коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Виробнича функція має вигляд:

У нашому випадку:. Тривимірне зображення цієї функції:

1. Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при однозначній зміні всіх чинників виробництва на одну й ту саму величину функція змінюється на ту ж саму величину.

Тобто математично це означає :

zQ = Cf (zL, zK).

У нашому випадку z = 0 (кількість відпрацьованих людино-змін, та розмір капіталу не змінні), тому виробництво за рік також не зміниться.

2. Отже, Тобто, якщо виробництво зменшиться на 26%, при цьому втрати капіталу будуть не змінні, це вплине на працю, вона зменшиться на 0,2% відпрацьованих людино-змін.

3. Якщо кількість капіталу зросла, а кількість відпрацьованих одиниць праці зменшилась, то це супроводжується збереженням певного рівні виробництва.

Це так звана — гранична норма технологічної заміни, вона показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора. У нашому випадку праця заміняється капіталом:

.

Тобто 0,5 одиниць капіталу може замінити одиницю праці. Збільшення капіталу заміняє зменшення праці, тому обсяг виробництва буде не змінним.

4.Витрати капіталу зросли на DK, тоді витрати праці зміняться, вони зменшаться на DL. Зміна капіталу на ДK призводить до зміни обсягу виробництва на величину MP_K ДK. Тобто річні обсяги виробництва зміняться, вони зростуть на 0,65%.

5.Витрати праці зросли на DL, тоді витрати капіталу зменшаться на DK. одиниць праці може замінити одиницю капіталу. Тоді зміна праці на ДL дає зміну обсягу випуску на MP_L ДL.

Річні обсяги виробництва зростуть на 0,56%.

Виконується рівність:

MP_K ДK = MP_L ДL.

Задача 2

В економіці країни чисельність населення складає 200млн. чоловік. Працездатне населення, яке не має роботи і не шукає її, нараховує 2 млн. чоловік. Непрацездатне населення складає 35 млн. чоловік, а фрикційне безробіття нараховує 2 млн. чоловік. Визначте загальну чисельність безробітних і чисельність циклічних безробітних.

Розв’язання:

Отже, розберемо всі показники даної задачі:

200 млн. чол. — це чисельність населення країни.

Знайдемо чисельність робочої сили, вона дорівнює загальній чисельності населення, за відрахуванням чисельності непрацездатних. Тобто:

Отже — це кількість економічно-активного населення.

У свою чергу економічно-активне населення включає зайнятих і безробітних працездатного віку.

В умові задачі 2 млн. чол. складає фрикційне безробіття (тобто короткострокове). Також 2 млн. чол. складає працездатне населення, яке не має роботи і не шукає її (тобто незайняте — економічно-неактивне).

Тоді визначимо загальну чисельність безробітних:

Тепер можемо визначити зайняте населення:

Визначимо фактичний рівень безробіття:

Тепер знайдемо природній рівень безробіття, він складає суму рівнів фрикційного і структурного безробіття. З умови задачі, працездатне населення, яке не має роботи і не шукає її, можна вважати за чисельність структурного безробіття, тому що процес є тривалим. Тоді :

Фрикційне безробіття нараховує також 2 млн. чол., тоді:

Отже, природній рівень безробіття складає:

Відповідно до закону Оукена:

Рівень циклічного безробіття дорівнює:

де: коефіцієнт Оукена (2,5);

фактичний рівень безробіття;

природній рівень безробіття.

Отже, циклічний рівень безробіття дорівнює нулю, тоді можна стверджувати, що досягається рівень безробіття при повній зайнятості.

Задача 3

Величина ВНП дорівнює 20 000 грн., число працюючих 200 чол., величина вибуття капіталу S = 0,13, гранична норма заощадження — 0,15, темп приросту населення n = 0,02. Обчисліть капіталоозброєність, за якої забезпечується критична величина інвестицій.

Розв’язання:

Тобто ми маємо:

Y- 20 000 грн.

L — 200 чол.

S — 0,13.

n — 0,02.

d — 0,15.

Обчислимо капіталоозброєність, за якої забезпечується критична величина інвестицій (k):

Отже,

Список використаної літератури

1. Абрамова М. А. Економічна теорія: Підручник. — М.:Юриспруденція, 2001. — 400 с.

2. Акулов М. Г. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літер., 2012. — 328 с.

3. Архіпов І.І. Економіка: Навч. посіб. — М.: Проспект, 2006. — 840 с.

4. Бєляєв О.О., Диба В.І. Соціальна економіка: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 196 с.

5. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / За ред. О.Г. Білоруса. — К.: КНЕУ, 2001. — 733 с.

6. Гринів Л.С., Кічурчак М.В. Національна економіка: Навч. посіб.? Львів.: «Магнолія 2006», 2008. — 464 с.

7. Гринкевич С. С. Мегафактори і мезофактори формування і використання трудового потенціалу в умовах активізації глобалізацій них процесів. — Львівська комерційна академія, 2010. — 268 с.

8. Дулуб Л. М. Фактори формування та розвитку трудового потенціалу // Науково-технічний збірник Харківського національно-економічного університету, 2009. — 287 с.

9. Єщенко П. С. Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2005. — 325 с.

10. Заблоцький Б. Ф. національна економіка6 Підручник. — Львів: Новий світ. — 2009. — 582 с.

11. Клиновий Д. В. Продуктивні сили України: прогноз розвитку і розміщення на період до 2010 р. в 2-х томах. Том 1, — К.: РВПС, 2000. — 80 с.

12. Коропатник Т. В. Демографічні чинники формування трудового потенціалу // Збірник наукових праць, — Чернігів.: ВІКНУ, 2011. — 265 с.

13. Корнієнко О.В. Економічна теорія: Практикум. — Р-н/Д: Фенікс, 2008.? 320 с.

14. Ларичев О.І., Мошкович Е. М. Якісні методи прийняття рішень: Підручник. — М.: Фізматліт, 1996. — 209 с.

15. Ларичев О.І. Наука і мистецтво прийняття рішень: Підручник. — М.: Наука, 1999. — 86 с.

16. Мельник О.І. Україна у структурі регіональної і глобальної безпеки // Національна безпека і оборона. — № 9 (103). — 2008. — 39с.

17. Мунтіян В.І. Економічна безпека України: Монографія. — К.: КВІЦ, 1999. — 461 с.

18. Плотницький М.І. Мікроекономіка: Навч. посіб. — Мінськ: Нове знання, 2005. — 128 с.