Нормативно-законодавче регулювання оцінки фінансового стану неплатоспроможних підприємств

Міністерство освіти і науки України Національний авіаційний університет Кафедра фінансів, обліку та аудиту Спеціальність 6.30 508 «Фінанси і кредит»

Курсова робота з дисципліни «Фінансовий аналіз»

Тема:

Нормативно-законодавче регулювання оцінки фінансового стану неплатоспроможних підприємств Виконала: Тараненко Анастасія студентка 4 курсу, групи ФК-418,

Перевірив: к.е.н., доцент Щепіна Т.Г.

Київ - 2013

План

Вступ

1. Загальна характеристика неплатоспроможних підприємств

1.1 Неплатоспроможні підприємства

1.2 Можливі причини неплатоспроможності

1.3 Рекомендації щодо виходу з кризового стану

2. Методика виявлення ознак неплатоспроможності підприємства на основі нормативних документів.

3. Характеристика показників неплатоспроможності підприємства

4. Нормативно-законодавче регулювання оцінки фінансового стану неплатоспроможних підприємств Практична частина Висновки Список використаних джерел

Вступ

Нормативно-правове регулювання аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможних підприємств передбачає забезпечення всіх зацікавлених користувачів відповідним доступом до інформації, яка характеризує фінансовий стан і результати діяльності суб'єктів господарювання. На сьогодні існують суперечності між різними нормативними документами, що регулюють досліджувані питання.

В сучасній науковій літературі найчастіше увага приділяється питанням нормативного врегулювання порядку здійснення процедури банкрутства підприємств. Проблематикою нормативно-правового забезпечення організації та методики аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможних підприємств в частині аналізу фінансового стану займалися такі вчені: В.І. Воробйов, А. М. Штангрет, О. В. Мельников, С. В. Паранчук, І.І. Топій. Вважаємо, що через велику кількість методик прогнозування неплатоспроможності і як наслідок банкрутства, а також недосконалість чинного законодавства цих операцій, на практиці неможливо провести ефективний аналіз неплатоспроможних підприємств. Саме тому розгляд нормативно-правового забезпечення організації та методики аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможних підприємств потребує розвитку.

Нормативно-правове забезпечення організації і методики аналізу ймовірності банкрутства підприємства становлять нормативні акти Агентства з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій, Міністерства економіки, Центральної спілки споживчих товариств України, Міністерства фінансів.

Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, що затверджена Наказом Агенції з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій від 27.06.1997 р. № 81, визначає як основне завдання здійснення аналізу оцінки результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства — платоспроможним (неплатоспроможним) та подання пропозицій Кабінету Міністрів України щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій.

1. Загальна характеристика неплатоспроможних підприємств

1.1 Неплатоспроможні підприємства

Неплатоспроможність підприємства є унікальним феноменом, при дослідженні якого слід керуватися рядом аспектів, серед яких насамперед необхідно виділити сутнісний. Сутнісний підхід дозволить виявити економічний зміст неплатоспроможності, а також співвідношення цього поняття з іншими категоріями.

У західній юридичній літературі розрізняють два поняття — «неплатоспроможність» і «банкрутство». У законодавстві вживається термін «неплатоспроможність», банкрутство розглядається як кримінально-правовий бік неплатоспроможності.

Будь-яке підприємство, що здійснює комерційну діяльність, вступає у відносини з податковими органами, банками, іншими підприємствами (постачальниками і споживачами) і т.д. В процесі цих відносин у підприємства виникають зобов’язання, які можуть призвести до того, що підприємство стане боржником і буде зобов’язаний в деякий термін здійснити в користь іншої особи певні дії, а саме: здійснити платіж, поставити товар, виконати послугу тощо Кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов’язань, а також відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань.

Зобов’язання підприємства, що виникають у ході його фінансово — господарської діяльності, мають певні терміни виконання.

Порушення строків виконання зобов’язань веде до виникнення у контрагентів ризиків. Чим більше ризиків створює підприємство контрагентам, чим частіше і триваліше воно затримує виконання зобов’язань, тим ненадійні воно виглядає в очах партнерів, контрагентів, власних працівників і т.д.

Таке підприємство знаходить репутацію ненадійного партнера, недобросовісного платника, платника податків, роботодавця і т.д.

Ненадійне виконання зобов’язань свідчить про:

* необов’язковість як про стиль взаємодії з партнерами, якщо підприємство має в своєму розпорядженні ресурси, достатні для виконання наявних зобов’язань;

* дефіциті або кризі можливостей для виконання зобов’язань.

Необов’язковість як стиль взаємодії тягне за собою, як правило, відмову від взаємодії партнерів, штрафи та інші санкції, передбачені законодавством і договорами, але в кінцевому рахунку партнери або кредитори зберігають шанс на погашення зобов’язань без особливого збитку.

Коли підприємство відчуває дефіцит чи кризу можливостей для виконання наявних зобов’язань, виникає питання, чи здатне воно повною мірою, тобто без шкоди, задовольнити кредиторів.

В економічній літературі проблема неплатоспроможності найчастіше пов’язана з аналізом та оцінкою фінансового стану суб'єктів господарювання.

Під неплатоспроможністю слід розуміти такий фактичний фінансовий і майновий стан боржника, при якому суб'єкт господарювання не в змозі тривалий час виконувати свої платіжні зобов’язання і який, враховуючи джерела покриття зобов’язань, може виступати в двох станах:

— як майнова неплатоспроможність (структурна, балансова, засобова, довгострокова), що означає відсутність майна для покриття всіх зобов’язань боржника;

— платіжна неплатоспроможність (ліквідна, факторна, поточна, короткострокова), що означає неможливість боржника своєчасно регулювати грошові зобов’язання, що висуваються.

На практиці із кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності і банкрутства підприємства, діяльності його в неприбутковій зоні або недостачі потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неможливості здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

1.2 Можливі причини неплатоспроможності

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), і внутрішні, або ендогенні (які залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

· спад кон’юнктури економіки в цілому;

· зменшення купівельної спроможності населення;

· значний рівень інфляції;

· нестабільність господарського і податкового законодавства;

· нестабільність фінансового і валютного ринків;

· посилення конкуренції в галузі ;

· криза окремої галузі;

· сезонні коливання;

· посилення монополізму на ринку;

· дискримінація підприємства органами влади та управління;

· політична нестабільність тієї країни, де розміщене підприємство, або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

· конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони визначають фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства, або така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в такі блоки:

· низька якість менеджменту;

· дефіцити в організаційній структурі;

· низький рівень кваліфікації персоналу;

· недоліки у виробничій сфері;

· прорахунки в галузі постачання;

· низький рівень маркетингу і втрата ринків збуту продукції;

· прорахунки в інвестиційній політиці;

· недостача інновацій і раціоналізаторства;

· дефіцити у фінансуванні;

· повна недостача контролю або незадовільна робота його служб.

У загальному випадку причинами неплатоспроможності є фактори, що впливають на:

* зниження чи недостатній ріст виручки;

* випереджальний приріст зобов’язань.

Даний комплекс загальних причин неплатоспроможності характерний для всіх підприємств, що випробують труднощів своєчасного розрахунку за своїми обов’язками, незалежно від країни виробництва і ринку.

Ситуація особливо збільшується, коли відсутнє планування і керування грошовими потоками.

У загальному і цілому причини неплатоспроможності можуть бути зведені до двох основних:

* відставання від запитів ринку (по пропонованому асортименті, по якості, за ціною і т.д.). У цьому випадку можна говорити про хворобу бізнесу;

* незадовільному фінансовому керівництву підприємством, коли воно надлишково обтяжується зобов’язаннями. У даному випадку можна говорити про хворобу фінансового керування чи менеджменту.

Перший випадок найбільше наочно відображається на виручці, другий — на прирості маси зобов’язань.

У загальному випадку причини неплатоспроможності можуть бути наступними:

* зниження чи недостатній ріст виручці (затоварення, звуження ринку, неповернення платежів);

* випереджальний приріст зобов’язань (неефективні фінансові вкладення, надлишкові запаси, нарощування коштів у розрахунках);

* відставання від запитів ринку.

1.3 Рекомендації щодо виходу з кризового стану

В багатьох випадках, переважно це стосується підприємств на межі банкрутства, пропонується включити механізм антикризового управління. Антикризове управління може бути ефективним. І тому важливо займатися різними сторонами процесу. Управляти слід:

· активами (пасивами) підприємства;

· етапами бізнес — процесу (збут, виробництво, постачання, облік);

· програмами захисту майна, і безпеки бізнесу;

· кадрами (включаючи питання формування кадрової політики, соціальні питання є, відносини з профспілками);

· програмами побудови відносин із акціонерами, партнерами, органами структурі державної влади;

· програмами інформаційної підтримки (включаючи доведення до колективу інформації плани, методах та принципи управління, а як і доведення соціально значущих аспектів діяльності до широкій міжнародній громадськості).

Баланси підприємств необхідно «розчистити» від накопичених неплатежів, оскільки у багатьох випадках буває самозростання заборгованості через переважання у її структурі штрафів та пені і спотворення фінансового становища підприємств.

Але це не єдина міра щодо окремо взятому організації, бо немає гарантії від повторного накопичення боргів.

Заради покращання структури балансу підприємства його платоспроможності насамперед варто вивчити причини що спонукали цю ситуацію виявити напрями поліпшення.

Абсолютна зменшення валюти балансу свідчить про взаємне скорочення підприємством господарського обороту, що було причиною його неплатоспроможності.

Встановлення факту згортання господарської діяльності вимагає докладного аналізу його причин. Такими причинами може бути скорочення платоспроможного попиту продукцію та послуги цього підприємства, обмеження доступу до ринків сировини, поступове включення до активний господарський оборот дочірні підприємства з допомогою материнської компанії та ін.

Залежно від обставин, що викликали скорочення господарського обороту, можуть бути рекомендовані різні шляхи виведення його зі стану неплатоспроможності. Необхідно відповідальніше ставитися до постачальників і посередників, піклуватися про власний імідж.

Якщо підприємство розширює свою діяльність, то причини його неплатоспроможності слід шукати в нераціональному використанні прибутку (великих відрахувань до Фонду споживання), заморожуванні засобів у надпланових виробничих запасах, помилках щодо цінової газової політики тощо. У разі можна порекомендувати жорсткіше управління організацією, з метою зміцнення дисципліни, більш продуманого використання результатів господарської діяльності й розподілу прибутків.

Тенденція збільшення частки позикових коштів, з одного боку, свідчить про посилення фінансової нестійкості підприємства і підвищення його фінансового ризику, з другого — про активний перерозподіл за умов інфляції доходів у користь підприємства-позичальника. Якщо у процесі аналізу виявлено що велика частка позикових коштів призводить до низького стану підприємства, необхідно відмовитися від використання позикових засобів і створити умови для накопичення власних.

За наявності довгострокових та проведення короткострокових фінансових вливань треба дати оцінку їхньої ефективності і ліквідності цінних паперів, що у портфелі підприємства.

Абсолютне і відносне зростання поточних активів може свідчити як про розширення виробництва чи вплив чинника інфляції, а й уповільнення оборотності капіталу, що викликає потреба у збільшенні його маси. Тому слід вивчити показники оборотності обігового капіталу в цілому і окремих стадіях кругообігу.

За результатами аналізу необхідно прийняти конкретних заходів для поліпшення структури балансу і за фінансового становища неплатоспроможних господарюючих суб'єктів.

У особливо тяжкій ситуації підприємствам, у межах антикризового управління можна запропонувати розробити бізнес-план підприємства. Остаточно ухвалений бізнес-план оздоровлення оформляється у вигляді єдиного документи й додатків щодо нього. Бізнес-план оздоровлення для внутрішнього користування має включати чіткий опис очікуваних проблем, труднощів та їх дозволу. Бізнес-план задля об'єднаного ознайомлення може бути закритим.

Шляхи виходу з кризи завжди залежить від причин викликали цю ситуацію.

З наведеного вище прикладу слід, що неплатоспроможність передусім зворотно пропорційна виручці. Чим менша виручка, тим більша неплатоспроможність.

2. Методика виявлення ознак неплатоспроможності підприємства на основі нормативних документів

Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 1562−1564 Кримінального кодексу України, приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.

Основна мета проведення попереднього аналізу фінансового стану підприємства — обґрунтування рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним відповідно до системи критеріїв, затверджених законодавством.

Основними джерелами інформації для проведення поглибленого аналізу є:

· баланс підприємства (форма № 1);

· звіт про фінансові результати (форма № 2);

· звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

· звіт про власний капітал (форма № 4);

· примітки до річної фінансової звітності (форма № 5);

· звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма № 11-ОЗ);

· обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма № 1-інновація);

· звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма № 1-Б);

· звіт з праці (форма № 1- ПВ);

· звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма № 1 — ПВ (умови праці));

· звіт про використання робочого часу (форма № 3 — ПВ);

· інша інформація, необхідна для якісного здійснення аналізу та виявлення резервів виробництва.

Економічні показники фінансового стану підприємств різних рівнів неплатоспроможності визначаються державним органом з питань банкрутства, арбітражним керуючим, підприємством, власником його майна (органом, уповноваженим управляти майном підприємства), інвестором, кредитором за власною ініціативою, а також у визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» випадках, при проведенні експертизи фінансового становища підприємства.

Джерелами інформації для проведення розрахунків економічних показників і виявлення ознак неплатоспроможності чи банкрутства є вибіркові показники з документів фінансової звітності підприємства .

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної неплатоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, формула:

Пп = А040 + А045 +А220 +А230 + А240 — П620 ,

де А040, А045, А220, А230, А240 — відповідні рядки активу балансу;

П620 — підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень. Критичними значеннями в Методичних рекомендаціях (хоча ці твердження є спірними) визначено 1,5 і 0,1 відповідно.

Трактування та методика обчислення коефіцієнту покриття в Рекомендаціях характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів. Визначається, відповідно, як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами. Формула:

Кп = А260: П620,

Де А620 — підсумок II розділу активу балансу Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається, як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів. Формула:

Кз = (П380 — А080): А260,

де П380 — підсумок розділу I пасиву балансу;

А080, А260 — підсумки I і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону, зобов’язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов’язань в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто, фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів, або здійснення інших дій, які відповідно до статті 1564 Кримінального кодексу України, кваліфікуються умисними, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, у таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань, формула :

Кб = (Ф220 — Ф260): (П480 + П620) ,

де Кб — коефіцієнт Бівера;

Ф220 і Ф260 — чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 «Звіт про фінансові результати» відповідно;

П480 і П620 — довгострокові і поточні зобов’язання (підсумки розділів III і IV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 «Баланс» .

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5−2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва.

фінансовий неплатоспроможний банкрутство

3. Характеристика показників неплатоспроможності підприємства

Фінансовий аналіз має широкий арсенал засобів для прогнозування можливого банкрутства підприємства і дає можливість заздалегідь обґрунтувати та реалізувати заходи щодо забезпечення виходу підприємства з кризової ситуації.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу. Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є:

· коефіцієнт автономії (фінансової незалежності);

· коефіцієнт фінансової стабільності;

· коефіцієнт фінансового левериджу;

· коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

· коефіцієнт покриття (платоспроможності).

Коефіцієнт автономії — показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності.

Коефіцієнт автономії = Сума власного капіталу / Вартість майна підприємства.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Кавт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності визначається за формулою:

К_ф.е. = ,

Де ВК, ПК — кошти, грн. відповідно власні і позикові.

Нормальним (нормативним) вважається, Кфс> 1. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт фінансового левериджу характеризується відношенням довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов’язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Коефіцієнт фінансового левериджу обчислюється за формулою:

К_ф.л. = ,

Де ДЗ — довгострокові зобов’язання, грн.

Нормальним (нормативним) вважається Кф с <1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами — показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів. Розрахунок виконується за формулою:

К _з.в.к. = ,

де Кзвк — коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

П1 — сума підсумку за першим розділом пасиву балансу, грн;

А1, А2— сума підсумків відповідно за першим та другим розділами активу балансу, грн.

Нормальним вважається Кзвк>0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт покриття (платоспроможності) — показник, який характеризує рівень достатності (поточних активів) обігових коштів підприємствам для погашення своїх поточних зобов’язань протягом року. Він визначається відношенням всіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов’язань підприємства. Коефіцієнт покриття розраховується за формулою К _п = ,

Де Вмп — сума витрат майбутніх періодів, грн.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Нормативне значення коефіцієнта Кп>1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов’язання.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані Балансу підприємства (форма № 1), Звіту про фінансові результати (форма № 2), Звіту про рух грошових коштів (форма № 3), Звіту про власний капітал (форма № 4), статистичної та іншої звітності.

4. Нормативно-законодавче регулювання оцінки фінансового стану неплатоспроможних підприємств

Згідно до Постанови від 25 листопада 1996 р. № 1403 Київ «Про Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій» розділ «Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств» зазначено:

Аналіз діяльності підприємства здійснюється комісією у визначений головою Агентства термін. Аналізу підлягають:

· виробнича структура;

· фінансовий стан;

· використання прибутку попереднього та поточного років;

· структура собівартості продукції;

· використання раніше отриманих кредитів та інвестицій;

· конкурентоспроможність продукції;

· виробничий потенціал та матеріальні і нематеріальні активи;

· стан дотримання вимог Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ;

· кадровий склад;

· об'єкти незавершеного будівництва;

· рівень завантаженості та зносу основних фондів;

· об'єкти соцкультпобуту, їх майновий стан та фінансові витрати на їх утримання;

· інші витрати.

З метою більш детального аналізу фінансового стану підприємства проводиться оцінка структури балансу та визначаються коефіцієнти покриття, забезпечення власними коштами і абсолютної ліквідності.

Структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним у разі якщо

· значення коефіцієнта покриття (Кп.) менше 1;

· значення коефіцієнта забезпечення власними коштами (Кз.к.) менше 0,1;

· значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (Ка.л.) менше 0,2.

Відносини, пов’язані з неплатоспроможністю підприємства, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства.

Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I — акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);

II — акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;

IIІ - спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами: Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 31 (далі - Закон).

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином:

1. Кодекси:

Господарський кодекс України — глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають:

поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства — ст. 209;

поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210;

заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва — ст. 211;

процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, — ст. 212;

майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, — ст. 213;

основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства — ст. 214;

відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство — ст. 215);

Цивільний кодекс України, зокрема ст. 18 (передбачає можливість визнання фізичної особи — підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані зі здійсненням ним підприємницької діяльності),

ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом);

2. Закони України;

— від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.;

— від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);

Низка законів містить, що положення про можливість визнання банкрутом господарські організації певних видів, зокрема:

— від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 19). Закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов’язки їх учасників та засновників.

— від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» (ч. 6 ст. 11) та ін.

3. Відомчі нормативні акти:

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України від 04.05.2001 р. № 72/49;

Наказ Міністерства економіки України від 20.07.2006 р. № 247 «Про затвердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм». [6]

5. Практична частина

БАЛАНС за 20 ХХ р.

Форма № 1

код за ДКУД 1 801 001

1. Провести аналіз ліквідності балансу підприємства. Зробити висновки

Під ліквідністю будь-якого активу розуміють його здатність перетворюватися на грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена.

Ліквідність балансу підприємства — рівень покриття зобов’язань активами, термін перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Для цього активи поділяють на такі 4 групи: найбільш ліквідні, швидкореалізовувані, повільнореалізовувані та важкореалізовувані. Аналогічним чином поділяються пасиви. Тут виділяють: найтерміновіші зобов’язання, короткострокові пасиви, довгострокові пасиви та постійні пасиви. При здійснення такого аналізу складається таблиця 2:

Таблиця 2

Аналіз ліквідності балансу підприємства

Найбільш ліквідні А₁ = рядки 220, 230, 240

Швидкореалізовувані А₂ = рядки 160 — 210

Повільнореалізовувані А₃ = рядки 40, 45, все що не увійшло в 2 розділ.

Важкореалізовувані А₄ = рядки 50, 60, 70, 3й розділ Активу, те що не війшло в 1 розділ.

Найтерміновіші зобов’язання П₁ = рядки 540 — 610

Короткострокові П₂ = 4 розділ Пасиву крім П₁

Довгострокові П₃ = 2 + 3 розділи Пасиву Постійні П₄ = 1 + 5 розділи Пасиву Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо:

А₁? П₁

А₂? П₂

А₃? П₃

А₄? П₄

На основі розрахункових даних проводимо аналіз ліквідності даного балансу. На початок звітного періоду:

А₁? П₁ 5,6? 152,7

А₂? П₂ 33,3? 63,8

А₃? П₃ 121,8? 0

А₄? П₄ 133? 77,2

На кінець звітного періоду:

А₁? П₁ 8,4? 224,5

А₂? П₂ 23,2? 74,1

А₃? П₃ 125,8? 0

А₄? П₄ 174,1? 32,9

Висновок: Проаналізувавши ліквідність балансу підприємства на початок звітного періоду і на кінець, можна зробити висновок, що ліквідність порушена. Невиконання базових нерівностей означає, що на підприємстві порушена фінансова рівновага.

2. Проаналізувати динаміку узагальнюючого показника ліквідності. Визначити вплив факторів на результуючий показник прийомом ланцюгових підстановок. Зробити висновки

Таблиця 3

Аналіз узагальнюючого показника ліквідності

Узагальнюючий показник ліквідності визначається як:

УПЛ _{на п.з.п.} = (5,6 + 33,3 + 121,8) / (152,7 + 63,8) = 160,7 / 216,5 = 0,74

УПЛ _{на к.з.п.} = (8,4 + 23,2 + 125,8) / (224,5 + 74,1) = 157,4 / 298,6 = 0,53

Таблиця 4

Розрахунок впливу факторів на результуючий показник прийомом ланцюгових підстановок

Висновок: Теоретичне значення узагальнюючого показника ліквідності від 1,5 до 2. Згідно наведених даних узагальнюючий показник ліквідності менше теоретичного значення (0,74 на початок звітного періоду та 0,53 на кінець звітного періоду). Це означає що зниження коефіцієнта призводить до зростаючого ризику неплатоспроможності.

3. Провести аналіз оборотних активів підприємства. Зробити висновки

Оборотні активи — це кошти та їх еквіваленти необмежені у використанні, а також інші активи підприємства, які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.

Таблиця 5

Структурно-динамічний аналіз оборотних активів підприємства

Висновок: Заповнивши дану таблицю, спостерігається зменшення суми оборотних активів на кінець звітного року. Тобто, відбулося зменшення капіталу протягом звітного періоду;

4. Провести параметричний аналіз ліквідності підприємства. Зробити висновки

Ліквідність підприємства — це наявність у нього оборотних коштів, достатніх для погашення короткострокових зобов’язань.

Розрізняють такі показники ліквідності:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Таблиця 6

Параметричний аналіз ліквідності підприємства

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) = Оборотні активи / Поточні зобов’язання Коефіцієнт швидкої ліквідності = (Оборотні активи — Запаси) / Поточні зобов’язання Коефіцієнт абсолютної ліквідності = Грошові кошти та їх еквіваленти / Поточні зобов’язання Висновок: Виходячи з того, що коефіцієнт поточної ліквідності = 0,74 та 0,53, а орієнтовне значення >2, то при значенні коефіцієнта покриття менше 1 підприємство має неліквідний баланс.

Коефіцієнт швидкої ліквідності = 0,18 та 0,1 (орієнтовне значення >1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів. Це є низьким показником за мірками більшості галузей.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = 0,03 та 0,03 (орієнтовне значення >0,2), якщо значення коефіцієнта (Кал) менше ніж 0,2, то структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

5. Провести факторний аналіз коефіцієнта поточної ліквідності. Зробити висновки

Таблиця 7

Факторний аналіз коефіцієнта поточної ліквідності прийомом ланцюгових підстановок

Висновок: Провівши аналіз коефіцієнта поточної ліквідності прийомом ланцюгових підстановок відбулося наступне: Оборотні активи зменшилися — коефіцієнт поточної ліквідності зменшився на 0.01. Поточні зобов’язання зменшилися — коефіцієнт поточної ліквідності зменшився на 0.2.

6. Визначити тип фінансової стійкості підприємства та провести параметричний аналіз фінансової стійкості підприємства. Зробити висновки

Таблиця 7

Визначення типу фінансової стійкості підприємства

Висновок: Підприємство має нестійкий фінансовий стан, платоспроможність підприємства порушена, але її можна відновити.

Нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат.

Оцінку фінансової стійкості підприємства за допомогою відносних показників доцільно здійснювати за допомогою обчислення таких коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт фінансової незалежності.

2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу.

3. Коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу.

Результати проведених розрахунків доцільно оформити у вигляді таблиці 8.

Таблиця 8

Параметричний аналіз фінансової стійкості підприємства

5) Коефіцієнт фінансової залежності = Ф.1 (ряд. 640/ ряд. 380)

Показник обернений до коефіцієнта автономії; показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів.

6) Коефіцієнт концентрації позикового капіталу = Позиковий капітал (ряд. 430+480+ 620+630 ф.1) / Активи підприємства (ряд. 080 + 260 + 270 ф. 1)

Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства.

7) Співвідношення позикового капіталу і власного = Позиковий капітал (ряд. 430+480+620+630 ф. 1) / Власний капітал (ряд. 380 ф. 1)

Розраховується як відношення всієї суми зобов’язань по залучених коштах та суми власних коштів.

8) Коефіцієнт маневреності власних засобів = Ф. 1 (ряд. 380 — ряд. 080) / ф. 1 ряд 380.

Характеризує ступінь мобільності власних засобів підприємства.

Висновок: Аналіз фінансової стійкості підприємства показав, що підприємство працює по позикових коштах (власні оборотні кошти від'ємні).

Провівши детальний аналіз, можна зробити висновок, що ліквідність підприємства порушена, що призводить до зростаючого ризику неплатоспроможності.

До показників ліквідності належать:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Оскільки наведені показники нижче орієнтовного значення, в свою чергу це призводить до неліквідності балансу, структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

З метою покращення фінансового становища на підприємстві слід дотримуватись такої інструкції:

1. Вірно перерозподілити оборотні кошти. Це допоможе збільшити запас ліквідних коштів і зменшити величину неліквідних виробничих запасів.

2. Скористатися механізмом фінансової стабілізації, який являє собою систему заходів, спрямованих на зменшення фінансових зобов’язань, а також збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов’язання

3. Досягти збільшення обсягу реалізації продукції, розмірів прибутку і рівня прибутковості шляхом інтенсивного застосування оборотних активів підприємства.

4. Підвищити продуктивності праці персоналу.

5. Розширити ринок збуту продукції (товарів).

6. Провести грамотну рекламну компанію і залучати якомога більше великих інвесторів і кредиторів.

Таким чином, можна сказати, що ліквідність підприємства — здатність та швидкість перетворення оборотних активів у грошові кошти з метою погашення поточних зобов’язань як у міру надходження термінів їх сплати, так і прострочених боргів.

Висновки

Нині виникнення кризових ситуацій, що призводять до банкрутства підприємств, зумовлено неправильним управлінням зовнішніми чинниками, котрі характеризують економічну обстановку, у якій функціонує фірма і зажадав від якої вона може залежати.

Кризова ситуація характеризується підвищеним ризиком банкрутства, слабкої конкурентної позицією, фінансової нестійкістю. Для управління підприємством необхідно проаналізувати діагностику фінансового становища підприємства, що є своєрідною системою, попереджуючої керівництво про небезпечні ситуаціях бізнесу. Можливе наступ банкрутства є кризовим станом підприємства. Це означає, що він нездатен здійснювати фінансове забезпечення своєї виробничої діяльності.

Під неплатоспроможністю слід розуміти такий фактичний фінансовий і майновий стан боржника, при якому суб'єкт господарювання не в змозі тривалий час виконувати свої платіжні зобов’язання і який, враховуючи джерела покриття зобов’язань, може виступати в двох станах:

— як майнова неплатоспроможність;

— платіжна неплатоспроможність.

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), і внутрішні, або ендогенні (які залежать від підприємства).

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу. Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є:

· коефіцієнт автономії (фінансової незалежності);

· коефіцієнт фінансової стабільності;

· коефіцієнт фінансового левериджу;

· коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

· коефіцієнт покриття (платоспроможності).

Відносини, пов’язані з неплатоспроможністю підприємства, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства, нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I — акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);

II — акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;

IIІ - спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами: Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 31.

Таким чином, можна зробити висновок, що шляхи виходу з кризи завжди залежать від причин, що викликали цю ситуацію. З наведеного вище видно, що неплатоспроможність передусім зворотно пропорційна виручці. Чим менша виручка, тим більша неплатоспроможність.

Список використаних джерел:

1. Артеменко В. Г., Беллендир М. В. Фінансовий аналіз, НГАЭиУ, — 2000.

2. Болюх М. А., Бурчевський В. З.: «Економічний аналіз» За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. 556 с.

3. Глазунов В. М. Фінанси фірми. Як ними розпорядиться, щоб забезпечити її власне процвітання // Економіка — 2000

4. Кошкін В.І. та інших. Антикризове управління:17-модульная програма для менеджерів «Управління розвитком організації» Модуль 11. — М.: ИНФРА-М, 2000.

5. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій: затв. Наказом Агентства з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій від 27.06.1997 р. № 81 / [Електронний ресурс]

6. Паранчук С. В. Елементи системи антикризового управління машинобудівним підприємством / С. В. Паранчук, І.І. Топія // Ефективна економіка. — 2010. — № 10. — [Електронний ресурс]

7. Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій від 25 листопада 1996 р. № 1403 Київ.

8. Розпорядження в справах неспроможності (банкрутство) «Методичні положення з оцінки фінансового становища підприємств і встановленню незадовільною структури балансу» від 12.08.94 № 31-р.

9. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия.- Мн.: Новое знание, 2001.-704 с.

10. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств.- К.: ЦУЛ, 2002.

11. Серезнева М. М., Іонова А.Ф. «Фінансовий аналіз»: Навчальний посібник. — М.:ЮНИТИДАНА, 2001.

12. Сунєв В. П. Тактика і стратегія управління фірмою. Навчальний посібник. М., «ДИС», 2006Теорія і практика антикризового управління / під ред. С.Г. Бєляєва, В.І. Кошкіна. М., ЮНИТИ 1996

13. Уткін Э. А. Аудит і управління неспроможним підприємством. Навчальний посібник, Тандем, 2000

14. Фомін Я.А. Діагностика кризового стану підприємства: Навчальний посібник для вузів. — М.:ЮНИТИДАНА, 2003.