Монополія: причини виникнення, основні форми і роль в економічній системі

Передмова

В економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу теорії виникнення та розвитку монополії. Ще вчені давнини, такі як Аристотель, виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин появи монополій вирізняють різноманітні передумови. Деякі вважають, що це був об'єктивний процес, інші стверджують, що їх було створено штучно. Монополії бувають різні: економічні, політичні й технологічні; глобальні і локальні; державні і приватні; абсолютні і відносні; внутрішні і зовнішні; монополії влади, управління та власності, й інші. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об'єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва того ж таки капіталу, диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

В Концепції національної безпеки однією із «економічних» загроз названа і наявність монополізму виробників. «Монополія», «монополізований ринок», «монопольна ціна», «монополістичний протекціонізм» — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції, що є особливо важливим для розвитку економіки України. Саме тому питання монополії є дуже актуальним та значимим.

" Монополізм" - поняття змінне, діалектичне. Так, в міру наближення до ринкових відносин відбувається модифікація звичних структур і на зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, як складське господарство та транспортування вантажів, виникла нова монополія — монополія посередників у сфері вантажообігу.

Основна мета моєї роботи — це з’ясувати причини виникнення монополій, розглянути основні форми та роль монополій в економічній системі, а також дослідити чинне на Україні антимонопольне законодавство і перспективи його вдосконалення, включаючи законодавство країн із розвинутою ринковою економікою в області антимонопольної практики, досвід якої є досить вагомим для України.

Монополія, як економічний процес, має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина із них буде перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь є позитивні, але є й негативні. Нажаль, реальність на сьогодні така, що негативні набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, що веде до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень, і як наслідок порушує нормальне функціонування ринку.

Для того, щоб запобігти деяким з негативним наслідків, держава змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій щодо порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення). Що ж стосується України, то процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня ще зовсім нещодавно в керуванні економікою командно — адміністративна система по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності. Тому на даному етапі величезне значення має створення й вдосконалення законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і розуміння населенням України необхідності економічних реформ.

Вплив монополій на розвиток світового господарства був і залишається різноманітним: як шкідливий, так і корисний. Тому відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їхнє існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужим провідних спеціалістів від економіки. Питання монополії на сучасному етапі розвитку світової економіки є дуже актуальними, саме тому широко висвітлюється в засобах масової інформації.

Розділ 1. Монополістичні тенденції в ринковій економіці

1.1 Причини виникнення та розвиток монополій

монополія ринковий економіка політика Наприкінці XIX ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було необхідним для існування самого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі перепони у вигляді монополістичних утворень. Монополістичні тенденції в різних формах і не в однаковому ступені виявляється на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Ще видатний давньогрецький філософ Аристотель згадував про неї, відносячи її до «мистецтва наживати майно», зазначаючи, що «вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь — яку монополію». Тому появу монополій пов’язують із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважається панівне становище на ринку. Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тис. до н.е. до останньої третини XIX ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці XX ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія. Взаємопов'язаність цих двох явищ — криз та монополій — показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від кризових потрясінь у монополістичні практиці. Не випадково тогочасна економічна література давала влучну назву монополіям: «діти криз». 9; 177]

Що являє собою монополістичне утворення? Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість продукції визначеного виду. У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення певних заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірми, що контролюють значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись для себе вигідних цін. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте слід звернути увагу, що для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так як і панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10−20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежити конкуренцію на ринку певного товару. [7; 68]

Думки з приводу причини виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що монополістичні утворення є закономірними. Англійський економіст Пігу, який є прихильником таких поглядів наголошує на тому, що «монополістична влада не виникає випадково». Вона є логічним завершенням ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт сформулював принцип економічної вигоди, який змушує підприємців постійно шукати нових можливостей до збільшення своїх прибутків. А якраз однією з найбільш бажаних можливостей є досягнення монопольного становища. Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, що в останній третині XIX ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів потрібно було будувати великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим монополістам. Щоб зібрати потрібну суму монополіст мав чекати не один десяток років, тому потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла швидко розв’язати ці проблему. Нею стала акціонерна капіталістична власність яка виникла в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів. 5; 18]

Виникнувши в масовому порядку акціонерна власність за період понад 100 років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство, і навіть середні, існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із загальною кількістю близько 3 млн. усіх корпорацій Америки) Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування потягом всього XIX ст. першої точки зору на причини виникнення монополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним із перших хто спробував створити її був А. Пігу, який написав книгу «Економічна теорія добробуту», а на теренах СРСР більш відома праця В.І. Леніна «Імперіалізм як найвища стадія капіталізму». Проте перелом в економічному мисленні здійснила праця Е. Чемберліна «Монополістична конкуренція», яка переконливо довела монополістичний характер ринкової економіки сучасності. 10; 48]

1.2 Етапи розвитку монополій

Монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим суб'єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми. Така тенденція була чітко висвітлена у відомому вислові «Що вигідно для „Дженерал Моторз“, те вигідно й для Америки».

До завоювання підприємствами монопольного становища на ринку ведуть 2 основних шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. щоб вижити в конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку б однозначно «пережили» не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні, негласні, таємні), якій зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна побачити, виникнення підприємств — монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку. 3; 27]

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об'єднання компаній або поглинання фірмами — переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об'єднання можуть слугувати акціонерні компанії. За останні 15−20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинання одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70−80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного розвитку, змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Хвиля зливань та поглинання капіталів буквально захопили господарства всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з 12 млрд. дол. В 1975р. до 250 млрд. в 1986р. У ФРН кількість зливань та поглинань збільшилася з 305млрд. в 1970р. до 636млрд. в 1980р. і 887млрд. дол. В 1987р. В Англії кількість придбаних компаній зросло з 534млрд. в 1979р. до 695млрд. в 1986р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд.ф.ст.

Сучасна хвиля зливань та поглинань вихлюпнулася на міжнародну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компанії різної національної приналежності. Наприклад, американська фірма «Крайслер» придбала частину активів «Пежо», «Форд», володіє частиною активів «Того когьо», компанія «Дженерал моторз» — фірм «Ісудзу» і «Судзукі». Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купують підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей. 9; 118]

1.3 Механізм функціонування монополістичних об'єднань

Існують різні види монополій, які можна класифікувати на 3 основні: природна, адміністративна та економічна. Природна монополія виникла в внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією чи декількома фірмами. В її основі лежить особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, трубопровідний транспорт. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, звичайно, вони займають монопольне становище на ринку.

Адміністративна монополія виникає наслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній чи декільком фірмам виключного права на виконання певного виду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш монополізованою в світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де основна влада знаходилася в руках міністрів і відомств. У СРСР існувала абсолютна монополія держави на організацію та управління економікою, що базувалася на державній власності на засоби виробництва. Істотною ознакою цієї системи є прямий розподіл всіх основних ресурсів, що також є потужним помічником адміністративної монополії. Кінцевим її результатом стає гігантоманія, прагнення перетворити галузь в один величезний завод. спираючись на галузеві міністерства, підприємства-гіганти через галузеві НДІ контролюють і гальмують науково-технічний прогрес в своїй країні. Їм не загрожує конкуренція товарів-субститів, оскільки виробництво більшості із них прямо чи опосередковано регулюється даним міністерством, адже «залізна завіса» надійно захищала їх від іноземних конкурентів. Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, ніж економічна.

Економічна монополія є найбільш поширеною. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне становище на ринку шляхом концентрації та централізації капіталів. 9; 312]

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Чиста (повна) монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» та «галузь» співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно в масштабах країни це зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти маленьке містечко, то ситуація з чистою монополією буде досить типовою, бо в такому містечку існує одна електростанція, один банк, одна залізниця. Наприклад, в США 5% ВНП створюється в умовах, близьких до чистої монополії.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару. Монополія виникає і тоді, коли бар'єри для входу в галузь важко подолати. Держава створює офіційні бар'єри, видаючи патенти та ліцензії. Згідно з патентами законодавство США, винахідник має виключне право контролю над своїм винаходом потягом 17 років. Патенти зіграли величезну роль у розвитку таких компаній, як «Xeroxs», «Eastman Kodak», «International Business Machine» (IBM), «Sony». Вступ до галузі може бути істотно обмежений і шляхом видачі ліцензій. В США підлягають ліцензуванню понад 500 професій (лікарі, таксисти). Ліцензія може бути надана як приватній фірмі, так і державній організації. Монополія може мати своєю основою виключне право на який-небудь ресурс (наприклад, на природні фактори виробництва). Хрестоматійним прикладом являється діяльність компанії «Де Бірс», яка вже давно володіє найбагатшими алмазними копальнями в Південній Африці і тому контролює від 80 до 85% пропозицій на світовому ринку алмазів. В наш час жорсткі дії, пов’язані з використанням монопольного становища, як і недобросовісна конкуренція в цілому, суворо заборонені в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча і зустрічаються на окраїні цивілізованого світу. 15; 213]

Сучасна теорія виділяє 3 типи монополій: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту. Все вищесказане про чисту монополію стосується першого виду монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень. Крім того, цей шлях до монополії можна вважати «порядним», оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами. Більш поширеним і доступним є шлях угоди декількох значимих фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фронтом», коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, на сам перед, цінова, покупець опиняється в безальтернативних умовах.

Розрізняють 5 основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни ринки збуту. В багатьох країнах сучасного світу картельна змова є протиправною, і коли її розкривають, то керівництво корпорацій суворо карають. Із сучасних легальних картелів найбільш відомим є ОПЕК. Досвід якої показує, що дотримання узгоджених мір, головним чином підтримання монопольної ціни на нафту, є нелегкою задачею для її членів, адже країни-члени ОПЕК не єдині в світі виробників нафти. Нафту добувають США, Росія, Мексика, Норвегія, тому в цих умовах зберігати монопольні ціни за рахунок маніпуляції об'ємами випуску дуже складно. Картель класичний приклад кооперативної гри, яка ґрунтується на взаємодії учасників, кількість яких може дорівнювати 2,3,…, n. Обов’язковою умовою картельної домовленості є отримання кожним його учасником не меншим того, на що він міг розраховувати при об'єднані проти нього усіх інших олігополістів, бо в іншому випадку картель не ефективний. Оскільки явні картельні союзи між корпораціями на даний час заборонені, бо ведуть до утворення чистої(абсолютної) монополії, олігополісти ідуть на мовчазну, таємну змову.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через створену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створені кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об'єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь. Виробляли деталі і, нарешті, складали автомобілі. Саме на цій основі виникла більш складна форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї чи кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто відбувається об'єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників. Прикладом можуть слугувати американська чорна металургія, нафтопереробка, алюмінієва, тютюнова промисловість кінця XIXпочатку XX ст. На початку XX ст. в США діяло понад 800 трестів, до складу яких входило 5 тис. підприємств з капіталом понад 7 млрд. дол. Найкрупнішими трестами були «Стандарт ойл»,"Юнайтед Стейтс Стіл", «Дженерал Електрик». 10; 203]

Трести та синдикати не ведуть до повного пригнічення конкурентних ринкових сил, бо навіть у випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не можуть повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили галузеве виробництво, зіштовхуються з конкуренцією з 2 сторін: конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників. Також для монополій характерний процес диверсифікації, тобто проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяльності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополій в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішніх нагромаджень капіталу; коли цей процес відбувається на основі централізації капіталу, то організація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій. 5; 608]

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн. Він є об'єднанням десятків, а в деяких випадках навіть сотень підприємств, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів, лише 5% серед цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, а переважна більшість їх має у своєму складі у середньому підприємства 11 галузей, а найбільш могутні монополії до 30−50 галузей. В останні роки спостерігається «втеча» капіталу з базових галузей в нові науковоємні та в сферу послуг. Вкладаючи кошти в електроніку, робо техніку, військову та аерокосмічну промисловість, великі компанії традиційних галузей прагнуть проникнути у високоприбутковий бізнес і використовувати нову техніку і технологію для модернізації застарілих потужностей в профілюючих виробництвах. Ще процес диверсифікації проник в інформаційний комплекс. Швидке розширення ринків та їх подрібнення, динамічність наукову-технічної бази створюють можливості для організаційного об'єднання технологічно пов’язаних виробництв з метою посилення конкурентних позицій. Так ведуча компанія в електроніці - «ІВМ" — випускає найрізноманітніші типи електронного обладнання — мініта мікропроцесори, системи автоматизації проектування і виробництва, лідирує і виробництві ЕОМ. Її спеціальні підрозділи розробляють програми для комп’ютерів, надають послуги з переробки інформації, розробки та експлуатації комп’ютерних систем.

У 60-ті роки у США і деяких країнах виникли і почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Наприклад, найбільша американська телефонна монополія «АТIТ» скуповувала готелі, автопрокатні станції. Крім бажання присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різних коливань, кон юктури ринку. 9; 200]

Розділ 2. Особливості сучасного рівня монополізації економіки

2.1. Характеристика процесу монополізації в ринковій економіці

Монополізм, попри свою антиринкову спрямованість, став органічною складовою сучасних економічних систем. Можна стверджувати, що в них діють монополістичні тенденції, які неухильно ведуть до виникнення монополістичних утворень. Останні разом з базовими виробничими відносинами формують монополістичну ринкову економічну систему. В таблиці № 1 наведена порівняльна характеристика різних видів ринків — конкурентних і змонополізованих. [3; 29]

Таблиця 1

Характеристику процесу монополізації розпочнемо із аналізу цінової політики монополістичних утворень. Внаслідок посідання домінуючого становища на ринку, монопольні утворення мають можливість впливати на процес ціноутворення, формувати вигідні для себе ціни. Йдеться по встановлення монопольної ціни, яка встановлюється підприємцем, який займає монопольне становище на ринку, приводячи до обмеження конкуренції і порушенню прав споживачів. До цього необхідно додати, що ця ціна розрахована на отримання надприбутку чи монопольного прибутку, бо саме в ціні привабливе монопольне становище. Монополісти встановлюють монопольно високі(монопольні утворення продавців) та монопольно низькі ціни (монопольні утворення покупців). В обох випадках ціни помітно відхиляються від конкурентно-рівноважних цін. Так, під монопольно високою ціною слід розуміти ціну, рівень якої відхиляється вгору від ціни, що могла би скластися на конкурентному ринку під впливом попиту і пропозиції. Це створює додаткові прибутки монополістам (монопольну ренту) і в той же час покладає на споживачів своєрідну «данину». Ця ситуація показана на малюнку 1. [3; 33]

В умовах конкурентного ринку вироблятиметься продукція в обсязі Q1 і реалізовуватиметься за ціною Р1. Якщо монополія підвищить ціну до рівня Р2, то отримає майже такий дохід при помітно менших обсягах виробництва Q2.

За даними американської організації захисту споживачів, громадяни США, купуючи товари за монопольними цінами, щороку переплачують майже 70 млрд. дол. Для Великобританії ця сума складає 7,5 млрд. ф.с. Слід врахувати ще й таке: монопольне ціноутворення є одним із факторів загального зростання цін, провокує інфляцію. Монопольні утворення в економічній літературі отримали назву «цінопошукувачів», тобто таких, що мають можливість підшукувати і встановлювати вигідні для себе ціни. Конкурентні фірми характеризуються як «ціноотримувачі», оскільки вони не мають можливості суттєво впливати на ціни і «отримують» їх з ринку.

Перед монополістом встає специфічна задача — вибір рівня ціни, який необхідно не лише встановити, але й втримати. Рішення цієї задачі розпадається на 2 етапи:

1. визначити випуск і свідомо обмежити його, оскільки із зростанням продажу знизиться ціна;

2. відпрацювати і втілити цінову стратегію.

Р

РмM1MC

E

Рe M

D

MR

O Qm Qe Q

Мал. 1

Яку ціну необхідно обрати, щоб реалізувати цільову функцію? Такою ціною буде монопольна ціна Рm, яка відповідає ціні попиту при даному об'ємі випуску Qm. Як видно з мал. 2 монопольна ціна буде більша допустимих видержок і допустимого прибутку Pm >MR=MC. Це така ціна, яка забезпечує монопольній фірмі надприбуток. Отримання такого прибутку — перевага монополіста. У досконалого конкурента надприбуток миттєвий, у монополіста — стабільний, але стабільний до тих пір, доки йому вдається обмежувати вхід в галузь чи поки суттєво не змінився попит (якщо попит зменшиться, надприбуток теж впаде).

В умовах монополізації галузі споживачі отримують менше продукції Qm, ніж в умовах досконалої конкуренції Qe, а ціна за одиницю продукції зростає з Ре до Рм. Це означає, що і факторів виробництва буде задіяно в виробництво менше, ніж конкурентними фірмами. Відповідно, суспільство матиме втрати від недовикористання ресурсів. Ці втрати графічно ілюструються трикутниками ММЕ, які отримали назву «мертвої втрати». Оскільки ціна продажу підвищується по зрівнянню з конкурентною ціною Ре, то зменшується і «надлишок споживача» (трикутник РмРМ1). При цьому «надлишок виробника» зростає (фігура розташована між лінією ціни РмМ1, лінією об'єму ММ1, кривою МС і віссю ординат). 5; 303]

Ще одна особливість монопольної ціни заключається в тому, що вона свідомо відхиляється від реальної ринкової, яка встановлюється в результаті взаємодії попиту і пропозиції. Монопольна ціна є верхньою чи нижньою в залежності від того, хто її формує, відображаючи економічні переваги великого, високотехнічного виробництва, забезпечуючи отримання надлишкового прибутку. структура монопольної ціни може бути представлена формулою:

Рмон.=Р1+Р2+Р3

де Р1-середній прибуток, який отримує підприємець в умовах вільного переміщення капіталу в результаті дії міжгалузевої конкуренції; Р2 — звичайний надприбуток, який отримує підприємець, що здійснює нововведення. [8; 147]

Посідання домінуючого становища дозволяє фірмі-монополісту визначати обсяги виробництва. Обсяг її продажів впливає на ціну, за якої цей обсяг може бути проданий. Штучно стримуючи виробництво їй вдається домогтися додаткового підвищення цін й утримання їх на завищеному рівні. Якщо монополіст скорочує виробництво з Q1 до Q2, створюючи таким чином штучний дефіцит, то відбувається підвищення цін на продукцію з Р1 до Р2.

Ця ситуація показана на мал. 2.

Р S2

Р2A2

S1

Р1A1

О

Q2Q1

Мал. 2 — Створення штучного дефіциту

Слід мати на увазі, що зниження обсягів виробництва і підвищення ціни може відбуватися приховано, за рахунок зниження якості продукції. Наприклад знизивши жирність молока з 3.0 до 1.5% при збереженні його попередньої ціни, виробник фактично скоротив удвічі його виробництво і здійснив приховане підвищення ціни. В результаті таких дій споживачі недоотримають частину продукції, знижується їх добробут. 3; 34]

Розглянемо питання попиту на монопольному ринку. Оскільки на монопольному ринку діє лише один продавець, то крива ринкового попиту на конкурентну продукцію співпадає з кривою попиту на продукцію, яку пропонує монополіст.

Конкуренція належить до основних понять ринку. Конкурентний ринок характеризується наявністю необмеженої кількості продавців, а також ситуацією коли кожен із них не має можливості впливати на ціну. Тут також існує вільний, безперешкодний доступ господарських об'єктів до будь-якого виду діяльності, наглядна та доступна інформація про стан ринку і можливих альтернатив, тут має місце диктат споживача над виробництвом. Все це свідчить про лідерство вільної конкуренції. Проте небезпечність конкуренції підштовхує підприємців до спроб ухилитися від неї, а це можливо лише при монопольному становищі. Сучасна ринкова економіка характеризується переплітанням конкуренції та монополії. Монополія створює конкуренцію, яка в свою чергу створює монополію. Синтез полягає в тому, що монополія може втримуватися завдяки тому, що вона постійно вступає в конкурентну боротьбу. 14; 34]

Оскільки ця крива попиту лежить вище кривої середніх загальних витримок АТС, компанія отримує позитивний економічний прибуток, на який ідуть конкуренти. Коли на ринку з’являються нові компанії, попит на продукцію Х падає, так як деякі споживачі беруть товари новачків. Насичення ринку новими учасниками буде продовжуватися доти, доки крива попиту не переміститься в положення D1, де її нахил буде такий як і у кривої середніх витримок. Всій точці всі компанії, які діють на ринку, отримують нульовий економічний прибуток, і тому нові учасники більше не претендують на місце «під сонцем». Схожий процес проходить і в тому випадку, коли компанії на ринку з монопольною конкуренцією мають збитки. При такому розвитку подій компаній, які залишаються на такому ринку, стає менше, але попит на їх продукцію збільшується. В результаті цього прибуток в учасників, які залишилися зростає. [5; 183]

Сучасний господарський механізм являє собою об'єднання стихійного ринкового регулювання з свідомим управлінням з боку монополій і держави. Одну з її основ складає конкуренція, але в сучасних умовах це недосконала конкуренція. Можна виділити наступні особливості недосконалої конкуренції.

1. Це конкуренція, яка виникає при умовах існування монополістичних утворень, які змагаються між собою і підприємцями середнього і малого бізнесу.

2. Якщо досконала конкуренція проходила за рахунок реалізації продукції, то монополістична має більший діапазон цілей. Тут конкурентна боротьба ведеться за монополізацію ринків збуту, джерела сировини, кваліфікованої робочої сили

3. конкуренція переміщається з сфери обігу, де реалізується товари, в сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий, загальногосподарський рівень. Недосконала конкуренція ґрунтується на нововведеннях в засоби виробництва, технологію, які знижують витрати на одиницю товару. Інновації в руках монополіста стають засобом конкурентної боротьби. Також поряд з ціновою конкуренцією використовується нецінова й неекономічна. Цінова конкуренція — це змагання виробників шляхом зменшення витрат виробництва, знижуючи ціни на товари і послуги, не змінюючи асортимент і якість. Нецінова — завоювання конкурентної переваги за рахунок використання досягнень НТП. Тут реалізуються товари більшої якості, надання більшого об'єму послуг, збільшення гарантійного обслуговування. Неекономічні методи конкурентної боротьби це підкуп службових осіб, технічний шпіонаж, перетягування кваліфікованих кадрів. 11; 36]

2.2 Фактори впливу на сучасний рівень монополізації економіки

Негативні риси монополізації виявляються одразу, і це особливо відчувають широкі верстви населення. Намагання великих об'єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополіста, обмеження діяльності останніх.

Боротьба з монополіями не має на меті ліквідацію чи забобону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один з основних факторів зростання прибутку не може бути «приборкана». Пому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем. Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади. 3; 40]

На сучасному етапі розвитку економіки широко використовується перша форма боротьби з монополією. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополій, а ніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також практикується заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові компанії.

У світовій економіці економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх злиття існує загроза монополізації галузі, що веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об'єднання двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об'єднання фірм-виробників різнопланових продуктів) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків. 4; 119]

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже з існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій. Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Поте й такі факти знає історія. Так було розпушено «монстра» серед американських монополій, нафтовий трест «Стандарт Ойл», також постраждала компанія «Американ Тобакко». За сучасних умов було розукрупнено «АТ&Т», «Алкоа», «Дюпон».

Завдяки активній антимонопольній політиці вдається дещо стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними, завдяки цьому вдалося не лише зберегти, а посилити конкурентне змагання. [3; 22]

2.3 Роль монополій на соціально-економічне становище в країнах ринкової економіки

Процес монополізації має як позитивні так і негативні наслідки на соціально — економічне становище в державі. Цей процес обумовив зміни господарського механізму, посиливши в ньому свідомі регулюючі сили. Прискорене виникнення крупних господарських об'єктів, координація діяльності в масштабі галузі і міжгалузевому просторі розширюють сферу планомірного розвитку економіки. Монополія використовує фактор масового виробництва, ведучи до економії витрат виробництва, забезпечує споживачів дешевими і якісними товарами. доведено, що збільшення об'єму виробництва в 2 рази зменшити витрати на одиницю продукції на 20%.

Позитивним є те, що у гігантських монополіях та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Проте дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике виробництво. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, обмін патентами, науково-технічною інформацією. Утворення таких між фірмових об'єднань пов’язане з реалізацією великих науково-технічних програм. Крім того монополія мають ряд переваг, які викладені в таблиці 1. [3; 30]

Таблиця 2 — Переваги монопольних підприємств

Провідні економісти стверджують, що монопольні утворення зробили значний внесок до цивілізаційного процесу. Найяскравішим апологетом монополій виступає американський економіст Й. Шумпетер, переконуючи: «монополія повинна бути сприйнята як необхідне зло, невіддільне від економічного прогресу… з чим ми повинні погодитися, то це з тим, що монополія виявилася найпотужнішим двигуном цього процесу…».

І все-таки більшість економістів та політиків схиляються до думки про негативний вплив монополізму на соціально-економічні процеси. Тому, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх «гріхів» є довшим. І перший серед них — практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополісту і водночас обкладають споживачів своєрідною «даниною» на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримують надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, поте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши тиск конкуренції, монополія створює можливість стримування запровадження у виробництво технічних новинок, сповільнювати нововведення. Монопольне становище і вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробництва, до зростання ефективності. Завоювавши монопольне становище на ринку, фірма сповільнено реагує на вимоги НТП, аж поки не відчує реальної загрози втрати своєї домінуючої позиції. Досвід США показує, що найнижчі частки витрат на наукові дослідження в сумі продаж мали фірми, що посідали монопольне становище. [5; 36]

Американський економіст Лейбенстайн вважає, що монополії притаманна Х-неефективність, яка означає, що монополія є технічно менш ефективною за конкуренцію, оскільки наявність бар'єрів для входження інших фірм у галузь захищає її від конкурентного тиску. Таким способом зменшується потяг мінімізувати витрати виробництва. Монополіст до певної міри виявляється не зацікавленим у зниженні витрат, оскільки має можливість перекладати їх на споживача. Х — неефективність проявляється і в тому, що менеджери фірми, знаходячись в «тепличних умовах», розслаблюються, а той втрачають навички ефективної роботи, працюють не на повну силу.

Ще одним негативним наслідком монополій є неоптимальний розподіл і використання ресурсів. Монополізація спричинює деформацію господарських зв’язків і процесів. В умовах вільної конкуренції досягається Парето-оптимальне (розподіл ресурсів, коли жодний перерозподіл вже не може покращити становище хоча б одного економічного агента, не погіршивши при цьому становище іншого. В умовах монополізації розподіл здійснюється за іншим критерієм — оптимізацією монопольних прибутків) розміщення ресурсів між альтернативними можливостями їх використання. Маючи не заслужені прибутки, монополія перекуповує(перехоплює) ресурси позбавляючи їх тих, хто міг би їх використати ефективніше. В результаті здійснюється економічно невиправдані інвестиції, отримуються «незароблені» доходи. Отже, монопольна деформація економіки помітно знижує її ефективність. Так, Д. Р. Камершен встановив, що на початку 60-х рр. чисті втрати від монопольної влади у США становили 6% ВНП. Л. Коулінг і О. Мюллер показали, що в 1978р. чисті втрати складали 4% ВНП США і майже 10% ВНП Великобританії. [13; 36]

Перелік «гріхів» монополізму міг би бути продовжений, але й сказане свідчить про те, що монополізація економіки тягне за собою значні втрати для суспільства. Головними серед них є зниження ефективності національної економіки та значні втрати на добробуті суспільства.

Розділ 3. Антимонопольна політика на сучасному етапі розвитку суспільства

3.1 Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли зрозуміти усі «плюси» і «мінуси» монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Так, першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно складається з антимонопольних законів: Закон України «Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» і Закон України «Про антимонопольний комітет», про який йтиметься далі.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону чи ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем. Ще К. Маркс дійшов висновку, що поява монополій потребує державного втручання. Головна мета цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монопольних тенденцій в країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукту тому одержувачу, якому в цих постачаннях було відмовлено. Усі їхні рішення обов’язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державним судам. [12; 192]

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без будь-якої дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв’язку з пресою, що повідомляє про роботу служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для всіх.

3.2 Антимонопольне законодавство України

За словами спеціалістів для України питання антимонопольної політики являється настільки новим та незвичним, що не сприймаються навіть досвідченими експертами. Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не лише зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції. Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 р. в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.