Економічні теорії фашизму

Реферат на тему:

Економічні теорії фашизму

• Ідейні витоки фашистських економічних концепцій.

• Економічні доктрини німецького та італійського фашизму.

• Соціальна роль фашизму та його модифікації.

Сутність економічних теорій фашизму зводиться до теоретичного виправдання економічної політики фашистських держав і формування ідеології фашизму. На формування цих теорій суттєво впливали ідеї Ф. Ліста і представників історичної школи в Німеччині, концепція солідаризму Л. Дюгі (Франція), згідно з якою сутність, функції та цілі буржуазної держави базуються на принципі солідарності всіх членів суспільства. Визначальними були також расова та геополітична доктрини фашизму. Геополітика — це концепція, що виправдовує будь-яку експансію посиланнями на дані фізичної, економічної, політичної географії та за допомогою ідей мальтузіанства, соціал-дарві-нізму, расизму обґрунтовує загарбання чужих територій. У кайзерівській Німеччині головним теоретиком територіальних зазіхань був прихильник географічного детермінізму Ф. Ратцель, який сформулював «основні закони просторового зростання держав». У гітлерівській Німеччині особистий радник Гітлера К. Хаусхофер проповідував теорію «справедливого розподілу життєвого простору» на користь «великої Німеччини» за рахунок поглинання європейських держав, знищення слов’янських народів і заселення їхніх земель «вищою німецькою расою». Фашистські теоретики вміло використовували праці видатних німецьких філософів — Ф. Гегеля, Ф. Ніцше, особливо ідеї сильної особистості та сильної влади.

Зазначені чинники, які зумовили розвиток фашистських економічних доктрин, покликали до життя переважно однорідні економічніша політичні теорії. Незалежно від конкретної країни всім подібним теоріям притаманні кілька спільних ознак: економічний націоналізм, апологія економічної та політичної експансії, соціальна демагогія, непримиренність до демократичного та робітничого руху. Одним з елементів економічних теорій фашизму є концепція «корпоративного ладу», спрямована на забезпечення умов класового миру, з одного боку, і мобілізацію матеріальних і фінансових ресурсів для підготовки до воєнних дій — з іншого. Було створено централізовану систему, багато в чому подібну до радянської (сталінської), але зі значно вищим технічним рівнем і мілітаризацією виробництва. Цікаво, що згідно із законом про працю 1934 р. суспільний устрій Німеччини проголошувався «німецьким соціалізмом», робітники — власниками машин і робочих місць, підприємці - власниками підприємств у цілому. Було висунуто гасло «Загальне благо вище від приватного», подібне до соціалістичного.

Економічна концепція німецького фашизму знайшла відображення також у теорії «третього шляху», започаткованій Г. Федером, К. Брінкманом, X. Бакке та іншими теоретиками. Вони вважали, що головний шлях світового економічного й політичного розвитку лежить між соціалізмом і капіталізмом, а рух «третім шляхом» визначається метою всієї нації, що має неекономічний зміст (наприклад, ідея національного суверенітету). Існування загальнонаціональної мети ліквідує соціальні суперечності всередині господарської системи націонал-соціалізму, побудованої за расовою ознакою.

Забезпечення економічної єдності німецької нації покладалося на систему терору, усунення з економічного життя країни представників неарійських рас, поширення фашистської ідеології, посилення економічних функцій держави та німецький різновид корпоративізму. У рамках союзів підприємців найбільші капіталісти повинні були відігравати роль «природних лідерів», або фюрерів. Відсутність соціальних конфліктів всередині національного господарства, на думку фашистських ідеологів, створювала умови для світових геополітичних змін. У центрі німецької концепції світової економіки був принцип економічного націоналізму, що гарантує економічну самозабезпеченість Німеччини (автаркію). Економічний націоналізм протиставлявся системі міжнародного поділу праці, яка вже склалась і називалась «англійською формою світової економічної експансії» (за термінологією фашистських ідеологів). Ідеологи фашизму розуміли майбутній розвиток світової економіки як насильницьке формування замкнених господарських блоків (просторів), оточених протекціоністськими бар'єрами, що характеризуються расовою однорідністю населення. Економічні блоки повинні були створюватися за принципом концентрації сировинних і продовольчих зон навколо міцної індустріальної держави (Німеччини).

Обов’язковими елементами економічної концепції німецького фашизму були демагогічні твердження про необхідність боротьби проти «процентного рабства», які, по суті, спрямовувалися на відмову від репарацій та інших зобов’язань Німеччини згідно з Версальським договором. Причиною всіх суперечностей капіталізму проголошувався позичковий капітал, а в глобальному розумінні - уряди дер-жав-переможниць у Першій світовій війні, які, за словами німецьких ідеологів, збирають гроші для своїх анонімних хазяїв на Уолл-стріт, у Лондон-Сіті й Парижі. Ідеологи фашизму стверджували, що творчу функцію виконує промисловий капітал лише німецьких підприємців, а не будь-якої іншої нації. Незважаючи на категоричність таких поглядів, їх поділяли не тільки націонал-шовіністи, а й робітники та дрібна буржуазія.

Офіційною доктриною італійського фашизму була концепція «корпоративної держави», згідно з якою реалізувати загальнонаціональну мету повинна фашистська держава, яка спирається на систему корпорацій. Корпорація, що функціонує в економічній сфері, повинна відповідати певним вимогам і мати галузеву структуру та керівництво на чолі з представниками фашистської партії, асоціації підприємців і верхівки фашистських профспілок, а також виконувати рішення Центрального корпоративного органу й мати примусовий всезагальний характер участі. Економічна концепція іспанського фашизму дістала назву «національний синдикалізм» — принципово вона не відрізнялася від італійської.

В історії економічної думки фашизм був і залишається найбільш реакційним політичним напрямком, який відбивав інтереси агресивних і екстремістських сил. Крім того, це відверто терористична диктатура, головне знаряддя якої - тоталітарна держава. Фашизм виник як реакція на створення соціалістичної держави й у короткий термін здійснив те, чого не могли здійснити інші партії - не змінюючи сут-нісних основ капіталістичного ладу, пристосувати стару систему до нових умов. Фашистська диктатура виконувала двоїсту роль: придушувала революційний рух всередині країни, спрямовуючи населення на виконання потрібних монополіям завдань, та пом’якшувала внутрішні суперечності капіталізму шляхом здійснення зовнішньоекономічної експансії. Якби фашистський рух не приховував своєї кінцевої мети і від своїх початків стояв за капіталізм, він не знайшов би такої кількості прихильників серед робітничого класу та дрібної буржуазії та був би не потрібний монополістичній буржуазії. Масовою соціальною основою фашизму був середній клас — дрібна буржуазія міста й села, яка вирізнялася найбільшим патріотизмом. Автори фашистських теорій експлуатували національні почуття й традиції, антимонопольні настрої, незадоволення буржуазно-парламентським устроєм.

Після Другої світової війни, незважаючи на розгром німецької армії й офіційну відмову від доктрини расизму та геополітики, фашистські концепції дістали подальший розвиток в економічних поглядах ідеологів неофашизму. Неофашизм у своїй основі тепер має реваншизм, прагне помститися за минулі поразки. Неофашисти закликають до створення «тотальної держави», здатної об'єднати економічні інтереси всіх соціальних верств суспільства. Наприклад, західнонімецькі неонацисти, зображуючи «тотальну державу» як втілення «національного духу», зображують її як орган, що забезпечує соціальне партнерство профспілок і асоціацій підприємців на національній основі. Ідеологи неофашизму висунули також ряд принципів економічного націоналізму: скорочення імпортузменшення обсягів допомоги країнам, що розвиваютьсяобмеження діяльності іноземного капіталу на національній території. У сучасній економічній думці неофашистські концепції не посідають провідного місця, але неонацисти є «гідними» продовжувачами справи своїх попередників, і тому на ці концепції слід зважати.

Список використаної літератури.

1. 1.Жамс Э. История экономической мысли XX века: Пер. с фр. / Под ред. И. Г. Блюмина. — М.: Изд-во иностр. лит., 1959. — 572 с.

2. 2.Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1995. — 543 с.

3. 3.Игнатенко А. А. Ибн Хальдун. — М.: Мысль, 1980. — 160 с.

4. 4.История экономических учений: Учебник для экон. спец. вузов. — М.: Высш. шк., 1983. -559 с.

5. 5.Кейнс Дж.-М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер с англ. / Под. ред. А. Г. Милейковского, И. М. Осадчей. — М.: Прогресс, 1978. — 494 с.

6. 6.Костюк В. Н. История экономических учений. — М.: Центр, 1997. — 224 с.

7. 7.Левита Р. Я. История экономических учений: Учеб. пособие. — М.: Catallaxy, 1995. -191с.

8. 8.Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. — К.: Хагар-Демос, 1993. — 785 с.

9. 9.Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с.

10. 10.Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.- Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. — Т. 1. — 333 с.

11. 11.Світова економічна думка: Питання теорії та історії. — К.: Либідь, 1992. — 95 с.

12. 12.Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1968. — 600 с.

13. 13.Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — Т. 1.

14. 14.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов — М.: Наука, 1962. — 624 с.

15. 15.Современная буржуазная экономическая мысль: Критика теории и методологии. — М.: Мысль, 1986.-268 с.