Міжнародний факторинг: проблеми та перспективи розвитку в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра міжнародної економіки Курсова робота

З дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність»

На тему:

«Міжнародний факторинг: проблеми та перспективи розвитку в Україні»

студента денної форми навчання спеціальності «МЕК», курсу ІІІ

Мельниченко Валерії Сергіївни Науковий керівник Доц. Беззубченко О. А.

Маріуполь — 2007

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФАКТОРИНГУ.
• 1.1 Сутність та правові засади факторингу.
• 1.2 Основні типи та види факторингових операцій.
• РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ФАКТОРИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ.
• 2.1 Становлення міжнародного факторингу в Україні.
• 2.2 Сучасний стан розвитку міжнародного факторингу в Україні.
• РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ФАКТОРИНГУ В УКРАЇНІ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• Факторинг є симбіозом фінансових, страхових і інформаційних послуг, направлених на підтримку зростання об'ємів продажу клієнтами товарів, робіт, послуг. Тема даної курсової роботи дуже актуальна. Факторинг є операцією, орієнтованою на конкуруючий сегмент ринку: якщо на ринку є конкуренти, значить, підприємствам потрібна ця послуга. В першу чергу факторинг вигідний виробникові продукції, який шукає ринок збуту і поспішає отримати оплату за товар з тим, щоб пустити ці засоби в оборот. По-друге, факторинг вигідний крупно оптовим торговим компаніям, які, реалізовуючи свій товар, не можуть довго чекати оплати постачань, оскільки їм необхідно щонайшвидше купити товар у виробника. Сьогодні по факторинговим схемам працює харчова промисловість (особливо кондитерська, ринки закусок, пиво і води), тари і упаковки, друкарська галузь, фармацевтика, підприємства сфери освіти, сільського господарства, лізингові компанії.
• Метою даної курсової роботи є визначення перспектив розвитку міжнародного факторингу в Україні.
• Завданням даної курсової роботи є:
• 1. розглянути загальні положення факторингових операцій, схему дії факторингу та її результат;
• 2. визначити основні типи угод та види факторингових операцій, їх особливості та переваги;
• 3. проаналізувати розвиток ринку міжнародного факторингу в нашій країні;
• 4. визначити перспективи розвитку видів цієї кредитної операції, на прикладі одного з найбільших банків — постачальників цієї послуги на ринку України.
• Об'єкт дослідження — види факторингових операцій та типи факторингових угод, їх відмінності та перспективи розвитку.
• Предмет — розповсюдження міжнародного факторингу та досягнення українських банків на лоні цього ринку.
• Теоретичною базою даної курсової роботи сталили законодавство України, міжнародні нормативні акти, інформаційні ресурси мережі Інтернет, періодичні видання, наукова література.
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФАКТОРИНГУ.

1.1 Сутність та правові засади факторингу.

Одним з найперспективніших видів банківських послуг є факторинг — ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтеграції банківських операцій, які найбільш пристосовані до сучасних процесів розвитку економіки. Термін «факторинг» від англійського — посередник, агент.

Факторинг є симбіозом фінансових, страхових і інформаційних послуг, направлених на підтримку зростання об'ємів продажу клієнтами товарів, робіт, послуг. Іншими словами, викупляючи заборгованість дебіторів клієнта, чинник надає йому комплекс взаємозв'язаних послуг, зокрема:

ь фінансування постачань з відстроченням платежу

ь покриття кредитних і процентних рисок, риски ліквідності

ь управління дебіторською заборгованістю

ь інформаційне обслуговування клієнта.

Факторинг — придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з подальшим отриманням платежів по них. При цьому йдеться, як правило, про короткострокові вимоги. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова компанія) за певну платню одержує від підприємства право стягати і зараховувати на його рахунок тих, що належать йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і приймає на себе його кредитний і валютний ризики.

Факторинг з’явився близько 100 років тому в США, а до середини XX століття став використовуватися і в Європі. Сьогодні міжнародна факторингова індустрія активно розвивається. В світі існує близько 1000 факторингових компаній. Близько 66% їх обороту доводиться на Європу, 22% - на США, 11% - на країни Азії. [Додаток А]

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари. Зміну вимог до розрахунків з погляду прискорення обороту засобів викликали необхідність для постачальників шукати шляху рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового і іншого обслуговування клієнтів. Це дозволяє розширювати круг клієнтів банку, підсилювати зв’язок з ними, збільшувати прибуток банку за рахунок розширення операцій.

Якщо компанія — виробник або оптовий продавець, працює на ринку з високим рівнем конкуренції - бажає розвивати і збільшувати частку ринку й прибуток, зацікавлена в страхуванні своїх кредитних, операційних, інфляційних, валютних ризиків, але внутрішні ресурси не можуть на 100% забезпечити щораз більші потреби, коли вона має велику кількість покупців в Україні та за її межами, то факторинг стане актуальним бізнесом і дасть змогу:

ь значно збільшити обсяги продажу (в середньому упродовж півроку-року в 2—3 рази)

ь вчасно поповнювати обігові кошти: отримання коштів відразу після поставки

ь одержувати беззаставне й відновлювальне фінансування

ь пришвидшити обіговість коштів

ь ліквідувати касові розриви

ь поліпшити структуру балансу

ь залучити нових покупців

ь віднести на собівартість витрати на сплату комісійної винагороди за факторингом.

Факторинг займається фінансуванням під дебіторську заборгованість (уступку грошової вимоги), що виникає в процесі торговельних операцій між підприємствами, при постачанні товарів і послуг. При цьому факторингова компанія або банк (Фактор) звичайно надає постачальникові до 60−90% від суми дебіторської заборгованості відразу після відвантаження товару (до настання терміну платежу). Фактор відшкодовує собі це фінансування з наступних надходжень від покупців. Частина дебіторської заборгованості, що залишилася, тобто 10−40%, за винятком комісій фактора, виплачується постачальникові відразу після того, як покупець зробив оплату.

Протягом останніх чотирьох десятиліть використання факторингу в розвитих країнах Західної Європи, Америки й Азії росте вражаючими темпами. [Додаток Б] За даними міжнародної факторингової асоціації «International Factors Group S.C.», у 2001 р. Загальносвітовий оборот факторингових операцій виріс, у порівнянні з 2000 р., більш ніж на 40%. У структурі світового факторингу близько 92% приходилося на внутрішній факторинг і 8% - на міжнародний.

У міжнародному факторингу істотна роль належить експортному факторингові, що являє собою продаж експортером своєму факторові короткострокових дебіторських заборгованостей (звичайно до 60−90 днів) по експорту.

Обслуговуючи своїх клієнтів-експортерів, факторингові компанії (експорти-фактори) часто діють разом з іноземними факторинговими компаніями, що функціонують у країнах імпорту (імпортами-факторами). Імпорти-фактори допомагають експортам-факторам одержувати інформацію про існуючого або потенційного дебітора у своїй країні, забезпечувати страхування ризику неплатежу іноземного дебітора, стягувати дебіторську заборгованість і т.д.

Для цілей вищевказаної взаємодії факторингові компанії з різних країн укладають міжфакторні угоди або вступають у міжнародні факторингові асоціації і групи. Наприкінці 50-х — початку 60-х років, створені 3 найбільші міжнародні факторингові групи: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International.

1. 2.

3.

Рис. 1.1.1. Найбільші міжнародні факторингові групи.

Наприкінці червня 2000 р. у Парижі відбулися річні збори IFG, у якому взяли участь представники факторингових компаній з 35 країн світу. Важливим показником, що докорінно відрізняє фінансування по факторингу від звичайного банківського кредиту, є необмежений характер фінансування, тобто величина наданих коштів не обмежена якою-небудь абсолютною межею, що існує, наприклад, при овердрафтному або револьверному кредиті, а росте в міру росту торговельних оборотів постачальника, оскільки виражено у вигляді визначеного відсотка від величини постачань.

Комплекс послуг, що надаються банком при факторингу, включає фінансування постачань товарів, страхування кредитних рисок, облік стану дебіторської заборгованості і регулярне надання відповідних звітів клієнтові, контроль за своєчасністю оплати і роботу з дебіторами. Схема факторингових операцій виглядає таким чином. Підприємство поставляє товар на умовах відстрочення платежу, при цьому воно поступається правом вимоги довга по постачанню банку. Банк виплачує постачальникові до 90% суми товару відразу після постачання, а що залишилися 10%, з яких віднімається комісія за наданий комплекс послуг, — після оплати товару покупцем.

Рис. 1.2.1. Схема роботи факторингу Факторинг — високотехнологічна послуга, якою не можуть займатися банки, що не мають достатнього досвіду, технологій і кваліфікації, нею не можна займатися спонтанно. Це і є стримуючим чинником: з 160 банків факторингом займаються 6−7. Факторинг необхідний тільки тим підприємствам, які працюють в конкурентному середовищі, динамічно і постійно розвиваються. Якщо підприємство досягло певного зростання і зупинилося, то факторинг не для нього.

На рис. 1.2.1. представлені такі елементи факторингової операції:

1. Відвантаження товару від виробника (постачальника) дебіторові (покупцям) на умовах відстрочення платежу;

2. Переуступання заборгованості дебітора на користь банку.

3. Виплата виробникові суми фінансування в розмірі від 70 до 90% від суми поставки.

4. Оплата за поставлений товар від дебітора.

5. Переказ виробникові залишку коштів після остаточної сплати боргу дебітором.

Основним джерелом правового регулювання міжнародних факторингових операцій є Конвенція ЮНИДРУА (Міжнародного Інституту по Уніфікації Приватного Права) про міжнародний факторинг, прийнята в Оттаві 26 травня 1988 р. (далі - Конвенція). Розробка і висновок даної міжнародної угоди з’явилися першим серйозним кроком у створенні нормативної бази для відносин, що стосуються міжнародного факторингу, оскільки в даний час у національно-правовому плані цей вид договору законодавчо урегульований у досить незначному числі країн. У даній конвенції утримуються уніфіковані матеріально-правові норми, що регулюють міжнародні факторингові операції, й які забезпечують баланс інтересів усіх її учасників.

Стаття друга Конвенції визначає сферу її застосування: у випадках, коли грошові вимоги, будучи відступлені по факторинговому контракті, випливають з контракту купівлі-продажу товарів між постачальником і боржником, що здійснюють підприємницьку діяльність на території різних держав. Такі держави і держава, де здійснює свою діяльність фінансовий агент, є Договірними державами; або контракт купівлі-продажу товарів і факторинговий контракт регулюються правом держави-учасника.

Якщо яка-небудь зі сторін договору факторингу має більш ніж одне місце здійснення бізнесу, то у відповідній статті мається на увазі місце діяльності, що має найбільше тісний зв’язок з факторинговим контрактом і його виконанням з урахуванням обставин, відомих або приблизно відомих сторонам у будь-який час перед висновком або при висновку цього контракту.

Такий факторинг зветься «міжнародний», на відміну від внутрішнього факторингу, при якому сторони договору закупівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні.

Важливо відзначити, що норми Конвенції носять диспозитивний характер, тобто сторони можуть домовитися про те, що вони виключають для своїх договірних відносин дія конвенційних положень. Однак якщо застосування Конвенції виключається, те таке виключення повинне стосуватися всієї Конвенції (стаття 3).

Уніфіковані матеріально-правові норми, укладені в договорі міжнародного факторингу, можуть не охоплювати всіх аспектів, регульованих Конвенцією відносин. Пункт 2 ст. 4 передбачає, що питання, що відносяться до сфери діяльності Конвенції, але нею спеціально нерегламентовані, підлягають дозволові на основі загальних принципів цього документа, а у випадку відсутності таких — регулюються законом, застосовуваним на підставі колізійних норм. Таким чином, національне право, установлене відповідно до належного колізійними принципами прикріплення, у визначених випадках застосовується субсидіарно.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації;

3) інкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим у ряді країн до факторингу як і раніше відносять і облік рахунків-фактур — операцію, що задовольняє лише одному, першій з вказаних ознак.

Фінансові інститути, які надають факторингові послуги називаються фактор-фірмами. Вони створюються найбільшими банками (або самі банки виконують функції фактор-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових операцій і мінімальні витрати для клієнтів. Розгалужена мережа спеціалізованих філіалів для факторингового обслуговування підприємств в різних країнах створена крупними транснаціональними корпораціями. На міжнародному рівні діє асоціація «Factors Chain International», членами якої є 95% факторингових компаній з 40 країн світу.

У операції факторингу звичайно беруть участь три особи: чинник (банк) — покупець вимоги, первинний кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Операція факторингу полягає у тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки фактури) клієнта на умовах негайної оплати до 80% вартості відфактурованих поставлянь і сплати решти частини, за вирахуванням відсотка за кредит і комісійних платежів, в строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від дебіторів. Якщо боржник не оплачує в строк рахунку факторингу, то виплати замість нього здійснює факторинговий відділ.

Факторингове обслуговування найбільш ефективне для малих і середніх підприємств, які традиційно випробовують фінансові утруднення через невчасне погашення боргів дебіторами і обмеженості доступних для них джерел кредитування.

Разом з тим не всяке підприємство, що відноситься до категорії малого або середнього, може скористатися послугами факторингової компанії. Так, факторинговому обслуговуванню не підлягають:

* підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;

* підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або вузько — спеціалізованої продукції;

* будівельні і інші фірми, що працюють з субпідрядниками;

* підприємства, що реалізовують свою продукцію на умовах після продажного обслуговування, практикують компенсаційні (бартерні) операції;

* підприємства, що укладають з своїми клієнтами довгострокові контракти і виставляють рахунки після закінчення певних етапів робіт або до здійснення поставок (авансові платежі).

Факторингові операції також не виробляються за борговими зобов’язаннями фізичних осіб, філіалів або відділень підприємства. Подібні обмеження обумовлені тим, що у вказаних випадках факторингової компанії достатньо важко оцінити кредитний ризик або невигідно брати на себе підвищений об'єм робіт, а також додатковий ризик, що виникає при переуступці таких вимог, оплата яких може бути не вироблена в строк унаслідок невиконання постачальником яких-небудь своїх договірних зобов’язань.

Крім цього, постачальник повинен виробляти товари або надавати послуги високої якості, мати перспективи швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку (тільки в цьому випадку підприємству вигідно оплачуватиме достатньо високу вартість послуг факторингової компанії) і суто тимчасові причини браку грошових коштів — через невчасне погашення боргів дебіторами, а також недостатнього рівня прибули, надмірних товарних запасів і труднощів, зв’язаних виробничим процесом.

На практиці фінансові інститути, що надають факторингові послуги, (фактори-фірми) створюються найбільшими банками (або спеціалізовані факторингові підрозділи банків виконують функції факторів-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових угод і мінімальні витрати для клієнтів. Розгалужена мережа спеціалізованих філій для факторингового обслуговування підприємств у різних країнах створена великими транснаціональними корпораціями. На міжнародному рівні діє асоціація «Factors Chain International», членами якої є 95% факторингових компаній з 40 країн світу.

1.2 Основні типи та види факторингових операцій.

Договір факторингу вперше одержав правове регулювання в українському законодавстві у Цивільному кодексі України, у зв’язку з чим ви-никає цілий ряд питань його теоретичного вив-чення та практичного застосування. Серед тих, що вимагають детального розгляду і опрацювання, важливе місце займає питання класифікації, або, інакше кажучи, поділу на види договорів фак-торингу, оскільки дане питання не тільки сприяє більш глибокому теоретичному вивченню дого-вору факторингу, а й розкриває можливості його реалізації та способи застосування у практичній діяльності суб'єктів підприємницької діяльності України.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день се-ред української та зарубіжної наукової літератури немає праць, спеціально присвячених питанням класифікації договору факторингу. Проте, в тій чи іншій мірі, дане питання висвітлюється у статтях та монографічних дослідженнях Н. Внукової, Я. Чапічадзе, В. Луця, О. Кота, Л. Новосьолової, А. Ко-марова, Л.Єфімової, Є.Суханова, Ю. Алєксанової тощо.

Проаналізувавши зазначену юридичну літе-ратуру, можна дійти висновку, що представлені у ній класифікації договорів факторингу характе-ризуються як термінологічними розбіжностями у обранні критеріїв класифікації, так і суперечли-вим викладенням змісту окремих видів цього до-говору. Таким чином, за ціль поставлено розкрити уданій статті питання класифікації договорів фак-торингу в сучасних умовах, з огляду на існуюче законодавство, міжнародно-правові документи та практику реалізації названих договорів в інших країнах.

Розглянемо детальніше існуючі класифікації та критерії, за якими вони проводяться.

Перша класифікація, на яку б хотілося звер-нути увагу, це поділ договорів факторингу на фак-торинг з правом регресу та факторинг без права регресу або на повний (англ. «non-recourse fac-toring», «old-line factoring») та неповний (англ. «recourse factoring «) факторинг.

За договором факторингу без права регресу (повного факторингу) фактор бере на себе всі ри-зики, пов’язані з неплатежем з боку дебіторів клієнта, і не має права вимагати оплати від клієнта у випадку несплати боргів дебіторами. Відповід-но, при факторингу з правом регресу (неповному факторингу) фактор, у випадку несплати боргу за відступленими правами вимогами, вправі звер-нутися з вимогою до клієнта.

Потрібно звернути увагу на те, що критерії та назви різновидів факторингу наведеного поділу висуваються різні у різних джерелах: в одних за критерій прийма-ється предмет договору факторингу, в інших — наявність права регресу або спосіб розрахунків з постачальником. Застосуван-ня наведених критеріїв є не досить обґрунтованим, що пов’язано із наступними мір-куваннями.

Перший критерій викликає заперечення, ос-кільки предмет договору факторингу очевидно не вичерпується наявністю чи відсутністю права ви-моги до клієнта у разі несплати з боку його де-біторів.

Недолік другого критерію (наявність чи від-сутність права регресу) пов’язаний з поширеною у сучасній юридичній літературі підміною по-няття права фактора звернутися із вимогою до клієнта у випадку несплати з боку боржника пра-вом регресу.

Проаналізувавши ряд норм Цивільного ко-дексу України, зокрема, статті 124, 198, 261, 544, 569, в яких розглядаються випадки надання тій чи іншій особі права зворотної вимоги (регресу), можна дійти висновку, що таке право одержує особа, що здійснила виконання певного обов’язку за іншу особу.

У відносинах факторингу виконання обов’яз-ку за третю особу відсутнє. Клієнт не несе обов’яз-ків з оплати ані перед фактором, ані перед борж-ником. Право фактора звернутися із вимогою до клієнта у випадку несплати з боку боржників клієнта за своєю правовою природою більше на-гадує відносини поручительства клієнта за борж-ників, а не відносини виконання зобов’язання за третю особу, які тягнуть за собою виникнення права регресу.

Можна вважати, що договір факторингу без права ви-моги фактора до клієнта у разі несплати з боку дебіторів клієнта відрізняє від договору факто-рингу з таким правом, в першу чергу, економічний критерій — ступень фінансового ризику, який несе фактор у зв’язку з наданням послуг.

Таким чином, представлені типи факторингу пропонуємо поділяти за критерієм ступеня фі-нансового ризику, на безоборотний факторинг (без права звернення фактора до клієнта у випадку несплати боржника) та гарантований факторинг (з правом звернення фактора до клієнта у випадку несплати боржника).

У свою чергу, безоборотний факторинг, як зазначається у зарубіжній літературі, може здійс-нюватись у формі факторингу за участю банків (англ. «bank participation factoring») і факторингу на користь постачальника (англ. «supplier guarantee factoring» або «drop-shipment factoring»).

При факторингу за участю банків, який в по-дальшому пропонуємо називати роздільним фак-торингом, функцію фінансування постачальника здійснює банківська установа на умовах кредиту, а фактор здійснює ряд функцій не фінансового характеру (оцінка кредитоспроможності дебіторів постачальника, ведення бухгалтерії, одержання оплати за рахунками, тощо). Відповідно до цієї операції банк бере на себе зобов’язання сплачу-вати постачальнику суми, які випливають із прав вимог, переданих факторові, а фактор зобов’я-зується всі суми, одержані від боржників поста-чальника, перераховувати на рахунок клієнта в банку та періодично повідомляти останній про стан погашення боргів постачальника. Таким чи-ном, за даним різновидом факторингу, фактор не здійснює попереднього фінансування відступлених прав вимоги.

Факторинг на користь постачальника вико-ристовується у відносинах із клієнтом, який вис-тупає не прямим постачальником товарів, а дист-риб'ютором, котрий одержує товари від поста-чальника для подальшого продажу. Сутність да-ного виду факторингу в тому, що за відступленими правами вимоги фактор здійснює фінансування на користь не клієнта, а його кредитора — постачаль-ника. Після одержання коштів від покупців клієн-та, фактор різницю між ціною, сплаченою пос-тачальнику, і ціною, яка підлягає виплаті від по-купців клієнту (яка, зазвичай, вище), повертає останньому за вирахуванням плати за факторинг.

Наведений різновид факторингу, іншими сло-вами, є різновидом факторингу на користь третьої особи, тому і пропонуємо називати даний різно-вид факторингом на користь постачальника.

Попередні два види факторингу, які практич-но не висвітлюються у сучасній правовій літе-ратурі, пропонується об'єднати в межах наступної класифікації.

За критерій нашої класифікації пропонуємо обрати механізм фінансування, як поняття, що об'єднує способи, напрями та характер фінансу-вання в кожному конкретному випадку.

Таким чином, залежно від механізму фінан-сування, договори факторингу пропонується поділяти на прямий (фінансування здійснюється від фактора до клієнта) та непрямий (фінансування здійснюється від фактора до третьої особи або від третьої особи до клієнта).

У свою чергу, прямий факторинг, за крите-рієм кількості учасників, пропонується поділяти на звичайний (на стороні фактора діє одна особа) та груповий (фінансування здійснюється спільно кількома факторами).

Запропоновано класифікацію договорів фак-торингу залежно від механізму фінансування на прямий та непрямий. Кожен з яких, в свою чергу, залежно від кількості учасників та їх обов’язків пропонується поділяти на звичайний та груповий, та, відповідно, роздільний факторинг та факто-ринг на користь постачальника.

Слід зауважити, що так званий груповий факторинг у спеціальній літературі часто називається роздрібненим. Його сутність полягає у наступному відступленні фактором ви-мог іншим факторам. Але термін «роздрібнений», на мій погляд, важко вписується у правову тер-мінологію, тому, вважаю за необхідне викорис-товувати термін «груповий» факторинг.

Що стосується різновидів непрямого факто-рингу, то до нього слід відносити описані вище роздільний факторинг та факторинг на користь постачальника.

Різновидом факторингової угоди про повне обслуговування є агентська угода або угода про оптовий факторинг. Підприємство може налагодити власну ефективну систему обліку і управління кредитом, проте воно потребуватиме захисту від кредитних ризиків і в кредитуванні. В цьому випадку факторингова компанія може запропонувати висновок агентської факторингової угоди, відповідно до якого вона придбаватиме неоплачені боргові вимоги, а постачальник виступатиме в якості це агента по їх інкасуванню. Напис на рахунку повідомлятиме про участь в операції факторингової компанії, але замість вказівки зробити платіж на користь останньої буде обумовлене, що платіж треба зробити на ім'я постачальника, виступаючого як її агент, але на користь факторингової компанії. Перевага даної угоди полягає у тому, що знижуються витрати факторингової компанії за оцінкою кредитоспроможності і, отже, платня, стягувана з постачальника.

Кредитування, що передбачається даною угодою, аналогічно кредитуванню за угодою про повне обслуговування. Проте оплата частини, що залишилася, виробляється тільки після погашення боргів клієнтами. Оскільки факторингова компанія в даному випадку не робить безпосереднього впливу на процес інкасування, вона не може гарантувати здійснення платежу до певної дати.

Якщо постачальник зацікавлений тільки в кредитуванні з боку факторингової компанії, то може бути укладене відкрита або конфіденційна угода про облік (дисконтуванні) рахунків-фактур. Висновок такого роду угоди достатньо ризиковано для факторингової компанії, що висуває в цьому випадку найжорстокіші вимоги до постачальника, і має місце лише за умови, що фінансове положення останнього достатньо міцне. Дисконтування рахунків фактур є звичайно одноразовою операцією, здійснюється селективно і не охоплює всього платіжного обороту постачальника.

Факторинг вигідний і постачальнику, і покупцю, і чиннику. З його допомогою постачальник може збільшити об'єм продажів, число покупців і конкурентоспроможність, надавши покупцям пільгові умови оплати товару (відстрочення) під надійну гарантію; та одержати кредит в розмірі до 90% від вартості товару, що поставляється, що прискорить оборотність засобів. Основними доходами фактору за умовами даного договору є відсотки по кредиту та факторингові тарифи.

Покупець може:

ь одержати товарний кредит (продавець поставляє товар з відстроченням платежу під гарантії в середньому до 3 місяців);

ь уникнути ризику отримання неякісного товару;

ь збільшити об'єм закупівель;

ь поліпшити конкурентоспроможність, прискорити оборотність засобів.

Таким чином можна виділити головні економічні достоїнства факторингу:

ь збільшення ліквідності, рентабельності і прибутку;

ь перетворення дебіторської заборгованості в готівку;

ь можливість одержувати знижку при негайній оплаті всіх рахунків постачальників;

ь незалежність і свобода від дотримання термінів платежів з боку дебіторів;

ь можливість розширення об'ємів обороту;

ь підвищення прибутковості;

ь економія власного капіталу;

ь поліпшення фінансового планування.

Крім представлених класифікацій, договір факторингу у юридичній літературі за способом фінансування поділяється на договори факторин-гу з попереднім фінансуванням (англ. «advance factoring») та з фінансуванням на певну дату (англ. «maturity factoring»).

Хоча зазначена класифікація не викликає зау-важень, хотілося б відзначити, що, факторинг з фінансуванням на певну дату не є дуже поши-реним, і практично не використовується при на-данні гарантованого факторингу.

Підсумовуючи розгляд найбільш поширених класифікацій договорів факторингу та їх крите-ріїв, необхідно підкреслити наступні висновки та пропозиції, висловлені у даній статті.

Було внесено пропозиції з вдосконалення кла-сифікації договорів факторингу залежно від наяв-ності чи відсутності права звернення фактора до клієнта у випадку несплати боржника, за крите-рієм ступеня фінансового ризику, на безоборотний факторинг та гарантований факторинг.

У основі факторингу лежить переуступка неоплачених боргових вимог факторингової компанії, що є загальним елементом для всіх видів факторингу, описаних нижче. Факторингові операції банків класифікуються як:

Відкритий факторинг — це форма факторингової послуги, при якій боржник повідомлений про те, що постачальник переуступає рахунки фактури факторингової компанії.

Закритий, та конфіденційний факторинг, свою назву одержав у зв’язку з тим, що служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажів постачальників товарів, оскільки ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про переуступку їм рахунків фактур факторингової компанії. В даному випадку платник веде розрахунки з самим постачальником, який після отримання платежу повинен перерахувати відповідну його частину факторингової компанії для погашення кредиту.

Внутрішній факторинг, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, або міжнародний факторинг. [Додаток В]

У свою чергу міжнародний факторинг по-діляється на експорт-факторинг (фактор та клієнт знаходяться в одній країні), імпорт-факторинг (фактор та боржники клієнта знаходяться в одній країні), експортно-імпортний факторинг (на сто-роні фактора діють як фактор у країні клієнта, так і фактор у країні боржників клієнта) та «back-to-back» факторинг. Діючими особами в угодах по міжнародному факторингу є постачальник, дебітор, експорт-фактор, імпорт-фактор.

Проте, слід звернути увагу, що наведений по-діл є досить умовним, оскільки на сьогоднішній день у міжнародній практиці поняття поставки або експорту-імпорту послуг має складну систему ознак, яка знайшла відображення у такому, зок-рема, міжнародно-правовому акті як Генеральна угода про торгівлю послугами (Маракеська угода про заснування всесвітньої ор-ганізації торгівлі, підписаної 15 квітня 1994 р. на Уругвайському раунді багатосторонніх торговель-них переговорів), і не обмежується ознаками місцезнаходження сторін договору між-народного факторингу.

Також вважається за необхідне розглянути питання поділу договорів факторингу на відкри-тий, при якому боржник повідомляється про відступлення прав клієнтом фактору, та закритий (або конфіденційний), при якому боржник не по-відомляється про здійснення уступки.

Слід зазначити, що, наприклад, Отавська кон-венція про міжнародний факторинг 1988 р. од-нією із основних ознак договору факторингу вважає наявність повідомлення боржника про здійснення уступки вимоги. Таким чином, з точки зору Кон-венції про міжнародний факторинг, закритий фак-торинг не можна вважати договором факторингу.

Інший міжнародно-правовий акт — Конвенція Організації Об'єднаних Націй «Про уступку дебі-торської заборгованості в міжнародній торгівлі» 2001 р., навпаки, не забороняє здійс-нювати відступлення прав без повідомлення борж-ника про таку уступку.

Проаналізувавши ст. 1077 (поняття договору факторингу) та ст. 1082 (виконання боржником грошової вимоги факторові) Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що договір зак-ритого факторингу не є забороненим відповідно до чинного законодавства України. У випадку від-сутності повідомлення про відступлення, боржник всього лише не буде зобов’язаний сплачувати факторові.

Водночас, слід звернути увагу, що у клієнта, який відступив право грошової вимоги фактору, не буде правових підстав для одержання коштів від боржника, якщо тільки клієнт і фактор не оформлять відповідного доручення на одержання клієнтом коштів, що належать факторові.

У юридичній літературі договори закритого факторингу та договори агентського факторингу часто розглядаються як окремі. Проте, на мій погляд, вони є одним різновидом договору, ос-кільки договір закритого факторингу може бути реалізований лише у вигляді факторингу агентсь-кого, коли клієнт отримує платежі від боржників як довірений власник фактора. Інакше, одержання клієнтом коштів за правами вимоги, які він від-ступив факторові, є незаконним.

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ФАКТОРИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ.

2.1 Становлення міжнародного факторингу в Україні.

Ринок факторингу в Україні молодий і знаходиться на стадії свого становлення. Одним з перших послуги з факторингових операцій в 2001 році почав надавати Укрсоцбанк. Сьогодні на долю цього банку доводиться біля третини ринку факторингу в наший країні. Крім того, цей банк — єдиний в Україні, провідний операції по міжнародному факторингу.

Укрсоцбанк уклав угоду факторингу із стартовим лімітом 8,5 млн. грн. з металлотрейдером «Леман-Україна».

Як повідомила «Леман-Україна» в поширеному прес-релізі, угода дозволить їй надавати своїм клієнтам відстрочення платежу за металопрокат до 45 днів, завдяки банківському фінансуванню дебіторської заборгованості. процентна ставка по гривневих засобах складе 9% річних.

«Леман-Україна» ексклюзивний представник металургійних комбінатів МК «Азовсталь», Єнакіївський металургійний завод, МК Криворіжсталь, Харцизський трубний завод. Його продукція реалізується з двох центрів в Броварах і Вишневому (Київська область). Асортимент включає арматуру різних класів, круг гарячекатаний, катанку, смугу катану, куточок, балку двотаврову, швелер, квадрат, різні види трубопрокатну і листового прокату.

Окрім банків, факторинг надають інші фінансові установи, наприклад, компанія «Арма Факторинг». Проте, вийшовши на ринок в травні 2004 року, ця компанія обслуговує по схемі факторингу не більше 15 клієнтів. На відміну від банків, які можуть надавати факторинг з фінансуванням і без, «Арма Факторинг» факторинг без фінансування не надає.

Прогноз річного обороту ринку (при збереженні динаміки розвитку основних гравців) в 2006 році 1,5 млрд. грн. У 2004 році зростання склало 300%, в 2005 році -250%. Відношення об'єму наданих факторингових послуг до ВВП складає незначну величину 0,14% але це співвідношення постійно зростає.

Україна приєдналася до Конвенції УНИДРУА про міжнародний факторинг. За ухвалення відповідного закону «О приєднанні України до Конвенції УНИДРУА про міжнародний факторинг» проголосували 302 народних депутата. Конвенцією врегульовані питання висновку і застосування договорів факторингу і відступу права грошової вимоги. Положення Конвенції можуть застосовуватися кожного разу, коли грошові вимоги (згідно з угодою факторингу) виходять з договору купівлі-продажу товарів між постачальником і боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав.

Також Конвенцією визначаються права і обов’язки сторін договору факторингу. Визначений Конвенцією і порядок подальшого відступу права грошової вимоги

Автори законопроекту вважають, що оскільки на сьогоднішній день чинне законодавство України майже не регулює питання здійснення факторингових операцій, те приєднання України до Конвенции УНИДРУА про міжнародний факторинг може сприяти розвитку національного законодавства в даній сфері. Також відмічене може сприяти збільшенню зовнішньоторговельних операцій з використанням факторингових операцій. Окрім цього приєднання України до Конвенции УНИДРУА про міжнародний факторинг дозволить розширити джерела фінансування діяльності українських підприємств за рахунок використання факторингових операцій.

Динаміка розвитку ринку факторингових послуг в провідних країнах світу впродовж останніх 7 років позитивна — щорічне зростання об'ємів факторингових послуг складає близько 18%. Об'єм факторингових операцій в країнах Європи за 2005 рік склала 715 486 млн. євро, Азії - 135 814 млн. євро, Америки — 135 630 млн. євро, в інших країнах — 29 617 млн. євро. На сьогодні об'єм послуг факторингу в країнах Європи складає до 10% ВВП. Активно зростають об'єми факторингових послуг в країнах Прибалтики і Росії.

У Германії послугами факторингу користуються понад 2,5 тисяч клієнтів. У Англії, де починався розвиток факторингу, факторинг використовують близько 35 тис. клієнтів.

Тариф в Укрсоцбанку складає від 0,5 до 3% об'єму обслуговуваних постачань (вартості товару). Компанія «Арма Факторинг» пропонує факторинг за тарифом 0,1% в день від суми наданого фінансування. Фінансисти не люблять переводити тарифи в річних, оскільки виходять 20−35% річних, що дорожче за залучення банківських кредитів. На Заході вартість факторингу перевищує вартість кредиту в чотири рази, але не можна говорити про те, що ці гроші дорожче в чотири рази, затверджують експерти.

В українському законодавстві передбачений договір довірчого управління майном, тому такий договір факторингу як закритий (агентський) мо-же бути реалізований теоретично. Проте прак-тичне виникнення в українському цивільному обі-гу ситуації, коли клієнт здійснює довірче управ-ління коштами фінансової установи, вважаю, є малоймовірним.

Укрсоцбанк надає наступні послуги з видів міднародного факторингу:

Експортний факторинг є найбільш ефективним, якщо ви надаєте або хочете надавати закордонному покупцеві товарний кредит, внаслідок чого:

1. відлучаєте власні обігові кошти або залучаєте кредитні кошти;

2. зазнаєте підвищеного кредитного й валютного ризику при торговельній операції;

3. зазнаєте ризику «90 днів»;

4. оплачуєте роботу персоналу, який займається обліком дебіторської заборгованості закордонних покупців.

Рис. 2.2.1 Схема експортного факторингу.

З рисунку можна визначити наступні етапи експортного факторингу:

1) експортер поставляє продукцію імпортерові (поставки мають регулярний і стабільний характер) на умовах товарного кредиту.

2) банк одержує від експортера документи, що підтверджують поставку продукції.

3) банк перевіряє ділову репутацію й платоспроможність імпортера.

4) експортер одержує авансове фінансування відповідно до наданих документів (60—80% від вартості поставки).

5) банк відслідковує дотримання імпортером умов оплати продукції відповідно до контракту.

6) імпортер оплачує поставку в строки, передбачені умовами товарного кредиту.

7) банк переказує експортерові залишок вартості поставки.

Переваги експортного факторингу також випливають з його процедури: іноземні борги стають внутрішніми боргами, дозволяються значні проблеми і ризики, зв’язані з веденням міжнародного бізнесу, такі як ризик неплатежу, незнайома іноземна мова, невідоме законодавство, незнайома процедура стягування дебіторської заборгованості і звичаї торговельної практики. Таким чином, факторинг є комплексним обслуговуванням дебіторської заборгованості постачальника.

Підсумовуючи переваги факторингу для експортерів, хотілося б підкреслити, що цей вид міжнародного факторингу:

1. допомагає експортерам розширити продаж за рахунок використання конкурентноздатних умов і термінів оплати, у т.ч. використання відстрочки платежу;

2. здійснює повне страхування ризику неплатежу;

3. прискорює процедуру одержання платежу в порівнянні з акредитивною формою розрахунків;

4. збільшує оборотні кошти експортера, тому що фінансування по факторингу не вимагає застави і росте з ростом продажів;

5. сприяє поліпшенню кредиту-менеджменту експортера;

6. дозволяє експортерові торгувати на умовах «відкритого рахунка» і відходити від використання акредитивної форми розрахунків.

Переваги імпортного факторингу дещо інші. Ця операція дає такі позитивні результати, як:

1. підтвердження імпорт-фактором ділової репутації постачальника, з яким ви організовуєте свій бізнес;

2. формування позитивної історії розрахунків;

3. одержання широких можливостей для співпраці з новими закордонними партнерами.

4. одержання відстрочення платежу від закордонного постачальника;

Якщо імпортер купує товар в закордонного постачальника з попередньою оплатою або оплатою за фактом поставки, то цілком можливо, що він вилучає власні обігові кошти або залучає кредитні кошти, не маючи змоги встановити справді конкурентні умови реалізації власної продукції; також залежить від сезонних коливань попиту та обмежений в можливості виходу на нові ринки й розширення сфери власного збуту.

Рис. 2.2.2 Схема імпортного факторингу.

Схема прямого імпортного факторингу складається з наступних етапів:

1) експортер поставляє продукцію імпортерові (поставки мають регулярний і стабільний характер) на умовах товарного кредиту.

2) банк одержує від експортера документи, що підтверджують поставку продукції.

3) банк перевіряє ділову репутацію й платоспроможність імпортера.

4) експортер одержує авансове фінансування відповідно до наданих документів (60—80% від вартості поставки).

5) банк відслідковує дотримання імпортером умов оплати продукції відповідно до контракту.

6) імпортер оплачує поставку в строки, передбачені умовами товарного кредиту.

7) банк переказує експортерові залишок вартості поставки.

Прямий імпортний факторинг має сенс лише у тому випадку, коли експорт виробляється в одну або дві країни. Якщо експортер має контрагентів в багатьох країнах, то висновок однієї угоди з факторинговою компанією своєї країни буде зручнішим, ніж більшої кількості прямих угод з факторинговими компаніями інших держав.

Модель експортно-імпортного факторингу дозволяє розділити функції і ризики між імпорт-фактором, розташованим в країні імпортера, і експорт-фактором, розташованим в країні експортера. Головна мета цієї моделі - забезпечити фінансування до 100% і зменшити накладні витрати в адміністративній сфері.

Класична схема експортно-імпортного факторингу складається з наступних етапів:

1. запит ліміту / забезпечення ризиків;

2. поставка / розсипка фактури;

3. фінансування;

4. оплата.

На першому етапі експортер запрошує у свого експорт-фактора суму, що підлягає забезпеченню. Експорт-фактор запрошує у імпорт-фактора необхідний ліміт. Імпорт-фактор перевіряє імпортера і надає експорт-фактору гарантії. Далі експорт-фактор дає експортеру дозвіл на ліміт, після чого здійснюється продаж документів.

На другому етапі експортер поставляє товар або послугу і передає копію рахунку експорт-фактору, а той посилає її імпорт-фактору. Одночасно з товаром експортер направляє імпортеру рахунок з позначками про перенадходження.

На третьому етапі, після поставки товару або послуги, експорт-фактор фінансує експортера в межах 70—90% повної первинної фактурної ціни.

На четвертому етапі імпортер здійснює 100%-ний платіж імпорт-фактору, а той перераховує одержану суму експорт-фактору. Нарешті, експорт-фактор переводить експортеру не профінансовану частину вимог (10%—30%) за вирахуванням вартості факторингових послуг.

Якщо терміни платежу не дотримуються, імпорт-чинник направляє імпортеру нагадування-попередження. Якщо після двох-трьох нагадувань вимоги не оплачуються, імпорт-чинник вживає необхідні правові заходи.

Імпорт-фактор приймає на себе ризики імпортера, перевіряє його платоспроможність і гарантує експорт-фактору оплату товару, що поставляється експортером. Якщо імпортер не оплачує товар, імпорт-фактор платить за нього.

Експорт-фактор приймає на себе ризики, пов’язані з поставкою товару експортером і при необхідності кредитує експортера, не чекаючи отримання оплати від імпортера або імпорт-фактора.

Перевага експортно-імпортного факторингу полягає у тому, що для компанії, обслуговуючої імпортера, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми, як для факторингової компанії експортера. Разом з тим він достатньо громіздкий і припускає високі витрати сторін.

Останній тип міжнародного факторингу — " back-to-back" . У трьох перших моделях міжнародних факторингових операцій фінансування вимог концернів не передбачається. Цю функцію виконує факторинг «back-to-back «. Реалізація операції при цій технології схожа на комбінацію схеми експортно-імпортного факторингу і звичайного внутрішнього факторингу.

Особливістю зовнішньоторговельного факторингу в цілому є його завжди відкритий характер, а також відсутність права регресу до постачальника на експорт. Останнє обумовлене тим, що основною причиною факторингового обслуговування експортера виступає звичайно захист експортера від кредитного ризику. Обслуговування всього товарообігу, яке передбачається при операціях усередині країни, зустрічається при факторинговому обслуговуванні зовнішньоторговельних операцій набагато рідше, факторингові компанії в більшості випадків спеціалізуються на обслуговуванні ринку однієї країни або ринку певної продукції.

Міжнародний факторинг Укрсоцбанку дозволяє імпортеру на постійній основі одержувати товар з відстроченням платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов’язання оплати покладається на імпортера після приймання товарної поставки за якістю і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари, будучи не чим іншим, як товарним кредитом.

2.2 Сучасний стан розвитку міжнародного факторингу в Україні.

Сьогодні люди краще проінформовані про міжнародний факторинг, і інтерес до цієї послуги росте. Проте, не дивлячись на очевидні переваги, по факторингових схемах в Україні працюють не більше 250 підприємств.

Для можливості повноцінного виходу банку на ринок факторингових операцій в Україні можливий два варіанти:

1. Самостійний розвиток продукту за допомогою тривалої розробки і впровадження схем проведення операцій, створення спеціалізованих структурних підрозділів, залучення дорогих кадрів. У результаті, можливе упущення вигоди в наслідку випередження конкурентів у зв’язку з тривалим етапом розробки продукту.

2. Європейський варіант. Використання послуг компанії-агента для розвитку даного бізнесу.

Існує пропозиція агента. Виконання для банку, охочого вийти на ринок факторингу і що позиціонує проведення факторингових операцій, комплексу завдань по розробці, впровадженню, консультаційному супроводу і поточному адмініструванню, страхуванню рисок.

Суб'єкти агентського факторингу :

1. Банк-партнер — надає пасиви під проведення факторингових операцій, а так само здійснює бухгалтерський супровід операції.

2. Агент — спочатку розробляє схему проведення операцій, вносить корективи. На етапі взаємодії Агентові ставиться перевірка ділової репутації клієнта, його дебіторів, аналіз фінансово-господарської діяльності клієнта, юридичний аналіз договорів постачання, перевірка товарності постачання, здійснення поточного адміністрування заборгованості.

3. Клієнт — юридична особа, що здійснює постачання ліквідного товару дебіторам на умовах відстрочення платежу від 4 до 90 днів.

4. Покупець — юридична /фізична особа (дебітор Клієнта), що набуває товару на умовах відстрочення платежу від 4 до 90 днів.

Функції факторингу:

ь Регулювання взаємин. Взаємини між банком, агентом і клієнтом будуть врегульовані шляхом підписання трибічного Договору факторингу, предметом якого буде переуступка банку прав вимог грошових коштів до дебіторів клієнта шляхом сприяння і супроводу окремих етапів переуступки агентом.

ь Повернення засобів. Засоби поступають в рахунок оплати дебіторської заборгованості інкасуються на транзитні рахунки банку-агента, і пересилаються в банк-партнер.

Таким чином, враховуючи той факт, що факторингу в Україні всього чотири роки, можна припустити, що вже через декілька років популярність цього комплексу послуг буде набагато ширша, особливо якщо Україна збереже хорошу динаміку зростання і зможе поліпшити інвестиційний клімат. У свою чергу, факторинг сприятиме економічному зростанню, адже він забезпечує вищий рівень платоспроможності підприємств і збільшення об'ємів продажів за рахунок можливості відстрочення платежу.

Рис. 2.2.3. Товарообіг факторингових операцій в Україні.

На сьогоднішній день найбільшу увагу приділяють договору факторингу, зокрема міжнародного факторингу. Договір фінансування під поступку грошової вимоги — договір, по якому одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов’язується передати іншій стороні (клієнту) грошові кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржнику), що витікає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт поступається або зобов’язується поступитися фінансовому агенту ця грошова вимога. Грошовою вимогою до боржника може поступитися клієнтом фінансовому агенту також в цілях забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фінансовим агентом. Зобов’язання фінансового агента по Договір фінансування під поступку грошової вимоги можуть включати ведення для клієнта бухгалтерського обліку, а також надання клієнту інших фінансових послуг, пов’язаних з грошовими вимогами, що є предметом поступки. Як фінансовий агент Договір фінансування під поступку грошової вимоги можуть укладати банки і інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого вигляду.

Предметом поступки, під яку надається фінансування, може бути як грошова вимога, термін платежу по якій вже наступив (існуюча вимога), так і право на отримання грошових коштів, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Грошова вимога, що є предметом поступки, повинна бути визначене в договорі клієнта з фінансовим агентом таким чином, який дозволяє ідентифікувати існуючу вимогу у момент укладення договору, а майбутня вимога — не пізніше, ніж у момент його виникнення. Це тип договору широко вживаний в міжнародній практиці під назвою «факторинг».