Коагуляція вихідної води

В даному випадку, як коагулянт використовувався сірчанокислий алюміній Al₂(SO₄)₃.

Доза додающого коагулянту:

D_k = 0,07^.ПО = 0,07^.8,9 = 1,5мг-екв/дм³.

Т.к. D_k>0,5 приймаємо це значення рівне 1,5 мг-екв/дм³.

Оптимальне значення рН при коагуляції з сірчанокислим алюмінієм знаходиться в інтервалі 5,5 — 7,5. Значення величини рН середовища при коагуляції впливає на швидкість і повноту гідролізу.

При коагуляції в оброблюваної воді збільшується вміст сульфатів, але зменшується бикарбонатная лужність на дозу коагулянту. Катіонний склад води не змінюється.

Таблиця 2а. Коагуляція вихідної води.

Висновок: Величина pH має оптимальне значення, тому входить в інтервал 5,5−8. Бікарбонатна лужність збільшилася на дозу коагулянту, а вміст сульфатів збільшилася.

Коагуляція з вапнуванням вихідної води (гідратний режим)

Гідратний режим вапнування сприятливий для видалення магнію, сполук заліза, кремнію і для освітлення води.

Для розрахунку даної таблиці використовували коагулянт — сірчанокисле залізо FeSO4 і гашене вапно Са (ОН) 2. Оптимальне значення рН знаходиться в інтервалі 9 — 10,5. Доза коагулянту Dk = 0,5 мг-екв/дм³.

Доза вапна вважається таким чином:

Dи = СО_2вих + ДНСО₃^- + D_k+И_и, мг-екв/дм³;

Прийнявши значення ОН, визначаємо залишкову концентрацію іона Mg²⁺.Mg²⁺_ост = мг-экв/дм³.

Використовуючи закон електронейтральності, знаходимо залишкову концентрацію іонів Са₂ ⁺:

Концентрація сульфатів збільшується на дозу коагулянту.

Таблиця 2б. Коагуляція з вапнуванням вихідної води.