Тлумачення правових норм

Тема

Тлумачення правових норм

Зміст

• Вступ
• 1. Загальна характеристика тлумачення норм права
• 2. Види тлумачення правових норм
• 3. Способи тлумачення правових норм
• 4. Роль і значення тлумачення в практичній діяльності юристів
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Тема «Тлумачення правових норм» є традицією в юридичній науці. Традиційним є і питання про загальне поняття тлумачення права.

Основні точки зору на це питання представляються наступними:

· тлумачення є з’ясування змісту права;

· тлумачення — роз’яснення змісту права;

· тлумачення, як з’ясування і роз’яснення змісту права.

Перші дві точки зору є неповними, а остання — найбільш правильна на мій погляд, тому що містить у собі обидві перші. Якщо приймати точку зору про те, що тлумачення укладається в з’ясуванні, і, отже ігнорувати спеціальну діяльність по роз’ясненню права, і навпаки, визнавати лише спеціальну діяльність, значить ігнорувати розумовий процес, що передує будь-якому роз’ясненню. Щоб щось роз’яснити, треба спочатку це щось усвідомити, отже з’ясування і роз’яснення — це дві діалектично зв’язані сторони процесу тлумачення права.

Термін «тлумачення «рівнозначний за змістом поняттю «інтерпретація», отже особа, що займається тлумаченням може бути названо інтерпретатором.

Тлумачення служить для забезпечення суспільства точними, зрозумілими поясненнями права. Безумовно, що в тлумаченні права присутнє суб'єктивний фактор, однак це, не повинно позначатися на кінцевій меті - виявлень точного змісту правової норми. «Відштовхуючись» від значеннєвого значення терміна «тлумачення», варто визнати, що філологічно він тісно зв’язаний з поняттям «пізнання», отже тлумачити — це значить, пізнавати зміст того чи іншого явища.

У сучасному суспільстві виділяються три основні причини тлумачення:

1. Недосконалість законодавства;

2. Системність права;

3. Необхідність дедукції.

Недосконалість законів приводить до двозначності. Тлумачення в цьому випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що викликає двозначне розуміння закону.

Право — є складна взаємозалежна система. Кожна правова норма не може працювати сама по собі. Наприклад, у процесі усиновлення задіється і цивільне право і процесуальне і т.д.

Третя причина виникає від того, що закон безособовий. Тлумачення, таким чином, виходить від закону стосовно до приватної особи. Наприклад, при усиновленні діють норми сімейного права, цивільного, процесуального права, що призначені для всіх, але в конкретному випадку працюють для однієї приватної особи.

У такий спосіб можна сказати, що тлумачення являє собою «акт інтелектуально-вольової діяльності по з’ясуванню і роз’ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації», а об'єктом пізнання й інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами створеного їм акта, а державна воля, об'єктивно закріплена в писемній формі.

Метою написання цієї курсової являється більш глибоке дослідження питань, що являються предметом даної роботи, їх пізнання для створення надійної теоретичної бази, яку б я могла застосувати на практиці.

Завданням моєї курсової роботи є розкриття змісту теми «Види тлумачення норм права», та з’ясування обов’язковості тлумачення юридичних норм.

1. Загальна характеристика тлумачення норм права

Вибір правових норм у ході правозастосування неминуче зв’язаний із з’ясуванням їхнього змісту. Часто в цьому допомагають правозастосувачеві роз’яснення нормативно-правових актів, що дають різні органи й особи в офіційному і неофіційному порядку.

І з’ясування вимог норм, як внутрішній інтелектуальний процес, і роз’яснення їх, як вираження зовні своїх висновків про зміст права з метою показати, як треба розуміти правовий акт, найчастіше поєднують одним поняттям — «тлумачення права».

Проблема тлумачення виходить за рамки чи правозастосування реалізації права. По-перше, вона має самостійне значення в процесі наукового чи повсякденного пізнання державно-правового життя. По-друге, необхідність чіткого представлення про зміст діючих норм виникає в ході правотворчих робіт. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знання справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження.

Об'єктом тлумачення є закони і підзаконні акти, Важливе значення мають не тільки сформульовані в них норми, але і преамбули актів, інші правоположення, що містяться в них.

Предметом тлумачення є історична воля законодавця (нормодавця), виражена в законі (у нормативному акті). Воля законодавця часу застосування закону також враховується, тому що в тілі тлумачуємих актів можуть міститися норми, чи прямо побічно змінюють зміст попередніх актів. Історія різних держав дає приклади такої практики, коли під видом тлумачення проголошувалися нові норми. Режим твердої законності і нормальний правопорядок у принципі виключають змішання правотворчої і правороз`яснювального процесів.

Тлумачення підрозділяється на види насамперед у залежності від того, чи йде мова про з’ясування нормативних чи актів про їхнє роз’яснення.

З’ясування актів досягається рядом способів. Способи тлумачення — це відносно відособлені сукупності прийомів аналізу правових актів.

Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, телеологічне, спеціально-юридичне тлумачення.

Граматичне тлумачення являє собою сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на з’ясування морфологічної і синтаксичної структури тексту акта. Воно охоплює з’ясування окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції, групи пропозицій. Тут з’ясовуються рід, число, падіж імен іменників і прикметників; особа, час, число і вид дієслів; значення уживаних союзів, приводів, розділових знаків і т.п.

Логічне тлумачення — припускає самостійне використання законів і правил логіки для з’ясування змісту норми, що іноді не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм.

Систематичне тлумачення — з’ясування змісту і змісту правових вимог у їхньому взаємному зв’язку, у зв’язку з їхнім місцем і значенням у даному нормативному акті, інституті, галузі і всій системі права в цілому. Усі норми мають потребу в систематичному тлумаченні, особливо норми відсильні і бланкетні.

Історико-політичне тлумачення — з’ясування змісту законодавчої волі в зв’язку з історичною обстановкою видання акта; розміщенням політичних сил; соціально-економічними і політичними факторами, що обумовили ініціативу і саму появу акта.

Телеологічне (цільове) тлумачення правових актів спрямовано на встановлення цілей його видання: безпосередніх, віддалених, кінцевих.

Спеціально-юридичне тлумачення — сукупність прийомів, що відокремилися від інших способів тлумачення в зв’язку з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця.

Результати використання всіх способів обумовлюють обсяг тлумачення. По обсязі тлумачення підрозділяється на три види: адекватне, обмежувальне, розширювальне.

Як правило, має місце адекватне тлумачення. Обмежувальне і розширювальне допускаються завжди при одній неодмінній умові — розбіжності дійсного (сьогодення, справжнього) змісту норми з буквальним. Норма витлумачується чи ширше вже буквального її змісту, але обов’язково відповідно до того, що знайдено в підсумку з’ясування щирого змісту норми.

При оцінці значення і ролі розширювального й обмежувального тлумачення норм не слід змішувати їх з аналогією закону і права, коли відбувається поширення дії норм на не передбачені ними обставини.

Визначальним моментом у визначенні видів роз’яснення правових актів є суб'єкт — особа чи орган, що дає це роз’яснення.

Офіційне тлумачення чи дається тим органом, що видав даний акт (і тоді воно зветься автентичного), чи ж органами, на які покладений обов’язок тлумачити чи закони інші нормативні акти (легальне тлумачення). Акти офіційного тлумачення обов’язкові для правозастосувачів.

Серед актів офіційного нормативного тлумачення виділяються акти конституційного тлумачення. У багатьох державах його дає конституційний суд.

Суб'єктами офіційного автентичного тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Коло їх широке, тому юридична чинність актів тлумачення неоднакові.

Вищою юридичною чинністю володіють акти тлумачення парламентських органів і вищих судових інстанцій, якщо вони уповноважені на тлумачення законів.

У зв’язку зі здійсненням виконавчо-розпорядницьких функцій, організацією правовідносин і контролем за дотриманням законодавства тлумачення підзаконних актів здійснюють уряд, міністри й інші виконавчі органи.

У правоохоронній сфері велику роль грають роз’яснення (інструктивні і директивні листи, накази й інструкції) таких відомств, як Міністерство юстиції. Вищий арбітражний суд, прокуратура, органи внутрішніх справ. Більшість з них є внутрішньовідомчими, але є і такі роз’яснення, що приймаються до посібника громадянами. Такі, наприклад, офіційні роз’яснення органами внутрішніх справ правил дорожнього руху.

Неофіційне тлумачення не є юридично обов’язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості. Відповідно виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями); доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку.

У залежності від сфери дії актів роз’яснення правових норм проводиться розподіл тлумачення на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення споконвічне призначено для поширення його результатів на невизначене коло осіб і випадків. Воно, подібно правовій нормі, має абстрактний характер, тобто не прив’язується до конкретної ситуації.

Казуальне тлумачення, навпроти, викликано цілком визначеним випадком і переслідує основною метою правильне рішення саме даної справи.

Висновок На мою думку, необхідність тлумачення норм права обумовлена тим, що норми права взаємопов'язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від одної, а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних суспільних відносин, якщо брати певні правові інститути. Тлумачення норм права обумовлено двома факторами: по-перше, необхідністю і потребами правозастосувальної діяльності державних і інших суб'єктів суспільних відносин; по-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичною наукою, як аналізує і узагальнює правові поняття.

2. Види тлумачення правових норм

Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт — особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов’язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення має різні юридичні наслідки.

За суб'єктами і юридичними наслідками розрізняють:

А) Офіційне тлумачення — роз’яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов’язковим, легальним (узаконеним).

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників Офіційне тлумачення (за сферою дії) є нормативне та казуальне (індивідуальне):

1) нормативне — офіційне роз’яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться.

В свою чергу воно поділяється на автентичне та легальне (делеговане).

а) автентичне — зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз’ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз’ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих;

б) легальне (делеговане) — загальнообов’язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02−5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов’язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

2) казуальне (індивідуальне)-(казус — випадок) — офіційне роз’яснення, обов’язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз’яснити норму, щоб правильно вирішити справу.

Казуальне в свою чергу поділяється на судове та адміністративне.

а) Судове — здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах;

б) адміністративне — здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу.

Б) Неофіційне тлумачення — роз’яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов’язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов’язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству.За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Воно може бути:

а) систематизоване ;

б) несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.

Поділяється на:

1) професійно-правове:

а) доктринальнее;

б) компетентне;

2) компетентно непроавове;

3) повсякденне (буденне).

1) Професійно-правове — цетлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Воно може бути двох видів:

а) доктринальним — це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів);

б) компетентно-юридичним — це тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах.

2) Компетентно не правове — цетлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки — біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення — біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

3) Буденне тлумачення — дається людьми, в якому вони виражають правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов’язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав.

Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту Тлумачення за обсягом:

а) адекватне;

б) обмежувальне;

в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне) — тлумачення, за якого зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

2. Обмежувальне (звужене) — тлумачення, за якого зміст норми права сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене) — тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його буквального значення.

За способами розрізняють тлумачення:

а) мовне;

б) логічне;

в) системне;

г) історико-політичне;

д) телеологічне;

е) спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) — з’ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне — з’ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне — з’ясування залежно від місця, що його посідає норма в системі норм, а також від її зв’язків з іншими нормами інститутів та галузей права.

4. Історико-політичне — з’ясування суті правової норми на основі дослідження процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове) — виражається в аналізі суті правової норми шляхом з’ясування її мети.

6. Спеціально-юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення на:

а) аналогією закону;

б) аналогією права.

Висновок З’ясування і роз’яснення змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту. За аналогією права тлумачаться галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.

3. Способи тлумачення правових норм

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають «словесне», «філологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропо­нують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропо­зиція також не вдала, тому що всі способи і види тлумачення здійснюються при допомозі мови. В зв’язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі «Про мови» від 28 жовтня 1989 р. В процесі правотворчої діяльності законодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв’язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу актуальність в процесі тлумачення має визначення значень спо­лучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використовуються поєднуючі або розмежовуючі союзи по своєму значенню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко-граматичний аналіз речення.

Вбудь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальновживаних слів, і всі вони можуть бути використані в законодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах використовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права.

Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумаченняВаськовский Е. В. Руководство к толкованию и приме-нению законов для начинающих юристов.— М. — 1913. — С.43−49;

Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм.— С.364−378;

Черданцев А. Ф. Толкование советского права.— С.39−43. До них можна віднести такі правила.

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

Якщо є легальна деменція терміну, або якщо законодавець іншим чином визначив його значення, то в цьому значенні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його інше значення в звичайній мові.

Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна розповсюджувати на інші галузі.

Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати те значення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і науці.

Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних галузях знань. Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту не витікає інше. Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й теж значення. Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві. Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону. Значення складних виразів необхідно встановлювати відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сформульована інтерпретацій на норма.

При тлумаченні тексту закону, викладеного не на основі першоджерела, слід звертатися до тексту першоджерела.

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов’язок тощо. Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

2) Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм в випадку прогалин в праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт С знаходиться в умовах У, то повинен здійснювати дії Д.

На основі інструментального обов’язку здійснення того, що необхідно для виникнення даного стану явищ і інструментальної заборони, З. Зембинський і Є.В. Васьковський вивели такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, яка веде до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона веде, якщо не можна досягнути її іншим шляхом; хто уповноважений до цілі, той уповноважений і до дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим слід пам’ятати, що одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3) Висновки «а opriori». Ці висновки складаються із двох правил:

а) хто уповноважений або зобов’язаний до більшого, той уповноважений або зобов’язаний до меншого;

б) кому заборонено менше, тому заборонено більше.

Ці правила ідуть ще з римського права і традиційно відносяться до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов’язаний керува­тись тими ж оцінками, що і законодавець.

4) Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв’язки, які включають в себе: зв’язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його об'ємом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття — це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки — розвернення його до детальних суджень. При цьому відбувається аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції індукції, дедукції, умовисновки.

Висновки по аналогії. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалинах в праві, але і як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві дається перечень подій стихійного лиха: заноси, паводки, пожежі і т.п. В цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не перераховані в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

Висновки від протилежного. Це правило засновано на логічному законі протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов’язково являється неправильним. Інтерпретатор повинен вияснити і усунути неправильне судження, Доведення до абсурду. Інтерпретатор в даному випадку відштовхується від істинного судження про зміст норми права і приходить до висновку про помилковість протилежного судження. В даному випадку помилковість тезису доказується шляхом доведення його до абсурду.

III. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв'язку, тобто в певній системі.

Системність правових інститутів, галузей права обумовлює необхідність тлумачити норми права в їх певних взаємозв'язках і взаємовпливі. Тому потрібно в процесі застосування правових норм враховувати всі взаємозв'язки. В літературі існують різні підходи до розуміння систематичного способу тлумачення правових норм. Тут потрібно враховувати місце правової норми в системі правового інституту, підгалузі, галузі, системи права. Норми права можуть і повинні співставлятися, порівнюватися і відмежовуватись одна від одної. Систематичне тлумачення повинно також враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства.

IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього способу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов’язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлумачення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої — воно може вести до пристосування нових суспільних відносин старим нормативно-правовим актам. В результаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відстали від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законодавства, з’ясовує конкретно-історичні умови, причини, мотиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні політичні документи, історичні, соціально-економічні і політичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовувати їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпретатор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

· що дана норма закону фактично не діє, так як відпали,

· зникли відносини, які нею регулювались;

· що не діє певне положення норми в силу тих же причин;

· що певна норма, яка видана в інших умовах, протирічить економічним і політичним обставинам часу її інтерпретації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись.

В цьому випадку можна зробити висновок на підставі історичного і систематичного тлумачення правових норм; що дана норма, яка видана в інших умовах, не відповідає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому вимагає певного пристосування до нових умов.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно-правові акти, а не історичні умови їх прийняття.

V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з’ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці фактори можуть співпадати з історичними факторами. Це підкреслює, що способи тлумачення можуть співпадати або використовуватись комплексно.

На думку Є. Врублевського цей спосіб полягає у встановленні значення норми з врахуванням її функціонального контексту. Контекст складається із сукупності різних факторів, що є в ситуації функціонування норми права: суспільний і державний устрій, загальна культура суспільства, яка виражається в системі оцінок і неправових норм, суспільної і партійної ідеології, які впливають на правове регулювання. Сюди відноситься також знання про зв’язки явищ, які можуть мати вплив на правотворчість і застосування права, завдання і цілі законодавця, практика і ідеологія функціонування державного апарату. Цей комплекс факторів змінюється в часі і залежно від теорій тлумачення: беруться вони в період встановлення інтерпретаційної норми чи під час її застосування і тлумачення. Розрізняється період тлумачення норми права, враховуючи три аспекти: коли вона приймалась, коли видавався інтерпретаційний акт і тлумачення під час її застосування.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів і виразів. Оціночні терміни безпосередньо зв’язані з такими поняттями як оцінка і цінність. Оцінками прийнято вважати висказування про цінності. До них можна віднести: ситуації і стани, дії, результати дій, мотиви, причини дій, способи, предмети і речі, властивості речей тощо. Критерієм оцінки різного роду явищ є зразки, стандарти, які склались в сфері людської діяльності.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє правосвідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони суттєво впливають на процес застосування норм права, а також на процес тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення право­вих норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись логіко-семантичні форми результату тлумачення; критерії істинності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов’язковість тлумачення та інші питання.

тлумачення правовий з’ясування роз’яснення

4. Роль і значення тлумачення в практичній діяльності юристів

Серед різних видів юридичної діяльності тлумачення права має, безсумнівно, ключове значення. Це обумовлено тим, що необхідність у тлумаченні права виникає як при створенні нових норм права, так і при практичному застосуванні вже діючих правових норм. Від правильності тлумачення права прямо залежить якість правотворчих та правозастосовчих рішень. Як переконливо свідчить правотворча та правозастосовча практика, значна частина помилок, що допускаються в ході правотворчості і правозастосування, зв’язана саме з невірним тлумаченням діючого права і його окремих норм. Тому вкрай важливо, щоб особи, які здійснюють правотворчість і правозастосування, повною мірою усвідомлювали важливу роль тлумачення права і володіли сучасною технологією здійснення цієї дії.

Значення правильного тлумачення права особливо збільшується зараз, коли юридична практика поступово відходить від традиційних для нашого суспільства уявлень про право як настанови держави й у юридичній літературі все більш наполегливо пропагується думка про необхідність розрізнення «правових» і «не правових» законів, про доцільність закріплення в законодавчих актах різноманітних механізмів, які дозволяють блокувати дію «застарілих», «несправедливих», «абсурдних» законів. Такі механізми вже передбачений нашим законодавством. Воно, зокрема, установлює пряму дію Конституції України, передбачає втрату юридичної чинності деяких актів за рішенням органів судової влади. У цих умовах тлумачення права стає дуже ефективним інструментом, що допомагає проводити досить чітку грань між «правовими» і «неправовими» законами і приймати завдяки цьому правильні правотворчі та правозастосовчі рішення.

На жаль, незважаючи на велику наукову і практичну значимість теми тлумачення права, вона дотепер не одержала належного висвітлення в юридичній літературі. Правда, дана проблематика зачіпається (як правило, у дуже короткому, усіченому вигляді) у навчальних виданнях по теорії права. Спеціальні ж дослідження питань тлумачення права дуже нечисленні. Причому найчастіше вони носять академічний характер, а тому мало що можуть дати юридичній практиці. Не зайвим буде помітити і те, що ці дослідження стали зараз бібліографічною рідкістю, а значить фактично можуть бути доступні тільки самому вузькому колу фахівців, а не тим, хто навчається юридичної професії і безпосередньо на практиці займається тлумаченням права. З цих причин здійснюючі правотворчість і правозастосування особи керуються не стільки науково обґрунтованою методикою тлумачення права, скільки звичайним здоровим глуздом, що, звичайно ж, робить негативний вплив як на правотворчість, так і на правозастосування. Тому існує необхідність у докладній науковій розробці теми тлумачення права, у створенні добре продуманої методики тлумачення права, що враховує сучасні правові реалії.

Загальновизнаною відмітною рисою кваліфікованої практичної діяльності юриста є його спроможність за допомогою особливих правил і прийомів повно, точно й швидко тлумачити нормативні та інші правові акти та договори, тобто пізнати, виявити, достовірно встановити зміст і обсяг правових правил, сформульованих у правових приписах. Іншими словами, юридичне професійне тлумачення (інтерпретація) правових актів і договорів — це діяльність юриста щодо встановлення змісту нормативних і індивідуальних приписів, яка спрямована на забезпечення їх практичної реалізації і складається зі з’ясування змісту правових правил для себе і роз’яснення їх для інших суб'єктів.

На відміну від тлумачення, що використовується у філософії, літературознавстві, наукознавстві, історії та інших науках, що досліджують різноманітні форми письмової мови, тлумачення в юридичній практиці має спеціально-юридичні особливості, пов’язані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки — особливої термінології, юридичних конструкцій, засобів формулювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз’яснення змісту правових текстів потребують відповідних юридичних знань і навиків.

Інколи в юридичній літературі тлумачення правових актів розглядають тільки як стадію правозастосовної діяльності (судової, прокурорської, слідчої), що не зовсім коректно, бо тлумачення як з’ясування і роз’яснення обсягу і змісту правових правил є компонентом будь-якої юридичної діяльності та правової поведінки, пов’язаних з виданням правових актів або укладенням правових договорів, їх реалізацією, тобто це правотворча і правозастосовна діяльність, правореалізація як здійснення прав і обов’язків будь-якими суб'єктами права у формі їх правомірної поведінки, а також юридична наукова і юридична навчальна діяльність. Інша справа, що правове значення актів тлумачення може бути різноманітним — внутрішнім і зовнішнім, офіційним і неофіційним, професійним і непрофесійним і т. ін.

Необхідність вивчення тлумачення правових актів як особливого виду юридичної діяльності та компонента будь-якої юридичної діяльності зумовлена такими чинниками:

· основною зовнішньою формою існування права, правових правил є нормативні й правозастосовні правові акти, а також договори, що в словесно-документальний спосіб викладені в правових текстах (правових документах);

· нормативні правові акти і договори діють тривалий час, за який можуть змінюватися умови й обставини соціальних ситуацій, що регулюються ними, а це є причиною необхідності додаткових уточнень змісту правових приписів;

· є певні недоліки в правотворчій діяльності, застосуванні юридичної техніки — недоліки нормативно-правового стиля, невизначеність або двозначність словесного викладення правових правил, суперечності між приписами різноманітних нормативно-правових актів тощо, а тлумачення є одним із засобів їх усунення.

Тлумачення за загальним змістом — це один із видів пізнання як процесу почуттєвого сприйняття і діяльності мислення, одна з форм наукового пізнання права, приватно-науковий прийом, що входить до складу формально-юридичного методу пізнання права, а за спеціально-юридичними особливостями — специфічна форма пізнання правових правил через вивчення приписів правових актів і договорів, викладених у правових текстах.

Тлумачення правових правил здійснюють за допомогою певних понять, правил і прийомів (філології, логіки, спеціальних юридичних знань, історії та ін.), що дає можливість розкрити їх обсяг і зміст на рівнях:

· словесного тексту правового акта або договору;

· словесно висловленого зв’язку правового припису з іншими подібними приписами;

· мови «права» як спеціальної термінології, юридичних конструкцій;

· логічної структури правового припису (логічного зв’язку елементів — гіпотези, диспозиції, санкції);

· соціального змісту правових приписів.

Тому при тлумаченні пізнання йде від почуттєвого сприймання тексту правового документа і його елементів, їх лінгвістичного і спеціально-юридичного аналізу, до логічного осмислення структури правового припису, його соціального контексту і конкретно-соціального значення, тобто в напрямку, зворотному спрямованості правотворчої діяльності.

У процесі тлумачення можна виділити три основні рівні:

· аналіз словесного тексту або словесного викладення правових правил;

· догматичний аналіз — аналіз юридичних особливостей приписів, відбитих у специфічному правовому, формально-юридичному змісті правових правил;

· соціально-історичний аналіз — аналіз соціально-історичного змісту правових правил.

До основних способів тлумачення відносять: граматичний (лінгвістичний, філологічний), логічний, спеціально-юридичний (формально-юридичний, техніко-юридичний), систематичний, соціально-історичний (функціональний).

Слід зазначити, що виділення рівнів і послідовності застосування способів тлумачення має умовне значення і в практичній юридичній діяльності їх використовують водночас або в різній послідовності, однак першим і безумовно обов’язковим є словесний аналіз тексту, якого, як правило, достатньо для адекватного виявлення обсягу і змісту правового правила.

Оскільки тлумачення має на меті розкриття й уточнення змісту правового припису, то його результатом є повна визначеність змісту й обсягу останнього, тобто адекватність, точність, повнота, безсуперечність, безпрогальність, достовірність.

Результати тлумачення в низці випадків можуть набувати відображення і закріплення в особливих актах-документах, актах-роз'ясненнях або інтерпретаційних актах (наприклад, роз’яснення Верховної Ради України або Конституційного Суду України, Верховного Суду України), що мають офіційний і обов’язковий характер для відповідних суб'єктів права.

Висновки

Тлумачення правових норм є ефективним і єдиним засобом правильного й глибокого пізнання дійсного змісту правових норм. В правовій дійсності тлумачення має місце у правовій діяльності та правовому регулюванні. В правовій діяльності тлумачення норм права повинно використовуватися в правотворенні, реалізації і систематизації права, правовому вихованні, пропаганді тощо. Місце тлумачення в правовому регулюванні суспільних відносин полягає виключно в правильному, глибокому розумінні дійсного змісту норм права та його розгорнутому, обґрунтованому роз’ясненні іншим суб'єктам суспільства.

Аналіз тлумачення правових норм і державної політики, практики тлумачення в Україні дозволяє зробити висновок про гостру необхідність ухвалення законодавчого акту, регулюючого відносини тлумачення і конкретизації норм права в Україні. Розробка і ухвалення цього закону суттєво впорядкує і стабілізує відносини конкретизації та роз’яснення змісту правових норм у суспільстві. Такий акт перешкоджатиме або гальмуватиме видання підзаконних нормативних актів, які не відповідають, суперечать чинним нормам права або ускладнюють з’ясування їх змісту. Загалом ухвалення цього закону значною мірою підвищить ефективність дії правових норм та посилить законність у державі.

Тлумачити нормативні акти, які завжди пов’язані з правосвідомістю і політикою того колективу, інтереси якого виражає інтерпретатор.

Реалізація права неможлива без з’ясування змісту правових норм, з’ясування волі законодавця, укладеної у них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці й практиці визначається поняттям «тлумачення права».

Тлумачення права є встановлення змісту, що об'єктивно виражене у словесній формулі нормативного акта.

Ряд учених вважають, що тлумачення містить у собі два самостійних компонента: з’ясування й роз’яснення права. Інші виправдують такий поділ тільки в методичних цілях.

З’ясування правових актів досягається різними прийомами тлумачення. Прийоми тлумачення — це відносно відособлена сукупність способів аналізу норм права. Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне, телеологічне і функціональне тлумачення.

Граматичне тлумачення — це сукупність прийомів, спрямованих на з’ясування морфологічної й синтаксичної структури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції.

Логічне тлумачення припускає використання законів і правил логіки для з’ясування справжнього змісту правової норми, що іноді не збігається з її буквальним зображенням.

Систематичне тлумачення — це дослідження правового акта з погляду його зв’язку з іншими нормами.

Історико-політичне тлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання норми, соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили створення акта.

Спеціально-юридичне тлумачення, зв’язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт і прийомів вираження волі законодавця.

Телеологічне (цільове) тлумачення, спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.

Функціональне тлумачення досліджує фактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма.

Прийоми тлумачення повинні використовуватися всі разом, а не кожний окремо.

Результатом використання різних прийомів з’ясування змісту тексту нормативних актів є висновок про обсяг їхнього застосування до даного випадку. Тлумачення по обсязі є логічним продовженням і завершенням з’ясування змісту правових норм. По обсязі тлумачення підрозділяється на адекватне, обмежувальне і поширювальне.

Звичайно, норми права тлумачаться адекватно (буквально). Обмежувальне і поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту (змісту) тлумачний норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила.

Види роз’яснень правових актів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), або органом, уповноваженому на те законом (легальне). Акти офіційного тлумачення обов’язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов’язковим.

У залежності від сфери дії актів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення має абстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.

Функції тлумачення норм права бувають:

· пізнавальна функція — вона випливає із самого змісту;

· конкретизаційна функція — при тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин;

· регламентуюча функція — тлумаченням у формі офіційного роз’яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин;

· правозабезпечувальна функція — деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики;

· сигналізаторська функція — тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру.

У кінцевому рахунку тлумачення норм права як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання.

Список використаної літератури

1. Авер’янов В. Принцип верховенства права у сфері виконавчої влади: питання теорії та практика реалізації / В. Авер’янов // Право України. — 2010. — № 3. — С. 72−80.

2. Гончаров О. Американська оригіналістична теорія тлумачення юридичних норм і сучасність / О. Гончаров / Право України — 2010. — № 1. — С.142−148.

3. Гусарєв С. Д. Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави та права / Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О. Л. — К., 1995. — 75 с.

4. Гусарєв С.Д. Теорія права і держави: навч. посіб. / Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О. Л. — К.: Правова єдність, 2008. — 270 с.

5. Дудаш Т. Влияние правопонимания органов конституционной юрисдикции на их правотолковательную деятельность (Германия, США, Украины) / Т. Дудаш // Право Украины. — 2010. — № 1. — С. 307−313.

6. Дума В. В. Правозастосовча діяльність та форми її здійснення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В. В. Дума. — К., 2010. — 20 с.

7. Капліна О. Буквальне тлумачення норм кримінально процесуального права / О. Капліна // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 1(40). — С.150−161.

8. Капліна О. Особливості тлумачення норм кримінально-процесуального права / О. Капліна // Право України. — 2005. — № 3. — С. 114−118.

9. Капліна О. Поширювальне тлумачення і аналогія кримінально-процесуального закону: проблеми розмежування / О. Капліна // Вісник Академії правових наук України.- 2004. — № 4(39). — С.152−162.

10. Коталейчук С. П. Теорія держави та права: навч. посіб. для підготовки до іспитів [для студ. вищ. навч. закладів] / С. П. Коталейчук, П.Я. Пісной. — К.: КНТ, 2011. — 560 с.

11. Молибога М. П. Тлумачення норм права: сутнісні характеристики / Молибога М. П. // Часопис Київськ. ун-ту права. — 2010. — № 2. — С. 54−57.

12. Павленко Р. Тлумачення та використання превентивної термінології у кримінології / Р. Павленко // Право України. — 2005. — № 6. — С.71−86.

13. Пономаренко В. Тлумачення деяких аспектів сучасного процесуального законодавства / В. Пономаренко, О. Брусник // Право України. — 2003. — № 12. — С. 73−74.

14. Радзівон С. Проблеми юридичного тлумачення термінів «адміністративний огляд» і «адміністративний обшук» / С. Радзівон // Право України. — 2005. — № 3. — С.9−13.

15. Савчак А. Дія закону в часі:теорія та правові позиції Конституційного Суду України / А. Савчак // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 1. — С. 64−67.

16. Спасібо-Фатєєва І. Доктринальне тлумачення / І. Спасібо-Фатєєва // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 1(40). — С.14−25.

17. Трагнюк О. Тлумачення норм міжнародних договорів національним судом / О. Трагнюк // Право України. — 2003. — № 3. — С. 18−21.

18. Чулінда Л.І. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів нормативно-правових актів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Л.І. — К., 2003. — 17 с.