Ринок праці в соціально-економічній системі

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття… Читати ще >

Ринок праці в соціально-економічній системі (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Запорізький національний технічний університет Кафедра економічної теорії та підприємства КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Макроекономіка»

Ринок праці в соціально-економічній системі

Реферат Курсова робота «Ринок праці в соціально-економічній системі»: с. 67, рис. 2, 32 джерела.

Об'єкт дослідження — є ринок праці в Україні.

Предмет дослідження — є особливості, факроти та сучасні тенденції розвитку на ринку праці України.

Мета дослідження — є аналіз стану ринку праці України, та його ролі сучасних тенденцій функціонування ринку праці в соціально-економічній системі.

Методи дослідженняє підхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування та розвитку відносин .

Значимість роботи та висновки. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці до конференцій, практичних занять, для виконання самостійної роботи та написання дипломної роботи.

Ключові слова: РИНОК ПРАЦІ, СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ ПРАЦІ, БЕЗРОБІТТЯ, ФРИКЦІЙНЕ БЕЗРОБІТТЯ, СТРУКТУРНЕ БЕЗРОБІТТЯ, ЦИКЛІЧНЕ БЕЗРОБІТТЯ, ГРОШОВО — КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ПОПИТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ.

Зміст Реферат Вступ Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування ринку праці

1.1 Ринок праці: сутність, функції, елементи

1.2 Основні типи, форми і сегменти ринків праці

1.3 Безробіття як макроекономічне явище Розділ 2. Стан та аналіз ринку праці в Україні

2.1 Проблеми молодіжного безробіття та функціонування національного ринку праці в сучасних умовах

2.2 Попит, пропозиція та рівновага робочої сили на ринку праці в Україні

2.3 Аналіз сучасного стану ринку праці в Україні

Розділ 3. Особливості регулювання ринку праці в Україні

3.1 Основні напрями і механізми державного регулювання ринку праці в України

3.2 Шляхи зменшення рівня безробіття в економіці країни Висновки Список використаної літератури Додаток А. Ринок праці та його регулювання

Вступ Актуальність роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації, яка склалась в Україні, необхідна розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку праці.

Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступово розкривається її мета.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти функціонування ринку праці. Тут досліджено основні підходи до визначення ринку праці, його структуру і взаємозв'язки з іншими ринками та розкрито сутність явищ та процесів, що відбуваються на ринку праці.

Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці та особливостей його державного регулювання. В цій частині проаналізовано найважливіші проблеми ринку праці України.

В третьому розділі запропоновано основні напрями і механізми державного регулювання на ринку праці та шляхи зменшення рівня безробіття в економіці країни.

Дослідженням ринку праці України займалися і займаються багато вітчизняних вчених, оскільки це питання на сучасному етапі набуло значної актуальності. Зокрема, А. В. Никоненко досліджував особливості формування промислового сегмента ринку праці, Афендікова Н.О. вивчає особливості формування ринку робочої сили в сільському господарстві, Большая О. В. присвятила свої праці проблемі неформальної зайнятості, А. П. Гайдуцький зосередив увагу на дослідженні української трудової міграції за кордон, Терюханова І.Н. розглядає проблему працевлаштування інвалідів.

У більшості наукових праць, як бачимо, розглядаються тільки окремі проблеми використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили, але в умовах ринкових відносин виникла необхідність комплексного вивчення українського ринку праці та розробці пропозицій щодо покращення соціального становища працівників.

Мета даної роботи — є аналіз стану ринку праці України, та його ролі сучасних тенденцій функціонування ринку праці в соціально-економічній системі

Виходячи із мети можна сформувати наступні завдання даної роботи: 1) визначити структуру та економічну природу ринку праці як елемента ринкової економіки;

2) проаналізувати основні проблеми розвитку ринку праці в Україні;

3) охарактеризувати напрями державного регулювання трудових відносин в Україні;

4) запропонувати шляхи покращення сучасного стану ринку праці;

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування ринку праці

1.1 Ринок праці: сутність, функції, елементи

Серед економістів існують рiзнi точки зору щодо змісту i економічної природи ринку праці. Основу розбіжностей складають предмети продажу: робоча сила або сама праця.

Марксистський напрям в економiцi відстоює точку зору, що предметом купiвлi-продажу на ринку праці є специфічний товар — робоча сила. Праця являє собою процес функціонування робочої сили, результатом якого є не тільки матеріальний продукт, що має споживчу вартість, а й суспільний продукт, що має вартість. Робоча сила має здатність створювати результати праці, що диференціюються як праця основна i добавлена.

Ринок праці — це система відносин обміну iндивiдуальної спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення i розміщення працiвникiв у системі суспільного подiлу праці за законами товарного виробництва [5с, 11].

Ринок праці — це один з ринків, на якому фірма повинна успішно діяти, щоб вижити. Ринок праці i ринок капіталу є основними видами ринків, на яких придбають фактори виробництва, а ринок продуктів (виробів) — це такий ринок, на якому продукція продається. На практиці, звичайно, фірма одночасно виступає на різних ринках (праці, капіталу, продуктів). Ринок праці є сферою реалiзацiї економічних iнтересiв власників засобів виробництва i робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході праці виявляється її результативність (ефективність). Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови: 1) попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спецiальнiсть, квалiфiкацiя) 2) конкуренція на ринку праці.

3) інфляція i рівень реальної заробітної плати.

4) вартість робочої сили неквалiфiкованої праці.

5) ціна робочої сили квалiфiкованої i розумовою праці.

6) форми i методи найму робочої сили.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Ринок праці, як і будб-якй ринок діє за законами виробництва і основними з них є: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон грошового обігу; закон конкуренції.

Суб'єктами ринку праці є: покупці і продавці

Кожен з них має свою мету на ринку:

— покупці хочуть, як найдешевше купити якісний товар і мати max ефект від його споживання.

— продавці хочуть, як найдорожче продати і отримати max можливий прибуток.

Об'єктами ринку праці є: гроші і товари.

В якості товарів виступають предмети споживання, засоби в-ва, послуги, продукти інтелектуальної праці, інформації, зв’язок.

А в якості грошей виступають усі платіжні і розрахункові грошові документи.

Ринок, як система економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції:

— здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару;

— урівноважує ціни;

— забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом.

— стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку;

— підтримує авторитет національної валюти;

— має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації.

— має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів.

— сприяє розвитку конкуренції;

— забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою…

— сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання.

Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

— особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

— особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

— особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення[3с, 7]. Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни[23с, 28].

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін[5,14,18].

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці:робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг[3с, 6].

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов’язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов’язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом)[15].

Ринок праці включає ІІІ основні елементи:

1) ринок товарів і послуг;

2) ринок капіталу;

3) ринок робочої сили.

Таким чином, ринок праці - це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

1.2 Основні типи, форми і сегменти ринку праці

Розглянувши теоретичні аспекти функціонування ринку праці необхідно розглянути основні типи, форми і сегменти ринку праці.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок. Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії — добре організований внутрішній ринок.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Ринок праці підрозділяється па окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути:

* територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

* демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;

* соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

* економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

* психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

* поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.

Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки.

Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

* оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

* територіальну та професійну мобільність працівників;

* гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;

* різноманітність форм наймання і звільнення;

* різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

* гнучкість диференціації заробітної плати;

* гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

* гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

* різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

* різноманітність методів і форм зайнятості.

На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.

Таким чином, зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Ринок праці підрозділяється па окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками. Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості. Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття.

1.3 Безробіття як макро економічне явище Розглянувши основні типи, форми і сегменти ринку праці необхідно розглянути безробіття як макро економічне явище.

Безробіття — це соціал-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України про зайнятість безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причинне мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового продукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг родукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття — головні індикатори макроекономічної нестабільності. Розглянемо сутність та економічній зміст одного з цих понять, в даному випадку це безробіття, та деяких інших понять, пов’язаних із ним. Безробіття є протилежною до зайнятості стороною ринку робочої сили.

Розрізняють три типи безробіття:

— фрикційне безробіття — це безробіття, пов’язана з добровільною зміною працівниками місця роботи і періодами тимчасового звільнення.

У житті ми нерідко стикаємося з випадками, коли люди добровільно звільняються з роботи, сподіваючись влаштуватися на нову роботу, яка, на їхню думку, буде вигідно відрізнятися від попередньої. Ця вигода може полягати в більшому доході, кращою перспективі, тобто в появі сприятливих можливостей зробити кар'єру, зручність розташування по відношенню до місця проживання і т.д.

На сезонні роботи — в сільському господарстві, торгівлі, курортної середовищі, будівництві - деяких працівників також беруть на певний період часу. В проміжках між цими періодами вони виявляються тимчасово звільненими.

Ще одним різновидом фрикційного безробіття є те положення, коли деякі люди шукають роботу вперше (це стосується більшою мірою молодих людей, які закінчили навчальні заклади).

Фрикційне безробіття слід вважати неминучим, природним явищем. Це найлегша форма безробіття, так як не вимагає перенавчання та пов’язаних з ним витрат часу і коштів. А такі ситуації, як наприклад, добровільна зміна роботи, пов’язана з прагненням знайти більш вигідну роботу, можуть вважатися певною мірою бажаними і корисними, оскільки мова йде про пошуки сфери або місця більш ефективного застосування ресурсів праці. Разом з тим очевидно, що не всяка зміна робочого місця виявляється вдалою для працівника, а отже, і для всієї економіки. Але це — неминучі витрати. У футболі не кожен удар по воротам завершується голом, але якби не було ударів — не було б голів і, мабуть, футболу.

— структурне безробіття — це безробіття, пов’язана із змінами технології виробництва і попиту на товари. В ринкових умовах ні одне підприємство не може мати гарантованого збуту своєї продукції, реалізація товару пов’язана з багатьма обставинами. Не можна не звернути увагу на те, що потреби домашніх господарств, підприємств не залишаються застиглими, раз і назавжди даними. Навпаки, вони змінюються, а в певні періоди — досить активно. Зменшення попиту на вугілля, наприклад в енергетиці, може зменшити попит на шахтарів. В рамках вугільної галузі кількість робочих місць буде зменшуватися. Вивільнені працівники повинні шукати нове застосування своїм трудовим здібностям, звертатися в інші галузі. Очевидно, що в більшості конкретних випадків шахтарів чекають непростої пошук і адаптація в нових галузях. Мало що змінює і сам факт високого попиту на робочу силу в деяких інших галузях. Безробітним гірникам навряд чи істотно допоможе введення в дію заводу по виробництву мінеральних добриві або заводу з виробництва акумуляторів, так само, як і залишилися без роботи текстильниця — пуск нових блоків на атомній електростанції, розташованої в даному регіоні. Особливо загострюється ця проблема в регіонах, де склалася вузькоспеціалізована виробнича орієнтація, наприклад в Західному Донбасі.

Що стосується технологічних змін, то їх результатом є скорочення (або повна відсутність) або збільшення (можливо, навіть створення) попиту на певних працівників. Наприклад, «комп'ютерна революція» породила масовий попит на програмістів, операторів обчислювальних машин. З іншого боку, вже практично немає попиту на сажотрусів.

Структурне безробіття, що складається в результаті невідповідності, «нестикування» структури пропозиції та структури попиту на робочу силу, безсумнівно є такою ж неминучою, але при цьому більш довгострокової і складною, ніж фрикційне. У даній ситуації ринку не обійтися без серйозної допомоги з боку держави. Потрібні організація гнучкої системи перенавчання працівників, проведення певних заходів у рамках структурної політики держави (регіональне розміщення нових виробництв, створення умов для міжрегіональної міграції робочої сили та ін.)

— циклічне безробіття — це безробіття, породжена загальним економічним спадом. Циклічне безробіття — один з наслідків скорочення ВВП. Зменшується сукупний попит, зменшуються обсяги національного виробництва, скорочуються робочі місця, як результат зростає безробіття. Рішення проблеми циклічного безробіття можливо лише шляхом оздоровлення ситуації в економіці в цілому.

На сучасному етапі розрізняють такі причини безробіття:

1) Збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю.

Виплата допомоги по безробіттю щодо знижує стимули до швидкого працевлаштування — збільшується час на пошуки підходящої роботи, на перепідготовку і т.д. У довгостроковій перспективі це сприяє досягненню більшої збалансованості структури робочих місць і структури робочої сили. У той же час збільшення допомоги по безробіттю та терміну їх виплати сприяє росту чисельності безробітних і підвищенню рівня безробіття. Інструментом вирішення цієї проблеми є державні інвестиції в інфраструктуру ринку праці (розгортання різноманітних систем перепідготовки кадрів, підвищення їх професійної і географічної мобільності, удосконалювання інформації про вакансії і т.д.). У короткостроковому періоді фінансування програм по регулюванню зайнятості може збільшити навантаження на державний бюджет, проте вже в середньостроковій перспективі це буде сприяти зниженню природного рівня безробіття.

2) Стійкість (жорсткість) заробітної плати породжує «безробіття очікування». Безробіття очікування виникає в результаті перевищення рівня реальної заробітної плати над її рівноважним значенням.

«Жорсткість» заробітної плати призводить до відносної недостачі робочих місць: працівники стають безробітними тому, що при даному рівні заробітної плати пропозиція праці перевершує попит на працю, і люди просто «чекають» можливості отримати роботу за фіксованою ставкою оплати.

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю.

Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють два основних типи безробіття: а) природне; б) вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального, структурного.

Існують таки види безробіття:

— добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв’язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу;

— фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв’язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п’яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці;

— інституціональне безробіття — складова частина фрикційного безробіття. Це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних;

— структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Висока частка безробітних з вищою освітою в Україні суттєво впливає на можливість знайти відповідно роботу для безробітних, а отже й на оцінку ефективності роботи державної служби зайнятості. Разом із тим, оскільки в країні існує велика кількість безробітних з вищою освітою виникає питання про раціональність державної політики про фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти.

Питання трудової міграції є однією із найактуальніших проблем сьогодення. Але трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище, адже трудові міграційні поїздки громадян України несуть у собі і позитивний фактор. З одного боку, у трудящих мігрантів — громадян України є можливість використати свою робочу силу і знання та мати за це пристойну винагороду. З іншого боку, держава, яка поки що не в змозі запропонувати своїм громадянам належні робочі місця, отримує потужне зовнішнє фінансове джерело формування національного багатства і формування мігрантами підвалин для майбутнього розвитку підприємницької діяльності [7,ст. 155].

Будь-яке суспільство прагне оптимально використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, з метою реалізації виробничого потенціалу. Наявність безробіття у суспільстві свідчить про недовикористання трудових ресурсів. У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства суперечливий.

Безробіття породжує найтяжкі негативні соціально-економічні наслідки:

1. Незайнята робоча сила свідчить про недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, тим самим спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно.

4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.

5. Безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму [6, ст.116].

Отже, безробіття — це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. Фрикційне безробіття слід вважати неминучим, природним явищем. Це найлегша форма безробіття, так як не вимагає перенавчання та пов’язаних з ним витрат часу і коштів. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю.

На сучасному етапі розрізняють такі причини безробіття:

1) Збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю.

ринок праця безробіття

Розділ 2. Стан та аналіз ринку праці в Україні

2.1 Проблеми молодіжного безробіття та функціонування національного ринку праці в сучасних умовах Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Необхідними аспектами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Одним з цікавим фрагментів у формуванні ринку праці, є переманювання цінних та кваліфікованих спеціалістів. До останнього часу для українського ринку праці це було звичайною справою. Для багатьох зустріч з хедхантерами (head-hunter «мисливець за головами», підбирає працівників на відповідальні посади для великих компаній, відбирає найбільш здібних випускників ВНЗ, переманює працівників фірм) була своєрідним засобом дізнатися свою теперішню ціну на ринку праці та підставою лишній раз нагади керівництву про перегляд зарплатні. Однак, у світлі останніх подій все змінилося. Криза на світових фондових біржах водночас сприяла охолодженню розігрітого до межі кадрового питання. [ 8с, 30 ]

Залишившись без джерел фінансування, багато компаній, що працюють на Україні, вирішили зачекати з реалізацією нових проектів та розширенням бізнесу. Вже зараз в багатьох компаніях, чий бізнес пов’язаний з фінансами та нерухомістю можна спостерігати масове скорочення кадрів.

Найбільші звільнення прогнозують на металургійних підприємствах. Ще вчора цю галузь називали хребтом національної економіки. Тепер цей хребет перебитий. [ 8с, 31 ]

Результатом фінансової кризи, за прогнозом рекрутенгових агенцій, буде те, що в найближчі півроку на ринку праці з’явиться багато безробітних спеціалістів. Близько 150 українських компаній вже заявили про необхідність оптимізації своїх витрат, яке в майбутньому виллється у звільнення «зайвих» співробітників. Слідом за банкірами до виходу слід готуватися страховим агентам, будівельникам, ІТ-спеціалістам, юристам і працівникам важкої промисловості.

Жахлива перспектива. В Міністерстві праці та соціальної політики не знають навіть, що робити з 10 тис. звільнених, вже не кажучи про півмільйонну армію безробітних. Центри зайнятості мінімум на рік стануть самою витратною статтею в державному бюджеті країни. [ 9с, 36 ]

Кінець 2009 року стане тяжким випробуванням для багатьох компаній. Виживуть найбільші гравці, які приймають ряд необхідних, частіше радикальних заходів, щодо подолання кризи. Багато компаній погубила відсутність досвіду роботи в умовах кризи та обвального падіння фондового ринку. Навіть самі заслужені компанії ніколи не працювали при такому падінні біржового індексу. Такого падіння просто ніколи не було. [ 9с, 31 ]

Але не зважаючи на критичну ситуацію, найбільш комфортними галузями для роботи залишаться фармацевтична та телекомунікаційна галузі. На цих ринках попит на фахівців зовсім не зменшився навіть зараз. [ 8с, 32 ]

Таким чином, українська економіка та ринок праці в значній мірі може відчути на собі негативні наслідки світової кризи. Безумовно це треба розуміти та приймати ефективні рішення. [ 8с, 32 ]

Ринок праці в Україні нині знаходиться тільки на завершальній стадії першого етапу його формування — фрагментарного ринку. На фоні роздержавлення економіки виникає потреба активного державного втручання в економічні процеси з метою формування господарського порядку, запобігання хаосу і безладдю. Не останню роль тут відіграє податкова політика держави, яка повинна бути підпорядкована плану перспективного розвитку України як в економічній, так і в політичній сферах. Зрозуміло, що процес формування ринку праці може і повинен спиратись на досвід інших країн, де цей ринок збудований, а їх економічна модель найбільше відповідає тій, що будує Україна. Але, як показує світовий досвід, теорія ринкової економіки, кожна країна повинна мати свою власну модель ринку праці та політику регулювання ринковими процесами. Адже вихідні умови як внутрішні, так і зовнішні для кожної країни свої.

Майже половину незайнятих громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, становить молодь. Протягом 2009 року на обліку в державній службі зайнятості перебували 975,5 тис. осіб віком до 35 років, у тому числі 74,1 тис. осіб — випускники вищих та професійно-технічних навчальних закладів. [9с, 13]. Основними причинами молодіжного безробіття є невідповідність обсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці, недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільні умови праці, які пропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочих місцях. Така ситуація виникла, зокрема внаслідок недосконалого функціонування системи фахової підготовки працівників, спричиненого відсутністю належного механізму її фінансування та формування державного замовлення на підготовку кадрів, системи незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів, дієвих взаємозв'язків між навчальними закладами, роботодавцями та місцевими органами виконавчої влади, недостатньою мотивацією молоді до оволодіння робітничими професіями, низьким рівнем професійної адаптації молодих працівників на виробництві.

Основною причиною невідповідності підготовки робочої сили потребам сучасного виробництва є відсутність належної системи професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Періодичність підвищення кваліфікаційного рівня працівників становить у середньому 11 років, тоді як у країнах Європейського Союзу — близько 5 років.

Серед негативних наслідків безробіття молоді доцільно згадати зокрема посилення криміногенної ситуації в країні (розквіт алкоголізму й наркоманії, зростання венеричної захворюваності, скорочення тривалості життя, зростання кількості суїцидів, збільшення смертності, зростання кількості адміністративних і кримінальних порушень). Неадекватна політика у сфері соціальної захищеності молоді призводить до посилення відтоку молодих фахівців у розвинені країни, розвитку тіньового сектору економіки, зниженню зацікавленості в одержанні вищої освіти. Поглиблення бідності та зниження бюджетів молодих родин призводить, у свою чергу, до зниження народжуваності, зростанню кількості дітей-сиріт, безпритульних і кинутих дітей.

За даними Міжнародної організації праці, останнім часом кількість безробітних у світі серед молоді віком 15−24 роки зросла, сотні мільйонів працюють, але живуть на межі зубожіння. Щоб забезпечити повну реалізацію продуктивного потенціалу нинішньої молоді в світі необхідно створити принаймні 400 млн. робочих місць. Експерти МОП відзначають, що серед молоді вірогідність стати безробітними в три рази вища, ніж серед дорослої частини населення.

На початку 2010 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 542,8 тис. осіб, що на 333,4 тис. менше, ніж на початку 2009 року, розмір середньомісячної допомоги по безробіттю становив 630,1 гривні, що в 1,4 рази більше, ніж у 2008 році. [9с, 15].

Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятості існує ряд проблем, які потребують розв’язання. Насамперед це недостатня економічна активність населення (чисельність економічно неактивного населення працездатного віку становить понад 8 млн. осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.

Серед основних причин недостатньої економічної активності населення найвагомішими є значне відставання ціни робочої сили від її вартості, незадовільні умови праці, недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища.

На сьогодні в Україні питома вага витрат на робочу силу в собівартості виробництва становить майже 9 відсотків, тоді як у державах Європейського Союзу вона досягає 45 відсотків. Робота пропонується з низьким рівнем заробітної плати, важкими та шкідливими умовами праці, на застарілому обладнанні. Якщо у 2008 році лише на 7,9 відсотка вакантних робочих місць, інформацію про які було подано роботодавцями державній службі зайнятості, заробітна плата пропонувалася не менш як середньомісячна заробітна плата штатних працівників, то у січні — грудні 2009 р. лише на 7 відсотках вакантних робочих місць заробітна плата дорівнювала або була вищою, ніж середньомісячна заробітна плата штатних працівників. В Україні розв’язати проблеми зайнятості молоді можна тільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці - корегування політики в області працевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).

Останнього часу ситуація з молодіжною зайнятістю в Україні постійно загострюється. Питома вага молоді у загальній кількості безробітних досягла 30%. Про це було сказано 12 жовтня у Донецьку під час презентації результатів дослідження «Проблеми молодіжного безробіття та шляхи його подолання» .

Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентноспроможною на ринку праці. Тому безробіття молоді (за статистикою, — це громадяни у віці від 16 до 30 років) є однією з найгостріших соціально-економічних проблем України. За останні роки питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%. Так, станом на травень 2011 року, за даними Держстату України, в державі зареєстровано 549,2 тисяч безробітних, що становить 2% від усього населення країни працездатного віку. З них — 164,76 тисяч безробітних — молодь.

На основі вище сказаного можно зробити наступні висновки. В жодній програмі соціально-економічного, культурного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, затверджених відповідними місцевими радами, не передбачено окремого розділу, де б окреслювалися проблеми молодіжного безробіття, характерні саме для даного адміністративно-територіального утворення, а також шляхи його подолання:

1) аналіз регіональних аспектів впровадження політики сприяння молодіжній зайнятості показав, що більш комплексна, системна та різноманітна робота з молоддю щодо забезпечення її робочими місцями та залучення до підприємницької діяльності проводиться в економічно активних регіонах нашої держави (Автономна Республіка Крим, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Львівська області) на відміну від менш регіонів з меншим економічним потенціалом.

2) питання молодіжної зайнятості та розвитку молодіжного підприємництва на засіданнях галузевих рад підприємців протягом 2010 року окремо не розглядалися.

3) на засіданнях колегій в 6 облдержадміністраціях жодного разу не розглядалися питання щодо розв’язання проблем молодіжної зайнятості, сприяння розвитку молодіжного підприємництва у відповідному регіоні. 4) більшість молоді сьогодні не має змоги працевлаштуватися та застосувати набуті під час навчання професійні знання відповідно фаху. Враховуючи таку економічну ситуацію, молодь має бажання та хист до здійснення підприємницької діяльності, таким чином знизивши напругу щодо молодіжного безробіття.

5) на жаль, у державі відсутня системна підтримка розвитку молодіжного підприємництва, а тим паче її інституційне забезпечення. Як правило, молодіжне підприємництво розглядається в контексті поліпшення усього підприємницького середовища в регіоні.

6) місцеві та регіональні засоби масової інформації не стоять осторонь молодіжних проблем. Так, найчисельніші за накладом та рейтингом друковані ЗМІ у місті Донецьк — газети «Донбас», «Вечірній Донецьк», «Донецькі новини», «Салон» — висвітлюють проблеми молодіжного безробіття, зокрема незадоволеність рівнем заробітної плати, відсутність попиту на ринку праці та обмежені можливості кар'єрного росту — основні причини, які заважають молодим людям влаштуватися на роботу. Аналіз зазначеними газетами зайнятості молодих людей в регіоні свідчить, що ситуація на молодіжному ринку є досить нестабільною внаслідок високого рівня економічної пасивності молоді. Газета «Донбас» зазначила, що, на жаль, система національної освіти лише на 60% відповідає ринку праці.

7) ефективною з точки зору збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності на відповідній території формою підтримки розвитку підприємництва є запровадження та максимальне розширення мережі єдиних дозвільних центрів.

Таким чином, важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника. Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Як показує світовий досвід, теорія ринкової економіки, кожна країна повинна мати свою власну модель ринку праці та політику регулювання ринковими процесами. Адже вихідні умови як внутрішні, так і зовнішні для кожної країни свої.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою