Роль Національного банку України в регулюванні готівкового обігу

Реферат на тему:

Роль Національного банку України в регулюванні готівкового обігу Для забезпечення стабільності грошової одиниці Національний банк проводить єдину політику у сфері готівково-грошового обігу згідно з макроекономічними показниками та основними параметрами економічного й соціального розвитку України.

Комерційні банки відповідно до нормативно-правових актів Національного банку аналізують готівковий обіг, організують і виконують оперативні функції з реалізації єдиної грошово-кредитної політики.

Основними завданнями комерційних банків в організації готівкового обігу є:

• повне та своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

• забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям для оплати праці, пенсій, допомоги та для інших цілей;

• створення умов для залучення готівки до кас банків;

• сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги упровадженням прогресивних форм безготівкових розрахунків.

Регіональні управління Національного банку:

• аналізують і прогнозують готівковий обіг у відповідному регіоні. На підставі прогнозів касових оборотів визначають потрібний обсяг готівки для нормального та безперебійного функціонування економіки регіону;

• контролюють роботу установ комерційних банків щодо дотримання вимог нормативно-правових актів НБУ;

• беруть участь в опрацюванні пропозицій щодо скорочення готівкового обігу в позабанківській сфері, розвитку та розширення безготівкових розрахунків, у тому числі у сфері обслуговування населення;

• інформують місцеві органи виконавчої влади про стан готівкового обігу в регіоні.

З метою виконання основних завдань готівкового обігу комерційні банки повинні:

• задовольняти потреби своїх клієнтів у готівці;

• систематично аналізувати стан надходжень і видачі готівки;

• сприяти залученню вільних коштів населення на вклади та розширенню безготівкових перерахувань доходів громадян за їхнім бажанням на поточні (вкладні) рахунки в установах банків;

• сприяти подальшому розвитку безготівкових розрахунків за товари й послуги;

• встановлювати підприємствам ліміти залишку готівки в їх касах, порядок і терміни здавання готівкової виручки.

Характеристика розрахунково-касових операцій комерційних банків

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікрота макрорівні.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов’язані з іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків — і пасивна, і активна, і надання послуг — неминуче супроводжується здійсненням платежу, а отже, розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути в тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі чи касові операції.

За своїм характером ці операції, власне, є послугамиза них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не відсотка. Одержання таких доходів обходиться банкам дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому що швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, то кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, поліпшення фінансового стану, а в остаточному підсумку — для підвищення життєвого рівня населення.

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обігу. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків і розбалансування грошового обігу, що негативно позначається на стані економіки загалом, на розвитку виробництва товарів і послуг.

Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни зумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов’язання.

Платіжна система в широкому розумінні - це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів і процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обігу. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх в однакові умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи є одним із основних економічних завдань держави.

Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники у платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обігу.

В організації розрахунково-касових операцій можна виокремити три етапи: створення організаційних, технічних і технологічних передумов для здійснення платежуформування та передавання інформації про платіжпереказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп’ютерних систем зв’язку, приймання, оброблення, облік та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції: підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання-видача готівки з рахунків клієнтів, переказування грошей з рахунка платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.

Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо).

Інколи до платіжних інструментів зараховують також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це зумовлює надто широке їх трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, які є технічним знаряддям для здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас варто зауважити, що інколи важко визначити її на практиці. Так, вексель і чек при їх передаванні за індосаментом використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку — як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей за рахунками чи видача готівки.

Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

• економічні агенти (юридичні особи) — власники коштів мають право вибирати форму платежу (готівкою чи безготівково) і банк, в якому вони зберігатимуть кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

• зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюються на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їхнє прохання за згодою банків. Кожний економічний агент має право відкрити кілька рахунків у різних банках;

• переказування коштів чи видача готівки з рахунка здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету;

• форма переказування банком коштів за рахунком клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, без втручання банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, обирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;

• термін переказування банком коштів з рахунка визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їхньому господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості й можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, що оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим) — компенсаційним, тобто здійсненим негайно після господарської операціївідстроченим, тобто здійсненим через певний термін після такої операції;

• відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства та взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов’язки сторін, а також їхня відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.

Зазначені принципи організації грошових розрахунків зумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються у країнах з високорозвиненою ринковою економікою. У країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні, ці принципи поступово утверджуються, на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин і розрахунково-касових операцій банків.

Так, в Україні тривалий час обов’язковим є зберігання юридичними особами своїх коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише переказуванням коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті й один — в іноземній. З 1998 р. підприємства мали право на два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Підприємства не можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки банки зобов’язані переказувати кошти за цими рахунками у черговості, визначеній законодавчими актами. Підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті й майже не застосовують оплату з відстроченням платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас набули поширення бартерні відносини, за яких взагалі немає потреби в розрахункових операціях банків.

Список використаної літератури.

1. 1.Закон України «Про підприємництво» від 26.02.91 № 785/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14.

2. 2.Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 № 887/ ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24.

3. 3.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 № 959/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1991.-№ 29.

4. 4.Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 № 1202/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38.

5. 5.Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 № 1576/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.

6. 6.Закон України «Про заставу» від 02.10.92 № 2654-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47.

7. 7.Закон України «Про страхування» від 07.03.96 № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18.

8. 8.Закон України «Про лізинг» від 16.12.97 № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. -№ 16.

9. 9.Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99 № 679-XIV // Голос України. — 1999. — № 112 зі змінами, внесеними Законами № 1458-Ш від 17.02.2000 // ВВР. — 2000. — № 14−15−16. — ст. 121 № 1658-Ш від 20.04.2000 // ВВР. — 2000. — № 29. — ст. 230 № 1919;Ш від 13.07.2000.

10. 10.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121- Ш //Урядовий кур'єр. — 2001. — № 8.