Дослідження взаємозв"язку макроекономічних показників з податками

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження взаємозв'язку макроекономічних показників з податками.

1.1 Податки та їх роль в економіці.

1.2 Взаємозв'язок податків та макроекономічних показників.

1.3 Аналіз робіт та напрямків стосовно економіко-математичного моделювання у сфері оподаткування Розділ 2. Економіко — математичні методи та моделі взаємозв'язку податків та макроекономічних показників.

2.1 Концептуальна схема моделювання макроекономічних показників з урахуванням податків.

2.2 Моделі взаємозв'язку податків та макроекономічних показників.

2.3 Оптимізаційна модель оцінки рівня податкового тиску в трансформаційній економіці.

2.4 Використання факторного аналізу при моделюванні фіскальних взаємовідносин Розділ 3. Моделювання макроекономічних показників з урахуванням податків.

3.1 Реалізація моделі оптимізації податкового тиску на економіку на довгостроковому проміжку часу.

3.2 Прогнозування макроекономічних показників з урахуванням податків на базі використання факторного аналізу.

3.3 Моделювання впливу податкової політики на обсяг тіньової економіки Розділ 4. Охорона праці.

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці у приміщенні відділу оподаткування юридичних осіб.

4.2 Техніка безпеки.

4.3 Пожежна безпека.

4.4 Висновки та пропозиції щодо поліпшення санітарних норм.

Висновки Список використаної літератури.

ВСТУП.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються вдосконаленням системи податків, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій.

Питання вдосконалення оподаткування знаходяться в центрі уваги наукової і громадської думки з часів отримання Україною незалежності. Сьогодні на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування, пов’язаної з надмірністю податкового тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, низького рівня зростання сукупного попиту і економічної кризи.

Спроби ж покращити і довести до оптимального стану національну податкову систему носили скоріш експериментальний характер, не маючи під собою серйозних наукових обґрунтувань, а тому не тільки не зменшили, а навіть загострили пов’язані з її функціонуванням проблеми.

Отже, нині існує необхідність всебічного дослідження питань, пов’язаних із впливом системи оподаткування на економічні процеси. Українські вчені мають певні здобутки в дослідженні теоретичних і практичних аспектів оподаткування.

Метою роботи є розробка економіко-математичних моделей взаємозв'язку податкової політики та макроекономічних показників.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

аналіз взаємозв'язку податкової системи та обґрунтування вибору показників податкового навантаження;

аналіз підходів до моделювання макроекономічних показників з урахуванням податків;

побудова економіко-математичних моделей для аналізу зв’язків між макроекономічними показниками та податковим навантаженням ;

оптимізація рівня податкового навантаження шляхом вдосконалення структури податкової системи.

Об'єктом дослідження є моделі управління макроекономічними показниками з урахуванням податків.

!Предметом дослідження є економіко-математичні методи та моделі, а також концепція їх застосування для дослідження впливу податкової політики на економічний стан країни.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення економічної теорії, закони функціонування економіки ринкового типу, праці провідних фахівців у галузі моделювання економічних явищ. У процесі дослідження було опрацьовано законодавчі і нормативні документи, які регламентують систему оподаткування в Україні.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО — МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ З ПОДАТКАМИ.

1.1 Податки та їх роль в економіці.

Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння. Як видно з визначення, вона дещо ширша від сфери оподаткування як механізму перерозподілу доходів. Водночас із погляду платників податків будь-які платежі на користь держави, що ведуть до зменшення їхніх доходів, розглядаються як податки, у зв’язку із чим подібне розширене трактування податкової системи цілком виправдане.

Паралельно з поняттям «податкова система» досить часто в літературі використовується термін «система оподаткування». Іноді ці поняття вживаються як синоніми, що не правильно, оскільки податкова система — це сукупність податків, а оподаткування — це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами — платник, об'єкт оподаткування, ставка тощо — та механізмом обчислення і сплати податків [5, с. 16 ].

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Для того щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи.

Формування податкової системи ґрунтується на таких засадах: по-перше, системність, по-друге, установлення визначальної бази цієї системи й, по-третє, вихідних принципів. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язаними між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність із системою загалом та окремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскального погляду податкова система повинна забезпечити гарантоване й стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючого погляду — забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг видатків бюджету та цільових фондів. Податки в державі — не самоціль. З погляду організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. В основі їх установлення лежить така схема (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Схема утворення податків [3, c.53].

Важливою складовою побудови і функціонування податкової системи є встановлення її вихідних принципів, які розглядаються в таких роботах, як. Критичний аналіз робіт дозволив виділити такі напрямки їх розгляду:

принципи формування податкової системи;

принципи оподаткування;

принципи податкової політики.

Принципи формування податкової системи визначають фундаментальні домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності. До них відносять: рівнонапруженість в оподаткуванні, урівноваженість інтересів держави і платників податків та цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання пропорцій соціально-економічного розвитку.

Рівнонапруженість означає такий розподіл податкового навантаження між суб'єктами оподаткування, який відображає всі аспекти їх діяльності: і доходи, що характеризують, по суті, їх внесок у створення ВВП (що вони дають суспільству), і споживання, що певною мірою характеризує їх участь у розподілі і використанні створеного ВВП (що вони беруть від суспільства), і майновий стан, і зусилля кожного суб'єкта, які він докладає для отримання певного доходу, виходячи зі своїх здібностей та рівня їх реалізації, і характер отриманих доходів та напрями їх використання, і співвідношення між споживанням та заощадженнями, і напрями та характер використання цих заощаджень. У таблиці 1.1. представлено рівень податкового навантаження, валового внутрішнього продукту та податкових надходжень по України за період з 1996 по 2009 рік.

Таблиця 1.1 Рівень податкових надходжень, ВВП та податкового навантаження.

Як бачимо, рівнонапруженість відображає комплексний підхід і може досягатись лише за умови дотримання вимоги системності у побудові податкової системи. Цей принцип передбачає оптимізацію співвідношення між прямими і непрямими податками, між оподаткуванням доходів, майна і споживання, між податками з юридичних і фізичних осіб та між окремими видами податків.

Принцип рівнонапруженості сформувався на основі принципів рівномірності і соціальної справедливості. Рівномірність, або податкова рівність, означає, що всі платники мають однакові зобов’язання перед державою за певними критеріями. Принцип рівномірності передбачає або використання пропорційних ставок, або дуже помірної й обмеженої шкали прогресивних ставок.

Принцип соціальної справедливості у такому вигляді, як він спочатку сформувався, навпаки, передбачав виділення окремих категорій і застосування шкали суттєво зростаючої прогресії. Так, свого часу вважалось, що найбільшим проявом соціальної справедливості є прогресивний прибутковий податок — чим більший рівень доходів у платника, тим вищий рівень податкового навантаження на нього.

Однак поняття соціальної справедливості набагато складніше, ніж здається на перший погляд. У країнах суспільного добробуту такий підхід, по-перше, не актуальний, а, по-друге, значною мірою шкідливий. Високий рівень оподаткування багатих, а це, як правило, провідна і головна частина продуктивних сил, підриває у них стимули до високих результатів, унаслідок чого уповільнюються темпи економічного розвитку.

Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов’язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище.

Принцип урівноваженості інтересів держави і платників податків означає, що побудова податкової системи, яка відображає взаємовідносини вказаних суб'єктів, повинна обов’язково виходити з необхідності збалансування їхніх інтересів та протиріч між ними. Оскільки визначальною базою податкової системи є видатки бюджету, то і держава повинна мати достатньо доходів. Але податкова система не повинна при цьому підривати фінансовий стан платників податків: установлена сукупність податків та механізму їх справляння повинна обов’язково виходити з необхідності врівноваженості інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин.

Принцип цілеспрямованого використання податків як фінансових інструментів означає, що, формуючи податкову систему, слід ураховувати її вплив на діяльність платників податків і на характер, темпи і пропорції соціально-економічного розвитку суспільства загалом.

Принцип використання податків як фінансових інструментів ґрунтується на їх регулюючій функції. Регулюючий вплив податків є об'єктивним явищем і здійснюється незалежно від волі держави. Формування податкової системи ґрунтується на підборі таких податків, які дають змогу реалізовувати певні пріоритети та завдання економічної і соціальної політики.

Принципи оподаткування відображають засади справляння податків державою. Ці принципи досить прості й чіткі і зводяться до такого:

усі громадяни мають сплачувати податки відповідно до своїх можливостей і доходів (обов'язковість, всеохоплюваність та платоспроможність);

податок має бути чітко визначений і відомий усім (чіткість і прозорість);

податок має сплачуватись у зручний час і спосіб (зручність для платника);

система мобілізації податку має будуватися у такий спосіб, щоб мінімізувати витрати держави (фіскальна ефективність для держави).

Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами [7, c.23]. Напрями податкової політики визначаються завданнями соціально-економічного розвитку та макроекономічної політики і можуть мати стимулюючу чи стримуючу спрямованість. Такими завданнями можуть бути забезпечення нарощування національного капіталу за рахунок капіталізації прибутку та сприяння інвестиціям, стимулювання експорту, забезпечення зайнятості населення і політика доходів, бюджетне вирівнювання регіонального розвитку, гуманізація суспільних відносин, демографічна і молодіжна політика та сприяння розвитку сім'ї тощо.

Реалізація податкової політики ґрунтується на двох головних і певною мірою протилежних принципах — стабільності і гнучкості. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна виходити з установлених на певний період орієнтирів. Стабільність податкової політики створює і стабільність у суспільстві, оскільки дає можливість реалізовувати інтереси всіх суб'єктів. Вона сприяє налагодженості механізму справляння податків. Принцип гнучкості полягає у тому, що податкова політика повинна вчасно реагувати на істотні зміни ситуації в економіці і суспільстві та на зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики. Якщо впевненості у позитивних результатах змін немає, то краще їх взагалі не проводити [1, c.44].

Ефективною та надійною може бути тільки та податкова система, яка побудована з дотриманням усіх вимог та принципів і яка врівноважує інтереси держави і платників, однаково враховуючи їх потреби та можливості. Тільки така податкова система може забезпечити державу надійними і достатніми доходами, цілеспрямовано впливаючи на діяльність кожного платника і соціально-економічний розвиток суспільства загалом.

Важливою складовою податкової системи є механізм справляння податків, який наведено на рис. 1.2.

Податкова робота, що є основою організації справляння податків, являє собою діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі елементи: правове регламентування встановлення і справляння податків, облік платників і надходжень податків, порядок та форми розрахунків із бюджетом.

Податкова робота ґрунтується на встановленні функцій і прав платників і податкової служби, пов’язаних зі своєчасністю і правильністю розрахунків із бюджетом. На платників покладаються функції обчислення і сплати податків, а на податкову службу — обліку платників і надходжень податків, здійснення нарахувань окремих видів податків і проведення контролю за дотриманням податкового законодавства.

Рис. 1.2. Механізм справляння податків.

За допомогою податків і зборів забезпечується близько 90% надходжень у центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий. Таким чином, у бюджеті акумулюється 40−60% національного доходу.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують [5, c.75]. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та економічну.

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей, освіту, охорону здоров`я; будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль.

Податки класифікуються за різними ознаками [1, c.31]. Класифікація податків проводиться:

за формою оподаткування;

за економічним змістом об'єкта оподаткування;

в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

в залежності від встановленого порядку використання;

за суб'єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств).

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на:

прибуткові податки;

майнові податки;

податки на споживання;

податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо. Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні. В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» .

До загальнодержавних податків належать, зокрема:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб;

державне мито та інші.

До місцевих податків і зборів належать:

податок з реклами;

комунальний податок.

збір за припаркування автотранспорту;

ринковий збір та інші.

Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори (рис. 1.3).

Наведена класифікація відображає у цілому всі основні історичні види податків. У системі прямого оподаткування види податків виділяються за ознакою об'єкта оподаткування. При цьому прямі податки поділяються на особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні платника й об'єкта оподаткування. В особистих податках основним є платник, а в реальних — об'єкт оподаткування.

Більш сучасною формою є особисті податки, з яких найбільш поширені прибутковий і майновий. У прибутковому оподаткуванні виділяються два напрями — податок на доходи фізичних осіб і на прибуток підприємств (корпорацій). Аналогічно і податок на майно може встановлюватись стосовно і фізичних, і юридичних осіб. Податок на спадщину і дарування стягується з фізичних осіб і відчутного бюджетного значення не має. Подушний податок, що встановлюється для громадян незалежно від їх доходів і майна, в даний час не використовується, хоча відома спроба М. Тетчер установити такий податок у Великій Британії. З реальних податків у сучасних умовах використовуються земельний і податок на грошовий капітал, а промисловий і домовий є віджилими видами.

Рис. 1.3. Класифікація податків.

У системі непрямого оподаткування види податків характеризують різний взаємозв'язок податків з цінами. Фіскальні монополії засновуються на державному ціноутворенні на певні монопольні товари (сіль, тютюн, сірники, алкогольні напої тощо). Установлюючи ціну, держава фіксує і свій дохід у ній. Загалом це віджила форма, хоча в колишньому СРСР система доходів бюджету ґрунтувалася насамперед на фіскальній монополії держави. Акцизи і мито являють собою надбавки до цін товарів, робіт і послуг. Самі ціни встановлюються суб'єктами підприємницької діяльності, а держава встановлює лише надбавку. Надбавки до цін на внутрішньому ринку є акцизами, а до товарів, що перетинають митний кордон країни, — митом.

Акцизи в сучасних умовах є основною формою непрямого оподаткування. Вони поділяються на специфічні — встановлюються для окремих товарів, та універсальні — до всього обороту. Спочатку були впроваджені специфічні акцизи, а потім на основі розширення сфери акцизного оподаткування — універсальні.

Мито на даний час не відіграє відчутної ролі у податковій системі. Це пов’язано з розвитком світової торгівлі, обмеженням різних бар'єрів, у тому числі митних. Існуючі на даний час міжнародні домовленості передбачають або пільгове митне оподаткування, або взагалі безмитну торгівлю. Основою установлення виду мита є напрям руху товарів, на підставі якого розрізняють ввізне, вивізне і транзитне мито. Крім того, за економічним змістом можна виділити статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне та зрівнювальне мито.

1.2 Взаємозв'язок податків та макроекономічних показників Ринкові перетворення економіки України були розпочаті на фоні глибоких макроекономічних диспропорцій, що помітно поглиблювалися в умовах перехідного типу організації суспільства. Відсутність внутрішньої і зовнішньої рівноваги господарської системи призвело до розбалансування фінансової системи України. Формування ринкової економіки вимагає створення нового механізму державного регулювання економіки, одним із складників якого є бюджетно-податкове регулювання. Від того, наскільки правильно організовано процес формування і використання фінансових ресурсів держави безпосередньо залежить ефективність її впливу на економічні процеси, соціальну сферу та інші життєво важливі складові суспільного життя. Податкова система є базою стабілізаційної політики, яку проводить держава, і одночасно, вона є головним знаряддям макроекономічної політики.

За допомогою податків держава забезпечує себе необхідними фінансовими ресурсами для виконання своїх функцій. На рис. 1.4. представлена питома вага збору до Державного бюджету найвагоміших податків і зборів за 2009 рік.

Через систему податкових пільг держава має змогу стимулювати розвиток пріоритетних галузей економіки, захищати національного товаровиробника, розвивати інвестиційні джерела, досягати повної зайнятості, зменшувати циклічні коливання тощо.

Рис. 1.4. Питома вага збору до Державного бюджету основних податків і зборів Однак намагаючись вирішити проблему надмірного податкового навантаження та адміністративного контролю, ділові одиниці можуть переносити відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки.

Податки та макроекономічні показники держави в цілому суттєво впливають одні на одних. Це підтверджується рядом праць в цих напрямках та широким колом досліджень.

Державні витрати і податки активно використовуються владою для впливу на економічну ситуацію. Маніпулюючи ними, держава може вплинути на сукупний попит і ВВП. Таким чином, держава збільшує або скорочує і сукупний попит на товари і послуги, і пропозиція на ринку вироблених впродовж року кінцевих товарів і послуг (ВВП). У сучасній економіці неухильно підвищується питома вага державних фінансів в загальному об'ємі ВВП (включаючи держбюджет з його основними компонентами — державними бюджетними витратами і податками).

Маніпулювання державними витратами і податками пов’язане з конкретною діловою активністю — або в періоди спадів, або — підйомів. З його допомогою владі вдається поставити в залежність від змін величини державних витрат і податків динаміку сукупного попиту і ВВП, сприяючи їх стабілізації. У зв’язку з виконанням цих функцій деякі держвитрати і податки в економічній теорії називають «вбудованими стабілізаторами» ринкової економіки.

У періоди підйомів та спадів в економіці зміни в держвитратах і податках, здійснювані владою, впливають на сукупний попит і ВВП. Так, в період підйому держава скорочує свої витрати з тим, щоб понизити зростання сукупного попиту і ВВП. В період спаду, навпаки, влада підвищує бюджетні витрати, щоб тим самим підтримати і сукупний попит і ВВП. В протилежність маневрам з держвитратами, в період підйому економіки держава зазвичай підвищує податки, тим самим скорочуючи прибутки населення і бізнесу, а з ними — й витрати. В результаті величина сукупного попиту знижується, а отже, зростання ВВП сповільнюється. Основними способами, використовуваними сучасною державою для збільшення податкових вступів до бюджету, є:

розширення круга платників податків;

збільшення числа об'єктів, з яких стягуються податки;

підвищення ставок податків.

В період спаду податки знижують, збільшуючи можливості активізувати діяльність населення і бізнесу в неблагополучній економічній обстановці. Державні витрати, роблячи істотну дію на темпи і пропорції сукупного попиту і ВВП, стимулюють зростання попиту — інвестиційного і споживчого. Наприклад, щоб вивести економіку з положення спаду активності, потрібно підштовхнути сукупний попит (особливо в частині інвестицій). Оскільки держава зацікавлено в зростанні національного виробництва, то у міру переходу від підйому до спаду економіки воно приступає до стимулювання сукупного попиту, збільшуючи держвитрати. Чинений в цьому випадку вплив держвитрат на зростання сукупного попиту і ВВП супроводжується мультиплікаційним ефектом. ВВП під впливом розширення сукупного попиту починає рости, але ВВП росте більшою мірою, чим первинний приріст державних витрат і сукупного попиту. У такій ситуації починає діяти мультиплікатор державних витрат.

Другим головним компонентом держбюджету, який використовується державою для дії на сукупний попит і ВВП, виступають податки. Вони допомагають вирішувати важливі економічні, соціальні і екологічні завдання. Значення і роль податків в сучасному житті кожної країни важко переоцінити. С точки зору формування держбюджету вони виконують взаємозв'язані функції - економічну і бюджетно-фінансову. В рамках економічної функції податки грають або стимулюючу, або обмежувальну, або контролюючу роль. Наприклад, до цієї функції відносяться: надання державою податкових пільг підприємствам малого бізнесу, зниження (чи зняття) податків при придбанні нової техніки, встановлення вищих податків на надприбуток.

Бюджетно-фінансова функція податків полягає у формуванні грошових прибутків держави і в створенні матеріальної бази для здійснення ним економічної політики. Виконуючи бюджетно-фінансову функцію, податки виступають як прибуткова частина бюджету. За допомогою податкової системи прибутки перерозподіляються (від багатих до бідних, з одних галузей господарства — в інших). Маневри з податками (в основному, через систему податкових пільг і привілеїв) допомагають державі стимулювати прискорення НТП, збільшення зайнятості, розширення експорту.

Макроекономічні умови також визначаються ефективністю податкових ставок, тобто розміром податку на одиницю оподаткування.

В разі завищення ставок виникає цілий ряд негативних наслідків, найважливішими з яких виступають:

підривання основ нормального відтворення і НТП, деформація і гальмування процесу виробництва, зниження трудової активності,.

зростання тіньової економіки і масова практика ухилення від податків.

Взаємозв'язок макроекономічних показників з податками може призвести до того, що існування податків знижує сукупний попит і рівень ВВП в цілому. Додаткові податки знижують дохід у розпорядженні, що, у свою чергу, чинить знижуючий тиск на споживчі витрати. Якщо інвестиції і державні закупівлі зберігаються незмінними, то зниження споживчих витрат приведе до зниження ВВП і зайнятості. Таким чином, у моделі мультиплікатора підвищення податків, якщо воно не супроводжується відповідним нарощуванням державних витрат, також призводить до зниження ВВП. Переконатися в тому, що така логіка вірна, можна, звернувшись до рис. 1.5.

Лінія СС на рис. 1.5. описує рівень споживання, який би склався в економіці за відсутності податкового тягаря. Припустимо, що споживачі платять податки на суму 300 млрд. дол. Тоді дохід в розпорядженні є якраз на ці 300 млрд. дол. менше, ніж ВВП. Як випливає з рис. 1.5, цю величину податкового збору можна показати двома способами: шляхом зрушення функції споживання вправо на 300 або шляхом її зрушення вниз на 200.

Рис. 1.5. Зниження доходу в розпорядженні.

Очевидно, введення або збільшення податків також призводить до скорочення ділової активності і падіння обсягів виробництва (рис. 1.6.).

Рис. 1.6. Вплив податків на ділову активність і обсяг виробництва.

Річ у тому, що хоча збільшення податків не зачіпає безпосередньо I+G, зниження споживання, що сталося, означає зменшення сукупного попиту, і нова лінія сукупних витрат C+I+G лежить нижче за ту, яка відбивала ситуацію до підвищення податків.

Теорія оптимального оподаткування, яка була розроблена в зарубіжній економічній літературі, обґрунтовує процес вибору тієї чи іншої податкової політики, що передбачає відкритий або прихований розрахунок компромісного варіанта між ефективністю та справедливістю. аналізуючи методи оптимізації податків, слід розглянути окремо дві проблеми:

оподаткування та ефективність господарювання;

оподаткування та економічна нерівність.

Перш за все необхідно розглянути, яким чином оподаткування призводить до втрати ефективності господарювання, якими показниками може бути визначена ця втрата.

Податок знижує добробут споживача двома шляхами:

1) прямо — через передачу частини фінансових коштів від споживача органам державного управління,.

2) опосередковано — через підвищення споживчих цін (з урахуванням продуктового податку) на товари, що обкладаються податками.

Перший шлях створює ефект доходу, а другий породжує як ефект доходу, так і ефект заміщення після того, як зміниться ціна. Під втратою ефективності при оподаткуванні розуміють надмірне зниження рівня добробуту споживачів понад того рівня, який можна було б пояснити чистою втратою доходу в результаті сплати цього податку (deadveight loss). Тому втрата ефективності має назву надмірного тягаря від оподаткування, або податкового навантаження (tax incidence).

Загальноприйнятої методики визначення рівня податкового тягаря не існує. Макроекономічна теорія пропонує вимірювати цей рівень як відношення загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному сектору.

На рис. 1.7. представлен графік який відображає динаміку податкового навантаження за чотирнадцять років.

Рис. 1.7. Динаміка податкового навантаження Світова макроекономічна теорія пропонує кілька достатньо складних методів вимірювання надмірного податкового тягаря:

1) метод вимірювання за Дюпуї—Маршаллом—Харбергером (метод ДМХ);

2) метод вимірювання за Хіксом.

На практиці при визначенні податкового тягаря частіше за все мають на увазі порівняння ставок різних податків (на прибуток підприємств, ПДВ, акцизів, мита і прибуткового податку з населення) з аналогічними податковими ставками інших країн. Але ці окремі ставки не дають змогу визначити сукупний податковий тягар в економіці. Для вимірювання загального рівня податкового навантаження на економіку в цілому може бути використаний комплексний узагальнюючий показник частки сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілах), який розраховується на основі системи національних рахунків СНР та найчастіше має назву Tax Rate.

Раціональний вибір з можливих варіантів податкових засобів (обов'язково з урахуванням завдань податкової політики) не може бути здійснено без наявності якнайповнішої інформації про те, яким економічним суб'єктам доведеться нести податковий тягар. Тому аналіз розподілу податкового навантаження є важливим і невід'ємним компонентом процесу розробки рекомендацій щодо макроекономічної політики в цілому.

Аналіз розподілу податкового тягаря — це оцінка поширення навантаження податку або системи податків між суб'єктами економічної діяльності. Метою цього аналізу є визначення тих економічних суб'єктів, які врешті нестимуть податковий тягар того податку чи податків, які спочатку, можливо, передбачались для обкладання певного виду діяльності або певних суб'єктів господарювання. В основі цього аналізу лежить припущення, що податкове навантаження характеризується певним впливом, насамперед на добробут людей (а не установ чи організацій), які є споживачами, а також на виробників і постачальників засобів виробництва.

Аналіз розподілу податкового тягаря в економіці являє собою процес, що включає два етапи та має чотири принципи його реалізації. Оскільки практично неможливо розрахувати, яким чином введення певного податку позначиться на кожному індивіді в країні, тому користуються спрощеними підходами, згідно з якими здійснюється класифікація різних категорій економічних суб'єктів та з’ясовуються наслідки введення податку щодо них.

Існує кілька підходів, що базуються на різних методах класифікації, якими користуються при вирішенні даної проблеми. При аналізі податкового навантаження на економіку вивчають рівномірність його розподілу між юридичними та фізичними особами. Для цього порівнюють показники частки податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з населення в доходах зведеного бюджету, а також показники частки прибуткового податку в грошових доходах населення та частки податку на прибуток у загальній сумі балансового прибутку підприємств за галузями економіки.

Чинний податковий механізм в Україні зумовлює значну нерівномірність розподілу податкового тягаря між реальним сектором (сферою матеріального виробництва) і банківськими, страховими та іншими посередницькими організаціями, незважаючи на істотні розбіжності в їх фінансових можливостях. Для визначення нерівномірності цього розподілу користуються показником балансового прибутку на одного зайнятого працівника, розраховуючи цей показник за галузями економіки.

Нерівномірність розподілу податкового тягаря між державним і недержавним секторами економіки визначається на основі таких показників:

частка підприємств державної і недержавної форм власності в загальній кількості підприємств;

частка цих підприємств в обсязі продукції;

частка цих підприємств у прибутку на одиницю продукції.

Так само можна оцінити податковий тягар, що «несуть» різні галузі господарства від непрямих податків, розрахувавши їх частку у валовій додатній вартості, у чистих продуктових податках (без субсидій).

Слід зазначити, що бюджетний дефіцит, який утворюється при перевищенні витрат бюджету над податковими надходженнями, є також по суті податковим тягарем, перенесеним на майбутнє. У такому разі необхідно, крім показника податкового тягаря на поточний бюджетний рік, визначати і показник тягаря, перенесений на майбутні періоди.

Аналізуючи рівень податкового навантаження на окремі сектори економіки (суб'єкти господарювання), необхідно враховувати специфіку цього показника, яка полягає в тому, що частина податків перекладається на споживачів. Тому при визначенні податкового навантаження не можна виходити лише із загальної суми сплачених податків. Слід враховувати ступінь перекладності податків, яка залежить від природи ринку — конкурентної, монополістичної чи олігополістичної.

Слід зазначити, що різні податки мають неоднаковий ступінь перекладності.

Проблема оподаткування також пов’язана з проблемою економічної нерівності в розподілі доходів. Тому також необхідно ознайомитися з різними концепціями справедливості та з’ясувати, яким чином вони відображаються в різних принципах оподаткування, якими альтернативними показниками вимірюється нерівність у розподілі доходів, чим відрізняються альтернативні теорії справедливості розподілу і яке значення вони мають для справедливості податкової системи.

Проблема економічної справедливості в сфері оподаткування найчастіше розглядається з двох позицій: справедливості по горизонталі; справедливості по вертикалі. Так само, як і у випадку визначення рівності серед індивідів, існує кілька шляхів визначення рівності у режимах оподаткування. Найзагальнішим є підхід щодо вирішення цієї проблеми у розрізі чистої втрати індивіда з погляду корисності, зумовленої даним податком.

У якості показників визначення рівності можна обрати номінальні податкові платежі, що легко вимірюються. Проте спочатку слід здійснити вибір основ вимірювання: в яких величинах обчислювати — абсолютних чи відносних (наприклад, щодо доходу), яку ставку використовувати — середню чи граничну. Слід зазначити, що існують два загальних, але й альтернативних принципи оподаткування, які можна взяти за основу при аналізі справедливості податкової системи: 1) принцип вигоди; 2) принцип податкоспроможності.

Вирішення проблеми економічної справедливості як неупередженого перерозподілу при оподаткуванні має дати відповідь на запитання: в якому випадку податок буде справедливим, в якому — несправедливим. Податок буде справедливим: якщо ступінь нерівності в розподілі відповідної змінної в постподатковій ситуації виявиться меншим за той, що спостерігався в доподатковій ситуації. Для визначення справедливості податку з практичного погляду користуються показниками ступеня нерівності: 1) коефіцієнтом Джині; 2) індексом Аткінсона.

Коефіцієнт Джині відповідає принципу передачі Дальтона: за будь-якого даного загального рівня доходу перерозподіл останнього від забезпеченішого індивіда до менш забезпеченого має приводити до скорочення показника нерівності (і навпаки). Отже, перерозподіл від забезпечених до слабозабезпечених індивідів наблизив би криву Лоренца до бісектриси і відповідним чином зменшив би значення коефіцієнта Джині.

Застосування коефіцієнта Джині має недоліки. Якщо два різних розподіли доходу формують криві Лоренца, що взаємно перетинаються, розраховані на їх базі коефіцієнти Джині складно використати для порівняння відповідного стану нерівності в цих двох ситуаціях. Показник Аткінсона дає змогу подолати цей недолік.

Показник Аткінсона (А) визначається за формулою:

А = 1 — уе / d ,(1.1).

де уе — рівнорозподілений еквівалентний дохід, тобто сума доходу, яка у випадку рівного розподілу забезпечила б точно такий рівень суспільного добробуту, як і при фактичному розподілі:

Уе = {[(у1)d + (у2)d +. .. ... + (уn)d]/n}1/ d, (1.2).

де d — оціночний параметр, що виражає оцінку експертів, що розроблюють податкову політику з погляду впливу нерівності на суспільний добробут.

Значення параметра d можна оцінити інтуїтивно, зосередивши увагу на такому. Якщо уі = d для всіх і, тобто, якщо існує повна рівність у розподілі доходу, то тоді уе = d незалежно від значення d. Тоді показник Аткінсона, А = 0. Це означає, що нерівності не очікується. Якщо уявити, що весь дохід отримає одна особа, то при цьому, А = 0, якщо d = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. По мірі зменшення d (яке може бути від'ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого існуючого нерівного розподілу доходу. Отже, показник Аткінсона відповідає принципу Дальтона при всіх допустимих значеннях d, крім випадку, коли d = 1.

Таким чином, індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, що зумовлена нерівністю у доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого ж показника для іншого розподілу при всіх значеннях d, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого розподілу (і навпаки).

1.3 Аналіз робіт та напрямків стосовно економіко-математичного моделювання у сфері оподаткування Дослідження податкового регулювання економічних процесів не є новими, їм присвятили свої праці науковці минулого та сучасні автори. Теоретичну основу дослідження податкової системи та інструментарію податкового регулювання національної економіки становлять праці класиків світової економічної думки серед яких необхідно назвати: А. Сміта, Д. Рікардо, М. Балудянського, В. Навроцького, М. Яснопольського, П. Чомпу, Й. Шумпетера, А. Лаффера та інші. Цим проблемам присвячені праці сучасних вітчизняних та зарубіжних авторів: Є. В. Балацького, Л. Брю, В. Вишневського, Т. Нордгауза, С. Лондара, Т. Меркулової, А. Скрипника, А. Смірнова, А. Сморгонського, І.Чугунова, В. Юринця та інших.

Але більшість вчених досліджувала проблеми взаємозв'язку макроекономічних показників та податків на теоретичному рівні, а також на рівні аналізу статистичної інформації. Проте дуже важливим є аналіз відповідних тенденцій за допомогою інструменту економіко-математичного моделювання, яке є важливим інструментом системних досліджень та дозволяє здійснити прогнозування, планування та експериментування.

Фінансові інститути, органи влади, комерційні структури часто відчувають потребу в отриманні надійної інформації щодо податкової політики як в короткостроковому, так і довгостроковому періоді. Без надійного прогнозування податкової політики неможливо правильно оцінювати результати економічної діяльності, планувати прибуткову та витратну частини державного бюджету, розробляти ефективну виробничу політику, спрямовану на захист економічних інтересів виробників, визначати експортні та імпортні ціни тощо.

Методи моделювання, які базуються на теорії нечіткої логіки, факторному аналізі, економетричних моделях, сучасних комп’ютерних технологіях, дозволяють підняти рівень прогнозування на якісно новий рівень. У зв’язку з цим дослідження означеної проблеми, які передбачають застосування ефективних методів моделювання для прогнозування податкової політики, є актуальними і перспективними. Серед авторів, що їх використовували, треба назвати: А. Матвійчука [63, с. 35, 125], І.Лук'яненко, Ю. Городниченко [62], А. Тищенко [206−207].

З метою побудови прогнозування платежів, користувачем яких виступає саме ЛПР від підприємства, запропоновано системи алгебраїчних рівнянь [178], адаптивні методи прогнозування податкових платежів, серед яких метод Тригла — Ліча. Також заслуговують на увагу моделі прогнозування податкових відрахувань, користувачем яких виступає держава [70; 112; 115; 201]. У цьому контексті необхідно відзначити роботи, в яких запропоновано моделі функціонування підприємств з урахуванням процесів оподаткування. Теоретичну модель підприємства з урахуванням основних видів податків та поширених схем ухиляння від їх сплати на базі використання виробничих функцій пропонує А. В. Скрипних. У результаті моделювання виявлено деякі закономірності між показниками функціонування підприємства і параметрами податкової системи, однак результати дослідження не знаходять математичного вираження та Ії подано у вигляді окремих рекомендацій і пропозицій.

Існуюча досі проблем оптимального налаштування податкової системи, викликає інтерес до відшукування шляхів її оптимізації на основі так званого «закону Лафера». Більше чверті століття назад, американський економіст Артур Лафер запропонував криву, зображуючи залежність податкових надходжень до бюджету від розміру відносного сукупного податкового навантаження.

Ідея, покладена в основу кривій Лаффера, проста: вважається, що при нульовій () і стовідсоткової () податковому навантаженню податкові надходження в державний бюджет дорівнюють нулю, а в деякій крапці (саме ця крапка, як було відзначено має ім'я Лаффера), що перебуває між нулем і 100%, ці надходження досягають свого максимального значення. Графічно крива Лаффера має такий вигляд (рис. 1.8.).

Рис. 1.8. Крива Лаффера.

Графічно крива Лаффера задається в координатах «податкова ставка — податкові надходження». Що ж стосується самої ідеї, покладеної в основу цієї кривої, то в її основі лежить подання про існування залежності податкової бази (інакше кажучи, ВВП Y) від ставки q за аналогією із залежністю від її податкових надходжень у бюджет T. Таким чином за допомогою кривої Лаффера описуються як фіскальний, так і виробничий аспекти прояву зміни податкової ставки q.

На основі цього подання російським вченим Е. Балацким [5, с. 13] уводиться поняття точок і відповідно ефектів Лаффера двох пологів: першого (q*), коли досягається максимальне значення використовуваного фірмою або групою фірм фінансового критерію економічної діяльності (у цьому випадку ВВП), і другого (q**), коли свого максимуму досягають податкові надходження в бюджет. Іншими словами, максимальний об'єм ВВП досягається при значенні податкової ставки, меншому, чим, якби в бюджет надходили максимальні податкові доходи (рис. 1.9). У свою чергу точки Лаффера першого й другого роду діляться на автономні й синхронні точки. Автономною крапкою Лаффера називається відповідне оптимальне значення одного виду податку при фіксуванні інших, а синхронною крапкою Лаффера називається вектор одночасно оптимальних значень для всіх видів існуючих податків. Автономні точки стосовно синхронних крапок мають більше прикладне значення, тому що настроювання податкової системи, щоб уникнути непоправних помилок, повинна здійснюватися поетапно — окремо по кожному з податків.

Рис. 1.9. Взаємне розташування виробничої й фіскальної кривих Лаффера Державі при прогнозованому дефіциті бюджету рекомендується набудовувати свою податкову систему поблизу точки другого роду, що приведе до деякої стагнації виробництва в майбутньому періоді, зате цього року дасть максимально можливі податкові збори. Якщо ж немає необхідності в негайному вилученні всіх податків (прогнозується профіцит бюджету), то податкову систему краще добудовувати в околиці точки Лаффера першого роду, що не дасть максимального прибутку скарбниці в даному звітному році, але в майбутньому розширить податкову базу, збільшивши тим самим потенціал державного бюджету.

Умовно методи вивчення лафферових ефектів можна розділити на три групи:

1. метод, заснований на оптимізаційних моделях,.

2. метод, заснований на дескриптивних моделях,.

3. метод, заснований на застосуванні виробничо-інституціональних функцій.

Оптимізаційні моделей аналізу лафферових ефектів спираються на модель виробництва на базі чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після виплати всіх податків (у нашій моделі їх усього чотири):

(1.3).

де — об'єм продукції, що випускається підприємством, у натуральному вираженні; - середня ціна одиниці випускається продукції; - оборотні фонди підприємства (сировина й матеріали); - середня ціна одиниці оборотних коштів; - чисельність зайнятих на фірмі; - середня заробітна плата персоналу; - об'єм виробничих потужностей у натуральному вираженні; - середня ціна виробничих потужностей; - норма амортизації; - об'єм витрат на рекламу в натуральних величинах; - ціна рекламних послуг; - податок на прибуток; - податок на додану вартість; - соціальні нарахування на заробітну плату; - податок на рекламу.

Тоді модель виробництва прийме вид:

(1.4).

З огляду на, що витрати й залежать від, а сам обмежений попитом, що функціонально пов’язаний із ціною. Запишемо умову, що визначає оптимальну ціну виробника:, попередньо ввівши наступні позначення: — еластичність попиту за ціною; - еластичність матеріальних витрат (оборотних фондів) по випуску; - еластичність витрат праці по випуску; - еластичність виробничих потужностей (основного капіталу) по випуску; - еластичність витрат на рекламу по випуску; - частка матеріальних витрат (проміжного споживання) у ціні продукції; - частка витрат праці у валовій вартості; - частка амортизації (зношування основного капіталу) у ціні продукції; - частка витрат на рекламу в ціні продукції.

Тоді умова стаціонарності приводить до наступного:

(1.5).

Розглянемо найцікавіший для нас випадок: фірма не зацікавлена в збільшенні цін на свою продукцію, тобто коли. Виявляється, як треба з (1.5), умова для реалізації такої ситуації кардинально залежить від специфіки випускається продукції, що:

(1.6).

Паралельно зі спробами оцінити точки Лаффера методом, заснованим на оптимизаційнних моделях, Е. Балацький Е. В. пропонує дескриптивні моделі.

Для простоти модельних побудов обмежимося трьома видами податків: на додану вартість, прибуток і заробітну плату. У цьому випадку загальна маса податкових зборів складається із трьох складових фіскальних платежів:, де — сукупні податкові надходження, — фіскальні надходження від податків на додану вартість, заробітну плату й прибуток, відповідно.

Чистий прибуток підприємства представимо:

(1.7).

де — валовий загальний продукт; - матеріальні витрати (проміжне споживання); - витрати на заробітну плату в поточних цінах (не включаючи податки й соціальні нарахування); - амортизаційні відрахування в поточних цінах; - ставки податків на прибуток, додану вартість і заробітну плату, відповідно. Тоді сумарні податкові збори можна представити у вигляді:

(1.8).

Припустимо, що всі розглянуті агрегати й залежать від рівня цін. Уведемо наступні показники еластичності за ціною:, ,, ,, і показники виробничої структури витрат:, ,. Після певних ре творень отримаємо: