Механізм управління ризиками кредитування оборотних коштів підприємств

МІНІСТЕРСТВО освіти і НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Кулінич Ірина Миколаївна

УДК 330.131.7:336.71

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ КРЕДИТУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВ

(НА ПРИКЛАДІ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ)

Спеціальність 08.00.04 — Економіка та управління підприємствами

(легка промисловість)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Київ — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Єрмошенко Микола Миколайович, ВНЗ «Національна академія управління», проректор з наукової роботи, завідувач кафедри маркетингу і підприємництва

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Гончарова Наталя Петрівна, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, професор кафедри економіки підприємства кандидат економічних наук Маслова Наталя Олександрівна, Київський національний торговельно-економічний університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри банківської справи Захист відбудеться «25» березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.102.05 Київського національного університету технологій та дизайну Міністерства освіти і науки Україні за адресою: 1 011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, 3 поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України за адресою: 1 011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.

Автореферат розісланий «23» лютого 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.О. Тарасенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасній економіці значення банківського кредитування вийшло за рамки винятково грошових відносин, без нього неможлива раціональна й ефективна організація господарської діяльності на підприємствах, у тому числі, у легкої промисловості. В той же час надання кредитів є для банків досить ризикованою операцією.

В умовах економіки перехідного типу зростає ймовірність негативних наслідків управлінських помилок у процесі кредитування оборотних коштів підприємств легкої промисловості. Неадекватна оцінка банками кредитного ризику може спричинити з одного боку виникнення кризових явищ у діяльності банківської системи, а з іншого — значно зменшити розміри кредитування, що приведе згодом до зниження темпів розвитку галузей економіки, у тому числі, і легкої промисловості.

Тобто, одним з основних чинників стабільного розвитку підприємств і банків стає наявність і ефективне функціонування механізму управління кредитними ризиками.

В 2006 р. Міністерством промислової політики України розроблено Концепцію державної цільової програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 р., яка передбачає реалізацію заходів, спрямованих на подолання негативної динаміки й подальший розвиток галузі. Планується залучення коштів не тільки державного, місцевих бюджетів і власних коштів підприємств, але й кредитів комерційних банків.

Теоретичним і методологічним аспектам управління ризиками кредитування присвячено чимало наукових досліджень і публікацій. Значний внесок у становлення й розвиток методів ідентифікації, оцінки, аналізу управління ризиками зробили Г. Н. Белоглазова, А.В. Бєляков, Е.Дж. Долан, Р. Котлер, К. Д. Кэмпбелл, О. И. Лаврушин, Е. М. Морсман мол., А. М. Полард, Е. Рид, П. С. Роуз, В. Г. Севрук, Ю. А. Соколов та інші. Різноманітні проблеми оцінки, аналізу, управління ризиками кредитування як для банків, так і для підприємств, розглядаються в роботах українських учених, а саме: І. Бланка, В. Вітлінського, А. Герасимовича, І. Гіленка, Н. Гончарової, М. Єрмошенка, О. Кириченка, Н. Маслової, В. Міщенка, Л. Примостки, Л. Романенко та інших.

Однак деякі питання теоретичного характеру, зокрема, особливості оцінки ризику кредитування оборотних коштів підприємства, способи управління ними з урахуванням ситуації, що склалася у вітчизняній економіці, а також створення й функціонування механізму управління ризиками кредитування в науково-методичному відношенні є недостатньо розробленими й не цілком доведеними до рівня практичного застосування. Все вищевикладене й обумовило вибір теми дослідження, її теоретичне й прикладне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Основні результати, теоретичні положення й висновки проведеного дослідження були використані при виконанні науково-дослідної роботи, проведеної у Київському національному університеті технологій і дизайну МОН України, а саме «Проблеми розвитку промислових підприємств на інноваційних засадах» (номер державної реєстрації 0105U007596, 2005 рік). При виконанні роботи дисертант брав безпосередню участь у розробці підходу до оцінки кредитоспроможності підприємства з використанням уточнених коефіцієнтів ліквідності, що сприяє більш точній оцінці фінансового потенціалу позичальника.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних основ удосконалення механізму управління ризиками, притаманними банківській діяльності при кредитуванні підприємств легкої промисловості.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішувались такі завдання:

— узагальнити теоретико-методологічні підходи до розкриття сутності поняття «ризик кредитування» як для банку, так й для підприємства;

— виявити ризикоутворюючі чинники за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів підприємства;

— виявити види ризиків, які формуються в банківській діяльності і виникають у зв’язку із кредитуванням оборотних коштів підприємств;

— визначити форми управління ризиками, які є характерними для українських підприємств і банків у процесі кредитування ними підприємств легкої промисловості;

— виявити напрямки підвищення ефективності проведених на підприємствах і в банках процедур контролінгу кредитних ризиків;

— обґрунтувати положення щодо регулювання ліквідності в рамках процесу управління активами й пасивами;

— виявити причини низької частки кредитування підприємств легкої промисловості в загальному обсязі кредитів, виданих за галузями економіки;

— позначити напрямки вдосконалення ризик-менеджменту в банках і на підприємствах;

— з’ясувати шляхи підвищення точності розрахунку показників платоспроможності для оцінки кредитоспроможності підприємства;

— розробити направлення розвитку кредитування підприємств легкої промисловості як багатоступінчастого поетапного процесу, з розмежуванням понять «ризик кредитної послуги» й «ризик підприємства-позичальника».

Об'єктом дослідження є економічні відносини між підприємствами легкої промисловості й комерційними банками у процесі кредитування оборотних коштів.

Предметом дослідження є механізм управління економічними ризиками, пов’язаними із кредитуванням банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи представляє сукупність принципів, загальнонаукових і спеціальних методів і прийомів наукового дослідження, використання яких обумовлене поставленими в роботі науковими завданнями. У процесі дослідження для вирішення поставлених завдань використовувалися методи аналізу й синтезу (при вивченні окремих показників діяльності підприємств легкої промисловості та банків України); системно-структурний і багатофакторний аналіз (у процесі систематизації методів оцінки ризику, вивченні особливостей управління ризиками в банківській і виробничій діяльності); методи фінансово-економічного аналізу (визначення кредитоспроможності підприємств); виміри й порівняння (при дослідженні основних показників діяльності підприємств легкої промисловості); графічного подання інформації (при дослідженні динаміки показників вимог банків за кредитами).

Інформаційно-аналітичну базу дослідження склали законодавчі й нормативно-правові акти України, Міністерства промислової політики України, Національного банку України, матеріали статистичної звітності комерційних банків і підприємств легкої промисловості; періодичні видання, наукові конференції і ресурси мережі Internet.

Наукова новизна отриманих результатів визначається внеском автора у вирішення актуального наукового завдання щодо розробки науково-методичних основ управління кредитними ризиками підприємств і банків й полягає в наступному:

вперше:

— розроблено механізм управління ризиками кредитування комерційними банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості, який базується на розмежуванні ризику кредитної послуги банку й ризику безпосередньо самого підприємства-позичальника, що на відміну від існуючих механізмів дозволить об'єктивно оцінити кредитоспроможність підприємства й виявити чинники ризику, пов’язані з об'єктом кредитування;

— науково обґрунтовано методичні рекомендації щодо зниження кредитного ризику комерційного банку на основі реалізації превентивних і компенсаційних заходів, що дозволяє на ранньому етапі виявляти проблемні банківські кредити підприємствам, знижувати негативні наслідки виникнення ненадійних джерел погашення боргу;

вдосконалено:

— визначення економічного змісту категорій: «банківський ризик», «спільний ризик кредитування банку та підприємства»;

— склад і зміст функцій фінансового менеджменту банку й механізмів їх реалізації через об'єднання у функцію управління активами й пасивами завдань з управління ліквідністю й управління банківськими ризиками, чим досягається оптимізація вартості активів і пасивів й поліпшення (або збереження) рентабельності в умовах можливих ризиків у майбутньому;

одержали подальшого розвитку:

— методи оцінки фінансового потенціалу підприємства-позичальника шляхом уточнення показників платоспроможності, що надає можливість банку об'єктивно визначити обсяг кредитних ресурсів для підприємства-позичальника;

— методичний підхід до зниження ризиків кредитування за рахунок організації системи взаємин банку з підприємством-позичальником у вигляді поетапного процесу, який охоплює весь період кредитних відносин, що дозволить вчасно аналізувати умови комерційної діяльності позичальника й рівень менеджменту кредитним ризиком.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження. Розроблений механізм полягає в тому, що його теоретичні положення доведені до рівня узагальнення, конкретних методик і практичних рекомендацій щодо механізму управління ризиками, які можна використати в роботі кредитних відділів комерційних банків, фінансових, аналітичних і економічних відділів підприємств легкої промисловості при обґрунтуванні одержання позичок, при проведенні моніторингу кредитів, при розрахунку показників платоспроможності підприємств-позичальників.

Використання окремих елементів механізму було застосовано в Севастопольській філії ВАТ «ВТБ-Банк» при організації кредитного процесу (довідка № 1117 від 23.08.2007 р.). Запропоновані напрямки зниження ризиків кредитування оборотних коштів використані у діяльності ЗАТ «Швейна фабрика імені Ніни Онілової» (справка № 213 от 02.07.2007 р.).

Результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі на кафедрах економіки і управління Чорноморської філії МДУ ім. М. В. Ломоносова при викладенні курсів «Фінансовий менеджмент», «Фінансовий аналіз», «Банкрутство й санація підприємств» (довідка № 278 від 25.10.2007).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертаційній роботі наукові результати, висновки, рекомендації й пропозиції належать особисто авторові і є його науковою розробкою.

Дисертація є самостійно виконаною кваліфікаційною роботою, яка містить нове рішення конкретного наукового завдання — розробки механізму управління ризиками кредитування банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості.

Наукові результати, які виносяться на захист, отримані автором особисто й відображені в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційної роботи оприлюднені автором на конференціях і семінарах: Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів і студентів «Проблеми підвищення ефективності діяльності підприємств у сучасних умовах» (Севастополь, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів і студентів «Проблеми підвищення ефективності діяльності підприємств у сучасних умовах» (Севастополь, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми й перспективи розвитку банківської системи України» (Суми, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів, молодих учених «Ломоносов — 2007» (Севастополь, 2007 р.).

Публікації. Основні положення й найважливіші результати дисертаційної роботи опубліковані у 9 одноосібних працях, в тому числі - 6 у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг матеріалу, що належить особисто автору, становить 2,61 друк.арк., у тому числі у наукових виданнях 2,11 друк.арк.

Структура та зміст дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 9 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 178 сторінок, робота містить 13 рисунків, 7 таблиць, 2 додатки — на 3 сторінках, список використаних джерел із 155 найменувань викладено на 13 сторінках.

ОСНОВНий зміст ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі визначається актуальність теми, предмет, об'єкт, мета, завдання, методи й інформаційна основа дослідження; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі дисертації «Теоретичні основи управління ризиками кредитування банками підприємств» розкривається сутність категорії «ризик», «банківський ризик», «спільний ризик кредитування підприємств і банків», підходи, які існують у науковій літературі до визначення цієї категорії, розглядаються форми, методи й функції управління спільними ризиками кредитування підприємств, а також методи оцінки рівня економічних ризиків підприємств і комерційних банків.

Спільний ризик кредитування, як імовірнісна категорія, передбачає врахування таких випадків:

— ризик — це події з негативними наслідками: грошові збитки, втрата ресурсів, недоодержання очікуваного прибутку;

— ризик — це подія, що може відбутися або не відбутися;

— ризик — це міра розсіювання (дисперсії) отриманих у результаті множинного прогнозу оціночних показників (прибуток, рентабельність тощо) розглянутого рішення.

При визначенні спільного ризику підприємств і банків, як економічної категорії, що пов’язана із кредитуванням оборотних коштів перших пропонується розрізняти такі ситуації:

— можливість відхилення фактичного результату (показників) діяльності підприємства від очікуваного;

— загроза втрати контролю над величиною доходів (видатків) у ході реалізації проекту (бізнес-операції).

Отже, під спільним ризиком кредитування як економічною категорією доцільно розуміти вартісне вираження можливої події, а мірою його появи є ймовірність або похідні від неї характеристики — дисперсія, середнє квадратичне відхилення, варіація тощо.

Наведені поняття ризику в роботі узгоджені з конкретними видами діяльності, як підприємницької, так і банківської. Так, особливого значення набувають ризики, які виникають у діяльності банку, коли вони, кредитуючи економіку, виступають посередниками в перерозподілі капіталу, істотно підвищують загальну ефективність промислового виробництва, сприяють росту продуктивності суспільної праці й розвитку економіки в цілому.

В умовах, коли банки ризикують не тільки власними, але й запозиченими коштами, у разі невдачі втрати виникають не тільки у банка, але й у клієнтів-підприємств. Подібна ситуація провокує кризи, які спричиняють численні фінансові втрати у обох учасників кредитного процесу, пов’язаних між собою ланцюжком грошово-кредитних відносин.

В процесі дисертаційного дослідження виявлено, що особливість ризику кредитування полягає в тому, що він, відображаючи процеси виробництва та обігу суспільного продукту, проявляється як у сфері обміну, так й у платіжному обороті.

Оскільки кількість банківських установ, виключених з Державного реєстру банків, або банків, які перебувають у стадії ліквідації, не зменшується, можна зробити висновок, що чинні способи розпізнавання, оцінки й управління ризиками ще не є ефективними.

Спектр ризиків, які властиві вітчизняним банкам, й пов’язані з ними процеси кредитування підприємства, рекомендується групувати за певними ознаками:

— чинники, що спричиняють ризики (зовнішні ризики — політичні, економічні, соціальні, інші); внутрішні ризики — пов’язані з активами або пасивами банку, з якістю управління й реалізацією фінансових послуг).

— ступінь забезпечення стійкого розвитку підприємства й банку (ризик втрати ліквідності, ризик втрати конкурентоспроможності).

— характер банківських продуктів (кредитний ризик, процентний ризик, валютний ризик).

— масштаб дії ризику — ризик, який виходить від групи операцій певного виду (сукупний ризик), ризик від окремих операцій з певним клієнтом (індивідуальний ризик), спільний ризик кредитування банками підприємств.

— величина ризику (високі ризики, середні ризики, низькі ризики).

Світовий досвід засвідчує, що кредитні операції - найбільш прибуткова стаття банківського бізнесу, але разом з тим і найбільш ризикована через значне число чинників, що впливають і на діяльність банку, і на діяльність підприємства.

В роботі виявленні наступні чинники за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів на макрота мікрорівні (табл. 1).

Таблиця 1

Склад ризикоутворюючих чинників за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів підприємств*

* узагальнено автором за даними Національного банку України.

На підставі статистичних матеріалів комерційних банків і аналітичних даних Національного банку України узагальнені методи управління ризиками кредитування оборотних коштів, що використовуються банками (табл. 2).

Таблиця 2

Методи управління кредитним ризиком*

* узагальнено автором за даними Національного банку України.

За результатами проведеного дослідження були визначені наступні ефективні форми управління банківськими ризиками:

1. Запобігання ризику (попереднє вивчення кожного виду ризику й вживання заходів, що попереджають події, які ведуть до виникнення втрат).

2. Відхилення ризику (відмова від видів діяльності, з ризиками яких банк не зможе ефективно справлятися).

3. Скорочення величини потенційних втрат (встановлення абсолютних лімітів на активи під ризиком (наприклад, банки активно практикують встановлення лімітів на фінансові фонди, у межах яких має право оперувати кожен співробітник або підрозділ).

4. Передача ризику професійному страховикові.

5. Фінансові інструменти хеджування ризиків (оптимізація досягнення цілей шляхом здійснення специфічних операцій із цінними паперами).

Ефективним формам управління ризиками, як на рівні підприємств, так і банків, адекватні наступні основні функції:

— аналіз різних аспектів фінансової діяльності підприємства й банку. У процесі реалізації цієї функції як на підприємстві, так і в банку, проводяться експрес-аналіз і поглиблений аналіз: фінансових операцій, угод, діяльності окремих підрозділів, результатів фінансової діяльності підприємства й банку в цілому й у розрізі окремих її напрямків;

— планування діяльності за основними напрямками. Реалізація цієї функції пов’язана з розробкою системи планів і оперативних бюджетів за основними напрямками захисту підприємства й банку від можливих фінансових загроз зовнішнього й внутрішнього характеру, яка забезпечує нейтралізацію ідентифікованих ризиків. Основою такого планування є розроблена стратегія фінансового ризик-менеджменту, котра вимагає конкретизації на кожному етапі його розвитку;

— контроль за реалізацією прийнятих ризикових рішень. Реалізація цієї функції управління ризиками кредитування пов’язана зі створенням відповідних систем внутрішнього контролю, поділом контрольних обов’язків окремих служб і ризик-менеджерів, визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю.

Оцінку ризику рекомендується здійснювати на основі використання прямих і непрямих показників. В роботі прямими показниками ризику обрані індекси росту основних економічних параметрів (наприклад, величина чистого прибутку). Непрямі показники ризику пропонується використовувати у тому випадку, коли неможливо одержати значення прямих показників або для перевірки вірогідності значень прямих показників. Розрахунки з визначення рівня ризику кредитування банками підприємств досить трудомісткі у наслідок, з одного боку, нестабільності чинників ризику, а з іншого боку — складності формалізації результатів діяльності.

У другому розділі «Становлення механізму управління ризиками в процесі кредитування підприємств легкої промисловості» проведено аналіз методів планування, контролю, попередження економічних ризиків, розкрито основні елементи системи регулювання й нагляду банківської діяльності у попередженні власних ризиків та ризиків підприємств, проаналізовано способи діагностики кредитування підприємств легкої промисловості в контексті попередження ризиків.

Найбільш істотним за своїми наслідками для підприємства й банку є кредитний ризик, але, незважаючи на це, згідно річним звітам Національного банку України, рік у рік збільшується обсяг коштів, які направляються на кредитування фізичних і юридичних осіб (рис. 1).

Власне факт виникнення кредитного ризику вимагає відшкодування реальних фінансових втрат банку. Списання збитків за кредитними операціями здійснюється комерційними банками за рахунок резервів на можливі втрати за позичками, які створюються на регулярній основі в процесі оцінки якості кожного конкретного кредиту.

Склад макроекономічних чинників, які впливають на виникнення кредитних ризиків, а також значимість кредитного ризику для економіки в цілому, вказують на те, що проблема кредитного ризику виходить за межі діяльності комерційних банків і визначає характер взаємин з підприємствами-клієнтами. Тому управління кредитним ризиком з боку комерційних банків — це лише частина загального процесу, до якого необхідно залучати і клієнта-підприємство. Протягом тривалого періоду українські банки зберігають тенденцію нарощування величини проблемних (прострочених і сумнівних) кредитів (табл. 3).

Таблиця 3

Кредити, надані банками в різні галузі економіки України і віднесені до категорії проблемних*

* розроблено за даними Національного банку України.

Така ж тенденція зберігається при кредитуванні підприємств легкої промисловості, яка має потужний потенціал. Це багатогалузевий комплекс з виробництва товарів народного споживання, який на 01.01.2007 забезпечив близько 150 тис. робочих місць на більш як 4 тис. підприємствах.

Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовано (підприємства державної форми власності становлять менше 1%). Протягом 1999;2004 рр. галузь працювала з позитивними темпами виробництва, створювалося враження, що в основному, кризу, обумовлену переходом економіки до ринкових відносин, подолано.

Так, приріст індексів виробництва продукції в 2004 р. до попереднього року становив 13,6%. Але з 2005 р. зростання у галузі сповільнився й за 2005 р. становило усього 0,3%. У 2006 р. спостерігалось зниження обсягів продукції на 1,9% порівняно з 2005 роком.

В роботі виявлено наступні причини негативної динаміки виробництва у галузі:

— відсутність цілісної державної політики щодо консолідації коштів бюджету, власних коштів підприємств, кредитів і залучених інвестицій з метою розвитку легкої промисловості;

— високі ставки кредитування оборотних коштів підприємств;

— відсутність загального доступу до довгострокових кредитів на розвиток;

— різке скорочення сировинної бази й повна залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини;

— значна частка імпортованих товарів легкої промисловості ввозиться за заниженою митною вартістю або контрабандою, створюючи несумлінну конкуренцію на ринку; недостатня купівельна спроможність населення; висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості;

— відсутність привабливих умов залучення інвесторів для динамічного розвитку легкої промисловості;

— у більшості приватизованих підприємств легкої промисловості відсутній ефективний власник, який би власними коштами відповідав за результати роботи підприємств, тому більше половини підприємств з них є збитковими;

— низька заробітна плата в галузі, зниження припливу молодих кадрів на підприємства легкої промисловості.

Зазначені причини сформували ставлення комерційних банків до підприємств легкої промисловості як до досить ненадійних позичальників. Це підтверджується статистичними показниками Національного банку України, які свідчать про незначні обсяги кредитування цієї галузі (табл. 4).

Вдосконалення механізму управління ризиками обумовлює вимоги до організації кредитного процесу не тільки в банку, але й на підприємстві. В роботі під організацією кредитного процесу розуміються етапи техніка й технологія кредитування для дотримання законодавчих норм банківської діяльності з метою зниження кредитного ризику й одержання достатнього прибутку від кредитної угоди, а для підприємств — обґрунтування ефективності залучення позикових коштів. Процес кредитування розділено на кілька етапів, реалізація кожного з яких впливає на формування якісних характеристик кредиту й визначає ступінь його надійності й прибутковості для банку й ефективності для підприємства.

Таблиця 4

Вимоги банків за кредитами, наданими підприємствам легкої промисловості України станом на 01.01.2007*

* розроблено за даними Національного банку України.

**у перерахунку на національну валюту.

Вітчизняні комерційні банки у кредитному процесі виділяють, як правило, два етапи — до й після видачі кредиту. Зарубіжні банки розбивають процес кредитування на три етапи: огляд ринку й кредитний аналіз; виконання кредитування й управління ним; перевірка кредиту. В роботі запропоновано зазначені етапи для комерційних банків доповнити етапами: 1) розробка стратегії кредитних операцій і 2) оперативний кредитний моніторинг, а для підприємств — 1) резервування коштів для своєчасних розрахунків за кредитами на випадок непередбачених обставин і 2) обґрунтування доцільності залучення позикових коштів, оскільки в протилежному випадку збитки є неминучими, їхня величина буде зростати зі збільшенням суми кредиту й строку користування ним.

В третьому розділі «Підвищення ефективності управління ризиками кредитування банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості» обґрунтовано напрямки вдосконалення механізму ризик-менеджменту в банках у контексті зниження кредитних ризиків підприємств, розвиток методів оцінки кредитних ризиків підприємств і банків, запропоновано шляхи зниження ризиків кредитування банками підприємств легкої промисловості.

Підвищенню ефективності реалізації функції внутрішнього контролю ризиків кредитування сприяє впровадження в банках і на підприємствах ефективної комплексної керуючої системи, що одержала назву «контролінг» як засіб активного запобігання кризовим ситуаціям, котрі призводять до банкрутства підприємств. Принципом цієї концепції під назвою «управління за відхиленнями» є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників з метою виявлення відхилень між ними й визначення взаємозв'язку й взаємозалежності цих відхилень із метою впливу на ключові чинники нормалізації фінансово-господарської діяльності підприємств.

В роботі пропонується введення в практику діяльності вітчизняних підприємств і комерційних банків контролінгу для превентивної процедури, що буде сприяти виявленню проблемних кредитів на ранніх етапах кредитного процесу.

Рекомендується наступна система контролінгу, яка включає такі блоки: визначення об'єкту контролінгу (види кредитів); система контрольованих показників; моніторинг показників. Ґрунтуючись на даних контролінгу доцільно регулювати ступінь кредитного ризику, використовуючи різні методи: диверсифікованість операцій з урахуванням фактору ризику, контроль за якістю кредитного портфеля, встановлення відсотків за кредит з урахуванням ризику тощо. Тобто, контролінг стає також механізмом оперативного контролю за цільовим використанням кредитів, повнотою й своєчасністю його повернення банку.

Одночасне здійснення банками активних і пасивних операцій створює додаткові чинники ризику, що вимагає особливого підходу до обмеження їхнього впливу й об'єднання у функцію управління активами й пасивами завдань з управління ліквідністю й банківськими ризиками. При управлінні ризиками в рамках єдиної системи управління активами й пасивами досягається основна мета — оптимізація вартості активів і пасивів й підвищення (або збереження) рентабельності в умовах можливих ризиків у майбутньому.

В роботі з’ясовано, що у більшості вітчизняних банків розробляються власні методики оцінки позичальників на основі використання моделі, у якій утримуються нормативні значення певних показників (платоспроможності, фінансової стабільності, рентабельності тощо). Банками розраховуються:

— коефіцієнт миттєвої ліквідності як відношення високоліквідних активів до суми короткострокових зобов’язань (оптимальне теоретичне значення 0,2);

— коефіцієнт поточної ліквідності як відношення ліквідних активів до суми короткострокових зобов’язань (оптимальне теоретичне значення 0,5);

— коефіцієнт загальної ліквідності як відношення оборотних активів до суми короткострокових зобов’язань (оптимальне теоретичне значення 2).

При цьому показники ліквідності розраховуються за даними балансу. Але необхідно відзначити, що можливі ситуації, коли величина активів на кінець звітного періоду є невисокою, але протягом цього періоду сума активів (наприклад, кошти в касі підприємства, на рахунках у банках) була значною. У такому випадку показник ліквідності буде нарочито заниженим, і не буде відображати реальної картини ефективності роботи підприємства.

Для усунення таких недоліків пропонується визначати значення коефіцієнтів ліквідності (миттєвої, поточної, загальної) не лише станом на початок року, а з деталізацією на початок кожного місяця, та на цій основі розраховувати середньомісячні коефіцієнти ліквідності за формулою середньої хронологічної величини.

Виходячи з того, що основу для всього процесу кредитування створює кредитна політика, при розробці якої підприємству й банку необхідно забезпечувати її відповідність наступним принципам:

— обґрунтоване надання кредитів, яке забезпечує їхню зворотність;

— цільове надання кредитів підприємствам;

— розміщення коштів з урахуванням інтересів акціонерів і з метою захисту інтересів вкладників;

— задоволення потреб товарного й фінансового ринків у кредитах у межах ділової активності банку й підприємства.

Наступний напрямок в підвищенні ефективності управління кредитним ризиком потребує розмежування понять «ризик кредитної послуги» і «ризик підприємства-позичальника». В роботі доведено, що про ризик кредитної послуги свідчить виникнення прострочених платежів, потреба в додатковому кредиті для завершення кредитованої угоди, неповне освоєння кредитної лінії. На ризик підприємства вказує негативна інформація про позичальника і його діяльність, відмова інших банків в наданні кредитів, банкрутство дочірніх фірм. Оцінка ступеню ризику кредитної послуги проводиться за результатами аналізу порядку погашення боргу й джерел погашення. Оцінка ступеня ризику підприємства здійснюється на основі визначення фінансових коефіцієнтів, збору інформації із зовнішніх джерел, вивчення кредитної історії, аналізу грошових потоків підприємства-позичальника.

Основна мета механізму управління ризиками комерційного банку при кредитуванні оборотних коштів підприємств легкої промисловості (розроблено автором, рис. 2) полягає в досягненні адекватної оцінки фінансового потенціалу позичальника й мінімізація кредитного ризику.

Основні завдання такого механізму — визначення стратегічних напрямків кредитування, оптимізація кредитного портфеля, оцінка ризику кредитування, оцінка ризику підприємства-позичальника, визначення шляхів зниження негативних наслідків, оперативний моніторинг обраних показників.

Об'єктом управління при цьому є кредитні ризики, а суб'єктами управління виступають працівники кредитного відділу банку, відділу ризик-менеджменту підприємства.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні викладено теоретичне узагальнення й нове рішення наукової проблеми формування механізму управління ризиками кредитування банками оборотних коштів підприємств (на прикладі легкої промисловості України). Виконане дослідження надало можливість зробити такі висновки:

1. Ризик — невід'ємна складова підприємницької діяльності, яка уможливлює повну або часткову втрату ресурсів, недоодержання доходів, появу додаткових видатків.

Ризику піддаються й підприємства, й установи банків. Істотно зростає ризик при проведенні кредитних операцій, у яких його прояв є різним для учасників кредитної угоди. Банк, з одного боку, ризикує разом з підприємством-позичальником, а з іншого — як самостійний суб'єкт, який передає запозичені ресурси у тимчасове користування, тобто ризик банку подвоюється.

Ризик кредитування — це можлива втрата прибутку банком, вірогідність втрати частки акціонерного капіталу внаслідок нездатності позичальника погашати й обслуговувати борг (виплачувати відсотки), для підприємства ризик кредитування трансформується в загрозу втрати платоспроможності й імовірність настання банкрутства.

2. Чинники, які призводять до виникненню ризиків кредитування (див. табл. 1), класифікують на макроекономічні (загальний стан економіки, активність грошово-кредитної політики Національного банку України тощо) і мікроекономічні (якість кредитної політики банку, стабільність депозитної бази, підготовленість і досвід персоналу банку, конкурентоспроможність підприємства тощо). Така подвійність значно ускладнює можливість мінімізації негативного впливу кредитних ризиків. У вигляді методів зниження ризиків кредитування вітчизняними банками використовується диференціація позичальників, диверсифікованість кредитів, обмеження ризиків.

3. Банківська діяльність є високо ризикованою, а основними видами ризику для вітчизняних комерційних банків є валютний, відсотковий, кредитний ризики, ризик ліквідності, ризик неплатоспроможності банку, ризик банківських зловживань, ризик структури капіталу.

В процесі дослідження виявлено, що особливість ризику кредитування полягає в тому, що він, відображаючи процеси виробництва та обігу суспільного продукту, проявляється як у сфері обміну, так й у платіжному обороті.

4. В процесі кредитування оборотних коштів для зниження ризику використовуються: запобігання ризику, відхилення ризику, скорочення величини потенційних втрат, передача ризику професійному страховикові, фінансові інструменти хеджування ризиків.

5. Запропоновано систему контролінгу, яка включає такі блоки: визначення об'єкту контролінгу (види кредитів); система контрольованих показників; моніторинг показників. Ґрунтуючись на даних контролінгу доцільно регулювати ступінь кредитного ризику, використовуючи різні методи: диверсифікованість операцій з урахуванням фактору ризику, контроль за якістю кредитного портфеля, визначення відсотків за кредит з урахуванням ризику тощо. Тобто, контролінг стає також механізмом оперативного контролю за цільовим використанням кредитів, повнотою й своєчасністю їх повернення банку.

6. Одночасне здійснення банками активних і пасивних операцій створює додаткові чинники ризику, що вимагає особливого підходу до обмеження їхнього впливу й об'єднання у функцію управління активами й пасивами завдань з управління ліквідністю й банківськими ризиками. При управлінні ризиками в рамках єдиної системи управління активами й пасивами досягається основна мета — оптимізація вартості активів і пасивів й підвищення (або збереження) рентабельності в умовах можливих ризиків у майбутньому.

7. Кількість кредитних ресурсів, спрямованих в економіку рік у рік збільшується, і разом з цим зростає кількість проблемних кредитів. На 01.01.2007 року ця сума склала близько 4,5 млрд. грн., з них заборгованість підприємств легкої промисловості - близько 33 млн., при загальній сумі вимог за кредитами більш ніж 1 млрд. грн. Успішне функціонування підприємств легкої промисловості неможливе без залучення кредитних ресурсів. Але комерційні банки розглядають ці підприємства як досить ненадійних позичальників, що підтверджується незначною часткою виданих підприємствам легкої промисловості кредитів в загальному обсязі коштів, спрямованих в економіку. Це свідчить про відсутність взаємодії й взаєморозуміння між підприємствами легкої промисловості й комерційними банками.

8. Запропоновано створення й впровадження в практику роботи банків і підприємств механізму управління ризиками кредитування оборотних коштів підприємств легкої промисловості, який забезпечуватиме достатній рівень кредитних ресурсів для підприємств і значною мірою зменшить негативний вплив банківських ризиків. Механізм управління складається із взаємозалежних елементів, серед яких превентивні, компенсаційні заходи, оцінка ризику кредитування, оцінка кредитоспроможності позичальника. Центр управління банківським ризиком переміщується на початкову стадію взаємин із клієнтом. Перш ніж видавати кредит, банку необхідно визначити, як це узгоджується з його кредитною політикою, з підсумками оцінки ризику на підставі інформації, отриманої від клієнта у формі анкети, пакета документів, необхідних для вирішення питання про кредитування, на основі відомостей, наявних у банку, отриманих від інших кредитних установ, спеціальних агентств і служб.

9. Аналіз платоспроможності позичальника є важливою складовою процесу кредитування. Перелік коефіцієнтів, що рекомендуються методикою, викладеною у Постанові Національного банку України від 6 липня 2000 р. № 279 доцільно доповнити уточненими коефіцієнтами ліквідності, що дозволить точніше визначити фінансове становище позичальника.

10. Для забезпечення цільового використання й своєчасного повернення кредитів процес організації кредитування необхідно доповнити такими етапами: розробка стратегії кредитних операцій та оперативний кредитний моніторинг.

Наступним напрямком у сфері управління кредитним ризиком є розмежування понять «ризик кредитної послуги» й «ризик підприємства-позичальника». Про ризик кредитної послуги свідчить виникнення прострочених платежів, потреба в додатковому кредиті для завершення кредитної угоди, неповне освоєння кредитної лінії. На ризик підприємства вказує негативна інформація про позичальника і його діяльність, відмови кредитування з боку інших банків, банкрутство дочірніх фірм. Оцінка ступеню ризику кредитної послуги проводиться після вивчення порядку погашення боргу, вивчення джерел погашення і здійснюється на основі фінансових коефіцієнтів, збору інформації із зовнішніх джерел, вивчення кредитної історії, аналізу грошового потоку підприємства-позичальника.

Впровадження в практику діяльності комерційних банків і підприємств легкої промисловості механізму управління ризиками кредитування оборотних коштів буде сприяти підвищенню надійності банківської системи України, ефективній роботі підприємств легкої промисловості, задоволенню потреб населення в якісних товарах, наповненню державного бюджету.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

У наукових фахових виданнях:

1. Кулiнич І.М. Опцiони як похiдний фiнансовий iнструмент при керуваннi фiнансовими ризиками // Вiсник КНУТД: Збiрник наукових робот.- 2004. № 4. — С. 92−94.

2. Кулинич И. Н. Управление банковскими рисками как способ повышения платежеспособности банка // Актуальнi проблеми економiки.- 2005. № 1. — С. 60−68.

3. Кулинич И. Н. Форфейтинговые операции как направление использования валютных ресурсов банка // Актуальнi проблеми економiки.- 2005. № 9. — С. 58−64.

4. Кулинич И. Н. Управление рисками как составной элемент финансового менеджмента кредитной организации // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. — Т. 16. — Суми: УАБС НБУ, 2006. — С. 230−233.

5. Кулинич И. Н. Подходы к оценке странового риска в деятельности коммерческого банка // Актуальнi проблеми економiки.- 2006. № 2.-С.22−26.

6. Кулинич И. Н. Управление рисками как составляющая процесса эффективного управления банком // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. — Т. 19. — Суми: УАБС НБУ, 2007. — С. 349−351.

У інших виданнях:

7. Кулинич И. Н. Совершенствование организации процесса управления рисками коммерческого банка // Проблемы и пути повышения конкурентоспособности предприятий: Материалы Всеукраинской научно-практической конференции студентов, аспирантов, молодых ученых. — Севастополь: Из-во СевНТУ, 2005. — С. 215−216.

8. Кулинич И. Н. Минимизация кредитного риска коммерческого банка на основе анализа кредитоспособности ссудозаемщика // Материалы Международной научной конференции студентов, аспирантов, молодых ученых «Ломоносов — 2007», Севастополь, 2007 р. — Севастополь, 2007. — С. 470−472.

9. Кулинич И. Н. Направления регулирования процентного риска коммерческих банков // Проблемы и пути повышения конкурентоспособности предприятий: Материалы Всеукраинской научно-практической конференции студентов, аспирантов, молодых ученых. — Севастополь: Из-во СевНТУ, 2007. — С. 113−115.

АНОТАЦІЯ

Кулінич І.М. Механізм управління ризиками кредитування оборотних коштів підприємств (на прикладі легкої промисловості). — Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 — економіка та управління підприємствами (легка промисловість). — Київський національний університет технологій та дизайну МОН України, Київ, 2008.

У дисертації розглядаються теоретичні, методичні та практичні питання формування ефективного механізму управління ризиками кредитування оборотних коштів підприємств.

Розглянуті види ризиків, що формуються в банківській діяльності у зв’язку із кредитуванням оборотних коштів підприємств, виявлені напрямки підвищення ефективності проведених на підприємствах і в банках превентивних і компенсаційних процедур, обґрунтована необхідність розмежування ризику кредитної послуги й ризику безпосередньо самого підприємства-позичальника.

У роботі запропоновано визначення фінансового потенціалу підприємства-позичальника за допомогою уточнених показників ліквідності, уточнені склад і зміст функцій фінансового менеджменту банку й механізмів їхньої реалізації через об'єднання у функцію керування активами й пасивами завдань по керуванню ліквідністю й керуванню ризиками.

Обґрунтовано необхідність організації системи взаємин банку з підприємством-позичальником у вигляді поетапного процесу, що охоплює весь період кредитних відносин, що дозволить вчасно аналізувати умови комерційної діяльності позичальника й рівень менеджменту.

Розроблено механізм управління кредитуванням комерційними банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості, що поєднує функції оптимізації кредитного портфеля, визначення стратегічного напрямку кредитування, оцінку підприємства-позичальника з врахуванням його кредитоспроможності, цільового використання кредиту й виконань зобов’язань перед банком.

Ключові слова: оцінка ризиків, пов’язаних із кредитуванням підприємств, ризик позичальника, ризик кредитних операцій, спільний ризик банків і підприємств, механізм керування ризиками.

АННОТАЦИЯ

Кулинич И. Н. Механизм управления рисками кредитования оборотных средств предприятий (на примере легкой промышленности). — Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.04 — экономика и управление предприятиями (легкая промышленность). — Киевский национальный университет технологий и дизайна МОН Украины, Киев, 2008.

В диссертации рассматриваются теоретические, методические и практические вопросы формирования эффективного механизма управления рисками кредитования оборотных средств предприятий легкой промышленности.

Рассмотрены виды рисков, формирующиеся в банковской деятельности в связи с кредитованием оборотных средств предприятий, выявлены направления повышения эффективности проводимых на предприятиях и в банках превентивных и компенсационных процедур, обоснована необходимость разграничения риска кредитной услуги и риска непосредственно самого предприятия-заемщика.

Проанализированные факторы, способствующие возникновению рисков кредитования, классифицируются на макроэкономические (общее состояние экономики, активность кредитно-денежной политики Национального банка Украины, уровень конкуренции на товарном и кредитном рынках и т. д.) и микроэкономические (качество кредитной политики банка, стабильность депозитной базы, степень рискованности и прибыльности отдельных видов кредитов и т. д.). Такая двойственность значительно усложняет возможность минимизации негативного влияния кредитных рисков.

Отмечены особенности функционирования легкой промышленности в условиях трансформационной экономики Украины, препятствующие формированию имиджа надежного заемщика.

В работе предложено определение финансового потенциала предприятия-заемщика с помощью уточненных показателей ликвидности, что позволит исключить погрешности при определении платежеспособности предприятия-заемщика, уточнен состав и содержание функций финансового менеджмента банка и механизмов их реализации через объединение в функцию управления активами и пассивами задач по управлению ликвидностью и управлению рисками.

Определена необходимость разграничений понятий «риск кредитной услуги» и «риск предприятия-заемщика». О риске кредитной услуги свидетельствует возникновение просроченных платежей, потребность в дополнительном кредитовании для завершения кредитного соглашения. Негативная информация о предприятии, закрытие его филиалов или дочерних фирм, отказ других банков в предоставлении кредитов свидетельствует о риске предприятия-заемщика.

Обоснована необходимость организации системы взаимоотношений банка с предприятием-заемщиком в виде поэтапного процесса, охватывающего весь период кредитных отношений, что позволит своевременно анализировать условия коммерческой деятельности заемщика и уровень менеджмента.

Разработан механизм управления кредитованием коммерческими банками оборотных средств предприятий легкой промышленности, который объединяет функции оптимизации кредитного портфеля, определение стратегического направления кредитования, оценку предприятия-заемщика с точки зрения его кредитоспособности, целевого использования кредита и исполнений обязательств перед банком.

Ключевые слова: оценка рисков, связанных с кредитованием предприятий, риск заемщика, риск кредитных операций, совместный риск банков и предприятий, механизм управления рисками.

SUMMARY

Kulіnych I.M. Risk management mechanism in working assets crediting on an enterprise (light industry case study) - Manuscript. Thesis in candidacy for a degree of Candidate of Economic Science, specialization — 08.00.04 — enterprise economics and management (light industry). — Kyiv National University of Technologies and Design of Ministry of Education and Science, Kyiv, 2008.