Організація нормованої годівлі тільних корів

Організація нормованої годівлі тільних корів

Вступ Кожна тварина щоденно повинна одержувати певну кількість енергії і поживних речовин для підтримання свого життя, а також на виробництво продукції (молоко, м’ясо, вовна, приріст плода і маси тіла, фізична робота, сім'япродукція в самців тощо). Ця потреба тварин в поживних речовинах встановлена на основі багатьох експериментів і характеризується, як норма годівлі тварин.

Згодовування тваринам недоброякісних кормів з високим вмістом отруйних, шкідливих для організму хімічних речовин, що перевищують гранично допустиму концентрацію, та уражених грибами і бактеріями призводить до тяжких захворювань та отримання продукції низької якості.

Тривала ненормована годівля тварин є шкідливою. Надлишок енергії в раціоні призводить до ожиріння тварин, що негативно позначається не лише на продуктивності, але й на здоров'ї тварин.

Підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин є основним шляхом збільшення виробництва продукції тваринництва, зниження затрат праці і матеріальних ресурсів.

Висока продуктивність тварин і ефективне використання кормів досягається в тих випадках, коли використовуються енергозберігаючі технології вирощування, заготівлі та підготовки кормових засобів до згодовування, контролюється фактична їх поживність та розробляються оптимально-збалансовані системи годівлі тварин, в залежності від фізіологічного стану, рівня продуктивності, віку, живої маси.

Наука годівля — займається розробкою науково обґрунтованих систем організації повноцінної годівлі тварин, птиці, риб, комах.

Розробляються енергозберігаючі технології вирощування, заготівлі та підготовки кормів до використання.

Розділ 1. Огляд літератури корова тільний корм

1.1 Сучасне поняття повноцінної годівлі тільних корів у сухостійний період Годівля сільськогосподарських тварин базується на знаннях хімічного складу кормів, фізіології тварин, перетравності і поживності кормів. Кормами називають продукти, що містять поживні речовини в засвоювальній формі і не впливають шкідливо на організм тварин. Корми мають певний хімічний склад і поживність, які визначають його якість. Основним показником якості корму є його поживність, під якою розуміють комплексний показник, який характеризує властивість корму задовольняти потребу тварин в енергії та поживних речовинах. 1]

Корми оцінюють за загальною енергетичною поживністю — це кормова одиниця, крохмальний еквівалент і ін.; енергетичною поживністю — обмінна енергія, перетравна, чиста енергія; протеїновою поживністю; мінеральною поживністю; вітамінною поживністю.

У нашій країні загальну поживність різних кормів виражають кормовими одиницями. За одну кормову одиницю взято поживність 1 кг вівса середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса.

При формуванні типу корів велике значення має не тільки загальна кількість енергії, використаної при вирощуванні, а й рівень годівлі в окремі періоди розвитку. Як показують дані наукових досліджень і практика передових господарств, особливо сприятливі умови для розвитку спадкових задатків необхідно створювати в період до 12 місяців, а також під час підготовки нетелей до отелення, коли відбувається формування молочної залози та гормональної системи організму. У цей період важливий не стільки рівень годівлі, скільки його повноцінність за вмістом білків, вітамінів і мінеральних речовин. Забезпечення раціонів цими обмежуючими елементами годівлі дає змогу значно підвищити продуктивність тварин, а отже й економічну ефективність вирощування молодняку та ремонту стада.

На розвиток і будову тіла худоби, її відтворну здатність впливає тип годівлі. Міцний, щільний тип конституції найчастіше зустрічається у первісток, яких вирощували на сінних, сінажних та концентратних раціонах. Нещільний тип притаманний тваринам, яким згодовували соковиті корми, ніжний — велику кількість сіна. Крім того, доведено, що у корів, які вирощені на об'ємистих раціонах, вища запліднювальна здатність при першому осіменінні порівняно з коровами, що вирощені на концентратних раціонах. [2]

На основі потреби тварин в енергії і поживних речовинах протягом певного часу, встановлюють норму годівлі. В довідниковій літературі частіше всього норму годівлі подають на одну добу, з врахуванням ваги тварини, віку, фізіологічного стану, продуктивності тощо.

На підставі норм годівлі складають кормові раціони. Кормовим раціоном називають набір певних кормів у відповідній кількості, які згодовуються тваринам, згідно норми годівлі. Кормовий раціон, як і норма годівлі, охоплює певний проміжок часу — добу, декаду, місяць, рік.

За поживністю кормовий раціон повинен обов’язково відповідати нормі годівлі, а також бути достатнім за масою, враховувати певні особливості тварин (масу, вік, рівень продуктивності тощо), наявність певних кормів у господарстві, кліматичні умови тощо.

У виробничих умовах, як правило, раціони складають для групи тварин певної статті, маси, віку та продуктивності, і таку годівлю називають груповою. Для такої годівлі формують більш-менш однорідні групи тварин, визначають норму і складають раціон із розрахунку на середню голову. [3]

Спрямована дія факторів зовнішнього середовища на рівень продуктивності тварин проявляється у повноцінності їх годівлі. Тобто в раціоні є всі поживні та біологічно активні речовини в їх оптимальному співвідношенні згідно з потребами організму. Ці потреби зумовлені статтю, віком, фізіологічним станом, живою масою, особливістю обміну речовин. Тому розроблено норми годівлі, які відображають потребу тварин у поживних речовинах. Під нормою розуміють кількість поживних речовин у раціоні, що забезпечують високу продуктивність тварин при ощадливій витраті кормів, збереженні здоров’я й оптимальному відтворенні худоби.

Годівлю великої рогатої худоби нормують з деталізованими або основними показниками. З урахуванням вимог сучасного промислового тваринництва розроблені деталізовані норми годівлі, що враховують до 30 показників. Проте в практиці раціони складаються за основними показниками нормованої годівлі худоби: кормові одиниці, перетравний протеїн, кальцій, фосфор, суха речовина, каротин. Обов’язково враховують цукро-протеїнове, кислотно-лужне відношення в раціоні та наявність мікроелементів. 4]

Відповідно до питомої ваги окремих кормів у складі раціонів виділяють різні типи годівлі тварин. Наприклад, для дійних корів за кількістю концентратів розрізняють концентратний, напівконцентратний, малоконцентратний і об'ємистий типи годівлі.

Переведення тваринництва на промислову основу висунуло нові вимоги до нормування кормів, що пов’язано з груповим утриманням тварин і повною механізацією виробничих процесів. У зв’язку з цим впроваджується годівля худоби повнораціонними сумішами, які найбільш повно відповідають вимогам щодо одержання високої продуктивності тварин і збереження їх здоров’я.

Складаючи повнораціонні суміші, застосовують деталізовану характеристику кормів. Сучасні норми годівлі враховують потреби тварин в енергії, сухій речовині, сирому і перетравному протеїні, вуглеводах (крохмаль, цукор), сирій клітковині, сирому жирі, макроелементах (кальцій, фосфор, калій, натрій, хлор, магній, сірка), мікроелементах (залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, селен та ін.), каротині, вітамінах (А, Д, Е,). Нормовану годівлю великої рогатої худоби проводять, дотримуючись таких принципів:

* біологічна цінність кормів та вміст поживних речовин у них;

* умови утримання та догляду корів;

* індивідуальні якості тварин, пов’язані з генотипом і станом здоров’я;

* вік корови, жива маса, вгодованість;

* період лактації, підготовка до роздоювання;

* сезон року.

Нормування окремих поживних речовин у раціони проводять із розрахунку на 100 кг живої маси:

* при добовому надої 5 кг — 2,2−2,4 кг, при надої 15 кг

— 2,6−2,8 кг і при надої 25 кг — 3,4−3,5 кг сухої речовини. Якщо тварина має живу масу понад 500 кг на кожні 100 кг додають 0,2 кг сухої речовини;

* кальцію — 4,8 г, фосфору — 4,0 г, кухонної солі - 4,6; магнію — 2,0 г, кальцію — 8,0, сірки — 3,0.

Кількість перетравного протеїну з розрахунку на 1 к.од. має бути 100−120 г, а вміст клітковини — 18−22% за сухою речовиною.

Цукрово-протеїнове співвідношення — 0,8:1,2, а при високих надоях -1,2:1,5.

Оптимальна кількість сирого жиру — 30−40 г на 1 кг сухої речовини. Потреба в макро і мікроелементах також зумовлена продуктивністю і нормується за рівнем надою або на 1 кг молока. При годівлі тварин за раціонами у вигляді суміші підвищується засвоюваність поживних речовин, а це сприяє збільшенню продуктивності.

Принципи нормованої годівлі при груповій та індивідуальній годівлі визначено такі:

1. Індивідуальна годівля здійснюється при прив’язному утриманні і полягає в нормуванні лише концентрованих кормів і частково соковитих та сіна. Роздача кормів здійснюється мобільно за однією нормою.

2. Нормування кормів з урахуванням термінів отелення і фізіологічного стану при груповому утриманні корів. Розміщення тварин окремими виробничими групами, доїння проходить у залі.

3. Визначення загального раціону, розрахованого на середньодобовий надій корів стада та його диференціація для кожної групи.

4. Групи корів формують з максимальною подібністю, щоб потім не проводити їх перегрупування, що знижує продуктивність тварин.

5. Для нормованої годівлі корів стада складається основний і додатковий раціони. Основний раціон одержують усі корови, а додатковий — з урахуванням продуктивності, віку та фізіологічого стану.

6. Кожній групі тварин виділяються норми з урахуванням кормового класу: (І - 3 місяці лактації; ІІ- 3−6 місяців; ІІІ - 7 місяців і до запуску; ІV — корови сухостійні).

7. Контроль продуктивності тварин і коригування раціонів.

Одночасно з проблемою підвищення молочної продуктивності корів у майбутню лактацію виникає інша — збереження здоров’я, отримання приплоду з високою енергією росту. 5]

1.2 Вплив неповноцінної годівлі корів на їх фізіологічний стан та майбутню продуктивність Неповноцінна годівля є одним із основних факторів неінфекційних хвороб. Тому для збереження здоров’я та високої продуктивності тварин забезпечення повноцінної годівлі є першочерговим завданням.

Відомо, що у високопродуктивних корів обмін речовин протікає інтенсивніше, тому забезпечення високого рівня метаболічних процесів в їх організмі неможливо без організації повноцінної годівлі в різні фізіологічні періоди.

Рівень годівлі корів у сухостійний період має бути таким, щоб забезпечити до моменту отелення середню вгодованість тварини. У раціонах сухостійних корів слід максимально включати високоякісне сіно. Якщо його кількість замала забезпечити відповідний рівень годівлі можна додаванням 1−2 кілограмів концентрованих кормів. Це допоможе тварині створити резерв для наступної лактації. 6]

Сухостійний період є найбільш напруженим, оскільки саме в цей період відбувається інтенсивний ріст плода та підготовка організму матері до нової лактації. Недостатнє забезпечення раціону, саме в цей період призводить до порушення метаболічних процесів в організмі тільних тварин, що в свою чергу може призвести до виникнення родових і післяродових ускладнень, а також до зниження молочної продуктивності. У профілактиці цих захворювань велике значення має задоволення повної потреби тварин у перетравному протеїні, вуглеводах, мінеральних речовинах (макроі мікроелементах) та вітамінах.

Протеїн корму має дуже важливе значення для життєдіяльності організму тварини. Він необхідний для синтезу білків тіла, молока. Ферменти, гормони, імунні тіла — це також білки, що виконують каталітичну, регуляторну, захисну та інші функції в організмі.

У разі недостатнього надходження в організм протеїну або незадовільної його якості у тільних корів спричиняє недорозвиток (гіпотрофію) приплоду і зниження його життєдіяльності. У самих тварин — порушується загальний обмін речовин, що призводить до виснаження (внаслідок використання власних білків тіла), дистрофії тканин, а в тяжких випадках — до загибелі. Протеїнове голодування послаблює імунологічну функцію організму. За рахунок посиленої втрати внутрішнього клітинного білка (білка плазми) порушується функція антитілоутворення, послаблюється напруженість поствакционального імунітету.

При надлишку протеїну в раціоні живлення тварин також порушується. Так, якщо раціон містить надмірну кількість кормів, багатих на протеїн, але у дефіциті легко перетравні вуглеводи (зелені корми, коренебульбоплоди та ін.), це може призвести до дуже тяжкого захворювання високопродуктивних молочних корів — ацетонемії (аліментарної токсемії). Розвиток захворювання зумовлюють тривале утримання без моціону й інтенсивне роздоювання. 7]

До біологічно активних речовин (БАР) кормів належать вітаміни, ферменти, гормони. Серед БАР виключно велике значення належить вітамінам, які в тваринному організмі беруть участь у каталітичних реакціях і регуляції всіх життєвих процесів. Нестача в кормах вітамінів, в першу чергу A, C, комплексу B, D тощо та інших БАР, спричиняє важкі порушення життєдіяльності тваринного організму, тому важливо знати їх вміст в кормах.

Ефективна годівля потрібна для підтримання запрограмованого відтворення, а ефективне відтворення — для виконання програми годівлі й одержання високої продуктивності худоби. Порушення відтворної функції, які пов’язані з годівлею, можуть бути первинними і вторинними. Первинні можуть бути викликані повною відсутністю або надлишком окремих поживних речовин у раціоні корів. Вторинні можуть бути зумовлені низькою якістю кормів, неправильною підготовкою їх до згодовування, внесенням надмірної кількості добавок, взаємодіями між кормами, що супроводжуються захворюванням внаслідок низького засвоєння поживних речовин раціону, або недостатнім споживанням енергії корму через малий фронт годівлі та наявність стресових ситуацій. Тривала нестача в раціоні окремих поживних речовин може послабити імунну систему або викликати схильність до захворювань, що можуть призвести до зниження запліднюваності тварин. Так, післяродові ускладнення, пов’язані з годівлею корів у сухостійний період, дають поштовх до зниження відтворної здатності тварин. Ідентифіковано поживні речовини, що мають прямий і опосередкований вплив на відтворну функцію великої рогатої худоби. До них належать: протеїн, мінерали (Ca, Р, Mg, Mn, Сu, Se, I, Co), вітаміни (А, D, Е) і загальне споживання енергії раціону (табл. 1). Забезпечення тварин енергією має найбільший вплив на відтворну функцію. Негативний вплив виявляється і як нестача енергії, і як її надлишок. Недостатнє забезпечення корови енергією має місце зазвичай після отелення: найвища у цей час молочна продуктивність призводить до надмірного навантаження на обмін речовин. За цих умов не виключені такі захворювання, як запалення матки, відсутність тічки, зміни у яєчниках, зниження імунітету тварин, втрати продуктивності. Надмірне забезпечення енергією часто спостерігається у сухостійний період. Жирні корови мають проблеми не тільки при отеленні, під час наступної лактації вони, через втрату апетиту, споживають значно менше корму. При цьому виникає нестача енергії — і корови змушені використовувати свої жирові запаси. Розпад жирових накопичень викликає ацетонемію і пов’язані з нею порушення. Ознакою порушення обміну речовин є різко підвищена жирність молока. [8]

Жири їжі є джерелом незамінних жирних кислот, що мають важливе біологічне значення (лінолева, ліноленова, арахідонова).

При окислюванні жиру виділяється в 2 рази більше енергії ніж при окисленні вуглеводів або білків. У формі жирових відкладень організм створює запаси живильних речовин і ендогенної води. Вміст жиру в кормі високопродуктивних корів має бути не нижче 3−4% т. к в іншому випадку корова буде витрачати резерви організму на утворення молока.

Надмірне надходження жирів (понад 5%) порушує процес травлення у рубці. В процесі жирового і білкового обміну у печінці утворюються проміжні продукти обміну — кетонові тіла. При незбалансованих протеїном, жирами і вуглеводами раціонах може спостерігатися інтенсивне нагромадження кетонових тіл, в наслідок чого розвиваються кетонурія і кетонемія. Це супроводжується порушенням функції центральної нервової системи, виникненням дистрофічних змін у паренхіматозних органах і зниженням резистентності організму.

Вуглеводи — джерело енергії для функціонування мозку: нестача глюкози у крові посилює збудливість клітин головного мозку (емоційні реакції і судоми) та втрати свідомості. Легкозасвоювані вуглеводи тонізують кору головного мозку, знімають її втому. Тому їх постійне вживання є необхідним, але в оптимальних співвідношеннях з полісахаридами. При нестачі глюкози в крові розвивається гальмування кори головного мозку і посилюються емоційні реакції. Залежно від продуктивності, типу та рівня годівлі засвоєння вуглеводів може значно змінюватись. Порушення вуглеводного живлення призводить до виникнення різних захворювань, що пов’язане з особливостями рубцевого травлення у жуйних. Частково вуглеводи в організмі можуть також утворюватися і за рахунок метаболізму білків та жирів і відкладатися у вигляді глікоген в печінці та м’язах. Надмірний їх надлишок іде на утворення жиру.

Крім органічних речовин, життєво необхідними для організму є мінеральні. Тобто макрота мікроелементи. Відсутність або нестача (рідше надлишок) їх у раціонах спричиняє тяжкі розлади обміну речовин і виникнення різних захворювань. Здебільшого останні пов’язані з порушенням обміну найважливіших для організму мікроелементів (кальцію, фосфору, натрію, калію, хлору) і деяких мікроелементів (заліза, йоду, цинку, кобальту, фтору, молібдену тощо). Необхідно враховувати відношення кислотних (P, S, Cl) і лужних (K, Ca, Mg, Na) елементів, що відіграє важливу роль у підтриманні кислотно — лужної рівноваги організму. Перевага тих або інших елементів призводить до розвитку в організмі алкалозу або ацидозу.

У разі недостатнього вмісту в раціонах кальцію і фосфору відмічається розлад діяльності нервової системи та серцевих м’язів, виникають захворювання кісткової тканини, особливо у молодняку і високопродуктивних тварин. Внаслідок дефіциту цих елементів у кормах порушується утворення кісткової тканини у молодих тварин виникають захворювання на рахіт, а у дорослих — на остеомаляцію (демінералізація організму, зокрема кісток). Остеомаляція частіше спостерігається під час вагітності та лактації дорослих тварин. Зумовлює розвиток цих захворювань нестача вітаміну Д та ультрафіолетових променів.

Важливу роль у життєдіяльності тварин відіграють натрій і хлор. Вони необхідні, передусім, для підтримання осмотичного тиску в організмі. Ці елементи входять до складу кухонної солі (NaCl), яку обов’язково вводять в раціон. Нестача їх призводить до порушення осмотичних процесів, обміну речовин, погіршення апетиту і зниження продуктивності тварин. Особливо потрібні натрій і хлор для високопродуктивних корів, тому що багато цих лементів виділяється з потом і молоком. Згідно зоотехнічних норм, для сухостійних корів у раціон додають 40 — 80г/добу кухонної солі. Надлишок NaCl в організмі може спричинити отруєння.

Дуже важлива роль в організмі заліза. Воно бере активну участь в окислювальновідновних процесах, синтезі молекул гемоглобіну крові та багатьох ферментів. Здебільшого залізо перебуває в організмі у сполуках із білками (гемоглобіну, феритину, міоглобіну та ін.).

Повноцінний раціон повинен обов’язково містити вітаміни. Це складні органічні сполуки із високою біологічною активністю у регуляції процесів обміну речовин в організмі. У результаті їх нестачі у раціонах внаслідок порушення обміну речовин розвиваються гіповітамінози, які супроводжуються хворобливим станом, сповільненням росту, порушенням відтворних функцій, зниженням продуктивності, а також послабленням опірності організму проти різних захворювань. 9]

1.3 Еколого-зоотехнічні вимоги до якості кормів Питання раціонального використання кормів в умовах інтенсивного виробництва мають велике значення. Різні корма неодинаково задовільняють потреби тварин в поживних і біологічно активних речовинах. Зоотехнічна і економічна ефективність корму тим вище, чим він більше відповідає по своїм фізико-механічним властивостям і змісту поживних речовин потребам тварин.

Під якістю корму розуміють його здатність задовольняти потреби сільськогосподарських тварин у життєво — необхідних речовинах та забезпечити процеси обміну речовин в організмі.

Методи оцінки якості кормів умовно поділяють на органолептичні, фізико — хімічні та ветеринарно — біологічні. Якість кормів контролюється з часу їх заготівлі до поїдання тваринами. Грубі, концентровані, соковиті та інші корми оцінюють за середньою пробою, яку беруть від кожної партії.

Але в широкій виробничій практиці про якість кормів в основному судять по (кольору, запаху, консистенції, наявності признакам порчі і т.д.), — між тим, ці показники характеризують тільки доброякісність корму, придатність його до поїдання.

При зоотехнічній оцінці поряд з доброякісністю необхідно враховувати наявність в кормі наявних йому властивостей поживності (енергії, протеїну, вуглеводів, мінеральних речовин і вітамінів), необхідних для тварини, і відсутність антипоживних речовин, знижуючих корисну дію поживних речовин в процесі їх обміну.

За останні 15−20 років зоотехнічна наука збагатилась новими даними про потребу тварин в поживних речовинах, участі їх в обміні речовин і ефективності використання для утворення продукції. На основі цього розроблені і застосовані в практиці деталізовані норми харчування тварин, враховуючих 25−30 показників поживності.

З сучасної точки зору для описання властивостей кормів, їх хімічної характеристики і поживності необхідно знати зміст в кормах сухих речовин, енергії, золи (в її складі макроі мікроелементів), протеїну, жирів і жирних кислот, вуглеводів (клітчатки, цукру, крохмалю), вітамінів і амінокислот. На основі цих показників визначені і норми потреб тварин в поживних речовинах.

З підвищенням інтенсивності тваринництва і рівня продуктивності число контрольованих показників поживності буде розширюватись, а вимоги до кормів підвищуватись.

В числі основних факторів, визначаючих поживну цінність кормів, на перше місце повинно бути поставлено вміст в них доступної енергії (кормові одиниці чи енергетичні кормові одиниці). При цьому чим вище продуктивність тварин, тим повинна бути вища концентрація доступної енергії в сухій речовині корму.

Сіно отримують висушуванням трави до вологості 14−17%. При цьому висушування повинно бути проведено так, щоб сіно вийшло зеленого кольору, з гарним ароматом, без пилу і цвілі, з мінімальними втратами листя і суцвіть. Якщо вологість сіна підвищена, то в ньому розвивається цвіль, що призводить до псування корму. У період висушування трави відбуваються неминучі втрати поживних речовин, які можна звести до мінімуму.

Висушування трави в природних умовах є складним біохімічним процесом, у якому виділяють два періоди:

1) період так званого голодного обміну, коли клітини скошених рослин ще живуть, і 2) період після відмирання рослинних клітин.

Сінаж за фізичними властивостями займає проміжне місце між грубими і соковитими кормами. Зелена маса під час приготування сінажу консервується завдяки її фізіологічної сухості. В результаті утворюється прісний корм (рН = 5), який за кольором, запахом і смаком нагадує свіжо приготовлене вологе сіно доброї якості.

Найбільш раціональним і технічно легко здійснюваним способом підготовки сінажу до згодовування є його змішування з гранульованими комбікормами і роздача такої суміші худобі транспортерами.

Силосуванням називають процес консервування зелених рослин, основою якого є молочнокисле бродіння. Заготівля силосу залежить від цілої низки чинників, правильне керування якими є гарантом його якості. Біологічні основи силосування полягають у спрямуванні процесів консервування в бік розвитку корисної мікрофлори та запобіганні діям шкідливих мікроорганізмів, які погіршують якість силосу. Свіжоскошена рослинна сировина має велику кількість різноманітних мікроорганізмів, які готові вступити в дію. Основним завданням силосування є забезпечення розвитку найбільш бажаних молочнокислих бактерій, які перетворюють цукор на молочну кислоту та підкислюють силосовану масу, тим самим консервуючи її. Проте, лише стримуючи діяльність шкідливих мікроорганізмів, можна водночас стимулювати розвиток корисних. Цей процес регульований, якщо знати особливості розвитку мікроорганізмів. Він залежить передусім від наявності кисню. Щодо кисневого середовища мікроорганізми поділяють на три групи. Розглянувши класифікацію мікроорганізмів, розуміємо необхідність якісного трамбування зеленої маси в силосні траншеї з першого дня заготівлі силосу. Гнильні бактерії та плісняві гриби — це ті мікроорганізми, що гальмують, а подеколи й зовсім припиняють утворення молочної кислоти через здатність розщеплювати вуглеводи. Одночасно вони призводять до розщеплення білків у силосованій масі. Отже, якісним трамбуванням зеленої маси в траншеях та ізоляцією її від зовнішнього середовища можна виключити дію цих двох шкідливих мікроорганізмів. За Державним стандартом, вміст масляної кислоти у силосі І—ІІІ класів не повинен перевищувати 0,1—0,3%. Шкодочинність маслянокислих бактерій полягає в розщепленні вуглеводів і навіть уже утвореної молочної кислоти та білків, що супроводжується зниженням кислотності. Слід зазначити, що основою для запобігання розвитку маслянокислих бактерій є швидке підкислення силосованої маси до рН 4,0—4,2, яке виключає дію маслянокислих бактерій. У силосованій масі міститься також значна кількість дріжджових грибів, які зброджують вуглеводи до спиртів та вуглекислоти. Через те, що дріжджі розвиваються, так само як і молочнокислі бактерії, у кисневому та безкисневому середовищі, призупинити їхню дію можна якісним ущільненням та герметизацією маси і, головне, — не допустити вивільнення і потрапляння клітинного соку на дно траншеї. Першим чинником, що впливає на якість силосу, є правильний добір вихідної сировини для силосування. Критеріями тут слугують хімічний склад і насамперед вміст цукрів у рослині. Наукові основи силосування, розроблені А. Зубриліним, грунтуються на теорії цукрового мінімуму. Цукровий мінімум — це мінімальна кількість цукрів, потрібна для утворення такої кількості молочної кислоти, яка забезпечує зміщення показника рН (кислотності) до межі 4,0−4,2, за якої зелена маса добре консервується, а шкідлива мікрофлора практично не діє. Залежно від співвідношення фактичного вмісту цукру та його необхідного мінімуму всі рослини (за А. Зубриліним) згруповано в три основні групи: легкосилосовані, важкосилосовані та несилосовані. До легкосилосованих належать рослини з вмістом цукрів в 1,7 раза більшим за ту мінімальну кількість, яка потрібна для забезпечення оптимальної кислотності. До групи важкосилосованих — рослини, величина цукрового мінімуму яких перевищує фактичний вміст цукру, але наближена до мінімальної його кількості. До несилосованих належать рослини, вміст цукрів у яких є недостатнім для створення оптимального кислотного середовища.

Коренебульбоплоди відрізняються високою вологістю (від 70 до 90%). Органічна частина їх складається переважно з без азотистих екстрактивних речовин — легко перетравних цукрів, крохмалю; клітковини і протеїну в них дуже мало. Кальцію і фосфору в них мало.

Їх оцінюють органолептичними та хімічними методами. Важливо контролювати в коренеплодах вміст нітратів, а в картоплі - відсутність соланіну.

Зернові корми багаті легко перетравними поживними речовинами і характеризуються високою енергетичною цінністю, тому їх називають концентрованими. За хімічним складом зернові корми підрозділяють на багаті вуглеводами: зерна злакових (кукурудза, ячмінь, овес, жито, просо та ін.). Зернові корми служать незамінним джерелом вітамінного комплексу В, містять вітаміни Е і К, але бідні каротином.

Свіже зерно має гладеньку поверхню, певний блиск, колір. Доброякісне зерно добре виповнене, достигле, ціле, з допустимими домішками сміття. В тому числі шкідливими не більше 1%, незаражене коморними шкідниками, без гнилих, пліснявих і порослих зерен, з вологістю не вище 14%.

Зерно сумнівної якості може бути невеликою мірою уражене грибами і бактеріальними захворюваннями, з домішками сміття, містити гнилі і порослі зерна, вологістю понад 16%. Перед згодовуванням його провітрюють, а в разі потреби промивають, сушать і пропарюють.

Не придатне для згодовування зерно дуже уражене пліснявою і грибними захворюваннями, гниле — чорного кольору, заражене комірними шкідниками, в ньому більше за допустимі норми мінеральних і шкідливих домішок.

За кислотністю зерна визначають його свіжість. Граничними її величинами є такі: 3,5 — 4,5 — початок псування; 5,5 — зерно не підлягає тривалому зберіганню; 7,5 — не витримує зберігання; 9,5 — зерно зіпсоване. 10]

1.4 Симптоми та профілактика отруєнь корів сечовиною, мінеральними добривами, пестицидами, гербіцидами, нітратами, нітритами та отруйними рослинами На сучасному етапі розвитку сільського господарства стали досить популярними різні хімічні речовини. Для боротьби з шкідниками, бур’янами використовують пестициди, для покращення родючості неорганічні добрива. Все це в свою чергу може потрапити до організму тварини та спричинити отруєння. 11]

Пестициди (від лат. pestis — зараза, caedo — вбиваю) — хімікати, використовуються в сільському господарстві і садівництві для боротьби зі шкідниками (шкідливими або небажаними мікроорганізмами, рослинами і тваринами). Хімічна сполука, яка використовується для захисту рослин, сільськогосподарських продуктів і боротьби з переносниками небезпечних захворювань.

Розповсюдження пестицидів у навколишньому середовищі відбувається як фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб — розсіювання з допомогою вітру в атмосфері та поширення через водотоки. Другий — перенесення живими організмами по шляху харчування. Із просуванням організмів до вищих ланок харчового ланцюга концентрації шкідливих речовин зростають, нагромаджуючись у внутрішніх органах, переважно в печінці та нирках.

Існує декілька класифікацій пестицидів. До найпоширеніших прийнято відносити виробничу, хімічну та гігієнічну.

Відповідно до хімічної класифікації (або за походженням) пестициди поділяються на хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні, похідні оцтової і масляної кислот та органолу, ціанисті сполуки, препарати кальцію, миш’яку та сірки, алкалоїди тощо.

Отруєння тварин хлорорганічними сполуками виникає при забороненому використанні ХОС для обробки тварин, захисту рослин, протруєння насіння з подальшим його згодовуванням. Токсикоз можливий при доступі тварин до складів зберігання пестицидів.

Отруєння може бути хронічним та гострим. При хронічному отруєнні спостерігається пожовтіння слизових оболонок, зміна апетиту, проноси, пригнічений стан, схуднення. У корів зменшується активність ферментів, збільшується вміст загального білка крові та білірубіну. Симптомами гострого отруєння є прискорене дихання, надмірне слиновиділення, збудження, що змінюється пригніченням, судоми та носова кровотеча, атонія і гіпотонія рубця. Отруйною є доза в 500 мг/кг.

Для того щоб уникнути отруєнь потрібно суворо контролювати зберігання ядів та добрив, ретельно слідкувати за дотриманням технології їх використання, не випасати худобу в місцях оброблених пестицидами, хлоровмісними речовинами та добривами, контролювати їх вміст в кормі тварин.

Частіше всього отруєння спостерігається при згодовуванні тваринам коренеплодів. Нітратно — нітритні отруєння у ВРХ спостерігаються при згодовуванні буряка і бурякової ботвини, вирощених на грунтах з великою кількістю азотних добрив.

У великої рогатої худоби клінічні ознаки отруєння розпочинаються з втрати апетиту. Температура тіла нормальна, навіть може бути зниженою. Відмічають загальну слабкість, ціаноз видимих слизових оболонок, прискорення пульсу і дихання. Пульс слабкий, кров’яний тиск знижений. З’являються порушення координації рухів, біль в ділянці черевної стінки, пронос, фібрилярне тремтіння м’язів (спостерігаються конвульсії, коматозний стан).

Профілактикою є перевірка кормів на вміст нітратів і нітритів. Суворе дотримання правил підготовки коренеплодів та інших кормів до згодовування, ведення роз’яснювальної роботи серед тваринників.

Сечовина або карбамід — CO (NH2)2, білі кристали, добре розчинні у воді. Карбамід використовується в сільському господарстві як висококонцентроване азотне добриво і як добавка до корму жуйних тварин.

Сечовина нешкідлива за певних умов згодовування. Її дають тваринам тільки при недоліку перетравного протеїну та забезпеченості раціону легкоперетравними вуглеводами.

Сечовину слід ретельно перемішувати з кормом. У сухих кормах сечовини повинно бути не більше 4%. У силос додають (обприскують) слабкий розчин сечовини. Сечовиною можна замінити до 20% протеїну раціону, особливо при силосному типі годівлі. Найбільш безпечні способи використання карбаміду — внесення його в масу силосу при закладці силосу або в комбікорм на заводах. Отруєння сечовиною відбувається зазвичай при згодовуванні її тваринам вище граничних норм. У результаті утворюється велика кількість аміаку, який не може повністю використовуватися мікрофлорою рубця. Надмірна аміак всмоктується в кров, що призводить до отруєння. Ознаки отруєння проявляються через 30−60 хвилин. При цьому тварина відмовляється від корму, у неї з’являються пінисті виділення з рота, фібрилярне м’язове тремтіння, знижується температура тіла, дихання стає поверхневим, частішає пульс до 100−150 ударів за хвилину. У окремих тварин відзначається атонія і тимпания рубця. Потім наступають судоми мускулатури всього тіла. Дотики до шкіри і шум посилюють судоми. У гострих випадках смерть настає через 2−3 години в результаті паралічу судинного центру та загального венозного застою.

Сечовина може отруювати тварин, якщо рівень аміаку в рубці зростає й занадто багато аміаку потрапляє у кров. Це змінює рН крові й погіршує здатність крові переносити кисень до тканин. Тварина гине від гіпоксії.

З метою профілактики отруєнь необхідно враховувати не тільки загальну кількість добової даванки сечовини, а й відношення білкових, мінеральних, вуглеводних компонентів корму, вік тварин, стан вагітності, лактації.

Гербіциди — хімічні препарати (або їхні композиції), що використовуються для боротьби з небажаною рослинністю. Широке застосування цих речовин у сільському господарстві привело до істотного збільшення врожаїв. Однак в разі невмілого чи надмірного використання призводить до забруднення ґрунту і води, що, у свою чергу, викликає загибель птахів і тварин, і навіть створює загрозу здоров’ю людини.

Для гострих отруєнь тварин характерні переважно пригнічення рухової активності, втрата апетиту тощо.

Усі корми, що містять певну кількість гербіцидів не придатні для годівлі.

Не менше уваги потрібно приділити ботанічному складу пасовища чи корму адже в них можуть бути отруйні рослини.

Відомо 273 види шкідливих і отруйних рослин, які зустрічаються в травостої пасовищ, в сіні (вони не втрачають своєї отруйності при висушуванні). Найчастіше отруйні рослини ростуть на кислих грунтах, сирих, заболочених лугах і пасовищах. Отруєння викликає і зернофураж, засмічений насінням отруйних рослин.

Навесні велику небезпеку представляють рослини із сімейства лютикових, зонтичних, орхідних та осіннікових, а влітку, під час посухи, — молочайникових, ласточних, кутрових та ін.

Отруйність рослин обумовлюється наявністю в них отруйних речовин. Найбільш часто зустрічаються і найбільш повно вивчені такі речовини рослин: алкалоїди, глікозиди.

Для отруєння характерні: раптовість захворювання після зміни пасовищ або корму, масовість захворювань тварин при однакових клінічних ознаках і патологоана-томіческіх змінах. Захворювання припиниться, якщо змінити пасовище або виключити з раціону підозрілий корм.

Радикальним заходом у ліквідації отруйних рослин на пасовищах і луках є знищення їх шляхом скошування. 12]

1.5 Симптоми та профілактика отруєнь корів кормами ураженими грибами, бактеріями та кормовими шкідниками При неправильному вирощуванні, заготівлі та зберіганні кормів вони вражаються шкідниками, грибками, бактеріями.

Мікроскопічні гриби належать до групи мікроорганизмів, які вражають в основному рослини у процесі їхньої вегетації та зберігання. Деякі види мікроскопічних грибів, які паразитують на рослинах, утворюють високотоксичні метаболіти — мікотоксини.

Випадки захворювання людини та тварин, пов’язані із вживанням у їжу або корм зерна або грубих кормів, уражених мікроскопічними грибами відомі давно, але виділення мікотоксинів, продукуюємих грибами та розшифровка їхньої хімічної структури були здійснені тільки у 60…70-ті роки минулого сторіччя. 4]

У наш час відомо багато мікотоксикозів: аспергілотоксикози, дендродохіотоксикози, клавіцепстоксикози, міротециотоксикози, мукоротоксикози, пєніциліотоксикози, стахіботріотоксикози, фузаріотоксикози та інші. Патогенез усіх токсикозів вивчений недостатньо, чим і пояснюється відсутність ефективних антидотів.

Економічний збиток від мікотоксикозів може сягати значних величин. Збитки при цьому визначаються сукупністю ряда факторів:

— зниження продуктивності тварин;

— витрати на профілактику токсикозів та лікування хворих тварин;

— вибраковування кормів.

Економічні збитки переростають у велику соціальну проблему.

За хімічною будовою мікотоксини — це ароматичні поліциклічні сполуки з молекулярною масою в межах 200−400, у складі яких є вуглець, водень та кисень.

Більшість мікотоксинів не руйнується при звичайній кулінарній та технологічній обробці забруднених ними харчових продуктів. Про кількість їх видів та розповсюдженість свідчить перелік відомих токсикозів. Так, гриби роду Aspergilus продукують афлатоксини B1, B2, G1, G2, M1, M2, стеригматоцистин, охратоксини А, В, С, фумітриморгини, А та В, триптоквивалін, фумітоксини A, B, C, D, терротриеми, А та В, цитохалазин Е. Вказані мікотоксини продукуються при розмноженні грибів на таких природних субстратах, як арахіс, кукурудза, бобові, насіння бавовни, горіхи, фрукти, овочі, спеції, фураж, сири, зернові, рис, силос. Вказаним мікотоксинам притаманна гепатотоксична, канцерогенна, мутагенна, тератогенна, імунодепресивна, нефротоксична та капіляротоксична дія.

Гриби роду Penicillium продукують токсичні речовини пенітреми A, B, C, D, E, веррукулоген, янтитреми А. В та С, паксилін, лютеоскирин, циклохлоротин, ісландітоксин, еритроскирин, руголозин, цитреовіридин, цитринин, патулін, пеніцилова кислота, PR-токсин, рокфортин, мікофенолова кислота, циклопіазонова кислота, рубратоксин, А та В, секалонова кислота D.

Субстратами вказаних грибів є насіння бавовни та сояшника, сири, яблука, пасовищні трави, рис, сорго, пшениця, бобові, арахіс, перець, ячмінь, овес, жито, різні фрукти, овочі та продукти їх переробки (соки, пюре, джеми та компоти), фураж, кукурудза, арахіс.

Широке розповсюдження та швидке накопичення мікотоксинів у субстратах пояснюється тим, що вони утворюються у ланцюгу послідовних ферментних реакцій з відносно невеликого числа хімічно простих проміжних продуктів основного метаболізму, а саме ацетата, малоната, меквалата та амінокислот.

Ріжки — це паразитичний гриб, що розвивається на житі, часом на пшениці та інших злаках. Під час цвітіння жита спори гриба заносяться вітром на зав’язь квітки, де вони проростають у міцелій. На міцели утворюється значна кількість конідієносців. Конідії, що утворюються при цьому, містяться в солодкій, трохи липкій речовині — медяній росі. Спиваючи медяну росу, комахи переносять конідії на квітки здорових рослин. Пізніше на цих рослинах замість насіння з ураженої зав’язі розростається склероцій (ріжок), що складається з міцно сплетених гіфів гриба.

При отруєннях в тварин запалюється шлунково-кишковий тракт, спостерігаються розлади психіки та аборти.

Щоб запобігти поширенню іржистих грибів, сажків та ріжків, здійснюють заходи боротьби: проводять раннє підкошування уражених рослин та їх знищення, ретельне очищення та протруювання зерна перед сівбою, дезинфекцію сховищ, тари й збиральних машин, відбір стійкіших сортів культур до ураження цими грибами. 13]

Клінічна картина отруєнь стафілококовим токсином характеризується коротким інкубаційним періодом — у середньому 2−4 год, по закінченні якого в потерпілих з’являються нудота, блювота, різкі болі в області шлунку і понос. Температура звичайно не підвищується, а іноді навіть відзначається її зниження. Видужання ж, незважаючи на зовнішню вагу захворювання, звичайно настає протягом першої доби.

При заготівлі силосу забрудненого землею, а також при заготівлі зерна (якщо воно спресоване) в цих продуктах розвивається дуже небезпечний збудник ботулізму.

Збудник — рухома грампозитивна, виключно анаеробна спороутворююча бактерія Clostridium botulinum. В мазках має вигляд паличок із закругленими кінцями, розташованих безладними скупченнями або невеликими ланцюжками. У несприятливих умовах утворює субтермінальні і термінальні спори, у вигляді яких і зберігається в навколишньому середовищі. У висушеному стані спори можуть зберігати життєздатність десятиліттями.

Ботулізм — гостре токсико-інфекційне захворювання, пов’язане з вживанням в їжу продуктів, що містять токсин Clostridium botulinum і самих збудників. Характерно розвиток парезів і паралічів мускулатури у зв’язку з блокадою токсином виділення ацетилхоліну в нервових синапсах.

Також з кормами (особливо тваринного походження) поширюються збудники різних інфекційних хвороб (сап, туберкульоз, сибірка). Щоб запобігти поширенню цих хвороб потрібно ізольовувати хворих тварин, не допускати їх до загального корму чи кормових столів. Стежити що б корми не забруднювали комірні шкідники, бродячі тварини, птахи так як вони можуть бути перенощиками хвороби. Якщо у вас є підозри на забруднення корму, згодовування можливе тільки після спеціальної обробки. 14]

Розділ 2. Спеціальна частина

2.1 Технологія заготівлі, кормова характеристика кормів для тільних кормів Тваринам потрібно згодовувати тільки якісні корми.

Методи оцінки якості кормів умовно поділяють на органолептичні, фізико — хімічні та ветеринарно — біологічні. Якість кормів контролюється з часу їх заготівлі до поїдання тваринами. Грубі, концентровані, соковиті та інші корми оцінюють за середньою пробою, яку беруть від кожної партії.

Але в широкій виробничій практиці про якість кормів в основному судять по (кольору, запаху, консистенції, наявності признакам порчі і т.д.), — між тим, ці показники характеризують тільки доброякісність корму, придатність його до поїдання.

При зоотехнічній оцінці поряд з доброякісністю необхідно враховувати наявність в кормі наявних йому властивостей поживності (енергії, протеїну, вуглеводів, мінеральних речовин і вітамінів), необхідних для тварини, і відсутність антипоживних речовин, знижуючих корисну дію поживних речовин в процесі їх обміну.

За останні 15−20 років зоотехнічна наука збагатилась новими даними про потребу тварин в поживних речовинах, участі їх в обміні речовин і ефективності використання для утворення продукції. На основі цього розроблені і застосовані в практиці деталізовані норми харчування тварин, враховуючих 25−30 показників поживності.

З сучасної точки зору для описання властивостей кормів, їх хімічної характеристики і поживності необхідно знати зміст в кормах сухих речовин, енергії, золи (в її складі макроі мікроелементів), протеїну, жирів і жирних кислот, вуглеводів (клітчатки, цукру, крохмалю), вітамінів і амінокислот. На основі цих показників визначені і норми потреб тварин в поживних речовинах.

З підвищенням інтенсивності тваринництва і рівня продуктивності число контрольованих показників поживності буде розширюватись, а вимоги до кормів підвищуватись.

В числі основних факторів, визначаючих поживну цінність кормів, на перше місце повинно бути поставлено вміст в них доступної енергії (кормові одиниці чи енергетичні кормові одиниці). При цьому чим вище продуктивність тварин, тим повинна бути вища концентрація доступної енергії в сухій речовині корму.

Сіно отримують висушуванням трави до вологості 14−17%. При цьому висушування повинно бути проведено так, щоб сіно вийшло зеленого кольору, з гарним ароматом, без пилу і цвілі, з мінімальними втратами листя і суцвіть. Якщо вологість сіна підвищена, то в ньому розвивається цвіль, що призводить до псування корму. У період висушування трави відбуваються неминучі втрати поживних речовин, які можна звести до мінімуму.

Висушування трави в природних умовах є складним біохімічним процесом, у якому виділяють два періоди:

1) період так званого голодного обміну, коли клітини скошених рослин ще живуть, і 2) період після відмирання рослинних клітин.

Сінаж за фізичними властивостями займає проміжне місце між грубими і соковитими кормами. Зелена маса під час приготування сінажу консервується завдяки її фізіологічної сухості. В результаті утворюється прісний корм (рН = 5), який за кольором, запахом і смаком нагадує свіжо приготовлене вологе сіно доброї якості.

Найбільш раціональним і технічно легко здійснюваним способом підготовки сінажу до згодовування є його змішування з гранульованими комбікормами і роздача такої суміші худобі транспортерами.

Силосуванням називають процес консервування зелених рослин, основою якого є молочнокисле бродіння. Заготівля силосу залежить від цілої низки чинників, правильне керування якими є гарантом його якості. Біологічні основи силосування полягають у спрямуванні процесів консервування в бік розвитку корисної мікрофлори та запобіганні діям шкідливих мікроорганізмів, які погіршують якість силосу. Свіжоскошена рослинна сировина має велику кількість різноманітних мікроорганізмів, які готові вступити в дію. Основним завданням силосування є забезпечення розвитку найбільш бажаних молочнокислих бактерій, які перетворюють цукор на молочну кислоту та підкислюють силосовану масу, тим самим консервуючи її. Проте, лише стримуючи діяльність шкідливих мікроорганізмів, можна водночас стимулювати розвиток корисних. Цей процес регульований, якщо знати особливості розвитку мікроорганізмів. Він залежить передусім від наявності кисню. Щодо кисневого середовища мікроорганізми поділяють на три групи. Розглянувши класифікацію мікроорганізмів, розуміємо необхідність якісного трамбування зеленої маси в силосні траншеї з першого дня заготівлі силосу. Гнильні бактерії та плісняві гриби — це ті мікроорганізми, що гальмують, а подеколи й зовсім припиняють утворення молочної кислоти через здатність розщеплювати вуглеводи. Одночасно вони призводять до розщеплення білків у силосованій масі. Отже, якісним трамбуванням зеленої маси в траншеях та ізоляцією її від зовнішнього середовища можна виключити дію цих двох шкідливих мікроорганізмів. За Державним стандартом, вміст масляної кислоти у силосі І—ІІІ класів не повинен перевищувати 0,1—0,3%. Шкодочинність маслянокислих бактерій полягає в розщепленні вуглеводів і навіть уже утвореної молочної кислоти та білків, що супроводжується зниженням кислотності. Слід зазначити, що основою для запобігання розвитку маслянокислих бактерій є швидке підкислення силосованої маси до рН 4,0—4,2, яке виключає дію маслянокислих бактерій. У силосованій масі міститься також значна кількість дріжджових грибів, які зброджують вуглеводи до спиртів та вуглекислоти. Через те, що дріжджі розвиваються, так само як і молочнокислі бактерії, у кисневому та безкисневому середовищі, призупинити їхню дію можна якісним ущільненням та герметизацією маси і, головне, — не допустити вивільнення і потрапляння клітинного соку на дно траншеї. Першим чинником, що впливає на якість силосу, є правильний добір вихідної сировини для силосування. Критеріями тут слугують хімічний склад і насамперед вміст цукрів у рослині. Наукові основи силосування, розроблені А. Зубриліним, грунтуються на теорії цукрового мінімуму. Цукровий мінімум — це мінімальна кількість цукрів, потрібна для утворення такої кількості молочної кислоти, яка забезпечує зміщення показника рН (кислотності) до межі 4,0−4,2, за якої зелена маса добре консервується, а шкідлива мікрофлора практично не діє. Залежно від співвідношення фактичного вмісту цукру та його необхідного мінімуму всі рослини (за А. Зубриліним) згруповано в три основні групи: легкосилосовані, важкосилосовані та несилосовані. До легкосилосованих належать рослини з вмістом цукрів в 1,7 раза більшим за ту мінімальну кількість, яка потрібна для забезпечення оптимальної кислотності. До групи важкосилосованих — рослини, величина цукрового мінімуму яких перевищує фактичний вміст цукру, але наближена до мінімальної його кількості. До несилосованих належать рослини, вміст цукрів у яких є недостатнім для створення оптимального кислотного середовища.

Коренебульбоплоди відрізняються високою вологістю (від 70 до 90%). Органічна частина їх складається переважно з без азотистих екстрактивних речовин — легко перетравних цукрів, крохмалю; клітковини і протеїну в них дуже мало. Кальцію і фосфору в них мало.

Їх оцінюють органолептичними та хімічними методами. Важливо контролювати в коренеплодах вміст нітратів, а в картоплі - відсутність соланіну.

Зернові корми багаті легко перетравними поживними речовинами і характеризуються високою енергетичною цінністю, тому їх називають концентрованими. За хімічним складом зернові корми підрозділяють на багаті вуглеводами: зерна злакових (кукурудза, ячмінь, овес, жито, просо та ін.). Зернові корми служать незамінним джерелом вітамінного комплексу В, містять вітаміни Е і К, але бідні каротином.

Свіже зерно має гладеньку поверхню, певний блиск, колір. Доброякісне зерно добре виповнене, достигле, ціле, з допустимими домішками сміття. В тому числі шкідливими не більше 1%, незаражене комірними шкідниками, без гнилих, пліснявих і порослих зерен, з вологістю не вище 14%.

Зерно сумнівної якості може бути невеликою мірою уражене грибами і бактеріальними захворюваннями, з домішками сміття, містити гнилі і порослі зерна, вологістю понад 16%. Перед згодовуванням його провітрюють, а в разі потреби промивають, сушать і пропарюють.

Не придатне для згодовування зерно дуже уражене пліснявою і грибними захворюваннями, гниле — чорного кольору, заражене комірними шкідниками, в ньому більше за допустимі норми мінеральних і шкідливих домішок.

За кислотністю зерна визначають його свіжість. Граничними її величинами є такі: 3,5 — 4,5 — початок псування; 5,5 — зерно не підлягає тривалому зберіганню; 7,5 — не витримує зберігання; 9,5 — зерно зіпсоване. 10]