Вирощування рибопосадкового матеріалу на прикладі ВАТ «Лебединська РМС»

Курсова робота

на тему: Вирощування рибопосадкового матеріалу на прикладі ВАТ «Лебединська РМС»

Зміст Вступ

1. Рибоводно-біологічна характеристика об'єктів аквакультури

2. Обґрунтування вибору місця спорудження господарства

2.1 Місце розташування дільниці та природні умови

2.2 Рибогосподарська, гідрологічна та гідрохімічна характеристика джерела водопостачання

2.3 Обґрунтування вибору типу господарства та місця його спорудження

3. Опис технологічного процесу та його механізація

4. Годівля об'єктів індустріального вирощування та інші заходи інтенсифікації

5. Профілактичні заходи

6. Охорона природи

7. Охорона праці та техніка безпеки

8. Рибоводно-біологічні нормативи

9. Розрахункова частина

9.1 Рибоводні розрахунки (потреби в плідниках та інших різновікових групах об'єктів культивування)

9.2 Розрахунки потреб кормів, органічних та мінеральних добрив

9.3 Економічна частина Список літератури

Вступ аквакультура вирощування рибоводний корм Обґрунтований вибір оптимальних технологій вирощування — один із важливих факторів підвищення економічної ефективності рибного господарства. Основним напрямом інтенсифікації розвитку ставового рибного господарства є створення й постійне підтримання належних умов для природного відтворення рибних запасів у внутрішніх водоймах, поліпшення природного складу рибної фауни, проведення селекційно-племінної роботи, застосування організаційних і технічних засобів нарощування вилову риби, її транспортування, зберігання, промислової переробки та збуту при зниженні собівартості і підвищенні ефективності виробництва рибопродукції [1, 2].

Традиційна форма ставового рибництва побудована на розведені коропа, який володіє високими продуційними можливостями, широким спектром споживання кормів і ефективно використовує штучні корми. Оптимальні щільності посадки коропа в полікультурі, в поєднанні з інтенсивною годівлею риби комбікормом і удобрюванням ставів, є основними заходами підвищення рибопродуктивності ставів.

1. Рибоводно-біологічна характеристика об'єктів аквакультури Тривалий час основним об'єктом ставової полікультури в Україні та багатьох зарубіжних країнах виступає короп. Українці віддають перевагу коропу, як традиційній столовій рибі з високими харчовими якостями і, що дуже важливо у ринкових умовах, харчовому продукту, який має стабільний попит і доступну ціну для масового споживача.

Біологія коропа з усіх представників ставової полікультури вивчена найбільш досконало [5, 6]. Це теплолюбна риба, оптимум температури води для якої лежить у межах 20 — 29 оС. Короп має потенційну здатність до швидкого росту, невибагливий до умов зовнішнього середовища [7, 8]. Цінною рисою коропа є висока харчова пластичність. Відомо, що основним кормом для коропа у природних умовах є організми м’якого зообентосу, і лише за браком останнього риба переходить на живлення іншими гідробіонтами. Разом з тим в умовах ставового рибництва роль зообентосу у живленні коропа деякими дослідниками вважається дещо перебільшеною. Короп, навіть за наявності відносно високої біомаси личинок хірономід у мулі ставів, може переходити на живлення доступними для нього за розміром формами зоопланктону за умови їх масового розвитку.

При ставовому вирощуванні за умов випасного утримання вагоме місце поряд з коропом займають рослиноїдні риби — білий і строкатий товстолобики або їх гібриди, білий амур. Біологію цих далекосхідних представників родини коропових риб вивчали багато науковців [9−11]. Як і короп, рослиноїдні риби мають високий потенційний темп росту, але теплолюбивіші. Температурний оптимум вирощування цих риб лежить у межах 23 — 300С. За вимогами до інших абіотичних умов вирощування рослиноїдні риби близькі до коропа. Основним кормом білого товстолобика є фітопланктон і детрит, білого амура — вища водна рослинність та нитчасті водорості. На думку Р. А. Балтаджі [12], до раціону білого амура, як риби з високою трофічною пластичністю, входить і детрит. Щодо характеру живлення строкатого товстолобика у вчених не існує одностайної думки. За даними багатьох науковців строкатий товстолобик споживає як тваринний, так і рослинний планктон. Питання про те, до якої міри строкатий товстолобик є зоопланктофагом, важливе у контексті проблеми трофічної конкуренції цієї риби з іншим, з позицій економіки рибництва — більш цінним представником ставової полікультури — коропом.

Гібриди білого і строкатого товстолобиків по характеру живлення займають проміжне місце між батьківськими формами, більш наближене до материнської форми, і відрізняються підвищеною холодостійкістю в порівнянні з вихідними видами. Тому їх застосовують в якості об'єктів полікультури при ставовому вирощуванні у кліматичних умовах, несприятливих для вирощування чистих видів товстолобиків — у Лісостеповій та Поліській зонах України.

Оцінюючи перспективи розвитку ставового рибництва, провідні вчені рибної галузі роблять висновок [7], що у сучасній полікультурі не існує вільних кормових ніш, використання яких дасть значний господарський ефект. Тому, на їх думку, необхідно шукати нові варіанти полікультури, які враховують сучасні економічні реалії і повинні забезпечити отримання більш дешевої товарної продукції, у першу чергу — за рахунок скорочення витрат штучних кормів та добрив.

Щільність посадки — це вирішальний фактор ефективності, від вибору якого у великій мірі залежать кількісні та якісні показники вирощування риби і, відповідно, економічний результат виробництва.

Існує багато наукових робіт, які підтверджують наявність тісного зв’язку між щільністю посадки та результатами вирощування риби: рибопродуктивністю і середньою масою товарної риби.

В. А. Мовчан доводить, що щільність посадки має значно більший вплив на ріст коропа, ніж посадкова маса. Н. М. Харитонова та інші на підставі результатів досліджень, проведених ними при інтенсивному вирощуванні полікультури риб в ставах рибних господарств у різних кліматичних зонах, роблять висновки, що рибопродуктивність ставу зростає при збільшенні щільності посадки, але не адекватно останній, і що між щільністю посадки всіх видів риб та їх середньою товарною масою існує зворотна залежність. Оскільки це впливає на погіршення екологічних умов у ставі при збільшенні щільності посадки через скорочення життєвого простору для риб та «підрив» природної кормової бази, що погіршує кількісні та якісні показники вирощування.

Актуальність вибору оптимальної щільності посадки риб значно зростає у сучасних ринкових умовах, коли для отримання економічного результату фактор якості товарної продукції набуває більшого значення, ніж її кількість.

При плануванні зариблення ставу щільність посадки кожного об'єкту вирощування визначають за загальноприйнятою формулою [15]:

ЩП = РП х 100 / (М2 — М1) х В ,

де ЩП — щільність посадки, екз./га;

РП — рибопродуктивність ставу, кг/га;

100 — коефіцієнт переводу величини з відсоткового виразу в абсолютне значення;

М1 — середня маса 1 екземпляру посадкового матеріалу, г;

М2 — середня маса 1 екземпляру товарної риби, г;

В — вихід товарної риби від посадкового матеріалу, %.

Потенційна рибопродуктивність ставу, як основний аргумент з наведеної формули, від якого залежить правильність розрахунків, потребує визначення своєї планової величини. Для вирішення цього питання у практичній роботі існують три основні шляхи:

1. Використання у формулі значень рибопродуктивності по кожному об'єкту вирощування, взятих з відповідних рибоводно-біологічних нормативів [16, 17] або спеціальної літератури з питань рибництва. Цей спосіб вибору величини потенційної рибопродуктивності для розрахунків планової щільності посадки риб, на думку автора дисертації, використовують у практичній роботі переважно рибоводи з недостатнім власним виробничим досвідом.

2. Використання середніх показників рибопродуктивності за ряд років практичної роботи по кожному ставу або по системі ставів з тотожними умовами формування продуктивності, як це роблять у більшості рибницьких господарств. На думку Г. Й. Шпета [18], через наявність багатьох перемінних величин, від яких залежить біопродуктивний потенціал водойми, саме цей спосіб вибору одного з найважливіших показників для планування виробництва рекомендується для визначення середньої норми рибопродуктивності кожного окремого ставу.

3. Проведення розрахунків біопродуктивного потенціалу водойми для кожного виду риби. Викладення цієї методики і приклади її використання ми зустрічаємо у працях Р. А. Балтаджі. Але для застосування цього способу визначення рибопродуктивності необхідно проводити багаторічні дослідження за рівнем розвитку кормових організмів у водоймі, що не завжди можливо здійснити у виробничих умовах.

Питання величини природної рибопродуктивності по коропу у залежності від умов вирощування риб у ставах вивчалось багатьма дослідниками. Середній рівень потенційної природної рибопродуктивності нагульних ставів України при вирощуванні коропа у монокультурі, за Г. Й. Шпетом, коливається у межах 220−400, у тому числі для Степової зони — 400 кг з 1 гектару.

Щільність посадки коропа на випасне утримання, за даними різних авторів, коливається у значних межах і залежить від природної рибопродуктивності з урахуванням додаткових заходів по стимулюванню розвитку кормових організмів ставу. Так, при монокультурному вирощуванні коропа існував навіть термін — «кратність посадки». Однократна посадка визначала таку кількість однорічок коропа, яку здатний «прогодувати» 1 гектар ставу за рахунок власних природних кормових ресурсів, і становила у середньому 750 екз./га Білий товстолобик усіма дослідниками вважається основним і найбільш цінним представником з усіх далекосхідних рослиноїдних риб у полікультурі ставового рибництва. Будучи споживачем фітопланктону, найбільшої за біомасою групи кормів, ця риба стабілізує гідрохімічний режим, сприяє процесам самоочищення водойми, прискорює кругообіг речовин у водоймі. Крім того, дослідники відмічають взаємний позитивний вплив білого товстолобика та коропа за різної щільності посадки обох видів риб. Щільність посадки білого товстолобика залежить від біологічних можливостей водойми по продукуванню фітопланктону, інтенсивності використання засобів стимулювання розвитку природної кормової бази, кліматичних умов вирощування та від віку посадкового матеріалу і коливається у значних межах — від 420 — 500 до 2000 екземплярів на 1 гектар. Збільшення щільності посадки білого товстолобика від рекомендованих норм дає деяке підвищення рибопродуктивності, але при цьому страждає показник якості товарного продукту — середня маса риби Білому амуру при вирощуванні в ставах переважна більшість вчених відводить виключну роль регулятора заростання ставів вищою водною рослинністю. Щільність посадки цієї риби обмежується наявністю природного корму і звичайно не перевищує 50 — 100, максимально — до 300 — 500 екземплярів одноабо дворічок на 1 гектар ставу.

При використанні у ставовій полікультурі разом з коропом строкатого товстолобика застосовують розрахунки біопродуктивного потенціалу ставу для кожного виду риби. Для спрощення розрахунків вважають, що короп споживає лише зообентос, а строкатий товстолобик — зоопланктон. На нашу думку, при такому підході штучно обмежуються умови для отримання рибопродукції більш цінної риби (коропа) за рахунок менш цінної (строкатого товстолобика), бо не враховується споживання коропом зоопланктону. Багато дослідників пропонують обмежувати щільність посадки строкатого товстолобика до 500 — 600 екземплярів однорічок, і навіть до 50 екземплярів на 1 гектар площі нагульного ставу, враховуючи наявність конкуренції між ним та коропом по споживанню зоопланктону. Технологічні норми щільності посадки строкатого товстолобика при вирощувані у полікультурі за умов випасного утримання для зони Північного Степу становлять від 1000 до 1200 екземплярів однорічок або від 500 до 700 екземплярів дворічок на 1 га площі ставу.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що питання визначення оптимальної щільності посадки традиційних об'єктів ставової полікультури для різних умов вирощування залишається актуальним.

Заходи з інтенсифікації розвитку у ставах кормових організмів для риб. Загальновідомо, що найбільш надійним та ефективним заходом підвищення природної рибопродуктивності ставів є їх удобрення. Використання при вирощуванні риби різних типів добрив (органічних і мінеральних) вважається обов’язковим елементом сучасного ставового рибництва.

Про стимулюючий вплив органічних добрив на розвиток кормових організмів для риб було відомо давно. О. М. Єлеонський вважав, що ці добрива є повними, тобто такими, що містять у собі всі необхідні біогенні елементи для стимулювання перебігу біопродуктивних процесів у ставах. На його думку, ефект від застосування органічних добрив нерідко вищий за мінеральні добрива, особливо в ставах з бідними на органічну речовину грунтами: піщаними, каменистими тощо. Крім того, вчений стверджував, що ефект дії органічних добрив рослинного походження посилюється за рахунок клітковини, яка стимулює процеси життєдіяльності нітрифікуючих бактерій.

Удобрювальний ефект залежить від терміну, норм і способу внесення добрив у стави. Існують різні рекомендації щодо застосування органічних добрив у залежності від конкретних умов вирощування риби. Але у дослідників немає розбіжностей у думках щодо ефективності використання цих добрив, які при грамотному застосуванні здатні підвищити природну рибопродуктивність ставів на 50 — 200%.

Мінеральні добрива у ставовому рибництві почали застосовувати набагато пізніше за органічні. Перші дослідження по використанню мінеральних добрив у невеличких коропових ставах дослідної станції у містечку Віленбах на початку 20-го століття провів німецький вчений Гофер. Він розробив теорію «безазотного добрива», суть якої полягає у тому, що коропові стави потребують внесення «ззовні» лише фосфору, тоді як потреби ставів в азоті покриваються за рахунок нітрифікуючих бактерій, які мешкають у самій водоймі. Оптимальні умови для життєдіяльності цих мікроорганізмів забезпечуються внесенням фосфорних добрив, інколи — у комбінації з вапном, щоб утворити у воді і ґрунті нейтральне або слаболужне середовище.

Довгий час теорія «безазотного добрива» мала багатьох прихильників серед різних вчених. Лише у 50-х — 60-х роках минулого століття було закладено підвалини сучасних уявлень про механізм дії мінеральних добрив. Г. Г. Вінберга та В. П. Ляхновича обґрунтували необхідність використання в якості основних два види мінеральних добрив — азотні та фосфорні. Основні принципи використання мінеральних добрив полягають у наступному:

1. Регулярне (через 10 — 15 днів) використання невеликих доз мінеральних добрив сприяє розвитку корисних груп водоростей (протококових, зелених). Природна кормова база при цьому зростає майже на 27% більше, ніж при одно — або дворазовому внесенні протягом сезону великих доз цих добрив. До того ж, підвищені дози добрив (суперфосфату — до 200 кг/га, аміачної селітри — до 100 кг/га) можуть викликати інтенсивний розвиток небажаних рослинних організмів, зокрема — водяної сіточки та нитчастих водоростей.

2. Кращим способом вибору норми внесення мінеральних добрив, ніж компенсаційний спосіб, що базується на доведенні концентрації біогенних елементів у ставовій воді до оптимальної величини (азоту — до 2,0, фосфору — до 0,5 мг/л), є визначення біологічної потреби в азоті або фосфорі за допомогою склянкового методу у кисневій модифікації Вінклера.

3. Використання комплексних органо-мінеральних добрив дає вищий ефект, ніж одних мінеральних або органічних.

4. Ефективність від використання мінеральних добрив при полікультурі риб набагато вища, ніж при монокультурному вирощуванні коропа.

5. Для ставів, вода та ґрунт яких мають кислу або слабокислу реакцію, перед внесенням добрив обов’язковим є використання вапна з метою створення сприятливих умов у ставі для життєдіяльності корисних мікроорганізмів.

6. Зайва кількість добрив у кращому разі буде втрачена, а у гіршому — буде пригнічувати біологічні процеси у ставі. Відомо, що живі організми краще переносять недостачу потрібної речовини, ніж її надлишок.

Необхідно відзначити, що розробка методики використання мінеральних добрив проходила в умовах інтенсивної технології вирощування ставової риби, при використанні в якості основного інтенсифікаційного методу — годівлі коропа штучними кормосумішами. Тому дослідники не задовольнялись лише досягнутим ефектом від розвитку кормових гідробіонтів. Інколи було важливіше — підтримувати сприятливий кисневий режим у ставі, стимулюючи розвиток організмів фітопланктону за рахунок внесення мінеральних добрив.

Кліматичні фактори. Ця чисельна група включає у себе наступні фактори: температуру повітря, інтенсивність сонячної радіації, вітрову активність атмосфери, опади, терміни настання останніх весняних та перших осінніх приморозків та інші. Але провідне місце по впливу на інтенсивність протікання біологічних процесів у водоймі серед них займає температура води, яка, по суті, сама є функцією складної взаємодії вищеозначених факторів. Тому серед кліматичних факторів для розгляду вибрано саме цей фактор. Крім того, у виробничих умовах легко зробити вимірювання кількісного показника температури води і оцінити її вплив на рибопродуктивність, на відміну від більшості інших кліматичних факторів.

Вплив температурного фактору на рибопродуктивність ставу відбувається як через безпосередню реакцію організму об'єкта вирощування на відповідну температуру води, так і через інтенсивність розвитку кормових організмів та формування гідрохімічного режиму під впливом життєдіяльності гідробіонтів.

Серед тварин, вибраних людиною для доместикації з метою задоволення своїх харчових потреб, лише риби мають здатність у такій великій мірі відповісти на підвищення температури оточуючого середовища підвищенням обміну речовин, темпів росту, оплати корму. За відомою формулою Вант Гоффа, при підвищенні температури води на 10 оС життєві процеси у риб підвищуються у 2 — 3 рази.

У різних технологіях ставового рибництва враховується вплив температурного фактору при вирощуванні риби. Нормативну базу у цих документах представлено у зональному аспекті. Для різних зон рибництва запропоновано не лише різні норми рибопродуктивності по кожному об'єкту вирощування та середньої маси товарної риби і пов’язані з ними показники щільності посадки, а й навіть враховується доцільність вирощування тих чи інших видів риб у кожній кліматичній зоні. Наприклад, для зони Полісся замість білого і строкатого товстолобиків у склад ставової полікультури введено їхніх гібридів, як таких, що краще пристосовані для життя у більш суворих температурних умовах, ніж батьківські форми .

Таким чином, при плануванні виробничого процесу у ставовому рибництві та при проведенні аналізу результатів вирощування риби, необхідно врахувати динаміку показника температури води у ставах на протязі вегетаційного сезону, як головного кліматичного фактору. На думку автора дисертації, особливо актуальним це є для рибгоспів, де тривалість сезону вирощування риби у різних ставах може суттєво відрізнятись за деяких причин: особливостей водокористування (наприклад, каскадного розташування ставів), проблем з реалізацією риби або інших господарських міркувань, тощо.

Водні фактори. Вода є середовищем існування риб, тому, при оцінці впливу пов’язаних з водою факторів на результати ставового рибництва, враховують, що вона повинна мати такі фізико-хімічні характеристики, які забезпечували б оптимальні умови існування риби та інших водних організмів, потрібних для нормального функціонування екосистеми ставу.

Учені постійно надавали великого значення якості води у ставах при вирощуванні риби. Ф. М. Суховерхов оцінює якість ставу, як рибоводного угіддя, по хімічному складу води, у залежності від наявності біогенних елементів, необхідних для формування кормової бази. В. А. Мовчан [6], поряд з температурою води та рівнем розвитку кормових організмів, придає вирішального значення такому фактору якості води, як вміст у ній розчиненого кисню.

Багато інших якісних показників води, крім вмісту розчиненого кисню та концентрації біогенних елементів, також мають велике значення для життєдіяльності риб. Але серед них виділяють найважливіші: водневий показник (рН), загальну мінералізацію, твердість та лужність води, перманганатну окислюваність.

Та не лише якість води відіграє значну роль при вирощуванні риби у ставах. Так, Н. М. Харитонова [23], вбачаючи тісний зв’язок між якісними та кількісними характеристиками води, вважає, що рибопродуктивність у великій мірі залежить не тільки від хімічного складу води у ставі, а й від його глибини, тобто від величини об'єму води, який приходиться на одиницю площі водного дзеркала. Взаємозв'язок глибини ставу з його водним об'ємом дає підставу для розгляду цього фактора, як одного з показників рівня водозабезпечення.

З розвитком інтенсивних методів ставового рибництва рівень водозабезпечення ставів почали оцінювати не лише через ступінь заповнення їхнього геометричного об'єму водою, а й за допомогою гідрологічного показника води — проточності або водообміну. Н. М. Харитонова вважає, що заміна води у ставі частіше, ніж за 10 — 15 діб, негативно впливає на рибопродуктивність через уповільнення процесів життєдіяльності бактерій і неможливість створити умови для інтенсивного розвитку організмів фітопланктону («цвітіння» води).

Автори технології вирощування товарної риби в ставах у полікультурі за умов випасного утримання пропонують для всіх зон рибництва оптимальний рівень водообміну у межах 15 — 20 діб і мінімальну величину подачі води у стави з розрахунку на 1 га площі - 2 — 3 л/сек., для компенсації витрат на випаровування та фільтрацію. У виробничих умовах більшості ставових рибних господарств України ці вимоги буває дуже важко задовольнити за ряду причин:

1. Через відсутність джерела регулярного водопостачання, наприклад, для ставів, які живляться виключно атмосферною вологою, яка потрапляє з водозбірної площі. Особливо актуальним це є для рибних господарств, розташованих у кліматичних зонах, де на протязі вегетаційного сезону витрати води на випаровування набагато перевищують суму атмосферних опадів (зони Північного та Південного Степу).

2. Через високий рівень витрат на подачу води у стави. Значне зростання оплати за користування електроенергією та водними ресурсами в умовах відносно низької ціни на товарну рибу змушує рибоводів проводити заходи з жорсткої економії води при вирощуванні товарної риби у ставах.

Відсутність поправок до нормативів технології вирощування товарної риби в ставах у полікультурі за умов випасного утримання при обмеженому рівні водозабезпечення надає актуальності питанню проведення відповідних досліджень.

2. Обґрунтування вибору місця спорудження господарства

2.1 Місце розташування дільниці та природні умови Господарство ВАТ «Лебединська РМС» знаходиться у Лебединському районі Сумської області і розташоване в північно-східній частині Українського Полісся.

Територія району являє собою хвилясту рівнину, порізану долинами річок, ярами, балками.

Клімат області помірно континентальний і характеризується відносно жарким літом і холодною малосніжною зимою. Середня температура повітря позитивна і становить +6оС. Середньомісячна температура води у ставках коливається у таких межах: квітень — 7,4−8,1оС; травень — 15,1−15,3 оС; червень — 20,6−20,8 оС; липень — 21,3−21,6 оС; серпень — 19,5−20,0; вересень — 15,3−15,6 оС; жовтень — 7,9−8,4 оС.

У зимувальних ставах температура води у період льодоставу була в межах 0,5−2,0 оС. Мінусові температури в більшості в більшості років настають з третьої декади жовтня. Крижаний покрив на ставах тримається із грудня по кінця березня. Весняні повені найчастіше бувають наприкінці березня — на початку квітня.

Річна кількість опадів — від 470 до 590 мм. Влітку дмуть переважно південно-східні вітри, взимку — північні. Сприятливий для ведення рибогосподарської діяльності вегетаційний сезон — 130−140 діб.

2.2 Рибогосподарська, гідрологічна та гідрохімічна характеристика джерела водопостачання За класифікацією О.А.Альокіна (1941), вода дослідних ставів відноситься до гідрокарбонатного класу, групи кальцію другого типу. Мінералізація її середня, сума іонів коливалася у межах 356,0−486,0 мг/л і зростала з весни до осені, що пов’язано з випаровуванням водних мас. Мінералізація води в межах 356,0−433,0 мг/л. Вміст катіонів (Ca 2+, Mg 2+, Na + + K +) та аніонів (HCO3-, Cl-, SO4 2-) знаходився у межах нормативних значень. Серед катіонів переважає кальцій (66,5−90,0 мг/л), серед аніонів — гідрокарбонати (165,0−266,0 мг/л), що і визначило клас і групу води.

Загальна твердість води дослідних ставів коливалася в межах від 3,6 до 5,4 мг-екв/л.

Вода досліджуваних ставів після залиття та зариблення має слаболужне середовище, де величина водневого показника (рН) коливалась в межах 7,0−7,6. Влітку, у зв’язку з посиленням процесів фотосинтезу, водневий показник (рН) води підвищується до 8,0−8,35. В кінці вегетаційного періоду за рахунок зниження біохімічних процесів і накопичення органічної речовини, величина водневого показника (рН) знижується до значень 7,9−7,1. В середньому, за вегетаційний період величина водневого показника (рН) води була слаболужною у ставах № 24(2) і 24(3)(рН до 7,8) і лужною у ставах № 10 і 22 (рН до 8,5), що характерно для ставів, розміщених у зоні Полісся і відповідала нормативним величинам, що визначені для рибницьких водойм (ГДК для рН 6,5−8,5).

Величина перманганатної окислюваності, яка відображає вміст легкоокислюваної водорозчинної форми органічної речовини, зростає з весни до осені і перебуває у межах 9,3−24,1 мг О/л. На початку вегетації перманганатна окислюваність води була в межах 9,3−17,0 мг О/л, однак уже в червні вона збільшилась до 20,0 мг О/л, а в липні та серпні, при підвищенні температури води, досягла значення 20,2−24,1 мг О/л (стави № 24(2) і 24(3).

Таблиця 1

Середньосезонні показники хімічного складу води вирощувальних ставів ВАТ «Лебединська РМС», 2004 р., мін-мах / середнє

Таке підвищення окислюваності води вказує на інтенсивне нагромадження органічних речовин за рахунок накопичення невикористаних кормів та продуктів життєдіяльності і вимагало регулярного внесення вапна із розрахунку 100−150 кг/га. До кінця літа окислюваність води зменшується до 12,8−16,1 мг О/л при ГДК 15,0 мг О/л, а допустимій величині в літніх ставах до 25 мг О/л. Слід відмітити більш оптимальне середовище ставу № 10: окислення органічних сполук за час досліджень було нижчим, ніж у контрольному ставі (9,3−15,7 проти 10,8−20,9 мг О/л).

У воді присутні всі біогенні елементи — NH4+, NO2-, NO3-, PO43-, Fe2+3+. Вміст сполук азоту стабільний і концентрація їх незначна протягом всього періоду вегетації. Відмічено деяке зростання сполук азоту у кінці серпня. Так, вміст амонійного азоту становив 0,01−0,56 мл N/л, нітритів -0,0−0,10 мг N/л, нітратів — 0,0−0,9 мг N/л при ГДК відповідно 1,0, 0,1 і 2,0 мг N/л .

Концентрація мінерального фосфору також була невисокою в усіх ставах, вміст якого за сезон коливався від 0,0 до 0,76 мг Р/л при ГДК 0,5 мг Р/л.

Вміст біогенних елементів в цілому був недостатнім для розвитку природної кормової бази, за винятком ставу № 10, де концентрація біогенних елементів переважала: NH4± 0,20−0,56 проти 0,05−0,35 мг N/л (став № 22), PO43—0,20−0,76 проти 0,04−0,26 мг Р/л. що, в свою чергу, позитивно впливає на розвиток природної кормової бази.

Гідрохімічний режим вказує, що умови вирощування цьоголіток є сприятливими. Хоча в окремих випадках необхідно було шляхом внесення вапна, регулювання водообміну та режиму годівлі оптимізувати гідрохімічний стан.

Природна кормова база ставів. Відомо, що на формування зоопланктону і зообентосу впливають як фізико-хімічні чинники середовища, так і наявність риб, споживачів цих кормових організмів. Формування зоопланктону і зообентосу обумовлюється значною кількістю факторів. Для сприяння розвитку кормових організмів, по урізу води у господарстві вносили органічні добрива з розрахунку 7−10т/га.

Зоопланктон дослідних ставів був представлений трьома групами гідробіонтів — коловертки, гіллястовусі та веслоногі ракоподібні. На початку літа в зоопланктоні відмічені в більшій мірі гіллястовусі ракоподібні, серед яких домінували Daphnia longispina, Bosmina longirostris, Ceriodaphnia reticulata, Moina rectirostris. Кількісний розвиток гіллястовусих ракоподібних в червні в зоопланктоні ставів № 1, 2 та 3 склав 178,7- 276,0 тис.екз./м3 при біомасі 3,4 — 6,6 г/м3.

Вже в липні та серпні починає зменшуватися розвиток гіллястовусих ракоподібних, але зростає чисельність веслоногих раків. Основне місце в структурі зоопланктону в видовому відношенні належить Daphnia magna, Ceriodaphnia reticulata, Diaptomus sp., Cyclops strenuus. В цілому в ці місяці зоопланктон у ставах був розвинутий добре. Чисельність досягала 352,8 — 1814,8 тис.екз./м3 при біомасі 4,7 — 27,1 г/м3 та 198,0 — 1374,6 тис.екз./м3 при біомасі 5,9 — 18,0 г/м3 відповідно по ставах.

В середньому біомаса зоопланктону вирощувальних ставів у період вирощування риби становила 5,5 — 6,7 г/м3 при чисельності 785,9 та 618,9 тис.екз./м3 відповідно.

Зообентос вирощувальних ставів в основному представлений личинками хірономід (Chironomus f.l. plumosus, Procladіus sp. і інші) і в меншій мірі - малощетинковими черв’яками олігохетами (Tubifex tubifex). Найбільший розвиток донних організмів відзначено в червні і липні - 160−360 екз./м2 при біомасі 1,5 — 4,4 г/м 2. (рис 3.5).

В цілому аналіз температурного, гідрохімічного і гідробіологічного режимів вирощувальних ставів свідчить про наявність в них сприятливих умов для росту риби.

2.3 Обґрунтування вибору типу господарства та місця його спорудження ВАТ «Лебединська РМС» розташована у Сумській області у зоні Полісся. Стави господарства побудовані по руслу р. Ольшанка, з якої відбувається їх залиття водою.

Для річки є характерним не стабільне водопостачання. Особливо це відчутно у зимовий період (третя декада січня — лютий), що призводить до зниження водообміну у зимувальних ставах, що в свою чергу викликає задуху. У таких випадках використовують механічну аерацію води, за допомогою аераторів.

Рибопосадковий матеріал реалізовується місцевим колгоспам, фермерам та орендаторам.

Товарна риба транспортується живорибними машинами господарства і реалізується через фірмові магазини в містах Лебедин, Суми та Харкові.

При запроваджені методів комплексної інтенсифікації ставкового рибного господарства вирішується завдання не тільки збільшення виходу товарної рибопродукції з 1 га площі вигульних ставів, але і значного зменшення фізичних витрат на випуск рибопосадкового матеріалу та товарної риби.

Економія комбікормів на дослідних ставах ВАТ «Лебединська РМС» досягається, по-перше за рахунок організації годівлі коропа, по-друге, впровадження рослиноїдних. Діюча в рибокомбінаті система оплата праці і доведені до кожної бригади технологічні карти орієнтують рибоводів у можливих розмірах передбачених в карті робіт, обсягах виробництва рибопродукції.

3. Опис технологічного процесу та його механізація Бонітування плідників коропа проводять навесні при температурі води +4 оС відразу після звільнення від криги. Якщо плідники затримуються у зимувальному ставі, за умов підвищення температури +8 оС та вище, необхідно їх підгодовувати з розрахунку 1−2% корму від маси тіла.

З метою визначення стану здоров’я плідників коропа та ремонтне стадо уважно оглядають. Проводять профілактичні заходи щодо захворювання риби. Паралельно з інвентаризацією проводять бонітування плідників. При цьому всю рибу уважно оглядають: хворих і з вираженими дефектами вибраковують та замінюють ремонтним молодняком. Проміри беруть за допомогою спеціальної стрічки, зважують. З плідниками потрібно поводитись обережно, переносити її у спеціальних рукавах. Дані бонітування заносять у відповідний журнал.

Після вилову рибу обробляють в антипаразитарних ваннах і садять роздільно залежно від статі у стави відповідних категорій з урахуванням дальшого їх використання при щільності посадки на самку не менше 8 м², на самця — 6 м² площі ставу.

Для нересту відбирають кращих за вгодованістю плідників з добре вираженими ознаками статі.

При температурі у ставах 8−10 оС плідників підгодовують аж до посадки їх на нерест один-два рази на день, розділяючи денну норму на дві порції.

Підготовку ставів до нересту коропа починають відразу після танення снігу. Підготовлені нерестові стави за 5 — 7 год. до посадки плідників на нерест через спеціальні фільтри заповнюють водою температура якої становить 18 — 20 °C (на 1 — 2 °C більше ніж у ставах, де вони перебували до цього). Відбирають кращих за вгодованістю плідників з добре вираженими ознаками статі. Їх переносять (або перевозять) у нерестові стави на брезентових ношах з водою по одному.

Здорових плідників купають у профілактичних антипаразитарних ваннах з 5-процентного розчину кухонної солі чи аміачних і розміщують самок та самців в окремі маточні стави для підготовки до нересту.

На нерест плідників коропа відсаджують під вечір з розрахунку на одне гніздо одна самка та два самці (площа ставу 100 — 200 м2). Риби нерестяться вранці протягом 5 — 7 год. Пізно ввечері того ж дня, або вранці наступного плідників обережно виловлюють і пересаджують на нагул у літньо-маточні стави. Рівень води у нерестових ставах підвищують на 15 — 20 см. Перед викльовуванням водоспуски старанно закривають. При температурі води 18 — 20 °C через 3 — 5 діб з ікри викльовуються личинки. На 3-ю добу у них з’являється передня частина плавального міхура і вони добре тримаються у товщі води. У цей час мальків або личинок по всій береговій мілководній зоні рано-вранці або пізно ввечері перевозять у вирощувальні стави. Оптимальна щільність посадки залежно від зони рибництва становить 100 тис.екз./га.

Личинку рослиноїдних риб закуповують у рибних господарствах, що розташовані у Степовій зоні рибництва.

Підготовка вирощувальних ставів до зариблення. Розпочинають її з осені або рано навесні. Мілководні ділянки ставів, які дуже заростають, старанно розчищають, культивують дно, засівають його вівсом, ячменем. Восени удобрюють органічними добривами з розрахунку 7−10 т/га. За 7−9 днів до посадки личинок у вирощувальні стави їх заповнюють водою. Випускають молодь у став обережно вздовж берегової лінії рано-вранці, в різних місцях, особливо там, де відмічено скупчення зоопланктону.

Під час вирощування цьоголіток коропа систематично годують. За умов досягнення цьоголіток 5 г спочатку привчають, а потім згодовують спочатку просіяний комбікорм, а потім кормосуміші, які роздають у спеціально приготовлених для годівлі місцях.

Для поліпшення природної кормової бази вирощувальні стави удобрюють. При зниженні рН або вмісту води їх вапнують негашеним вапном, при цьому перестають годувати. Після закінчення вегетаційного періоду в кінці жовтня при температурі води 5−8 °С цьоголіток виловлюють, підраховують, пропускають через профілактичні ванни (5 кг солі на 100 л води) і пересаджують у зимувальні стави з глибиною непромерзаючого шару води 2 — 2,5 м і площею 0,5 — 1 га. Щільність посадки — до 800 тис.екз./га.

Обліковують виловлену рибу об'ємно-ваговим способом. Полягає він у обліку кількості відер посаджених у зимівники цьоголітків і в зважуванні та підрахунку кожного десятого відра. Середню вагу цьоголітків визначають діленням загальної їх ваги на кількість у врахованих відрах.

Один раз на декаду контролюють вміст кисню у воді зимувального ставу на притоці та витоці. При утворенні криги прорубують контрольні ополонки (1×1), які щодня очищають від льоду, а в снігопад на ніч закривають солом’яними матами. В разі необхідності збагачення води киснем, її перекачують з ополонки в ополонку.

4. Годівля об'єктів вирощування та інші заходи інтенсифікації

У сучасних тепловодних рибницьких підприємствах, які орієнтовані на виробництво рибопосадкового матеріалу, цьоголіток переважно вирощують у полікультурі. Принцип полікультури, тобто її визначальна концепція, полягає у відсутності або слабко вираженій харчовій конкуренції між коропом і рибами східно-китайського рівнинного комплексу, які отримали узагальнену назву — рослиноїдні риби.

Цьоголіток можна вирощувати у разі зариблення вирощувальних ставів як личинками віком 3—5 діб, так і підрощеними личинками віком 10−15 діб або мальками віком 30−45 діб, що залежить від конкретних умов рибницьких господарств.

Аналіз динаміки конкуренцій у харчуванні коропа і рослиноїдних риб засвідчує, що між цими видами риб вона виражена лише у період раннього постембріогенезу і має тенденцію прогресивного згасання після досягнення рибами малькової стадії розвитку. Крім того, проходження відповідних стадій коропом і рослиноїдними рибами не збігаються у часі, що дає змогу практично ігнорувати харчову конкуренцію. Тому проблему живлення рослиноїдних риб вирішують регулюванням концентрації кормових гідробіонтів в одиниці об'єму води з використанням для цього органо-мінеральних добрив. Тому під час розгляду питання раціонального використання кормів доцільно акцентувати увагу на коропі.

Інтенсивне виробництво товарного коропа ґрунтується на вирощуванні великої кількості якісного і життєстійкого рибопосадкового матеріалу з використанням відповідних кормів і кормосумішей. У зв’язку з цим у кожному рибницькому господарстві передусім складають план вирощування цьоголіток коропа і рослиноїдних риб, до якого обов’язково вносять показники росту цьоголіток, план і графік їх годівлі, інші рибогосподарські показники і заходи. Особливу увагу приділяють забезпеченості у вегетаційний період природною кормовою базою і штучними кормами. Відомо, що найефективнішим кормом у разі вирощування молоді риб є природні кормові організми. Проте за високих щільностей посадки личинок або мальків зоопланктон досить інтенсивно виїдається і втрачає здатність до швидкого поновлення. З урахуванням цієї обставини доцільно використовувати штучні корми за умов їх повноцінності і вмісту протеїну не менше 26%.

Зариблення ставів і вирощування молоді риб здійснюють згідно з чинними нормативно-технологічними рекомендаціями щодо вирощування рибопосадкового матеріалу. Вирощувальні стави на момент посадки личинок або мальків мають бути заповнені на 50—60% загального об'єму. За традиційної інтенсивної технології вирощування цьоголіток годівлю розпочинають через 2—4 тижні після зариблення вирощувальних ставів, коли рівень води в них буде доведено до проектної позначки.

Для розрахунку планової кількості кормів на вегетаційний період у разі вирощування цьоголіток потрібна така вихідна інформація: площа ставу, план вирощування рибопосадкового матеріалу, щільність посадки, планована рибопродуктивність за рахунок природної кормової бази, загальний приріст за рахунок внесення добрив, кормовий коефіцієнт корму, кормосуміші чи гранульованого комбікорму Для останнього величина кормового коефіцієнта згідно з чинними рибницико-біологічними нормативами становить 4,7, для сипких вона збільшується на 8%.

Конкретно для окремою ставу потребу в кормах можна визначити за формулою Д=((А-В)-Ппр]Кк де Д — потрібна кількість корму, кг; А — вихід риби восени, шт.; В — запланована середня маса цьоголіток, кг; Ппр — загальний приріст риби за рахунок природної кормової бази з урахуванням внесення добрив, кг; Кк — кормовий коефіцієнт.

Щоб правильно розподілити корми упродовж вегетаційного періоду, для кожного ставу складають план годівлі і передбачають, як правило, максимум витрат кормів у місяці інтенсивного росту і живлення риби, розробляють графік годівлі риби, визначають частоту годівлі за сезонами. Протягом вегетаційного періоду обов’язково ведуть журнал годівлі риби.

Інтенсивну годівлю молоді розпочинають наприкінці червня — на початку липня після досягнення мальками коропа середньої маси 1 г. Розрахункову загальну масу корму за місяцями розподіляють так, %: червень — 5, липень — 35, серпень — 35—40, вересень — 15—20, жовтень — 5. Визначену кількість кормів на місяць розподіляють за декадами і кожним днем.

Добова норма за інтенсивної годівлі залежить від вмісту протеїну у комбікормах, середньої маси молоді, температури води і біомаси зоопланктону.

В основу розрахунків покладено принцип, за яким передбачається наявність залишкової біомаси зоопланктону не менше 10 г/м3.

У зв’язку з фізіолого-біохімічними процесами травлення цьоголіток коропа на фоні температур, які поступово знижуються, що є типовим на завершальних етапах вирощування, цікавим є раціональне використання кормів у цей період (табл.2) [ 24].

Простежувана динаміка засвідчує, що сучасною теорією і практикою рибництва накопичено досить змістовний матеріал, який у разі вирощування цьоголіток коропа на фоні поступового зниження температур дає змогу уникнути перевитрат кормів, що істотно скорочує загальні витрати на виробництво рибопосадкового матеріалу.

Годівлю цьоголіток у вирощувальних ставах доцільно проводити в один і той самий час, не менше ніж двічі упродовж світлової частини доби. Першу годівлю бажано проводити о 7−9 год. ранку після визначення температури води і вмісту розчиненого у ній кисню. Корми доцільно згодовувати за кормовими місцями-майданчиками розміром 3Ч3 м, число яких визначають за співвідношенням: 1 кормове місце-майданчик на 8−10 тис. цьоголіток. Іноді корми вносять по кормових доріжках завширшки 5−6 м, які розмічають кілками.

Таблиця 2

Добова норма гранульованих комбікормів з вмістом протеїну 26% і вище для цьоголіток коропа у вересні-жовтні (% маси тіла риб)

Інтенсивність годівлі регулюють залежно від швидкості травлення їжі, що, у свою чергу, залежить від температури води. Мальки коропа за температури води понад 20 °C досить швидко перетравлюють корм і звільняють кишечник, що потребує врахування цієї особливості травлення під час годівлі. При цьому вміст розчиненого у воді кисню має бути не менший ніж 4 мг/л. За зниження вмісту кисню на 50% і більше відповідно потрібно зменшити добову норму годівлі на 50−60% або зовсім не годувати рибу у цей день.

Упродовж усього періоду вирощування цьоголіток особливу увагу слід приділяти підтримуванню високого рівня розвитку природної кормової бази систематичним внесенням органо-мінеральних добрив, регулюванням водообміну і високою культурою ведення господарства. Потрібно добиватися, щоб у харчовій грудці молоді коропа частка природних кормових компонентів становила не менше 25%. В основу раціональної годівлі цьоголіток має бути покладена аксіома: чим більший вміст природної їжі у раціоні, тим ефективніше будуть використані штучні корми і забезпечені мінімальні витрати їх на приріст маси рибопосадкового матеріалу.

Отже, очевидно, що найраціональніша годівля в разі вирощування рибопосадкового матеріалу пов’язана з оптимізацією співвідношення кормів природного і штучного походження, яке відповідає потребам організму. Проте за високих щільностей посадки, які часом мають тенденцію до подальшого зростання, значення природної кормової бази у раціоні молоді риб, особливо коропа, неухильно падатиме. Це, у свою чергу, потребує штучних кормів, які б забезпечували не тільки головні, а й усі фізіологічні потреби організму. Такі комбікорми, які б задовольняли усі потреби організму риб, створити досить проблематично, вони дорогі і можуть у сучасних умовах господарювання істотно знизити ефективність виробництва як рибопосадкового матеріалу, так і товарної риби.

У зв’язку зі зростанням інтересу до пасовищної полікультури у рибогосподарську сферу залучаються водойми, придатність яких пов’язана з виконанням меліоративних робіт, орієнтованих на пригнічення розвитку макрофітів. Це завдання доцільно вирішувати біологічними засобами, серед яких реальні переваги належать використанню білого амура. У зв’язку з цим в останні роки простежується певна тенденція до розширення обсягів виробництва рибопосадкового матеріалу білого амура, що потребує його годівлі.

Характер живлення білого амура упродовж першого місяця життя свідчить про поступовий перехід від харчування зоопланктоном до споживання водних рослин. Ця обставина зобов’язує знати кормові коефіцієнти певних видів вищої водної рослинності, поширеної у ставах, або яку можна згодовувати в умовах вирощування цьоголіток білого амура в лотках, басейнах, саджалках (табл. 3).

Наведені кормові коефіцієнти, одержані експериментальне, можна використовувати для відповідних розрахунків у разі організації годівлі цьоголіток білого амура.

Таблиця 3

Кормові коефіцієнти водних рослин для годівлі цьоголіток білого амура

З урахуванням вищевикладеного, під час вирощування цьоголіток коропових риб у моноабо полікультурі доцільно ширше застосовувати арсенал методів стимулювання розвитку природної кормової бази у поєднанні з ефективним і економічно обґрунтованим використанням штучних кормів. Така орієнтація дасть змогу у кожному конкретному рибницькому господарстві визначити оптимальну концентрацію молоді на одиницю площі акваторії у зв’язку з реальним балансом кормових ресурсів природного і штучного походження.

5. Профілактичні заходи В основу подолання хвороб тварин, також і у риб, покладена профілактика, так як попередити виникнення хвороби значно легше, ніж вести виліковувати. При цьому профілактика у ставковому рибництві повинна мати активний характер, тобто проводити її не тільки в разі виникнення епізоотії, повсякчас. Така профілактика контролює умови утримання та годівлі риб у ставах, кормову базу у водоймах, стан риби у відношенні заразних і незаразних хвороб і т.д. Таким чином, профілактика охоплює всі рибоводів та лікарсько-санітарні заходи.

Хвороби риб у ставковому рибництві розповсюджуються при перевезені хворої або зараженої риби, тому строге дотримання правил їх перевезення є важливим профілактичним заходом. Ці перевезення необхідно здійснювати у повній відповідності з інструкцією по ветеринарному над зору за перевезеннями живої риби, заплідненої ікри і т.д.

До перевезення допускається тільки жива рухлива риба, що не має механічних пошкоджень та наросту плісняви, з цілим лусковим покривом, без пухлин, з тонким шаром слизу на поверхні тіла. В період підготовки риби до відправки з рибницьких господарств проводять ветеринарний огляд не менше 100 екз. риб, при цьому повному паразитарному дослідженню виділяють 25 екз. (в т.ч. 3−5 плідників з числа вибракуваних). При вилові риби з природних водойм, вона підлягає клінічному дослідженню (по 25 екз. кожного виду із різних дільниць водойми).

Категорично забороняється перевозити рибу з водойм неблагополучних по краснусі коропів, інфекційному запалені плавального міхура, бранхіомікозу, фурункульозу, інфекційної анемії та хвороб, при яких передбачено карантин.

Н допускається до перевезення риба, якщо при огляді виявлені ознаки хвороби: здуття живота, вз'єрошення луски, сліпота, язви на шкірі, зруйнований зябровий апарат, біле або сіре забарвлення зябер.

Перевозити рибу допускається у воді, що вміщує достатню кількість кисню, прозора, без шкідливих та отруйних речовин.

В ставових господарствах карантину підвергають тільки плідників та ремонтний молодняк. Річняків та цьоголіток не карантинують, оскільки для їх утримання необхідно великі площі ставів. В зв’язку з цим їх перевозять тільки із благополучних господарств.

Привезені у господарство плідники та ремонтний молодняк підлягають обов’язковому карантинуванню у карантинних ставах не менше 30 діб за умов середньодобової температури в ставах не нижче 12 оС. Якщо температура нижча, то термін карантизації збільшується. В зимовий час карантин продовжується на протязі всієї зими.

В рибницьких господарствах дезінфікують стави, риболовний інвентар, знаряддя лову, живорибну тару. У всіх рибних господарствах щорічно дезінфікують зимувальні стави, нерестовики, заболочені ділянки вирощувальних та нагульних ставів.

Щоб попередити появу інвазійних хвороб, всіх риб весною та восени купають у проти паразитарних ваннах з метою звільнення їх від паразитів.

Через 4−6 років проводять також літування ставів з метою знищення у них збудників інфекційних та інвазійних хвороб.

6. Охорона природи Розвиток рибництва пов’язаний із використанням значних водних ресурсів. У зв’язку з цим постає проблема їх раціонального і економічного використання, підтримання належної якості води. У багатьох районах України наявні водні ресурси лімітують подальший розвиток виробництва.

Ставові рибні господарства є переважно водокористувачами, а не водоспоживачами, оскільки вся використовувана вода, крім тієї, що витрачається на випаровування та санітарно-побутові потреби в технології вирощування риби, повертається в гідрографічну мережу.

На рибоводних ставах завдяки процесам сорбції і мінералізації органічних речовин відбувається зниження концентрації таких небезпечних для гідробіонтів забрудників, як важкі метали та пестициди. Тобто, рибоводні стави є ефективними очисними спорудами проти значених речовин. Лише за високого рівня інтенсивності технології вирощування риб у ставах можливе тимчасове і на невеликих площах підвищення концентрації органічних речовин та біогенних елементів.