Материнський подвиг О. А. Деревської

ЗМІСТ ВСТУП Розділ 1. Сім'я як чинник виховання підростаючого покоління

1.1 Історико-педагогічний аспект виховного потенціалу української родини

1.2 Роль матері у вихованні дітей Розділ 2. Особливості виховної діяльності О. А. Деревської

2.1 Життєвий шлях О. А. Деревської

2.2 Аналіз досвіду виховання дітей О. А. Деревською в педагогічних працях науковців ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Актуальність дослідження Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Питання особливостей виховання в сім'ї висвітлені в працях М. Г. Стельмаховича, В. О. Сухомлинського, К. Д. Ушинського, В. Кузь та інших.

Мета курсової роботи полягає у розкритті особливостей виховної діяльності О. А. Деревської.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

ь розкрити виховний потенціал української родини;

ь обгрунтувати роль матері у вихованні дітей;

ь проаналізувати основні аспекти життя О. А. Деревської;

ь визначити місце і роль педагогічного досвіду О. А. Деревської в сучасній педагогічній теорії і практиці.

Об'єктом дослідження є вплив матері на виховний процес.

Предмет дослідження: педагогічний досвід О. А. Деревської.

Методи дослідження: аналіз історикопедагогічної літератури, систематизація, узагальнення, класифікація, бібліографічний метод.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання студентами її при підготовці до семінарських занять з педагогіки, історії педагогіки, сімейної педагогіки, при написанні статей, доповідей, рефератів тощо.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури.

РОЗДІЛ 1. СІМ'Я ЯК ЧИННИК ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ

1.1 Історико-педагогічний аспект виховного потенціалу української родини З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і родину як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов’язок батьків. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо сказати, що поруч з божественним культом землі, води, хліба, в свідомості нашого народу віками живе культ народу, сім'ї, що успадковується з покоління в покоління:

Сім'я, що значить це, то кожен знає,

Хто зріс в сім'ї, і хто сім'ю сам має.

І хоч як не приховуй, не таї

Залежить наше щастя від сім'ї.

Відомо, що сім'я — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яке акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Для прикладу деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закарбовано погляд попередніх поколінь, поціновано значення сім'ї у житті суспільства: «Яка вода, такий млин, який батько, такий син"[3, с. 30].

Родина — то той вузол, яким сполучаються люди у суспільстві. То найбільша вихователька підростаючих поколінь. Адже саме в родині під керівництвом батьків та інших родичів дитина пізнає світ, що її оточує, тут проходить її громадянське становлення. Формується світогляд, естетичні смаки, мораль. Відношення до праці. Вказуючи на винятково важливу роль родини у становленні особистості, відомий американський психолог Франц Александер писав: «Антропологія доказала, що типові для народу риси характеру виводяться з аналогічних способів поведінки в родинному житті, які панують в даній культурі. Те, що німця робить німцем. Американця — американцем. Японця — японцем. Це складний вплив тих рис, які відрізняють японську, американську і німецьку родини». Нам залишається тільки доповнити, що те, що українця робить українцем, це складний вплив тих рис, які відрізняють українську родину від інших національних родин.

Виховання в родинній педагогіці розглядається як перша суспільна необхідність («Камінь шліфують, а людину виховують»). Народна мудрість говорить: «Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття — саджай дерева, якщо твої плани розраховані на життя — виховуй дітей».

В українській родинній педагогіці слово «виховувати» вживалося в значенні «оберігати», означало вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливаючи на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі, прищеплюючи що-небудь. Звідси постали й інші слова: «вихователь» чи «вихователька» — людина, яка виховує, навчає молодь і дітей, і «вихованець» чи «вихованка» — дитина, взята на виховання.

З поняттям виховувати в родинній педагогіці тісно пов’язане поняття «навчати». Обидва ці слова часто використовуються як рівнозначні, що свідчить про нерозривність навчально-виховного впливу. І все ж в українському фольклорі в значенні «виховувати» найчастіше вживається слово «навчати». Наприклад: «Ой там в саду, у садочку научала мати дочку…», «Наступила чорна хмара, наступає сина, научає бідна вдова єдиного сина…», а у Т. Г. Шевченка знаходимо: А мати хоче научати, Так соловейко не дає".

Тож особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: «Умів дитину породити, умій і навчити», «Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив», «Не та мати, що породила, а та, що виховала"[8, с. 185 — 186].

На особливу роль родинного виховання у становленні особистості звертали увагу відомі вітчизняні педагоги, письменники, мислителі. Так, відомий філософ і поет Григорій Сковорода вважав, що головним у родинному вихованні є: 1) багато народити, 2) зберегти вихованцеві молоде здоров’я, 3) навчити вдячності".

Іван Франко традиційну українську родину розглядав як перший і найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошани рідної мови, народних звичаїв і традицій.

Родинне виховання, на його думку, має грунтуватися на національному єстві, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. «Виховання народу мусить вирости з традицій — зазначав поет, — з культурного стану того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше се буде даремна трата часу й сил» .

В своєму оповіданні «В кузні» Іван Франка так описує той виховний вплив родини і батьківської кузні: «І певно, в ту пору ніхто з них не думав, то та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній радісний настрій лишаться живими і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини, що босий, в одній сорочці сидів в куті коле огнища, і якого дбайливий батько час від часу просив відступити від скачучих іскор. На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. Се вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І досі він не погас» .

Дуже прихильно ставилась до родинного виховання Леся Українка. Добре відомий її вислів, що гімназичне виховання «загнічує дитину з малих літ… Лише сім'я, за належного психологічного клімату в ній і високого авторитету батьків може створити потрібний емоційний фон для навчання, а особливо виховання. Однак як розуміти належний психологічний клімат в родині, за яких умов можливо його забезпечити? Леся Українка відповідала так: лагідність, доброзичливість, вміння поступатися, визнання членами сім'ї прав дитини, взаємна щирість батьків і дітей — такі основні принципи родинного виховання [1, с. 68 — 69].

Про навчальну потребу педагогічної підготовки батьків у родинному вихованні писав К. Ушинський: «Але батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання — зрозуміло, без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань.

Відомий педагог не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов’язок кожного з них. Найпершим обов’язком громадянина і батька сім'ї є виховання громадян корисних для суспільства. Ушинський висловив багато цікавих думок і з приводу того, як же саме треба виховувати дітей в сім'ї. Він вважав, що батьки обов’язково повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості і нахили. В цьому питанні батькам може допомогти педагогічна література.

Чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей? На це запитання Ушинський відповідає дуже чітко. Тільки поєднуючи розумове, моральне, трудове та естетичне виховання, можна виховати справжню людину.

Ушинський вважав, що батькам необхідно виховувати в своїх дітях з дитинства почуття любові до вітчизни, вірність своєму народові, правдивість, сміливість, щирість, скромність, відвертість, працьовитість, сильну волю [16, с. 52].

Софія Русова наполягала, щоб виховання дитини розпочиналося з народження. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо має здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості. Вона стверджує: «Нація народжується коло дитячої колиски. Лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні, здатна вирости національно свідома дитина. Найдієвішим засобом виховання в родині Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення, засвоюється нею мораль, історичний досвід народу тощо. Провідним методом родинного виховання Русова вважає гідний для наслідування приклад батьків, родичів, дорослих і всіх тих, з ким спілкується дитина. Через те, вважає вона, треба, щоб діти в своєму оточенні бачили якнайбільше добра і краси [9, с. 66].

1.2 Роль матері у вихованні дітей родина сім'я деревська виховання Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному відношенні завжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшого, невігласа. У зв’язку з цим постає питання: яка мета, провідні завдання та зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще його реалізувати.

Сімейне життя склалося віддавна так, що батьківські обов’язки поділяються між батьком і матір'ю, і притім поділяються нерівномірно. Найважливіші турботи по відходу за дітьми і первісним вихованням дітей лягають на матір, як тому, що вона в стані віддати дітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цього, а по натурі може внести в це більше ніжності, м’якості, ласки й уважності.

Цією близькою участю матері в житті дітей у їхньому ранньому віці визначається і моральний її вплив на них у ці перші їхні роки. З роками, однак, значення цього безпосереднього впливу втрачає моральну роль. Діти стають самостійними, трохи визначаються, продовжуючи потребувати допомоги батьків і дорослих, але шукають уже не винятково матеріальної підтримки. Діти індивідуалізуються. В одних є смаки і потреби, що краще задовольняє батько, ніж мати, в інших — навпаки. Виховувати — не значить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому житии по-людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себе добру пам’ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повинний почати виховання із самого себе. Виховання дітей вимагає найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя. Мета виховання — сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов’ю. Необхідно пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати. Головні підстави, яких необхідно триматися при вихованні дитини під час сімейного його життя: чистота, послідовність по відношенню слова і справи при звертанні з дитиною, відсутність сваволі в дітях вихователя чи обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійним звертанням з ним як з людиною і повним визнанням за ним права особистої недоторканості. Уся таємниця сімейного виховання полягає в тому, щоб дати дитині можливість робити усе самому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості і недоторканості цієї особистості. Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання. Світла подяка і велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас силу виховного впливу. Однак, в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування — до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки, які гарно виховували своїх дітей живуть з дітьми в любові і дружбі [12, с. 39 — 40].

Добре виховати своїх дітей — не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А. С. Макаренко, який писав: «Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».

«Виховання майбутніх матерів і батьків — одно з найважливіших завдань школи», — так говорить В. О. Сухомлинський у своїй книжці «Батьківська педагогіка».

«При нещасті є в людини: смерть, старість і лихі діти, — говорить українська народна мудрість. Старість — невідворотна смерть — перед ними ніхто не може зачинити двір свого дому. А від лихих дітей дім треба берегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків наших, а й від нас, дітей [13, с. 141 — 142] .

Бути хорошим дітьми — означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавай контролю розуму, думки, свідомості, а як це бажання відіб'ється в духовному світі, моїх батьків". Що воно дасть їм, і що відбере в них.

«Хороші діти спокійна старість, лихі діти старість перетворюють в пекло», — говорить українська народна мудрість. Пам’ятайте як ви, — діти, ставитесь до своїх батьків — матерів, так і ваші діти ставитимуться до вас коли ви станете батьками й матерями. «Без любові й відданості дітей батьківство й материнство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть». Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою — це має бути в крові дитини, отроцтва, зрілості й старості. До кінця днів своїх людина мусить лишатися ситий. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовній обов’язок — навіть тоді коли вже немає в живих її матері й батька. Пам’ятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе — не тільки за віком, а й за правом на повагу. Будь здатний по — синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерями. Чутливим і співчутливим, здатним по — справжньому любити й жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати, що таке важко. Якщо вона не знатиме, що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною. Громадянин трудівник, мужній і несхитний воїн готовий покласти голову за свою віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері - найдорожчої в світі людини світ має здатися дітям убогим і побожним і вони повинні оберігати серце матері, бо воно невичерпно щедре й нескінченне в своїй любові. Мир і спокій, щастя і благословення матері залежить від її дітей. Материнське щастя твориться дитиною, підлітком, юнаком. Повне материнське щастя в тому, коли на душі у матері мир, спокій і впевненість у тому, що з дітьми все благополучно. Биття материнського серця, радість її буття, висока мрія про ідеал, благородний порив до вираження себе в творчості, нової людини, віра у власну несхильність і нездоланність у найтяжчі хвилини життя, радість подолання труднощів, усвідомлення власної мужності - все це від матері. Мати не тільки радить, а й продовжує. Якби вона тільки народжувала, вона не була б творцем роду людського. Мати породжує наше буття, мати одухотворяє живу крихітку духом народу, рідним словом, думкою, любов’ю й ненависність, відданість й непримиренність. Мати творить твою неповторну людську особистість — ось у чому смисл, мистецтво й майстерність того, що ми називаємо словом рідний. Завдяки матері своїй ти єдиний із своїм народом, ти крапелька крові в його жилах, а водночас і єдиний у світі [15, с. 54 -55].

Берегти матір — означає дбати про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя.

Потрібно утверджувати в дитячому серці почуття турботи про матір, як про найдорожче в світі. Щоб кожне її слово було святинею, а воля — законом. Це сходження на одну з вершин моральності - поступове, але невпинне. Треба використовувати кожну життєву обставину, щоб дитина осмислила, що таке мати. Одного почуття прихильності мало. Дитина повинна якомога раніше замислюватися думати, міркувати, тим глибші будуть дитячі почуття. Треба бачити все, що відбувається в дитячій душі.

Треба знайти до кожного серця такий підхід, щоб взаємини дитини із світом, з явищами і фактами, з людьми пробуджували в неї не тільки добре почуття, а й тривожні, неспокійні роздуми, передусім думки про те, що втрата матері - ні з чим незрівнянне горе [10, с. 22].

Мати повинна бути духовним повелителем і володарем у сім'ї. Справжня гармонія волі й любові досягається в тих сім'ях, де світло розуму, мудрості, що дивує дітей повсякденними відкриттями людської краси, випромінюється матір'ю, де духовну красу, благородство, відданість чоловіка, дружини й сім'ї, діти бачать саме завдяки цьому світлому, що йде від матері. Від материнської мудрості йде сила духу, що дисциплінує батька, утверджує в ньому почуття благородної відповідальності за сім'ю. В хорошої сім'ї, де біля духовних джерел cтоїть мудра, горда, з яскраво вираженими почуттями власної гідності мати, все це здійснюється тонко, красиво, тактично, непомітно; духовна влада жінки над чоловіком звеличує його. Чим непомітніше мама є духовним володарем, повелителькою сім'ї, тим більш поважають діти батька, тим відданіше люблять його, тим мати й батько як щось єдине, що породило й творить їх [11, с. 81].

Авторитет матері виступає як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім'ї, де починається формування нової людини. На материнській совісті і обов’язку — виховати кожного з своїх дітей таким, щоб ніхто з них не робив бездумно і невдячно. Від матерів переливається, прищеплюється синам і дочкам шанобливе ставлення до народних святинь — до народної символіки, до хліба, виплеканого людською працею, до всього, в чому живе душа і доля народу. Діти неодмінно знатимуть, як багато доброго мама зробила для них, вони будуть знати про її людяність, що виявляється у ставленні до рідних і до чужих, про доброту, яка виявляється у її вчинках. Людяність робить материнське серце таким великим, що його ніжності, турботливості і вболівань вистачає не тільки на своїх рідних, а й на інших людей.

Мати повинна відчувати самоцінність дитинства, неповторність вдачі й особливість внутрішнього світу кожного сина й доньки; у щасливому хисті, вправляючи недоліки поведінки і характеру дітей, не обмежувати їх саморозвиток, у тактовному вмінні без напучувань вчити дітей розуміти, поважати старших, одне одного, охоче допомагати в разі потреби, в розумному прагненні розсунути дитяче світобачення.

Авторитет матері… на найвищу височінь підносять його народжені нею діти. Красою життя. Величчю подвигу.

Тоді постає питання: «чи може вважатися доброю людина, яка недбало ставиться до матері?» Мабуть ні. Але є серед нас такі, хто не тільки не поважає матір та батька, але й у важку годину не поспішає на допомогу батькам. За відстороненість дітей і навіть дорослих людей від матерів варто відмовляти їм у довір'ї, у повазі.

Звичайно, кожному дорога мама — найперший і найвірніший друг. Кому, як не їй, можна відкрити своє серце. Бо тільки у неї є до нього потаємний ключ [7, с. 101 — 102]. .

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ О. А. ДЕРЕВСЬКОЇ

2.1 Життєвий шлях О. А. Деревської

У Верховній Раді України зареєстровано проект Постанови про відзначення 110-річчя з дня народження матері-героїнім Олександри Аврамівни Деревської, яка виростила і виховала 48 дітей різних національностей. Автори законопроекту № 9701 — народні депутати, члени парламентської фракції Компартії України Володимир Даниленко і Катерина Самойлик.

Життя комуніста Олександри Деревської (1902 — 1959р.р.) стало яскравим і незгасним прикладом безмежної материнської відданості благородній справі виховання дітей, яких посиротила Громадянська та Велика Вітчизняна війни.

У внесеному до парламенту законопроекті народні депутати-комуністи пропонують на державному рівні відзначити 110-річчя з дня народження прославленої матері-героїні, яке виповнюється 23 квітня 2012 року. Доцільно провести з цієї нагоди в місті Ромни урочисте засідання громадськості, на яке запросити дітей, онуків і правнуків О. А. Деревської.

Кабінету міністрів України та місцевим органам влади пропонується здійснити широкий комплекс заходів, спрямованих на гідне вшанування материнського подвигу Олександри Деревської.

Одночасно депутат України Володимир Даниленко звернувся до Президента країни Віктора Януковича з депутатським запитом, в якому просить на знак високих заслуг О. А. Деревської перед українським народом встановити нову державну нагороду — орден Олександри Деревської, яким відзначати матерів, а батьків, котрі гідно продовжують її благородну справу [6, с. 15].

Народилася О. Дервська в місті Грозному в сім'ї робітника одного з нафтових промислів. В сімнадцять років почала трудову діяльність, працюючи медичною сестрою військового госпіталю. Тоді і взяла до вперше на себе високу відповідальність — стати матір'ю маленького братика свого чоловіка, червоного командира Омеляна Деревського та дітей-сиріт, дворічного Дмитрика та шестирічної Пани.

В 1939 році Олександра Аврамівна організувала дитячі ясла. Вона взяла на виховання дітей-сиріт і в сім'ї стало 9 дітей. З 1940 року Олександра Аврамівна стала домогосподаркою і повністю присвятила себе вихованню дітей. В 1942 році вона взяла в сім'ю 17 дітей із блокадного Ленінграда.

У повоєнні роки Деревські оселилися в місті Ромни на Сумщині. Місцева влада оточила їх увагою і піклуванням, надала в користування просторий будинок з земельною ділянкою, садом та городом. Матеріальну допомогу надавала держава. Радістю для дітей і дорослих став виділений їм вантажний автомобіль. Славетний український поет Павло Тичина, який на той час очолював Міністерство освіти, надіслав сім'ї піаніно, подарував із власного книжкового зібрання хорошу бібліотеку. Шевство над дітьми взяли роменські комсомольці, допомагаючи в такий спосіб вирішувати численні господарські та побутові проблеми.

У жовтні 1947 року (як писала Олександра Аврамівна в автобіографії) в сім'ї було 38 дітей, з них 23 учні, решта — дошкільного віку. Потім сім'я поповнювалася новими дітьми. Всього в Ромнах в сім'ї Деревських виховувалося 43 дитини. На початку 50-х років Олександра Деревська захворіла. Її чоловік покинув сім'ю. Після тривалої хвороби, 22 травня 1959 році у віці 57 років О. А. Деревська померла. На могилі Олександри Аврамівни в Ромнах встановлено пам’ятник, де висічені слова: ЇТи наша совість, наша молитва, Мамо. Земний уклін тобі. Твої діти?. І під цим написом 48 імен — 31 син і 17 дочок [2, с. 22 -23].

2.2 АНАЛІЗ ДОСВІДУ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ О. А. ДЕРЕВСЬКОЮ В ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦЯХ НАУКОВЦІВ В драматичні роки Великої Вітчизняної війни повною мірою розкрилися самопожертвування сім'ї Деревських. Вони взяли на виховання в свою, і без того вже численну, але дружну родину сімнадцятеро евакуйованих із блокадного Ленінграда діток, чиї батьки загинули на фронтах, під фашистськими бомбами та снарядами або від голоду. Тут знайшли свою щасливу долю діти росіян, українців, узбеків, євреїв, мордвинів, чувашів, німців та інших представників братніх народів СРСР.

Олександра Аврамівна не мала вчительської освіти, але володіла тим неоціненним талантом народної педагогіки, з допомогою якої з малих літ кожному в сім'ї прищеплювалися повага до батьків, до старших, один до одного, а ще — любов до праці, почуття відповідальності і колективізму. Всі її вихованці знайшли своє місце в житті і куди б не закидала їх доля, не забувають і понині своєї колишньої рідної домівки по вулиці Інтернаціональній. Кожні п’ять років вони вважають своїм обов’язком збиратися в Ромнах, аби вклонитися маминій могилі, на якій викарбувані святі для них слова «Ти наша совість, наша молитва, мамо"[4, с. 30].

Подвиг Олександри Деревської, яку ще за життя звали Роменською мадонною, гідно увічнено. Її нагороджено орденом Трудового Червоного прапора, медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни», Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання «Матері-героїні» (посмертно). Одна з вулиць міста, місцева школа-інтернат для дітей-сиріт носять ім'я О.А.Деревської. Відкриту у Всесвіті малу планету № 2400 астрономи Кримської обсерваторії назвали планетою Олександри Деревської. Їй присвятили свої поетичні та прозові твори вітчизняні письменники, а кіномитці - художні і документальні фільми.

Олександра Аврамівна була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За доблесну працю» у Великій Вітчизняній війні 1941;1945 роки. У 1952 році їй було призначено персональну пенсію. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 березня 1974 р. Олександрі Аврамівні посмертно присвоєно звання «Мати-героїня» .

У 1996 році в Міністерстві зв`язку України вийшов у світ художній конверт, присвячений Матері-героїні Олександрі Деревській. Конверт — мініатюрний пам’ятник людині [5, с. 9].

До 80-ї річниці з дня народження О.А.Деревської біля входу школи-інтернату, що носить її ім'я, відбулося урочисте відкриття пам’ятника Матері. Його авторами були архітектор А. Сіпко та скульптор О.Миненко.

О.А.Деревській було присвячено документальний фільм «Роменська мадонна» режисера А. Слюсаренка, який на Міжнародному фестивалі в Лейпцігу зайняв перше місце і був удостоєний премії «Золотий голуб». Художній фільм про сім'ю Деревських «Свято печеної картоплі» подарувала глядачам кіностудія імені О.Довженка.

Вчені Кримської наукової обсерваторії відкрили малу планету № 2400 і назвали її ім'ям Олександри Аврамівни Деревської.

Втім, коли 1972 року створювався фільм про жінку, яка присвятила своє життя вихованню дітей, осиротілих під час війни, його творці підрахували: через дім Деревської пройшли не 48, а 62 дитини!

У травні 2012 року виповнюється 110 років з дня народження цієї видатної жінки, яка своїм прикладом показала, як на ідеалах добра, людяності, милосердя, любові можливо виховати десятки дітей. 22 березня 2012 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про відзначення 110-річчя з дня народження матері-героїні Олександри Деревської».

Сьогодні її немає серед них. Але вічний вогонь материнського добра, щедрості і краси людського життя, що його запалила Олександра Аврамівна у сорока восьми дітей, віддає теплом і тепер. Вона дала сиротам можливість пізнати материнську любов, ласку, радість спілкування людей різних національностей, що пізнали тяжку долю сирітства, під одним прізвищем Деревських.

Не тільки у нашому місті, а й далеко за його межами мало знайдеться людей, які б не знали про життєвий подвиг цієї простої жінки, матері, громадянки, комуністки, яку Вітчизна уславила званням мати-героїня та орденом Трудового Червоного Прапора.

Далеко від рідного міста потяглася жива нитка тих, хто продовжує рід Деревських. Сини і дочки матері-героїні уславили його своїми справами в кипучому вирі трудового життя своєї країни. І щороку, коли буйно квітнуть весняні сади, коли спалахують рожевим багрянцем тюльпани, діти Олександри Деревської збираються у рідному місті Ромен, в рідній оселі, щоб вшанувати пам`ять своєї мами [11, с. 109 — 110].

А допомагають зібратися разом цій великій родині юні друзі - учні школи-інтернату, яка носить ім`я Олександри Деревської. Продовжується листування з цією багатонаціональною сім"єю. Діти і внуки, зачинательки прославленого роду, шлють до шкільного музею своєї матері спогади про неї, про їх життя після того, як їх усиновила чи удочерила Олександра Аврамівна, про трудові успіхи, надії, мрії, сподівання.

Їх стає менше. Цього року змогли приїхати тільки семеро з сімнадцяти, хто дожив до сьогодні. Але тепер уже 78 онуків, 81 правнук і 8 праправнуків свято бережуть пам`ять про материнський подвиг Олександри Аврамівни, всіляко сприяють гідному пошануванню легендарної жінки. Зокрема, затвердженню державної нагороди її імені. Про це і зайшла мова під час зустрічі з міським головою Миколою Калашником. Саме в Ромнах ініціатива заснувати орден імені Олександри Аврвмівни Деревської знаходить всебічну підтримку, — наголосив онук легендарної жінки Андрій Сербін, який активно працює над цим питанням, залучаючи всі доступні можливості [18, с. 19 — 21].

Лист до листа, світлину до світлини. І постає перед школярами мати-героїня, наче жива, з її бентегою, переживанням, помислами і переконаннями.

Народний музей матері-героїні Олександри Деревської, що в школі, відвідали тисячі школярів нашого міста, багатьох шкіл Сумщини, сусідніх Полтавської, Чернігівської і Київської областей, люди різного віку, вчителі, письменники, кіномитці, художники і поети. Майже кожного дня приходять у музей матері-героїні і учні школи-інтернату, щоб відкрити для себе ще одну цікаву сторінку із життя Деревської, зустрітися з тими, хто знав її особисто чи працював з нею, її дітьми, що живуть у нашому місті.

Наче живе джерельце, тече розповідь екскурсовода про подвиг жінки-матері. Десятки пар допитливих дитячих очей зупиняють свій зір на експонатах, що висвітлюють життя Деревських. І хочеться дітям бути схожими на цю жінку: творити добро, приносити радість, бути вірними синами і доньками своєї держави. А поки що головним своїм обов`язком вони вбачають добре вчитися, правильно поводитись, рости дружніми, а в будь-яку мить свого життя бути готовими прийти на допомогу своєму товаришеві, людині, яка потрапить в біду. Цьому їх вчить школа — вчителі, вихователі, цього вимагає від них сьогоднішнє життя, обов`язок, Батьківщина, які розраховують на них у майбутньому як на свідомих громадян, справжніх патріотів своєї держави.

Сьогодні музей Олександри Деревської оновлений: сучасними меблями, килимами, експонатами, дитячими роботами. До послуг відвідувачів книги про О. Деревську, написані дітьми і внуками її. Тут можна проглянути документальний фільм «Роменська мадонна», який на міжнародному фестивалі одержав приз «Білий голуб», а також художній фільм «Свято печеної картоплі», створений на кіностудії імені О. Довженка.

У цьому році школа святкує 110-річницю з дня народження Олександри Аврамівни. Тут відбудуться урочисті заходи з цієї нагоди та з нагоди дня Матері.

Колектив школи ретельно готується до знаменної дати, адже про її відзначення на державному рівні прийнята Постанова у Верховній раді та розроблене Розпорядження Кабінету Міністрів України.

Про подвиг Олександри Деревської писали, пишуть і будуть писати газети, журнали, про неї є цікаві фільми. зокрема.. А скільки ще про неї не написано! Художники будуть писати картини, поети — вірші.

Про Олександру Деревську написав вірші Олексва Ющенко та Дмитро Білоус, місцеві автори — Віктор Шатан (кобзар), Андрій Кубах, Тетяна Лісненко, ЯрославКравченко.

Є книги — «Сім`я Деревських» (автор Шкаровська І.І.), «Ти наша совість» (Г.К.Семенов), «Листи до матері"[19, с. 12].

Ти — єдина

(О.А. Деревській)

До тебе, мамо, звідусіль привіти Летять з вітрами кожної пори.

Гойдають верби над Сулою віти, Зорять з небес твої рідненькі діти, ;

Ти з ними в тиші знов поговори…

Про ваші біди, як були голодні,

Горох як їли, стиглі спориші… ;

Весь світ тобі вклоняється сьогодні,

Бо образ твій не тоне у безодні,

Ти, Олександро, в серці і в душі.

За подвиг твій ми дякуємо, нене, Тобі - найкращі квіти на землі!

Вже на деревах листячко зелене, Весна вже тче із сонця гобелени,

І образ твій я бачу уві млі…

Ось ти сидиш, а навкруг тебе — діти, Як зорі - добрі, щирі і сні.

Тобі б весніти, жити і радіти, Як навесні життям буяють віти, Але ж затихли всі твої пісні…

Бо ти пішла за обрії далекі,

Така велична, горда і свята,

І щовесни із вирію лелеки Нам сиплять сум на клени і смереки, Й лоскоче душу пам"ять золота…

До тебе, МАМО, линем, наче грози…

Нехай твоя погладить нас рука…

Нехай жара, чи сивіють морози, Тобі всміхнемось крізь роки і сльози, Бо ти — єдина — мама ДЕРЕВСЬКА.

На Київській студії документальних фільмів кінорежисер А. Слісаренко створив документальний фільм про сім`ю Деревських «Роменська мадонна», який у 1972 році на Всесвітньому фестивалі документальних фільмів у м. Лейпцигу завоював Перший приз «Золотий Голуб». На кіностудії ім. Довженка створено художній фільм «Свято печеної картоплі». Ім"ям Деревської названа планета № 2400, яку відкрили вчені Кримської обсерваторії, вулиця в м. Ромни. Про неї написано у Великій Енциклопедії Сучасної України (том7), автор Тетяна Лісненко.

«Ти наша совість, наша молитва, мамо!» і довгий список імен усіх дітей на пам’ятнику Олександри Аврамівни Деревської. До останнього подиху були поруч наймолодші діти. Катя, яку Олександра Аврамівна взяла останньою, наспівувала їй улюблену пісеньку про кошенятко. Тихо співала, згадувала як не витримав батько і пішов із сім'ї, як мати надіялася його побачити, як у візочку брати вивозили матір до саду — під улюблений горіх. Як дізналися, що батько помер раніше біля чужої жінки. Хоча обіцяв бути з Олександрою «навіки, а померти в один день». Він виявився звичайною людиною, а вона Мадонною — Роменською Мадонною.

У роздумах Катя незчулася, як руки матері востаннє віддали тепло останній дитині із Деревських [17, с. 15 — 16].

Дорога матуся, повідомляю тобі, що з нашої родини залишилися живі тільки я та Кланя. Решта всі загинули. Дарина померла від тифу. Кланя ж перебуває з тіткою Ксенією. Ось уже четвертий місяць я про них нічого не знаю. Мене примусили працювати, а їх вигнали з того села, де ми жили.

У той час, як німці вбили нашого Мішу, вони поранили і Мишка (маленького) дуже важко, і його поклали в лазарет. Але коли німці відступали, то не знаємо, куди його поділи. Тітка Ксенія має при собі тепер трьох — Ніну, Васю і Кланю, якщо тільки вони живі.

А нас, які більше, всіх погнали. Ти ще не бачила, скільки тут померло людей, як їх ховали.

З нашого села померло ще до серпня 1942 36 осіб.

Загинули дядько Костя і тітка Ганна. Нас з дому вигнали 3 січня. Я вийшла тільки в тому, в чому була одягнена.

І то все вже давно зношене. Тітка Маша загинула в червні 1942 р. Таня В. «

«Прошу призначити мене на театр військових дій.

Я не можу сидіти спокійно в тилу, коли моя Батьківщина переживає важкий час. Я повинна бути там, де ллється кров і [чути] стогони хворих. Хіба я можу спокійно працювати тут, коли мій єдиний син захищає Батьківщину.

Незважаючи на мій вік 53 роки, я ще працювати можу. Організм мій звик до всього, я ще не забула, як я в 16−17-х роках була на російсько-німецької, і довго буду пам’ятати 4 місяці в полоні у німців, звідки нам допомогли втекти жителі.

Прошу, тов. комісар, не відмовити в моєму проханні, тому що я сестра військового часу.

7 липня 1941, Є. Артамонова «.

«Завтра я помру, мама.

Ти прожила 50 років, а я лише 24. Мені хочеться жити. Адже я так мало зробила! Хочеться жити, щоб громити ненависних фашистів. Вони знущалися наді мною, але я нічого не сказала. Я знаю: за мою смерть помстяться мої друзі - партизани. Вони знищать загарбників.

Не плач, мама. 29 листопада 1941, лист партизанки Віри Поршневий своїй мамі"

«Коли почалася війна, мій рідний батько пішов на фронт, і ми з мамою не встигли евакуюватися з Ленінграда. Почалася блокада. Мама захворіла на цингу. Скоро вона померла. Мене сусіди здали в дитячий будинок. Пам’ятаю, як нас, дуже хворих дітей, евакуювали з Ленінграда.

Нарешті приїхали до міста Ставрополь на Волзі. Зустрічати вийшло все місцеве населення. Давали великі кульки з подарунками, а ми були такими худими, знесиленими, що не могли навіть утримати в руках ці кульки.

Нас поклали тут же на березі, і люди стали розбирати дітей. Мені дуже хотілося, щоб мене хто-небудь взяв, хотілося мати маму. Але ніхто мене не брав. Говорили, що якщо взяти, то хіба ховати.

Мене відвезли до лікарні. Туди за мною і прийшла Деревська Олександра Аврамівна, яка стала мені другою матір'ю.

Багато безсонних ночей провела мама у наших ліжок. Коли б я не відкривала очі, вдень і вночі бачила перед собою її обличчя. Як вона все встигала робити — не знаю. Адже нас було 17 чоловік.

Найстаршій з нас Валі (великий) виповнилося всього 10 років.

Наприкінці 1945 року ми переїхали на Україну, в місто Ромни. Там наша сім'я поповнилася ще двадцятьма трьома хлопцями. А всього мама виховала сорок дві людини. Жінки говорили мамі: «А що, Аврамівна, якщо знайдуться у дітвори батьки? Що робити будеш? «Вона відповідала: «Нікого не віддам. Рідні вони мені стали».

Хіба можна до цих листів щось додати? [20, с. 5 — 9]

ВИСНОВКИ Аналізуючи історикопедагогічну та наукову літературу встановлено: виховний потенціал української родини безмежний. З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і родину як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов’язок батьків.

Роль матері у вихованні дітей неоціненна: авторитет матері виступає як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім'ї, де починається формування нової людини.

Проаналізувавши життєвий шлях О. А. Деревської, ми зробили висновок, що її життя — справжній жіночий подвиг.

Педагогічний досвід О. А. Деревської має велике значення в сучасній педагогічній теорії і практиці. Не маючи педагогічної освіти, ця жінка виростила і виховала 48 дітей різних національностей і віку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. — 212 с.

2. Вертіль О. Роменська Мадонна: (мати — героїня Олександра Деревська виховала 48 дітей) / О. Вертіль // Уряд. кур'єр. — 2010. — 2 жовт.

3. Концепція національного виховання // Рідна школа.-1995. № 6. — 39 с.

4. Купчик Л. Свято Героїнь, що здатне облагороджувати: (українські жінки-героїні) / Л. Купчик // Слово просвіти. — 2012. — 16 лют. — С.6. Мати, воїн, трудівниця. — К.: Політвидав України.

5. Нестеренко П. Роменська мати: (мати-героїня Олександра Деревська) / П. Нестеренко // Уряд. кур'єр. — 2002. — 20 квіт. — 120 с.

6. Організація роботи з батьками.-Рівне, 1995. — 168 с.

7. Основи національного виховання / За ред. Г. Кузя.-К., 1994. — 287 с.

8. Педагогічні ідеї К. Д. Ушинського / Ред. колегія: В.І. Войтко та Семенов Г. К. Ты наша совесть: (А.Деревская). — Харьков: Прапор, 1989. — 242 с.

9. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка.-К., 1986. — 313 с.

10. Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство.-К., 1991. 169 с.

11. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка.-К., 1996. 368 с.

12. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка.-К., 1978. 336 с.

13. Українознавство в національній школі /За ред.М. Г. Стельмаховича.-Івано-Франківськ., 1995. 332 с.

14. Українська душа /Відп. ред. В.Храмова.-К., 1992. 197 с.

15. Ушинський К. Д. Про сімейне виховання.-К., 1974. 215 с.

16. Червяцова О. В. Суспільно-політичні процеси на українських землях: історія, проблеми, перспективи: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, 20 травня 2011 р./Ред. Кол.: К.К.Васильєв, В. М. Власенко, А. В. Гончаренко та ін. за заг. ред. С.І.Дегтярьова. -Суми: СумДУ, 2011.Ч.2. 303с.

17. Шкаровская И. Александра Деревская и ее семья: докум. Повесть для мл. шк. возраста. — К.: Веселка, 1985. — 127 с.

18. Шкаровська І.І. Сім'я Деревських: Докум. розпов. Для мол. шкіл. віку. Київ Веселка 1979 119 с. :№ 9. — 122 с.

19. Школа-родина: аспекти родинного виховання //Поч. школа.-1997. № 5. 38 с.