Проблеми здійснення захисту на стадії досудового слідства у кримінальних справах про організовані злочинні об"єднання (реферат)

Реферат на тему:

Проблеми здійснення захисту на стадії досудового слідства у кримінальних справах про організовані злочинні об'єднання Конвенція про захист прав людини та основних свобод (п. «с» ч. 3 ст. 6) [1], Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (п. «d» ч. 3 ст. 14) [2, c.12−34] закріпили право особи захищати себе особисто або через безпосередньо нею вибраного захисника, а при відсутності коштів — через призначеного захисника, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Відповідні правові гарантії закріплено Конституцією України, яка передбачила право кожного на правову допомогу (ч. 1 ст. 59).

Змагальний процес передбачає наявність захисту (стст. 43, 43−1, 44, 45 КПК), що закріплено в системі рівних прав обвинуваченого (підозрюваного), особливо у справах про організовану злочинність, за допомогою яких він може спростовувати обвинувачення (підозру) [3, c. 30−34], а гарантією забезпечення права на захист, є право захищати себе за допомогою професійного захисника [4, с. 126−131].

Однак, після прийняття рішення Конституційного Суду по справі Солдатова [5- 6, c. 210−216] набув поширення помилковий висновок про те, що захисником у справі може бути будь-який юрист, що значно знизило роль і значення адвокатури. Нам видається, що поки не буде закону, яким би визначався статус та діяльність таких фахівців у галузі права, їх не слід допускати до участі у кримінальних справах, бо в Конституції з цього приводу чітко закріплено положення про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги в судах… в Україні діє адвокатура» (ч. 2 ст. 59) [4, c.126−131]. Допуск до захисту людей, правовий статус яких не врегульовано законом, є небезпечною тенденцією [7, c. 8−10- 8, c.24−27- 9, c. 245−256]. Допуск до захисту тільки адвокатів, високі вимоги до адвоката-захисника, ліцензування їх діяльності - характерні для законодавства про адвокатуру в усіх країнах [10, c. 136−143- 11, c. 53−59]. Недоцільною, на наш погляд, є участь у кримінальній справі близьких родичів, статус яких законом не врегульовано, а професійний рівень не дає змоги нічого зробити для покращення становища обвинуваченого, а тому з цього приводу слід внести відповідні зміни до КПК [8].

Видається, що саме через призму укріплення позиції захисту на стадії досудового слідства слід проводити реформування вітчизняного кримінального процесу, бо досудові стадії процесу вимагають посилення змагальності. Процесуальні можливості органів кримінального переслідування учасників організованих злочинних об'єднань і сторони захисту не рівні: органи досудового слідства озброєні владними повноваженнями і кращими організаційними, технічними, матеріальними та іншими можливостями, а обвинувачений і його захисник такими повноваженнями і можливостями не володіють. З метою здійснення ефективного захисту і протистояння незаконним діям органів досудового слідства слід удосконалити правові можливості сторони захисту в цій стадії. Ця проблема була предметом вивчення багатьох процесуалістів та викликала неоднозначні висновки у підході до її вирішення [12, c. 28−35]. На сучасному етапі розвитку права її намагаються вирішити шляхом розширення прав захисника на досудовому слідстві.

Рівноправність сторін — це, насамперед, рівні процесуальні можливості і засоби при здійсненні своїх повноважень. Для реалізації принципу змагальності вирішальну роль мають обсяг і співвідношення прав учасників процесу, тобто реальна змога вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, мати свободу у наданні доказів і доведенні їх переконливості перед судом, бо справедливий закон — це не рівний для всіх закон, а такий, який створює додаткові можливості захисту для слабшого. Слід ввести в КПК України термін «сторони», що надасть можливість чітко розмежувати суб'єктів кримінального процесу, визначити їх статус у змагальному процесі.

Реальний захист прав особи можливий за умови своєчасного надання кваліфікованої юридичної допомоги, однак у законі відсутні чіткі критерії, за якими визначається момент, коли права і свободи особи почнуть порушуватися діями, пов’язаними з її кримінальним переслідуванням, щоб можна було говорити про необхідність надання їй захисника. Відсутність вирішення законодавцем питання про момент допуску захисника в кримінальний процес не забезпечує можливості особи захищатися повною мірою від такого переслідування, бо норми КПК не дають чіткої відповіді на це питання і не містять поняття кримінального переслідування. Захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу (ст. 44 КПК), а ст. 45 КПК передбачає допуск захисника з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення.

У законі допуск захисника пов’язаний з моментом порушення кримінальної справи проти конкретної особи і прийняттям рішення про визнання підозрюваною особи, щодо якої порушена кримінальна справа (ч. 1ст. 45 КПК). Статус підозрюваного за чинним законом надає особі змогу захищатися від висунутої проти неї підозри в здійсненні злочину, особливо, коли йдеться про організовану злочинність, у тому числі і за допомогою використання права на професійного захисника, однак у КПК нечітко виписано момент визнання особи підозрюваною та термін перебування особи в статусі підозрюваної. КПК передбачає 2 підстави визнання підозрюваним: коли особу, затримано по підозрі у вчиненні злочину і коли щодо особи застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої. В законі відсутнє вирішення проблеми захисту особи, щодо якої порушено кримінальну справу, про що вона може бути вчасно не поінформованою, та коли щодо неї не прийнято рішення про визнання її підозрюваноющодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу і яку не затримано по підозрі у вчиненні злочинущодо особи, до якої не застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої.

Відсутнє у чинному законодавстві чітке визначення терміну, протягом якого часу особа може бути підозрюваною, хоча за законом при застосуванні запобіжного заходу до особи, висунення обвинувачення їй має бути пред’явлене не пізніше десяти діб (ч. 4 ст. 148 КПК). Вважаємо, що особа може перебувати у статусі підозрюваної не більше 10 діб і саме такий граничний термін слід встановити в чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Слід також передбачити таку підставу допуску захисника до участі у справі, як початок здійснення інших заходів процесуального примусу чи інших процесуальних дій, що торкаються прав і свобод особи, підозрюваної в скоєнні злочину, а також надати цій особі право користуватися допомогою захисника з моменту реальної загрози обмеження прав і свобод особи у зв’язку з кримінальним переслідуванням.

С.В. Гончаренко вважає, що користуватися допомогою захисника громадянин повинен з моменту реального обмеження прав і свобод у зв’язку з кримінальним провадженням [14, c. 41], а М.Є. Шумило вважає, що процес має бути змагальним від початку кримінального переслідування, тобто від часу, коли особу поставлено до відому, що проти неї порушено кримінальну справу [15]. Однак, загроза обмеження прав настає раніше, коли права ще не обмежені. Особі можуть довести до відома, що стосовно неї порушено кримінальну справу надто пізно, тим більше, що найчастіше справу порушують за фактом навіть тоді, коли з постанови про її порушення видно, кого вона стосується. На практиці слідчі застосовують різні незаконні методи, в тому числі й допит особи як свідка, з метою унеможливити нею реалізацію права на захист і допуск захисника до участі у справі, користуються правовою необізнаністю громадянина на шкоду його правам і законним інтересам.

Не випадково правила Міранди, даючи тлумачення V і V1 Поправок до Конституції США, право зберігати мовчання і право на присутність адвоката взаємо пов’язані [16]. Допуск захисника повинен мати місце на будь-якій стадії процесу, в тому числі і раніше затримання, визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення. Конституційний Суд РФ з цього приводу дав роз’яснення, яке називають правилом Маслова, за яким право на захист виникає з моменту загрози правам і свободам громадянина, тобто кожна особа, щодо якої вчиняються дії, спрямовані на виявлення доказів, фактів, обставин, які викривають її, вправі вимагати захисту адвоката [17].

Слід допустити захисника до участі у справі з моменту, коли права особи знаходяться під загрозою їх обмеження, а чинний КПК доповнити ще однією підставою обов’язкової участі захисника: щоб захисник брав участь кожного разу, коли це вимагається в інтересах правосуддя. Що слід розуміти під процесуальними діями, «які порушують права і свободи особи, підозрюваної в здійсненні злочину»? При провадженні по кримінальній справі фактично будь-яка процесуальна дія певною мірою обмежує права осіб, втягнутих в неї, а тому в КПК доцільно закріпити, що до інших процесуальних дій, які порушують права і свободи особи, підозрюваної в здійсненні злочину відносяться дії, підставою для проведення яких є процесуальне рішення, прийняте судом, слідчим, дізнанням. Вимога його прийняття означає, що будь-яке обмеження або утиски прав і законних інтересів при цьому могли б бути виправдані умовами конкретної ситуації, а проведення щодо конкретної особи таких дій свідчить про наявність щодо неї підозр (наприклад, проведення обшуку, вилучення, здійснення її огляду, обмеження свободи вільного пересування та ін.).

Для процесуального забезпечення рівності прав сторін обвинувачення і захисту обвинуваченому і його захиснику слід надати виключні права для забезпечення можливості ефективно протистояти кримінальному переслідуванню: мовчання обвинуваченого не може розцінюватися як доказ вини чи як обтяжуюча обставинатлумачити сумніви у винуватості в користь обвинуваченоготлумачити не доведення вини як доведеної невинуватостіобов'язок доводити вину слід покласти на обвинувачарозширити права потерпілого, в тому числі право на захист. Заслуговують уваги з цього приводу положення Конституції США, за якими право захисту визначає, що не може існувати обмежень дій адвоката, спрямованих на відстоювання інтересів особи за практикою судового процесу, встановленою 6-ю і 14-ю поправками [18].

Чинним КПК не чітко закріплено право підозрюваного (обвинуваченого) не давати свідчень (стст. 43, 43−1, 73, 74), за винятком п. 2 ч. 1 ст. 142, а тому у законі слід чітко закріпити право не давати свідчень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів і як додаткову гарантію — не відповідати на запитання. Прикладом є рішення Верховного суду США у справі Міranda v. Arisona [16- 19], за яким підозрюваному при затриманні, арешті і допиті поліцією надано ряд прав. Свідчення, отримані у в’язниці, не можуть бути використані у суді, якщо поліція не надасть гарантій проти його самозвинувачення та ознайомлення з правами: мовчати, не давати показів і не відповідати на запитання, бо все, що він скаже може бути використано проти нього в судіпорадитися з адвокатом, який може бути присутній під час допитуна безкоштовний захист, якщо особа не може сплатити послуги адвокатавідмова підозрюваного від прав мовчати та мати адвоката має бути свідомою, добровільною, без будь-якого тиску. Якщо особа показує будь-яким чином, що не бажає відповідати — допит має бути припиненийу разі виявлення бажання спілкуватися з адвокатом, допит має бути зупинений до приходу адвоката або до тих пір, поки особа сама не продовжить відповідати на запитання [16- 20- 21]. Після консультацій з адвокатом допит не може продовжуватися без адвоката [21]. Тривалий допит особи або ув’язнення без права спілкуватися, після яких зроблено визнання, вважається свідченням примусової відмови від прав особи і тиску на неї. Ці правила слід закріпити у вітчизняному кримінальному процесі та внести застереження, за яким тривалий допит або ув’язнення без права спілкування з адвокатом чи близькими родичами слід вважати грубим порушенням прав особи та тиску на неї.

За чинним законодавством, роз’яснення прав особи, що притягується до кримінальної відповідальності і надання їй допомоги у встановленні зв’язку з захисником чи особами, які можуть запросити захисника, призначення їй захисника — є обов’язком особи, яка проводить досудове слідство (ст. 47 КПК). Між тим, практика свідчить, що покладення на органи досудового слідства обов’язку забезпечити ці права підозрюваного і обвинуваченого малоефективне.

На практиці суди задовольняють подання органів досудового слідства, прокурора без глибокого вивчення матеріалів справи, особи затриманого (арештованого) і застосовують запобіжний захід — тримання під вартою при можливості застосувати альтернативні види, хоча тримання під вартою повинно застосовуватися і продовжуватися тільки у разі крайньої необхідності і не повинно застосовуватися ні при яких обставинах як мета покарання (ст. 5 ЄКПЛ, п. 1 Резолюції (65) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, п. 1 Рекомендації R (80) 11 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи) [22]. За статистикою суди задовольняють близько 90% подань слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Принципове положення змагальності порушується, коли суд обмежується перевіркою окремих процесуальних моментів і обґрунтовує своє рішення лише аргументами, наведеними слідчим, не наводячи власних. За проведеним дослідженням, із 150 справ судді свої рішення про обрання міри запобіжного заходу в 40% обґрунтовували аргументами, наведеними у поданні слідчого, і не навели власних мотивів.

Рішення про арешт повинно обґрунтовуватися не виною особи та суспільною небезпекою вчиненого злочину, а сукупністю обставин, закріплених у статтях 148, 150, 155 КПК. При цьому судді мають право вимагати додаткові матеріализобов'язаний обговорити і перевірити посилання на невинуватість і відсутність доказів, які підтверджують факт вчинення злочину, не вирішуючи цього питаннязобов’язаний переконатися, що у слідчих органів на момент порушення клопотання про застосування запобіжного заходу було достатньо даних, які дають підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності і необхідності обрання цього запобіжного заходудослідити обставини, з якими закон пов’язує можливість обрання цього запобіжного заходу та матеріали, що підтверджують законність і обґрунтованість арештудотримання норм кримінально-процесуального законодавства, якими регулюється порядок застосування запобіжного заходу і продовження його строківнаявність в наданих матеріалах відомостей, які підтверджують необхідність обрання цього запобіжного заходу чи продовження його строків [23].

Список використаних джерел

1. Голос України. -2001. — № 3 (2503). — 10 січ.

2. Международный пакт о гражданских и политических правах // Междунар. пакты о правах человека: Сб. документов. — СПб.: Россия — Нева, 1993.

3. Хруслова Л. Щодо процесуальної рівності сторін, диспозитивності у кримінальному переслідуванні та порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності за проектом КПК // Прокуратура. Людина Держава. — 2005. — № 4 (46).

4. Шило О., Капліна О. Професійний захист як гарантія забезпечення прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві // Вісн. Акад. правових наук України. — Х, 2003. — № 1 (32).

5. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997;2001. Кн. 2. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 504 с.

6. Рішення Конституційного Cуду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997;2001. Кн. 2. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

7. Маляренко В. Т. Про сумні тенденції в розвитку інституту захисту в Україні // Адвокат. — 2001. — № 1−2.

8. Маркуш М. А. Коментар до постанови № 8 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» // Адвокат. — 2004. — № 1.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24 жовтня «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / За ред. В. Т. Маляренка. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2005.

10. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Україна, 1999. — 554 с.

11. Филимонов Б. А. Защитник в Германском уголовном процессе. — М.: «Спарк», 1997. -112 с.

12. Адвокатура України: Навч. посібник / За ред. М.М. Михеєнко, О. Д. Святоцького — К.: Ін Юре, 1997. — 224 с.

13. Бистрик Г. М. Участь захисника у збиранні доказів у справі // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах: Тези доповідей наук. — практ. конф. — К: НАВСУ, 2002. — Ч. 1.

14. Обговорюємо законопроекти (Юридичні читання «Представництво та захист у проектах Цивільного процесуального і Кримінально-процесуального кодексів» // Адвокат. — 2004. — № 2.

15. Змагальність чи ілюзія?: Семінар «Суд та сторони процесу у кримінальному судочинстві: змагальність та відкритість» // Юрид. вісник України. — 2003. — № 15 (407), 12−18 квіт.

16. Міranda V. — Arisona, 384 U.S. 436 (1966) — Johnson v. Zerbst, 304 U.S. 458 (1938).

17. Постановление Конституционного Суда РФ от 27 июня 2000 г. № 11-П «По делу о проверке конституционности положений части первой статьи 47 и части второй статьи 51 Уголовно-процессуального кодекса РСФСР в связи с жалобой гражданина В.И.Маслова» <http: //echr. ru / documents /doc/ 1 252 150/ 1 252 150. htm>.

18. Herring V. — New-York, 422 U.S. 853 (1975).

19. Johnson V. — Zerbst, 304 U.S. 458 (1938).

20. Michigan V. — Mosley, 423 U.S. 96 (1975).

21. Edwards V. — Arisona, 451 U.S. 477 (1981).

22. Шило О. Г. Міжнародні стандарти забезпечення права на свободу та особисту недоторканність у кримінальному процесі: Тези доповіді <htth//www.niipp.rol.net.ua/ pages / tezu% 2027. htm>.

23. Толочко О. Право на свободу та особисту недоторканність: порівняльний аналіз статті 5 ЄКПЛ та українського законодавства: Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О.Л. Жуковської. — К., 2004. — 960 с.

М.А. Маркуш. Проблеми здійснення захисту на стадії досудового слідства у кримінальних справах про організовані злочинні об'єднання. «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)» 14'2006.