Предмет доказування при протокольній формі досудової підготовки матеріалів про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов"язкових платежів (реферат)

Реферат на тему:

Предмет доказування при протокольній формі досудової підготовки матеріалів про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів У березні 1985 року Указом Президії Верховної Ради УРСР до Кримінально-процесуального кодексу було введено протокольну форму досудової підготовки матеріалів — як різновид прискореної форми кримінального процесу. Прискорене провадження стало предметом жвавої дискусії юристів, практичних працівників органів розслідування і суду, що триває і на сьогодні. Тому питання здійснення процесу доказування, існування предмета доказування при вказаній формі розслідування, визначення відповідних понять, дефініцій набувають гостроти, потребують дослідження і тому є актуальними.

Метою даного дослідження є аналітичний огляд різних наукових і практичних позицій щодо протокольної форми досудової підготовки матеріалів при розслідуванні кримінальних справ про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

Завданням дослідження є, застосовуючи методологію наукового аналізу проблем теорії і практику визначення предмета доказування при протокольній формі досудової підготовки матеріалів, визначити доцільність, обґрунтувати можливість здійснення процесу доказування при вказаній формі досудового розслідування.

У кримінально-процесуальній літературі сутність протокольної форми досудової підготовки матеріалів трактується неоднозначно. Одні вчені вважають її порядком перевірки підстав до порушення кримінальної справи (В.Р. Жвалюк, Ю.М. Сухов), другі - різновидом дізнання (В.М. Тертишник), треті - адміністративною діяльністю (М.С. Строгович) і, нарешті, четверті - самостійним видом досудового розслідування (В.І. Дьяченко,.

Л.К. Карнєєва).

Віддаючи належне позиції відомого професора М. С. Строговича, який рішуче виступав проти введення в кримінальний процес прискореного провадження, зазначаючи, що вказана діяльність має суто адміністративний характер, та проблемам забезпечення зазначеної форми кримінального судочинства процесуальними гарантіями, водночас не можна не врахувати фактор організаційного характеру, який є також важливим у боротьбі із злочинністю. Доцільно погодитися з позицією прибічників протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яка свого часу була висловлена такою формулою: «для чого ускладнювати це провадження, якщо однієї й тієї ж самої мети — встановлення істини — можна досягти простішими засобами». Розглянувши аргументи «за» прискорену форму провадження у кримінальному процесі і «проти» неї, можна дійти висновку, що її існування в сучасному законодавстві зумовлено об'єктивно, насамперед, динамікою і структурою злочинності, що потребують введення згаданих проваджень з метою прискорення розслідування і вирішення справ із певних видів злочинів. Необхідність існування протокольної форми досудової підготовки матеріалів викликана також скороченням строку від моменту вчинення злочину до моменту прийняття рішення відповідно до закону, зменшенням навантаження на слідчі органи, підвищенням профілактичного впливу, в окремих випадках, більш швидким відшкодуванням спричиненої шкоди.

Найбільш доречним і вдалим є визначення протокольної форми досудової підготовки — як спрощеної процедури досудового діловодства, яка застосовується щодо очевидних злочинів, що не становлять складності у вирішенні питань доказування та не мають великої суспільної небезпеки, і яка покликана забезпечити оптимальну процесуальну економію та можливість судового розгляду у таких справах (В.М. Тертишник). На нашу думку, протокольна форма досудової підготовки матеріалів справи є однією з форм досудового розслідування певної категорії кримінальних справ про злочини, вчинені в умовах очевидності.

Особливості юридичної природи протокольної форми характеризуються такими рисами:

— вказана діяльність регламентується кримінально-процесуальним законом, тобто має процесуальний характер і чітко визначену процесуальну форму;

— протокольна форма є засобом реалізації норм кримінального права і забезпечується нормами кримінально-процесуального права;

— у процесі провадження протокольної форми її учасники вступають у процесуальні правовідносини і є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Особливість порядку провадження у протокольній формі досудової підготовки матеріалів проявляється в:

— чітко визначеному переліку складів злочинів;

— підслідності злочинів;

— строках проведення;

— суб'єкті здійснення вказаної діяльності;

— неможливості проведення слідчих дій (за виключенням огляду місця події та накладен-ня арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмку);

— неможливості участі під час провадження захисника;

— обмеженні прав правопорушника;

— своєрідному механізмі, засобах доказування;

— можливості проведення дізнання або досудового слідства, якщо виникне необхідність з’ясувати суттєві додаткові обставини, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів характеризуються спрощеною процесуальною процедурою встановлення обставин вчиненого злочину, але така процедура не поширюється на судові стадії, де реалізуються всі процесуальні гарантії, зокрема, принципи кримінального судочинства.

Виходячи із загальних положень теорії доказів, гносеологічної та процесуальної сутності предмета доказування у кримінальній справі, вимог законодавця щодо порядку проведення і оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів, можна стверджувати, що для даної спрощеної процедури досудового діловодства характерне кримінально-процесуальне доказування.

Предмет доказування є єдиним для усіх видів досудового провадження і немає будь-яких винятків щодо протокольної форми, про що свідчить співставлення ст. 426 та ст. 64 КПК України. Хоча закон прямо не наголошує, які саме обставини предмета доказування підлягають встановленню, аналіз ст. 426 КПК України призводить до висновку, що в порядку протокольної форми досудової підготовки слід з’ясувати: місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші обставини, вину правопорушника, дані про його особу.

Таким чином, як і під час досудового розслідування, тут повинні бути всебічно, повно та об'єктивно встановлені всі обставини, що входять у предмет доказування у справі.

Перелік злочинів, щодо яких проводиться досудова підготовка матеріалів у протокольній формі, визначений ст. 425 КПК України, є вичерпним. Одним із таких злочинів є і ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, яке призвело до ненадходження в бюджет держави або інших цільових фондів коштів у значних розмірах (від тисячі до трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян) — ч. 1 ст. 212 КК України. Як показує практика, найбільш специфічним провадженням є протокольна форма досудової підготовки саме з вказаної категорії кримінальних справ. Це викликано, перш за все, збиранням первинних матеріалів і складнощами в доказуванні вчиненого діяння, специфікою даних, що можуть бути доказами у справі. Негативно впливає і відсутність методичних рекомендацій щодо переліку матеріалів і змісту справ, недостатній досвід співробітників податкової міліції у діяльності зі збирання необхідних матеріалів у порядку протокольної форми.

Оскільки протокольна форма досудової підготовки матеріалів справи про ухилення від сплати податків визначена кримінально-процесуальним законом, існує практика її застосування (до речі, кількість кримінальних справ про ухилення від сплати податків, розслідування яких проведено в порядку протокольної форми, підвищилась у 2006 році в 0,5 раз порівняно з 2004 роком), потрібно проведення узагальнення, аналізу діяльності податкової міліції, теоретичного обґрунтування і розробки практичних рекомендацій з метою підвищення ефективності їх використання в навчальній та практичній роботі. Вирішення вказаних питань з розкриттям соціально-правових основ застосування протокольної форми досудової підготовки у справах про ухилення від сплати податків і розкриттям змісту діяльності податкової міліції під час її застосування обумовлюються специфікою встановлення обставин предмета доказування.

Оскільки ч. 3 ст. 426 КПК України зазначає, що в протоколі про обставини вчиненого злочину повинні зазначатися фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і вину правопорушника, цікавим, як для теорії так і для практики, є питання про докази та їх джерела. Існують різні думки щодо джерел доказів. Так, В. М. Тертишник небезпідставно вважає, що ч. 2 ст. 65 КПК України містить не перелік джерел доказів, а перелік засобів доказування. Джерело будь-якого явища, в тому числі і доказу, не може бути одночасно і його формою, воно повинно перебувати поза цим явищем. Доказ являє собою єдність фактичних даних і процесуального носія. Джерело — це те, що дає початок будь-якому явищу, носій — те, що може слугувати засобом відображення, фіксації, збереження. Таким чином, джерелом фактичних даних слід вважати такі не заборонені законом джерела інформації, від яких може надходити доказова інформація. Тобто, щоб не було тавтології - «джерело доказу є речовий доказ» , — всі передбачені в ч. 2 ст. 65 КПК України засоби доказування слід вважати видами доказів, тоді не буде виникати питання про розширене тлумачення джерел доказів і про можливість джерелом вважати пояснення, отримані під час проведення досудової підготовки матеріалів справи в протокольній формі.

Неоднозначним є підхід до поняття правопорушника як учасника протокольного провадження, оскільки закон не містить чіткого роз’яснення щодо процесуального статусу такого суб'єкта. Деякі процесуалісти вважають, що правопорушником є особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, включене до переліку ст. 425 КПК України (Шиян А.Г., Черненко А.П.), інші визначають правопорушника як особу, щодо якої готується протокольна форма досудової підготовки матеріалів зі своїми правами й обов’язками (Баулін О.В., Поповченко О.І.), існує думка, що правопорушник — це особа, щодо злочинних дій якої проводиться досудова підготовка матеріалів (Тертишник В.М.).

Найбільш прийнятною, на нашу думку, є позиція, що правопорушником визнається особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, яке розслідується в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів і яка має певні права й обов’язки, і особа якої встановлюється як елемент предмета доказування у кримінальній справі (ст.ст.19, 66, 110, 426 КПК України).

Специфіка отримання доказової інформації при розслідуванні злочину, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України, полягає в механізмі та засобах її отримання. У даному випадку значно обмеженими є джерела доказів. Основні з них — документи. Провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, крім огляду місця події, що практично неможливо при розслідуванні ухилень від сплати податків, оскільки як такого місця вчинення даного злочину немаєта накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмка. Фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і вину правопорушника, можуть бути отримані як за допомогою витребуваних документів, так і відібраних пояснень.

Основними джерелами фактичних даних є: показання правопорушника, показання очевидців, речові докази, дані, що містяться в актах документальної перевірки (хоча КПК України не виділяє окремо такі дані, як джерело доказів, а відносить їх до інших документів поряд з актом ревізії. Але, на нашу думку, слід в законі закріпити вказані документи як самостійні джерела доказів), інші документи.

Речові докази і документи можуть бути отримані шляхом їх витребування без провадження виїмки, а також можуть бути надані чи правопорушником, чи очевидцями, підприємствами, установами, організаціями або окремими громадянами, представником ДПІ тощо (ст. 11 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну податкову службу України»).

За протокольною формою досудової підготовки матеріалів неприпустимі будь-які заходи процесуального примусу, зокрема, привід очевидця або правопорушника для дачі пояснень. Однак Законом України «Про державну податкову службу України» врегульовані питання виклику посадових осіб і громадян для отримання пояснень у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності, нарахуванням, сплатою податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

Не передбачено проведення при протокольній формі ні затримання, ні проведення експертизи, яка є конче необхідною при дослідженні речових доказів і документів з метою встановлення обставин предмета доказування. Якщо необхідно провести такі дослідження, то вони проводяться як попередні позаекспертні дослідження. Довідка ж про результати має значення доказу як документа. Позаекспертні дослідження речових доказів і документів, вилучених під час планових і непланових документальних перевірок, дозволяють значною мірою усунути інформаційну невпевненість працівників податкової міліції з різноманітних обставин, що входять у предмет доказування в ситуації гострого дефіциту інформації зі справи в умовах протокольного провадження, своєчасно визначити відношення виявлених слідів до справи, а тим самим виключити витрати сил і засобів по роботі з об'єктами, що не стосуються справишвидко звіряти отримані докази з джерелами інформації, що знаходяться в автоматичних банках даних ДПА України, або зразками для порівняльного дослідженняоперативно перевірити причетність певних осіб до вчиненого злочину. У підсумку такі дослідження можуть істотно допомогти у розкритті і розслідуванні злочину. Лише один недолік вони мають, а саме: особа, яка здійснює дослідження, не несе кримінальної відповідальності за завідомо неправдиву довідку.

Як докази, можуть бути використані і матеріали, отримані органами адміністративної юрисдикції, наприклад, при здійсненні адміністративного провадження у справах про фінансові правопорушення — ухилення від сплати податків, яке призвело до ненадходження в бюджет коштів у розмірі менше тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За протокольною формою досудової підготовки матеріалів доказування обставин вчиненого злочину проводиться, в першу чергу, шляхом отримання пояснень від правопорушника та очевидців. Обставини предмета доказування вимагають встановити відомості, що характеризують особу правопорушника. Такі відомості у справах про ухилення від сплати податків можуть мати місце в:

1) довідках про наявність або відсутність судимості;

2) характеристиках особи;

3) матеріалах притягнення до адміністративної відповідальності;

4) матеріалах раніше проведених ревізій та документальних перевірок.

Щодо такого учасника протокольної форми, як очевидець, виникають деякі спірні питання. Очевидець злочину — це особа, яка безпосередньо бачила подію і може розповісти про обставини, які підлягають встановленню. Свідок — особа, яка має будь-які відомості, що стосуються обставин розслідуваного злочину, в тому числі і відомості, які характеризують особу правопорушника, що стосуються підприємницької діяльності господарюючого суб'єкта тощо. Виникає питання, в ролі кого особа дає пояснення (показання), якщо вона не є безпосереднім очевидцем вчинення злочину і як оформляються такі пояснення. Виходячи з положень закону, не можна стверджувати, що статус очевидців аналогічний статусу свідків, як зазначає В. М. Тертишник. Процесуальний статус очевидців (свідків) має бути більш детально врегульований у КПК стосовно протокольного провадження. На нашу думку, і від осіб, які раніше проводили ревізію або документальну перевірку діяльності господарюючого суб'єкта, повинні бути отримані пояснення як від свідків з метою повного і всебічного встановлення всіх обставин (особливо, що стосується виду, розміру та характеру шкоди, завданої ухиленням від сплати податків або іншими правопорушеннями в сфері оподаткування), які входять у предмет доказування.

Оскільки необхідною ознакою розглядуваного складу злочину є спричинення матеріальної шкоди, характер і розмір якої входить до предмета доказування, органом дізнання під час провадження у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів мають бути здійснені заходи до її відшкодування і які дозволяють забезпечити заявлений позов. Для цього, по-перше, необхідно роз’яснити правопорушнику неохідність відшкодувати завдану державі матеріальну шкоду, ознайомити його з положеннями цивільного законодавства, яке визначає підстави і порядок відшкодування матеріальної шкоди, а також інших нормативних актів, зокрема, ДПА України. У випадку добровільного відшкодування завданої шкоди, до матеріалів протокольної форми додаються копії документів, що підтверджують таке відшкодування, в протоколі зазначається про обставини вчиненого злочину, матеріали передаються прокурору, який направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за наявності передбачених законом підстав у порядку ст.ст. 7−1, 7−2 КПК України. У зв’язку з тим, що під час протокольної форми досудової підготовки матеріалів не можна застосовувати заходи процесуального характеру, що дозволяють забезпечити позов, слід застосовувати заходи адміністративного впливу, наприклад, зупинення операцій по видатковій частині розрахункового рахунку тощо.

У випадку, коли до направлення матеріалів протокольної форми досудової підготовки прокуророві не відшкодовано завданої ухиленням від сплати податків шкоди, орган дізнання повинен повідомити про це юридичний відділ територіальної ДПІ для підготовки матеріалів для за явлення цивільного позову. Прокурор, зрозуміло, має право сам від імені держави подавати і підтримувати цивільний позов.

Для ухилень від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів характерно те, що більшість обставин предмета доказування можуть бути встановлені безпосередньо з первинних та інших документів. Матеріалів документальних перевірок, ревізій. Але це не означає, що в процесі проведення протокольної форми повинні бути вивчені лише ті дані, що відображені в документах. Отримання достатніх даних, встановлення зв’язків між окремими подіями можливе тільки при певному поєднанні, комбінації відомостей, що складають предмет доказування у справі. Визначаючи обсяг доказової інформації, особа, яка проводить дізнання спів ставляє відомості, що містяться в первинних документах, з тим обсягом доказів, який обв’язково встановлюється відповідно до ст. 64 КПК України.

Для того щоб повно, всебічно й об'єктивно розслідувати ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів і прийняти правильне, справедливе рішення в процесі проведення прротокольної форми, необхідно встановити максимальну кількість доказів. Водночас потрібно збирати тільки ті докази, які мають безпосереднє відношення до справи, тобто оцінювати їх на предмет допустимості і належності.

Якщо всі обставини, що входять до предмета доказування, не будуть встановлені в повному обсязі, то матеріали протокольної форми підлягають поверненню органу дізнання. Тоді гостро постає проблема обмеженого строку проведення протокольної форми податковою міліцією, а також методів і засобів отримання доказової інформації.

Виходячи з вищевикладеного, необхідно зазначити, що злочини, передбачені ч. 1 ст. 212 КК України, мають специфіку при виявленні обставин скоєного правопорушення. В окремих випадках потрібне проведення слідчих дій (експертиза, обшук, виїмка, очна ставка тощо), які не можна провести в межах протокольної форми. Тому навіть зміни в законодавстві щодо провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів справи не вирішують усіх проблем кримінального судочинства в даному напрямі, і, зокрема, тих, що виникають при розслідуванні ухилень від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.