Гігієна праці

РЕФЕРАТ на тему:

" Гігієна праці"

ПЛАН.

1. Поняття гігієни праці як прикладної науки.

2. Поняття про професійні захворювання та виробничий травматизм.

3. Охорона здоров’я на виробництві та її правове забезпечення.

Література

1. Поняття гігієни праці як прикладної науки Предметом гігієни праці є:

1. Вивчення трудових процесів і фізіологічних змін, що ними зумовлені й виникають в організмі особи, яка працюєвивчення працездатності людини і розробка фізіологічних основ раціонального режиму праці та відпочинку.

2. Вивчення впливу фізичних та хімічних факторів виробничого середовища, а також виробничих процесів, устаткування і матеріалів на організм працівників з метою розробки гігієнічних заходів щодо усунення несприятливих наслідків на стан здоров’я.

3. Вивчення стану здоров’я і захворюваності працівників, які в умовах своєї професійно-виробничої діяльності зустрічаються з різними несприятливими факторами, для профілактики професійних захворювань.

На основі вивчення особливостей виробничого середовища і його впливу на організм працівників гігієна праці розробляє гігієнічні вимоги до раціонального використання обладнання, гігієнічні норми і правила в галузі оздоровлення умов праці, будови та утримання промислових підприємствзаходи особистої гігієнипропозиції щодо раціональної організації умов праці та відпочинку.

Відповідно до завдань, гігієна праці використовує різноманітні методи дослідження:

— фізичні й хімічні методи — для дослідження умов праці на виробництві та оцінки ефективності оздоровчих заходів;

— фізіологічні методи — для дослідження змін в організмі, які виникають під впливом умов і характеру праці;

— клініко-статистичні та санітарно-статистичні методи — для вивчення стану здоров’я та захворюваності працівників.

Застосовують також експериментальні фізичні, хімічні, біохімічні, патоморфологічні, токсикологічні, психологічні та інші методи дослідження.

2. Поняття про професійні захворювання та виробничий травматизм Зрозуміти, як впливає трудова діяльність на здоров’я людини, можна лише шляхом детального вивчення особливостей її професії. Професія — це вид діяльності людини, що забезпечує її існування і визначає становище в суспільстві.

Професійна шкідливість — фактори трудового процесу (включаючи і зовнішні фактори праці), що можуть мати шкідливий вплив на стан здоров’я людини, яка працює.

Професійні шкідливості можна розділити на три групи:

1. Шкідливості, що пов’язані з неправильною організацією праці (надмірне напруження нервової системитривале вимушене положення тіланадмірне напруження рухового апарату та окремих органів чуттянераціональний режим праці).

2. Шкідливості, що пов’язані з виробничим процесом та умовами навколишнього середовища, яке оточує робітника під час його трудової діяльності (несприятливі мікрокліматичні умовиінтенсивне променеве теплопідвищений чи знижений тиск повітрярадіоактивне випромінюваннянадмірний шумпідвищений вміст у повітрі пилу тощо).

3. Шкідливості, пов’язані з обставинами праці. Вони не є специфічними і зустрічаються на будь-якому виробництві (недостатні вентиляція, освітлення, площа, кубатура приміщення тощо).

У ряді випадків професійні шкідливості відіграють вирішальну роль у виникненні патологічного процесу в організмі. Так, у працівників, які вдихають пил, що містить двоокис кремнію, може розвинутись силікозу працівників, які зазнають дії пилу свинцю, може виникнути свинцеве отруєнняу працівників, які під час роботи часто повторюють дрібні рухи, можуть з’явитись координаційні неврози, тощо. Хвороби, в основі яких лежить виключно чи переважно професійний фактор, називають професійними. Але значно частіше вплив професійних факторів проявляється у зниженні опірності організму до захворювань, у зниженні працездатності.

Стомлення — це зниження працездатності, що зумовлене виконанням певної роботи. Об'єктивно процес стомлення проявляється у зниженні продуктивності праці, а суб'єктивно — у відчутті стомлення.

На основі вчення І.П. Павлова, О. О. Ухтомського було з’ясовано основну причину стомлення, що полягала в зміні функціонального стану центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку. В результаті праці в корі головного мозку виникає процес гальмування, який запобігає надмірному виснаженню клітин кори. Ця теорія пояснює питання про механізм стомлення в результаті розумової праці й статичної праці, яка супроводжується незначними затратами енергії.

Проте зміни, які виникають, коли людина стомлюється, неможливо розглядати ізольовано як зміни в корі головного мозку і не враховувати зрушень в цілому організмі. Адже стомлення пояснюється зміною функціонального стану цілого організму, причому провідна роль належить змінам в центральній нервовій системі.

Розрізняють стомлення, що швидко розвивається в результаті незвичної або надмірної праці, та стомлення, яке розвивається повільно в результаті хоча і звичної для людини, але тривалої праці.

Необхідно відзначити, що процес стомлення зворотний. Після відпочинку стомлення зникає і працездатність повністю відновлюється. У результаті неправильної організації праці навіть після нічного відпочинку працездатність повністю не відновлюється і поступово наступає перевтомлення.

Основними ознаками процесу перевтомлення є головний біль, втрата сну (безсоння), втрата апетиту, підвищена дратівливість, послаблення пам’яті, зниження опірності організму.

Основним заходом щодо боротьби з перевтомленням є раціональне поєднання періодів праці та відпочинку (перерви). Перерва повинна бути достатньою для повного відновлення фізіологічних функцій. Позитивний вплив мають фізичні вправи під час перерви, автоматизація та механізація виробництва.

Під виробничою травмою розуміють ушкодження, яке виникло в працівників чи службовців при виконанні роботи на території виробничого підприємства чи установи і спричинило порушення цілісності тканини або функції органа чи організму в цілому.

Розрізняють такі види виробничих травм:

— механічні - від рухомих частин машин, ручного Інструмента, падаючих предметів тощо;

— термічні - від прямого контакту з парою, гарячою рідиною, полум’ям, розплавленим металом;

— хімічні - від концентрованих хімічних речовин (кислот, лугів);

— електричні - від контакту з електричним струмом, обриву проводів тощо.

Єдиної класифікації причин виробничого травматизму не існує. Розрізняють три групи причин виробничого травматизмутехнічні, організаційні та санітарно-гігієнічні.

До технічних причин відносять недосконалість конструкцій машин і устаткування, самого технологічного процесу, несправність верстатів, машин, ручного інструменту, відсутність чи недосконалість захисної техніки, устаткування.

До організаційних причин — неправильну організацію трудового процесу, застосування небезпечних методів праці, недотримання правил техніки безпеки, відсутність Індивідуальних засобів захисту.

Серед санітарно-гігієнічних, причин слід відзначити порушення санітарно-гігієнічного режиму на виробництві, погане освітлення, високу температуру та вологість повітря чи надмірно низьку температуру, виробничий пил, високу концентрацію токсичних речовин у повітрі, забрудненість приміщення, сильний шум тощо.

Виробничий травматизм умовно можна поділити на дві групи (промисловий та сільськогосподарський), оскільки за умовами виникнення, характером та локалізацією, а основне, наданням медичної допомоги та заходами, щодо попередження травматизму вони суттєво відрізняються.

Промисловий травматизм — це пошкодження, різні за характером, що були отримані на виробництві.

Основні заходи щодо боротьби з травматизмом:

— контроль за обладнанням, інструментами, за достатнім огородженням частин, що рухаються;

— покращення природного та штучного освітлення;

— систематичний нагляд за дотриманням правил техніки безпеки;

— забезпечення всіх робітників засобами індивідуального захисту і контроль за їх використанням під час роботи;

— проведення заходів щодо боротьби з втомлюваністю, покращення зовнішнього виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та відпочинку.

Механізація сільськогосподарського виробництва, зростання культури трудівників села, заходи з охорони праці знизили травматизм у сільськогосподарському виробництві. Найважчі травми спостерігаються у тваринницьких і бурякосійних господарствах, які мають низький рівень механізації, порівняно з іншими господарствами. Найбільше травмуються особи, зайняті на польових роботах (у рільництві).

Основним запобіжним заходом проти травматизму на тракторах є заміна ручного запуску механічним, своєчасний ремонт, регулювання та усунення неполадок також може бути профілактикою травматизму. Щоб запобігти травматизму в тваринництві, обслуговуючий персонал повинен вивчити звички і поведінку тварин та обережно з ними поводитися.

3. Охорона здоров’я на виробництві та її правове забезпечення Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умо­ви праці (ст. 43). Відповідно до ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здо­рові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров’я закріплює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здо­рові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, уста­нови, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяль­ності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоро­в'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здоро­вих умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном «охорона праці». При цьому термін «охорона праці» вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття «охорона праці» відносяться «ті гарантії для пра­цівників, що передбачають усі норми трудового законодав­ства» (Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. — С. 360). У широкому зна­ченні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов тру­дової діяльності.

Терміном «охорона праці» у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпеч­них умов праці (див. зазначену вище роботу, с. 446). Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: «Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі роботи». Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна «охорона праці» у вузькому розумінні вживати термін «охорона здоров’я працівників на вироб­ництві», оскільки фактично метою таких заходів є саме охо­рона здоров’я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов’язків.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобо­в'язані створювати для них умови праці з урахуванням ре­комендацій медико-соціальної експертної комісії та індиві­дуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціаль­но-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Законодавством про працю передбачені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок, неповнолітніх і осіб із зниже­ною працездатністю.

Використана література

1. 1.Загальна гігієна та основи екології. Підручник. — К., 2003.

2. 2.Дріжчана С. В. Удосконалення законодавства про пра­цю неповнолітніх //У мон.: Удосконалення трудового за­конодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н. М. Хуторян. — К.: ІнЮре, 1999. — С. 82−88.

3. 3.Севастьяновым., Штефанов Б. И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи. — М., 1990.

4. 4.Шептулина Н. Н. Охрана труда работников, занятых на работах с неблагоприятными условиями труда / / Трудо­вое право. — 1998.