Використання народознавчого матеріалу на уроках «Я і Україна» в початковій школі

ДИПЛОМНА РОБОТА Використання народознавчого матеріалу на уроках «Я і Україна» в початковій школі

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Характеристика народознавчого матеріалу, що використовується на уроках «Я і Україна» в початковій школі
• 1.1 Різноманітність жанрів усної народної творчості для дітей
• 1.2 Використання відомостей народного календаря
• Розділ 2. Методика використання народознавчого матеріалу на уроках «Я і Україна»
• 2.1 Педагогічні умови ефективного використання народознавчого матеріалу в початковій школі
• 2.2 Методика використання народознавчого матеріалу під час вивчення курсу «Я і Україна» в 2 класі
• 2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Наукою та багатовіковою практикою переконливо доведено, що українська школа справді національна тоді, коли ґрунтується на українській етнопедагогіці, українській національній системі впливу на формування особистості і за орієнтаційний еталон має народні чесноти, норми християнської моралі, гармонію родинно-громадсько-шкільного виховання. Оптимальність функціонування української національної школи відбувається за наявності міцної етнопедагогічної основи. Такої точки зору дотримувались провідні українські педагоги, зокрема О. Духнович, І. Огієнко, Ю. Дзерович, П. Холодний, І. Бажанський, С. Русова, А. Волошин, Г. Ващенко, В. Сухомлинський та інші. Життя молодших школярів повинно будуватися з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-естетичного та духовного виховання.

Народознавчий підхід у навчально-виховному процесі сприяє формуванню загальнолюдської моралі, готовності виконувати заповіти батьків. Використання досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, допомагає впроваджувати в навчально-виховний процес все цінне з народної мудрості, активно залучати школярів до засвоєння спадщини свого народу, адже дитина, позбавлена можливості спиратися на досвід людства, не може розвиватись повноцінно. Засобом фіксування та акумуляції соціально-ціннісного досвіду старших поколінь є фольклор.

У сучасних умовах розвитку школи необхідність та важливість використання народознавчого матеріалу в системі навчально-виховної роботи не викликає сумнівів як у вчених, так і у вчителів-практиків. Це знайшло відображення і в чинних навчальних програмах. Зокрема, в пояснювальній записці до програми з курсу «Я і Україна» зазначається, що його метою є сприяти формуванню в учнів потреби до пізнання світу і людини в ньому; засвоєнню духовних цінностей у екологічній, пізнавальній, моральній, емоційній, естетичній сферах. Цей курс передбачає створення передумов для усвідомленого сприймання і засвоєння соціальних, морально-правових норм, історичних, національно-культурних традицій українського народу. Проте практична реалізація цієї вимоги в педагогічному досвіді вчителів початкової школи зустрічає перешкоди. Це зумовлене багатьма причинами, серед яких основними, на наш погляд, є недостатня розробка науково-теоретичних основ народознавства в початковій школі та брак науково обґрунтованих методичних рекомендацій щодо використання на уроках народознавчого матеріалу.

Оскільки підручники з курсу «Я і Україна» є єдиними для всієї України, то вони не можуть повністю відобразити регіональні особливості кожної області, кожного краю. Тому виникає протиріччя між необхідністю вивчення природи і національно-культурних традицій своєї області, з однієї сторони, та змістом підручників, з іншої. Для виходу з цієї ситуації вчителю початкової школи необхідно підібрати народознавчий матеріал про історію, культуру та природу своєї області, який доцільно використовувати на уроках під час вивчення нового матеріалу.

Проблема відродження національної культури і шляхи її реалізації в загальноосвітній школі розробляється на сучасному етапі багатьма дослідниками (М. Стельмахович, Ю. Руденко, П. Ігнатенко, В. Стрілько, Н. Сивачук, К. Чорна, О. Любар, Д. Федоренко та ін.). Проте слід зазначити, що проблема використання народознавчого матеріалу під час вивчення курсу «Я і Україна» в початковій школі висвітлена недостатньо й потребує удосконалення її змістової та методичної сторін з урахуванням сучасних вимог, які ставить реформування системи освіти в Україні.

Таким чином, актуальність проблеми використання народознавчого матеріалу на уроках «Я і Україна» зумовлена переходом початкової школи на нові навчальні програми та недостатньою кількістю в підручниках навчального народознавчого матеріалу. Разом з тим, аналіз результатів цілеспрямованих спостережень уроків «Я і Україна», свідчить про те, що народознавчий матеріал, як правило, використовується епізодично, без детально розробленої методики його опрацювання. Недоліки у використанні народознавчого матеріалу в початковій школі та необхідність методичного удосконалення його застосування визначили вибір теми дипломної роботи: «Використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна“ в початковій школі».

Об'єкт дослідження — процес вивчення курсу «Я і Україна» в 2 класі.

Предметом дослідження є відбір народознавчого матеріалу для уроків «Я і Україна» в 2 класі та методика його використання на уроках.

Мета дослідження — визначити теоретичні аспекти проблеми реалізації народознавчого принципу навчання в початковій школі та розкрити методику використання народознавчого матеріалу на уроках «Я і Україна» в 2 класі.

Гіпотеза дослідження — результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках «Я і Україна» в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал.

Для розкриття теми і реалізації мети дослідження у дипломній роботі вирішувались такі завдання:

Охарактеризувати види народознавчого матеріалу, який доцільно використовувати на уроках «Я і Україна» в початковій школі.

Проаналізувати сучасний стан розвитку проблеми дослідження з точки зору використання народознавчого матеріалу у навчально-виховному процесі.

Визначити педагогічні умови ефективного використання народознавчого матеріалу в початковій школі.

Здійснити відбір народознавчого матеріалу для уроків «Я і Україна» в 2 класі.

Експериментально перевірити вплив систематичного використання народознавчого матеріалу на рівень навчальних досягнень учнів із курсу «Я і Україна» .

Для написання дипломної роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, чинних навчальних програм та підручників для початкової школи, передового педагогічного досвіду; анкетування вчителів; спостереження навчально-виховного процесу; спостереження, педагогічний експеримент; тестування учнів; теоретичне узагальнення; кількісний і якісний аналіз результатів експериментального дослідження.

Експериментальне дослідження проводилось у три етапи.

Під час констатувального етапу експерименту ми проаналізували стан дослідження проблеми в теорії та практиці роботи сучасної початкової школи; провели анкетування вчителів початкових класів, визначили основні поняття проблеми.

На формувальному етапі ми розробили методику проведення педагогічного експерименту; визначили педагогічні умови використання народознавчого матеріалу на уроках «Я і Україна» в початковій школі, здійснили відбір народознавчого матеріалу, який використовувався на уроках «Я і Україна» в 2 класі.

Під час підсумкового етапу ми узагальнювали результати експериментального дослідження; формулювали загальні висновки дослідження.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Характеристика народознавчого матеріалу, що використовується на уроках «Я і Україна» в початковій школі

1.1 Різноманітність жанрів усної народної творчості для дітей

Важливим завданням початкової школи є формування особистості молодшого школяра. Одним із шляхів розв’язання цього завдання є прилучення учнів до національної культури та народних традицій. Саме в школі прищеплюється повага до свого народу, його історії, культури, закладаються основи цілісного внутрішнього світу особистості, її національної самосвідомості, народного світогляду, емоційної культури.

В зв’язку з цим важливого значення набуває здійснення народознавчого підходу у процесі вивчення природознавства. Це зумовлено тим, що використання народознавчого матеріалу на уроках дає змогу сформувати, поглибити, розширити знання дітей про навколишній світ, розвивати дитячу допитливість і кмітливість. При цьому, зазначає О. Біда, молодші школярі вчаться не просто спостерігати, а й бачити, чути бентежний світ природи, відчувати потребу пильно придивлятися до навколишнього, помічати поруч дивне й загадкове.

Крім того, народні знання відображають традиції шанобливого ставлення українського народу до природи, тому і розглядаються вченими як важлива умова ефективного формування екологічної культури молодших школярів. У численних приказках, обрядах відображено досвід багатьох поколінь, норми поведінки в сім'ї, суспільстві, з об'єктами природи тощо. Пісні, легенди й повір'я засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу, що є досить характерним для українського народу. Прилучаючись до скарбів національної культури, учні переймаються особливим ставленням до природи — шанобливим, яке передбачає повагу до законів природи, до всіх форм життя, усвідомлення людства як частини, а не повелителя оточуючого світу.

Використовуючи джерела народної мудрості, учитель знайомить дітей з історією свого народу, його звичаями, побутом. Відомо, що узагальнений досвід життя народу найяскравіше відображається у фольклорі. Дитячий фольклор — це багатожанрова система, що складається з прозових, речитативних, пісенних та ігрових форм. Традиції, звичаї, обряди, вірування постають в оригінальній художній формі в різних його жанрах. Цього треба вчити дитину з перших днів життя. Недарма в народі кажуть: «Коли дитину не навчиш у пелюшках, то не навчиш і в подушках» .

Звичаї, традиції, обряди В. Сухомлинський вважав надзвичайно важливим засобом формування особистості. Він використовував їх з метою досягнення певних цілей, збагачення і урізноманітнення методики навчально-виховної роботи школи народознавчим змістом. Вчений народну педагогіку розглядав як найвизначніший засіб виховання, навчання і розвитку дітей.

Національна початкова школа має широко використовувати жанри усної народної творчості на уроках та у позакласній роботі, забезпечуючи дидактичні, виховні, розвивальні цілі. Тому вчитель має постійно звертатися до народної творчості. Особливо активно потрібно на уроці «Я і Україна» використовувати загадки, прислів'я, приказки, народні прикмети тощо. Це дає змогу розширити уявлення молодших школярів про народну творчість.

Розглянемо, твори яких жанрів фольклору доцільно використовувати на уроках «Я і Україна» в початковій школі.

Серед дидактичних засобів значне місце посідає загадка, яка розглядається як засіб розвитку, навчання та виховання дітей. У дітей молодшого шкільного віку загадки викликають великий інтерес.

Загадки — один із найдавніших і найпоширеніших видів народної творчості. У давнину загадка мала певне значення, слугувала засобом перевірки мудрості, мала пізнавальну цінність. За допомогою загадок народні знання, народна мудрість передавалися поколінням.

Термін «загадка» давнього походження. Він походить від слова гадати, тобто думати. Загадки мають свою специфіку: сутність її полягає в тому, що в загадках предмети чи явища прямо не називаються. Про них мовиться у прихованій, завуальованій, алегоричній формі і треба відшукати їх первісне значення.

Загадки — це стислі твори, в основі яких лежить метафоричне запитання. Для того щоб дати на нього відповідь, потрібно вміти зіставити життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності. Іноді ця подібність обмежується кількома або навіть однією якоюсь ознакою, — отже, розгадування вимагає не тільки певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному.

У загадках широко використовується метафора, алегорія, уособлення, менше — порівняння. Часто задуманому предметові (явищу) дасться назва інших на основі їх схожості. Наприклад, в загадці про Сонце: «Встає рано, лягає пізно, світить яскраво, гріє жарко». Сонце тут порівнюється з людиною, з діями, вказує на характерні ознаки — світить і гріє. Часом у загадках робляться незвичайні порівняння чи зіставлення. Скажімо, небо у загадках — це голубий шатер, синя шуба, синя хустина, поле неміряне, море безкрає; комар — не звір і не птиця, ні рак, ні риба, летюче, маленьке, кусюче; морква — це дівчина, панна, що має пишну косу, а та надворі та ін.

Якщо розглядати загадку з точки зору її змісту, то неважко помітити, що вона є логічним завданням. Відгадати загадку — значить на основі вказаних у ній ознак визначити предмет, тобто розв’язати логічне завдання. З давніх-давен загадка стала засобом розваг молоді на вечірках, своєрідною розумовою грою, змаганням у кмітливості. Вмінню відгадувати загадки в давні часи надавалося велике значення, воно було мірилом мудрості й розуму. Основним призначенням загадок було перевірити кмітливість людини, оцінити її знання, спостережливість, допитливість, кмітливість.

Загадки розвивають процес мислення — аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, привчають до самостійності мислення, розвивають такі якості розуму, як тямущість і кмітливість.

Загадка може бути використана для того, щоб зосередити увагу дітей на понятті, яке вивчається або закріплюється на уроках, із метою уточнення, конкретизації знань дітей про тіла і явища природи, їх призначення. При цьому загадки підбираються, згідно з метою уроку та рівнем розвитку дітей. Відгадування загадок можна планувати як складову частину уроків «Я і Україна». Вони можуть бути використані під час дидактичних ігор, спостережень за явищами природи. Наприклад, на уроці «Я і Україна» у 2 класі під час вивчення теми «Весна в природі» варто запропонувати дітям загадки про весну:

Молодших школярів захоплює сам процес загадування і відгадування. Загадка примушує учнів думати, аналізувати, вчить приглядатися до оточуючого світу, помічати те, що не лежить на поверхні, проникати у сутність речей, розвиває спостережливість, асоціативне мислення, фантазію. Вона несе дітям радість відкриття і пізнання світу.

У загадках для молодших школярів є досить цінний пізнавальний матеріал про природу, взаємозв'язки і залежності в ній, походження різних предметів і явищ, про найважливіші властивості, і тим самим вони заохочують дитячу допитливість.

У народних загадках звеличується природа, звертається увага на її красу та чарівність, наприклад, весна «пробуджує поля», «заквітчує гаї», Сонце — «яснокриле», ромашки — «сестрички із золотими очима та білими віями». Часто у народних загадках прямо вказано на те, яку користь людині приносять тварини, рослини.

В окремих загадках мова йде про залежність рослин від зовнішніх умов, змінюються умови — зникають одні рослини і з’являються інші. Наприклад:

Я найперша зацвітаю Синім цвітом серед гаю, Відгадайте, що за квітка, Бо мене не стане влітку. (Пролісок)

Після того, як діти відгадали загадку, вчитель звертає їхню увагу на головні ознаки, за якими учні впізнали рослину: перша зацвітає, влітку зникає, квіти синього кольору. Учитель організовує бесіду з учнями: чому саме влітку ці квіти зникають? Чи треба їх берегти? Як саме?

Пропонуючи народні загадки про пори року, С. Волкова рекомендує зіставляти їх з ознаками кожної пори року згідно зі спостереженнями учнів.

Глибока предметність загадок зумовлюється, перш за все, тісним зв’язком цього виду художньої творчості з повсякденним життям трудівника, його виробничою діяльністю, коли людина ще безпосередньо сприймала все, що потрапляло в поле її зору. Як і всякий інший поетичний твір, повноцінна, справді художня загадка могла з’явитися лише на порівняно високому ступені розвитку первіснообщинної культури. Адже для того, щоб створити навіть найпростішу загадку, необхідно, як вірно відзначив Е. Тейлор, порівняно добре володіти здатністю абстрактного порівняння. Крім цього, потрібний значний розвиток знань взагалі, щоб цей процес став загальнодоступним і, нарешті, із серйозного перейшов у гру, що особливо яскраво визначається на пізнішому етапі розвитку загадок.

У великому циклі українських загадок про будову Всесвіту передусім відзначається прагнення людини пізнати світ за допомогою аналогій, порівнянь з іншими відомими їй предметами та явищами. Деякі загадки цього циклу є картинами з життя, побуту, часом навіть характеризують цілу епоху. Наприклад:

Толока не міряна, череда не лічена, пастух не найманий. (Небо, зорі, Місяць)

До загадок про будову Всесвіту тісно примикає цикл творів про явища природи, тваринний і рослинний світ. У цих загадках знайшли свій вияв спостереження людини за змінами в природі протягом року, прагнення відобразити різні пори року та характерні для кожної із них явища природи за допомогою звичайних образів із повсякденного життя. Характерні щодо цього такі загадки:

У загадках про тваринний і рослинний світ фігурують, насамперед, свійські тварини та культурні рослини, які здавна відігравали важливу роль у житті людини, а також дикі звірі, рослини, комахи. В цих загадках із великою силою виявляються трудова основа народної поетичної творчості, утилітарне ставлення людини до навколишньої дійсності, прагнення якомога повніше підкорити її своїм інтересам, оцінка всіх предметів навколишнього світу з точки зору їх ролі й важливості в житті трудівника. Наприклад:

Широко представлена в народних загадках сама людина, її фізична природа, їжа, житло, домашній інвентар, речі повсякденного вжитку. Для загадок цього напряму також характерні картини-аналогії з повсякденного трудового життя народу, які мають зорієнтувати того, перед ким ставиться загадка, «полегшити» відгадку твору. Наприклад:

Значне місце в загадках цієї групи відводиться стравам. Використовуючи засіб послідовного виключення окремого із загального, застосовуючи барвисту метафору чи вдале порівняння, народ створив цілий ряд загадок, в яких підкреслюються характерні ознаки того чи іншого виду їжі:

У досконалій художній формі загадок про людське житло, домашній інвентар, предмети щоденного користування виразно і конкретно виявляється процес історичного розвитку людства, його матеріальної культури, постійного підкорення і удосконалення речей та предметів повсякденного оточення людини, виділяються елементи нового у житті та побуті народу на певному щаблі його розвитку.

Слід підкреслити велике педагогічне значення загадок цього напряму. Адже саме звернення до предметів повсякденного оточення людини у цих загадках є вдячним засобом збудження інтересу дитини до наслідків трудової діяльності батьків, до характеру, сутності та призначення у житті предметів праці дорослих. Подібні загадки сприяють пізнанню дітьми навколишнього світу; поглиблюють їх спостережливість, допитливість, а також примушують замислюватись над справжнім значенням людської праці, виховують почуття поваги до трудящих, прищеплюють смак до суспільно корисної діяльності. Із широкої низки творів цього напряму, які можна успішно використовувати в практиці школи, слід згадати хоча б такі:

Великим кількісно і широким за тематикою являється цикл загадок про трудовий процес, господарський інвентар, знаряддя виробництва, техніку і засоби пересування. У цілому ряді цих загадок знайшли відображення минулі епохи розвитку суспільства з їх мануфактурним способом виробництва, із широким застосуванням ручної праці (наприклад: загадки про соху, серп, кужіль, терницю та ін).

Чимале місце займають тут також виробничі процеси, пов’язані із сільськогосподарським побутом: оранка, сівба, косовиця, молотьба, ткацтво, ковальство, приготування їжі, рибальство, мисливство тощо. Безпосередньо до цих загадок примикають твори про господарський інвентар та знаряддя виробництва. Мовби дальшим розвитком, логічним завершенням цієї групи творів є загадки про машини, починаючи з найпростішої і закінчуючи порівняно складними. Найбільш характерними загадками цієї групи є такі:

Показовими щодо відображення прогресу, розвитку технічних знань людини є загадки про засоби пересування, подолання простору (кінь, пліт, човен, поїзд, автомобіль, літак). Ці твори дуже люблять діти, зокрема молодшого шкільного віку, і вчитель, який повинен підтримувати і розвивати природний інтерес дитини до технічних знань, може використовувати ці загадки в своїй роботі.

Серед суми різноманітних знань про навколишній світ, набутих трудівником у результаті господарської й громадської діяльності, важливе місце належить питанням освіти та виховання людини. В умовах класового суспільства, коли основна маса народу була приречена на постійні злидні і безправ’я, питання освіти, виховання людини були надзвичайно актуальними. Народ ніколи не мирився зі своїм рабським становищем, постійно прагнув до освіти, здобуття систематичних знань, навчання. В цій групі український народних загадок і відображається питання про освіту, шкільне виховання. Наприклад:

Цілком самостійну групу становлять загадки, в яких знайшли своє відображення абстрактні, загальні, умовні та збірні поняття. З точку зору генетичного розвитку, ці твори є продуктом досить пізньої доби і свідчать про розвиток абстрактного мислення людини та про активне відношення трудівника-художника до надбань духовної культури. Про пізній час походження цих творів свідчить і їх мова. На відміну від загадок, що мають залишки давньої лексики, ці твори відзначаються чистотою й добірністю мови, чіткістю та унормованістю синтаксичних конструкцій, стрункістю побудови. Об'єктом художнього відтворення тут є голос, луна, сон, прикрість, думка, любов, радість, біда, тінь, совість та багато іншого. Окреме місце серед загадок цієї групи посідають твори про різні відрізки часу (рік, місяць, тиждень, добу, годину тощо).

Чимало загадок присвятив український народ чудовій природі рідного краю, поетично змалював у них таких представників лісового царства, як тополя, ялина, смерека, береза. Ось, як, наприклад, говориться в народній загадці про ялину: «Зимою й літом маячить зеленим цвітом». Ще яскравіше відображені в загадці характерні риси білокорої берези: «Біле — не сніг, зелене — не луг, кучеряве — не людина» .

Сучасні дослідники загадок, зокрема І. Березовський, підкреслюють благотворний вплив їх на розвиток художньої літератури, особливо дитячої. Творення загадок продовжують як професійні письменники, так і широкі кола самодіяльних митців, збагачуючи цей дивний жанр художніми знахідками.

Багато спільного із загадками мають прислів'я та приказки. Їх об'єднує насамперед метафоричність, що ґрунтується на спостереженнях за природою та побутом, а також стислість і чіткість викладу. Переносне значення вислову дозволяє іноді вживати загадку як прислів'я («Прийшов хтось, узяв щось, бігти за ним, не знаю за ким»).

Прислів'я — це коротке влучне висловлювання з приводу почутого та побаченого. Здебільшого це віршовані народні вислови, в яких виражено повчальний життєвий досвід та мудрість народу. Вони тісно пов’язані зі щоденним життям і побутом людини, є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду, який дає право формувати погляди на природу, етику, мораль, історію й політику.

Близькими до прислів'їв є приказки. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів'я більш розгорнуті. Прислів'ями вважаються самостійні судження із замкнутою формою кліше, що є художніми творами з прямими або переносними значеннями, інтонаційно й граматично оформлені як прості або складні речення. Вони в стислій, точній формі підводять підсумки спостережень за групами подій або явищ, відзначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений висновок, який може бути застосований при характеристиці аналогічних подій чи явищ. На відміну від прислів'я, приказка висловлює думку неповно, становить собою вид незамкнутого кліше, частину речення, до якого приєднується авторський контекст. Іноді приказки — це скорочені прислів'я, але без властивого їм повчального значення. Наприклад:

У чужому оці і порошинку бачить, а в своєму оці і сучка недобачає.

В своєму оці сучка недобачає.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Праця людину годує.

Якщо говорити про час виникнення прислів'їв та приказок, то зараз важко визначити, з якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислів'я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї діяльності. В них можна знайти натяки на епоху матріархату, залишки зооморфізму та антропоморфізму. Російський дослідник В. Анікін пояснює походження ряду прислів'їв забобонною уявою первісної людини: «Зозуля кує - недолю віщує» — прислів'я, пов’язане з віруванням у те, що крик птаха може віщувати щось фатальне для людини.

У ході розвитку мови одні прислів'я та приказки виходили з ужитку, інші змінювали значення. На місці старих з’являлися нові, відображаючи життя прийдешніх поколінь. Джерела, які живили прислів'я та приказки, весь час розширювалися. Стали посилено живити їх писемні художні твори та філософські трактати. Але найчастіше прислів'я та приказки зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища.

Разом прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет минулих поколінь.

Прислів'я та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Ушинський писав, що в прислів'ях, «як у дзеркалі… відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя». Вони не тільки відображають різні об'єкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом із народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло.

Однією з основних прикмет прислів'їв та приказок є той чи інший ступінь узагальнення, аж до перенесення названого явища на інші, начебто не подібні до нього. Прислів'я перестає ним бути, коли вживається в буквальному значенні і правильне тільки для якогось одного випадку. Коли ми говоримо: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже» , — то, звичайно, не маємо на увазі ні меду, ні взагалі солодощів, якими частує одна людина іншу, а розуміємо, що «солодкі» — це приємні, але фальшиві слова, якими не слід вірити. І власні імена, названі у прислів'ях, справи не міняють, бо не означають конкретної особи: «У всякої Домашки свої замашки»; «Гриць за волами, і Гриць за дровами»; «Збагатів Кіндрат та й забув, хто його брат».

Досягти узагальнення у прислів'ях найчастіше допомагає метафора («Дивиться псом, а думає вовком»; «Орел не ловить мух»). Широко застосовуваним засобом узагальнення та економного вислову у прислів'ях є зведення однорідних членів до одного з них: «Влітку і качка прачка»; «На чужині і тріска б'ється». Тут сполучник «і» ніби завершує ряд подібних понять і виступає замість сполучників «не тільки», «а і» .

Прислів'я здебільшого мають двочленну будову: «Ходив три дні, та виходив злидні»; «Дешева рибка — погана юшка». Трапляються й складніші конструкції, які іноді переростають у короткі народні усмішки із завершеним сюжетом: «Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг, та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!» .

Стилістичну побудову прислів'я урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу («Хочу пирогів, а нема! — Та он, на печі, бери їж! — Не хочу, я думав, що нема! «), звертання («Засмійся, Матвійку, дам копійку! «, «Посидь, Уляно, бо ще рано! «), запитання, що передбачають заперечення («Чи хто видав, щоб ведмідь літав? «, «Хіба що сіре, те й вовк?! «), або саме заперечення («Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти»), паралелізми («Яка хата, такий тин, який батько, такий син»), протиставлення (антитези) типу бідний — багатий, розумний — дурень, працьовитий — ледащо.

Для прислів'їв характерне римування від приблизної співзвучності до послідовного витриманого ритму і досить складної рими: «Слово — полова, а праця — диво» .

Прислів'я та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів — сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: «Ніколи вгору глянути», «Накивати п’ятами» тощо.

Тематика прислів'їв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислів'ях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя — особисте, родинне та громадське — в його історичному розвитку.

Найдавнішими є прислів'я і приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю та побут людини. Вони відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступає в них, то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що дійшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те, чи інше явище змінювалися, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислів'їв. Лише в окремих із них можна відчути відголоси давньої епохи.

Прислів'я та приказки про пори року вживаються переважно в їх прямих значеннях. Це й спостереження над природою різного часу, і поради, як вести господарство, і своєрідна народна агрономія. Переважно про стан природи й погоди інформують прислів'я з назвами місяців в основі:

Січень не так січе, як у вуха пече.

Лютий — острокутий.

Березень невірний: то сміється, то плаче.

У серпні серпи гріють, а вода холодить.

Як вересніє, то дощик сіє.

Жовтень ходить по краю та й виганяє птиць із гаю.

З листопада бабам рада: ховатися на піч.

Грудень поле грудить, а землю студить.

Слов’янські прислів'я та приказки про хліборобство такі ж давні, як і про природу. Найдавніші з них відображають процеси землеробської праці слов’ян ще в докласовому суспільстві, адже орне господарство було вже добре розвинуте. У сучасному фонді прислів'я про хліборобство становлять велику тематичну групу, в якій відображено процеси весняних, літніх і осінніх робіт, погляди хлібороба ще із часів натурального господарства. Це переважно прості істини про потребу удобрювати землю («Клади гній густо, на току не буде пусто»), поради вчасно орати й засівати ріллю добрим зерном («Добрим зерном землю засівай — збереш гарний урожай»).

Чимало є прислів'їв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислів'ях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: «Зірко до зірка, то й буде мірка», «Поки зерно в колоску — не засиджуйся в холодку! «.

Значні за обсягом тематичні ряди складають прислів'я та приказки, в яких змальовується хлопець і дівчина, розкривається їхня краса, зображуються любовні взаємини. У фольклорі нерідко дівоча врода зіставляється з образом калини або цвіту взагалі: «Гарна дівка як у лузі калина», «Красна як калина». Краса, постава парубка зіставляються з образами орла, сокола: «Знати сокола по польоту, а молодця — по походці», «Сокіл — не парубок, орел — не козак».

Не менш велика й розгалужена тематична група прислів'їв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя («Свого доправляйся, роду не чужайся», «Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече»), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.

Прислів'я та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності («Гляди, не забудь, людиною будь»). Тільки завдяки чесній праці, добрим вчинкам людина здобуває собі авторитет («Не місце чоловіка красить, а чоловік місце»), в житті прагне забезпечити собі краще життя, ніж має («Риба шукає, де глибше, а чоловік, де ліпше»).

Серед прислів'їв, що характеризують риси характеру людини, найповнішим є цикл з опорними словами розум (розумний) — дурний (глупий). За народними переконаннями розум — найбільший скарб людини. Діапазон значень прислів'їв зі словами дурний дуже широкий: він охоплює родинну сферу («Дурному синові батькове багатство не в поміч»), навчання («Дурного учити, що мертвого лічити»), сферу взаємостосунків, коли прислів'я не радять зв’язуватися з недалекоглядними людьми («Дурному вступися з дороги»).

В усний кодекс народної моралі ввійшли і прислів'я про чесність, совість, моральну чистоту. Ці якості особливо високо цінилися серед народу: «Добро стратиш — наживеш, честь утратиш — пропадеш». Несумісні з моральними принципами народу і такі риси людського характеру, як скупість, заздрість, жадібність («В скупого посеред зими льоду не випросиш», «Заздрий від чужого щастя сохне»).

Окремий цикл складають вислови, що передають життєвий досвід, застерігають людину від небезпеки («Не спитавши броду, не лізь у воду», «Оглядайся на задні колеса»). В цілому прислів'я цієї тематичної групи відтворили всі риси людського характеру, поведінки, схвалюючи позитивне в житті людей і засуджуючи негативне. Вони створили кодекс моральних норм, що складалися протягом багатьох століть. Недаремно І. Франко називав прислів'я та приказки «багатим і важним скарбом… у скарбівні нашої мови… її коштовними перлинами» [34], а М. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, «щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів».

Своєрідним фольклорним жанром, широко використовуваним у педагогічній практиці, є скоромовки. Скоромовки (спотиканки) — це жартівливі вислови, побутові на зумисне утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються в швидкому темпі. В основі ігрового ефекту скоромовок лежить опанування дитиною звуком. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту, викликаному відповідним розташуванням приголосних звуків.

Летів горобець через безверхий хлівець, Вхопив гороху без червотоку, Без червоточини, без прачервоточини.

Специфіка цього фольклорного явища виходить за межі власне фольклористики. Зміст творів відіграє другорядне значення; вони, як правило, є невеликим повідомленням, твердженням. Зрідка скоромовки наповнюються глибшим змістом, набуваючи рис і значення народного прислів'я:

Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні чи оригінальних засобах художнього вираження, а в такому доборі і розстановці слів, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що, в свою чергу, підвищує культуру усного мовлення. Крім того, завдяки скоромовкам прищеплюється увага й повага до кожного вимовленого звука, слова до якості і чистоти мовлення.

Інформаційний потенціал скоромовок дещо вужчий, хоча і вони займають велике місце в скарбниці духовної культури українського народу. Найбільшу тематичну групу становлять скоромовки, в яких часто повторюється певна буква, а також ця буква стоїть на початку скоромовки. Також чималу групу складають скоромовки про тваринний і рослинний світ.

Окрему групу становлять скоромовки, в яких йдеться про господарську діяльність людини. В них лише подається коротка стисла розповідь про якийсь трудовий процес: «Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі», «Пиляв Пилип поліно з лип, притупив пилку Пилип» .

Невелику за обсягом тематичну групу становлять скоромовки з дещо повчальним змістом, або ті, в яких висміюється ледарство людей та їх незграбність. Наприклад: «Був господар, був господар, та й розгосподарився», «Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп — кипить окріп, як при Прокопові, так і при Прокописі і при Прокопенятах» .

Прислів'я, приказки, загадки скоромовки — ці золоті зернята народної мудрості маленькі, але дорогоцінні. Вони служать і служитимуть справі морального й естетичного виховання нашого народу і особливо дітей та юнацтва — майбутніх знавців українського фольклору.

У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка — це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.

За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.

Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:

фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;

наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;

гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології.

За допомогою казок, які вчитель використовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках із людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.

«Казка — животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах — перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», — писав В. Сухомлинський.

Казка — найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, «через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу» .

Поступово перший етап розумової праці переходить у другий — уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього» .

Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій — запам’ятовування (пам'ять). Тому слід створювати умови для запам’ятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації.

Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вмішує у собі і четвертий — мислення. Створення проблемної ситуації, а потім її роз’яснення — це вже робота логічного мислення.

Народні казки — перші підручники життя в кожній сім'ї.І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони «вкорінюють» у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. «Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона — творіння народу», — писав В. Сухомлинський.

Таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам’ять, мислення, які допомагають учням в оволодінні навчальним матеріалом.

На основі вивчення педагогічної літератури [12; 17; 25; 29], ми спробували з’ясувати значення використання казок на уроках у початковій школі, а саме:

1. Казка захоплює молодших школярів яскравими поетичними образами, динамічними діями героїв, викликає у них позитивні емоції, закріплює світле, радісне сприймання природи;

Оскільки народні казки виникли у результаті тривалих спостережень за життям і поведінкою різноманітних представників фауни, то багато з них прямо повчають учнів бережливо ставитися до живих істот. Наприклад, казка «Справедливий вуж» починається словами: «Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого…»

Народні казки, в яких зображено протилежні типи ставлення людини до природи: чуйне та лагідне ставлення до живої і неживої природи та корисливе ставлення, повчають молодших школярів. Наприклад: «Про дідову дочку та бабину дочку», «Про бідного парубка і царівну», «Чудо-груша» та інші. Використання таких казок дає змогу показати учням, як герої, що дбайливо та бережливо ставляться до живих істот і до неживої природи, винагороджуються щастям, добробутом, повагою людей і, навпаки, коли герой ставить на перший план свої корисливі інтереси, не звертає уваги на потреби природи, його спіткають невдачі, розорення, зневага громадян і навіть смерть.

Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, «Рукавичка», «Солом'яний бичок», «Півник і котик», «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат» .

Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І. Франко. Видаючи збірку «Коли ще звірі говорили», він писав у передмові, що звідси малі читачі «винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи» .

На думку педагогів, народні казки краще використовувати в 1−2 класах, а в 3−4 доцільно включати до навчального матеріалу легенди та перекази. Слід зазначити, що в практиці сучасної початкової школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоча вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках у початковій школі.

Легенди — це народні оповіді про події чи явища, оповиті казковістю, фантастикою. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них обов’язково є вказівка на достовірність зображеної події, явища. У легендах поряд із реальними компонентами використовуються домисел і вигадка. Вони близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.

У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій, учинків окремих осіб, явищ природи. Із багатьох легенд і переказів діти можуть почерпнути цікавий матеріал про рослинний і тваринний світ. Зокрема, такими є легенди про походження рослин. Наприклад: легенди про звіробій, кульбабу, деревій материнку, підсніжник, проліску, лілії тощо пояснюють виникнення місцевих рослин. Відомі легенди про те, звідки з’явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т. ін. Використання легенд про рослини і тварини на уроках в початковій школі стимулюють виникнення в учнів бажання захищати їх, висаджувати рослини в саду, на подвір'ї, на пришкільній земельній ділянці. У деяких легендах, крім основного — інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.

Із найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей, їхньої праці, збереження здоров’я і т. ін. У народних прислів'ях і приказках, загадках і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального та естетичного розвитку учнів початкової школи, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.

1.2 Використання відомостей народного календаря

У період відродження української державності й культури повертаються до вжитку народні традиційні свята, обряди та звичаї.

Велику виховну силу мають традиції, звичаї та обряди, пов’язані з народним календарем, що є також складовою педагогіки народознавства. Народні свята кожної пори року мають конкретну ідейно-виховну спрямованість (Новий і Старий рік, масляна тощо). Народні свята були пов’язані з урочистими заходами щодо річного природного циклу. Хліборобські та інші народні свята пов’язані з досвідом мудрості та краси людей праці.

Звичаї, традиції та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють молодшим школярам зрозуміти, що історична пам’ять зберегла єдність людини з навколишньою природою.

Звичаї народу — це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому, вони охоплюють усі галузі громадського і родинного суспільного життя.

Ознайомлення учнів початкової школи з народним агрокалендарем — важливий фактор у формуванні у дітей почуття господаря рідної землі, в оволодінні трудовими вміннями і навичками. Використовувати такий матеріал доцільно посезонно. Народний агрокалендар побудований за системою свят, дат, подій, які в певній послідовності відзначаються протягом усього року.

Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навколишнього середовища, звичаями, обрядами, святами, які відзначали наші предки.

Прихід весни, оновлення природи, оранка і сівба, догляд за культурними рослинами й збирання врожаю, закінчення польових, городніх і садових робіт та підготовка до зими — ці віхи у річному циклі життєдіяльності людини відображені у святах та подіях народного календаря, що супроводжувалися відповідною обрядовістю.