Классификация методів обучения

Реферат з педагогіки студентки III курсу МГЛУ.

304 а/в факультету ГПН.

Яншиной Марии.

Класифікація методів обучения.

Однією з гострих проблем сучасної дидактики є проблема класифікації методів навчання. Нині немає єдиної погляду з цього питання. У зв’язку з тим, що різні автори основою підрозділи методів навчання на групи і підгрупи кладуть різні ознаки, існує ряд классификаций.

Найбільш ранньої класифікацією є розподіл методів навчання на методи роботи вчителя (розповідь, пояснення, розмова) та методи роботи учнів (вправи, самостійна работа).

Поширеної є класифікація методів навчання з джерелу отримання знань. Відповідно до таким підходом виділяють: а) словесні методи (джерелом знання є усне чи друковане слово); б) наочні методи (джерелом знань є спостережувані предмети, явища, наочне приладдя); в) практичні методи (учні отримують знання і набутий виробляють вміння, виконуючи практичні действия).

Докладніше зупинимося в цій классификации.

Словесні методи. Словесні методи займають чільне місце у системі методів навчання. Були періоди, що вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги (Я.А. Коменський, К. Д. Ушинський та інших. (виступали проти абсолютизації їх значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практично методами. У час нерідко називають їх застарілими, «неактивними». До оцінці цієї групи методів треба підходити об'єктивно. Словесні методи дозволяє найкоротші терміни передати велику за обсягом інформацію, перед обучаемыми проблеми освіти й вказати шляхи їхнього розв’язання. З допомогою слова вчитель може викликати у дітей яскраві картини минулого, сьогодення й людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учащихся.

Словесні методи поділяються ми такі види: розповідь, пояснення, розмова, дискусія, лекція, роботу з книгой.

Розповідь. Метод оповідання передбачає усне оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Цей метод застосовується усім етапах шкільного навчання. Змінюється лише характер оповідання, його обсяг, продолжительность.

До розповіді, як методу викладу нових знань, зазвичай пред’являється ряд педагогічних требований:

— розповідь має забезпечити идейно-нравственную спрямованість преподавания;

— утримувати лише достовірні і науково перевірені факты;

— включати достатньо яскравих і переконливих прикладів, фактів, які доводять правильність висунутих положений;

— мати чітку логіку изложения;

— бути эмоциональным;

— викладатися простою й доступним языком;

— відбивати елементи особистої оцінки й відносини вчителя до излагаемым фактам, событиям.

Пояснення. Під поясненням слід розуміти словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явлений.

Пояснення (це монологічна форма викладу. До поясненню частіше всього вдаються щодо теоретичного матеріалу різних наук, рішенні хімічних, фізичних, математичних завдань, теорем; при розкритті корінних про причини і наслідків у явищах природи й громадської жизни.

Використання методу пояснення требует:

— точного і чіткої формулювання завдання, суті проблеми, вопроса;

— послідовного розкриття причинно-наслідкових зв’язків, аргументації і доказательств;

— використання порівняння, зіставлення, аналогии;

— залучення яскравих примеров;

— бездоганною логіки изложения.

Пояснення як засіб навчання широко використовують у працювати з дітьми різних вікових груп. Однак у середньому і старшому шкільному віці, в зв’язки України із ускладненням навчального матеріалу і зростаючими інтелектуальними можливостями учнів, використання цього стає більш необхідним, ніж під час з молодшими школьниками.

Розмова. Розмова (діалогічний метод навчання, у якому вчитель шляхом постановки старанно продуманої системи питань підводить учнів до розумінню нового матеріалу чи перевіряє засвоєння ними вже изученного.

Розмова належить до найбільш старим методам дидактичній роботи. Її майстерно використовував Сократ, від чийого імені і сталося поняття «сократическая беседа».

Залежно від конкретних завдань, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця розмови в дидактическом процесі виділяють різні види бесед.

Широке поширення має евристична розмова (від слова «еврика» (знаходжу, відкриваю). У результаті евристичної розмови вчитель, спираючись на наявні в учнів знання і набутий практичного досвіду, підводить їх до розуміння і засвоєнню нових знань, формулювання правив і выводов.

Для повідомлення нових знань використовуються повідомляють розмови. Якщо розмова передує вивченню нового матеріалу, її ще називають ввідна чи вступної. Мета такої розмови у тому, щоб викликати в учнів стан готовності пізнання нового. Котрі Закріплюють розмови застосовуються після вивчення нового материала.

Під час розмови питання може бути адресовані одному учневі (індивідуальна розмова) чи учнями всього класу (фронтальна беседа).

Однією з різновидів розмови є співбесіду. Це може проводитися і з класом загалом, і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіду в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемних питань, висловити свою думку за тими або іншим суб'єктам тем, поставленим учителем на обсуждение.

Успіх проведення розмов великою мірою залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем всьому класу, щоб усе учні готувалися до ответу.

Питання би мало бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими те щоб будили думку учня. Не слід ставити подвійних, подсказывающих питань чи наталкивающих на розпізнавання відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, потребують однозначних відповідей типу «так» чи «нет».

У цілому нині, метод розмови має таке преимущество:

— активізує учащихся;

— розвиває їх пам’ять і речь;

— робить відкритими знання учащихся;

— має велику виховну силу;

— є гарним діагностичним средством.

Недоліки методу беседы:

— багато времени;

— містить елемент ризику (школяр може дати неправильний відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується у тому памяти);

— необхідний запас знаний.

Дискусія. Дискусія як засіб навчання грунтується на обміні поглядами за визначеною проблемі, причому ці погляди відбивають власну думку учасників чи спираються на думки інших. Цей метод доцільно залучити до тому випадку, коли учні мають значною мірою зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити і обгрунтовувати свою думку. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: вчить глибшого розуміння проблеми, вмінню боронити позицію, рахуватися з думками других.

Лекція. Лекція (монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, зазвичай, в старших класах і увесь чи майже весь урок. Перевага лекції залежить від можливості забезпечити викінченості і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу у його логічних опосредованиях і взаємозв'язках на тему загалом. Актуальність використання лекції на сучасних умовах зростає у зв’язку в застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу на теми чи великим разделам.

Шкільна лекція може застосовуватися також за повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються обзорными. Проводяться вони за однієї або кільком тем для узагальнення і систематизації вивченого материала.

Застосування лекції як методу навчання у в умовах сучасної школи дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, втягувати в самостійні пошуки додаткової інформації для рішення проблемних навчально-пізнавальних завдань, виконання тематичних завдань, проведення самостійних дослідів і експериментів, межуючих із дослідницької діяльністю. Саме цим пояснюється й те, що у старших класах питому вагу лекції на останнім часом почав возрастать.

Фундаментальна обізнаність із підручником та книжкою (найважливіший метод навчання. У початкових класах роботу з книгою здійснюється головним чином уроках під керівництвом вчителя. Надалі школярі дедалі більше навчаються працювати з книгою самостійно. Є низка прийомів самостійної роботи з друкованими джерелами. Основні з них:

— Конспектирование (стисле вищенаведене викладення, коротка запис змісту прочитаного. Конспектирование тягнеться з першого (від) чи то з третього особи. Конспектирование від першої особи краще розвиває самостійність мышления.

— Упорядкування плану тексту. План може бути простою і складний. Для складання плану необхідно по прочитанні тексту розбити його за частини й озаглавити кожну часть.

— Тезирование (стисле вищенаведене викладення основних думок прочтенного.

— Цитування (дослівна витяг із тексту. Обов’язково вказуються вихідних даних (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, страница).

— Анотування (стисле згорнута виклад змісту прочитаного без втрати істотного смысла.

— Рецензування (написання стислого відкликання висловлювати свого відносини про прочитанном.

— Упорядкування довідки (даних про чимось, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні і т.д.

— Упорядкування формально-логічної моделі (словесно-схематического зображення прочитанного.

— Упорядкування тематичного тезаурусу (упорядкованого комплексу базових понять у розділі, теме.

— Упорядкування матриці ідей (порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ в працях різних авторов.

Такі стислі характеристики основних видів словесних методів навчання. Другу групу з цієї класифікації становлять наочні методи обучения.

Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, у яких засвоєння навчального матеріалу перебуває у істотною залежність від що застосовуються у процесі навчання наочного посібники та технічних засобів. Наочні методи використовують у взаємозв'язку зі словесними і практично методами обучения.

Наочні засоби навчання умовно можна підрозділити на великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстраций.

метод ілюстрацій передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошки та пр.

Метод демонстрацій зазвичай пов’язані з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і др.

Таке підрозділ коштів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Воно виключає можливості віднесення окремих коштів наочності як до групи ілюстративних, і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через эпидиаскоп чи кодоскоп). Впровадження нових технічних засобів в навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп’ютерів) розширює можливості наочних методів обучения.

З використанням наочних методів навчання необхідно дотримуватися ряд умов: а) застосовується наочність має відповідати віку учнів; б) наочність повинна використовуватися залежно від й наочно показувати її треба які і лише у відповідний момент уроку; в) спостереження має бути організовано в такий спосіб, щоб усе учні могли добре бачити демонстрований предмет; р) потрібно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій; буд) детально продумувати пояснення, надані під час демонстрації явищ; е) демонстрована наочність мусить бути точно узгоджена зі змістом матеріалу; ж) залучати самих учнів до пошуку бажаної інформацією наочному посібнику чи демонстраційному устройстве.

Практичні методи. Практичні засоби навчання засновані на практичної діяльності учнів. Цими методами формують практичні вміння і навички. До практичним методам ставляться вправи, лабораторні і практичні работы.

Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумового чи практичного дії з єдиною метою заволодіння ним чи підвищення його якості. Вправи застосовуються щодо всіх навчальних предметів і різних етапах процесу. Характер й методику вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання й віку учащихся.

Вправи за своїм характером поділяються на усні, письмові, графічні і учебно-трудовые. За виконання кожного їх учні роблять розумову і практичну работу.

За рівнем самостійності учнів і під час вправ виділяють: а) вправи з відтворення відомого із єдиною метою закріплення (відтворюють вправи; б) вправи щодо застосування знань у умовах (тренувальні упражнения;

Якщо за виконанні дій учень подумки чи вголос промовляє, коментує майбутні операції, такі вправи називають комментированными. Коментування дій допомагає вчителю виявляти типові помилки, вносити корективи у дії учеников.

Розглянемо особливості застосування упражнений.

Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам’яті, мови і уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу ведення записей.

Письмові вправи йдуть на закріплення знань і вироблення умінь у тому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмовій промови, самостійності у роботі. Письмові вправи можуть поєднуватися з усними і графическими.

До графічним вправ ставляться роботи учнів зі складання схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок під час проведення лабораторнопрактичних робіт, екскурсій, і т.д.

Графічні вправи виконуються зазвичай разом з письмовими і його вирішують єдині навчальні завдання. Застосування їх допомагає учням краще сприймати, осмислювати і запам’ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвитку просторового уяви. Графічні роботи залежно від ступеня самостійності учнів за її виконанні можуть мати який відтворює, тренувальний чи творчий характер.

До учебно-трудовым вправ ставляться практичні роботи учнів, мають производственно-трудовую спрямованість. Метою таких вправ є застосування теоретичних знань які у трудовий діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учащихся.

Вправи є ефективними лише за дотримання низки вимог до них: свідомий підхід учнів до виконання; дотримання дидактичній послідовності у виконанні вправ (спочатку вправи по заучування і пам’ятанню навчального матеріалу, потім (на відтворення (застосування раніше усвоенного (на самостійний перенесення вивченого в нестандартні ситуації (на творче застосування, з допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу до системи вже засвоєних знань, умінь і навиків. Вкрай необхідні зміни і проблемно-поисковые вправи, які формують у учнів спроможність до догадку, интуицию.

Лабораторні роботи (проведення учнями за завданням вчителя дослідів з допомогою приладів, застосуванням інструментів, і інших технічних пристосувань, тобто. це вивчення учнями будь-яких явищ з допомогою спеціального оборудования.

Проводяться лабораторні роботи у иллюстративном чи дослідницькому плане.

Різновидом дослідницьких лабораторних робіт може бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, якось: над зростанням рослин i розвитком тварин, над погодою, вітром, облачностью, поведінкою рік і озер залежно від погоди й т.п. У деяких школах практикуються у порядку лабораторної роботи доручення школярам збирання й поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеїв чи музеїв, вивчення фольклору своєї землі та інших. У кожному разі вчитель становить інструкцію, а учні записують результати своєї роботи як звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота то, можливо частиною уроку, займати урок і более.

Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і мають узагальнюючий характер. Вони можуть відбуватися у класі, а й поза школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній участке).

Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами і репетиторами.

Така коротка характеристика методів навчання, классифицируемая по джерелам знання. Її неодноразово і обгрунтовано піддавали критики на педагогічної літературі. Головним її недоліком вважається те, що це класифікація не відбиває характер пізнавальної діяльності які у навчанні, не відбиває ступінь їх самостійності у навчальній роботі. Проте що ця класифікація користується найбільшої популярності в учителів-практиків і ученых-методистов.

Литература

:

Выбор методів навчання у середньої школе./Под ред. Ю. К. Бабанского. М., 1981. Дидактика середньої школы./Под ред. М. Н. Скаткина. 2-ге вид. М., 1982. Куписевич Ч. Основи загальної дидактики. М., 1986. Лернер И. Я. Дидактичні основи методів навчання. М., 1981.