Страхування від нещасних випадків, його основні види

Страхування від нещасних випадків, його основні види та форми здійснення Система страхування від нещасних випадків у своєму розвит­ку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її норматив­но-правова, методична, організаційна та економічна база. Свій початок страхування від нещасних випадків бере з XIX століття, хоч згадки про таке страхування були ще в XVII-XVIII століт­тях. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку XX століття.

Об'єктом страхового захисту в разі страхування від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов’язані з тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими втра­тами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків — це ризиковане страхуван­ня, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страху­вання життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі на­стання страхового випадку (у повному розмірі або певної її части­ни). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон України «Про страхування» чітко визначає види та поняття добровільного і обов’язкового страхування.

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

* індивідуальне — у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізич­ної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

* колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійс­нюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебува­ють у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхо­вої відповідальності, контингенту страхувальників і застрахова­них, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспромож­ності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхування від нещасних випадків може мати обов’язкову або добровільну форму.

Обов’язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страху­вальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зо­крема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страхо­виком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

Обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків

Законодавчими актами визначається перелік об'єктів обов’яз­кового особистого страхування від нещасних випадків, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, по­рядок сплати страхових платежів, права та обов’язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручає­ться здійснення обов’язкового страхування.

Обов’язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на обов’язкове державне й обов’язкове.

До 2001 року в Україні обов’язкове державне особисте стра­хування охоплювало:

• військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

• осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

• медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфіку­вання вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов’язків;

• працівників митних органів;

• працівників прокуратури;

• народних депутатів;

• службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

• службових осіб державних податкових інспекцій;

• службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

• посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівель­ного контролю;

• спортсменів вищих категорій;

• працівників державної лісової охорони;

• суддів;

• донорів крові і (або) ЇЇ компонентів.

Необхідність проведення обов’язкового державного особисто­го страхування працівників правоохоронних органів, військово­службовців та працівників інших відомств була зумовлена потре­бою їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов’язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками, а відповідно і платниками страхових платежів, виступали відповідні міністерства і відомства.

Досвід проведення такого страхування засвідчив недоскона­лість умов його проведення та низьку ефективність. Тому Зако­ном України «Про внесення змін до Закону України «Про страху­вання» «доручено Кабінету Міністрів України подати до Вер­ховної Ради України проект Закону України, яким передбачити заміну обов’язкового державного страхування на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційних виплат з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. До при­йняття такого закону стосовно цих категорій працівників діють норми, встановлені законами України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання державного захисту цих категорій працівників.

Новою редакцією Закону України «Про страхування» обов’яз­ковими видами особистого страхування в Україні визначено:

* страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;

* страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бю­джету України) та сільської пожежної охорони і членів доброві­льних пожежних дружин (команд);

* страхування спортсменів вищої категорії- «страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної ме­дицини;

* страхування від нещасних випадків на транспорті;

* страхування працівників (крім тих, які працюють в устано­вах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

* страхування життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

* страхування медичних та Інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України, на випадок захво­рювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

* страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізую­чого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного виливу іонізуючого випромі­нювання на їхнє здоров’я за рахунок коштів ліцензіатів.

Обов’язковому особистому страхуванню медичних і фарма­цевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імуноде­фіциту людини при виконанні ними службових обов’язків, а та­кож настання інвалідності або смерті від СНІД підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, прово­дять лабораторні та наукові дослідження з проблем вірусу імуно­дефіциту людини і виробляють вірусні препарати.

Розмір страхової суми, що підлягає виплаті при інфікуванні застрахованого вірусом імунодефіциту людини або настанні інвалідності внаслідок захворювання на СНІД, регламентуєть­ся розміром мінімальних заробітних плат, а в разі смерті заст­рахованого працівника внаслідок захворювання на СНІД його спадкоємцям виплачується страхова сума залежно від розміру грошового утримання померлого за останньою займаною ним посадою.

Особливість обов’язкового особистого страхування працівни­ків відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) полягає в тому, що воно здійснюєть­ся з метою захисту їхнього життя та здоров’я під час виконання ними своїх обов’язків.

Державне обов’язкове страхування спортсменів вищої катего­рії поширюється лише на спортсменів збірних команд України і проводиться на випадок загибелі чи смерті застрахованого під час підготовки або участі в змаганнях, а також утрати застрахо­ваним працездатності внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, хвороби, інвалідності, що трапилися під час підготовки або участі в змаганнях. З урахуванням цього визначається й осо­бливий порядок формування страхових платежів.

Страхові суми виплачуються у випадках загибелі або смерті застрахованого залежно від розміру грошового утримання за останньою посадою, що її обіймав застрахований, а в разі втрати ним працездатності або встановлення йому інвалідності страхові суми виплачуються в розмірі, який визначається з розрахунку середньої заробітної плати пропорційно до терміну втрати праце­здатності чи залежно від встановленої групи інвалідності.

Обов’язкове державне страхування інших категорій здійсню­ється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час ви­конання службових обов’язків, втрати застрахованим працездат­ності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, за­хворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов’язків. Розмір страхової суми залежить від гро­шового утримання за останньою посадою та ступеня втрати пра­цездатності. Інші умови є аналогічними.

До особливої категорії обов’язкового страхування відноситься обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Це пов’язано з тим, що транспорт є джерелом підви­щеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засо­би, та пасажирів, які ним користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов’язковому страхуванню від нещасних ви­падків підлягають:

— пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього місько­го) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на стан­ції, пристані;

— працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі - водії), а саме:

— водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і поміч­ники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);

— машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирсь­ких вагонів, начальники (бригадири) поїздів;

— поїздові електромонтери;

— кондуктори;

— працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших оди­ниць рухомого складу;

— механіки (начальники) рефрижераторних секцій (поїздів);

— працівники бригад медичної допомоги.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки, а водії - тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками з цього виду страхування виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв — юридичні особи і громадяни.

— суб'єкти підприємницької діяльності - власники транспортних засобів, які страхують водіїв на час обслуговування поїздок.

Страховий платіж становить для пасажирів при поїздках на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських мар­шрутах у межах однієї області в розмірі до двох відсотків, а на маршрутах приміського сполучення — до п’яти відсотків вартос­ті проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається у розмірі до одного відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

Страхову суму встановлено в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До страхових випадків належать:

* загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

* одержання застрахованим травми внаслідок нещасного ви­падку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

* тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Розмір виплати страхової суми залежить від ступеня втрати працездатності чи смерті застрахованого.

Особисте страхування на повітряному транспорті здійснюєть­ся за рахунок власників або експлуатантів повітряних суден. Обов’язково підлягають страхуванню члени екіпажу та авіацій­ний персонал під час перебування на борту повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

Незважаючи на те, що Законом України «Про страхування» передбачено обов’язкове страхування ризикових професій на­родного господарства від нещасних випадків, його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відпові­дних професій та умов страхування.

Виплата страхової суми здійснюється в строки, визначені компетентним органом, після отримання страховиком всіх необ­хідних документів.

Суттєві зміни в розвиток страхової справи в Україні вносить прийнятий у 1999 році Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виро­бництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який введено в дію 1 квітня 2001 року.

Особливістю Закону є те, що він визначає особливу правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загаль­нообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які призвели до втрати працездатності або загибелі за­страхованих на виробництві.

Не можна не звернути увагу на те, що цей Закон дублює бага­то положень і визначень Закону України «Про страхування».

Особливо це стосується суб'єктів та об'єктів страхування від нещасного випадку. Водночас він визначає єдиного страхови­ка — Фонд соціального страхування від нещасних випадків, що суперечить Закону України «Про страхування». Неузго­дженість багатьох інших положень цих законів є однією із го­ловних причин перенесення термінів впровадження Закону України. «Про загальнообов’язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійно­го захворювання, які спричинили втрату працездатності», що призвело до значних невиправданих витрат із його впрова­дженням та виконанням.