Сущность і інфляції

Сущность і причини инфляции

Реферат по загальної теорії финансов Московский державний університет економіки, статисти та информатики Кафедра фінансів, бізнесу та банківського дела Москва 1997 год.

Инфляция: основні понятия.

Что таке інфляція? Як економічне явище інфляція існують вже тривалий час. Вважається, що що з’явилася хіба що з появою грошей, з функціонуванням яких нерозривно связана.

Термин інфляція (від латинського inflatio — здуття) вперше став вживатися у Північній Америці період громадянську війну 1861−1865 рр. й визначав процес разбухания паперово-грошового звернення. У ХIХ в. Цей термін вживався й у Англії та Франції. Широке поширення економічної літературі поняття інфляція отримала ХХ в. після Першої Світовий Війни, а радянської економічної літературі - з середини 20-х гг.

Наиболее загальне, традиційне визначення інфляції - переповнювання каналів звернення грошової масою понад потреб товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці, і відповідно зростання товарних цен.

Однако визначення інфляції як переповнювання каналів грошового звернення обесценивающимися паперовими грошима не вважається повним. Інфляція, хоча вона і виявляється у кар'єрному зростанні товарних цін, може бути зведена тільки в суто грошовому феномену. Це складне соціально-економічне явище, що породжується диспропорціями відтворення у різноманітних галузях ринкового господарства. Інфляція є ще однією з найгостріших проблем сучасного розвитку економіки у багатьох країнах мира.

Инфляция — це підвищення рівня ціни товари та чинники виробництва. Це, звісно, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть у періоди досить швидкого зростання деякі ціни можуть залишатися щодо стабільними, а інші падати. Одна з головних хворих місць інфляції - те, що ціни мають тенденцію підніматися дуже нерівномірно. Одні підскакують, інші піднімаються більш зваженими темпами, а треті зовсім не від поднимаются.

Измерение инфляции.

Для оцінки й виміру інфляції використовують показник індексу споживчих цін. Індекс споживчих цін (ІСЦ) вимірює співвідношення між покупною ціною певного набору споживчих товарів та послуг («ринкова кошик») для цього періоду з сукупної ціною ідентичною і схожою групи товарів та послуг в базовому периоде.

Цена «ринкової кошика» у звітній периоде ИПЦ у звітній періоді = ціна аналогічної «ринкової кошика» в базовому периоде Индекс споживчих цін є найрозповсюдженішим офіційним показником инфляции.

Темп інфляції - зміна рівня цін, виражене у відсотках.

ИПЦ у звітній періоді - ІСЦ в базовому періоді.

темп інфляції = ІСЦ в базовому періоді *100%.

Так зване «правило величини 70» дає іншу можливість кількісно виміряти інфляцію. Точніше, вона дозволяє швидко підрахувати кількість років, необхідні подвоєння цін. Треба тільки дуже розділити число 70 на щорічний рівень инфляции:

приблизительное кількість років, необхідні подвоєння 70 .

темпов інфляції = темп щорічного збільшення рівня цін (%).

Следует відзначити, що «правило величини 70» зазвичай застосовується тоді, коли, наприклад, треба встановити, скільки знадобиться часу, щоб реальний ВНП чи Ваші особисті заощадження удвоились.

Деньги знецінюються стосовно товарам та іноземним валютам, яке зберігає стабільність своєї купівельної сили. Ряд вчених у російських академічних і вузівських колах додають до цього переліку (тобто. товарам і національним валютам) що й золото. Таке трактування прояви інфляції, як знецінення грошей немає та стосовно золоту, передбачає, що цими вченими золото як і сприймається як загальний еквівалент, як деньги.

Причины инфляции.

Рост цін може бути пов’язані з перевищенням попиту над пропозицією товарів. Але такий зростання цін, пов’язані з диспропорцією між попитом й пропозицією якомусь окремому товарному ринку — це ще інфляція. Інфляція — це зростання загального рівня цін країні, що виникає у зв’язку з тривалим нерівновагою на більшості ринків на користь попиту. Інакше кажучи, інфляція — це дисбаланс між сукупним попитом і сукупним пропозицією. Підстьобувати зростання цін можуть і виробити конкретні економічні обставини. Наприклад, енергетична кризи 70-х років показав себе у зростання цін не на нафту (у період ціна не на нафту зросла майже 20 раз), а й у інші товари та: У 1973 г. загальний рівень цін США піднявся на майже 7%, а 1979 г.- на 9%.

Независимо від стану грошової сфери товарні ціни можуть зрости унаслідок змін в динаміці продуктивність праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень на системі відтворення, монополізацію ринку, державного регулювання економіки, запровадження нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон’юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лиха й т.п. Отже, зростання цін викликається різними причинами. Не всякий зростання цін — інфляція, серед названих вище причин підвищення цін важливо виділити справді инфляционные.

Так, зростання цін, пов’язані з циклічними коливаннями кон’юнктури, не вважається інфляційним. Принаймні проходження різних фаз циклу (особливо у його «класичної формі», властивій ХIХ — початку ХХ ст.) змінюватиметься і динаміка цін. Їх підвищення на період буму змінюється їх падінням в фазах кризи і депресії і знову зростом фазі пожвавлення. Підвищення продуктивність праці, за інших рівних умов, має провадити до зниження цін. Інша річ — якщо підвищення продуктивності праці ряду галузей супроводжується випереджаючим це зростання зростанням зарплати. Таке явище, що називається інфляцією витрат, справді супроводжується загальним підвищенням рівня цін. Стихійні лиха в що неспроможні вважатися причиною інфляційного підвищення цін. Тож якщо внаслідок повені будь-якої місцевості зруйновані вдома, то, очевидно, піднімуться ціни на всі будматеріали. Це стимулюватиме виробників будматеріалів розширювати пропозицію своєї продукції і на принаймні насичення ринку ціни стануть понижаться.

Итак, які можна зарахувати до справді інфляційним причин підвищення цін? Назвемо найважливіші з них, пам’ятаючи у тому, що інфляція пов’язані з цілим спектром диспропорций.

Во-первых, це диспропорциональность, чи незбалансованість державних витрат і доходів, що виражається дефіцит держбюджету. Якщо це дефіцит фінансується за рахунок кредитів у Центральному эмиссионном банку країни, інакше кажучи, з допомогою активного використання «друкарської машини», усе веде до зростання маси грошей до обращении.

Во-вторых, інфляційний зростання цін може статися, якщо фінансування інвестицій здійснюється аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне споживання національного доходу на воєнних цілей означає як втрату громадського багатства. Одночасно військові асигнування створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до зростання грошової маси без відповідного товарного покриття. Зростання військових витрат є одним із головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету та взагалі збільшення державного боргу у багатьох країнах, покриття якого держава збільшує грошову массу.

В-третьих, загальне підвищення рівня цін пов’язується різними школами у сучасній економічної теорії та зі зміною структури ринку на ХХІ столітті. Ця структура дедалі менше схожі на ті досконалої конкуренції, коли над ринком діє велика кількість виробників, продукція характеризується однорідністю, перелив капіталу не утруднений. Сучасний ринок — це у значною мірою олигополистический ринок. А олигополист (недосконалий конкурент) має відомої ступенем влади над ціною. І навіть олігополії не першими починають «гонку цін», зацікавлені у її підтримці та посилення. Як відомо, недосконалий конкурент, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту. Аби не допустити «зіпсувати» свій ринок зниженням цін, монополії і олігополії перешкоджають зростанню еластичності пропозиції товарів у зв’язку зі збільшенням цін. Обмеження припливу нових виробників у галузь олигополистов підтримує тривале невідповідність сукупного від попиту й предложения.

В-четвертых, з зростанням «відкритості» економіки тій чи іншій країни, дедалі більшим втягуванням їх у світогосподарські зв’язку збільшується небезпека «імпортованої» інфляції. Згаданий вище стрибок ціни енергоносії в 1973 р. («енергетичний криза») викликав зростання ціни імпортовану нафту й війни — по технологічному ланцюжку — інші товари. Можливості боротися з «імпортованої» інфляцією досить обмежені. Можна, звісно, ревальвувати власну валюту і зробити імпорт тієї ж нафти дешевшим. Але ревальвація зробить це й дорожчим експорт вітчизняних товарів, що СРСР розвалився зниження конкурентоспроможності на світовому рынке.

В-пятых, інфляція набуває самоподдерживающийся характер внаслідок про інфляційних очікувань. Багато вчених в країнах Заходу й у нашій країні особливо виділяють цього чинника, підкреслюючи, що подолання інфляційних очікувань населення Криму і виробників найважливіша (якщо взагалі головна) завдання антиінфляційної политики.

Каков механізм на економіку інфляційних очікувань? Річ у тім, що, зіштовхуючись із підвищенням ціни товари та протягом тривалого часу й втрачаючи надію з їхньої зниження, починають купувати товарів понад своїх поточних потреб. Водночас вони вимагають підвищення номінальною заробітної плати цим підштовхують поточний споживчий попит до розширення. Виробники встановлюють дедалі більше високі ціни на всі своєї продукції, очікуючи, що у незабаром сировину, матеріали і комплектуючі вироби ще більше подорожчають. Починається втеча від грошей. Приклад з нашого російської економіки (січень — квітень 1992 р.): за умов високих темпів інфляції кожен виробник боявся, що його постачальник сильно підніме ціни на всі своєї продукції. Тому, заздалегідь схотівши убезпечити, він багаторазово завищував ціну зважується на власну продукцію. Через війну ціни (після їх лібералізації) підскочили як до рівня незадоволеного раніше платоспроможного попиту, а й у величину інфляційних ожиданий.

Итак, очевидно, що розширення слідство інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження і зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій і, отже, пропозицію товарів та послуг. Економічна ситуація в разі характеризується повільним збільшенням сукупного пропозиції з швидким зростанням сукупного попиту. Результат — загальне підвищення цен.

Множество причин інфляції відзначається практично в усіх країнах. Проте комбінація різних чинників цього процесу залежить від конкретних економічних умов. Так, відразу після Другої Першої світової у Європі інфляція пов’язана з найгострішою дефіцитом багатьох товарів. У наступні роки головну роль розкручуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціни — вести», перенесення інфляції інших країн і деяких інших чинники. Що ж до колишнього СРСР, то поруч із загальними закономірностями, найважливішої причиною інфляції останніми роками вважатимуться унікальну диспропорциональность економіки, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянської економіці притаманні тривале розвиток як війни (норма накопичення, за деякими оцінками, досягла ½ національного доходу проти 15−20% у країнах Заходу), надмірна частка військових витрат у ВНП, високий рівень монополізації виробництва, і розподілу і грошово-кредитної системи, низький питому вагу зарплати у національному доході, та інші особенности.

Типы инфляции.

В теоріях, розроблюваних західними економістами, виділяються як альтернативні концепцій інфляція від попиту й інфляція витрат. Ці концепції розглядають різні причини инфляции.

Инфляция попиту (demand-pull inflation) означає порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупним пропозицією із боку попиту. Традиційно зміни у рівні цін пояснюються надлишковим сукупним попитом. Основні причини тут може бути розширення державних замовлень (військових і соціальних), збільшення попиту кошти виробництва, у умовах повної та майже сто% завантаження виробничих потужностей, і навіть зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок погоджених дій профспілок. Внаслідок цього у зверненні виникає надлишок грошей стосовно кількості товарів, підвищуються ціни. Економіка може спробувати витрачати більше, що вона в змозі виготовляти, вони можуть йти до якийсь точці, яка перебуває поза кривою своїх виробничих можливостей. За такого стану, коли вже місце повна зайнятість у сфері виробництва (Виробничий сектор неспроможна відповісти на надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, оскільки всі наявні ресурси вже цілком використані.), виробники що неспроможні відреагувати на збільшення попит зростанням пропозиції товарів. Тому цей надлишковий попит призводить до завищеним цінами на постійний реальний обсяг продукції і на викликає інфляцію попиту. Іншими словами, надлишок у спілкуванні платіжних коштів наштовхується на обмежений пропозицію товарів хороших і висловлюється у кар'єрному зростанні рівня цін. Суть інфляції попиту іноді пояснюють однієї фразою: «Занадто багато грошей полює за занадто малим кількістю товарів».

Инфляция витрат (cost-push inflation) означає зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва. Інфляція може також виникнути від зменшення сукупного пропозиції.

Причинами збільшення витрат може бути олигополистическая практика ціноутворення і фінансова політику держави, зростання ціни сировину, дії профспілок, потребують підвищення заробітної плати др.

Теория інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Недоліки на одиницю продукції - це середні витрати при даному обсязі виробництва. Такі витрати можна отримати роботу, розділивши загальні видатки ресурси кількості вироблену продукцію, то есть:

. загальні витрати .

издержки на одиницю продукції = у одиниць продукции Повышение витрат на одиницю продукції економіці скорочує прибутків і обсяг продукції, який фірми готові запропонувати за рівня цін. Через війну зменшується пропозицію товарів та послуг масштабу всієї економіки. Це зменшення пропозиції, своєю чергою, підвищує рівень цін. Отже, по таку схему витрати, а чи не попит роздуває ціни, як при інфляції спроса.

Поскольку загальне підвищення призводить до зниження реальних доходів населення, то неминучі як вимоги профспілок збільшити номінальну зарплатню трудящих, і державна політика компенсації грошових збитків інфляції. Виникає порочне коло: зростання цін викликає вимоги підвищення доходів населення, що, в своє чергу, призводить до новому стрибка цін, оскільки ростуть витрати підприємців на зарплатню. У цьому успішна державна антиінфляційна політика передбачає, що програми індексації доходів не може бути повністю вичерпними всім верств населення чи однаковими до працівників різних сфер экономики.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, вони тісно взаємодіють, тому зростання зарплати, наприклад, може бути як і інфляція від попиту й як інфляція витрат. Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. При певних обставин джерелом інфляції можуть бути профспілки. Це тим, що вони у якійсь мірі здійснюють контроль над номінальною зарплатою у вигляді колективних договорів. Припустимо, значні профспілки зажадають і доможуться великого підвищення зарплати. Понад те, припустимо, що цим підвищенням вони встановлять новий стандарт платні робітників, які належать до профспілки. Якщо підвищення зарплатні на масштабах усієї країни не врівноважується певними протидіючими чинниками, такі як збільшення обсягу випущеної за одну годину продукції. Виробники у відповідь цього скороченням виробництва товарів та послуг, що викидаються ринку. При незмінному попиті це зменшення пропозиції призведе до підвищення рівня цін. Оскільки винуватцем є надмірне підвищення номінальною зарплати, цей тип інфляції називається інфляцією, викликаної підвищенням зарплати, що дає різновид інфляції, зумовленої зростанням издержек.

Другая основна різновид інфляції, зумовленої зростанням витрат, зазвичай називається інфляцією, викликаної порушенням механізму пропозиції. вона є наслідком збільшення витрат виробництва, отже, й цін, що з раптовим, несподіваним збільшенням вартості сировини чи витрат за енергію. Переконливим прикладом служить значне підвищення цін імпортовану нафту в 1973;1974 рр. й у 1979;1980 рр. Оскільки цей час ціни на всі енергію зросли, збільшилися також витрати виробництва та транспортування всієї продукції економіці. Це спричинило швидкому зростанню інфляції, зумовленої збільшенням витрат.

Необходимо відзначити, що ні однієї економічно розвиненою країні одночасно не спостерігалися у другій половині ХХ в. тривалий час повна зайнятість, вільний і стабільність цін. Ціни росли постійно, і з кінця 60-х рр. — навіть у періоди економічних спадів і застою, коли недовантаження виробництва могла досягати великим. Адже зростання цін фазі кризи — явище неймовірне для циклів ХIХ — у першій половині ХХ століть. Таке явище одержало назву стагфляції, що означає інфляційний зростання цін умовах стагнації, застою виробництва, економічної кризи.

В економіці багатьох країн інколи складається ситуації, коли зростання рівня цін приміром із одночасним скороченням обсяги виробництва. Такий стан економіки називається стагфляцией.

Наиболее очевидною причиною стагфляції служить зменшення сукупного пропозиції, то є інфляція витрат виробництва. Найчастіше різке зростання сукупних витрат виробництва виникає під впливом екзогенних чинників (неврожай, стихійне лихо чи, наприклад, подорожчання нафти на роки). Але ці причини носять тимчасовість, ще, їх роль стагфляционных процесах заперечується багатьма дослідниками, хто вважає, що можуть ініціювати стагфляцию, але не стані тривалий час впливати на економіку страны.

Виды инфляции.

Ранее інфляція виникала, зазвичай, в надзвичайних обставин. Наприклад, під час війни держава випускало дуже багато паперових грошей для фінансування своїх військових витрат. Останні двоєтроє десятиліть у багатьох країнах вона почала хронічної, постійним чинником відтворювального процесса.

Инфляция може протікати помірковано, бути повзучої, за умов якої зростають трохи більше ніж 10% на рік. Економічна теорія, зокрема сучасне кейнсианство, розглядає таку інфляцію як благо для економічного розвитку, а держава як суб'єкт здійснення ефективної економічної політики. Така інфляція дозволяє коригувати ціни стосовно постійно змінюваних умов виробництва та спроса.

Для галопуючої інфляції притаманний приріст цін від 20 до 200% на рік. Це вже серйозне напруга для економіки, коли більшість операцій та контрактів враховує такий темпи зростання цен.

Гиперинфляция є астрономічний зростання грошей у спілкуванні й рівня товарних цін. Недавній рекорд належить Нікарагуа: у період громадянської війни середньорічний приріст цін сягав 33 000%.

И помірна, і галопуюча, і гіперінфляція є тип так званої відкритої інфляції. На відміну від нього, при пригніченою інфляції, зростання цін може і спостерігатися. У цьому знецінення грошей виявляється у дефицитах (відсутності товарів, неможливості їх купити за гроші, наприклад, в українських магазинах госторговли в нашій країні) і очередях.

Инфляция може бути збалансованої, тобто. зростання цін помірний і одночасний на більшість товарів та послуг. І тут, відповідно щорічного зростання цін, зростає ставка відсотка, а це рівнозначно економічної ситуації в зі стабільними ценами.

Несбалансированная інфляція є різні темпи зростання цін різні товары.

Непрогнозируемая инфляция.

Следует також відрізняти очікувану інфляцію від неочікуваною. Очікувану інфляцію можна прогнозувати на будь-якої період, або він «планується» урядом країни. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно б'є по грошовому спілкуванні й систему оподаткування. За такого стану, тоді як економіці мали інфляційні очікування, населення, побоюючись подальшого знецінення свої доходи, різко збільшує Витрати придбання товарів та послуг, що саме собою створює складнощі у економіці, спотворює реальної картини потреб у світі початку й веде до розладу господарства. Т.а., раптовий перегонів цін може спричинити подальші інфляційні очікування, які підстьобувати зростання цін.

Особенности інфляційного процесу у России.

Исторически інфляція економіки Росії зародилася ще 50-х початку 1960;х років і пов’язана з різким падінням ефективності громадського виробництва. Але вона носила прихований характері і виявлялася в товарному дефіцит і значному розрив у цінах: низьких на кінцеву продукцію та високих попри всі види сировини.

После тривалого періоду низькі темпи підвищення цін, 90-ті роки виявилися для Росії часом високої відкритої інфляції. Щорічні темпи приросту споживчих цін чотири роки поспіль — в 91−94 рр. — істотно перевищували 100% і з попередньої оцінці, мають становити в 95 р. близько 120%. Максимальне підвищення рівня цін було зареєстроване 92 р., коли, використовуючи рік цей показник збільшився більш ніж 26 раз. Загальний індекс споживчих ціни на неповні п’ять років (грудень 90 р. — травень 95 р.) становив 3470 і мало досягти приблизно 4500 до грудня 95 р. По будь-яким критеріям такі темпи інфляції є виключно високими й постраждалими свідчать про глибокому фінансовому кризисе.

Для Росії 90-х років висока інфляція стала найважливішої економічної і політичною проблемою. Усі розмаїття інтерпретацій причин російської інфляції можна зводити до двох крайніх точкам зрения:

инфляция має немонетарную чи, по крайнього заходу, як монетарну природу, инфляция є монетарним явлением.

Структура російської економіки Демшевського не дозволяє швидко перемогти інфляцію і прирікає Росію роки існування за умов високої інфляції.

Заключение

.

Инфляция є ще однією з найгостріших проблем сучасного розвитку економіки у багатьох країн світу. Інфляція негативно впливає усі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічного зростання. Висока інфляція руйнує грошової системи, провокує втеча національного капіталу зарубіжних країн, послаблює національну валюту, сприяє її витіснення у внутрішньому зверненні іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства — з більш бідних верств українського суспільства до багатшим, посилюючи цим його соціальне расслоение.