Розробка проекту збалансованого природокористування на території Миколаївської області

ВСТУП

Людське суспільство впливає на навколишнє середовище головним чином у процесі виробничої діяльності.

Основною сферою і формою взаємодії виробництва і навколишнього середовища є природокористування.

На даному етапі розвитку продуктивних сил поняття «природокористування» означає сукупність наукових досліджень та практичного втілення взаємовідносин між природою і людиною.

Об'єктом природокористування є комплекс взаємовідносин між природним середовищем як умовами життя суспільства, джерелом природних ресурсів і соціально-економічним розвитком суспільства.

Головне завдання природокористування — оптимізація цих відносин з метою збереження та відтворення середовища життєдіяльності людини.

Збалансоване природокористування — це таке використання природних ресурсів, за якого витрачений природний ресурс повністю відновлюється, або замінюється рівноцінним, при цьому досягається нульовий або позитивний баланс.

Метою даної курсової роботи є розробка проекту збалансованого природокористування на території Миколаївської області.

Дана робота є досить актуальною в наш час, оскільки взаємозв'язок людини з природою, взаємовплив їх є як ніколи тісним та важливим.

Завжди потрібно пам’ятати про потреби не лише сьогодення, а й майбутнього і раціонально підходити до природокористування.

Об'єктом даного курсової роботи є екологічні процеси, що протікають у Миколаївській області та які ми досліджуємо.

Предметом є кількісні та якісні показники, які характеризують ці процеси.

В ході роботи ми повинні оцінити природні та соціально-економічні умови області, навести характеристику поверхневих і підземних вод, основні джерела їх забруднення, визначальні принципи збалансованого використання водних ресурсів.

Також буде розроблена структурно-функціональна схема збалансованого землекористування на території фермерського господарства «Радість».

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Фізико-географічні умови Миколаївської області

Центром області є м. Миколаїв. До складу області входять: 19 районів, 5 міст обласного підпорядкування (Миколаїв, Вознесенськ, Очаків, Первомайськ., Южноукраїнськ), 4 міста районного підпорядкування (Баштанка, Нова Одеса, Новий Буг, Снігурівка), 17 сіл та 894 смт.

Миколаївська обл. розташована на півдні України (рис.1), в межах басейну річки Південний Буг, і займає площу понад 24,6 тис. км (4,1% території України). На заході вона межує з Одеською, на півночі - з Кіровоградською, на сході - з Херсонською та Дніпропетровською областями, а на півдні омивається Чорним морем.

Рельєф області являє собою рівнину, нахилену у південному напрямі. Більша частина області лежить у межах Причорноморської низовини. На півночі простягаються Подільська височина (правобережжя Південного Бугу) та Придніпровська височина (лівобережжя Південного Бугу). Глибоко в суходіл врізаються Дніпровсько-Бузький, Березанський, Тилігульський та Анджигольський лимани. До території області належать острів Березань й Кінбурська коса.

Область розташована в межах двох фізико-географічних зон лісостепової (Кривоозерський і західна половина Первомайського району) і степової (решта території). Ландшафти представлені заплавними комплексами (заплавні ліси й луки), ділянками піщаного степу, вапняковими степами, прибережно-водними комплексами, наскельними дібровами, кам’янистими степами тощо.

Клімат області помірно континентальний з м’якою малосніжною зимою та спекотним посушливим літом, що супроводжується суховіями і пиловими бурями. Пересічна температура січня становить — 40С, липня — +270С. Зима малосніжна, порівняно тепла. Максимум опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив. Море у купальний сезон (червень-серпень) прогрівається біля берега до +240С. [1]

Лісистість області складає 3,9%. По районах вона досить неоднорідна й коливається від 2% у Березанському районі до 6,3% у Вознесенському. Всі ліси віднесені до першої групи. У північній та північно-західній частинах області на звичайних чорноземах ростуть: типчак, ковила, калерія і велика кількість степового різнотрав'я як перекотиполе, адоніс, в значних кількості кореневище, а також злаки, особливо степовий стоколос та інші сухолюбні злаки. Найбільш характерні види тварин для цієї території є: заєць-русак (170 тис.), лиса (4 тис.), кабан (1,5 тис.), єнотовидна собака, косулі та куниці. З птахів зустрічаються перепел, жайворонок, сіра куріпка, кулик та журавель. 2]

Водні ресурси. Головна водна артерія Миколаївщини — Південний Буг, що посідає третє місце серед українських річок за своїми розмірами, довжиною 257 км у межах області. Друга по довжині ріка області - Інгул (179 км), упадає в Південний Буг у межах Миколаєва. Усього по території області протікає 85 річок, завдовжки 10 км кожна.

Озера області майже всі солоні, найбільше серед них — Бейкуський лиман. Миколаївська обл. на півдні займає кілька сотень кілометрів берегової лінії Чорного моря і його лиманів. Узбережжя Чорного моря розрізане Дніпровсько-Бузьким, Тилігульським і Бережанським лиманами.

Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи звичайні середньо гумусні та мало гумусні (на півночі), чорноземи південні мало гумусні, каштанові і темно-каштанові слабо солонцюваті (на крайньому півдні), алювіальні лучні (у заплавах) та лучні осолоділі (у подах). Майже всю територію Миколаївської обл. розорано.

Корисні копалини представлені головним чином нерудним комплексом. Розробляється родовище нікелю, є родовища уранових руд. Видобуток граніту проводився у 18 великих родовищах, зустрічаються гнейси, кварцити й польовий шпат. Миколаївщина має великі запаси будівельних матеріалів. Промислове значення мають також поклади вапняків 16,4 млн. т, каоліну 113,6 млн. куб. м і т.п. 6−8]

1.2 Оцінка структури земельного фонду та ґрунтового покриву Миколаївської області

Земельний фонд Миколаївської області характеризується наявністю досить високого біопродуктивного потенціалу, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства. Ґрунти Миколаївщини представлені чорноземами лучні в центральній частині та на північному заході і південними чорноземами та темно-каштановими ґрунтами на півдні області. [8]

За даними Миколаївського обласного управління земельних ресурсів в Миколаївській області розподіл та динаміка основних видів земельних угідь у 2011 році складається таким чином як представлено в табл.1.1.

Таблиця 1.1 — Структура земельного фонду адміністративної області

Таблиця 1.2 — Фактичні та нормативні дані структури земельного фонду

Рис. 1.1 — Порівняльна діаграма структури земельного фонду Миколаївської області (1-ліси, 2-природні кормові угіддя, 3-рілля+урбанізовані території)

Порівнявши фактичну структуру земельного фонду Миколаївської області з нормативними показниками (табл.1.2, рис. 1.1) можна сказати, що відсоток лісистості в даній області повинен бути в межах 8−12% території, а він становить лише 5,0%, що значно менше нормативу. Також відмінним від нормативу (<=50) є відсоток ріллі разом з багаторічними насадженнями та урбанізованою територією (>60%), що негативно відбивається на екологічному стані області, те ж саме можна сказати про природні кормові угіддя, які в даній області становлять 11%, при нормативі 38−42%. Виходячи з показників наведених вище, варто провести певну реорганізацію структури земельного фонду області, а саме збільшити відсоток площі лісистості та природних кормових угідь за рахунок зменшення площі ріллі (в основному).

Рис. 1.2 — Структура земельного фонду Миколаївської області

З табл. 1.1 та рис. 1.2 можна побачити, що найбільший відсоток площі території Миколаївської області займають сільськогосподарські угіддя — 81,7% (з них найбільше рілля — 56,9% території області). Всі інші категорії структури земельного фонду замають приблизно однакові площі. Нажаль, як видно з наведених вище даних, ліси (5%) та природні кормові угіддя (11%) займають невеликі території, що має досить негативний відгук на екологічному стані області.

Таблиця 1.3 — Основні показники родючості ґрунтового покриву

Рис. 1.3 — Структура ґрунтового покриву Миколаївської області (1-чорнозем лучний, 2-чорнозем південний, 3-темно-каштановий, 4-інші)

З табл. 1.3 та рис. 1.3 можна зробити висновок, що ґрунтовий покрив Миколаївської області складають в основному чорнозем лучний — 31%, чорнозем південний — 24%, темно-каштановий — 13% та інші ґрунти складають 32%. В табл. 1.3 відображені основні показники родючості наявних в області ґрунтів, а також зонального еталону. Оцінивши, порівнявши дані по всіх показниках можна говорити про відсоток необхідний для досягнення еталонного показника. Наприклад вміст гумусу в інших ґрунтах необхідно підвищити на 20%, ЄКО необхідно збільшити на 24%,. Са2++Мg2+ - на 27%, Na+ - зменшити на 91%, вміст фосфору і калію підвищити на 40% і 14% відповідно, рНсол з лужного перевести на нейтральний. Як бачимо, по кожному із показників родючості необхідно здійснити певні заходи для досягнення еталонного стану ґрунту.

1.3 Гідротермічні умови

Гідротермічні умови території характеризуються окремими показниками температурного режиму та режиму зволоження ґрунту і повітря, а також комплексними показниками — гідротермічним коефіцієнтом Селянинова, який розраховується за формулою:

ГТК= (1.1)

де r — сумарна кількість опадів за період вегетації (із квітня по вересень), мм;

?t>10 — сума температур повітря понад 100С за той самий період;

За показниками ГТК виділяють такі зони:

І - надлишкового зволоження, або дренажу, ГТК>1,3;

ІІ - забезпеченого зволоження, ГТК — 1,0…1,3;

ІІІ - посушливу, ГТК=0,7…1,0;

IV — сухого землеробства, ГТК=0,5…0,7;

V — суху, або іригації, ГТК<0,5. 4]

Отже, обрахувавши гідротермічний коефіцієнт (ГТК) для періоду вегетації, а саме з квітня по жовтень, виявили, що оскільки він становить 0,95 то за гідротермічними умовами Миколаївська область оцінюється як посушлива територія. Характеризуючи місяці періоду вегетації можна сказати, що в квітні та жовтні маємо надлишкове зволоження (ГТК становить 2,87 та 1,88 відповідно), в травні, червні, липні область характеризується як посушлива територія (ГТК становить 0,94, 0,89 та 0,75 відповідно). В серпні та вересні Миколаївську область відносять до території сухого землеробства, ГТК в ці місяці становить 0,69 та 0,70 відповідно.

1.4 Оцінка ландшафтно-територіальної структури Миколаївської області балансовим методом

Природний ландшафт і його компоненти (ґрунти, рослинність, води) утворюють самовідтворювальну систему, яка в процесі тривалої еволюції стала стійкою проти дії чинників природного походження, що дестабілізують ситуацію — геотектонічних, водних, атмосферних і т. п. Вченими було систематизовано природні чинники на такі, що зумовлюють стабільність ландшафту (екостабілізуючі) та антропогенні чинники, що її зменшують (дестабілізуючі). На основі співставлення цих двох груп чинників і розроблено балансовий метод оцінки екологічної стабільності ландшафтів басейну річки (В.В. Медведєв, 2002). 4−6]

Оцінку стабільності ландшафтно-територіальних комплексів адміністративної області проводимо за формулою (сумарна оцінка):

СО=ЕС — ДФ, (1.2)

Якщо СО?0, то рівень антропогенного навантаження оцінюється як «допустимий»;

Якщо СО<0, то рівень антропогенного навантаження на ЛТК є критичним, що свідчить про необхідність впровадження заходів з його покращення.

(1.3)

(1.4)

Таблиця 1.4 — Результати оцінки екологічної стабільності ЛТК

В даному підрозділі ми провели оцінку екологічної стабільності ландшафтно-територіальних комплексів Миколаївської області. На основі табл.1.5 можемо сказати, що в області присутні як стабілізуючи (лісистість, стабільні с/г угіддя, густота гідрографічної мережі) так і дестабілізуючі фактори (сільськогосподарська освоєність, розораність, густота населення, концентрація тваринництва). Провівши сумарну екологічну оцінку, на основі наведених вище факторів можна сказати, що оскільки вона становить 0,03 тобто позитивна то рівень антропогенного навантаження оцінюємо як «допустимий» хоча уже є певне наближення до негативного стану екологічної стабільності ландшафтно-територіальних комплексів Миколаївської області.

1.5 Оцінка небезпеки розвитку прискореної ерозії ґрунтового покриву фермерського господарства Миколаївської області

Оцінка небезпеки розвитку прискорених процесів вітрової ерозії ґрунтового покриву фермерського господарства проводиться на основі даних про агрофізичні показники ґрунтового покриву та метеоданих про повторюваність пилових бур та швидкість вітру під час них.

Величину потенційно можливих втрат ґрунту від дефляції розраховують за залежністю:

(1.5)

де Ер — потенційно можливі втрати ґрунту, т/(га рік);

a, b — коефіцієнти, які залежать від генезису, гранулометричного складу, фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунту (див. табл.3.5);

k — грудкуватість поверхневого шару ґрунту, %;

KS — коефіцієнт руйнування агрегатів;

t — кількість годин з проявленням вітрової ерозії за рік (дорівнює тривалості пилових бур);

Vmах — середня максимальна швидкість вітру конкретного району (дорівнює середній максимальній швидкість вітру при пилових бурях 20%-ої забезпеченості), м/с;

Vаg — базова швидкість вітрового потоку в аеродинамічній трубі, м/с (Vаер=23 м/c);

0,1 — перерахування з г/м2 за хвилину на т/(га рік). 1]

Середньозважена величина потенційно можливих втрат ґрунту по полю:

Epсз, = Еp1*S1+ Еp2*S2+ Еp3*S3)/(S1+S2+S3), т/га (1.6)

де: S1, S2, S3 — площі ґрунтів фермерського господарства (чорнозем лучний середньо суглинковий, чорнозем південний солонцюватий легкоглинистий, темно-каштановий солонцюватий середньо глинистий відповідно).

S1=2500га; S2=4000га; S3=3700га.

Отже провівши оцінку небезпеки розвитку прискореної ерозії ґрунтового покриву фермерського господарства «Радість» можна сказати, що вітрова ерозія чорнозему лучного середньосуглинкового становить 570 т/(га рік), що свідчить про дуже сильну інтенсивність ерозії даного ґрунту на території фермерського господарства. Щодо чорнозему південного солонцюватого легкоглинистого та темно-каштанового солонцюватого середньоглинистого ґрунту то інтенсивність їх ерозії становить 1952 т/(га рік) та 163 т/(га рік). Дані показники свідчать про катастрофічну інтенсивність ерозії для чорнозему південного та сильну для темно-каштанового. Середньозважений показник по полю становить 964 т/(га рік), тобто інтенсивність ерозії ґрунтів фермерського господарства катастрофічна. Найбільш сприятливими місяцями для виникнення ерозії є квітень та серпень, найменші показники становлять в січні, листопаді, грудні. Для зміни даної тенденції необхідно здійснювати протиерозійні заходи, а саме: ґрунтозахисні системи обробітку ґрунту, необхідні зміни у співвідношенні основних угідь, помірне зволоження при зрошенні тощо.

Висновки до першого розділу:

Найбільший відсоток площі території Миколаївської області займають сільськогосподарські угіддя — 81,7%. Ґрунти Миколаївщини представлені чорноземами лучні в центральній частині та на північному заході і південними чорноземами та темно-каштановими ґрунтами на півдні області.

Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) для періоду вегетації становить 0,95, тобто за гідротермічними умовами Миколаївська область оцінюється як посушлива територія.

Сумарна екологічна оцінка становить 0,03 тобто позитивна, що свідчить про те, що рівень антропогенного навантаження в Миколаївській області оцінюємо як «допустимий».

Ґрунтовий покрив фермерського господарства складають такі ґрунти як чорнозем лучний середньосуглинковий, чорнозем південний солонцюватий легкоглинистий та темно-каштановий солонцюватий середньоглинистий. Середньозважений показник вітрової ерозії по полю становить 964 т/(га рік), тобто інтенсивність ерозії ґрунтів фермерського господарства катастрофічна.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ПОВЕРХНЕВИХ І ПІДЗЕМНИХ ВОД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Основні гідрогеологічні параметри підземних вод для водогосподарського використання

Миколаївська область територіально належить до басейнів р. Південний Буг (59,5%), р. Дніпро (23,5%) і річок Причорномор’я (17%).

На території області налічується 120 річок та балок (довжиною більше 10 км) загальною довжиною 3609,34 км, з яких шість середніх річок: Кодима (59,0 км), Синюха (24,0 км), Чорний Ташлик (41,0 км), Чичиклея (86,0 км), Інгул (179,0 км), Інгулець (96,0 км) та одна велика річка Південний Буг.

Басейн р. Південний Буг в межах області нараховує 47 річок довжиною більш 10 км, а довжина самої річки в межах області складає 257 км.

Річки Миколаївщини відносяться до рівнинних зі швидкістю течії 0,1 — 0,3 м/сек. Густота річкової мережі складає у середньому 0,15−0,16 км/км2. Живлення переважно атмосферне з помітною участю ґрунтових вод. Основна частина стоку проходить у весняну повінь. Річки використовуються для побутового, промислового, сільськогосподарського водопостачання та транспорту.

Загальна площа зайнята поверхневими водними об'єктами становить 150,5 тис. га, що складає 6,1% від території області

До поверхневих водних ресурсів області, окрім річок, належать озера, водосховища, ставки та болота.

Природні озера розподілені нерівномірно. Основна їх кількість зосереджена на Кінбурнському півострові, серед них найбільші озера — оз. Чернинено (56,0 га) та Черепашине (186,0 га). [7]

Взагалі в області обліковано 26 озер з загальною площею 13,79 км² тобто 0,1% від території області.

До штучних водойм віднесено водосховища і ставки. За даними Миколаївського обласного управління водних ресурсів, станом на 01.01.12 в Миколаївській області налічується 45 водосховищ і 1108 ставків з загальною площею водного дзеркала 7585,10 га і 9868,97 га відповідно.

До водосховищ з об'ємом більше 10,0 млн. м3 віднесено Ташлицьке водосховище (86,0 млн. м3), Олександрівське (58,33 млн. м3), Софіївське (36,0 млн. м3), Щербанівське (15,7 млн. м3), Степівське (13,88 млн. м3) та Катеринівське (10,8 млн. м3).

Використання штучних водних об'єктів в області здійснюється для задоволення потреб енергетики, питного водопостачання, зрошення, харчової промисловості та побутових потреб населення.

За питомими показниками водних ресурсів (на одиницю площі і на одного мешканця) область займає одне із останніх місць серед областей України. 8−9]

Місцеві водні ресурси області дуже обмежені і залежать, головним чином, від притоку з інших регіонів.

За гідрогеологічними характеристиками область належить до Причорноморського артезіанського басейну і частково в північній частині до Українського кристалічного масиву.

Територія Миколаївської області характеризується складними гідрогеологічними умовами формування підземних вод, що обумовлено геолого-структурними особливостями, природно-кліматичними та техногенними факторами.

Підземні води залягають у відкладеннях різного віку, генезису і літологічного складу — від тріщинуватої зони кристалічного фундаменту до сучасних (голоценових) та плейстоценових.

Характер гідрогеологічної структури УЩ визначаться особливостями тріщинних вод, які приурочені до кембрійського фундаменту. Порові і порово — тріщинні води приурочені в межах УЩ до порівняно слабопотужних осадових порід мезокайнозою, які плащеподібно залягають на складно еродованій поверхні кристалічного фундаменту. Ці води переважно безнапірні і слабонапірні.

Гідрогеологічна структура УЩ відрізняється специфікою природних водообмінних процесів, які визначаються особливостями ландшафтиокліматичних, геологічних (в тому числі тектонічних) і гідрогеологічних умов. Український масив тріщинних вод з півночі на південь перетинає три ландшафтно-кліматичні зони: Полісся (волога та напівволога зони); Лісостепову (напівволога та напівпосушлива); Степову (напівпосушлива).

Миколаївська область відноситься до нижнього гідрогеологічного поверху УЩ, в якому поширені тріщиннонапірні води. Головними каналами руху підземних вод (переважно висхідного) є зони тектонічних порушень.

За особливостями водообміну виділяють три групи водоносних горизонтів і комплексів, приурочених до різних стратиграфічних горизонтів:

четвертинних, неогенових і палеогенових відкладів міжрічкових площ;

палеогенових, крейдяних і юрських відкладів депресій в кристалічному фундаменті;

тріщинуватої зони кристалічних порід докембрію і продуктів їх вивітрювання.

Особливості водоносних горизонтів, приурочених до четвертинних відкладів ми не розглядаємо, адже вони задовольняють потреби в питній воді лише сільських мешканців.

Гідрогеологічні умови Причорноморської западини, незважаючи на порівняно просту її будову, досить складні, Що пояснюється великою різноманітністю та мінливістю літологічного складу її осадових утворень. Невитриманість відкладів у розрізі та часте чергування водовмісних і водонепроникних порід обумовили утворення великої кількості ізольованих водоносних горизонтів. Для підземних вод басейну характерна також мінливість мінералізації вод і широкий розвиток солонуватих і солоних вод. Водоносні горизонти в Причорномор'ї пов’язані з відкладами крейди, палеогену, неогену та четвертинного віку. Найбільш вивчені всюди використовуються води неогенових відкладів. [10−12]

Прогнозні ресурси (запаси) підземних вод основних водоносних горизонтів у межах Миколаївської області визначені у кількості 441,6 тис. м3/добу, у тому числі:

— з мінералізацією до 1,5 г/дм3 — 349,87 тис. м3/добу (79,23%);

— з мінералізацією від 1,5 г/дм3 до 3,0 г/дм3 — 91,73 тис. м3/добу (20,77%).

З часу оцінки прогнозних ресурсів різко змінилося техногенне навантаження на геологічне середовище, що привело до скорочень, а в деяких випадках і повної ліквідації площ з мінералізацією до 1,5 г/дм3.

Підземні води, які добуваються на території Миколаївської області головним чином йдуть на задоволення господарсько-побутових та питних потреб населення.

За даними Держобліку використання підземних вод, станом на 01.01.12, в області зареєстровано 2299 експлуатаційних свердловин.

Розподіл водозаборів по площі дуже нерівномірний, в середньому по області на 11,0 км² площі доводиться 1 свердловина для господарсько — питного водопостачання.

За обсягами розвіданих запасів підземних вод питної якості Миколаївська область є найбіднішою на Україні. Експлуатаційні запаси води на одного мешканця області в середньому становлять 0,07 м3/добу, що у порівнянні з Одеською областю менше у 1,9 раз, де аналогічний показник складає 0,135 м3/добу та у 44 рази менше за Херсонську область, де на одного мешканця кількість експлуатаційних запасів підземних вод дорівнює 3,1 м3/добу.

Підземні води Миколаївської області крім господарчо-питного призначення мають бальнеологічне використання (радонові, йодо-бромні, сірководневі термальні води та ін.). [8−9]

2.2 Розрахунок можливості забезпечення водою відгодівельного комплексу з локального водозабору

З урахуванням регіональних гідрологічних особливостей України для розрахунку виходимо з загальних геолого-структурних особливостей в межах яких можуть функціонувати родовища пластового типу в артезіанському басейні платформи, водовмісними породами є пісковики з не обмежуючими параметрами свого поширення, але обмеженими за потужністю. Тобто води циркулюють у пісковиках, які перекриті водотривкими товщами. При таких умовах води мають напірний характер.

Продуктивність свердловини (дебіт — Q) — це кількість води, що відкачується за одиницю часу при встановленому положенні її динамічного рівня. Дебіт виражають у л/с, м3/год, м3/добу. Переведення з л/с у м3/год здійснюють з використанням коефіцієнта 3,6, а з л/с у м3/добу — 86,4.

Рис. 2.1 — Подача води з локального водозабору

S0 = S0м + (z2 — z1) * (lgte — lgt2)/(lgt2 — lgt1) (2.1)

S0м = lgte (2.2)

S0 — розрахункове зниження рівня води в свердловині на кінцевий період 25 років — 104;

S0м — зниження, що було досягнуте на закінчення дослідної відкачки;

z1 — зниження рівня води на момент часу t1 від початку дослідної відкачки;

z2 — зниження рівня води наприкінці відкачки, час t2;

te — час експлуатації свердловини 104.

Для забезпечення потреб у воді відгодівельного комплексу споруджена гідрологічна свердловина, дебіт якої становить 30 м3/год, що повністю задовольняє господарство на цей час і на далеку перспективу 104 (25 років). Водоносний горизонт з якого видобувається вода залягає на глибині від 60 м. Допустиме зниження води 25 м, зниження води через дві доби становить 8,7 м, а при закінченні відкачки, через 8 діб, становило 13,3 м.

Q — 30м3/год;

z1 — 8,7 м;

z2 — 13,3 м;

t1 — 3,5;

t2 — 18,0;

te — 104.

S0м = lg104=4м;

S0 = 4 + (13,3−8,7)*(4-lg18)/(lg18-lg3,5)=21,8(м).

Розрахунок можливості забезпечення водою відгодівельного комплексу з локального водозабору засвідчує, що експлуатаційні запаси води в кількості 30м3/год є забезпеченими тому, що розраховане зниження рівня — 21,8 м є менше допустимого (25м).

Отже, Миколаївська область територіально належить до басейнів р. Південний Буг (59,5%), р. Дніпро (23,5%) і річок Причорномор’я (17%). За питомими показниками водних ресурсів область займає одне із останніх місць серед областей України. Місцеві водні ресурси області дуже обмежені і залежать, головним чином, від притоку з інших регіонів. За гідрогеологічними характеристиками область належить до Причорноморського артезіанського басейну і частково в північній частині до Українського кристалічного масиву.

Також стало відомо, що відбір з локального водозабору здатний забезпечити водою відгодівельний комплекс без завдання шкоди рівню води в водозаборі, адже розраховане зниження рівня води є в межах допустимого.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ЗАБРУДНЕННЯ ПОВЕРХНЕВИХ І ПІДЗЕМНИХ ВОД

3.1 Показники забруднення

Для маловодної Миколаївської області є актуальною проблема забруднення водних ресурсів через скид стічних вод, яку значно ускладнює відсутність мереж централізованого водовідведення та якісної очистки господарсько-побутових і виробничих стоків.

Держуправлінням зареєстровано 43 водокористувача, які здійснюють скид зворотних вод у поверхневі водні об'єкти.

У 2011 році загальний обсяг скиду зворотних вод становив — 77,28 млн. м3 (у тому числі обсяг скиду у накопичувачі 3,27 млн. м3), що менше порівняно з 2010 роком на 14,46 млн. м3 (на 15,8%). Обсяг скиду забруднених зворотних вод (стічних) дорівнював 25,73 млн. м3.

Рис. 3.1 — Динаміка скиду забруднених вод до поверхневих водойм області, млн. м3

Скид промислових стоків до поверхневих водних об'єктів області здійснюється підприємствами енергетики та машинобудівної галузі. До зазначених стоків належать теплообмінні та продувочні води, які за якісним складом класифікуються як нормативно чисті без очищення. Обсяг скидів нормативно чистих стоків без очищення у 2011 році дорівнював 47,15 млн. м3, що у порівнянні з 2010 роком менше на 11,48 млн. м3 чи на 19,8%.

Найбільший обсяг скиду нормативно чистих без очищення зворотних вод в області здійснюється ВП «Южно-Українська АЕС», до складу якої належать Олександрівська ГЕС та Ташлицька ГАЕС. Обсяг скидів зазначеного підприємства складає 42% від загального скиду зворотних вод по області і дорівнює 32,48 млн. м3.

З перевищенням встановлених нормативів скиди зворотних вод здійснюються переважно підприємствами комунальної сфери.

Згідно з результатами моніторингових досліджень за станом роботи обласних очисних споруд каналізації, які проводяться Державною екологічною інспекцією в Миколаївській області в межах «Програми моніторингу довкілля Миколаївської області», майже всі очисні споруди області здійснюють скид недостатньо очищених стічних вод. Кратність перевищень величин гранично — допустимих скидів від обласних очисних споруд каналізації за основними забруднюючими речовинам складає від 1,5 до 6 разів. 8]

Головні забруднювачі поверхневих вод в області, визначені такі комунальні підприємства: МКП «Миколаївводоканал», КП «Міський водоканал» (м. Баштанка), КП «Первомайський міський водоканал» та БГКП «Сирена».

В результаті експлуатації в аварійному стані каналізаційних мереж, насосних станцій, скидного колектору (в частині глибоководного випуску), неефективності роботи очисних споруд каналізації м. Миколаєва, скид стоків здійснюється з перевищенням нормативних показників якості по БСК5, ХСК, залізу загальному, завислих речовин та фосфатах.

Невирішеною залишається проблема каналізування сільської місцевості. Точніше, мережі каналізації в них практично відсутні. Майже всі житлові будинки та організації збирають свої стоки у вигрібні ями, які проникають в ґрунтові та поверхневі води.

Стосовно здійснення очистки стічних вод на промислових підприємствах області зазначаємо, що найбільша їх кількість зосереджена у м. Миколаєві, де скид господарсько-побутових та промислових стоків здійснюється переважно на міські очисні споруди.

Попередню очистку виробничих стоків перед їх передачею до міської каналізаційної мережі здійснюють такі підприємства м. Миколаєва, як ДП НВКГ «Зоря"-"Машпроект», ДП «Миколаївський морський торговельний порт», ТОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка — Тера» та ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан».

Крім того, в області існує проблема очищення зливових вод перед їх скидом до природних водойм. [9]

За даними Держуправління, у містах області (м. Миколаїв, м. Южноукраїнськ, м. Новий Буг, м. Первомайськ, м. Вознесенськ) мережі зливової каналізації експлуатуюся без очисних споруд та оформлення відповідної дозвільної документації на скид стічних (зливових) вод.

Проблема забруднення вод в Миколаївській області ускладнюється через скид високомінералізованих шахтних вод Кривбасу до р. Інгулець.

Аварійний скид високомінералізованих шахтних вод гірничорудних підприємств Кривбасу за 21 рік втілився у планове забруднення вод р. Інгулець, екологічний стан якої, створює загрозу не тільки зрошувальним угіддям, але і значно погіршує якість питної води в регіоні.

Кожен рік до р. Інгулець, яка є притокою Дніпра скидаються біля 12 млн. м3 шахтних вод Кривбасу з мінералізацією до 4000 мг/л. У разі здійснення регулярної промивки русла р. Інгулець дніпровською водою, можливо суттєво покращати якість вод згаданого водного об'єкту.

Через обмеженість запасів прісних підземних вод, наявність навантаження на екосистему водних об'єктів в результаті скидів недостатньо очищених зворотних вод підприємств та комунальних господарств, рішення проблеми якісного питного водопостачання населення є пріоритетним для області.

Наявність нітратів у підземних водоносних горизонтах пояснюється відсутністю мереж централізованого водовідведення, що призводить до накопичення стоків у вигрібних ямах населення.

При вживанні вод з підвищеним вмістом нітратів до організму людини потрапляють не тільки нітрати, але і їх метаболіти: нітрити та нітритосполуки (канцерогенні нітрозаміни і нітрозаміди).

Головну небезпеку для здоров’я людини складають метаболіти нітратів — нітрити та їх сполуки. Через взаємодію з гемоглобіном крові, нітрити утворюють метгемоглобін, який неспроможний переносити кисень, що призводить до розвитку гіпоксії (кисневого голодування). Крім того, пошкоджується лімфоідна система та система травлення, послаблюється імунітет. 9]

Контроль за станом питних джерел водопостачання здійснюється органами Міністерства охорони здоров’я України.

За даними спостережень Миколаївської обласної санепідемстанції основною причиною бактеріального забруднення питної води є аварійні ситуації на водопровідних мережах.

Таким чином, як висновок слід зазначити, що інтенсифікація господарської діяльності, все зростаючі техногенні навантаження на геологічне середовище істотно впливають на еколого-гідрогеологічну обстановку в області. При подальшій інтенсифікації господарської діяльності без обліку всього комплексу процесів і явищ, зв’язаних із природними і техногенними факторами неминуче погіршення еколого — гідрогеологічної обстановки.

На водозаборах, розташованих в прибережній смузі Чорного моря і Бузького лиману можливе подальше погіршення якості підземних вод за рахунок підтягування некондиційних поверхневих вод.

Невпорядковані побутові та промислові сміттєзвалища, склади отрутохімікатів, скидання неочищених стічних вод обумовили погіршення стану підземних вод.

Для зниження ступеня антропогенного впливу на природне середовище необхідно враховувати комплекс процесів і явищ, пов’язаних із природними і техногенними факторами, що негативно впливають на гідрогеологічну обстановку. Техногенне освоєння території повинне здійснюватися шляхом усебічного вивчання природних умов і прогнозування їх змін. [8−9]

3.2 Якісний стан поверхневих і підземних вод

В 2011 році хіміко-аналітичний контроль проводився в наступних водних об'єктах: р. Південний Буг, р. Кодима (права притока р. П. Буг), р. Синюха (ліва притока р. П. Буг), р. Мертвовод (ліва притока р. П. Буг), р. Інгул, Бузький лиман, Дніпровсько-Бузький лиман, Березанський лиман, р. Інгулець (права притока р. Дніпро), р. Висунь (притока р. Інгулець).

р. Південний Буг Спостереження проводилися в дев’яти пунктах (15 створів) від межі з Кіровоградською областю (с. Довга Пристань) до міста Миколаєва. Відібрано та проаналізовано 57 проб.

Перевищення граничнодопустимої концентрації (ГДК) для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по БСК5 (до 1,2 ГДК), ХСК (до 2,1 ГДК), азоту амонійному (до 0,7 ГДК), магнію (до 1,4 ГДК), сульфатам (до 1,8 ГДК), фосфатам (до 4,5 ГДК), нафтопродуктам (до 1,0 ГДК), АПАР (до 1,0 ГДК), цинку (до 0,3 ГДК), міді (до 6,3 ГДК), залізу загальному (до 5,6 ГДК).

Рис. 3.2 — Кількість випадків перевищення ГДК в р. Південний Буг, %

р. Кодима (права притока р. Південний Буг) Спостереження проводилися в одному пункті (1 створ) в районі м. Первомайськ перед впадінням в р. Південний Буг. Відібрано та проаналізовано 4 проби.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 0,9 ГДК), ХСК (до 1,4 ГДК), магнію (до 1,4 ГДК), сульфатам (до 1,8 ГДК), фосфатам (до 4,5 ГДК), залізу загальному (до 5,6 ГДК).

р. Синюха (ліва притока р. Південний Буг) Спостереження проводилися в одному пункті (2 створи) в межі с. Синюхин Брід та в районі м. Первомайськ перед впадінням в р. Південний Буг. Відібрано та проаналізовано 8 проб.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по БСК5 (до 1,5 ГДК), ХСК (1,5 ГДК), магнію (1,1 ГДК), сульфатам (1,1 ГДК), фосфатам (3,1 ГДК), АПАР (1,1 ГДК), залізу загальном (4,6 ГДК).

р. Мертвовод (ліва притока р. Південний Буг) Спостереження проводилися в одному пункті (1 створ) в районі м. Вознесенськ перед впадінням в р. Південний Буг. Відібрано та проаналізовано 4 проби.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 2,4 ГДК), ХСК (до 2,2 ГДК), кальцію (до 1,0 ГДК), магнію (до 3,5 ГДК), хлоридам (до 1,2 ГДК), сульфатам (до 9,5 ГДК), нафтопродуктам (до 1,0 ГДК), АПАР (до 1,8 ГДК), міді (до 1 ГДК), залізу загальному (до 4,1 ГДК).

р. Інгул Спостереження проводилися в трьох пунктах (5 створів) від межі з Кіровоградською областю (с. Розанівка) до міста Миколаєва. Відібрано та проаналізовано 18 проб.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 3,6 ГДК), БСК5 (до 2,3 ГДК), ХСК (до 2,4 ГДК), магнію (до 4,2 ГДК), хлоридам (до 4,5 ГДК), сульфатам (до 6,3 ГДК), фосфатам (до 4,7 ГДК), нафтопродуктам (до 2,8 ГДК), АПАР (до 3,0 ГДК), міді (до 10 ГДК), залізу загальному (до 3,4 ГДК).

Рис. 3.3 — Кількість випадків перевищення ГДК в р. Інгул, %

Бузький лиман Спостереження проводилися в п’яті пунктах (15 створів) від Варварівського моста (м. Миколаїв) до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (с. Лимани). Відібрано та проаналізовано 57 проби.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 6,5ГДК), БСК5 (до 2,1 ГДК), ХСК (до 3,1ГДК), магнію (до 8,7ГДК), хлоридам (до 10,0 ГДК), сульфатам (до 5,4 ГДК), фосфатам (до 2,7 ГДК), нафтопродуктам (до 1 ГДК), АПАР (до 1,8 ГДК), цинку (до 1 ГДК), міді (до 6,8 ГДК), залізу загальному (до 6,0 ГДК).

Рис. 3.4 — Кількість випадків перевищення ГДК в Бузькому лимані, %

Дніпровсько-Бузький лиман Спостереження проводилися в одному пункті (1 створ) в районі морського порту міста Очакова. Відібрано та проаналізовано 3 проби.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 6,3 ГДК), БСК5 (до 1,5 ГДК), ХСК (до 2,5 ГДК), магнію (до 6,9 ГДК), хлоридам (до 10,1 ГДК), сульфатам (до 4,5 ГДК), міді (до 2 ГДК), залізу загальному (до 3,1 ГДК).

Березанський лиман Спостереження проводилися в одному пункті (1 створ) в районі скиду теплообмінних вод цеху № 180 ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» (с. Каборга). Відібрано та проаналізовано 3 проби.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 11,2 ГДК), БСК5 (до 1,2 ГДК), ХСК (до 2,3 ГДК), магнію (до 9,4 ГДК), хлоридам (до 17 ГДК), сульфатам (до 8,4 ГДК), міді (до 7,3 ГДК), залізу загальному (до 1,5 ГДК).

р. Інгулець (права притока р. Дніпро) Спостереження проводилися в одному пункті (1 створ) в районі м. Снігурівка. Відібрано та проаналізовано 6 проб.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 3,3 ГДК), БСК5 (до 3 ГДК), ХСК (до 2,0 ГДК), магнію (до 3,4 ГДК), хлоридам (до 3,5 ГДК), сульфатам (до 7,3 ГДК), нафтопродуктам (до 1,7 ГДК), міді (до 19 ГДК), залізу загальному (до 5,2 ГДК).

Рис. 3.5 — Кількість випадків перевищення ГДК в р. Інгулець, %

р. Висунь (права притока р. Інгулець) Спостереження проводилися в одному пункті (1 створ) в районі с. Євгенівка перед впадінням в р. Інгулець. Відібрано та проаналізовано 5 проб.

Перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення спостерігалися по сухому залишку (до 4,6 ГДК), ХСК (до 3,0 ГДК), кальцію (до 1,2 ГДК), магнію (до 13,9 ГДК), хлоридам (до 3,8 ГДК), сульфатам (до 15,2 ГДК), фосфатам (до 2,3 ГДК), АПАР (до 2,9 ГДК), міді (до 5,5 ГДК), залізу загальному (до 4,9 ГДК).

Для оцінки ступенів забруднення водних об'єктів використовується коефіцієнт забрудненості (КЗ), який характеризує рівень забрудненості сукупно по низці показників якості води і розраховується за кратністю перевищення нормативів у долях ГДК.

Результати моніторингу стану поверхневих вод області дозволяють оцінити стан води за рівнями забрудненості.

Наведена оцінка стану поверхневих вод, у порівнянні з даними 2010 року, свідчить про відсутність на території області ділянок водних об'єктів, які класифікуються як брудні. Це пояснюється припинення МКП «Миколаївводоканал» скидів забруднених стоків без очистки (аварійних) та покращенням якості роботи Галицинівських очисних споруд каналізації, головним чином, за рахунок часткового ремонту глибоководного випуску.

Аналіз режиму рівня та якості підземних вод в області здійснюється за даними моніторингу, який проводиться Миколаївською гідрологічною партією.

На 01.01.2012 року режимна мережа Миколаївської області складається з 55 спостережних свердловин, в т. ч. 33 свердловини державного рівня узагальнення та 22 свердловини регіонального рівня узагальнення. 11]

Формування режиму ґрунтових вод відбувається під значним впливом кліматичних і техногенних чинників, що визначає епізодичні сезонні і багаторічні зміни їх запасів і хімічного складу.

Хімічний склад ґрунтових вод різноманітний і залежить від умов формування, літологічного складу водовміщуючих порід, глибини залягання. Ґрунтові води в заплавах і надзаплавних терасах річок, в умовах активного водообміну з поверхневими водами, прісні з мінералізацією до 1 г/дм3. На міжрічних (вододільних) просторах ґрунтові води переважно приурочені до лесовидних суглинків і в умовах важкого водообміну характеризуються підвищеною мінералізацією (3,4−12,8 г/дм3).

Формування рівневого режиму неглибоко залягаючих міжпластових вод понтичних і меотичних відкладів також в значній мірі відбувається під впливом кліматичних і техногенних факторів. Води переважно солонуваті з мінералізацією 3−7,5 г/дм3.

Областю живлення міжпластових підземних вод Причорноморського басейну в межах Миколаївської області є південна частина схилу Українського кристалічного масиву та відроги Подільської височини. Найбільш сприятливі умови для формування підземних вод існують у північних та північно-західних частинах території. Тут порівняно неглибоке залягання порід-колекторів (вапняки, піски, мергелі та ін.), більш висока їх проникність, інтенсивний водообмін, висока зволоженість обумовило формування значних ресурсів прісних підземних вод. Наявність річок (П.Буг, Кодима, Мертвовод, Інгул, Інгулець та ін.), долини яких вироблені в неогенових, палеоген-крейдових і докембрійських породах, являються додатковим джерелом поповнення ресурсів підземних вод. [10−12]

Додаткове інфільтраційне живлення підземні води неогену одержують у місцях виходів порід на денну поверхню або близького від її залягання (в ерозійних врізах). Це ж відноситься і до живлення підземних вод кристалічних порід докембрію, у меншому ступені палеогену і крейди. У живлені підземних вод неогену бере участь і перетік ґрунтових вод лесових відкладів через водоупор («червоно-бурі» плейстоцен-пліоценові глини і ін.).

Основний напрямок руху підземних вод орієнтовано в цілому з півночі на південь, що обумовлено падінням водомістких порід і водотривких шарів, що їх розділяють. Оскільки області живлення глибоко залягаючих міжпластових підземних вод в межах Причорноморського артезіанського басейну знаходяться далеко від областей утворення надмірного напору, їх природний режим, на відміну від ґрунтових вод, більш стабільний. Тут майже зовсім не проявляються дії поверхневих факторів і процесів, які значною мірою формують режим перших від поверхні водоносних горизонтів. Коливання рівня для міжпластових підземних вод мають згладжений, нерізкий характер, однак вони збігаються з природними багаторічними циклами які властиві ґрунтовим водам з деяким гальмуванням та зміщенням на кілька років.

Відмічається тенденція до збільшення мінералізації підземних вод основних експлуатаційних водоносних горизонтів верхньо-і середньосарматських відкладів.

В межах Українського басейну (Інгуло-Інгулецький гідрогеологічний підрайон), де розповсюджені підземні води зон тріщинуватості кристалічних порід докембрію, основним фактором формування їх режиму являються атмосферні опади та поверхневі води рік. Підземні води находяться переважно в незахищених умовах від поверхневого забруднення та характеризуються підвищеною мінералізацією за рахунок впливу техногенних факторів.

В порушених умовах на крупних (групових) водозаборах рівневий режим підземних вод, в основному, визначається величиною водовідбору. На окремих водозаборах, розташованих в прибережних зонах Чорного моря та Бузького лиману (Очаківський водозабір, водозабори Коблево-Рибаківської зони відпочинку, Ольшанський водозабір та ін.), у зв’язку з тривалою та інтенсивною експлуатацією відмічається підвищення мінералізації підземних вод за рахунок підтягування більш мінералізованих вод із водоносних горизонтів, що залягають вище-і нижче, а також поверхневих вод Чорного моря та Бузького лиману.

При неглибокому заляганні водоносного горизонту в умовах природної його незахищеності підземні води схильні до нітратного забруднення.

В 2011 році виявлено 11 ділянок забруднення нітратами (вміст 46−159 мг/дм3), в більшості це Первомайський район, де відображаються наслідки накопичення сполук азотної групи в ґрунтах і ґрунтових водах в зоні надзвичайної ситуації в Первомайському районі (межиріччя П. Буг-Синюха), концентрації яких змінювались в широких межах (від 1,2 до 12,3 більш ГДК).

По решті водозаборів динаміка росту погіршення якісного складу не спостерігалася. 7−9]

Отже, для маловодної Миколаївської області є актуальною проблема забруднення водних ресурсів через скид стічних вод, яку значно ускладнює відсутність мереж централізованого водовідведення та якісної очистки господарсько-побутових і виробничих стоків. З перевищенням встановлених нормативів скиди зворотних вод здійснюються переважно підприємствами комунальної сфери. В області існує проблема очищення зливових вод перед їх скидом до природних водойм, скид високомінералізованих шахтних вод Кривбасу до р. Інгулець. Невпорядковані побутові та промислові сміттєзвалища, склади отрутохімікатів, скидання неочищених стічних вод обумовили погіршення стану підземних вод.

На території області відсутні ділянки водних об'єктів, які класифікуються як брудні. Це пояснюється припинення МКП «Миколаївводоканал» скидів забруднених стоків без очистки (аварійних) та покращенням якості роботи Галицинівських очисних споруд каналізації, головним чином, за рахунок часткового ремонту глибоководного випуску. Формування режиму ґрунтових вод відбувається під значним впливом кліматичних і техногенних чинників, що визначає епізодичні сезонні і багаторічні зміни їх запасів і хімічного складу.

Динаміка росту погіршення якісного складу не спостерігається.

РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СХЕМА ЗБАЛАНСОВАНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯНА ТЕРИТОРІЇ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «РАДІСТЬ».

4.1 Екологічна оцінка та оптимізація структури посівних площ

Земельний фонд фермерського господарства «Радість» загальною площею 10 200га, складається з ріллі (52% - 5304га), сіножатних (8%-816га), пасовищ (10%-1020га), садів (12%-1224га) та виноградників (18%-1836га). [6,9]

Таблиця 4.1 — Структура земельного фонду фермерського господарства

На основі табл. 4.1 можна зробити певні висновки про фактичні та екологічно допустимі площі різних типів сільгоспугідь, та про необхідність їх реорганізації. Як бачимо перш за все необхідно зменшити площу ріллі не менше як на 32%, відповідно збільшити площі природних кормових угідь (сіножатних, пасовищ) приблизно на 22%.

Оскільки в структурі земельного фонду господарства відмічено невідповідність екологічним нормативам за площею ріллі та природних кормових угідь і встановлено напрям реорганізації то остаточну структуру земельного фонду плануємо наступну:

Рілля — 20%;

сіножаті - 23%;

пасовища — 27%;

сади — 12%;

виноградники — 18%.

Таблиця 4.2 — Структура посівних площ фермерського господарства «Радість»

На основі табл. 4.2 можна охарактеризувати структуру посівних площ фермерського господарства, порівняти фактичні і екологічно допустимі площі агробіологічних груп культур. Відмічена невідповідність екологічному нормативу лише по кукурудзі на зерно, фактична площа якої 40% при допустимій <=30%. Саме за рахунок площі відведеної під кукурудзу ми здійснюємо реорганізацію, отримуємо остаточно запроектовані площі % агробіологічних груп культур (наведені в табл.4.2).

4.2 Проектування структури збалансованих сівозмін

Збалансована сівозміна — це сівозміна, у якій усі попередники — добрі, а між полями досягається мінімальна амплітуда коливань балансів гумусу та біогенних елементів.

Проектування сівозміни базується на визначених вище показниках збалансованої структури посівних площ (табл.4.2). для показників насичення структури посівів певними сільськогосподарськими культурами знаходимо найбільше спільне кратне, ділимо кожен показник структури на нього і визначаємо загальне число полів у сівозміні, яке може забезпечити таку структуру. Якщо полів більше 10−12, то доцільно розбити сівозміну на 2−3 так, щоб у кожній було не менше 4-х полів. 4−6]

Таблиця 4.3 — Розподіл полів сівозмін

Запровадження сівозмін здійснюється у два етапи: впровадження і освоєння.

На етапі впровадження необхідно правильно розподілити культури між сівозмінами і визначити кількість полів. Розмір поля визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька полів, раціонально використовувалася сільськогосподарська техніка, трудові ресурси та ін. засоби виробництва. У міру можливості поля повинні бути правильної форми і приблизно однакового розміру.