Аналіз інноваційного потенціалу промислового підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

ВИПУСКНА РОБОТА на тему «Аналіз інноваційного потенціалу промислового підприємства»

(на матеріалах ХДЗ «Палада»)

студента ІV курсу М.В. Дідух групи 4 МЕВ1

спеціальності «Менеджмент зовнішньоекономічної

діяльності"

Науковий керівник, І.Ю. Вольвач

к. е. н., доцент

Херсон 2010

Зміст

• Вступ
• Реферат
• Abstract
• Розділ 1. Теоретичні засади оцінки інноваційного потенціалу підприємства
• 1.1 Сутність та види інновацій на підприємстві
• 1.2 Структура інноваційного потенціалу підприємства
• 1.3 Методики оцінювання інноваційного потенціалу
• Розділ 2. Оцінювання інноваційного потенціалу ХДЗ «Палада»
• 2.1 Характеристика сучасного стану суднобудування в Україні
• 2.2 Техніко-економічна характеристика Херсонського державного заводу «Палада» з використанням ПЕОМ
• 2.3 Стан та шляхи підвищення інноваційного потенціалу ХДЗ «Палада»
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток А
• Додаток Б
• Додаток В
• Додаток Г

Вступ

Актуальність теми. Значення інноваційної діяльності для промислових підприємств у сучасних умовах постійно зростає. Достатній інноваційний потенціал є основною умовою інноваційного розвитку підприємств, необхідний для реалізації ринкових можливостей, що відкривається перед ними. Як свідчить практика, це питання є актуальним, але недостатньо дослідженим, що підтверджується неоднозначністю тлумачення сутності категорії «інноваційний потенціал» та відсутністю системності й методологічного забезпечення при його розгляді.

Останнім часом опубліковано ряд робіт українських дослідників які аналізували особливості інноваційних процесів в економіці України, зокрема це Череп А. В., Ніколаєв А.П., Юркевич О. М., Смирнова Г., Резнік Н.П., Андросова О. Ф., Ілляшенко С.М., Микитюк П. П., Сенів Б.Г., Мартюшева Л. В., Ґава Ю.К., Амоша О. В., Лапко О. М., Кузьмін О.Л., Александров І.В. та багато інших. У роботах автори дають свої визначення термінів «інновації» та «інноваційний потенціал», здійснюється їхній поділ за різними ознаками, висвітлюються напрями та етапи становлення інноваційної економіки України, обґрунтовується роль і значення інноваційного потенціалу для вітчизняних промислових підприємств.

Розвиток інноваційної діяльності має велике значення не тільки для окремого підприємства, але і для збільшення економічного потенціалу держави, за допомогою збільшення обсягів випуску наукомісткої продукції, саме тому дослідження інноваційного потенціалу підприємства — є актуальною темою.

Метою випускної роботи є дослідження стану інноваційного потенціалу промислового підприємства та розроблення напрямів активізації інноваційної діяльності. Для досягнення поставленої мети вирішено такі завдання:

розглянуто сутність та види інновацій на підприємстві;

вивчено структуру інноваційного потенціалу на підприємстві;

досліджено різні методики визначення інноваційного потенціалу підприємства;

розглянуто сучасний стан ринку суднобудування в Україні;

зроблено техніко-економічну характеристику ХДЗ «Палада» ;

обґрунтовано напрями удосконалення інноваційного потенціалу підприємств.

Об`єктом дослідження є інноваційний потенціал промислового підприємства ХДЗ «Палада» .

За час свого існування ХДЗ «Палада» перетворився на сучасне високоорганізоване підприємство, яке посідає провідне місце не лише в Україні, але наразі не має аналогів у світовій практиці будування залізобетонних композитних плавучих доків, а також інших споруд.

Основною продукцією заводу є плавучі залізобетонні, композитні й металеві судноремонтні й спеціальні доки, а також залізобетонні споруди різного призначення.85 доків, споруджених на заводі, успішно працюють у різних державах, у тому числі в Україні, Росії (Мурманськ, Владивосток, Петропавловськ-Камчатський, Астрахань), Азербайджані, Японії, В`єтнамі, Південній Кореї, Фінляндії, Болгарії, Хорватії, Туреччині, Алжирі, Нігерії та інших країнах.

Техніко-економічні показники ХДЗ «Палада»

Предметом дослідження є інноваційний потенціал промислового підприємства в сучасних умовах господарювання.

Методи дослідження. Основні загальнонаукові методи, які використовувались у випускній роботі: аналіз і синтез, моделювання і метод порівнянь. Синтез являє собою цілісний метод дослідження, в той час як аналіз, може відокремлюватись на дослідження окремих частин об`єкту. Для аналізу інноваційного потенціалу використовувалися: метод експертних оцінок, системний аналіз та трендовий аналіз.

Інформаційну основу дослідження сформували первинні та вторинні статистичні дані, матеріали періодичних та Інтернет-видань, науково-практичних конференцій, нормативні та довідкові матеріали, звітні та фактичні дані підприємства за 2006;2009 рр.

Реферат

Випускна робота на тему: «Аналіз інноваційного потенціалу промислового підприємства (на матеріалах ХДЗ „Палада“)» складається з 2 розділів.

У першому розділі «Теоретичні засади оцінки інноваційного потенціалу підприємства» розглядаються сутність та види інновацій на підприємстві; структура інноваційного потенціалу підприємства; методика оцінювання інноваційного потенціалу.

У другому розділі «Оцінювання інноваційного потенціалу ХДЗ «Палада» досліджується характеристика сучасного стану суднобудування в Україні; техніко-економічна характеристика ХДЗ «Палада»; стан та шляхи підвищення інноваційного потенціалу ХДЗ «Палада» .

Загальний обсяг роботи 105 аркушів друкованого тексту. Робота виконана за допомогою прикладних програм «Microsoft Office», а саме з використанням ЕОМ «Microsoft Excel». При виконанні роботи використовувався шрифт Times New Roman текстового редактора Microsoft Word розміру 14 с полуторним міжрядковим інтервалом.

Випускна робота містить 19 таблиць, 9 рисунків та 7 додатків.

При написанні роботи використовувалася спеціальна література — 40 літературних джерел, такі як: навчальні посібники, методичні вказівки, спеціальні та періодичні видання.

Abstract

Diploma work on the theme: «The analysis of innovative potential (on materials of HSF „Palada“)» consists of 2 sections.

In the first section the «Theoretical positions of an estimation of innovative potential of the enterprise» is considered the essence and kinds of innovations at the enterprise; structure of the innovative enterprise; a technique of an estimation of innovative potential.

In the second section that called «Estimation of innovative potential of HSF «Palada» is investigated the characteristic of a modern condition of shipbuilding branch in Ukraine; the technic-economic characteristic of HSF «Palada»; a condition and ways of increase of innovative potential of HSF «Palada» .

A general volume of work is 105 leaves of printing text. Work is executed by the application programs «Microsoft Office». At implementation of work was used the font of Times New Roman by the size 14.

Diploma work contains of the 19 tables and 9 imagines and 7 appendices.

For writing the work was used the special literature — 40 literary sources, such as: aids of trains, methodical pointing, special and periodic editions.

Розділ 1. Теоретичні засади оцінки інноваційного потенціалу підприємства

1.1 Сутність та види інновацій на підприємстві

Розвиток суспільства та економічна стабільність залежить від ефективного розвитку науково-технічного прогресу в країні. Процеси інноваційної діяльності потребують дослідження та аналізу стану та перспектив впровадження інновацій на підприємствах, з метою оцінки ефективності регіонів України, їх впровадження суб'єктами господарювання та їх вплив на розвиток регіонів та економіки України в цілому.

Активізація інноваційної діяльності має дуже важливе значення як на рівні підприємства, так і на рівні держави. Оскільки тільки при розвитку науки, техніки, технологій можливий випуск конкурентоспроможної продукції та послуг. Коли підприємство випереджає конкурентів в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу, тільки тоді воно має змогу отримувати прибуток.

Незважаючи на позитивні зрушення в економіці України, які спостерігаються протягом останнього часу, можемо стверджувати про низький інноваційний потенціал вітчизняних промислових підприємств. На сьогодні ще багато керівників вітчизняних підприємств акцентують свою увагу саме на обсягах виробництва та збуту насамперед маючи перевагу у вигляді дешевої робочої сили, сировини тощо. Однак, підприємства економічно розвинених країн Європи та решти світу вже давно усвідомили той факт, що саме інноваційність є чи не найважливішим фактором, який забезпечує конкурентну перевагу підприємства в умовах зростання конкуренції. Саме тому важливо розуміти сутність інновацій, сфери, де вони зможуть здійснюватись, а також їхню роль у діяльності вітчизняних промислових підприємств.

Дана тема є актуальною на сьогодні, тому що проблемними питаннями сутності інновацій, а також визначення їхньої ролі для вітчизняних промислових підприємств присвячено чимало праць вітчизняних та закордонних авторів. Зокрема, принципові положення, що стосуються інновацій, висвітлили О. Амоша, В. Александрова, І. Александров, Ю. Гава, С. Ганзюк, В. Геєць, В. Гневко, В. Гринькова, В. Захарченко, О. Кузьмін, О. Лапко, В. Семиноженко, О. Станіславик, Н. Чухрай, П. Щедровицький та багато інших. У роботах автори дають свої визначення терміну «інновації», здійснюють їхній поділ за різними ознаками, висвітлюються напрями та етапи становлення інноваційної економіки України, обґрунтовується роль і значення інновацій для вітчизняних промислових підприємств. Однак, досить багато важливих питань ще й досі не знайшли свого вирішення. Так, відсутній системний підхід до розуміння сутності інновацій, потребує уточнення сам термін «інновації» насамперед через дослідження історичних аспектів його виникнення та становлення [2, c. 20]. Розвиток інноваційної діяльності має велике значення не тільки для окремого підприємства, але і для збільшення економічного потенціалу держави, за допомогою збільшення обсягів випуску наукомісткої продукції.

Інноваційний процес займає весь період розвитку інновації від зародження ідеї, розробки та реалізації інновації у вигляді нового продукту, техніки та технології. Розробка інновації або зародження ідеї до розвитку інновації виникає тоді, коли створюються умови та виникає необхідність створити щось кардинально нове, для отримання більшого прибутку для підприємства. Використання в своїй діяльності інновацій дає можливість значно підвищити рівень конкурентоспроможності, що на даний час є необхідною умовою для ефективного функціонування будь якого підприємства.

Інновація це впровадження досягнень науки та техніки у виробництво з метою отримання максимального прибутку, завоювання нових ринків збуту за допомогою підвищення конкурентоспроможності продукції.

Розглядаючи сутність інновацій, важливо розглянути одне з перших визначень цього терміну, яке було дане Шумпетером. Він один з перших, ще на початку минулого століття, ввів цей термін у вжиток як економічну категорію і письмово зафіксував його у 1960 р. у своїй праці «Теорія економічного розвитку». Цей термін розглядався автором у достатньо широкому розумінні і охоплював:

1. Удосконалення існуючих виробів, а також створення нових;

2. Впровадження нових способів виробництва, а також удосконалення існуючих;

3. Активізування та вихід на нові ринки збуту;

4. Діяльність, що спрямована на удосконалення і використання нових способів збуту;

5. Використання нових видів сировини та матеріалів;

6. Нововведення у сфері виробництва продукції.

Визначення Шумпетера вважається класичним, одним з найбільш поширених та визнаних в економіці, однак воно є досить широким за своїм змістом, оскільки стосується по суті кожної сфери діяльності підприємства. Учений звертає також увагу на необхідності використання інновацій насамперед у практиці діяльності самого підприємства. На його думку, інновація не може залишатися у сфері теорії. Тому, інновації він розглядає як перше використання винаходу у виробничо-господарській діяльності підприємства. Подальше використання винаходу та його поширення деякі науковці називають дифузією інновації [4, с.100−103].

Деякі науковці значно більше розширюють зміст поняття «інновації». Вони вважають, що інновації - це не тільки використання винаходу у виробничо-господарській діяльності, але й також усі роботи, що передують створенню самого винаходу, в тому числі проектування, впровадження інновацій тощо.

Інші автори трактують інновацію як саму ідею, яка є новою та відмінною від існуючої, або як існуючу думку, яка в цих умовах підприємством може використовуватись як інновація [5, с.27−30].

Усе наведене вище позує розбіжність поглядів науковців що до розуміння терміну «інновації». Для одних науковців інновації - це незначні зміни, для інших — це великі та важливі винаходи, ще інші ототожнюють інновації з технічним прогресом і новими технологіями або, простіше, з чимось новим, до тепер невідомим, створеним для конкретної потреби і спеціально спроектованим.

Серед багатьох визначень терміну «інновації» визначення Шумпетера є одним з найбільш відповідних та таким, яке найкраще показує природу цього явища. Він звертає увагу на багатогранність інновацій, не обмежуючись лише сферою техніки чи технології, а також на необхідність використання інновацій у практиці промислових підприємств.

У своїй багатогранності інновації - це не тільки щось нове, а й таке, що стосується модифікації процесів, технік, виробів, способів діяльності новим для підприємства способом. Недоцільним можна вважати тлумачення терміну «інновації» як технічного прогресу. Таке розуміння стосується винятково сфери техніки та технології і означає зміни, що стосуються використання нових матеріалів, сировини, нових способів використання енергії, нової техніки, технології. Інновації - це творчі зміни у значно ширшому аспекті, а технічний прогрес можемо охарактеризувати як один з факторів, який впливає на ці зміни. Стосуватися він, однак, може новизни, яка не завжди є творчою новизною.

Відповідно до іншого визначення інновації - це концепції, які стосуються нових рішень чи модернізації, що існують у різних сферах суспільного життя, а також у природі. Тож впровадження нових ідей у всіх сферах функціонування підприємства — це інноваційність, а не тільки технічний прогрес.

Інноваційна діяльність підприємства являє собою комплексний процес створення, використання і розповсюдження нововведень з метою отримання конкурентних переваг та збільшення прибутковості свого виробництва. В ринковій економіці інноваційна діяльність підприємств — один із найсуттєвіших вагомих чинників, які дозволяють підприємству посідати стійкі ринкові позиції і отримувати перевагу над конкурентами в тій галузі, яка є сферою комерційних інтересів даного підприємства [8, c.23].

За своїм характером і функціональним призначенням виділяють такі новинки і нововведення: технічні - нові продукти, технології, конструкційні і допоміжні матеріали, устаткування; організаційні - нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємств та їхніх інституціонально-добровільних об'єднань; економічні - методи господарського управління наукою, виробництвом та іншими сферами діяльності через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні - різні форми активізації людського чинника, включаючи нові форми професійної підготовки персоналу, стимулювання його творчої діяльності, створення комфортних умов життя та праці; юридичні - нові та трансформовані закони й різноманітні нормативно-правові документи (акти), що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій, певних груп чи окремих фізичних осіб.

Різновиди інноваційної практики з точки зору сфери застосування поділяються на два основні типи: технічні та організаційні.

Так перший тип інновацій пов’язаний з продукцією, що виробляється підприємством, впровадженням нових рішень у виробництво та технологіями.

Інновації організаційного характеру змінюють систему управління та організацію процесу створення продукції або послуг.

З точки зору способу впровадження інновації поділяються на системні (інкрементальні) та одиничні (стихійні).

Системні (інкрементальні) інновації постають на основі ухваленої на підприємстві системи їх створення. Вони базуються передусім на пошуку рішень щодо скорочення витрат, вдосконалення технологічних процесів, на новій системі організації фірми у рамках визначеного процесу діяльності. Системні (інкрементальні) інновації постають внаслідок проведення заходів з метою створення нової продукції або, наприклад, колективної систематичної роботи над вирішенням організаційних проблем.

Одиничні (стихійні) інновації, на противагу до системних (інкрементальних), є випадком у діяльності підприємства. Вони не є наслідком існуючої системи, а скоріше відповіддю на нові можливості або загрози. Такими прикладами можуть бути пошук нового виду продукції, придбання ліцензії, зміна технології виробництва чи системи управління, які постають на підставі викликів середовища або ж аналізу стану підприємства, що його здійснюють фахівці. Впровадження організаційних інновацій (несистемних) характеризується більшим ризиком, ніж системних, які постають на підставі постійного накопичення знань та інформації.

Інновації з точки зору сфери змін, які вони викликають, поділяють на: радикальні, рекомбінаційні та модифікаційні інновації.

Серед інновацій радикального типу розрізняються зміни технологічного та організаційного характеру. Радикальні інновації технічного характеру зазвичай стосуються процесу впровадження нової продукції, яка згодом зумовлює необхідність застосування нових технологій. Фірми, які впроваджують нові види продукції, намагаються досягнути провідної позиції в обраній ніші на ринку. Впровадження нової продукції часто зумовлює необхідність проведення заходів, спрямованих на створення попиту або задоволення потенційного попиту. Класичним прикладом інновації даного типу може бути створення персонального комп’ютера, який революційне змінює технологію та розширює коло клієнтів даної промисловості, яке до певного часу обмежувалося великими фірмами та науково-дослідницькими центрами. У рамках радикальних інновацій фірма зазвичай використовує нові ресурси, створює нові для себе рішення в технологічно-виробничому або організаційному вимірі. Організаційні радикальні інновації, як правило, впроваджуються та розробляються стихійно, тоді як технічні можуть виникати також внаслідок інкрементальних робіт над новими виробами або ж вдосконалення технології, а також внаслідок одиничних впроваджень окремих ідей.

Рекомбінаційний тип інновацій полягає у використанні існуючих технологічних, організаційних та виробничих рішень з метою створення нових різновидів продукції, технологій або систем управління. Рекомбінаційні інновації, що стосуються систем управління, спрямовані на поєднання існуючих виробничих функцій або різних технологічних рішень для виробництва нової продукції. Прикладом цього можуть служити виробництво шампунів із властивостями бальзамів або використання комп’ютерів для виробництва кінофільмів. У процесі рекомбінаційних інновацій зазвичай використовуються ресурси та інформація підприємства.

Модифікаційний тип інновацій найчастіше постає на основі вивчення оточення і реагування на потреби клієнтів або поведінку конкурентів. Модифікаційні інновації полягають у незначних змінах існуючого асортименту продукції, технологій і систем управління з метою їх вдосконалення. Модифікації не змінюють функції виробів або процеси виробництва (наприклад, підвищення якості, зменшення витрат внаслідок використання нових матеріалів, запровадження додаткової функції виробу). Вони є наслідком тісних взаємин із клієнтами та гострої конкуренції за задоволення їхніх потреб.

Характеристику описаних різновидів інновацій з точки зору обсягу змін, до яких вони призводять, подано у табл.1.1 Аналіз спільних та відмінних характеристик можна провести на основі даних про: мотивацію інновації; джерела інновації; способи впровадження інновації; стосунки із споживачами; стосунки з іншими фірмами регіону.

Таблиця 1.1. Характеристика інновацій

На практиці виділяють два основних види інноваційної підприємницької діяльності (табл.1.2): інновації в сфері техніко-технологічного забезпечення виробництва та організаційні інновації. Відокремлюють також такі види як: інноваційна діяльність в сфері збільшення виробництва, підвищення якості і здешевлення продукції та інноваційна діяльність в сфері соціальної політики.

Таблиця 1.2. Види інноваційної підприємницької діяльності

Детальніше відстежити, які саме види інновацій були впроваджені на практиці можна на рис. 1.1

Рис. 1.1 Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації за типами інновацій протягом 2005;2007 років, одиниць.

Інноваційна діяльність в сфері техніко-технологічного забезпечення виробництва пов’язана з процесом кількісного і якісного оновлення виробничого потенціалу, який направлений на підвищення продуктивності праці, економію енергоресурсів, сировини і матеріалів та відповідно на збільшення прибутків.

Інноваційна діяльність в сфері збільшення виробництва, підвищення якості і здешевлення продукції представляє собою процес якісного удосконалення продукції, її здешевлення, розширення асортименту, який направлено на повніше задоволення потреб населення.

Інноваційна діяльність в сфері соціальної політики пов’язаний з розширенням і покращанням сфери послуг для населення, який направлений на створення нормативних умов для праці та відпочинку і відповідно на підвищення продуктивності праці.

Можна виділити три способи організації інноваційної діяльності:

1. Інноваційна діяльність на основі внутрішньої організації, коли інновація створюється і (або) освоюється всередині фірми її спеціалізованими підрозділами на базі планування і моніторингу їх взаємодії по інноваційному проекту.

2. Інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації при допомозі контрактів, коли замовлення на створення і (або) освоєння інновації розміщується між сторонніми організаціями.

3. Інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту засновує дочірні венчурні фірми, які залучають додаткові сторонні засоби (кошти).

Найчастіше використовується другий спосіб організації інноваційної діяльності - фірма розміщує замовлення на розробку новизни, а освоює їх власними силами. Відносна рідкість використання першого способу пояснюється недостатнім потенціалом фірмової науки.

В основі всіх видів інноваційної діяльності лежить створення і освоєння нових видів продукції (послуг), виготовлення, створення цінностей, благ та інших товарів.

Інноваційно-орієнтована наука є визначальною складовою стійкого розвитку, вирішальним фактором економічної безпеки і соціального прогресу. Інноваційний шлях розвитку відкривається на стику науки та економіки. Інновації як ефективне застосування знання стає фактором стійкого розвитку передових держав, націй, регіонів.

Основними рисами інноваційного типу розвитку економіки, науки і техніки є:

велика сприйнятливість об'єктів і суб'єктів інноваційної діяльності до елементів інноваційного процесу;

наступальна активна політика держави у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності;

висока питома вага виробництва наукомісткої продукції;

розвинута система інститутів підтримки інноваційної діяльності, зокрема фінансових інститутів.

До інфраструктури підтримки інноваційної діяльності входять:

технопарки;

бізнес-інкубатори, різноманітні інноваційні центри;

консалтингові фірми;

інженірингові фірми;

інші структури.

Слабке залучення інновацій в Україні відображене в дуже низькому рейтингу України за міжнародними критеріями оцінки конкурентоспроможності.

Згідно сукупного індексу конкурентоспроможності Україна перебуває на 86 місці зі 104 країн, згідно індексу розвитку технології на 83, за індексом використання інформаційних і комунікативних технологій — на 79, а щодо інноваційних здібностей — на 39 місці. І саме інноваційні здібності роблять Україну потенційним партнером для інших країн.

Інноваційний потенціал України — це наявність інфраструктури та ринково мислячих освічених людей, спроможних виконувати інноваційні розробки.

З десяти інноваційних ідей тільки одна впроваджується на ринку. Успіх там, де продукується більше наукових ідей, де є креативне партнерство науки як способу примноження знання, капіталу і як способу застосування знання, політики і капіталу.

Інноваційна політика — державне управління процесом створення сприятливих умов для інноваційної діяльності, формування інноваційних ідей і проектів, конструювання науково — дослідних зразків нововведень, їх освоєння і просування на ринок. До нововведень належить новітня техніка і технології, сучасні виробничі процеси, наукові, організаційні, управлінські ноу-хау та інші новинки.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково — технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго — та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Закон України «Про інноваційну діяльність «також визначає об'єкти інноваційної діяльності, якими є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

У таблиці 1.3 наведена характеристика щодо кількості підприємств, які займалися введенням інновацій.

Таблиця 1.3. Кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю

У 2007 році інновації впроваджували 1186 підприємств, у т. ч.:

515 підприємств впроваджували нові технологічні процеси, кількість яких склала 1419, з них маловідходних і ресурсозберігаючих — 634 процеси;

564 підприємства впровадили 2526 найменувань інноваційних видів продукції, з яких 881 — нові види машин, устаткування, прилади, апарати тощо.

Обсяг інноваційних витрат у звітному періоді склав 10,9 млрд. грн., з них:

68,9% було спрямовано на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення;

7,3% - на виконання науково-дослідних розробок силами підприємств (внутрішні НДР.);

1,8% - на придбання результатів НДР інших організацій (зовнішні НДР.), виконаних іншими організаціями для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів;

3,0% - на придбання інших зовнішніх знань (нових технологій, у т. ч. виключних майнових прав власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комерційних таємниць; проектів; товарних знаків, придбаних у зв’язку з проведенням підприємством інновацій; інжинірингових, консалтингових послуг);

19,0% - інші витрати.

З метою здійснення нововведень 268 підприємств придбали 1438 нових технологій, з яких 297 — за межами України. Із загальної кількості технологій:

555 придбано разом з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців;

528 — з устаткуванням;

138 — як результат досліджень і розробок;

96 — за договорами на придбання прав на патенти, за ліцензіями на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей;

40 — за угодами на придбання технологій та ноу-хау.

Понад 90% підприємств здійснювали інновації за рахунок власних коштів, обсяг яких становив майже три чверті загального обсягу витрат (8,0 млрд. грн.).

На рис. 1.2 можна відстежити обсяг використання фінансів підприємствами вкладених на розвиток інноваційної діяльності станом на 2005 — 2007 рр.

Рис. 1.2 Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами, %.

Кредити на суму 2,0 млрд. грн. отримали 145 підприємств. Кошти іноземних інвесторів, обсяг яких становив 0,3 млрд. грн. (3,0%), залучили 23 підприємства (рис. 1.2). Лише 44 підприємства отримали підтримку держбюджету та 13 — місцевих бюджетів (їх сукупний обсяг становив 152,1 млн. грн., або 1,4%).

За даними Державного комітету статистики України, у 2008 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1472 підприємства, або 14,2% загальної їх кількості (Додаток А).

1.2 Структура інноваційного потенціалу підприємства

У широкому розумінні поняття «потенціал» (лат. «роtеncіа» — сила) — це засоби, запаси, джерела, що є в наявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв’язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній області.

Сучасна економіка запозичила термін «потенціал» із фізики, де він означає кількість енергії, яку накопичила система і яку вона спроможна реалізувати в роботі. Визначення промислового потенціалу підприємства можна сформулювати як сукупність засобів і предметів праці, робітників, їхніх навичок, мотивів і стимулів, виробничих відносин, що склалася за багато років і перебуває у системній єдності. Потенціал — це прихована можливість використання виробничої сили ресурсу, він міститься у самому наявному ресурсі.

Аналіз економічних аспектів поняття «інноваційний потенціал» виявляє широкий спектр підходів до його вивчення. Розглянемо деякі з них:

1) інноваційний потенціал — це одна з трьох складових інноваційного простору, яка включає в себе особисті й ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне і фінансове забезпечення, інноваційний потенціал визначається набором здійснюваних нововведень;

2) інноваційний потенціал — сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності;

3) інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливості накопичених ресурсів, що можуть бути задіяні для досягнення цілей економічних суб'єктів;

4) інноваційний потенціал регіону являє собою категорію особливого змісту, що включає не лише інноваційні ресурси й механізм їх використання в організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних процесів у регіональній економіці.

Існує багато різновидів потенціалів, але також існує така структура потенціалів підприємства, важливих для його інноваційного розвитку.

Ринковий потенціал підприємства відображає можливість підприємства відповідати ринковим потребам, бо інновації на підприємстві на нову продукцію диктує ринок. Отже, необхідність цього потенціалу не викликає сумніву.

Інтелектуальний потенціал підприємства визначає можливість розроблення та створення нових ідей, технологій, схем виробництва тощо. Він передбачає наявність фахівців високого рівня на підприємстві (наприклад: технічні, науково-дослідні відділи тощо), які відповідатимуть вимогам ринку.

Кадровий потенціал підприємства визначає можливості персоналу й робітників підприємства застосовувати нові знання й технології. Цей потенціал характеризується фаховою підготовкою. Ця складова значною мірою визначає систему менеджменту, її гнучкість, адаптивність.

Технічний й технологічний потенціал підприємства характеризує можливість швидко переорієнтувати виробничі потужності на випуск нової продукцїї. Складова відображає стан технічного обладнання й технологічного циклу підприємства, наявність резервів, можливість адаптації до потрібних вимог та переозброєння виробництва.

Інформаційний потенціал підприємства відображає інформаційну обізнаність про потреби ринку, його запити, ситуацію на ньому, інформацію про політичне, соціально-економічне, технологічне, інвестиційне, екологічне середовище, інформацію щодо конкурентів та їх конкурентоспроможність на ринку.

Фінансово-інвестиційний потенціал підприємства відображає фінансовий стан підприємства, інвестиційний клімат на підприємстві та інвестиційну привабливість, кредитоспроможність підприємства для забезпечення фінансування інноваційної діяльності.

Комунікаційний потенціал підприємства характеризує наявність комунікаційних зв’язків із зовнішнім середовищем, тобто наявність надійних зв’язків з постачальниками ресурсів, партнерами, споживачами нової продукції й каналами збуту.

Науково-дослідницький потенціал підприємства — відображає наявність результатів науково дослідницьких робіт, спроможність проведення досліджень з отриманням пробної продукції або дослідного зразка з метою їх впровадження у виробництво нової продукції.

Достатній інноваційний потенціал є основною умовою інноваційного розвитку промислових підприємств, необхідний для реалізації ринкових можливостей, що відкриваються перед ним.

Актуальність проблеми спонукають більшість зацікавлених осіб визначитися у своєму ставленні та тлумаченні зазначеного питання, бо, навіть на перший погляд, вимальовується його не тільки теоретична, але й прикладна значущість.

Різні думки висловлюють фахівці не тільки щодо поняття інноваційного потенціалу, а й до його структури та визначення. В даний час не сформовано загальний підхід щодо обґрунтування методів та критеріїв оцінки інноваційного потенціалу підприємства немає можливості централізованого дослідження інноваційного потенціалу українських підприємств [14, c.151−152].

Визначення інноваційного потенціалу як економічної категорії ґрунтується на наявності і достатності ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності, слід зауважити, що ці дві характеристики не повністю відбивають спроможність підприємства створювати і впроваджувати нововведення. Більш глибоке уявлення про інноваційний потенціал має враховувати сприйнятливість організації до інновацій.

В оцінках інноваційного потенціалу використовують переважно статистичні показники, які стосуються характеристики науково-технічної, технологічної та інших складових загального потенціалу підприємства, проте інноваційну складову відображують опосередковано, або недосить повно.

Для дослідження інноваційного потенціалу дуже важливим є встановлення його структури і показників-індикаторів. У табл.1.4 наведені основні позиції методичних підходів деяких авторів щодо оцінки інноваційного потенціалу.

Таблиця 1.4. Методичні підходи оцінки інноваційного потенціалу

Розглянувши підходи різних авторів до методики оцінки інноваційного потенціалу, можна зробити наступні узагальнення:

1. На сьогодні накопичилось багато теоретико-методичних напрацювань, присвячених інноваційному потенціалу промислових підприємств як передумов і їх інноваційного розвитку.

2. Переважним підходом до аналізу структури інноваційного потенціалу є ресурсний підхід. В поодиноких випадках зустрічається інформаційний підхід.

3. Більшість методик перевантажені великою кількістю одиничних показників інноваційного потенціалу при тому, що деякі з них корелюються між собою, деякі потребують інформації, якою не володіють на підприємствах. Деякі пропоновані показники характеризують не сам потенціал, а ефективність його використання. Названі обставини звужують можливість практичного використання цих методик.

4. Проаналізовані методики адресовані підприємству взагалі, не враховуючи галузевих особливостей, в той час, як на систему показників, безперечно, має впливати тип продукції, характер технологічних процесів, ступінь наукомісткості тощо.

Існують різні підходи до тлумачення поняття інноваційний потенціал. Одні автори роблять наголос на наявності ресурсів, інші на можливості їх використання. Але більшість виокремлюють чотири методологічні підходи, які наведені на рис. 1.3

Ресурсний підхід уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі його елементи, як кадрова, інформаційно-технологічна, організаційна й матеріально-технічна складові.

Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки. Фінансова складова інноваційного потенціалу забезпечує надходження коштів для виконання інноваційних процесів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонування і розвитку самої інноваційної сфери, сприяє ефективному формуванню витрат на інновації, реалізує необхідну еластичність надходжень фінансових ресурсів відповідно до протікання інноваційного процесу.

Методологічні підходи для вивчення інноваційного потенціалу

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих на підприємстві, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу [24, с.36−38].

Отже, вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких повинна будуватися система фінансування інновацій, повинні виступати:

1. Чітка цільова орієнтація системи — її ув’язування з задачею швидкого й ефективного впровадження сучасних науково-технічних досягнень.

2. Логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використовуваних прийомів і механізмів.

3. Множинність джерел фінансування.

4. Широта і комплексність системи, тобто можливість охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок та напрямків їхнього практичного використання.

5. Адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настроювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на динамічно змінювальні умови зовнішнього середовища з метою підтримки максимальної ефективності.

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнене їх одержанням. Тому актуально, особливо в наших умовах, орієнтуватися на створення не матеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Сформовані принципи можуть лягти в основу нової інноваційної стратегії підприємства, а в поєднанні з наявним інноваційним потенціалом дають змогу правильно обрати й тип стратегії. Виділяють три основні типи стратегій: наступальну, захисну, ліцензійну (поглинаючу).

Наступальна стратегія з високим ризиком, високою окупністю вимагає певної кваліфікації, здатності бачити нові ринкові перспективи і вміння швидко реалізувати їх у продуктах. Певна обмеженість можливостей малих підприємств здійснювати великі НДДКР дає змогу припустити, що цим підприємствам не вистачає ресурсів для реалізації наступальної стратегії. Однак у цілому ряді технологічних галузей дрібні компанії можуть сконцентруватися на одному проекті, у той же час як великі підприємства розподілять свої зусилля на ряд проектів. Ринковий лідер приречений займати наступальну позицію, тому що його позиції можуть бути підірвані з появою науково-технічного нововведення.

Захисна стратегія припускає невисокий ризик і варта уваги для компаній, здатних дістати прибуток в умовах конкуренції, підтримуючи норму прибутку за допомогою низьких витрат. Таку стратегію можна рекомендувати компанії, більш сильної в маркетингу, ніж у НДДКР. Однак і такій компанії необхідний достатній інноваційний потенціал, щоб швидко відповісти на інновації конкурентів. Дана стратегія базується на максимально швидкій абсорбції нововведень і розширенні ринкової бази. Вигода захисної стратегії полягає в тому, що підприємство може концентруватися на продуктах, які вже стали відомими ринкові і які одержали (мінімальне) визнання.

Ліцензування іноді називають поглинаючою стратегією. Навіть самі великі компанії не можуть створити повного фронту НДДКР. Ліцензування може бути і підтримуючою стратегією для невеликих підприємств, яким важко самостійно реалізувати провадження великого нововведення.

Підприємство може одночасно застосовувати різноманітні стратегії на різних сегментах ринку. Вони являтимуть собою послідовність варіантів дій, а не набір окремих типів. На основі цього виділимо ряд стратегій та їх класифікаційні ознаки, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності інноваційної продукції.

У табл.1.5 наведена характеристика елементів організаційного механізму управління і його вплив на інноваційний потенціал підприємства. Як свідчить світовий досвід, передові фірми розвинених країн під час управління інноваціями використовують комплекс прогресивних систем загального управління, що позитивно впливає на інноваційну сферу діяльності будь-якої організації. Серед цих систем слід назвати такі: стратегічного планування; активізації персоналу (включаючи системи участі у власності, прибутках і управлінні); раціоналізації, збагачення праці і ротації; забезпечення матеріальними запасами (у тому числі системи «Канбан», «точно в строк»); субпідрядних відносин з постачальниками комплектуючих виробів; комплексного управління якістю; логістичні системи управління; системи трансфертного управління інноваціями. Усі ці системи взаємопов'язані і створюють можливість для підвищення інноваційного потенціалу підприємства.

Таблиця 1.5. Структура інноваційного потенціалу підприємства [27]

Інноваційний потенціал підприємства залежить від ряду факторів, що визначають його формування, розвиток і рівень використання. На процес формування інноваційного потенціалу впливають в основному такі фактори, як: стан інноваційного клімату регіону діяльності підприємства; особливості інноваційної діяльності підприємства; розвиненість і гнучкість оргструктури управління інноваційною діяльністю, системи мотивації; оптимізація комплексу маркетингу. Рівень використання інноваційного потенціалу, у свою чергу, залежить від якості прийнятих інноваційних і інвестиційних рішень на кожному етапі інноваційного процесу, а також від ступеня інформаційної забезпеченості цього процесу [28, c.116−120].

Згідно з законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» обсяги бюджетного фінансування науки повинні становити не менш ніж 1,7% ВВП. Однак з кожним роком питома вага бюджетних асигнувань на наукові дослідження значно знижується. Так в 2002 році витрати на фундаментальні дослідження становили 424,9 млн. грн., а питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП становив — 1,11%, у 2003 році відповідно 491,2 млн. грн. та 1,24%, у 2004 році 629,7млн. грн. та 1,19%, 2005 році 902,1млн. грн. та 1,09%, 2006 році 1141,0 млн. грн. та 0,98%, 2007 році 1504,0 млн. грн. та 0,93%, в 2008 році 1927,4 млн. грн. та 0,90%. Вище перераховані цифри свідчать про збільшення фінансових відрахувань, але це пов’язане з підняттям цін на витрати при розробці інновації, а відсоток виконаних наукових та науково-технічних робіт у ВВП з кожним роком падає. Впровадження інновацій на промислових підприємствах України відображено в табл.1.6.

Таблиця 1.6. Впровадження інновацій на промислових підприємствах