Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Оцінка фінансового стану позичальника – проблеми та шляхи розвитку (на базі матеріалів АКБ «Приватбанк»)

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Лiмiтування кредитiв — це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну з таких форм лiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим… Читати ще >

Оцінка фінансового стану позичальника – проблеми та шляхи розвитку (на базі матеріалів АКБ «Приватбанк») (реферат, курсова, диплом, контрольна)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДИПЛОМНА РОБОТА на тему

" ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПОЗИЧАЛЬНИКА

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ"

(НА БАЗІ МАТЕРІАЛІВ АКБ «ПРИВАТБАНК»)

Дніпропетровськ

Реферат

Дипломний проект: 146 стор., 19 рис., 21 табл., 82 джерела, додатки 30 стор

Об'єктом дослідження є діяльність ЗАТ КБ «Приватбанк» в галузі кредитування юридичних осіб.

Мета дипломної роботи полягає в проведенні аналізу методів оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника — юридичної особи в комерційному банку ЗАТ «Приватбанк» та розробці заходів по зменшенню рівня кредитного ризику за рахунок удосконалення кредитних процедур роботи з позичальником.

Методи дослідження, застосовані в дипломній роботи — кількісні та якісні методи оцінки ефективності роботи комерційних банків, методи ретроспективного економічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальні статистичні розрізи).

Одержані висновки дипломної роботи полягають в обгрунтованій підтримці формування ЗАТ КБ «Приватбанк» недержавних бюро кредитних історій в Україні як основного оперативного засобу поліпшення якості оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників юридичних осіб класу малих підприємств та фізичних осіб-приватних підприємців застосуванням комп’ютерного моделювання комплексних рейтингових оцінок позичальника.

Результати досліджень можуть бути застосовані при формуванні стратегії розвитку процедур кредитування в комерційних банках України.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: КРЕДИТ, ФІНАНСОВИЙ СТАН ПОЗИЧАЛЬНИКА, КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ, КРЕДИТНИЙ РИЗИК, БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ

Зміст

  • 2006Реферат
    • Реферат
    • Вступ
    • Розділ 1. Теоретичні основи оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в комерційному банку
    • 1.1 Ризики процесів банківського кредитування та основні заходи зменшення рівня ризику
    • 1.2 Досвід застосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків
    • 1.3 Процедури оцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб
    • 1.4 Методи дисконтованих оцінок кредитоспроможності позичальників при довгостроковому інвестиційному кредитуванні
    • 1.5 Менеджмент оцінки кредитоспроможності позичальника та необхідного рівня забезпеченості кредитів
    • Розділ 2. Аналіз процесів кредитування юридичних осіб в АКБ «Приватбанк»
    • 2.1 Загальна характеристика діяльності АКБ «Приватбанк»
    • 2.2 Аналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком в АКБ «Приватбанк»
    • 2.3 Аналіз процедур оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в АКБ «Приватбанк» на протязі життєвого циклу кредиту
    • 2.3.1 Оцінка фінансового стану позичальника ВАТ «Янцівський гранітний кар'єр» для видачі короткострокового кредиту в оборотні кошти
    • 2.3.2 Оцінка ефективності довгострокового кредитування по лінії ЕБРР інвестиційного проекту виробництва нового препарату «Пантолайф» на Тернопільській фармацевтичній фабриці
    • 2.4 Ідентифікація основних проблем оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб
    • Розділ 3. Шляхи розвитку нових технологій і процедур оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб
    • 3.1 Технологія використання комп’ютерних банків інформації в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового стану позичальника та його кредитоспроможності
    • 3.2 Бюро кредитних історій позичальників в ринкових країнах світу та досвід ефективності застосування їх послуг
    • 3.3 Державний «Реєстр позичальників» НБУ та ефективність застосування його послуг при оцінці кредитоспроможності позичальників
    • 3.4 Недержавні бюро кредитних історій в Україні та ефективність їх послуг при оцінці кредитоспроможності позичальника
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додаток А
    • Додаток Г
    • Додаток Д
    • Додаток Ж
    • Додаток К
    • Додаток Л

Вступ

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. У структурі банківських активів кредити становлять близько 5060% і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

У формуванні структури активів банку вирішальним чинником є рівень дохідності кожного виду активів. Однак висока дохідність зазвичай супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджментові банку необхідно врахувати обидва чинники. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямам розміщення коштів. У такому разі обсяг кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають і доходи та витрати, і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час формування кредитного портфеля.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що оцінка фінансового стану та кредитоспроможності позичальника формується на всебічному і грунтовному аналізі усієї інформації, що дає змогу оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п’яти основних аспектах:

фінансовий аспект, який визначає спроможність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту;

галузевий аспект, який відображає процеси розвитку галузі та конкурентні позиції клієнта і є складником загального кредитного ризику позичальника;

управлінський аспект, який оцінює якість менеджменту та ефективність керівництва;

аспект якості забезпечення кредиту, що визначає рівень контролю банку за заставою та можливості й умови реалізації;

морально-етичний аспект, який відображає готовність позичальника до повернення кредиту.

Мета дипломної роботи полягає в проведенні аналізу методів оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника — юридичної особи в комерційному банку ЗАТ «Приватбанк» та розробці заходів по зменшенню рівня кредитного ризику за рахунок удосконалення кредитних процедур роботи з позичальником.

Предметом дослідження є управління ризиком кредитного портфелю та вплив технології банківських кредитних процедур оцінювання фінансового стану та кредитоспроможності позичальника на зменшення ризиків кредитування.

Об'єктом дослідження є діяльність ЗАТ КБ «Приватбанк» в галузі кредитування юридичних осіб.

Згідно завдання на дослідження дипломної роботи:

В першому розділі роботи розглянуті теоретичні питання:

сутності ризиків процесів банківського кредитування та основних заходів зменшення їх рівней;

досвід застосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків

процедур оцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб в вітчизняних банках;

методів дисконтованих оцінок платоспроможності позичальників при довгостроковому інвестиційному кредитуванні

менеджменту кредитоспроможності позичальника та необхідного рівня забезпеченості кредитів;

У другому розділі роботи:

проведена економічна діагностика діяльність ЗАТ КБ «Приватбанк» за 2001 — 2006 роки;

проведений аналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком в ЗАТ КБ «Приватбанк»;

проведений аналіз процедур оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в АКБ «Приватбанк» при короткостроковому та довгостроковому кредитуванні;

ідентифіковані основні проблеми оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб

У третьому розділі роботи:

проаналізовані перспективність технології використання компьютерних банків інформації в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового стану позичальника та його кредитоспроможності;

досліджена сутність та досвід формування бюро кредитних історій позичальників в ринкових країнах світу;

обгрунтована ефективність застосування Державного «Реєстр позичальників» НБУ та недержавних бюро кредитних історій в Україні при оцінці кредитоспроможності позичальника

Методи дослідження, застосовані в дипломній роботи — кількісні та якісні методи оцінки ефективності роботи комерційних банків, методи ретроспективного економічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальні статистичні розрізи).

Інформаційно-методологічна база досліджень дипломної роботи звітні документи ЗАТ КБ «Приватбанк» за 20 012 006 роки, інформаційні аналітичні бази Національного банку України та Асоціації українських банків, розташовані в глобальній мережі Інтернет, Закони України та нормативні документи Національного банку України з довідкової комп’ютерної бази «ЛігаЗакон» .

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи в обгрунтованій підтримці формування ЗАТ КБ «Приватбанк» недержавних бюро кредитних історій в Україні як основного оперативного засобу поліпшення якості оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальників юридичних осіб класу малих підприємств та фізичних осіб-приватних підприємців застосуванням комп’ютерного моделювання комплексних рейтингових оцінок позичальника.

Розділ 1. Теоретичні основи оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб в комерційному банку

1.1 Ризики процесів банківського кредитування та основні заходи зменшення рівня ризику

Процес банківського кредитування складається з ряду етапів, кожний з який окремо забезпечує рішення конкретних задач, а в сукупності вони спрямовані на досягнення мети банківського кредитування — одержання банківського прибутку.

На першому етапі банківського кредитування аналізуються і відбираються заявки клієнтів на одержання кредиту. У заявці визначаються цільове призначення кредиту, його сума, термін використання, дата погашення, характеристика і економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. Після ознайомлення з документами службовець розмовляє з майбутнім позичальником, що має велике значення для наступного рішення питання про надання кредиту. На цьому етапі банк приділяє увагу вірогідності документів і інформації, на підставі яких зважується питання про надання кредиту.

Другий етап процесу кредитування припускає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявність передумов для одержання кредитів, здатності їхнього одержання. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отримані кредити, його поточне фінансовий стан і перспективи змін, здатність при необхідності мобілізувати кошти з різних джерел. Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає попереднє розрахункове рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Після цього банк переходить до третього етапу надання кредиту — розробці умов кредитування, підготовці і складанню кредитного договору. Після чіткого визначення характеристик кредиту (а за договором досягнута згода по всіх його умовах) складається текст кредитного договору.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. Але, оскільки кредит видається на певний строк, а підприємницька діяльність на протязі кредитного строку — ризикована і не прогнозується з 100% гарантіями, завжди при прийнятті рішення про можливість кредитування підкріплюється додатковим забезпеченням кредиту та регульованою процентною ставкою кредиту.

Четвертий етап банківського кредитування характеризується тим, що банк контролює виконання умов кредитного договору. Ціль цього етапу — забезпечити своєчасність і повноту повернення кредиту і відсотків.

Останнім (п’ятим) етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Оскільки основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів — основними питаннями останнього етапу кредитування є банківський контроль та профілактика проблемних (неповернутих у строк) кредитів.

Ризик є невiд'ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi кожного суб'єкта бiзнесу. У розрiзi банкiвських кредитних операцiй можна розглядати кредитний ризик — тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) i вiдсоткiв, якi належать сплатi банку за користування кредитом у термiни, визначенi у кредитному договорi. Несплата процентiв за позикою здатна спричинити неотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi, неповернення ж самого кредиту викликає появу прямих збиткiв та можливу втрату банкiвського капiталу. Обидва наслідки неплатежiв за кредитною угодою є вкрай небажаними для банку, позаяк це може призвести у майбутньому до скорочення ресурсної бази та пiдриву фiнансової стабiльностi, авторитету самого банку. Тому видається логiчним те, що банк, прагнучи убезпечити себе вiд ймовiрних втрат, у першу чергу надає кредити найбiльш надiйним, перевiреним клiєнтам. Але разом з тим слiд пам’ятати, що кредитнi операцiї, пов’язанi з дещо вищим ризиком повернення позик, є бiльш дохiдними за рахунок вищої оплати позичальником такої операцiї, тобто вищого процента за кредит. З огляду на це кредитний ризик активної дiяльностi комерцiйного банку можна розглядати i як ймовiрнiсть появи втрат (втраченої вигоди) iзза ненадання кредиту потенцiйному позичальнику, здатному своєчасно виконати свої фiнансовi зобов’язання.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мiрою стосується всiх клiєнтiв банку незалежно вiд того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фiзична особа, а чи iнший банк. Виникнення кредитного ризику можна пов’язувати з ймовiрнiстю спаду виробництва та/або попиту на окремий вид продукцiї, товарiв та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням iз-за якихось причин договiрних вiдносин (ризик врегулювання та поставок), запiзненням строкової трансформацiї видiв ресурсiв та ризиком форс-мажорних обставин.

Також присутнiсть ризику у кредитних операцiях комерцiйних банкiв викликана недетермiнованiстю, непередбачуванiстю дiй конкурентiв, змiною стратегiї дiяльностi клiєнтiв-позичальникiв та iнших суб'єктiв банкiвської дiяльностi, а також наявнiстю численних зовнiшнiх факторiв та умов.

Кредитний ризик може бути пов’язаний з:

простроченням платежу через неплатоспроможнiсть позичальника;

нецiльовим використанням кредиту;

типом позичальника за формою власностi;

збитковiстю галузi застосування кредиту;

ступенем забезпеченості i видами застави;

невиконанням попереднiх зобов’язань за кредитами банку;

безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника;

складним фiнансовим станом пiдприємства, що отримало кредит тощо.

Якщо розглянути умови виникнення ризикiв у банкiвському кредитуваннi, то можна вiдзначити наступнi основні моменти.

По-перше, даний ризик може бути зумовлений ймовiрною появою збиткiв в результатi:

нерацiонального вкладення кредитних ресурсiв у ненадiйнi кредитнi проекти, наявностi значної частки даних кредитiв у кредитному портфелi банку;

недостатнього обгрунтування i достовiрностi прогнозу розвитку ринкової ситуацiї, бiзнесової та фiнансової дiяльностi позичальника при наданнi кредиту;

появи непередбачених обставин, зумовлених полiтичними, економiчними, соцiальними та iншими факторами, що утруднюють повернення кредиту позичальником;

можливої недоброчесної конкуренцiї з боку iнших банкiв та фiнансовокредитних iнститутiв тощо.

По-друге, ризик може бути викликаний ймовiрними втратами, котрi сприймаються як непередбачуване зниження суми повернення або й можливе неповернення позики в силу наступних факторiв:

несподiваних несприятливих змiн умов банкiвської дiяльностi та дiяльностi суб'єктiв господарювання внаслiдок введення нових нормативно-правових актiв;

недостатнього обгрунтування та достовiрностi вiдмови у наданнi кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;

недостатнього обгрунтування та достовiрностi оцiнки дiлової, фiнансової та кредитної спроможностi клiєнта, його гарантiй i, як наслiдку, надання кредиту позичальнику, не здатному його повернути;

недоброчесної оцiнки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.

Потретє, ризик неповернення позичкового боргу залежить вiд стихiйних лих (пожеж, землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального середовища, в тому числi правопорушень банкiвського персоналу.

Схематично структура кредитного ризику iзза зовнiшнiх умов можна зазначити як [44]:

1. Ризик, пов’язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:

а) об'єктивний (фiнансових можливостей) — нездатнiсть позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов’язання за рахунок поточних грошових надходжень чи вiд продажу активiв;

б) суб'єктивний — репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi, його вiдповiдальнiсть i готовнiсть виконати взятi зобов’язання;

в) юридичний — недолiки в складаннi i оформленнi кредитного договору, гарантiйного листа, договору страхування.

2. Ризик, пов’язаний iз предметом застави:

а) лiквiдностi — неможливiсть реалiзацiї предмета застави;

б) кон’юнктурний — можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитної угоди;

в) загибелi предмета застави;

г) юридичний — недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.

3. Системний ризик — змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив на фiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства).

4. Форс-мажорний ризик — землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннi дiї тощо.

Труднощi з погашенням наданих банком позик можуть виникати з рiзних причин. Найбiльш поширеними з них є:

1. Помилки та прорахунки самого банку, котрих вiн припустився при розглядi кредитної заявки, а також пiд час розробки та укладання кредитного договору i подальшого контролю його виконання.

2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.

3. Фактори, якi знаходяться поза банкiвським контролем та можливостями впливу.

Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк, називають:

а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту. Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:

надання необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту або групi позичальникiв (концентрацiя кредитних ринкiв);

надання кредитiв позичальникам, котрi пов’язанi системою участi з банкiром або банком, наявнiсть дочiрнiх структур банку (чинник «зв'язаного кредитування»).

б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами.

в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.

г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою.

д) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашення позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).

е) надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:

надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку;

поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, не знайомi банку або для функцiонування в котрих банк недостатньо оснащений;

є) неефективне стягнення позик та процентiв у зв’язку з конфлiктами мiж банком та компанiями, що знаходяться у власностi банкiра або банку.

Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:

проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;

в галузi кредитування розробляються та втiлюються новi задачi, кредитнi послуги, котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним у наших умовах, де iнститут кредитних послуг комерцiйних банкiв трансформується та розширюється);

керiвництво банку не в змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитним портфелем з метою уникнення проведення надто ризикованої кредитної полiтики, яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання необхiдного та/або додаткового прибутку);

iснуючий порядок дiяльностi банку або недосконалiсть законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi кредитних вкладень банку.

Основними причинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо яких виявляються труднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта, вважають:

а) слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи-позичальника, недобросовiсна конкуренцiя та дiяльнiсть iнших банкiв. Банккредитор повинен виявляти данi симптоми ще на стадiї розгляду кредитної заяви при спiлкуваннi з потенцiйним позичальником, за матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiх осiб тощо i вживати заходи та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики.

б) погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки в маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб'єктiв господарювання.

в) послаблення з боку позичальника власного контролю за станом фiнансiв, котре проявляється:

у зростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат;

у затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей у грошові;

у недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi.

г) зрив та невиконання контрактiв позичальником або його контрагентом (постачальником сировини, дiловим партнером або замовником).

д) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.

е) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.

Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку, об'єднують:

а) погiршення економiчної кон’юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад, криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, криза неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи й унеможливлюють пiдприємницьку дiяльнiсть суб'єктiв господарювання;

б) змiну полiтичної ситуацiї у країнi, що, вочевидь, може призвести до:

невиконання кредитних угод, затримки або вiдмови вiд виплат позичальниками з полiтичних мiркувань;

конфiскацiї активiв позичальникiв iзза полiтичних причин або в результатi воєнних дiй.

в) змiну законодавства країни тощо;

г) форс-мажорнi обставини природного характеру.

Контролюючи поточну фiнансову дiяльнiсть позичальника пiд час розгляду кредитної заяви та подальшого використання ним позики, банккредитор може виявити симптоми ймовiрних фiнансових труднощiв та можливого банкрутства клiєнта за наступними основними ознаками:

перевищення критичного рiвня простроченостi заборгованостi за ранiше наданими позиками, поява картотеки до розрахункового рахунку;

надмiрне використання короткострокових позик в якостi джерела фiнансування довгострокових вкладень;

низькi значення показника лiквiдностi балансу підприємства-позичальника та рiвня рентабельностi;

хронiчна нестача у позичальника оборотних коштiв (функцiонуючого капiталу);

зростання до небезпечних меж частки позичкових коштiв у загальнiй сумi джерел грошових засобiв;

невиконання зобов’язань перед кредиторами та власними акцiонерами щодо своєчасного повернення позик та сплати процентiв та дивiдендiв;

наявнiсть понаднормових та залежаних товарiв i виробничих запасiв;

погiршення вiдносин з банкiвською системою;

використання нових джерел фiнансових ресурсiв на вiдносно невигiдних умовах;

використання переамортизованого обладнання;

несприятливi змiни у портфелi замовлень тощо.

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану позичальника, можливих перспектив розвитку банк поділяє позичальників юридичних осіб на наступні категорії [13]:

1. Клас «А» — фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

2. Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

3. Клас «В» — фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

4. Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

5. Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов’язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості, який визначається:

а)" добрим" :

якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

б)" слабким" :

якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

в)" незадовільним" :

якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів;

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація кредитного портфеля банку за ступенем ризику

та визначення категорії кредитної операції [13]

Фінансовий стан позичальника (клас)

Обслуговування боргу позичальником (група)

" добре"

" слабке"

" незадовільне"

" А"

" стандартна"

" під контролем"

" субстандартна"

" Б"

" під контролем"

" субстандартна"

" субстандартна"

" В"

" субстандартна"

" субстандартна"

" сумнівна"

" Г"

" сумнівна"

" сумнівна"

" безнадійна"

" Д"

" сумнівна"

" безнадійна"

" безнадійна"

Під час класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансового стану визначеної банком зобов’язаної за векселем особи, також враховується строк погашення заборгованості:

якщо заборгованість за простроченими векселями прострочена не більше ніж 30 днів, то така кредитна операція не може бути класифікована вище ніж «сумнівна» .

заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів має належати до категорії «безнадійна» .

Під час визначення розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя та амортизації дисконту.

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов’язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме (табл.1.2) [13]:

Таблиця 1.2

" стандартна"

— заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов’язання9 (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

" сумнівна"

— заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками10 (у т. ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов’язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

" безнадійна"

— заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т. ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов’язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем).

Серед найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризикiв, появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелi банку зазначають:

агресивнiсть кредитної полiтики;

вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;

наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);

значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi;

застосування неефективних методiв забезпечення повернення позичок;

нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;

вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;

iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;

недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.

Природньо, що, визначивши джерела та причини можливих загроз у кредитнiй дiяльностi, банк як бiзнесова особа прагнутиме захистити себе вiд ймовiрних збиткiв та потрясiнь. Тому основна тема, наголос у кредитнiй полiтицi банку ставиться на досягненнi безпеки, зниженнi ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобiганнi втрат активiв та банкiвського капiталу.

З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

Розгляд методiв зниження ризику при кредитуваннi, тобто заходiв, спрямованих на зменшення ймовiрностi та обсягу втрат i збиткiв для кожної кредитної операцiї внаслiдок неповернення позичальником заборгованостi, почнемо з лiмiтування кредитiв — нормативно визначених показникiв максимального ризику.

Лiмiтування кредитiв — це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну з таких форм лiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим зобов’язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого термiну кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов’язкових економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених нормативами кредитного ризику в «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» [17]:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

великих кредитних ризиків (Н8),

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов’язані дотримуватися таких вимог:

а) під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати більш пільгові процентні ставки (комісійні);

б) загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10 відсотків основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 відсотків основного капіталу.

З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов’язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:

а) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, — за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);

б) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;

в) особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.

Банки мають повідомити Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поручительств чи індосаменту (якщо в кожному окремому випадку вони перевищують еквівалент 30 000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком) фізичній особі (чи стороні, яка є асоційованою особою із нижчезазначеними особами), яка:

належить до перших керівників та до управлінського персоналу банку,

є керівником, контролером споріднених осіб;

є акціонером (учасником) банку з істотною участю в капіталі банку або членом кооперативного банку.

Банкам забороняється для придбання власних цінних паперів прямо чи опосередковано надавати кредити будь-якій особі.

Банки можуть за попереднім дозволом Комісії Національного банку використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20 відсотків загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку за умови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяців поспіль. Дозвіл на використання банками ощадних сертифікатів власної емісії для забезпечення кредитів не потрібен.

Банк має право надавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання кредитів інсайдерам/пов'язаним особам (далі — інсайдери), які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно.

Для забезпечення належного контролю за ризиками, пов’язаними з вкладанням коштів у цінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великих кредитів установлюються такі критерії віднесення позичальників (контрагентів) банку до інсайдерів.

Угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення.

Більш сприятливими умовами визнаються:

отримання активу низької якості від інсайдерів;

викуп в інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера;

продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру;

укладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв’язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера;

оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсайдеру взагалі оплата не надавалася б;

прийняття меншого забезпечення виконання зобов’язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.

Банк може укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однак інші умови цих угод не можуть бути більш сприятливими, ніж загальні умови проведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськими положеннями, що визначають кредитну, інвестиційну, управління активами і пасивами та облікову політику банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов’язань перед пов’язаною особою банку; придбання активів пов’язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються, якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде переданий у тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку, тим, за iнших однакових умов, меншим буде ступiнь ризику неповернення боргу, позаяк ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою од вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, у яких зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк буде залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також з цiєю метою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностi потенцiйного позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої вигоди.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом та, окремо, за процентами та комісіями за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику.

Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику (табл.1.3) [13]:

Таблиця 1.3

Категорія кредитної операції

Коефіцієнт резервування

(за ступенем ризику)

Коефіцієнт резервування за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки

" Стандартна"

1%

2%

" Під контролем"

5%

7%

" Субстандартна"

20%

25%

" Сумнівна"

50%

60%

" Безнадійна"

100%

100%

Під час розрахунку резерву за кредитними операціями в іноземній валюті достатніми вважаються надходження валютної виручки, які перевищують суму основного боргу та відсотків за ним. Розрахунок достатності надходжень валютної виручки здійснюється за період, що відповідає строку дії укладеного кредитного договору.

Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв * коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний — на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв’язку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

Але найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють спроможність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв під час визначення доцільності встановлення кредитних стосунків. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а і як бажання клієнта виконати свої зобов’язання. Тому спроможність до повернення кредиту пов’язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю і сферою діяльності, ступенем вкладання капіталу в нерухоме майно, можливістю генерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою