Облік та аналіз споживчого кредитування в банку

Зміст Вступ

1. Теоретичні основи споживчого кредитування в банку

1.1 Сутність, класифікація та сучасний стан кредитування фізичних осіб в Україні

1.2 Аналіз світового досвіду кредитування фізичних осіб банком

1.3 Нормативно-правове регулювання відносин із кредитування фізичних осіб

2. Методичні підходи до обліку операцій із споживчого кредитування в банку

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ «Ощадбанк»

2.2 Порядок надання кредитів фізичним особам в банку

2.3 Методичні підходи до обліку кредитних операцій банку

2.4 Порядок обліку операцій із споживчого кредитування в банку

3. Методичне забезпечення аналізу операцій із споживчого кредитування в банку

3.1 Аналіз кредитного портфелю ПАТ «Ощадбанк»

3.2 Прогнозування обсягів кредитного портфелю ПАТ «Ощадбанк»

3.3 Удосконалення методичних підходів до аналізу і контролю споживчого кредитування в банку

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні положення охорони праці

4.2 Промислова санітарія

4.2.1 Метеорологічні умови

4.2.2 Шум

4.2.3 Електромагнітне випромінювання

4.2.4 Виробниче освітлення

4.3 Організація безпечних умов праці

4.3.1 Ергономічні вимоги до робочого місця

4.3.2 Електробезпека

4.4 Пожежна безпека

4.5 Охорона навколишнього середовища Висновки Список джерел інформації

Додатки

ВСТУП Розвиток банківського кредитування фізичних осіб в сучасних умовах є необхідною умовою стабільного функціонування всієї банківської системи та забезпечення економічного зростання. В наш час банки опинилися в умовах жорсткої конкуренції як з боку іноземних, так і вітчизняних банків. Зміна умов функціонування, потреба в нарощуванні капіталу, відкритість зовнішньому середовищу спонукають банки до постійного розширення сфери і вдосконалення кредитування, в тому числі споживчого кредитування.

Кредитування фізичних осіб є одним з основних видів діяльності банків, що забезпечує їх стабільну прибутковість. Кредитування юридичних осіб є надто ризикованим. Невелика частка кредитів фізичних осіб в банках не знімає проблеми кредитних ризиків.

Аналізу проблем кредитування фізичних осіб приділяється належна увага в економічній літературі. В дослідженнях останніх років, які проводяться в банківській системі постійно приділяється увага фінансовому забезпеченню кредитної політики банку. Дана тема знайшла відображення у працях наступних вітчизняних авторів: Сало І.В., Герасименко Ю., Васильченко З. М., Савлук М., Савчук С., Шаповалов А. та ін. Динамічний розвиток банківської системи України вимагає постійного проведення досліджень проблем фінансового забезпечення кредитної політики банку.

Разом з тим бракує ґрунтовних комплексних досліджень щодо методології обліку та аналізу банківського кредитування фізичних осіб в Україні в сучасних умовах. Актуальність зазначених проблем, недостатній рівень вивчення теоретичних і практичних питань функціонування та розвитку банківського кредитування фізичних осіб в Україні обумовили вибір теми дипломної роботи.

Метою роботи є обґрунтування теоретичних та практичних засад обліку і аналізу споживчого кредитування в банку, розробка рекомендацій щодо напрямів подальшого вдосконалення методичних підходів їх проведення.

Реалізація мети дослідження обумовила необхідність вирішення в роботі таких завдань:

— визначити сутність споживчого кредитування;

— визначити сучасний стан кредитування фізичних осіб як в Україні так і за кордоном;

— проаналізувати основні показники ефективності банківської діяльності на прикладі базового банку;

— дослідити порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій із споживчого кредитування;

— проаналізувати стан споживчого кредитування у банку;

— надати рекомендації щодо удосконалення обліку і аналізу банківського кредитування фізичних осіб в Україні.

Об'єкт дослідження - операції банків щодо кредитування фізичних осіб в Україні.

Предмет дослідження — процеси відображення в бухгалтерському обліку операцій із споживчого кредитування в банку та їх аналізу.

У дипломній роботі об'єкт та предмет дослідження розглядаються на прикладі Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Це одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні. Банк має найбільшу мережу установ близько 6000.

Інформаційну основу та теоретичну базу дослідження складають книги та наукові статті вітчизняних та зарубіжних вчених таких як Лагутін В.Д., Щеглова С. С., Тарасевич Н. В., Романенко Л. Ф. та ін. Законодавчо-нормативним забезпеченням є Закон України «Про банки і банківську діяльність», постанови Кабінету Міністрів України та Національного Банку України.

Прикладні аспекти обліку і аналізу споживчого кредитування досліджувались, спираючись на існуюче економіко-правове забезпечення банківської діяльності. У роботі застосовані елементи економіко-статистичні методів збору та обробки інформації: вибіркових досліджень, угрупувань, середніх величин, відносних величин; економіко-математичні методи, економіко-математичне моделювання, аналіз та синтез, інші методи пізнання економічних явищ, об'єктів та процесів.

1. Теоретичні основи СПОЖИВЧОГО кредитування В БАНКУ

1.1 Сутність, класифікація та сучасний стан кредитування фізичних осіб в Україні

Тенденції розвитку кредитних операцій українських комерційних банків в останні роки свідчать про підвищення ролі банківського кредиту в кредитному забезпеченні потреб фізичних осіб необхідними грошовими ресурсами. В умовах розвитку банківського кредитування фізичних осіб існує необхідність дослідження даного напрямку [1, с. 26]. Для того щоб дослідити та оцінити розвиток даної послуги, необхідно уточнити саме поняття кредитування, визначити його роль і місце в кредитні системі України в різних аспектах, а також розглянути його класифікацію.

У спеціальній літературі представлено різноманітні значення цього поняття, які за змістом, рівнем узагальнення, актуалізацією тих чи інших характерних його ознак можна згрупувати таким чином на рисунку 1.1.

Так на рисунку 1.1 перша група визначень побудована на актуалізації економічної, грошової природи кредиту як головної онтологічної його ознаки: кредит розглядається перш за все як грошові кошти чи інше майно (матеріальні цінності). Друга група підкреслює узагальнену ознаку, тобто сам процес — рух капіталу. Відповідно до третьої групи визначень банківський кредит розглядається як економічні відносини між кредитором та позичальником, що виникають під час одержання кредиту, користування ним та його повернення. Четвертий тип значень побудований на поєднанні таких ознак як певна дія або операція та принципів кредитування. П’ятий тип визначень дає змогу дати більш розгорнуте визначення кредиту через розкриття змісту діяльності банку, який полягає в наданні в кредит грошей клієнтам банку на умовах платності та з дотриманням умов договору, ліцензійних умов банківської діяльності та економічних нормативів.

Рисунок 1.1 — Групування визначень кредиту Шостий тип визначень досить звужено тлумачить поняття кредиту, розглядаючи його як кредитний договір. Остання група авторів репрезентує первісне, етимологічне значення терміну кредит (лат. creditum позика, борг, від credere «вірити, довіряти»), що характеризує відносини між позичальником та кредитором, які є підставою для передачі грошей або матеріальних цінностей у тимчасове користування [2, с. 218].

Для більш повного та змістовного визначення поняття кредиту слід усі його специфічні ознаки і складові елементи розглядати комплексно, у їх взаємозв'язку та обумовленості, враховуючи при цьому інші поняття, похідні від кредиту.

Основоположне законодавче визначення банківського кредиту міститься в Законі України «Про банки та банківську діяльність». Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Виходячи зі сказаного вище, банківський кредит можна визначити як основну форму кредиту, за яким банк на підставі ліцензії надає кошти у тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних операцій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором.

Щоб як найповніше охарактеризувати кредитні операції банку потрібно застосувати комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту. Класифікацію можна показати у вигляді схеми, яку представлено на рисунку 1.2.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками:

1 За строками користування банківські кредити поділяють на:

а) строкові:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові (понад 3 роки);

б) безстрокові;

в) прострочені;

г) відстрочені.

Рисунок 1.2 — Схема класифікація банківського кредиту

2 За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові кредити).

3 За ступенем ризику банківські позики поділяються на:

а) стандартні (термін погашення яких ще не настав або ті, за якими вчасно і в повному обсязі сплачено основний борг);

б) з підвищеним ризиком (нестандартні, сумнівні, незабезпечені кредити).

4 За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

а) у разовому порядку, тобто рішення про надання яких банк ухвалює за кожного окремо на підставі заяви клієнта та інших документів);

б) відповідно до відкритої кредитної лінії (банк визначає для фізичної особи певний ліміт кредитування, в межах якого можна в разі потреби одержати кредит);

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

5 За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Той банківський кредит, який погашається водночас, часто називають прямим, вся основна заборгованість за ним має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку кредитування. Кредити в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення кредиту не є таким обтяжливим для позичальника, як при погашенні водночас [4, с. 122].

Для класифікації банківських кредитів можуть бути використані й інші критерії. Наведена класифікація узагальнює український і світовий досвід в цій області, але не може вважатись вичерпною. Постійно виникають нові види банківських кредитів, адже сфера кредитування розвивається.

Крім наведеної класифікації, в практиці банківської діяльності виділяється ще й така класифікаційна ознака, як вид позичальника, за якою кредити поділяються на:

— кредити юридичним особам;

— кредити фізичним особам (споживчі кредити).

Споживчими кредитами прийнято називати позики, надані населенню. При цьому їх споживчий характер визначається ціллю (об'єктом кредитування) надання позики. По суті, це надання банками позик на придбання споживчих товарів, а також оплату витрат приватного (особистого) характеру (плата за навчання, медичне обслуговування, придбані побутові товари тощо). У банківській практиці західних країн споживчими називають позики, надані приватним позичальникам для придбання споживчих товарів і оплати відповідних послуг.

Суб'єктами кредиту, з одного боку, є кредитори — банки, а з іншого, позичальники — фізичні особи.

За вітчизняним законодавством, споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банки можуть надавати кредити фізичним особам в обсягах, що визначаються залежно від вартості товарів і послуг, які є об'єктами кредитування. Величина кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів.

Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов’язаних з особливостями особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає в кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від кредитів, що надаються суб'єктам господарювання для господарських цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.

По-друге, до споживчого кредитування позичальники, як правило, вдаються, коли їм не вистачає власних коштів, тоді як юридичні особи часто використовують отриманий кредит як джерело майбутнього доходу.

По-третє, споживчий кредит одержують, як правило, фізичні особи.

По-четверте, повернення запозиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їх надходження чи нагромадження.

По-п'яте, споживчий кредит є способом задоволення споживчих потреб, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Такий кредит прискорює одержання певних благ (товарів, послуг), які споживач міг би мати (придбати) у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для покупки цих цінностей або послуг.

По-шосте, усі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем — підвищенню життєвого рівня населення (насамперед, з низьким і середнім рівнем доходу), утвердженню принципів соціальної справедливості.

Установи банків надають кредити повнолітнім дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу.

При наданні кредиту перевага надається громадянам, які одержують заробітну плату, пенсію та інші грошові доходи через установи банку, є акціонерами банку або мають депозитний рахунок в установі банку.

Класифікація споживчих позик може бути проведена за низкою ознак, у тому числі за типом учасників, видами забезпечення, термінами користування, цільовим напрямком використання (об'єктами), методами погашення та обсягами кредитування тощо.

За суб'єктами кредитної угоди (типом кредитора і позичальника) розрізняють:

— банківські споживчі позики;

— позики, надані населенню торговельними організаціями;

— споживчі позики фінансово-кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди і т. д.);

— особисті чи приватні споживчі позики, надані приватними особами;

— споживчі позики, надані фізичним особам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, у яких вони працюють.

За забезпеченням розрізняють позики:

— незабезпечені (бланкові);

— забезпечені (заставою, гарантіями, порукою, страхуванням).

Основною причиною, з якої банк вимагає забезпечення, є ризик зазнати збитків у разі небажання або нездатності позичальника повернути кредит в обумовлені угодою терміни та в повному обсязі.

За термінами кредитування споживчі позики поділяють:

— на короткострокові (терміном від 1 дня до 1 року);

— середньострокові (терміном від 1 року до 3−5 років);

— довгострокові (терміном понад 3−5 років).

Короткострокову позику можна оформити на певний термін (у межах року) або до запитання. Позика до запитання не має фіксованого терміну, і банк може зажадати її погашення в будь-який час. За надання позики до запитання часто передбачається, що позичальник порівняно платоспроможний і активи, в які вкладені його запозичення, можуть бути трансформовані в грошові кошти у найкоротший термін.

За напрямками використання (об'єктами кредитування) споживчі позики можна поділити на кредити:

— на невідкладні потреби;

— будівництво і придбання житла;

— придбання товарів тривалого користування;

— капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, їх газифікацію і приєднання до мереж водопостачання та каналізації;

— будівництво надвірних будівель для худоби і малої механізації для виконання робіт в особистому підсобному господарстві;

— початковий внесок у житлово-будівельний кооператив та ін.

За методом погашення розрізняють позики, що погашаються одноразово і позики із розстрочкою платежу.

Кредити без розстрочки платежів мають важливу особливість — за такими кредитами погашення заборгованості і процентів здійснюється одноразово. Прикладом таких позик можуть бути так звані бриджинг-позики, що видаються для придбання нового будинку приватною особою в сумі різниці вартості нового і старого будинку власника.

Позики в розстрочку платежу включають:

— позики з рівномірним періодичним погашенням позики (щомісяця, щокварталу та ін.);

— позики з нерівномірним періодичним погашенням позики (сума платежу, а погашення позики змінюється (зростає чи знижується) залежно від визначених факторів (наприклад, в міру наближення дати остаточного погашення позики або завершення кредитного договору позики з нерівномірним неперіодичним погашенням).

За способом сплати процентів позики класифікують на такі види:

— позики з утриманням процентів у момент її надання;

— позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту;

— позики зі сплатою процентів однаковими внесками протягом усього терміну користування (щокварталу, один раз на півроку або за спеціально визначеним графіком).

За характером кругообігу коштів позики поділяють на разові й поновлюванні (револьверні). До револьверних кредитів, як правило, відносять кредити, надані клієнтам за кредитними картками або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафта. Кредитні лінії за рахунками до запитання приватних осіб менш поширені у світовій банківській практиці, але використовуються аналогічно до кредитів за кредитними картками.

Величина кредитів, що надаються громадянам, може бути обмежена:

— граничною величиною, встановленою банком для конкретного виду кредитів;

— платоспроможністю позичальника, його можливістю повністю та у встановлений термін повернути отриманий кредит;

— вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) на забезпечення повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Умови надання споживчих кредитів

— майбутній клієнт має бути резидентом та громадянином України;

— не повинен мати іншої кредитної заборгованості перед банком;

— величина позики не повинна перевищувати сукупного річного доходу клієнта та перевищувати встановленого банком обсягу;

— позичальник повинен мати можливість зробити власний внесок в оплату товару у визначеному розмірі (наприклад, процент від вартості товару) до каси або на рахунок торговельного закладу чи на позиковий рахунок позичальника в банку та ін.

Підвищення ефективності кредитування фізичних осіб та розвиток цієї послуги — одна з актуальних і гострих проблем на сьогоднішній день. Адже зараз банківські установи дещо уповільнили свою діяльність на ринку кредитування, що є безумовним наслідком світової економічної кризи, яка похитнула економіку не тільки нашої держави [5, с. 98].

На зниження кредитної активності вплинули уповільнення темпів зростання ресурсної бази банківських установ через ускладнення умов доступу до зовнішніх джерел фінансування, погіршення кредитоспроможності позичальників та необхідність виконання вимог НБУ, направлених на стабілізацію ситуації на грошово-кредитному ринку [6, с. 15].

В цілому, за 2010 рік спостерігалася кількісне зниження обсягу кредитів фізичних осіб на 20%, при цьому питома вага довгострокових кредитів населення в загальному обсязі кредитного портфелю банківської системи залишається вищою.

Структуру кредитного портфеля населення в залежності від термінів вкладення коштів наведено у таблиці 1.1

Таблиця 1.1 — Аналіз динаміки та структури кредитного портфеля населення в залежності від термінів вкладення коштів

Дані таблиці 1.1 показують, що за 2009;2010 роки спостерігалась тенденція до зниження обсягів як короткострокових вкладень, так і довгострокових кредитних коштів. При цьому збільшувалась питома вага довгострокових кредитів та знижувалась питома вага короткострокових коштів. Це відображало не лише зменшення попиту з боку фізичних осіб на відповідні послуги, а й збільшення рівня кредитного ризику банківської установи.

Необхідно відзначити наявність цілого ряду об'єктивних факторів, що перешкоджають активному розвитку кредитних операцій банків для населення, а відтак і повноцінній реалізації банками функції фінансового посередництва у масштабах усієї економіки [6, с. 17]. Серед цих факторів можна виокремити такі:

— порівняно високий рівень початкових витрат, котрі мають здійснювати банки, впроваджуючи нові види послуг;

— відсутність достатньої кількості кваліфікованого персоналу, спроможного ефективно взаємодіяти із клієнтами фізичними особами та грамотно дотримуватись усіх необхідних технологічних вимог із надання роздрібних послуг;

— недостатньо розвинута ринкова інфраструктура фінансового ринку щодо розвитку мережі філій та формування загальної культури активного користування банківськими послугами населенням;

— тенденції зі зниження процентної маржі, що загострюють конкурентну боротьбу на ринку роздрібних послуг, де збільшення власної частки супроводжується зазвичай більшими витратами для банків, аніж на аналогічних сегментах ринку корпоративних банківських клієнтів;

— невисокий рівень доходів більшої частини населення, що не дає змоги банкам активно реалізовувати повноцінні депозитні стратегії із широким розмаїттям відповідних послуг для фізичних осіб, унаслідок чого потенціал з надання і кредитних послуг банків на роздрібному ринку залишається нереалізованим у повній мірі;

— значне погіршення економічної ситуації в країні, яка обумовлена наслідками світової фінансової кризи.

Кредитування населення передбачає високий рівень розвитку філіальної мережі й банківських технологій, здатність до швидкого освоєння та супроводу нових банківських продуктів. Українські банки тільки розпочинають цьому вчитися, однак кризові явища тимчасово зупинили розвиток процесів кредитування населення країни [8, с. 90].

На сьогоднішній день вже можна відокремити три відносно незалежних сегменти ринку кредитування приватних осіб: споживче кредитування, що включає в себе позики на першочергові потреби та на купівлю товарів тривалого користування; позики на придбання автомобілів (автокредитування); іпотечне кредитування — кредитування під заставу нерухомості [9, с. 55].

З метою детальнішого розгляду динаміки та структури кредитів за цільовим спрямуванням побудовано таблицю 1.2.

Таблиця 1.2 — Динаміка та структура кредитного роздрібного портфеля банків України за цільовим спрямуванням

Дані таблиці 1.2 показують, що за досліджуваний період найбільший темп приросту спостерігався за іншими кредитами фізичних осіб — 39,43%, а за споживчими кредитами та за кредитами на будівництво та реконструкцію нерухомості від'ємний темп приросту.

Такий стан кредитування фізичних осіб за даний період обумовлюється зниженням попиту на дану послугу та збільшенням кредитних ризиків для банку [6,с. 18].

Отже, існують різноманітні значення поняття банківського кредиту, а також досить широкий спектр банківських продуктів із кредитування на українському ринку.

Аналіз розвитку вітчизняного банківського ринку роздрібних продуктів показав, що можна виділити наявність ряду об'єктивних причин, що сприяли нагромадженню тих негативних подій, що спостерігаються на роздрібному ринку: невідповідність термінів наповнення ресурсної бази банків і термінів, на які вони надавали кредити фізичним особам.

1.2 Аналіз світового досвіду кредитування фізичних осіб банком На сьогоднішньому етапі одну із найважливіших ролей у стимулюванні економіки відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість економіки, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів [10, с. 202].

Проте впродовж тривалого періоду комерційні банки не надавали розвитку кредитування приватних осіб належної уваги. Ним займалися, в основному, інші фінансово-кредитні установи — кредитні спілки, фінансові компанії, будівельні товариства тощо. Причиною була значна трудомісткість процесу кредитування осіб, адже за тих самих витратах часу банківських працівників комерційні кредити, за рахунок їх розмірів, були значно прибутковішими. Індивідуальне кредитування навіть вважалося не престижним у банківських колах.

Ситуація почала змінюватись разом зі зменшенням дохідності і збільшенням ризикованості комерційних кредитів. Внаслідок відміни у більшості країн обмежень щодо рівня відсотків за кредитами фізичним особам останні, незважаючи на все ж таки відносно високий кредитний ризик, стали значно більш прибутковими, ніж комерційні кредити. Сьогодні багато банків розглядають приватних осіб як основне джерело зростання і диверсифікації бізнесу.

Для того щоб краще зрозуміти розвиток кредитування у світі розглянемо цей процес на прикладі таких країн як США та Росії.

За даними Федеральної резервної системи США, загальна сума кредитів середньостатистичного американського домогосподарства становить 112,0 тис. доларів (за сукупного сімейного доходу 3,5 тис. доларів на місяць). За інформацією американського видання Washington ProFile, з 1993 по 2002 рік заборгованість американських сімей зросла удвічі, у 2005 році становила астрономічну суму 8,5 трлн. доларів, щороку збільшуючись на 7−10%. У 2009 році - цей показник становив — 2,46 трлн. дол., спостерігався значний спад у зв’язку із світовою економічною кризою. Зараз же сума кредитної заборгованості американських домогосподарств — 13,5 трлн. доларів. Її структуру подано на рис. 1.3.

Рисунок 1.3 — Структура кредитної заборгованості американських домогосподарств Як видно з рисунку 1.3 найбільшу частку в заборгованості за кредитом американських домогосподарств займає кредитна заборгованість на купівлю будинку — 70,7%. Тобто значну частку в кредитуванні фізичних осіб займають довгострокові кредити. Обсяг кредитування продовжує знижуватися за останніми даними на початок 2010 року, що показано на рисунок 1.4.

Рисунок 1.4 — Обсяг кредитування фізичних осіб у США за 2006;2010 рр.

Як представлено на рисунку 1.4, обсяг кредитів ще не виправився. Банки продовжують знижувати обсяг кредитування, але при цьому обсяг чистого кредиту не знижується. Причина цього те, що американські домогосподарства тепер виплачують менший відсоток від своїх доходів у порівнянні з рівнем 2008 року. На IV квартал американці платили трохи більше 16% від своїх доходів. У 2010 році даний показник ще скоротився, оскільки з початку 2009 року нетто-обсяг кредитування приватного сектору США падав і продовжує падати. За даними Банку Росії [12], на кінець 2009 року загальний обсяг виданих в Росії населенню кредитів склав 3,3 трлн. руб. Обсяг виданих кредитів за рік скоротився на 13,4%, або 510 млрд руб. При цьому частка даного виду кредитів в активах російських банків також знижувалася в результаті падіння попиту з боку позичальників з 22,3% з початку 2007 року до 19,6% до кінця 2009 року. У цілому, з 70 найбільших банків за обсягом кредитування фізичних осіб на 01.10.09 року середній темп падіння портфелів позик населення з початку 2009 року склав 6,3%. Динаміку видачі кредитів фізичним особам в Росії за 2009;2010 представлено на рисунку 1.5.

Рисунок 1.5 — Динаміка виданих кредитів фізичним особам в Російській Федерації

Що стосується України, то у 2009;2010 рр. спостерігався спад обсягів кредитування населення, який можна дослідити на рисунку 1.6.

Рисунок 1.6 — Динаміка кредитування фізичних осіб в Україні

Таким чином, у сучасних умовах, кредит, зокрема кредитування фізичних осіб, поширився на фінансування будь-якої потреби домогосподарств в грошових коштах, навіть не у зв’язку з якимось придбанням. Даний вид кредиту має багато специфічних рис, що визначаються особливостями сфери кредитування населення. По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від кредитів, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей.

По-друге, кредит є засобом задоволення потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Таке кредитування прискорює отримання певних благ (товарів, послуг, нерухомості тощо), які вони могли б придбати лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарів або послуг, будівництва тощо. Надання кредитних послуг населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, а з другого, сприяє реалізації товарних запасів, послуг, прискоренню процесів відтворення виробництва.

По-третє, всі види кредитів для фізичних осіб мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем — підвищенню життєвого рівня населення, вирішенню житлового питання, одержання вищої освіти тощо.

Отже, кредитування фізичних осіб є особливою сферою кредитної діяльності комерційного банку, але особливості стосуються не загальних принципів та етапів процедури кредитування, що є єдиними для всіх типів позичальників, а методики оцінки кредитних ризиків та видів кредитних угод.

Новими видами кредитів, які пропонуються останнім часом зарубіжними банками приватним особам, є: позика на необумовлені цілі (use-as-you-please loan), позика на навчання або стажування (probation advance) — нею користуються 60% американських студентів, і вона гарантується державою, позика під страховий поліс (loan against policy) тощо.

Наступним різновидом кредитування є кредитування у формі відновлюваної кредитної лінії, яке може бути пов’язане з використанням чекового рахунку, кредитної картки або здійснюватися під заставу нерухомості. При використанні чекового або карткового рахунку, банк дозволяє його власнику виписувати чеки або просто використовувати кошти на суми, що перевищують кредитовий залишок на рахунку, у межах встановленого ліміту. Такий дебетовий залишок на поточному рахунку має назву овердрафту. Банк періодично аналізує фінансовий стан клієнта, його грошові потоки і, якщо виникають сумніви у платоспроможності позичальника, припиняє надання кредиту.

У другій половині 1980;х років з’явився новий вид кредитних ліній для приватних осіб — під заставу нерухомості або під заставу закладних на нерухомість. Вони мають назву «позик у власний капітал» (home equity loans), і ліміт по них встановлюється у розмірі 75% від ринкової вартості нерухомості за вирахуванням суми основного боргу по першій іпотеці. Ці кредити потенційно є достатньо ризиковими для банків, оскільки, як відмічають спеціалісти, поєднують ризики другої іпотеки з точки зору реалізації майна зі спокусам використання кредитної картки [14, с. 95].

Ще одну групу кредитів для фізичних осіб становлять позики, які погашаються одноразовими платежами. Сюди відносяться, перш за все, позики на купівлю нового будинку до моменту продажу позичальником його старого помешкання — так звані «позики-мости» (bridge loans). Оцінка надійності цих позик банком базується на мірі його впевненості у строках здійснення продажу та сумах, що будуть реально отримані.

Взагалі аналіз ризикованості кредитів приватним особам має суттєві особливості порівняно з комерційними кредитами. По-перше, це стосується достовірності фінансової інформації, яка надається майбутнім позичальником. Її дуже важко перевірити, що створює можливість для приховування існування інших боргових зобов’язань. По-друге, основним джерелом погашення кредиту є поточні доходи фізичної особи (заробітна плата, дивіденди, відсотки), які можуть у перспективі непередбачено змінюватись. Тому для аналізу кредитоспроможності приватних клієнтів використовують специфічні методи Одним з них є постійний моніторинг кредитної історії позичальника, який здійснюється спеціальними установами — кредитними бюро або бюро кредитних історій. Вони діють практично в усьому світі, не так давно почали з’являтись і в країнах СНД. Так, у Росії у 2005 році був прийнятий закон «Про кредитні історії» і почалося створення Національного бюро кредитних історій. У США ж їх існує більше двох тисяч, найбільш відомі - Equifax, Experian та Trans Union, що мають дані про більшість фізичних осіб, які коли-небудь отримували позики, про історію погашення цих позик та про кредитний рейтинг позичальників [15, с. 126].

Таким чином, у світовому досвіді розвитку сектора банківських послуг кредитування фізичних осіб займає особливе положення. Значення цього виду кредитування полягає в тому, поряд що із задоволенням потреб банку (диверсифікація позичкового портфеля, розширення ринку послуг, збільшення клієнтської бази), він полегшує перерозподіл капіталів між галузями господарства і тим самим сприяє утворенню середньої норми прибутку, стимулює ефективність праці, збільшує обсяги продажів і оборотність грошових коштів підприємств, що виробляють або реалізують товари народного споживання, грає велику роль в скороченні витрат обігу, пов’язаних з обігом товарів і готівки.

1.3 Нормативно-правове регулювання відносин із кредитування фізичних осіб Перехід України до ринкових відносин у сфері організації та функціонування господарства вимагає, у свою чергу, приведення законодавства у відповідність до потреб ринкової економіки. Враховуючи дію економічних законів ринку, слід зазначити, що саме на банківську кредитну систему покладено роль ланки, яка забезпечить розвиток країни в цілому. В умовах світової фінансової кризи кредитна діяльність банків в Україні майже зовсім зупинилась. Зріс рівень прострочених банківських кредитів і тому виникає багато актуальних питань із забезпеченням повернення отриманих кредитів. А тому важливою і актуальною зараз є правильна організація процесу банківського кредитування, спираючись на нормативно-правове забезпечення функціонування кредитного ринку [14, с. 230].

Проте, саме в площині правового забезпечення існують істотні проблеми: на сьогодні майже повністю відсутня законодавча база кредитного процесу у сфері споживчого кредитування, що істотно підвищує ризикованість кредитних операцій для банку і зменшує довіру населення.

Станом на вересень 2011 року в стадії обговорення громадськістю через ресурси Всеукраїнської громадської організації «Сила Країни» знаходиться проект Закону України «Про споживчий кредит». Завданням даного нормативно-правового акта є врегулювання відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та кредитодавцями, встановлення прав споживачів, а також визначення механізму їх захисту та основ реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів при отриманні кредитних коштів.

Метою закону є правове забезпечення та захист законних прав та інтересів позичальників, врегулювання відносин між позичальником та кредитодавцем, покращення фінансової грамотності споживачів та повернення їх довіри до фінансового сектору, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Проте, це лише законопроект.

Фактично правовідносини в галузі споживчого кредитування регулюються розрізненими нормативно-правовими актами: окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України та підзаконними актами. Також кредитна діяльність банку регулюється різного роду інструкціями. Ще одним законом, який регулює кредитні відносини і стосується забезпечення наданих банком кредитів являється закон України «Про заставу».

Чималу роль в процесі кредитування відіграє Постанова Правління НБУ «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» і звичайно, закон України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для всіх комерційних банків такі обов’язкові економічні нормативи щодо кредитної діяльності. Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8) розраховують за формулою:

(1.1)

де Зс — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника на 100 відсотків суми виданих для нього позабалансових зобов’язань;

К — капітал банку.

Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника перед банком у результаті надання останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25% капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків (Н9) встановлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку (у відсотках):

(1.2)

де Ск — сукупний розмір великих кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку.

Рішення про надання великого кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку та затверджене його правлінням. Максимальне значення нормативу Н9 не може перевищувати 8, тобто загальний розмір великих кредитів не повинен перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку. Якщо сума всіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір капіталу банку щонайбільше на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються (до 16%). Якщо ж відсоток такого перевищення перевищує 50%, то вимоги потроюються, тобто значення показника платоспроможності банку має бути щонайменше 24%. Комерційні банки зобов’язані формувати резерви для відшкодування можливих витрат за позиками комерційних банків згідно із затвердженим НБУ «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Резерв формується за усіма видами виданих кредитів в національній та іноземній валютах включаючи кредити і депозити інших банків, обліковані векселя, фінансовий лізинг, а також видані гарантії та поруки. Резерв регулюється щоквартально, залежно від обсягів фактичної заборгованості та класифікаційної групи, до якої віднесено конкретну позику. Класифікаційна група визначається за оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку й оцінкою погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотками. Резерв під кредитні ризики поділяється на дві частини: під стандартну і нестандартну заборгованість, класифікація яких представлена на рисунку 1.7 [20, с. 145].

Розрахунок за обома частинами резерву банки зобов’язані здійснювати протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію або укладено угоду про її здійснення (наприклад, угода про надання гарантії). Резерв формується з огляду на обсяги фактичної кредитної заборгованості за групами ризику (станом на перше число місяця, наступного за звітним) щомісяця в повному обсязі і незалежно від розміру доходів за цими операціями.

Першим етапом формування резерву є класифікація всіх операцій, що входять до кредитного портфеля банку. Об'єкти резервування такі:

— кредитні операції;

— враховані векселі;

— факторинг, надані зобов’язання (аваль), гарантії і поручительства;

— кошти на кореспондентських рахунках та депозити до запитання в інших банках;

— прострочені доходи за кредитними операціями.

Рисунок 1.7 — Об'єкти резервування та нормативи відрахувань до резерву під кредитні ризики Класифікація операцій та розрахунок суми резерву за кожною з перелічених груп здійснюється за спеціально розробленими критеріями та методиками, в яких враховано особливості тих чи інших банківських операцій.

Фінансовий стан позичальника й перспективи його розвитку дають змогу віднести його до однієї з таких категорій:

клас «А» фінансова діяльність дуже добра і дає можливість погашати основну суму боргу та відсотки у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і на далі здійснюватиметься на такому ж високому рівні;

клас «Б» фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас «В» фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас «Г» фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас «Д» фінансова діяльність свідчить про збитки, й очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки по ній не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та за відсотками оцінюється так:

«добре», якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачується у встановлені строки, а також якщо позику пролонговано один раз строком не більш ніж на 30 днів;

«слабке», якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками становить не більше ніж 90 днів, а також по заборгованості із загальним строком пролонгації від 30 до 90 днів;

«недостатнє», якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками становить понад 90 днів, а також по заборгованості за позикою та загальним строком пролонгації більше ніж 90 днів. На основі перелічених вище критеріїв можна скласти таблицю 1.3.

Таблиця 1.3 — Класифікація кредитного портфелю банку

На підставі класифікації позик банк створює резерв по кожній групі позик у таких розмірах:

— стандартні 2%;

— під контролем 5%;

— субстандартні 20%;

— сумнівні 50%;

— безнадійні 100%.

При визначенні обсягу резерву сума заборгованості за групами позик зменшується на вартість гарантій та застави.

Комерційні банки повинні формувати загальний та спеціальний резерви. Загальний резерв формується за стандартними позиками за рахунок відрахувань від чистого прибутку. Спеціальний резерв формується за нестандартними позиками. При цьому 40% цього резерву відноситься до валових витрат банку, а сума що залишається резервується за рахунок чистого прибутку. Резерв формується головним банком і його філіями. Резерв під стандартну заборгованість зараховується на баланс головного банку. А резерв під нестандартну заборгованість зараховується на баланс установ банку, що зареєстровані як платники податків.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів механізму кредитування. Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання. У банківській практиці джерела погашення розрізняють на головні і похідні.

Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику. Але вона може виступати забезпеченням повернення кредиту лише у фінансове стійких підприємств. В усіх цих випадках виникає необхідність мати додаткові гарантії повернення кредиту. Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою. Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

— іпотека (земля, нерухоме майно);

— товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

— заклад (рухоме майно, яке може передаватись у володіння банку):

— майнові права (право вимоги, яке належить позичальнику);

— цінні папери (купонні листи на виплату процентів, дивідендів).

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам.

Право на заставу це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами. При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу. Відносини між банком і клієнтом регулює стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цієї статті банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Таким чином, на сьогодні існує досить широкий спектр банківських продуктів зі споживчого кредитування як на ринку світовому, так і України. Необхідність кредитування населення на споживчі потреби обумовлюється тим, що задовольняються їхні потреби, підвищується їхній платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а також певним чином згладжується соціальна нерівновага суспільства.

Нині Україна переживає наслідки фінансової кризи, основні причини якої: тягар зовнішнього боргу, великий дефіцит рахунку поточних операцій та слабкість банківського сектора.

Проте існують і труднощі внутрішнього характеру — прогалини у правовому забезпеченні.

Отже, правове регулювання відносин між кредитором і позичальником фізичною особою встановлює порядок, але має певні недоліки, що мають бути усунені шляхом прийняття єдиного спеціального нормативно-правового акту в сфері споживчого кредитування.

На рівні окремого банку розв’язати окремі проблеми практики споживчого кредитування допоможе створення підрозділу з оцінки заставного майна, максимальна сума кредиту повинна залежати від ліквідності застави з врахуванням процентних витрат, що можуть бути пов’язані з реалізацією застави та юридичних витрат, а при складанні графіків погашення заборгованості враховувати статистику зменшення вартості застави та витрат на можливе дострокове стягнення заставного майна і його реалізації для забезпечення взаємовигідних відносин.

2. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ ІЗ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ В БАНКУ

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ «Ощадбанк»

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк» (далі «Ощадбанк») є державним банком, утвореним відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 р. № 106, постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 1999 р. № 876 шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України у Державний ощадний банк України.

Банк у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України «Про банки і банківську діяльність» [3], «Про Національний банк України» [22], «Про господарські товариства» та іншими законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України та Статутом «Ощадбанку».

Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку, через органи управління банком.

«Ощадбанк» має статус спеціалізованого ощадного банку відповідно до структури своїх пасивів, понад 50% яких є вкладами фізичних осіб, і входить до складу банківської системи України. Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності та спеціалізацію за видами операцій і має право їх здійснювати відповідно до вимог законодавства.

Метою діяльності банку є одержання прибутку від виконання банківських операцій та провадження іншої діяльності відповідно до законодавства, отримання сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника, переважно підприємств малого та середнього бізнесу, конкретна фінансова підтримка процесів структурної перебудови, зміцнення та розвиток виробничого і торгового потенціалу галузей економіки, розвиток ощадної діяльності, всебічне банківське обслуговування юридичних та фізичних осіб.

Предметом діяльності є здійснення банківських та інших операцій, згідно з наданими Національним банком України ліцензіями і дозволами, впровадження іншої діяльності, не забороненої для банків, у порядку, передбаченим законодавством.

Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється шляхом внесення грошових внесків у гривнях відповідно до законодавства. Статутний капітал збільшується шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, або шляхом збільшення їх номінальної вартості. Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій за рахунок викупу частини акцій у власника з метою їх анулювання.

«Ощадбанк» формує резервний фонд для покриття непередбачених збитків за усіма статтями активів та позабалансових зобов’язань. Розмір відрахувань до резервного фонду становить не менше як 5% прибутку банку до досягнення 25% розміру регулятивного капіталу. Даний фонд формується для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків.

Щоб проаналізувати діяльність банку і зробити висновки потрібно насамперед провести аналіз активних і пасивний статей балансу за 3 останні роки за допомогою вертикального та горизонтального аналізу. Вертикальний аналіз структури балансу дає змогу робити висновки про перерозподіл вкладень у різні види активів і про зміни джерел фінансування банку. Горизонтальний аналіз дає змогу вивчити динаміку активів у цілому й окремих їх видів у часі, визначити загальні тенденції їх зміни або тренду [24, c. 15]. Динаміка, склад та структура активів «Ощадбанку» за 2008;2009 рр. представлено на додатку Г .