Інформаційні війни в сучасному інформаційному суспільстві

ЗМІСТ Перелік умовних скорочень Вступ Розділ 1. Теоретичні засади наукових досліджень в галузі інформаційних війн

1.1 Аналітичний огляд літератури за темою дослідження

1.2 Сутність інформаційної війни та її основні ознаки

1.3 Сучасні наукові підходи до визначення понять та термінів в галузі інформаційної війни Висновки до першого розділу Розділ 2. Історичні засади наукових досліджень в галузі інформаційної війни

2.1 Осмислення стратегій інформаційно-психологічного тиску як складової традиційної війни в епоху ранніх цивілізацій

2.2 Розвиток досліджень інформаційного протиборства в епоху Нового часу та Новітній період

2.3 Становлення проблеми інформаційної війни у ХХ ст.

Висновки до другого розділу Розділ 3. Сучасний стан та перспективи розвитку інформаційної війни в сучасному інформаційному суспільстві

3.1 Причини загострення інформаційних війн в сучасний історичний період

3.2 Вплив інформаційних технологій на трансформацію інформаційної зброї

3.3 Перспективи розвитку стратегій ведення інформаційних війн Висновок до третього розділу Розділ 4. Охорона праці

4.1 Охорона праці при роботі на персональному комп’ютері

4.2 Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру та захист інформації в сучасному інформаційному суспільстві

Висновки до четвертого розділу Висновки Список використаних джерел Додаток

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ІПВ — Інформаційно-психологічний вплив;

ІПП — Інформаційно-психологічне протиборство;

ІТВ — Інформаційно-технічний вплив;

ЗМІ - Засоби масової інформації;

ПЕОМ — Персональна електронна обчислювальна машина;

ТНК — Трансаціональна компанія;

ТП — Територіальні підсистеми;

НС — Надзвичайна ситуація;

ЄДС НС — Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік.

ВСТУП Актуальність теми. Багатогранність форм і методів цієї роботи у науковому та практичному планах залежить від того, що сьогодні будь-яка країна світу потребує створення ефективну систему державної протидії операціям інформаційно-психологічної війни. Відомо, що у наш час чимало держав розглядають інформаційну війну як ефективний інструмент реалізації зовнішньої політики України.

Інформаційно-психологічна війна дозволяє надавати інтенсивний вплив на різні процеси, на всіх щаблях державного та громадського влаштування у кожній країні чи регіоні.

Сукупність негараздів у цій галузі пояснюється невідповідністю між об'єктивною потребою у створенні такої системи та низьким рівнем готовності сучасного суспільства чинити активний опір будь-яким спробам маніпулювання свідомістю. Річ у тім, що у масовій свідомості громадян не сформувалося розуміння тієї загрози, яку можуть нести сучасні комунікаційні технології через їх прихований інформаційно-психологічний вплив. Особливо якщо вони використовуються в політичних цілях.

Існує й ще одна проблема, що мотивує наше дослідження. Йдеться про невідповідність темпів розвитку спеціальних технологій інформаційно-психологічної агресії і технологій психологічного захисту свідомості, системи цінностей і психічного здоров’я суспільства.

Цілеспрямований інформаційно-психологічний вплив на людину є різновидом соціальних відносин, у яких, на наш погляд, таїться особлива небезпека, що зумовлює актуальність дослідження.

Ступінь дослідження. Дослідженням сутності інформаційної війни в сучасному інформаційному суспільстві займалася значна кількість вітчизняних і зарубіжних вчених. Найбільше можна виділити праці таких як: Афанасьєв У., Вершинін М.С., КаландаровК.Х., Крутских А., Почепцов С. С., Расторгуєв С.П., Танскотт Д., та інші [14, 35, 48].

Мета роботи — дослідити вплив інформаційної війни на сфери суспільної свідомості в процесі інформатизації суспільства.

Для досягнення поставленої мети потрібно розглянути такі завдання:

· Розглянути сутність поняття інформаційної війни;

· Визначити сучасні наукові підходи до визначення понять сфери інформаційної війни;

· Розглянути стратегії інформаційно-психологічного тиску як складову інформаційної війни;

· Дослідити виникнення сучасного виду інформаційної війни в рамках ХХ століття;

· Розглянути причини загострення інформаційних конфліктів;

· Розглянути перспективи розвитку стратегій ведення інформаційної війни;

Об'єкт дослідження — інформаційне суспільство як основа виникнення інформаційних конфліктів.

Предмет дослідження — ведення інформаційної війни в рамках інформаційного суспільства.

У процесі написання дипломної роботи були використані такі методи дослідження:

· узагальнення — метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального, за допомогою якого після розгляду наукових доробків зарубіжних та вітчизняних вчених ми узагальнили всю інформацію в окремих розділах даного дослідження;

· метод класифікації, тобто система класифікації визначається і характеризується використаним методом класифікації, ознаками класифікації, послідовністю і кількістю рівнів класифікації, який ми використали в першому розділі дипломної роботи;

· синтезу — вивчення об'єкту дослідження у єдиному взаємозв'язку його частин — вивчили систему інформаційної війни в рамках інформаційного суспільства;

· спостереження — систематичне, цілеспрямоване вивчення об'єкту.

Наукова новизна дослідження полягає у розгляді питання взаємодії інформаційної війни та інших видів інформаційних конфліктів в нинішньому інформаційному суспільстві зважаючи на розвиток інформаційних технологій.

Практичне значення роботи полягає в тому що вона може використовуватися як основа для практичних занять студентів, а також слугувати фундаментом для подальших досліджень.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які розкривають тему проведеного дослідження, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатка, що доповнюють основний зміст роботи, загальний обсяг сторінок 101, список використаних джерел містить 84 позиції.

Ключові слова: Інформаційна війна, іформаційно-психологічне протиборство, пропаганда, інформаційно-психологічний вплив, інформаційно-технічний вплив, інформаційна зброя.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН У першому розділі дипломного дослідження розглянуто теоретичний аспект інформаційної війни. Структурою розділу передбачено аналітичний огляд джерельної бази дослідження. З’ясовано структуру інформаційної війни та її ознаки. Проаналізовано сучасні наукові підходи в галузі ведення інформаційної війни.

Ключові слова: «інформаційна війна», «інформаційний вплив», «інформаційна боротьба».

1.1 Аналітичний огляд літератури за темою дослідження Під час дослідження даної теми нами була опрацьована достатньо велика кількість джерел, в яких повністю чи частково були висвітлені питання, щодо сутності інформаційної війни в сучасному інформаційному суспільстві.

Зокрема, основні терміни були взяті з Законів України «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про основи національної безпеки України», «Про охорону праці» [1, 2, 3, 4].

Законодавче закріплення організації сутності інформаційної війни в сучасному інформаційному суспільстві регламентується низкою Законів України, а саме «Про інформацію», «Про державну таємницю», «Про Національну програму інформатизації», «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації» .

Багато часу присвятили цьому питанню відомі вчені, Волковский Н. Л. «История информационных войн» [12], Жарков Я. М. «Інформаційно-психологічний вплив на війська та населення противника», Литвиненко О. В. «Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії» [39], Панарин И. «Проблемы обеспечения информационной безопасности в современных условиях», Странніков А.М. «Інформаційно-психологічне протиборство у воєнних конфліктах другої половини ХХ ст.», Губарев А. Б. «Информационные войны как объект политологического исследования», Крутських А. В. «Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя», Лисичкин В. А. «Третья мировая информационно-психологическая война», Остроухов В. В. «Інформаційна безпека», Панарин И. Н. «Технология информационной войны» [44], Почепцов Г. Г. «Информационные войны», Прибутько П. С. «Інформаційні впливи: роль у суспільстві та сучасних воєнних конфліктах».

Дуже цікаво та повно це питання описали в своїх статтях Гумельникова Т. «Информационная война», Хумарян Г. «Глобальное информационное противоборство нового типа», Жуков В. «Взгляды военного руководства США на ведение информационной войны» [28, С.2−9], Григорьев М. «Кто выигрывает в масс-медиа войнах».

Питання інформаційної війни в сучасному інформаційному просторі займалися такі вчені, як Остроухов В. В. «Інформаційна безпека», Брижко В. М. «Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право», Почепцов Г. Г. «Информационные войны», Прибутько П. С. «Інформаційні впливи: роль у суспільстві та сучасних воєнних конфліктах» [51], Роговец В. И. «Информационные войны в современном мире: причины, механизмы, последствия», Соколова А. М. «Информационные войны в условиях глобализации: социально-философский аналіз», Циганов В. В. «Інформаційний менеджмент та національна система інформаційного управління і протиборства».

Найбільш загальне визначення інформаційної війни знаходиться в підручнику Почепцова Г. Г. «Информационные войны».

Зокрема значний внесок в розвиток інформаційної безпеки внесли Разуваев В. Э., Циганов, В. В., Жарков Я. М., Костюк В. Н., Майоров С. И., Панарин И., Странніков А.М., Волковский Н. Л., Танскотт Д., Манойло А. В., Фролов Д. Б., та інші[65, 40].

Таким чином для написання дипломної роботи, ми опрацювали 84 джерела, та узагальнили всі отримані знання в чотирьох розділах роботи.

1.2 Сутність інформаційної війни та її основні ознаки

Інформаційні впливи на масову свідомість існували завжди. Як технологію його використовували ще шамани і жерці, коли вони намагалися «конструювати майбутнє» в тому чи іншому напрямку.

Вперше термін психологічна війна в 1920 р. застосував британський історик Дж. Фуллер, котрий аналізував першу світову війну. І цей термін взяли на озброєння американці. Вони датують власне використання цього терміна 1940 роком. Відповідний англійський варіант цього терміна — політична війна. Термін психологічні операції вперше в документі застосував капітан Е. Захаріас. Саме цей термін почали з 1957 р. Використовувати в американських офіційних документах, адже він дав змогу застосувати відповідний інструментарій в ситуації відсутності широкомасштабних військових операцій. Тобто цей інструментарій можна застосовувати не лише до ворогів, а й до нейтральних країн чи навіть союзників.

Цікаво, що сучасний термін, який використовує НАТО, а саме інформаційні операції, може використовуватися взагалі при відсутності натяку на бойові дії. Це, наприклад, випадок миротворчих операцій. Проте, як вважають аналітики, мирна ситуація навіть важча для застосування психологічних операцій, оскільки для неї характерна досить динамічна зміна навколишнього середовища, тоді як у випадку військових дій воно має відносно сталий характер.

Психологічні, інформаційні операції в різні періоди різною мірою привертали уваги з боку владних і військових структур. Внаслідок в'єтнамської війни, наприклад, зменшилося значення цього напрямку, він не був представлений на вищих рівнях військового керівництва. І саме тоді американське суспільство відчуло зневіру у власних військових силах.

Освіта в цій сфері в США почалася зі Школи спеціальних операцій повітряних сил, де в 1967 р. був запроваджений відповідний курс. Але вже в 1968 р. у зв’язку з відсутністю додаткового фінансування його було закрито. З 1974 р. у тій самій школі знову почалося навчання офіцерів стратегії і тактиці психологічних операцій, її планування і проведення.

Термін пропаганда найдавніший з усіх цих термінів. Уперше це слово з’являється в назві відповідної інституції в 1622 p., коли папа Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди як комісію кардиналів, які мали нести відповідальність за іноземні місії церкви. Тобто тут, як і у випадку психологічної війни, йдеться лише про іноземну аудиторію. В XVIII і XIX ст. термін пропаганда був повністю нейтральним, під ним розуміли поширення політичних ідей.

У XX ст. активне використання цього терміна під час Першої світової війни та у двох тоталітарних державах — СРСР та Німеччині - перетворило його на далеко не нейтральне поняття, яке у деяких випадках отримало суто негативне значення.

Сьогодні термін пропаганда знову може бути нейтральним для широкого вжитку, хоча частіше він використовується як журналістське негативне визначення дій тих чи інших інформаційних підрозділів, особливо військових. Це саме стосується і випадків політичного протистояння, коли опоненти можуть вказувати на вислів свого супротивника як на пропагандистський.

Сьогодні інформація добирає матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком «матеріальні», рішення сьогодні випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін. Якщо торкнутися цього питання на міждержавному рівні, то ми побачимо, що спецслужби країн ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чіпи з логічними вірусами, які можуть бути активвовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп’ютерні програми обнуління банківських рахунків. Для боротьби між корпораціями. Які є конкурентами на різних ринках використовується промисловий шпіонаж, який полягає у зборі інформації щодо свого «супротивника» (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище) І мабуть, багато що є ще, про що ми й не знаємо и маємо тільки здогадуватись.

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні масами.

Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

— дезорієнтації та дезінформації мас;

— послабленні певних переконань, устоїв;

— залякуванні свого народу образом ворога

— залякуванні супротивника своєю могутністю. Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.

Система — мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни — вплинути на рішення супротивника або конкурента, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет — але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна — це вже не туманна галузь футурології, а реальна дисципліна, яку вивчають і розробляють. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди Генеральна мета інформаційної війни таким чином — порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Інформаційно-комп'ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

За умов трансформації інформаційної війни будуть змінюватися також її форми.

Так, для інформаційної боротьби першого покоління це:

— вогневе придушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного та військового управління;

— ведення радіоелектронної боротьби;

— одержання розвідувальної інформації шляхом перехоплення й розшифровки інформаційних потоків;

— здійснення несанкційованого доступу до інформаційних ресурсів з наступною їх фальсифікацією чи викраденням;

— масове подання в інформаційних каналах супротивника чи глобальних мережах дезінформації для впливу на особи, які приймають рішення;

— одержання інформації від перехоплення відкритих джерел інформації.

Інформаційна боротьба другого покоління передбачає:

— створення атмосфери бездуховності й аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;

— маніпулювання суспільною свідомістю соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруженості та хаосу;

— дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями й рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

— зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

— дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;

— підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами;

— нанесення збитку життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

1.3 Сучасні наукові підходи до визначення понять та термінів в галузі інформаційної війни Відповідно до націобезпекознавчого підходу, загрози інформаційній безпеці, з одного боку являють собою організаційний компонент системи державного управління, а з іншого — слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту, в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є проведення інформаційних війн — крайньої форми інформаційного протиборства.

Питання формування понятійного апарату у сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І передусім це пов’язано із недостатнім застосуванням методології націобезпекознавства — теорії національної безпеки та її понятійного апарату.

У даному розділі ми розглянемо поняття «інформаційна боротьба», його співвідношення з іншими спорідненими поняттями, такими як «інформаційна війна», «інформаційне протиборство». Застосування структурного аналізу дозволить виокремити атрибутивні ознаки та встановити кореляційні зв’язки між існуючими поняттями суспільних явищ, що відбуваються в інформаційній сфері.

Передусім можна наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань поняття інформаційна війна, має більш глибинні коріння, ніж це здасться на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки, а отже і базового висхідного алгоритму будови понятійного апарату. На цю обставину звертало увагу багато дослідників, тому ми лише акцентуємо увагу на тій обставині, що формування понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування даного апарату в рамках загальної теорії національної безпеки «націобезпекознавство», як пропонує називати дану теорію український дослідник В.А.Ліпкан. На цю ж обставину також звертають увагу чисельні дослідники проблем національної безпеки України.

Більш того, його формування має бути обумовлено та корелювати із останнім. Не можна, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу: захищеність від…, у той час, як поняття національної безпеки (тобто родового поняття) визначається через формулу: управління загрозами та небезпеками. Зрозумілим є той факт, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім, фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов казати про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки, а отже й науково обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки стає неможливим.

На сьогодні саме інформаційні війни становлять найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи національної безпеки. Події січня 2006 року з постачанням газу в Україну супроводжувалися застосуванням прийомів та засобів інформаційної війни Росією, про що було офіційно заявлено посадовими особами, що відповідають за забезпечення безпеки країни. Саме це й обумовлює детальний розгляд нами питань щодо визначення поняття та встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.

Вперше термін «інформаційна війна» було введено у 1985 р. у Китаї. В основі теоретичних підходів китайських спеціалістів в області інформаційного протиборства лежать погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті «Мистецтво війни» Сунь-цзи писав: «у будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому… Одержати сотні перемог у бою — це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою — ось це венець мистецтва» .

І самим простим прикладом проведення інформаційної операції є той факт, що ви, шановний читач, у переважній більшості підручників та інших наукових і публіцистичних джерелах знайдете іншу інформацію: начебто, вперше термін «інформаційна війна» з’явився у наш час наприкінці 80-х років XX століття. Він став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США та став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише застосовані інформаційні технології, а вперше було відверто наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс.

Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то слід говорити про певний стан взаємовідносин між супротивниками. Здебільшого це не є присутнім, тому застосування даного терміну носить Псевдонауковий характер. Для того, щоб детально розібратися у згаданому питанні, слід проаналізувати суспільні відносини в інформаційній сфері, згрупувати за певними ознаками ті з них, які можуть утворювати окремі явища, і вже потім застосовувати термінологію для означення і опису цих явищ за допомогою відповідної термінології.

Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два трактування поняття інформаційної війни: гуманітарну і технічну.

У гуманітарному сенсі інформаційна війна становить собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходить свій вираз у системі нав’язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації - процеси міркувань. У той же час технічне трактування даного поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо.

Отже, аналіз даного бачення певних процесів в інформаційній сфері дозволяв казати про підміну понять, адже війна за своїм значенням означає стан, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jus in bello). Втім, наведений вище приклад бачення поняття інформаційної війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не складають даного поняття.

Безперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не лише фактом, а все більше починає впливати на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із застосуванням лише інформаційних технологій, які б чинили вплив на суспільну свідомість. Одним з проявів застосування даного методу є сильний часовий пресинг на суб'єктів державного управління, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає національним інтересам рішення. Відтак, досягнення певних геополітичних та інших важливих цілей уможливлюється за допомогою невійськових методів.

Сумний досвід не приділення належної уваги даним питанням спричинив до розпаду СРСР, могутньої держави, яка до 1991 року разом із США утворювали біполярну систему світу. Саме це дає можливість погодитись із Логіновим О.В., який пропонує розробити концепцію інформаційного стримування.

Нині відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція (система теоретико-методологічних засад, положень) забезпечення інформаційної безпеки. Більш того, аналіз сучасної геополітичної обстановки і безпеко трансформаційних процесів дозволяє зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу, інформаційну кластеризацію і дестабілізацію нашої держави. І, передусім, цей вплив чиниться на систему державного управління.

Зазначимо, що четверта влада — ЗМІ - відіграла значну роль в укоріненні у свідомості пересічного громадянина терміну «інформаційна війна». При чому під останнім ЗМІ як правило розуміють використання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який дає можливість розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень.

Що стосується іншого розуміння — технічного — то тут обов’язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності з використання інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає наступні дії:

— здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення — телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;

— промисловий шпіонаж — порушення прав інтелектуальної власності, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки;

— хакінг — злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо.

Коли йдеться про інформаційну війну, то слід говорити про існування рішучої і небезпечної діяльності, пов’язаної із реальними бойовими діями. Більш того, за даного випадку постає необхідність у виокремленні декількох підвидів інформаційних війн: кібернетична війна, електронна війна, психотронна війна, психотропна війна, штабна війна, психологічна, енергоінформаційна війна.

Таке розуміння інформаційної війни надає можливість погодитись із визначенням поняття інформаційної війни, яке міститься у керівних документах збройних сил США.

Згідно з Доктриною проведення інформаційних операцій інформаційна війна — дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем*'. Одним з прикладів є існування спеціальної програми запису всіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США на спеціальну апаратуру. За допомогою даної програми всі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.

Відтак, існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування системи національної безпеки. На думку деяких дослідників, стрімкий розвиток інформаційних технологій спричинить у майбутньому появу нових за змістом видів війн, які відбуватимуться без жодного пострілу. Особливо наголосимо, що сучасні інформаційні війни спрямовані здебільшого на дезорієнтацію людини, зміну її світогляду" підмінну цінностей і перетворення на інформаційного споживача, тобто інформаційного раба.

Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні. Якщо за умов ведення звичайної війни, головною метою є фізичне знищення противника та ліквідація його збройних сил. То за умови ведення інформаційної війни відбувається широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних І комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності існування в рамках самостійної, суверенної держави.

У рамках досліджуваних проблем, доцільним є проведення компаративного аналізу понять «інформаційна війна» і «інформаційне протиборство», з метою виокремлення ознак, що споріднюють і різнять їх.

На сьогодні термін «інформаційна війна» використовується у двох площинах:

— у широкому розумінні - для визначення протиборства в інформаційній сфері в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;

— у вузькому розумінні - для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні, зборі, обробці та використанні інформації на полі бою (в операції, битві).

У вітчизняній практиці в широкому розумінні частіше використовують термін «інформаційна протиборство» у вузькому розумінні - «інформаційні воєнні дії»

Інформаційне протиборство — це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів, для впливу на інформаційне поле супротивника та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.

Ураховуючи дане визначення можна зазначити, що інформаційне протиборство включає в себе три незмінні складові: 1) вплив; 2) аналіз; 3) безпосереднє протиборство.

Основним елементом, від якого залежить ефективність компанії, є аналіз, мета якого полягає в оцінці, стратегічному прогнозуванні та плануванні в аспектах внутрішньополітичного та зовнішньополітичного становища. Що ж стосується «інформаційної війни» то, як всеохоплююча, цілісна стратегія, вона обумовлена все зростаючою значимістю та цінністю інформації у питаннях командування, управління та політики. Також можна послуговуватись визначенням «інформаційної війни» як «комунікативної технології по впливу на масову свідомість з короткочасними та довготривалими цілями» .

На Заході інформаційну війну визначають як «нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру», причому «ціллю інформаційної війни є вплив на систему знань та уявлень зовнішнього супротивника». Під знанням тут розуміється об'єктивна інформація, загальна для усіх, а під уявленнями — інформація, яка носить суб'єктивний характер. Основним інструментом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя.

До «інформаційної зброї» ми будемо відносити, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно, інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи, шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи, таким чином, на суспільну думку, на життя суспільства, держави або групи держав в цілому.

Таким чином, інформаційна зброя — це пристрої та засоби, які призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів).

Об'єктами впливу можуть бути: інформаційно — технічні системи, які включають людину, інформаційно-аналітичні системи, які включають людину, інформаційні ресурси, системи формування суспільної свідомості та думки, яка базується на засобах масової інформації та пропаганди, а також психіки людини.

Інформаційна зброя — інструмент встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, тому інформаційна зброя втручається в роботу систем управління та інформаційних систем, систем зв’язку та ін., у цілях порушення їх працездатності, аж до повного виведення їх з ладу, вилучення, перекручення даних, які в них містяться, або цілеспрямованого введення спеціальної інформації. Подеколи інформаційна зброя виступає в ролі розповсюджуваної дезінформації в системі формування суспільної свідомості й прийняття рішень.

Також до інформаційної зброї включають і сукупність спеціальних способів та засобів впливу на психіку суспільства та держави в цілому.

Для проведення будь-якої інформаційної компанії як в міжнародних відносинах, так і на внутрішньому інформаційному полі слід ураховувати особливості конкретного інформаційного простору. На початку необхідно розшукати вразливі точки в інформаційному просторі і лише згодом переходити до рішучих дій.

Інформаційна зброя повинна враховувати варіанти протидії і чим більше варіантів протидії враховано, тим більше імовірності успіху в той чи іншій інформаційній агресії. Також необхідно підкреслити, що специфікою інформаційної війни (як форми інформаційного протиборства) є те, що вона ведеться, на відміну від збройної боротьби як у мирний, так і у воєнний час. Вона націлена на всі можливості та фактори ураженості, які неминуче виникають при зростанні залежності від інформації, а також на використання інформації у найрізноманітніших конфліктах. Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, центри обробки та людський фактор цих систем), а також інформаційні технології, які використовуються в системах озброєння. Таким чином, можна виділити наступні сфери інформаційного протиборства: політична, дипломатична, воєнна, технологічна, соціальна, ідеологічна.

Інформаційна війна має наступальні та оборонні складові, але, починаючи з цільового проектування та розробки своєї архітектури командування, управління, комунікації, комп’ютерів та розвідки, яка забезпечує особам, які приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у різноманітних конфліктах. Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елементів: комп’ютер; програмне забезпечення; людина.

Однією з головних цілей інформаційної війни є подавлення в людині морального творчого початку.

На міжнародній арені інформаційні війни ведуться: між державами та блоками держав; між міжнародними корпораціями, транснаціональними корпораціями та міжнародними фінансовими групами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами з державами; між терористичними організаціями та державами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами; між злочинними організаціями; між злочинними організаціями та державами.

Взагалі ж технології інформаційної ери певним чином зрівняли індустріальні, постіндустріальні та доіндустріальні країни: всі вони мають доступ до інструментарію, необхідного для ведення інформаційної війни, а отже, і виступають як суб'єктами, так і об'єктами інформаційної війни, а отже і забезпечення інформаційної безпеки.

Висновки до першого розділу

— Інформаційні впливи на масову свідомість існували завжди. Як технологію його використовували ще шамани і жерці, коли вони намагалися «конструювати майбутнє» в тому чи іншому напрямку.

— Генеральна мета інформаційної війни таким чином — порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

— Сьогодні термін пропаганда знову може бути нейтральним для широкого вжитку, хоча частіше він використовується як журналістське негативне визначення дій тих чи інших інформаційних підрозділів, особливо військових. Це саме стосується і випадків політичного протистояння, коли опоненти можуть вказувати на вислів свого супротивника як на пропагандистський.

— Відповідно до націобезпекознавчого підходу, загрози інформаційній безпеці, з одного боку являють собою організаційний компонент системи державного управління, а з іншого — слугують індикатором ефективності її функціонування.

— На сьогодні саме інформаційні війни становлять найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи національної безпеки. Інформаційна війна має наступальні та оборонні складові, але, починаючи з цільового проектування та розробки своєї архітектури командування, управління, комунікації, комп’ютерів та розвідки, яка забезпечує особам, які приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у різноманітних конфліктах. Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елементів: комп’ютер; програмне забезпечення; людина.

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ У другому розділі дипломного дослідження розглянуто осмислення стратегій інформаційно-психологічного впливу в різні епохи. Досліджено виникнення сучасного виду інформаційної війни в рамках ХХ століття.

Ключові слова: «інформаційно-технічний вплив», «інформаційний вплив», «інформаційна безпека».

2.1 Осмислення стратегій інформаційно-психологічного тиску як складової традиційної війни в епоху ранніх цивілізацій

Інформаційний вплив — це організоване цілеспрямоване застосування спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення деструктивних змін у свідомість особистості, соціальних груп чи населення (корекція поведінки), в інформаційно-технічну інфраструктуру об'єкта впливу та фізичний стан людини. Інформаційний вплив варто поділяти на інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний.

Інформаційно-технічний вплив (ІТВ) — це вплив на інформаційно-технічну інфраструктуру об'єкта з метою забезпечення реалізації необхідних змін у її функціонуванні (зупинка роботи, несанкціонований доступ до інформації та її перекручення (спотворення), програмування на певні помилки, зниження швидкості оброблення інформації тощо), а також вплив на фізичний стан людини.

ІТВ становить загрозу безпеці інформаційно-технічної інфраструктури й фізичному стану людини.

Безпека інформаційно-технічної інфраструктури — це стан захищеності, який забезпечує її ефективне використання та захист від можливого ІТВ.

Безпека інформаційно-технічної інфраструктури поділяється на безпеку:

— машинно-технічних засобів (автоматизованих систем та мереж);

— програмного забезпечення;

— режиму захисту від несанкціонованого витоку інформації.

Інформаційно-психологічний вплив (ІПВ) — це вплив на свідомість та підсвідомість особистості й населення з метою внесення змін у їхню поведінку і світогляд. Базовими методами ІПВ є переконання й навіювання.

Переконання звернене до власного критичного сприйняття дійсності об'єктом впливу. Воно має певні алгоритми впливу:

— логіка переконання має бути доступною для інтелекту об'єкта впливу;

— переконання варто здійснювати, спираючись на факти, відомі об'єкту;

— переконлива інформація повинна містити узагальнювальні пропозиції;

— переконання має містити логічно несуперечливі конструкти;

— факти, що доносяться до об'єкта впливу, повинні мати відповідне емоційне забарвлення.

Навіювання, навпаки, спрямовується на суб'єктів, які некритично сприймають інформацію. Його особливостями є:

— цілеспрямованість і плановість застосування;

— конкретність визначення об'єкта навіювання (селективний вплив на певні групи населення з урахуванням їхніх основних соціально-психологічних, національних й інших особливостей);

— некритичне сприйняття інформації об'єктом навіювання (навіювання засноване на ефекті сприйняття інформації як інструкції до дії без її логічного аналізу);

— визначеність, конкретність поведінки, що ініціюється (об'єкту необхідно

дати інструкцію щодо його конкретних реакцій і вчинків, які відповідають меті впливу).

Навіювання або сугестія — це процес впливу на психіку людини,

пов’язаний зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті навіяного змісту, який не вимагає ні розгорнутого особистого аналізу, ні оцінки спонукання до певних дій. Суть навіювання полягає у впливі на відчуття людини, а через них — на її волю й розум.

Навіювання є основним способом маніпулювання свідомістю, прямим вторгненням у психічне життя людей. При цьому маніпулятивний вплив організується так, щоб думка, уявлення, образ безпосередньо входили у сферу свідомості та закріплювалися в ній як дані безперечні й уже доведені. Це стає можливим при підміні активного відношення психіки до предмета комунікації навмисно створеною пасивністю сприйняття, що так властиво релігійним виданням (розсіювання уваги поданням великої кількості інформації, активна форма її подання, штучне перебільшення престижу джерел).

ІПВ спрямовується на індивідуальну або суспільну свідомість інформаційно-психологічними чи іншими засобами, що зумовлює трансформацію психіки, зміну поглядів, думок, взаємин, ціннісних орієнтацій, мотивів, стереотипів особи з метою вплинути на її діяльність і поведінку. Кінцевою його метою виступає досягнення певної реакції, поведінки (дії або бездіяльності) особистості, яка відповідає цілям ІПВ.

Процес сприйняття індивідом ІПВ, спрямованого на емоційну сферу свідомості, специфічний. Загалом, він більше згорнутий, ніж, наприклад, процес сприйняття пропагандистського впливу: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам’ятовування, діяльність мислення виражена досить слабко. Інформацію особистість сприймає або не сприймає, сприймає цілком чи частково, але у формуванні певних висновків практично не бере участі. Процес ІПВ на емоційну сферу свідомості включає довільне сприйняття та запам’ятовування й характеризується дуже зниженим рівнем усвідомлення змісту впливу. Осмислення отриманої інформації відбувається пізніше, при більш високій пізнавальній активності індивіда.

Потужність і ефективність маніпулятивного впливу залежить від наявності певних переваг у маніпулятора над адресатом. Раніше вже наголошувалося на прихованому від адресата характері маніпулятивного впливу, що відразу створює переваги маніпулятору. Є й інші переваги, які дають змогу маніпулятору використовувати специфічні прийоми впливу та підсилюють його ефект.

Рівень ефективності ІПВ залежить від таких умов:

— змісту матеріалу: його складності, конкретності, суспільної важливості

тощо. Наприклад, за рівних умов чим простіша інформація, тим більше шансів, що дії, на які вона спонукає, можуть виконуватися автоматично, особливо коли не суперечать переконанням об'єкта. Тобто, чим конкретніший заклик до дії, тим вищий ступінь автоматизму відповідної реакції;

— психічного стану, що характеризується наявністю високого рівня автоматизму відповідної реакції. Страх, пригніченість, апатія сприяють некритичному й підсвідомому сприйняттю впливу. Ступінь автоматизму у відповіді особи пов’язаний із рівнем усвідомленості та критичності сприйняття інформації.

Якщо вплив сприймається підсвідомо й некритично, то відповідь аудиторії може бути автоматичною;

— часового інтервалу між впливами й відповідною реакцією: із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакції зменшується внаслідок підвищення критичності й розумової активності об'єкта (пояснюється включенням змісту отриманої інформації в систему знань особи й усвідомленням його).

Джерела загроз інформаційно-психологічній безпеці людини в міжособистісній комунікації під час здійснення на неї маніпулятивного впливу доцільно структурувати на три основні групи.

Перша група включає загрози, пов’язані з можливостями маніпулятора впливати на сам процес міжособистісної комунікації. Тобто, відповідно до своєї мети змінювати його хід, організацію, процедуру, інформаційний зміст, використовуючи для цього певні прийоми.

Друга група об'єднує загрози, пов’язані з можливостями використання маніпулятором зовнішніх для адресата чинників, і поділяється на такі підгрупи:

— умови зовнішнього соціального середовища (наприклад, можливість використання інших осіб для здійснення впливу; соціальних зв’язків, що склалися з адресатом і його оточенням тощо);

— особистий потенціал маніпулятора (скажімо, такі його статусні переваги, як рольова позиція, посада, вік, матеріальне становище, кваліфікація, освіта, здібності, знання, комунікативні навички, уміння й т. ін.);

— умови зовнішнього фізичного середовища (вибір місця та часу проведення міжособистісної комунікації, створення відповідної обстановки тощо).

Третя група включає загрози, пов’язані з можливостями використання маніпулятором внутрішніх, психологічних, індивідуально-особистісних характеристик адресата (зокрема його стану).

Застосовуючи відповідні прийоми впливу на різні психічні структури особистості адресата, маніпулятор досягає своєї мети. На відміну від міжособистісного, маніпулювання на політичному рівні знеособлене й передбачає вплив на широкі маси. Воля меншості (а то й окремої особи) в завуальованій формі нав’язується більшості. Маніпулювання свідомістю є системою ІПВ із метою упровадження у свідомість певного світогляду, ціннісних установок, уявлень про мораль, моральність, нормативність тих чи інших форм поведінки.

Для маніпулювання використовуються такі методи, як перекручування, приховування та спосіб подання інформації.

Перекручування інформації варіює від відвертої брехні до часткових деформацій (підтасовування фактів або зміщення в семантичному полі поняття).

Приховування інформації найповніше проявляється як замовчуванняприховування визначених тем. Набагато частіше використовується метод часткового висвітлення, чи диференційованого подання матеріалу.

Спосіб подання інформації нерідко відіграє вирішальну роль у тому, щоб зміст, який передається, був сприйнятий так, як необхідно його відправнику. Наприклад, велика кількість інформації в «сирому» чи несистематизованому вигляді дає змогу заповнити ефір потоками незначних відомостей, що ще більше ускладнює й без того безнадійні пошуки індивідом їхньої суті. Так само інформація, подана невеликими порціями, не дає можливості ефективно скористатися нею. В обох випадках заздалегідь знімається питання дорікання в приховуванні тих чи інших відомостей.

Найближчий до маніпулятивного впливу прийом особливого компонування тем, який начебто наводить одержувача інформації на цілком однозначні висновки. Важливу роль відіграє момент подання інформації.

Приховування маніпулятивного впливу. В літературі не розкрито рефлексної відмінності між приховуванням факту маніпулятивного впливу, з одного боку, та намірів маніпулятора — з іншого. Проте варто розуміти, що найбільш ретельно приховуються саме наміри.

Засоби примушення. Тут ідеться про силу владних політичних структур чи засобів масової інформації, а також про ступінь примушення до силового тиску, його невідворотність, способи прихованого чи явного примушення, передумови силового тиску.

Люди здавна усвідомили необхідність впливати на психіку воїнів під час збройних зіткнень. Найбільш рання з відомих форм впливу на противника це не використання бойових засобів, а залякування своєю бойовою могутністю з метою підриву його психологічного стану. Біблійна легендарозповідає про Гедеона, який для перемоги над більш численним ворожим військом удавався до різних хитрощів. Одного разу він із трьомастами воїнами підійшов до табору противника і за допомогою труб, глечиків, світильників та криків так залякав вороже військо, що воно розгубилося, запанікувало і свої ж солдати почали нападати один на одного.

Китайський полководець Сунь-Цзи в кінці VI — початку V століття до н. е. вважав, що найкраща перемога — це перемога без бою. І в древньокитайській військовій історії найбільшу повагу мали ті полководці, які саме так перемагали противника.

В історії китайського військового мистецтва такі прийоми застосовувалися не раз і в міжусобних війнах, і під час повстань, як, наприклад, у кінці Суйської епохи правління Ян-Ді (605−616), коли одне з повстань набуло небезпечного розміру. Відправлений проти повстанців полководець спробував діяти методами жорстокого придушення, але це спричинило ще більший спалах протесту. Тоді Ян-Ді доручив цю операцію іншому своєму полководцеві - Лі Юаню, майбутньому засновникові Танської династії.