Можливості та кордони застосування соціальної інженерії

Можливості та кордони застосування соціальної інженерії

План Вступ

1. Становлення та статус соціальної інженерії

2. Основні підходи до проблем соціальної інженерії

3. Функції соціальної інженерії

4. Межі застосування соціальної інженерії

Висновки Список використаної літератури Вступ Соціальна інженерія як сфера науково-практичної діяльності останнього часу набуває все більш широкого поширення. Інтерес до соціоінженерной проблематики зумовлений, насамперед, необхідністю наукового забезпечення та осмислення радикальних змін, які мають місце в суспільстві. Якщо узагальнити розвиток соціології то випливає: протосоціологія займалася фіксацією соціального; соціологія ХІХ ст. спостерігала і пояснювала процеси, що відбуваються; прикладна соціологія використовувала ці спостереження, а соціальна інженерія, крім методичного забезпечення дослідницької діяльності, служить для створення засобів безпосереднього забезпечення управлінської практики.

Соціальна інженерія — широке за змістом поняття, вперше уведене в науковий ужиток Карлом Поппером. У сучасних умовах набуло подвійного значення. З одного боку, воно означає сукупність систематизованих і упорядкованих методів, засобів, способів трансформації суспільних наук, передусім соціологічних знань, у соціальні програми, проекти, конструкції чи конструктивні ідеї, з другого — специфічну галузь соціології, що досліджує методологічні і теоретичні засади соціального винахідництва, створення (конструювання) нових або удосконалення існуючих соціальних реальностей. У першому випадку соціальна інженерія виступає як практично-прикладна діяльність, що ґрунтується на наукових знаннях і є, таким чином, соціоінженерною діяльністю, у другому — як наука про цю діяльність, особливості й тенденції її функціонування і розвитку. [10]

Соціальна інженерія є важливою частиною соціологічного знання. Існує багато підходів до виділення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології — від найпростішого (розподіл соціології на дві частини — фундаментальну і прикладну) до найскладнішого (виділення семи рівнів соціології). Але більшість учених дотримуються думки про трирівневу структуру соціологічного знання: теоретичну соціологію, емпіричні дослідження і соціоінженерію. Соціальна інженерія відзначається своїм самостійним рівнем, має свій особливий предмет, категорії, комплекс термінів і виробляє особливий підхід до вивчення суспільних процесів і явищ, що, в свою чергу, зумовлює особливості вироблення і застосування конкретної методики.

Соціальна інженерія — це наукова та практична діяльність з використання знань, які отримані фундаментальною наукою та прикладних досліджень для розвитку соціальних систем.

Для вивчення можливостей та меж застосування соціальної інженерії необхідно визначити її статус, предметне поле, а також виявити, наскільки і якою мірою можлива цілеспрямована зміна соціальних систем та інститутів.

Мета контрольної роботи — дослідити можливості та кордони застосування соціальної інженерії. Цієї мети можна досягнути за рахунок вирішення наступних питань:

1) розглянути становлення та статус соціальної інженерії;

2) проаналізувати основні підходи до проблем соціальної інженерії;

3) з`ясувати функції соціальної інженерії;

4) визначити межі застосування соціальної інженерії.

1. Становлення та статус соціальної інженерії

Одним з перших, хто звернув увагу на трансформацію соціол. теорій, знання законів соціоінженерної розробки, був американський соціолог Л. Ф. Уорд (1841 — 1913), який багато в чому сприйняв соціократичні погляди О. Конта. В суто прикладному контексті соціоінженерні положення Л. Уорда були розвинуті у подальшому Ф.-Г. Гіддінгсом у його емпіричній соціології, а теоретико-методологичні їх аспекті — К. Поппером, котрий протиставив детерміністському принципові історизму принцип «соціальної інженерії», яку він тлумачив неораціоналістично. Засуджуючи «історицистську раціональність» як спробу надати людській діяльності характеру динамічної закономірності, що, на його думку, призводить лише до утопізму, К. Поппер послідовно обстоював позиції «поміркованої, послідовної або поетапної інженерії». Така позиція передусім передбачала цілеспрямоване втручання людини в будь-які соціальні процеси переважно шляхом повсякденних «малих справ», що означало варіативний і плинний характер соціоінженерних заходів, близьких за своєю сутністю до «методу спроб і помилок». Аналогічних позицій дотримувався відомий вчений Ф. А. Хайєк, згідно з поглядами якого порядок у людському суспільстві досягається за допомогою раціоналізованої спонтанності, а не шляхом свідомої реалізації запроектованих накреслень і програм, у яких він убачав «згубну самовпевненість». Найбільш ефективним механізмом досягнення спонтанного порядку і, отже, раціональності Ф. Хайєк вважав ринок, а його раціоналізованими (суб'єктивними) чинниками — традиції, звичаї, елементарні норми моралі і права. 10]

Розвиваючись переважно в двох напрямах — технократичному, в якому людина як об'єкт перетворень виступає суто речовим або функціональним компонентом виробничого процесу, і в гуманістичному, коли в центрі уваги стають різнобічні потреби особистості, соціальна інженерія в XX ст. набула великого значення, проймаючи усі сфери людського життя — економіку, політику, виховання, управління, засоби масової інформації — на всіх рівнях: від мікросоціуму до макросоціуму. Сьогодні діапазон соціоінженерної діяльності досить широкий. Основними її функціями є: цілеутворювальна (коли створення нової реальності водночас породжує нові потреби і, отже, нові цілі), конструктивно-прогнозна (як засіб застереження, запобігання небажаних явищ, можливих за певних ситуацій), консультативна (консалтингова), експертна, контрольна, проектно-конструкторська. Соціальна інженерія покликана вирішувати такі соціальні завдання, як:

1) стабілізація певного соціального стану (порядку) шляхом розробки методів та засобів протидії деструктивним процесам або адаптації до певних змін;

2) удосконалення, оптимізація чи максимізація соціального порядку, що сформувався;

3) злам старих та створення нових соціальних реальностей відповідно до потреб суспільства чи окремих його верств (груп, класів). 10]

Соціоінженерний напрям зародився і отримав найбільш широкий розвиток в США. У післявоєнний період мотиви соціальної інженерії стали широко застосовуватися в авіаційної та оборонної промисловості Америки, а також в прикладних наукових областях: індустріальної соціології, військової соціології, дослідженнях пропаганди і комунікацій, групової динаміки. У 70 -ті роки соціальна інженерія оформляється як навчальна дисципліна, яка розвивається на стику прикладної соціології та теорії управління. В даний час частина фахівців з соціальної інженерії працює в сфері приватного бізнесу. При університетах і коледжах США функціонують численні курси підготовки з соціальної інженерії.

На становлення соціальної інженерії певний вплив зробили психологія та прикладна антропологія, яка має справу з описом змін у сфері людських відносин і розробкою принципів організаційної культури. На території колишнього СРСР соціальна інженерія також розроблялася, проте довгий час вона перебувала в тіні ідеологічних стереотипів. У середині 80-х років ХХ ст. на кафедрах соціології та психології з’явилися курси з соціальної інженерії. Термін «соціальна інженерія» вперше був використований в 20-ті роки XX століття (С. і Б. Вебб, Р. Паунд). Роско Паунд вживав його в значенні поступових, приватних соціальних перетворень. Такого роду соціальну інженерію — поступову, поетапну — поклав в кінці 30-х років в основу своєї концепції відкритого суспільства відомий англійський теоретик Карл Поппер. 1]

2. Основні підходи до проблем соціальної інженерії

Поняття соціальної інженерії в найзагальнішому смислі означає планування та здійснення заходів, спрямованих на здійснення певних змін у суспільстві. Щодо проблеми соціальної інженерії існують три основні підходи, що їх можна визначити як пасивізм (або антиінтервенціонізм), почастинна соціальна інженерія та холістична соціальна інженерія. [8]

Пасивізм виходить із заперечення всякої соціальної інженерії. На думку його прихильників, суспільство є надто складною системою, яка не може «уміститися в людській голові», а тому всякі спроби втручання в її функціонування ведуть лише до її розладу та погіршення існуючого стану речей. Як вказує Карл Поппер, така позиція «є неприйнятною навіть на суто логічній підставі, оскільки її прихильники мусили б удатися до політичного втручання, аби відвернути будь-яке втручання». 5; 83] Справді, політика «тотального антиінтервенціонізму» неможлива, бо тотальний антиінтервенціонізм може означати тільки відсутність будь-якої політики та соціальної дії взагалі.

Оскільки соціальна система не є системою, що може функціонувати незалежно від людей, а є системою яка функціонує виключно через взаємодію людей, то кожна соціальна дія вже є втручанням, навіть якщо діяч переслідує суто приватні цілі. Тим більше є втручанням будь-які дії людини в громадській (політичній) якості. Дії політика чи громадського діяча завжди спрямовані на сприяння одним суспільним процесам, які він вважає корисними, і протидію іншим, які він вважає шкідливими. Це однаково стосується як політиків, для яких ця «корисність» асоціюється зі збереженням та зміцненням існуючої соціальної системи, так і політиків, для яких вона асоціюється з реформуванням цієї системи. В будь-якому разі йдеться не про пасивне сприйняття геть-усіх соціальних реалій, а про вибіркову дію — сприятливу щодо одних в несприятливу щодо інших реалій. Консерватор ніколи не намагається зберегти існуючий статус-кво в абсолютно усіх нюансах (наприклад, атаки реформаторів та революціонерів проти цього статус-кво є також його частиною), — навпаки, він намагається зміцнити систему, знешкодити ті процеси, які, на його думку, становлять для неї загрозу або перешкоджають оптимальному її функціонуванню, максимально привести дійсність у відповідність до своїх уявлень про цей оптимальний стан системи. Але і реформатор, якщо його метою є не руйнування системи «до основи» та заміна її іншою системою, і не лобістські цілі (отримання вигоди однією групою за рахунок інших та суспільства в цілому), а вдосконалення, що, на його думку, підуть на користь суспільству, також переслідує мету оптимізації системи відповідно до своїх уявлень. Отже, пасивізм є практично неможливим, і реальна альтернатива існує лише між підходом, орієнтованим на часткові, поступові зміни (звичайно серед його прихильників можливі значні розбіжності в поглядах на допустимі масштаби та темпи почастинних змін в тому або іншому випадку), та підходом, орієнтованим на докорінні зміни, на зміну соціальної системи «в цілому». Це і є почастинний та холістичний підходи. Карл Поппер був переконаним прихильником першого та противником другого. Які аргументи на користь своєї позиції висувають прихильники цих підходів? Прихильники почастинної соціальної інженерії стверджують: наші знання про соціальну систему, ті зв’язки та закони, завдяки яким вона функціонує, є дуже неповними та недосконалими, щоб на них надто покладатися. Є велика ймовірність, що наслідки наших дій будуть іншими, ніж ті, на які ми сподівалися. Якщо ми будемо здійснювати часткові, поступові зміни, то шкода від ймовірних помилок не буде великою й непоправною. Ми зможемо її виправляти, набувати досвіду, вдосконалювати наші соціальні теорії і поступово покращувати соціальні реалії. Але вчитися можна лише на дрібних помилках. Намагаючись здійснити масштабні всеохопні зміни, ми сильно ризикуємо отримати масштабні непередбачені негативні наслідки, катастрофічні для суспільства. І ми не зможемо виявити та виправити помилки в теоріях, на які спирався проект, оскільки, по-перше, автори проекту та ті, хто приймав рішення про його реалізацію, будуть робити все можливе, щоб не визнати його помилковість і перекласти відповідальність за наслідки його провалу на когось іншого, по-друге, оскільки проект був надто складним, багатобічним, то навіть за доброї волі майже неможливо виявити, де саме в теоріях та їх застосуванні були допущені помилки. [8]

Прихильники холістичної чи утопічної соціальної інженерії, натомість, намагаються довести безплідність почастинної інженерії. Суспільство є єдиним цілим, системою, в якій усе пов’язане. Будь-які часткові зміни обов’язково викличуть зміни в інших елементах системи, наслідком чого будуть непередбачені наслідки, які можуть звести нанівець плани «інженера». Суспільство, будучи цілісною системою, буде «відторгати» всякі часткові зміни, як такі, що «не вписуються» в цю систему. Ваша спроба провести реформи викличе спротив у суспільних сил, зацікавлених у збереженні системи, і буде заблокована. Щоб змінити в суспільстві щось суттєве, треба докорінно змінити усю суспільну систему, замінити наявну цілісну суспільну систему на нову цілісну суспільну систему. Відповідно, змінюється і завдання суспільних наук. Почастинній соціальній інженерії відповідають суспільні науки, що намагаються відкрити «часткові» суспільні закони, що встановлюють зв’язок між окремими параметрами соціальної ситуації і дають можливість передбачити лише окремі наслідки соціальних дій певного виду. Для холістичної інженерії потрібна наука про закони «руху суспільства в цілому», і, відповідно, про методи управління «суспільством як цілим». Ця наука повинна виробити проект досконалого суспільства та визначити заходи, необхідні для його побудови та функціонування. [8]

Холістична інженерія є породженням хибного раціоналізму. Її прихильники не усвідомлюють, що дійсність (зокрема, соціальна) безмежно складніша й багатша, ніж наші найкращі теорії; що ми не можемо створити раю на землі, а можемо лише поступово покращувати стан речей; що багатоманітність людських потреб та інтересів, нахилів та здібностей, цінностей та сентиментів, ідей, поглядів та переконань не може знайти простору в рамках будь-якої кабінетної схеми «раціонального» та «ідеального» суспільства; що «ідеальні» та «раціональні» плани зіштовхнуться з реальними людьми з їх недосконалостями та ірраціональностями; що ідеали авторів проекту є лише їх ідеалами, а в інших людей є інші ідеали, часто несумісні з ідеалами «інженерів». Для здійснення холістичних планів перебудови суспільства необхідно придушити людську спонтанність, сформувати «нову людину» шляхом тотального ідеологічного зомбування та винищення тих, хто чинить спротив чи просто не піддається ідеологічній обробці.[8]

3. Функції соціальної інженерії

Дуже багато авторів вказує на те, що соціальна інженерія має управлінський статус, але це помилкове поняття. Соціологія управління не є специфічним видом соціології управління, у них різні функції і шляхи вирішення поставлених завдань. У функції соціальної інженерії входить:

1. Визначення функціональних можливостей системи;

2. Оптимізація організаційних зв’язків;

3. Визначення варіантів оптимізації системи;

4. Супровід та координація системи;

5. Визначення ступеня оптимальності системи.

У свою чергу, до функцій соціології управління відносяться:

1. Планування, проектування соціальних процесів;

2. Організація соціальних взаємодій;

3. Координація зусиль;

4. Контроль дотримання (виконання) вимог.

Якщо порівнювати функції соціальної інженерії та соціології управління, то стає очевидним, що соціальна інженерія націлена на вирішення соціальних проблем, але шлях вирішення відрізняється від соціології управління. Соціальна інженерія виступає, як спосіб з'єднання науки і перетворюючої практики, вона виражає бажані результати у вигляді гіпотез, припущень, а не чітких планів .

Таким чином, соціальна інженерія орієнтована на створення або зміну соціальних систем, використовуючи соціальні технології.

соціальний інженерія адаптація науковий

4. Межі застосування соціальної інженерії

Перша і основна проблема, яку визнають як прихильники, так і противники соціальної інженерії, полягає в наступному: наскільки і якою мірою можливо цілеспрямована зміна соціальних систем та інститутів?

Одна з перших спроб вирішення проблеми належить К. Попперу. Він розглядає її в контексті критики утопічної, широкомасштабної інженерії та її методологічних основ. К. Поппер піддає критиці проект широкомасштабних соціальних перетворень, практичні наслідки яких неможливо передбачити. Він підкреслює, що для широкомасштабної соціальної інженерії немає достатніх знань і досвіду. Не існує також соціологічної теорії, здатної обґрунтувати такого роду зміни і перетворення. [6; 93]

У своїх роботах К. Поппер вказує, що соціальна інженерія в її раціонально-конструктивній формі можлива лише як метод поступових реформ і перетворень соціальних систем, інститутів, організацій. Отже, соціальна інженерія в розумінні К. Поппера можлива як метод «часткових», «поступових» і «поетапних» змін соціальних систем. Однак потрібно звернути увагу на те, що К. Поппер не зводить соціальну інженерію до соціології «малих справ», до перетворення конкретних ситуацій, зміни стану справ в окремих фірмах і організаціях. Для нього соціальна інженерія — це цілеспрямована зміна соціальних інститутів, заснована на знанні законів історичного розвитку і передбаченні можливих результатів перетворень. У К. Поппера, як і у інших соціологів, ставлення до соціальної інженерії визначається методологічною позицією. Його позиція — антисцієнтистська і антипозитивистська. В основі попперовской методології не тільки визнання емпіричного характеру соціологічної науки, але й наполягання на теоретичній її природі. [4; 238]

Окремі положення попперовскої концепції соціальної інженерії були піддані критиці Ф. А. фон Хайеком. Головною помилкою конструктивістів, в тому числі прихильників соціальної інженерії, він вважає прагнення не допустити або призупинити будь-якими способами хаотичний розвиток суспільних інститутів. [6; 94]

Поппер намагається примирити протилежні позиції. Зміни соціальних систем та інститутів, стверджує він, можливі лише як часткові зміни в тій мірі, в якій вони враховують об'єктивну логіку розвитку. Він приєднується до критики Хайеком ідеї централізованого планування й тотального контролю, висловлюючи припущення, що його розуміння «утопічної» або «широкомасштабної» інженерії відповідає «колективістському» або «централізованому» плануванню Хайєка. [6; 95]

Крім того, противники соціальної інженерії часто звинувачують її представників у прихильності політиці правлячих класів. Так Ч. Р. Міллс вказує на те, що соціальні інженери допомагають «оволодіти суспільством» правлячому класу. Міллс вказує на те, що людина постає лише носієм інституційно заданих ролей і запропонованих норм. У суспільстві, де встановлено панування промислової, політичної та військово-бюрократичної еліти, люди позбавлені можливості контролювати свої дії. Вони перетворюються на об'єкт маніпуляції. Міллс пов’язує дії соціальних інженерів з інтересами пануючої бюрократичної еліти. Для нього соціальна інженерія є науковим виправданням маніпуляції людською поведінкою. [6; 97]

Таким чином, можна зробити висновок, що можливості застосування соціальної інженерії обмежені такими чинниками, як:

1. Теоретичне забезпечення потребує суттєвого доопрацювання.

2. Низький ступінь вивченості змінюваних систем.

3. Незнання технології виробництва — соціальних технологій.

4. Низька готовність населення до соціальних інновацій.

5. Стабільність систем.

Але головне обмеження, насамперед, полягає в теоретичному плані і в тому, що багато вчених розглядають соціальну інженерію, як специфічний вид соціології управління. Крім того, існує уявлення про маніпуляторську природу соціальної інженерії, що пов’язано також з відносно вузьким розумінням останньої.

Соціальна інженерія знаходиться на службі суспільства та його конкретних інститутів і організацій. З розширенням практичної сфери застосування соціоінженерної діяльності все більше посилюється її соціологічна орієнтація.

У рамках соціоінженерної діяльності можна виділити умовно чотири напрямки: соціоінженерне дослідження (інженерний аналіз соціальних систем), проектно-конструкторська, організаційно-технологічна та консультативноуправлінська діяльність. Слід зазначити, що деякі автори розглядають соціоінженерну діяльність в більш вузькому сенсі, обмежуючи її рамки діяльністю практичного соціолога, який працює в організації. Тим самим її зміст значно звужується. З неї фактично виключають такі види діяльності, як інженерні дослідження, проектноконструкторські розробки та управлінське консультування. [7; 126] Соціальна інженерія в функціональному сенсі являє собою різнопланову діяльність, спрямовану на збереження і відтворення цілісності соціальних систем, виходячи зі знання внутрішньої логіки їх розвитку. Кожна зі сторін соціоінженерной діяльності орієнтована на забезпечення цієї цілісності системи в якому-небудь з її проявів.

Перспективи соціальної інженерії пов’язані з вирішенням ряду проблем. Одна з них — необхідність більшої технологічності соціологічних досліджень, і як передумова — взаємодія соціологів і управлінців, менеджерів.

Але ні в якому разі не варто забувати про те, що справжня наукова соціальна інженерія неможлива без реалізації гуманістичного потенціалу, без вивчення соціального об'єкта. Соціальна інженерія необхідна, як метод поетапних змін соціальних систем.

Висновки Соціальна інженерія — це наукова та практична діяльність з використання знань фундаментальної науки та прикладних досліджень для розвитку соціальних систем. У функції соціальної інженерії входить:

1. Визначення функціональних можливостей системи;

2. Оптимізація організаційних зв’язків;

3. Визначення варіантів оптимізації системи;

4. Супровід та координація системи;

5. Визначення ступеня оптимальності системи.

Соціальна інженерія не є специфічним видом соціології управління, у них різні функції і шляхи вирішення поставлених завдань. Соціальна інженерія виступає, як спосіб з'єднання науки і перетворюючої практики, вона виражає бажані результати у вигляді гіпотез, припущень, а не чітких планів.

У рамках соціоінженерной діяльності можна виділити умовно чотири напрямки: соціоінженерне дослідження (інженерний аналіз соціальних систем), проектно-конструкторська, організаційно-технологічна та консультативно-управлінська діяльність.

Можливості застосування соціальної інженерії обмежені такими чинниками, як:

1. Теоретичне забезпечення потребує суттєвого доопрацювання.

2. Низький ступінь вивченості змінюваних систем.

3. Незнання технології виробництва — соціальних технологій.

4. Низька готовність населення до соціальних інновацій.

5. Стабільність систем.

Перша і основна проблема соціальної інженерії полягає в наступному: наскільки і якою мірою можлива цілеспрямована зміна соціальних систем та інститутів. Але головне обмеження, насамперед, полягає в теоретичному плані і в тому, що багато вчених розглядають соціальну інженерію, як специфічний вид соціології управління. Соціальна інженерія необхідна і можлива, як метод поетапних змін соціальних систем. Справжня наукова соціальна інженерія немислима без реалізації гуманістичного потенціалу, без вивчення соціального об'єкта. Крім того, існує уявлення про маніпуляторську природу соціальної інженерії, що пов’язано також з відносно вузьким розумінням останньої, але не слід забувати, що маніпуляція і соціальна інженерія — речі не сумісні.

Список використаної літератури

1. Луков В. A. Социальное проектирование: Учеб. пособие.— М.: Флинта, 2003.

2. Мельниченко А. А. Проблема співвідношення соціальної інженерії та соціального управління: філософська рефлексія. / Мельниченко А. А. // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка, — 2008 — № 1.

3. Пестова Г. А. Социология управления: учебное пособие. —Академия Естествознания — 2011 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rae.ru/monographs/100

4. Попова И. М. Социология.

Введение

в специальность. Учебник для студентов высших учебных заведений. — Киев: Тандем., 1997 — 287 с.

5. Поппер К. Злиденність історицизму. — К.: Абрис, 1994. — 192 с.

6. Резник Ю. М. Социальная инжинерия как профессия / Резник Ю. М. // Известия Томского политехнического университета — 2011; № 6 — с. 124 — 130.

7. Резник Ю. М. Социальная инженерия: предметная область и границы применения / Резник Ю. М. // Социологические исследования — 1994 — № 2 — с. 87- 96.

8. Сепетий Д. Відкрите суспільство: етика та раціональність / Д. П. Сепетий; Передмова П. Ф. Вознюк. — Київ: Смолоскип, 2007. — 359 с.

9. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія та методологія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: навч. посіб. / Є.В. Сірий. — К.: Атіка, 2009. — 492 с

10. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://subject.com.ua/sociology/dict/176.html