Економічна ефективність господарських заходів в енергетиці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки, організації та управління підприємствами

КУРС ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ЕНЕРГЕТИКИ»

для студентів IV курсу спеціальності 6.50 601

«Теплоенергетика»

Укладачі: доц. Поліщук І.Г.

м. Кривий Ріг 2012 р.

Тема 1. Предмет і завдання курсу Дисципліна «Економіка енергетики» розглядає такі питання як: використання основних і оборотних фондів енергетики, визначення собівартості енергетичної продукції і шляхи її зниження, що таке ціна продукції, для чого застосовуються показники прибутку і рентабельності і що вони характеризують, по яких методиках і за допомогою яких інструментів визначається економічна ефективність капітальних вкладень, заходів науково-технічного прогресу, запобігання збитку від забруднення навколишнього середовища.

При вивченні основних фондів будуть розкриті: поняття основних фондів енергетичних підприємств і їхня структура; вартість основних фондів і методи її оцінки; поняття і види зносу основних фондів, а також принципи його відшкодування; шляхи підвищення ефективності використання основних фондів.

Вивчення оборотних коштів дозволить визначити їхнє місце у виробництві продукції, розглянути економічний зміст і призначення оборотних коштів, а також показники використання і джерела утворення оборотних коштів.

Вивчення п’ятого і шостого розділів дозволить з’ясувати такі питання як: що таке собівартість енергетичної продукції, які витрати відносять на собівартість, особливості калькулювання витрат на виробництво енергетичної продукції; як установлюється ціна на продукцію енергетичних підприємств; які джерела утворення прибутку і як вона витрачається; як визначити рентабельність продукції або рентабельність виробництва і під дією яких факторів цей показник може змінюватися.

Збільшення обсягу виробництва продукції неможливо без інвестицій. Поняття інвестицій, їхній склад, структура і джерела розглядаються в наступному розділі, в якому також приведені сучасні методи оцінки ефективності інвестицій.

Будь-який захід науково-технічного прогресу повинний бути ефективним, інакше змісту в цьому заході немає. Це очевидно. Але як визначити цю ефективність, як з’ясувати доцільність упровадження саме цього, а не якого-небудь іншого заходу? Відповісти на це питання дозволить визначення економічної ефективності інноваційних процесів.

Не секрет, що енергетика є одним з «забруднювачів» навколишнього середовища. Здійснення того або іншого природоохоронного заходу також вимагає визначення ефективності - зіставлення ефекту з витратами, які необхідно понести для його реалізації. Облік таких екологічних факторів розглянутий при вивченні методики визначення ефективності природоохоронних заходів, розглянутої у восьмому розділі.

Завдання курсу «Економіка енергетики» полягає в одержанні знань принципових основ підвищення ефективності і якості енергетичної продукції, оскільки, тільки опанувавши відповідними економічними знаннями і методами економічних розрахунків і аналізу, можна вибирати більш прогресивні й економічні технологічні процеси й агрегати, вирішувати проблеми енергозбереження, обґрунтовувати ефективні принципові схеми устаткування й оптимальні способи його експлуатації.

Енергетика є однією з базових комплексних галузей народного господарства. У її склад входять електричні станції: теплові, атомні, гідравлічні; районні і пікові котельні, електричні і теплові мережі, лінії електропередач і т.п.

Всі електричні станції, що використовують органічне тепло, працюють у єдності з підприємствами, що добувають, перероблюють і транспортирують це паливо. Для теплових електростанцій (ТЕС), що працюють на вугіллі - це вугільні шахти, розрізи, збагачувальні фабрики; для газових ТЕС — це підприємства по видобутку і транспортуванню газу, газопроводи і сховища з відповідним господарством; для ТЕС, що працюють на мазуті - нафтопереробні заводи, нафтосховища, нафтопроводи і т.д.

Ці підприємства по видобутку, переробці, збагаченню і транспортуванню палива, є сполученими для енергетики, і утворять її зовнішній паливний цикл як вихідну складову частину єдиного ланцюга перетворення природних енергетичних ресурсів у теплову й електричну енергію. Зміна в одній ланці цього ланцюга може вплинути і на інші. Тому вивчення кожної ланки енергетичного господарства повинне проводитися не ізольовано, а з урахуванням впливу розглянутих технічних вирішень на всі елементи енергетичного ланцюга.

Дослідження взаємозв'язків між енергетикою і технологією виробничих процесів дозволяє виявити можливості удосконалювання цих виробничих процесів з метою зниження витрати енергетичних ресурсів у промисловості.

Енергетичне господарство промисловості включає:

власне енергетичні установки (ТЕС, котельні, компресорні і кисневі станції, системи водоі теплопостачання й ін.);

енергетичні частини технологічних установок (рекуператори, казани-утилізатори й ін.);

енергетичні частини комбінованих енерготехнологічних установок, що роблять технологічну й енергетичну продукцію.

Характерною рисою енергогосподарства промисловості є наявність у ньому різноманітних установок, використання не тільки первинних, але і побічних (вторинних) енергоресурсів.

Різноманіття і відмінності виробників і споживачів енергетичної продукції, а також складність взаємозв'язків між ланками паливно-енергетичного комплексу вимагають розробки єдиних паливно-енергетичних балансів. Паливно-енергетичний баланс — це баланс виробництва і споживання усіх видів палива й енергії, що передбачає забезпечення споживачів не тільки по галузях промисловості, але і по економічних районах з обліком найбільш ефективного використання енергетичних ресурсів. При розробці балансу всі види палива й енергії виражаються в одних одиницях — тоннах умовного палива (т.у.п.). Енергія атомних і гідроелектростанцій враховується при цьому по середній питомій витраті палива на одиницю електроенергії (1 квт ч), відпущеної із шин теплових електростанцій у відповідний рік.

У складі єдиного паливно-енергетичного балансу розробляються також наступні енергетичні баланси:

електричної енергії;

тепла (низького і середнього потенціалу);

окремих видів палива (вугілля, нафти, газу).

Особливістю балансу електроенергії і тепла є відсутність в них перехідних залишків (на відміну від матеріальних балансів) і необхідність їхнього складання не тільки за енергії, але і за потужності, що викликано техніко-економічними особливостями енергетики.

В енергетику процес виробництва, передачі, розподілу і споживання енергії є безперервним. Усі необхідні операції по контролю і керуванню процесом виробляються під час роботи агрегату без його зупинки. У силу цього можна виділити наступні техніко-економічні особливості, властивій енергетиці:

1) неможливість складування енергії. У кожен даний момент часу виробництво енергії повинне строго відповідати обсягу її споживання. Для підтримки цієї відповідності, забезпечення безперебійності енергопостачання споживачів в енергетику необхідні резервні виробничі потужності (на відміну від інших галузей, де резервування здійснюється запасами готової продукції). Відповідно до призначення розрізняють резерви потужності: а) ремонтний — призначений для компенсації потужності, виводимої в планові ремонти; б) аварійний — призначений для забезпечення енергопостачання у випадках зниження потужності, викликаного аварійним простоєм устаткування; в) навантажувальний — призначений для компенсації можливих відхилень навантаження від розрахункової величини по випадковим для енергосистеми причинам. Сукупність аварійного і навантажувального резерву часто називають експлуатаційним резервом. Проблема резервування потужності з економічної точки зору полягає в обґрунтуванні оптимальної величини резерву потужності. При його збільшенні знижується збиток у споживача від аварійного недоодержання електроенергії, однак зростають витрати на створення і зміст цієї потужності у виробника енергії;

2) динамічність процесів виробництва енергії, що полягає не тільки у великій швидкості їхнього протікання, але й у постійній зміні навантаження в часі. Це пояснюєтся змінами в режимі споживання енергії на підприємствах, транспорті, у сільському господарстві, у побуті під впливом різних факторів: змінності, технологічних особливостей, кліматичних умов, сезонності і т.д. Зміни навантаження споживачів бувають регулярними (стійкими) і нерегулярними (у силу випадкових для енергетики причин). Тому в плануванні й економічному аналізі енергетичного виробництва велику роль відіграютьграють графіки навантаження, що показують зміною споживання енергії в часі. У залежності від часу розрізняють графіки добові (зимові і літні) і річні. Конфігурація графіків навантаження залежить від складу споживачів, їхніх виробничих режимів, природних факторів і ін. Добовий електричний графік навантаження приведений на рис. 1.1.

На графіку видно, що навантаження безупинно змінюється, досягаючи максимальної Pм і мінімальної Рm величини. Площа графіка виражає в масштабі кількість споживаної енергії. Зона, обмежена горизонталями, що проходять через максимальне і середнє Рср значення навантаження, називається піковою частиною добового графіка навантаження. Напівпікова частина обмежена лініями, що проходять через середнє і мінімальне навантаження, інша ж частина графіка називається базовою.

3) зв’язок енергетики промислового підприємства з його виробничою технологією з одного боку, і регіональною енергосистемою з іншого.

Р, тис. квт

Рис. 1.1 Принциповий добовий графік електричного навантаження

4). складність і капіталоємність системи паливно-енергетичного господарства промислового підприємства.

Всі ці техніко-економічні особливості необхідно враховувати при вивченні дисципліни «Економіка енергетики».

Тема 2. Основні фонди енергетичних підприємств

Будь-який процес виробництва припускає наявність двох основних факторів — засобів виробництва і робочої сили. Їх єдність, що виявляється в процесі праці, складає продуктивні сили суспільства. У сукупності засоби праці і предмети праці представляють засоби виробництва. Та частина засобів виробництва, що бере участь в утворенні вартості продукту, має назву виробничих фондів. Засоби виробництва і виробничих фондів якісно відрізняються між собою: засоби виробництва — це речовинні елементи процесу праці; виробничі фонди — це економічна форма засобів виробництва, що характеризує їх участь в утворенні вартості продукції. Елементи виробництва, в яких не втілена людська праця, до виробничих фондів не відносяться. Так, до виробничих фондів не відносяться земельні ресурси, хоча вони і є умовами процесу праці.

Витрати, вкладені в засоби праці (вартість), переносяться на продукт поступово, по міру зносу засобів праці за увесь час їх дії і входять в собівартість продукції як один з елементів витрат виробництва.

Основні виробничі фонди беруть участь у багатьох виробничих циклах, перетерплюючи в кожному з них частковий знос. Відповідно виробничому споживанню основні фонди переносять свою вартість на продукт поступово протягом усього терміну служби. Вартість основних фондів, що переноситься вроздріб на готову продукцію, за допомогою її реалізації перетворюється в грошову форму. З часом, по мірі зносу основних фондів, частина їх вартості, що накопичується в грошовій формі, збільшується при одночасному зменшенні іншої частини вартості, що зберігається основними фондами в їх споживчій формі. До кінця терміну служби основних фондів вся їх вартість перетворюється в грошову форму.

Основні виробничі фонди — це соціально-економічна форма тієї частини засобів виробництва, що у виробничому процесі використовується поступово протягом багатьох виробничих циклів, переносить свою вартість на продукт частинами, надходить в обіг у вартісній формі частинами і відшкодовується в натурі і по вартості через значні періоди часу.

На відміну від основних виробничих фондів основні невиробничі фонди не беруть участь у виробничому процесі і не переносять свою вартість на готову продукцію. До таких фондів відносяться довгостроково існуючі об'єкти невиробничого (житлові будинки, лікарні, дитячі дошкільні установи) і культурно-побутового (палаци культури, їдальні, стадіони) призначення, якщо вони перебувають у віданні підприємства.

Основні виробничі фонди є одним з найважливіших видів ресурсів, від збільшення обсягу і рівня використання яких багато в чому залежить ефективність виробництва. Кількісний ріст, відновлення і якісне удосконалювання виробничого апарата на основі науково-технічного прогресу забезпечує підвищення технічної озброєності і продуктивності праці, поліпшення якості і зниження собівартості продукції. Раціональне використання основних виробничих фондів відноситься до числа найважливіших господарських задач.

Для обліку і планування розширеного відтворення основних фондів виробляється їх класифікація по різних ознаках. У залежності від ролі в процесі відтворення, або по призначенню і формі участі в процесі виробництва основні фонди підрозділяються на фонди промислово-виробничі і невиробничі.

По ознаці приналежності основні фонди враховуються по галузям, підгалузям промисловості, підприємствам і цехам. У залежності від призначення, натурально-речовинних ознак і характеру виконуваних функцій основні фонди підрозділяються на види (групи).

Видова класифікація основних фондів є єдиною для всіх галузей народного господарства і передбачає їх розподіл на наступні групи:

1. Будинки — будівельні об'єкти, призначені для створення умов протікання виробничого процесу, збереження матеріальних цінностей, службові приміщення, що забезпечують необхідні умови для здійснення виробничого процесу. До них відносяться будинки основних і допоміжних цехів, лабораторій, складів, заводоуправлінь, офісів.

2. Споруди — інженерно-будівельні об'єкти для створення умов протікання виробничого процесу і виконання технічних функцій, не зв’язаних зі зміною предметів праці. Сюди включаються: шахти, рудні двори металургійних підприємств, естакади, залізничні колії, автодороги, резервуари, димарі, мости, тунелі, очисні споруди, забори, шляхопроводи.

3. Передатні пристрої - пристрої для передачі електричної, теплової, механічної енергії; рідких, газоподібних і сипучих речовин.

4. Машини й устаткування, у тому числі:

а) силові машини й устаткування;

б) робочі машини й устаткування;

в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування;

г) обчислювальна техніка;

д) інші машини й устаткування.

До силових машин і устаткування (у тому числі автоматичним), що служать для запуску робочих машин і устаткування, відносять генератори, турбіни, двигуни усіх видів, перетворювачі, котельні установки та ін.

До робочих машин і агрегатів відносяться всі види машин, агрегатів і устаткування, призначених для механічного, хімічного і термохімічного впливу на предмети праці і їх переміщення в процесі виробництва. Сюди включають основні технологічні агрегати (наприклад, доменні, мартенівські печі, прокатні стани, агломераційні машини, пилки, ножиці та ін.).

До вимірювальних і регулюючих приладів і пристроїв, лабораторному устаткуванню відносяться прилади і пристрої для вимірів, контролю, регулювання розмірів, маси, тиску, температури, часу, напруги, швидкості й інших параметрів, засобу диспетчеризації і сигналізації, прилади й апаратура лабораторій.

До обчислювальної техніки відносяться цифрові, аналогові, персональні обчислювальні машини і пристрої, а також периферійне устаткування, призначене для збору і передачі інформації.

До інших машин і устаткування відносяться телефонні станції, а також інші види устаткування, що не ввійшли в попередні групи.

5. Транспортні засоби — різні засоби для пересування людей і вантажів: автомобілі, тепловози, електровози, транспортери та ін.

6. Інструмент — всі види ручних і механізованих знарядь і пристосувань для технологічної обробки, що мають термін служби більш одного року.

7. Виробничий інвентар і приналежності - різні предмети для виконання виробничих операцій, збереження матеріалів, створення умов безпеки.

8. Господарський інвентар — канцелярські столи, шафи, множні і копіювальні пристрої, сейфи і т.п.

Крім перерахованих вище також виділяються групи «Робітник і продуктивна худоба», «Багаторічні насадження», «Капітальні витрати по поліпшенню земель», «Інші виробничі фонди».

Основні фонди мають активну і пасивну частини. Активну частину основних фондів складають ті групи, що призначені для безпосереднього впливу на предмети праці, здійснення технологічного процесу і переміщення предметів і продуктів праці в процесі виробництва (машини й устаткування, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приналежності). Пасивна частина включає інші групи основних фондів (будинки, споруди, передатні пристрої та ін.).

Основні фонди енергетичних підприємств мають різноманітну структуру, про що свідчать дані, приведені в таблиці 2.1. Для теплових електростанцій характерна велика питома вага силового устаткування (парогенератори, турбіни, генератори, двигуни), для гідроелектростанцій — велика питома вага споруд, а в цілому для електроенергетики — силового устаткування і передатних пристроїв.

Економічне значення видової структури основних фондів полягає в тому, що при збільшенні частки їх активної частини, насамперед робочих машин і устаткування, зростає виробнича потужність і досягається скорочення пасивної частини на одиницю продукції, що випускається, ріст фондовіддачі й економія капітальних вкладень.

Таблиця 2.1 Структура основних фондів енергетичних підприємств

Тому при проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств необхідно прагнути до збільшення частки активної частини основних фондів. Разом з тим, недостатня площа складів, несуча здатність мостових кранів, пропускна здатність передатних пристроїв, можуть стримувати обсяг виробництва. Тому, прагнучи до підвищення частки активної частини основних фондів, необхідно забезпечити їх оптимальну структуру, при якій досягається необхідна пропорційність активних і пасивних елементів і найбільш висока віддача всієї сукупності основних фондів.

Видова структура основних фондів, у загальному випадку, залежить від таких факторів як:

розмір підприємства, оскільки на більш великих підприємствах вища частка активної частини основних фондів;

технічний рівень виробництва, тому що із збільшенням частки автоматизації і механізації виробництва активна частина основних фондів зростає;

географічне розміщення підприємств, оскільки винос підприємств за кордони населених пунктів або їх розташування в незасвоєних районах приводить до збільшення пасивної частини основних фондів за рахунок необхідності спорудження додаткових комунікацій.

Найбільш характерним параметром є розмір підприємства. Так, зокрема, збільшення розміру енергетичного підприємства, обумовлене збільшенням потужності установок, підвищує питому вагу устаткування, вимірювальних приладів і регулюючих пристроїв. Якщо на тепловій електростанції потужністю 300 МВт, до складу якої входять три блоки по 100 МВт, питома вага устаткування, що представляє активну частину основних фондів, складає близько 45%, то при потужності 1200 МВт (6 блоків по 200 МВт) ледве більш 50%, а при потужності 2400 МВт (8 блоків по 300 МВт) близько 65%.

Підприємства ведуть первинний облік наявності і руху основних фондів. Для контролю і перевірки вірогідності даних бухгалтерського обліку періодично (як правило, один раз на рік) проводиться інвентаризація основних фондів.

Облік і планування основних фондів здійснюється відповідно до їх класифікації в натуральних і вартісних показниках.

Облік і планування в натуральних показниках здійснюється по окремим групам основних фондів. Грошове вираження вартості основних фондів представляє їх оцінку. Облік і планування основних фондів у вартісних показниках необхідні для характеристики обсягу, динаміки і структури основних фондів, їх розширеного відтворення, рівня використання, а також для нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності виробництва та ін.

Оцінка основних фондів виробляється декількома методами, якими враховуються зміни умов відтворення і знос основних фондів протягом тривалих періодів їх функціонування. У залежності від часу оцінки розрізняється оцінка по первісній і відновлювальній вартості, а від ступеня зносу — по повній і залишковій вартості.

Первісна вартість основних фондів представляє їх фактичну вартість в момент придбання або запровадження в дію. Вона включає вартість придбаного устаткування, витрати на його доставку і монтаж, вартість будівельних робіт по цінам, тарифам і розцінкам, що діяли в період створення основних фондів. По первісній вартості основні фонди зараховуються на баланс підприємства.

Перевагою даного виду оцінки є його простота, оскільки основні фонди враховуються по первісній вартості без яких-небудь її перерахунків. Недоліком методу є те, що з часом змінюються вартість будівельних матеріалів, металу, енергії, продуктивність праці й умови виробництва, у зв’язку з чим змінюються ціни на устаткування і розцінки на будівельно-монтажні роботи. У результаті об'єкти основних фондів, аналогічні введеним раніше, здобувають іншу первісну оцінку.

Спільний облік основних фондів, введених у різний час, приводить до змішаної їх оцінки, непорівнянності вартості аналогічних агрегатів, перекручуванню показників обсягу, динаміки, структури, використання основних фондів, непорівнянності виробничої потужності і вартості об'єктів, розходженням амортизаційних відрахувань. З метою усунення зазначених недоліків і приведення вартості основних фондів до сучасних умов відтворення періодично виробляється переоцінка основних фондів по відновній вартості. Переоцінка звичайно вироблялася 1 раз у 10 — 12 років.

Відновна вартість основних фондів представляє вартість їх відтворення в сучасних умовах. Вона характеризує вартість раніше створених основних фондів за умови введення їх в експлуатацію в період, коли виробляється переоцінка. Відновлювальна вартість охоплює ті ж обсяги і види засобів праці, що і первісна вартість, але оцінені за сучасними цінами, тарифами, розцінками.

де — первісна вартість основних фондів;

і - індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

В даний час роль переоцінки виконує індексація основних фондів. Індексація проводиться в строки, встановлювані урядом, і здійснюється за методикою, що розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів.

У бухгалтерському обліку і звітності основні фонди відбивають по їх балансовій вартості, що являє собою повну вартість усіх наявних (що числяться на балансі підприємства) основних фондів. Після проведення індексації вартість основних фондів визначається по новій балансовій вартості, отриманої з використанням коефіцієнта індексації. Виходячи з цієї балансової вартості розраховуються показники фондовіддачі, рентабельності виробництва, а також амортизаційні відрахування.

Однак, індексація основних фондів приводить до збільшення цін на вироблену продукцію. Оскільки індексація передбачає збільшення балансової вартості основних фондів, то автоматично, внаслідок збільшення амортизаційних відрахувань, збільшуються і витрати на виробництво.

На відміну від повної (первісної або відновлювальної) вартості залишкова вартість основних фондів характеризує їх реальну вартість, ще не перенесену на готову продукцію. Вона являє собою первісну або відновлювальну вартість за винятком зносу. Величина залишкової вартості основних фондів залежить від щорічних амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Після років експлуатації основних фондів їх залишкова вартість може бути виражена формулою де — повна вартість основних фондів;

— амортизаційні відрахування за рік.

— фактичний строк експлуатації основних фондів, років.

Обсяг основних фондів підприємств не залишається незмінним.

Підприємства вводять у дію або реконструюють об'єкти, здобувають машини, устаткування й інші елементи основних фондів.

В той же час цілком зношені основні фонди, що втратили працездатність і не підлягають відновленню, або морально застарілі машини й устаткування підлягають ліквідації і списанню з балансу підприємства. Вартість матеріальних цінностей, отриманих при ліквідації основних фондів, представляє їх ліквідаційну вартість.

На її величину збитки від ліквідації основних фондів менше суми залишкової вартості і витрат по ліквідації.

Основні фонди можуть вибути і з інших причин (продаж або передача іншим підприємствам, руйнуванню в результаті аварій).

Наявність і рух основних фондів характеризується показниками балансової вартості на початок і кінець періоду. Величина визначається з урахуванням введення і виведення (вибуття) основних фондів Величина введення основних фондів може бути визначена виходячи з обсягу капітальних вкладень у даному періоді й обсягу незавершеного будівництва на початок і на кінець періоду

У силу цього приріст основних фондів може бути обчислений як різниця між їх вартістю на початок і на кінець року

З урахуванням руху основних фондів обчислюється їх середньорічна вартість, розрахунок якої ведеться по формулі середньої хронологічної

де — вартість основних фондів на початок кожного місяця року і на початок січня наступного року.

Середньорічна вартість основних фондів також може бути визначена по спрощеній формулі

де — число місяців роботи введеного устаткування;

— число місяців не роботи виведеного устаткування.

У процесі виробництва основні фонди зношуються, тобто поступово втрачають свою вартість і переносять її на вироблену продукцію. Основні фонди піддаються фізичному і моральному зносу.

Фізичний знос основних фондів виражається в втраті ними своєї споживчої вартості, тобто корисних властивостей і якостей, завдяки яким основні фонди виконують свої функції в процесі виробництва. В міру матеріального зносу (втрати споживчої вартості) основних фондів зменшується їх вартість.

Розрізняють фізичний знос першого роду, що зв’язаний з інтенсивністю експлуатації устаткування, і фізичний знос другого роду, обумовлений впливом природних сил.

На ступінь фізичного зносу впливають наступні фактори:

якість виготовлення устаткування;

інтенсивність експлуатації фондів;

характер і умови технічного процесу;

кваліфікація обслуговуючого персоналу і якість елементів основних фондів, що обслуговуються.

Ступінь фізичного зносу основних фондів характеризується коефіцієнтом зносу

де і - фактичний і нормативний термін служби основних фондів.

У розрахунку по цій формулі величини зносу приймається пропорційними терміну служби об'єкта. У дійсності основні фонди зношуються нерівномірно. У силу цього більш точно фізичний знос можна визначити шляхом обстеження технічного стану і визначення ступеня зносу окремих деталей або вузлів. З урахуванням вартості елементів об'єкта визначається середньозважений коефіцієнт його зносу Оперуючи данними про знос і вартість об'єктів, можна розрахувати фізичний знос основних фондів. Коефіцієнт фізичного зносу основних фондів може бути обчислений виходячи з залишкової і повної вартості або суми амортизаційних відрахувань за фактичний термін служби Чим більше фізичний знос основних фондів, тим менше коефіцієнт придатності основних фондів (Г), величина якого обчислюється по формулі

Моральний знос основних фондів виражається в зменшенні їх вартості під впливом науково-технічного прогресу в галузях, що створюють основні фонди (машинобудування, будівництво та ін.). При моральному зносі діючі об'єкти фондів знецінюються незалежно від ступеня фізичного зносу, а швидкість морального зносу залежить від темпів науково-технічного прогресу в промисловості. Чим менше терміни створення і вище виробничо-експлуатаційні й економічні показники нових машин, тим більше моральний знос діючої техніки. Поняття морального зносу еквівалентно поняттю техніко-економічного старіння (зносу), що також іноді зустрічається в спеціальній літературі.

Відшкодування основних фондів в натуральній формі і по вартості здійснюється через тривалі періоди часу шляхом проведення ремонтів і(або) повної заміни (реновації), що необхідно для забезпечення безперервності процесу суспільного виробництва. Відшкодування в натуральній формі часткового фізичного зносу здійснюється за допомогою ремонтів, морального зносу — шляхом модернізації під час ремонтів, а також реконструкції і технічного переозброєння.

Ремонт — це сукупність робіт і операцій по відшкодуванню часткового зносу і відновленню основних фондів, підтримці їх в працездатному стані шляхом заміни зношених і ушкоджених конструктивних елементів, оглядів, чищення, змащення.

По економічному змісту ремонти підрозділяються на поточні, капітальні і відбудовні.

Поточний ремонт основних фондів складається в систематичному проведенні профілактичних і ремонтних робіт з усунення щодо невеликих ушкоджень і заміні зношених деталей, оглядові, чищенню, змащенню механізмів без тривалих перерв у процесі виробництва. Метою поточного ремонту є відшкодування часткового і запобігання прогресуючого фізичного зносу основних фондів, підтримка їх в працездатному стані до чергового капітального ремонту.

Капітальний ремонт основних фондів представляє проведення через тривалі періоди часу великих робіт з відновлення зношених і ушкоджених конструктивних елементів основних фондів, частковій заміні їх більш сучасними, демонтажеві, оглядові, чищенню, змащенню, монтажеві і регулюванню всіх механізмів. Капітальний ремонт вимагає більш тривалої зупинки агрегатів і перерв у процесі роботи. Метою капітального ремонту є відшкодування в натуральній формі часткового фізичного і морального зносу основних фондів, відновлення їх первісної і досягнення більш високої споживчої вартості, підвищення експлуатаційних характеристик машин, устаткування й інших засобів праці.

Відновний ремонт основних фондів представляє їх відновлення після руйнування або значних ушкоджень у результаті стихійних лих, воєнних дій або тривалої бездіяльності. При проведенні відбудовного ремонту досягається відновлення або зростання первісної споживчої вартості основних фондів. Відбудовний ремонт проводиться за рахунок державного резервного або страхового фонду і фінансується за планами капітального будівництва.

З метою заміни окремих вузлів агрегатів або машин на більш сучасні проводиться їх модернізація. Під модернізацією діючих машин і устаткування мається на увазі удосконалювання конструкції, зміцнення або заміна вузлів і деталей, застосування пристосувань для механізації й автоматизації виробничих процесів з метою підвищення технічного, соціального або екологічного рівня виробництва. Модернізацію варто розглядати як складову частину технічного переозброєння підприємств.

Відшкодування в натуральній формі повного фізичного і морального зносу проводиться шляхом заміни застарілих основних фондів. Таке відшкодування нерозривне пов’язано з відшкодуванням вартості основних фондів, перенесеної на готову продукцію. Джерелом відшкодування вартості основних фондів є амортизаційні відрахування, що накопичуються.

Як відзначалося вище, основні фонди в міру виробничого споживання поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію і відшкодовуються в натуральній формі і по вартості через значні періоди часу за рахунок амортизаційних відрахувань.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних фондів по мірі їх зносу, на вироблену продукцію з метою акумуляції коштів для відшкодування зношених основних фондів.

Сутність амортизації як економічної категорії складається в єдності процесів перенесення і відшкодування вартості основних фондів. У процесі амортизації накопичуються грошові кошти, необхідні для відшкодування зносу основних фондів шляхом проведення капітальних ремонтів і повної заміни основних фондів, що вибувають.

Амортизаційні відрахування — це грошове вираження частини вартості основних фондів, переносимої на готову продукцію при їх експлуатації і зносі. Вони виражають споживання основних фондів у процесі виробництва і як елемент витрат упредметненої праці на виробництві продукції включаються в її собівартість.

При реалізації продукції амортизаційні відрахування відшкодовуються споживачами продукції в складі ціни. Вироблені щорічно амортизаційні відрахування накопичуються для відшкодування часткового зносу основних фондів шляхом капітальних ремонтів і модернізації і для повного відновлення основних фондів. Сума амортизаційних відрахувань, накопичена до кінця встановленого терміну служби основних фондів, повинна бути достатньої для повного їх відновлення.

Річна сума амортизаційних відрахувань, грн. при нормативному терміну служби основних фондів може бути визначена по формулі

де — балансова вартість основних фондів даного виду;

— витрати на капітальні ремонти протягом всього терміну експлуатації основних фондів;

— витрати на демонтаж елементів основних фондів;

— ліквідаційна вартість елементів основних фондів (вартість металобрухту й інших придатних для використання матеріалів за винятком витрат по ліквідації основних фондів).

У практиці планування фінансово-господарської діяльності підприємства амортизаційні відрахування визначаються виходячи з величини балансової вартості основних фондів по нормах амортизації.

Норма амортизації - це встановлений у законодавчому порядку розмір річних амортизаційних відрахувань по конкретному виду (групі) основних фондів, виражений, як правило, у відсотках до їхньої балансової вартості.

Основним показником, що визначає величину норм амортизації на повне відновлення основних фондів, є нормативний термін служби окремих об'єктів основних фондів.

Нормативний термін служби об'єктів основних фондів — це тривалість їх експлуатації в роках, установлений з обліком фізичного і морального зносу в умовах планованого рівня використання і відновлення устаткування й інших засобів праці.

Нормативний термін служби основних фондів характеризує їх амортизаційний період, тобто економічно обґрунтований термін відшкодування вартості основних фондів. У наш час кожне підприємство має право самостійно визначати термін служби устаткування.

Згідно нового Податкового Кодексу України (2010р.) амортизації підлягають:

Ш витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

Ш витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

Ш витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

Ш витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

Ш капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень Кодексу;

Ш сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

Ш вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газоі теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

Ш утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

Ш ліквідацію основних засобів;

Ш придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами — платниками податку;

Ш витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

Ш витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

Ш витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

Ш витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;

Ш вартість гудвілу;

Ш витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації наведено у таблиці 2.2.

Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об'єктів, що входить до складу окремої групи.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в Кодексі і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

рентабельність енергетичний собівартість продукція

Таблиця 2.2 Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

Ш очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

Ш фізичний та моральний знос, що передбачається;

Ш правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у Кодексу, протягом таких строків (табл.2.3).

Таблиця 2.3 Строки дії права користування основними фондами

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в Кодексі.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

При розрахунку норм амортизації основних фондів відповідно прийнятій умові їхнього рівномірного зносу визначається середньорічна сума амортизаційних відрахувань по видах основних фондів

Норма амортизації на повне відновлення розраховується відношенням середньорічної суми амортизаційних відрахувань до балансової вартості основних фондів і виражається у відсотках Нарахування амортизації на підприємствах проводиться виходячи з балансової вартості основних фондів і встановлених Законом норм амортизації. Місячна сума амортизаційних відрахувань визначається розподілом річної суми на 12. З 1 липня 1997 р. В Україні законодавчо прийнята нова амортизаційна політика, яка закріплена Національними стандартами бухгалтерського обліку 2001р. Законом передбачені такі методи амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий, податковий.

Амортизаційні відрахування проводяться по всіх видах основних фондів незалежно від того, чи функціонують вони у виробничому процесі, знаходяться в резерві, ремонті, або простоюють. Амортизація не нараховується по об'єктах, переведеним на консервацію, по незакінченим і не зданим в експлуатацію об'єктам капітального будівництва, по іншим предметам, що не відносяться до основних фондів. Амортизаційні відрахування проводяться протягом фактичного терміну служби основних фондів. Якщо цей термін менше нормативного, то має місце недоамортизація основних фондів, якщо більше — переамортизація.

Амортизаційні відрахування, як елемент витрат на виробництво продукції, включаються в її собівартість і ціну і після реалізації відшкодовуються споживачем продукції і накопичуються в амортизаційному фонді. Засоби амортизаційного фонду, призначені на повне відновлення основних засобів, що вибувають, використовуються для фінансування, капітальних вкладень на зведення нових, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих об'єктів.

Ефективність суспільного виробництва залежить від залучення у виробничий процес і раціональне використання всіх ресурсів, у тому числі ресурсів основних виробничих фондів. Для аналізу і виявлення резервів підвищення ефективності основних фондів служить система показників, а економічний зміст показників визначається роллю, що приділяється засобам праці у виробничому процесі. Ця роль складається в технічному озброєнні праці, що знаходить узагальнене вираження в показнику фондоозброєність праці, обчислювальної відношенням середньорічної балансової вартості основних фондів до середньосписочної чисельності робітників :

При ресурсно-економному типі науково-технічного прогресу розміри основних фондів на одиницю замінної живої праці зменшуються, темпи росту продуктивності випереджають темпи росту фондоозброєності праці, і зростає величина корисного результату виробництва на одиницю основних фондів (фондовіддача). Величина фондовіддачі може бути виражена так де — обсяг продукції підприємства за рік у вартісному вираженні.

У масштабі підприємства використовуються показники фондовіддачі, обчислювальні на основі отриманої за рік чистої продукції або прибутку.

Рівень фондовіддачі в кожному періоді багато в чому залежить від співвідношення вартості і продуктивності об'єктів, введених протягом аналізованого періоду. Тому при плануванні й аналізі розраховується прирістна фондовіддача, що характеризує віддачу ресурсів основних фондів, що втягуються додатково, у виробництво.

Прирістна фондовіддача розраховується виходячи із середньорічної вартості основних фондів у базисному і звітному періоді і річному корисному результаті в базисному і звітному періоді

Замість показників фондовіддачі можуть бути розраховані зворотні їм показники фондоємності, що показують, скільки основних фондів приходиться на одиницю корисного результату виробництва Показники фондоємності по економічному змісту аналогічні показникам фондовіддачі, а по способу вираження — показнику питомих капітальних витрат.

Поряд з оцінкою ефективності всієї сукупності основних фондів потрібно характеризувати використання тих або інших видів і елементів основних фондів. Для цієї мети застосовуються натуральні показники, серед яких найбільш узагальнюючий і значним є коефіцієнт використання виробничої потужності, що характеризує сумарне інтегральне використання всієї системи машин і устаткування по аналізованому структурному підрозділі промисловості (підприємству). Інтегральне використання машин і устаткування залежить від їх завантаження в часі (екстенсивне використання) і в кожну одиницю часу (інтенсивне використання).

Для визначення показників екстенсивного завантаження машин і устаткування в якості вихідних приймається кількість і фонд часу роботи устаткування. Існує календарний, режимний, максимально-можливий і фактичний фонд часу.

Календарний фонд часу — це число годин у рік (24 365 = 8760).

Режимний фонд часу — залежить від числа неробочих днів у році (вихідних, святкових) і числа змін роботи в добу з урахуванням скороченої тривалості зміни в передсвяткові дні. При безперервному режимі роботи устаткування без вихідних днів режимний фонд часу збігається з календарним.

Максимальний-можливий фонд часу менше режимного на час капітальних і планово-попереджувальних ремонтів і поточних простоїв устаткування.