Основні питання методики вивчення граматики у школі

Реферат на тему:

Основні питання методики вивчення граматики у школі

План.

1. Місце граматики в шкільному курсі мови.

2. Напрямки методики вивчення граматики.

3. Основні принципи роботи.

4. Методи і прийоми опрацювання граматики у школі.

1. Місце граматики в шкільному курсі мови Граматика посідає центральне місце в шкільному курсі мови, її вивчення допомагає учням засвоїти граматичну будову мови (словозміну, словосполучення і речення), на яку в свою чергу спираються практичні мовні уміння й навички.

Граматична система мови тісно пов’язана з орфографією, пунктуацією і стилістикою, вона служить основою для розвитку усного і писемного зв’язного мовлення учнів.

Усвідомлення граматичних понять, встановлення зв’язків між ними, єдність одиничного і загального, конкретного й абстрактного не тільки формують логічне мислення учнів, а й виховують їхній матеріалістичний світогляд.

Шкільна граматика являє собою систему, в якій представлені всі основні ланки граматичної будови нашої мови. Базується граматична система на здатності слів змінюватися і сполучатися в речення за певними законами, що склалися в певній мові і є для неї специфічними і невід'ємними.

Граматична система передбачає відповідну послідовність у розташуванні і вивченні матеріалу. Послідовність ця зумовлена логікою науки і певними дидактичними вимогами. У шкільну граматичну систему входять морфологія і синтаксис — дві рівнозначні, рівноправні і тісно пов’язані між собою частини.

2. Основні напрямки у методиці вивчення граматики У методиці вивчення граматики, починаючи з середини XIX ст., визначилися такі основні напрями: логіко-граматичний, психологічний, елементарно-практичний, формально-граматичний, семантико-граматичний і структурно-семантичний.

Основоположником логіко-граматичного напряму був Ф. І. Буслаєв. Свою працю «О преподавании отечественного языка» (1844) він протиставив схематизму й догматизму у вивченні мови, зосередивши всю увагу на розвитку духовних здібностей учня, його мислення, його особи.

Процес вивчення граматики Ф.І. Буслаєв поділяв на два ступені - нижчий і вищий. Роботу над граматикою в молодших класах він пропонував організовувати практично: «Найпершим у вивченні рідної мови є те, щоб учень практичним шляхом дізнався про всі форми мови, але щоб вони постали перед ним не самі по собі, а в постійних органічних зв’язках з думкою ними вираженою, так, щоб учневі разом з формою невпинно давався безособовими називаються речення з таким присудком, при якому немає і бути не може підмета.

Методика роботи над формуванням граматичних понять. Основним у цій роботі є усвідомлення учнями суті граматичних понять, виділення і розрізнення їхніх основних ознак. Це досягається за допомогою таких прийомів, як розчленування, конкретизація й узагальнення. Найчастіше шлях пізнання пролягає від аналізу фактів до узагальнення.

Наприклад, поняття про словосполучення розчленовуємо і вивчення розпочинаємо із з’ясування його смислового значення. З цією метою насамперед порівнюємо слово і словосполучення (будинок — новий будинок, дерев’яний будинок, будинок з балконом). Це дозволяє зробити висновок про те, що словосполучення точніше окреслює предмет, виділяє його серед інших подібних. Далі важливо з’ясувати значення різних словосполучень: таких, що характеризуються лексичним значенням залежного слова (писати твір, писати листи, писати протокол), і таких, що при наявності одного головного розрізняються своїм синтаксичним значенням (писати твір, писати в класі, писати грамотно). У першому випадку, незважаючи на те що названо різні предмети, маємо однакове синтаксичне значення, у другому — різні. В результаті таких спостережень над смисловими відношеннями, що складаються між лексичними значеннями головного і залежного слів, учні усвідомлюють функцію словосполучень — означати предмети, ознаки, дії у їх відношенні до інших предметів, ознак, дій, що в самому словосполученні складаються відповідні смислові відношення (означальні, об'єктні, обставинні).

Після усвідомлення смислової сторони словосполучення триває робота над його граматичною будовою. Проводимо спостереження за тим, що слова у словосполученні нерівноправні: є головне слово, від якого ставиться запитання до іншого, залежного (прапор — який? — червоний), залежне слово підпорядковується головному. Отже, зв’язок між словами у словосполученні підрядний. Це може бути узгодження (праця — яка? — вільна), керування (зустрічати — кого? — героїв), прилягання (працюємо — як?-по-ударному). Важливо навчити учнів правильно ставити запитання (від головного слова до залежного), правильно усвідомлювати смислове значення словосполучення (будинок — чи й? — батькабудинок — який? — з цегли, в обох випадках означальні відношення). Так осмислюється граматична структура словосполучення. Далі йде тренування,_ у процесі якого учні вчаться виділяти словосполучення із речення, аналізувати їхнє смислове значення, граматичну структуру і зв’язки, вчаться конструювати словосполучення відповідної моделі.

У методиці формування відповідного поняття важливо спиратися на всі властиві для нього понятійні ознаки. Так, при формуванні поняття безособових дієслів їхня смислова ознака — це дія, що відбувається без участі особи (предмета), тому вони в основному означають явища природи, різні переживання, відчуття та стан людини. Морфологічними їх ознаками є те, що їм не властива особа, число, час, що виступають вони у формах третьої особи однини теперішнього або простого майбутнього часу дійсного та умовного способів. Синтаксична їх роль — головний член — присудок, але діючої особи при них не буває.

У визначенні підмета (підметом називається головний член речення, що означає предмет, про який щось говориться в реченні, і відповідає на запитання хто? що?) виділяється смислова ознака. Проте її недостатньо для визначення підмета в такому реченні: Байки Л. І. Глібова читали всі. Отже, смислова ознака повинна спиратися на граматичну: підмет, незалежний член речення, є одним із членів граматичної основи речення, може бути виражений усіма частинами мови в номінативному значенні. У процесі формування поняття підмета треба, щоб учні добре усвідомили його граматичні ознаки, інакше це призведе до явища, яке психологи називають міжпонятійною генералізацією, коли ознаки одного поняття учні змішують з ознаками другого. Часом змішуються ознаки підмета й іменника (член речення і частина мови), підмета і прямого додатка, підмета і звертання.

У процесі роботи над засвоєнням понять основна увага звертається на характерні ознаки поняття, на усвідомлення їх сукупності - це мета, до якої вчитель повинен привести своїх учнів.

Вироблення граматичних умінь і навичок. У навчальній програмі з української мови визначено найголовніші вміння й навички, якими повинні володіти учні, вивчаючи шкільний курс граматики. Найкраще цьому сприятиме виконання різних видів навчально-творчих вправ. Розглянемо деякі з них.

Види вправ

Як і при опрацюванні інших розділів, під час вивчення частин мови учні виконують вправи на аналіз мовного матеріалу, видозміну готового тексту і конструювання.

Серед аналітичних вправ найчастіше застосовується морфологічний розбір у різних його видозмінах.

Важливо, щоб морфологічний аналіз здійснювався не механічно, за готовою схемою, а був результатом свідомого врахування граматичних значень слова, виявлення їх у тій чи іншій формі шляхом зіставлення. Дотримана я вказаної у підручниках послідовності граматичного розбору має супроводжуватися розумінням того, що спочатку слід називати постійні граматичні ознаки даного слова, потім — непостійні, властиві окремим формам. Вправи у видозміні мовного матеріалу пов’язуються з утворенням потрібних словоформ (слова, що в дужках, ужитя у вказаній або в зумовленій контекстом формі), добором синонімічних форм (до простих форм ступенів порівняння — складні) — заміною одних словосполучень іншими, синонімічними (напр., в іменниковому словосполученні іменник, що вказує на приналежність, — прикметником: книга сестри — сестрина книга), виявленням і виправленням недоліків у творенні або вживанні морфологічних форм (пасти вівціїхати на фермучитає, сидівши біля вікна), заміною однієї форми іншою (напр., минулого часу — теперішнім, першої особи — третьою), доповненням речень необхідними словоформами (гуртківці часто (виступили, виступали з концертом).

Продуманий добір мовного матеріалу для таких вправ дозволяє підвищувати орфографічну грамотність учнів, збагачувати їх словниковий запас, удосконалювати граматичну структуру мовлення, формувати стилістичні навички.

Серед конструктивних вправ найбільш поширені: введення певного слова у словосполучення або речення, побудова речення за схемою, поширення речень, конструювання синонімічних зворотів, утворення з простих речень складного або зв’язного висловлювання, відтворення деформованих речень.

Іноді практикуються і перекази та твори з граматичним завданням, але це можливо лише за умови, що вживання певних частин мови чи форм слів органічно випливає з теми і змісту тексту (напр., наказового способу діє-146 слова в інструкції до виконання якоїсь роботи, форм ступенів порівняння в описі двох предметів). Інакше створений текст буде неприродним.

Завдання цих вправ — навчити учнів свідомо користуватися у власному мовленні вивченими морфологічними засобами.

Опрацювання синтаксису займає особливе місце в шкільному курсі української мови. Зумовлене це роллю мови як засобу формування і вираження думки, як засобу спілкування між людьмитільки на синтаксичному рівні мовної системи виявляється функціональна значимість одиниць усіх інших рівнів, їх участь у досягненні комунікативних цілей. З цього випливає необхідність якнайтіснішого зв’язку між вивченням синтаксису і опрацюванням матеріалу інших розділів програми.

Лексичне значення багатозначних слів, слів, ужитих у переносному значенні, омонімів виявляється лише у контексті словосполучення чи речення. Лише у реченні або й зв’язному висловлюванні розкриваються функції синонімів та антонімів, зміст і функції фразеологізмів. Спираючись на відомості з синтаксису, можна зрозуміти суть таких способів творення слів, як перехід з однієї частини мови в іншу, основоскладання та злиття, утворення нового слова внаслідок зміни значення наявної У мові лексики. Опора на синтаксис необхідна для розрізнення оморформ однієї чи різних частин мови, перехідних і неперехідних дієслів, безособових дієслів, усвіжах словосполучення, а також порядком слів у реченні, відповідною інтонацією.

Отже, граматичне запитання в різних ситуаціях виконує неоднакову роль: то воно допомагає краще усвідомити характер словозміни, то виступає як практичний засіб розпізнавання й визначення відповідних граматичних форм.

Алгоритмізація у процесі вивчення граматики посідає важливе місце як засіб програмування розумових операцій, виконання яких приводить до правильного розв’язання певного завдання. У вивченні граматики використовуються в основному алгоритми розпізнавання граматичних форм, частин мови, членів речення тощо.

Для прикладу візьмімо алгоритм розпізнавання відмінка іменника: 1. Визначити, з яким словом у реченні пов’язаний іменник. 2. Перевірити, яке запитання можна поставити. 3. Виділити закінчення. 4. Встановити, чи є прийменникякого смислового значення надає він даному іменникові.

Лише враховуючи всю суму ознак, можна правильно визначити відмінок іменника.

Алгоритм визначення певної граматичної категорії може бути представлений і в формі схеми.

Для того щоб визначити неозначену форму дієслова, треба:

1. З’ясувати характер дії.

І.

Називає Дію Висновок: так.

2. Поставити запитання робити? зробити?

Висновок:

3. Змінна чи незмінна форма Не змінюється за особами, числами, часом.

І.

Висновок: так.

4. Перевірити закінчення Закінчується нати (-ть) Висновок: З метою розрізнення граматичних форм і понять можна використовувати й елементи програмування. Наприклад: 1. Яким із зазначених способів найдоцільніше визначити відмінок у виділених словах: Подарував синові книжкуБуття визначає свідомістьМир на землі - це щастяКомбайном швидко хліб зібрали (за зв’язком з основним словом і запитанням, за закінченням, за наявністю прийменника, за значенням відмінка).

2. Яку з характеристик понятійних ознак підмета використовуємо для розрізнення його в таких реченнях: Туристи зупинилися в лісіДо школи Катю проводжає бабусяПрибій штурмував берег моря (смислова ознака: про кого говориться в реченніграматична: підмет — незалежний член реченнясмислова і граматична ознаки: встановлення зв’язку між головними членами речення).

Література:

1. Іваницька Н. Л. Вивчення членів речення у 4−8 класах.- Київ: Рад. шк., 1982.

2. Мельничайко В. Я. Робота з граматичними синонімами на уроках української мови.- Київ: Рад. шк., 1975.

3. Мельничайко В. Я. Творчі роботи на уроках української мови.- Київ: Рад. шк., 1984.

4. Плиско К. М. Викладання синтаксису української мови.- Київ: Рад. шк., 1978.

5. Озерская В. П. Изучение синтаксиса на основе взаимосвязи с морфологией.- М.: Просвещение, 1982.