Організація технічного обслуговування автомобіля ГАЗ-3307

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО Кафедра транспортні технології.

РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ.

«ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ».

Тема роботи: Організація технічного обслуговування автомобіля ГАЗ — 3307.

Кременчук КДУ 2010.

Зміст.

Вступ.

1. Основні чинники, що визначають організацію технічного обслуговування автомобілів.

1.1 Економічно-географічна характеристика міста (району).

1.2 Режим роботи виробничих підрозділів підприємства.

1.3 Загальне проектне рішення.

1.4 Вибір і корегування нормативів для проектування АТП.

2. Розрахунок виробничої програми РОВ підприємства.

2.1 Розрахунок виробничої програми РОВ за кількістю технічних діянь.

2.2 Розрахунок виробничої програми РОВ у одиницях праці.

2.3 Розрахунок виробничої програми допоміжних робіт.

2.4 Розрахунок програми виробничих підрозділів РОВ.

3. Розрахунок чисельності виконавців робіт.

3.1 Визначення чисельності ремонтно-обслуговуючого персоналу.

3.2 Організація праці у виробничих підрозділах.

4. Організація технологічного процесу технічного обслуговування і поточного ремонту автомобіля.

4.1 Обґрунтування і вибір методу технічного обслуговування автомобілів.

4.2 Визначення необхідної кількості робочих постів для технічного обслуговування і поточного ремонту автомобілів.

4.3 Обґрунтування і вибір методу поточного ремонту автомобілів.

4.4 Обґрунтування організаційних форм побудови технологічного процесу обслуговування і поточного ремонту автомобілів.

4.5 Визначення площ виробничих приміщень підприємств.

5. Організація зберігання автомобілів.

6. Організація зберігання технічного майна.

7. Організація заправлення автомобілів.

8. Планування робіт з технічного обслуговування і ремонту автомобілів.

9. Техніко — економічне оцінювання прийнятих рішень.

10. Спеціальне завдання Висновок Список використаної літератури.

Вступ.

Транспорт є частиною економічної діяльності яка пов’язана з збільшенням ступеня задоволення потреб людей при зміні географічного положення товарів чи людей.

Транспорт буває:

1) автомобільний;

2) залізничний;

3) водний;

4) повітряний;

5) трубопровідний;

Основне призначення транспорту — своєчасне, якісне і повне задоволення потреб народного господарства і населення у перевезеннях. Автомобільний транспорт є найбільш мобільним і універсальним засобом комунікації і посідає важливе місце в транспортному комплексі України, він розвивається якісно та кількісно стрімкими темпами. У даний час щорічний приріст світового парку автомобілів складає 10−12 млн. одиниць, а його чисельність — більше 400 млн. одиниць, на його частку припадає понад 80% усіх вантажних і близько 80% пасажирських перевезень, приблизно 70% трудових ресурсів, понад 60% палив нафтового походження, значна частина капітальних вкладень і основних виробничих фондів, понад 65% усіх транспортних витрат.

У процесі експлуатації автомобіля його функціональні властивості поступово погіршуються внаслідок спрацьовування, корозії, пошкодження деталей, утомленості матеріалу, з якого їх виготовлено, й т. ін. В автомобілі виникають різні несправності (дефекти), що знижують ефективність його експлуатації. Для запобігання появі дефектів і своєчасного усунення їх автомобіль піддають технічному обслуговуванню та ремонту.

Технічне обслуговування (ТО) — це комплекс операцій (операція) для підтримання автомобіля в працездатному чи справному стані під час використання його за призначенням, стоянки, зберігання або транспортування. ТО як профілактичний захід здійснюється примусово в плановому порядку через точно встановлені періоди використання автомобіля.

За періодичністю, переліком і трудомісткістю виконуваних робіт розрізняють такі види ТО автомобілів:

* щоденне;

* перше;

* друге;

* сезонне.

Щоденне технічне обслуговування (ЩТО) передбачає: * контроль стану автомобіля; * підтримання належного зовнішнього вигляду; * заправлення паливом, мастильним матеріалом та охолодною рідиною. Для автомобілів зі спеціальними кузовами в ЩТО входить санітарне оброблення кузова. ЩТО виконують після закінчення роботи автомобіля або перед виїздом його на лінію. В разі зміни водіїв на лінії автомобіль оглядають і перевіряють його технічний стан.

Перше (ТО-1) та друге (ТО-2) технічні обслуговування передбачають такі роботи: * контрольно-діагностичні, * кріпильні, * регулювальні, * мастильні, * інші, спрямовані на запобігання та виявлення несправностей автомобіля, зниження інтенсивності спрацьовування його деталей, економію палива, мастильних матеріалів, зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу, забезпечення безвідмовної роботи автомобіля в межах установлених пробігів.

Таким чином, у процесі технічної підготовки автотранспортних засобів до транспортного процесу забезпечується їхня надійність і передумови подальшої ефективної експлуатації.

1. Основні чинники, що визначають організацію технічного обслуговування автомобілів.

Вихідні дані:

1) Місто обслуговування — м. Бровари;

2) Марка рухомого складу — ГАЗ — 3307;

3) Кількість автомобілів (А_u) — 100 шт.;

4) Середньодобовий пробіг (l_cc) — 230 км;

5) Спецзавдання — зона Д-2.

1.1 Економічно-географічна характеристика міста (району).

Бровари — місто обласного підпорядкування, центр однойменного району. Розташоване на автомагістралі Київ — Санкт-Петербург — Москва, за 20 км від Києва. Через місто проходить залізниця. Площа міста 34 тис. кв. км., що становить 3,2% від загальної території області, водні ресурси — 12 га, населення складає 87,4 тис. чоловік. Орган місцевого самоврядування — Броварська міська рада.

Основою господарського комплексу міста Бровари є промисловість.

В Броварах знаходяться такі підприємства, як: філія «Меркс-Трейд», ВАТ «Броварський завод будівельних конструкцій», ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла», ДП «Основа-Бровари», Казенний завод порошкової металургії .

Найбільша частка виробленої продукції припадає на підприємства металургії та оброблення металу (32,8%) та на підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (24,8%).

Стратегія розвитку сфери торгівлі полягає у зростанні обсягу роздрібного товарообороту підприємств торгівлі, в першу чергу, вітчизняного виробництва, формуванні та стабілізації споживчого ринку. У місті працює 200 магазинів, з них: 111 магазинів переважно продовольчого профілю та 89 — непродовольчого. Мережа закладів ресторанного господарства складає 96 об'єктів, в тому числі: 6 ресторанів та 64 кафе. В місті працює 2 супермаркети та сучасний торгово-розважальний комплекс.

В місті працює 4 ринки, постійно діючі, відкриті за конструкцією, змішаного профілю за товарною спеціалізацією.

Географія в місті Бровари полягає в наступному: клімат помірно-континентальний з теплим літом і помірно холодною зимою. Водоносний комплекс міста характеризується декількома водоносними горизонтами і сприятливий для водопостачання міста. Усі водоносні горизонти надійно захищені від радіоактивного забруднення. На північно-західній околиці міста, у лісовому масиві Броварського лісництва Дарницького лісопаркового господарства, розвідані мінеральні води типу «Миргородська», «Куяльник».

Клімат помірно континентальний, м’який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня ?6°, липня +19,5°. Тривалість вегетаційного періоду 198—204 дні. Сума активних температур поступово збільшується з Півночі на Південь від 2480 до 2700°. За рік на території області випадає 500—600 мм опадів, головним чином влітку Рельєф міста переважно рівнинний, є лише кілька пагорбів.

Переважаюча категорія доріг — це дороги з асфальтним покриттям, сфера діяльності рухомого складу «Броварський завод будівельних конструкцій».

Вихідні дані:

1) тип підприємства — Броварський завод будівельних конструкцій;

2) місце розташування — м. Бровари;

3) облікова кількість автомобілів — А_обл = 100 од.;

4) модель автомобіля — ГАЗ 3307;

5) пробіг автомобіля з початку експлуатації у частках від нормативного до cписання — 0,25;

6) середньодобовий пробіг — L_доб = тис.км.;

7) зона, цех, дільниця, відділення — Д-2;

Автомобілі здійснюють підвезення сировини для виготовлення будівельних конструкцій, а також доставлення готової продукції за місцем призначення.

1.2 Режим роботи виробничих підрозділів підприємства.

Режим роботи рухомого складу встановлюємо виходячи з призначення автомобілів та місця розміщення підприємства, враховуючи законодавство та фактичне використання рухомого складу загального користування.

Режим зон ТО і ПР визначається:

— режимом роботи рухомого складу на лінії;

— оснащенням матеріально-технічної бази (виробничих можливостей) підприємства;

Якщо автомобілі працюють на лінії вдень (1,5—2 зміни), то зона ТО має працювати в 1,5—2 зміни, починаючи з моменту повернення рухомого складу в парк. ТО-1 організовують на підприємстві у між змінний час, у 1—1,5—2 вечірні зміни, залежно від пропускної здатності зони ТО-1. Проведення ТО-1 потребує затрат часу в середньому не менш як 2—3 год. У зоні ТО-2 і ПР звичайно організовують роботу в 2—3 зміни, причому в денну, а іноді й у вечірню зміни виконуються роботи, передбачені ТО-2. ПР виконують у денну, вечірню та нічну зміни.

У нічний час виконують роботи з ПР автомобілів тільки малої трудомісткості — заміну несправних деталей, механізмів, систем і агрегатів з метою підготовки рухомого складу до своєчасного виходу на лінію.

Допоміжні відділення, дільниці, цехи працюють удень і ввечері (у денну і вечірню зміни можуть працювати електротехнічні, карбюраторні, шиномонтажні, мідницькі, бляхарські, зварювальні та інші відділення, а в денну — агрегатні, акумуляторні, вулканізаційні, ковальсько-ресорні, слюсарно-механічні, столярні, арматурно-кузовні, обойні та малярні).

Нормальне функціонування зон ТО і ПР залежить від роботи складів. Тому основою для вибору режиму роботи складів є режим роботи зони ТО і ПР. Наприклад, якщо зони ТО і ПР працюють у 2 зміни (вдень і ввечері), то й склади працюють теж у дві зміни. Для ефективної організації ПР у нічну зміну створюють проміжний склад, який працює в той самий час. Його комплектують удень потрібною кількістю найчастіше змінюваних елементів автомобіля. Відділ головного механіка, відділ постачання, виробничо-технічний відділ працюють у денну зміну.

Таким чином, технічна служба організовує свою роботу в 1—2 денні зміни і тільки деякі її підрозділи — у нічну. Це пояснюється тим, що в нічний час значно знижуються якість технічних дій і продуктивність праці ремонтно-обслуговуючих робітників, виникають додаткові затрати на оплату праці. Режим роботи зон ТО і ПР має бути узгоджений із графіком випуску автомобілів на лінію. У разі багатозмінної роботи автомобілів на лінії з випуском її у різний час доби або за розкладом (автобуси, таксі) доцільно будувати графік випуску і повернення автомобілів з лінії, суміщений із графіком ТО.

Виходячи з вище наведених даних можна скласти такий режим роботи даного АТП:

Таблиця 1. Режим роботи виробничих підрозділів АТП.

1.3 Загальне проектне рішення.

На технічну характеристику автомобіля впливають цілий ряд рішень під час організації технічного обслуговування і поточного ремонту, тому складаємо коротку експлуатаційно-технічну характеристику автомобіля ГАЗ — 3307.

Таблиця 2. Коротка експлуатаційно-технічна характеристика автомобіля ГАЗ — 3307.

Технологічне планування — складний етап планування, що має забезпечувати експлуатаційні зручності, задовольнити технологічні, будівельні та інші потреби.

Прийом рухомого складу. Рухомий склад приймає механік КПП, який є працівником відділу технічного контролю або механіком колони. Черговий механік перевіряє технічний стан автомобіля та направляє його у зону ПМР.

Після ПМР справні автомобілі їдуть на стоянку — зону зберігання, а ті, кому прийшов час слідують на ТО-1, ТО-2, у яких є необхідність у ПР, черговий механік оформлює потрібну документацію та направляє за вказівкою диспетчера на відповідні пости або в зону очікування, якщо пости зайняті.

Щоденне обслуговування. ЩО включає в себе контрольно-оглядові роботи, що виконуються механіком КПП та водієм при випуску та прийомі автомобіля з лінії; заправочні роботи — на заправці КПП чи автозаправці загального користування; прибирально-мийні роботи, що проводяться в спеціалізованій зоні АТП.

Операції ЩО виконуються водієм в передбаченому режимі його роботи 18−20 хвилин. Всі автомобілі що повертаються на АТП перевіряються механіком. Він перевіряє агрегати, системи, механізми які впливають на безпеку руху, зовнішній вигляд, світлову сигналізацію, ходову частину підвіску, гальма, шини. Зранку при випуску перевіряються автомобілі які були в ТО і ТР і ті які не перевірялися вечором.

Планування постановки автомобіля у ТО-1 з Д-1. ТО-1 з Д-1 планує технічний відділ або відділ обробки та аналізу інформації за фактичним пробігом з особистої картки автомобіля. З початком роботи зони ТО-1 водій направляє автомобіль в зону Д-1, де заповнюється діагностична карта, по закінчення виконання робіт бригадир ставить підпис та робить відмітку в плані-звіті. Контролером ВТК проводиться вибіркова перевірка повноти та якості виконання робіт (не менше 30%).

Якщо в процесі виконання робіт ТО-1 з Д-1 виявлені несправності гальмівної системи, рульового управління, переднього моста, ходової частини, ліквідація яких не передбачена технологією ТО-1 та не є супутнім ремонтом, то бригадир виписує ремонтний лист і після Д-1 направляє автомобіль у зону ПР, який повинен бути виконаний у між змінний час.

Планування постановки автомобіля у ТО-2 з Д-1. При ТО-2 з Д-1 передусім складається план-звіт, який за 3 доби до ТО-2 передається механіку КПП, у зону Д-2 та майстру дільниці ТО-2. Водій за 2 доби до ТО-2 доставляє автомобіль у зону Д-2. Якщо несправність вдалося позбутися на дільниці Д-2, то вона записується в ремонтний листок у розділі «Фактично виконані роботи», якщо ні - у розділі «Зовнішні прояви несправностей» з поміткою Д-2. Перелік несправностей, що ліквідовані у Д-2, регламентується. Якщо виявлені об'єми попутних ПР не впливають на безпеку руху и не перевищують 20% ТО-2, автомобіль направляється в експлуатацію та відповідно графіку поступає на ТО-2. Якщо ж об'єм ПР має значну трудомісткість, автомобіль попередньо направляється в зону ПР, а потім в ТО-2, роботи ПР реєструються в ремонтному листку.

ТО і ремонт здійснюють працівники різної кваліфікації і спеціалізації. На профілактичних роботах зайняті діагностики, акумуляторними, прибиральники, мийники, мастильники, заправники, слюсарі-авторемонтники, автоелектрики-карбюраторники, слюсарі з ТО і ПР паливної апаратури дизельних двигунів та ін., ремонт виконують мідники, бляхарі, ковалі, столяри, арматурники, токарі, оббивальники і маляри. Найбільшу групу становлять слюсарі-авторемонтники. Використовують спеціалістів 5 розрядів, кожен — відповідає рівню складності виконуваних операцій, що виражається тарифним коефіцієнтом.

Робота даного АТП ґрунтується на забезпеченні необхідного рівня працездатності парку, підвищення продуктивності праці персоналу, скорочення затрат на підтримання парку в працездатному стані.

1.4 Вибір і корегування нормативів для проектування АТП.

ремонт автомобіль технічне обслуговування Вихідні нормативи, що використовується для технічного розрахунку, передбачають дані про періодичність та трудомісткість ТО і ТР автомобіля. Нормативні значення приймаються згідно з діючим Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, сервісних книжок або заводських інструкцій, ін. нормативних документів.

Вихідні нормативи наведені з метою врахування особистостей АТП:

К₁ — коефіцієнт, що враховує категорію умов експлуатації;

К₂ — коефіцієнт, що враховує модифікацію рухомого складу;

К₃ — коефіцієнт, що враховує природнокліматичну зону;

К₄ — коефіцієнт, що враховує розмір АТП;

К₅ — коефіцієнт, що враховує умови зберігання рухомого складу.

Вихідні нормативи для автомобіля ГАЗ — 3307 наступні:

— періодичність ТО — 1 4 тис. км.

— періодичність ТО — 2 16 тис. км.

— трудомісткість ЩО 0,3 люд.-год.

— трудомісткість ТО — 1 3,6 люд.-год.

— трудомісткість ТО — 2 14,4 люд.-год.

— питома трудомісткість ПР 3,0 люд.-год./тис.км.

Умови експлуатації автомобіля відносяться до ІІ категорії, тому для корегування нормативів періодичності ТО — К₁= 0,9; для питома трудомісткість ПР — К₁= 1,1.

Автомобіль ГАЗ — 3307 базовий бортовий автомобіль, тому для трудомісткості ТО і ПР — К₂= 1,2.

Відповідно до кліматичного району в якому буду працювати автомобіль ГАЗ — 3307 для періодичності ТО — К₃ = 1,0; для питома трудомісткість ПР — К₃ = 1,0.

Для заданого складу парку автомобілів К₄= 1,35.

Підприємство, що розглядається має 100 автомобілів однієї моделі, які мають відкриті умови зберігання, отже коефіцієнт корегування трудомісткості ТО і ПР — К₅= 1,0.

Таблиця 3. Вихідні дані для коригування нормативів.

Визначимо сумарний річний пробіг автомобілів АТП:

; (1).

де — кількість календарних днів у році;

— коефіцієнт випуску парку (=0,5);

— облікова кількість автомобілів у підприємстві;

— середньодобовий пробіг автомобіля, тис.км.

Тобто:

L_р = 365 • 0,5 • 100 • 0,23 = 4197,5 тис.км.

Всі ці розрахунки впливають на виробничий процес даного АТП, тому їхнє врахування забезпечить більш ефективне функціонування підприємства.

2. Розрахунок виробничої програми РОВ підприємства.

Виробничу програму ремонтно-обслуговуючого підприємства слід розраховувати за кількістю всіх видів технічних діянь, в одиницях праці і грошовому виразі.

2.1 Розрахунок виробничої програми РОВ за кількістю технічних діянь.

Використовуючи дані таблиці 3, а також кількість автомобілів, режим роботи виробничих зон з ТО і ремонту автомобілів, категорія умов експлуатації і кліматична зона, у якій працюють автомобілі, режим роботи рухомого складу на лінії - розрахуємо виробничу програму РОВ за кількістю технічних діянь.

L_Р = 4197,5 тис. км; L_ТО-1=3,6 тис. км; L_ТО-2=14,4 тис. км; А_ОБЛ=100 шт.;

L_ДОБ=0, 23 тис. км; дн; дн; дн.

Розраховуємо річну та добову кількість технічних діянь, дані занесемо в таблицю:

Таблиця 4. Розрахунок виробничої програми РОВ за кількістю технічних діянь.

2.2 Розрахунок виробничої програми РОВ у одиницях праці.

Річна програма технічного обслуговування в одиницях праці розраховується використовуючи дані таблиці 3 та 4, за формулою:

Т_то = • t_то люд.-год. (2).

де — річна кількість ТО певного виду;

— скоригована трудомісткість одиниці ТО;

Виробничу програму поточного ремонту автомобіля знаходять виходячи з нормативної питомої трудомісткості ПР на тис. км. пробігу:

Т_пр = L_р • t_пр люд.-год. (3).

— річний пробіг; - скоригована трудомісткість одиниці ПР;

; - річна кількість ЩО; (4).

— скоригована трудомісткість одиниці ЩО;

; (5).

— скоригована трудомісткість одиниці ТО-2; - коефіцієнт трудомісткості додаткових робіт (0,2);

; (6).

де — загальна трудомісткість виробничих робіт ТО і ПР.

Розраховуємо річну програму технічного обслуговування в одиницях праці для нашого автомобіля:

Таблиця 5. Розрахунок виробничої програми в одиницях праці; люд-год.

Т_вр = 5475+3148,2+4197,6+576+18 699,9 = 32 096,7 люд.-год.

2.3 Розрахунок виробничої програми допоміжних робіт.

На кожному АТП виконують ще обсяг допоміжних робіт, які складаються із робіт по самообслуговуванню підприємства та робіт загальновиробничого характеру :

; (7).

— загальна трудомісткість виробничих робіт з ТО і ПР;

b — коефіцієнт допоміжних робіт, який залежить від розміру підприємства (0,3);

Т_доп = 32 096,7•0,3 = 9629,01 люд.-год.;

(8).

Т_АТП = 32 096,7 + 9629,01 = 41 725,71 люд.-год.;

Результати розрахунків розподілу допоміжних робіт за видами наведені в таблицях 6 та 7:

Таблиця 6. Розподіл трудомісткості допоміжних робіт АТП.

2.4 Розрахунок програми виробничих підрозділів РОВ.

Обсяг робіт з ТО і ПР розподіляють за місцем їх виконання, враховуючи технологічні і організаційні ознаки. ТО і ПР виконуються на постах і виробничих дільницях (у відділеннях). До виконання на постах належать роботи, які здійснюються безпосередньо на автомобілі (мийні, діагностичні тощо). Роботи по ремонту та регулюванню агрегатів, вузлів і механізмів, знятих із автобуса, виконують у майстернях. Майстерні складаються з дільниць.

При визначенні обсягу робіт ПР на виробничих дільницях необхідно мати на увазі, що при не великому обсязі (8000…10 000 люд.-год. на рік) роботи з самообслуговування АТП можуть виконуватися безпосередньо виробничими дільницями. У цьому випадку, при розрахуванні річного обсягу робіт відповідних виробничих дільниць, слід урахувати трудомісткість робіт з самообслуговування (див. табл. 7). На великих та середніх АТП (трудомісткість > 10 000 люд.-год.) ці роботи виконуються робітниками самостійного підрозділу — відділу головного механіка (ВГМ), у складі як комплектуються відповідні бригади з самообслуговування та ремонту устаткування, будівель тощо. В такому випадку затрати праці враховуються окремо.

Таблиця 8. Розподіл трудомісткості робіт ТО-1 та ТО-2.

Таблиця 9. Розподіл трудомісткості робіт ПР.

Є необхідність створення відділу головного механіка (ВГМ), бо Т_сам = 32 096,7 люд.-год.>10 000 люд.-год.

3. Розрахунок чисельності виконавців робіт.

3.1 Визначення чисельності ремонтно-обслуговуючого персоналу.

Чисельність виконавців робіт розраховують, вираховуючи виробничу програму і режим роботи функціональних підрозділів підприємства за видами робіт.

Розрізняють:

— технологічно необхідну (явочну) Р_Я — потрібну для виконання добової виробничої програми;

— штатну Р_Ш — потрібну для виконання річної виробничої програми, кількість робітників.

В дільницях (цехах) кількість явочних робітників можна визначити за формулою:

; (9).

де Т_ц — річний обсяг робіт цеху чи дільниці, люд.-год.;

Ф_м — річний фонд часу робочого місця чи технологічно необхідного працюючого (малярні - 1830 год., прибирально-мийні роботи — 2070 год, роботи ТО і ПР — 2070 год, ковальсько-ресорні - 2070 год,).

Штатна чисельність ремонтно-обслуговуючих робітників визначається:

; (10).

де Т_ц — річний обсяг робіт цеху чи дільниці;

Ф_ш — річний фонд часу робітника:

Ф_ш — 1610 год. для малярної дільниці;

Ф_ш — 1820 год. для інших дільниць з шкідливими умовами праці;

Ф_ш — 1840 год. для дільниці з нормальними умовами праці;

Ф_ш — 1860 год. для прибиральників і мийників рухомого складу;

Виконуємо розрахунок робітників виробничих підрозділів даного АТП:

Таблиця 10. Розрахунок чисельності робітників виробничих підрозділів.

При незначному річному обсязі окремих видів робіт можна організувати виробничі дільниці з нормальними умовами праці та виробничі дільниці з шкідливими умовами праці. До нормальних умов праці відносять: діагностування, агрегатна, слюсарно-механічна, електротехнічна, шиномонтажна, жерстяницька, арматурна, оббивна дільниці. До шкідливих умов праці відносять: акумуляторна, ремонт систем живлення, вулканізаційна, ковальсько-ресорна, мідницька, зварювальна, малярна.

Тобто, використовуючи отримані дані, маємо наступну таблицю:

Таблиця 11. Розрахунок чисельності робітників виробничих підрозділів.

3.2 Організація праці у виробничих підрозділах.

За характером роботи і виробничим принципом ремонтно-обслуговуючі робітники об'єднуються в групи, з яких складаються бригади. Організовують спеціалізовані та комплексні бригади.

Спеціалізовані - формуються із робітників різних професій і кваліфікацій, кожен робітник виконує певні операції. Робітники можуть бути спеціалізовані за видами дій (одна — ТО-1, друга — ТО-2, третя — ПР і т.д.) та за окремими агрегатами та механізмами. Продуктивність праці за видами дій спеціалізованих бригад значно вище за комплексні. Їх неважко організаційно створити.

Комплексні - організовуються з робітників-універсалів високої кваліфікації, оскільки їм доводиться виконувати різноманітні та складні роботи. За такої форми організації праці робітники виконують будь-які роботи з ТО і ремонту на універсальних тупикових постах. Праця комплексних бригад малопродуктивна через неможливість широкої механізації робіт та зберігається знеосібка у відповідальності за якість ТО і ПР, розпорошуються матеріальні засоби АТП, що знижує ефективність матеріально-технічної бази та ускладнює оперативне управління виробництвом.

Працю виробничих підрозділів даного АТП організовуємо за рахунок створення на місцях спеціалізованих бригад. Розподілимо робітників даних бригад за змінами, виходячи з їхньої штатної кількості:

Таблиця 12. Розподіл виконавців за змінами, чол.

Такий розподіл забезпечить раціональний та ефективний виробничий процес АТП.

4. Організація технологічного процесу технічного обслуговування і поточного ремонту автомобіля.

4.1 Обґрунтування і вибір методу технічного обслуговування автомобілів.

Розрізняють два методи ТО автомобілів:

— одиничний;

— потоковий.

Під одиничним методом розуміють виконання усіх робіт, пов’язаних з доглядом за автомобілем на одному посту. Цей метод застосовують на невеликих АТП, у польових умовах та ін.

Для одиничного методу ТО автомобілів характерні: широка номенклатура робіт, рідка повторюваність однотипних робіт; відсутність типізованих технологічних процесів, різна послідовність виконання операцій і їх несинхронність; велика трудомісткість і тривалість циклу обслуговування, комплексність операцій; відносно велика частка ручних робіт, низька продуктивність праці, висока кваліфікація виконавців робіт; великі втрати часу на маневрування автомобілів при переїзді з поста на пост.

Потоковий метод перспективніший, він дає змогу реалізувати всі принципи раціональної організації виробництва.

При потоковому методі всі роботи виконуються на кількох розташованих у технологічній послідовності спеціалізованих постах, сукупність яких створює потокову лінію. Переміщення автомобілів із поста на пост при потоковому методі ТО може бути примусовим (конвеєрами) і своїм ходом. Пости розташовують прямолінійно, що дає змогу застосовувати механічну тягу і забезпечує найкоротші шляхи переміщення автомобіля з поста на пост. Потокові лінії організовують окремо для кожного виду обслуговування, це зумовлено різним обсягом і характером робіт. Потоковий метод ТО потребує забезпечення однакового терміну перебування автомобіля на кожному посту, виконання певного обсягу робіт і сталої чисельності працюючих. Порушення виконання обсягу робіт хоча б на одному посту спричиняє простої на інших постах і порушує процес потокового виробництва. Тому організація обслуговування на потокових лініях потребує однотипності автомобілів і однакового обсягу обслуговування, що ускладнює в багатьох випадках їх використання, особливо при ТО-2, за якого обсяги робіт дуже різняться і виникає велика асинхронізація роботи постів.

Потоковий метод ТО ефективний, якщо добова або змінна програма обслуговування достатні для повного завантаження потокової лінії; точно додержується графік подачі автомобіля; чітко розподіляються операції ТО за виконавцями; роботи широко механізуються й автоматизуються; є належна матеріально-технічна база, резервні пости і «ковзні» виконавці; добре налагоджено постачання потокової лінії всіма потрібними деталями, матеріалами й інструментом. Потоковий метод дає змогу підвищувати культуру обслуговування, поліпшувати умови праці й техніку безпеки, підвищувати продуктивність праці та якість обслуговування, застосовувати високопродуктивне устаткування, засоби механізації та автоматизації, забезпечувати ритмічність виробничих процесів, краще використовувати виробничі площі.

Разом з ТО можна виконувати технологічно пов’язані з ним операції супровідного поточного ремонту малої трудомісткості (при ТО-1 до 5—7 люд.-хв, при ТО-2 — до 20—30 люд.-хв), що часто повторюються. Сумарна трудомісткість операцій супровідного поточного ремонту не має перевищувати 15—20% трудомісткості відповідного ТО.

Потоковий метод ТО як найбільш прогресивний застосовують на АТП при організації ЩО і ТО-1 і меншою мірою — ТО-2 [5, c.149−150].

Технічне обслуговування здійснюється на потокових лініях при добовій програмі ТО-1 не менш як 12−15 і для ТО-2 — 5−6 обслуговувань технічно сумісних автомобілів.

Раціональний метод ТО автомобілів визначають у конкретних умовах експлуатації по відношенню такту поста до ритму виробництва R.

Такт поста () чи лінії () — це фактичний час виконання технічного обслуговування на посту чи на потоковій лінії.

= (60 • t_то • С_то /)+t_п хв. (11).

де t_то — трудомісткість певного виду технічного обслуговування, люд-год.

С_то — доля постових робіт в ТО (С_що, С_то-1 = 1; С_то-2 = 0,8).

— кількість одночасно працюючих на посту, чол. (=1…3чол.).

t_п — час додаткових робіт, t_п = 2…3 хв.

Ритм виробництва ® — це частина робочого часу, яка припадає на одне із запланованих на зміну технічних обслуговувань.

R_то = 60 • t_зм^то • n_зм^то/ N_д^то хв. (12).

де t_зм^то — тривалість зміни роботи зон ТО, год.

n_зм^то — кількість робочих змін на добу.

N_д^то — добова кількість технічних обслуговувань певного виду Розрахунки такту та ритму для даного АТП наведені у таблиці:

Таблиця 13. Вибір методу технічного обслуговування автомобілів.

4.2 Визначення необхідної кількості робочих постів для технічного обслуговування і поточного ремонту автомобілів.

Для потокового методу технічного обслуговування автомобілів кількість робочих постів визначають шляхом множення кількості потокових ліній на кількість прийнятих робочих постів Z_то на одній потоковій лінії.

Кількість робочих постів ПР визначається за формулою:

Х_п^пр = (13).

де Т_пр — річна трудомісткість постових робіт з ПР автомобіля, люд-год. (18 699,9);

К_нн — коефіцієнт нерівномірності надходження автомобілів на пост (К_нн =1,2…1,5);

— число робочих днів на рік (365);

— кількість змін.

— тривалість змін роботи зони ПР (8).

— кількість робітників на посту ПР (1…3 чол.);

Таблиця 14. Розрахунок кількості робочих постів для ТО і ПР автомобілів.

— коефіцієнт використання робочого часу поста ПР (0,8…0,9);

Кількість постів ПР для даного АТП:

= = 3,5 =4.

Характерний одиничний метод ТО, бо роботи по ЩО, ТО-1, ТО-2 виконуються на універсальних постах.

Вводимо всі розрахунки щодо постів ЩО, ТО, ПР у таблицю:

Отже, передбачено проведення робіт ЩО на 1-му універсальному пості; ТО-1 проводимо також на 1-му універсальному пості (добова програма ТО-1 передбачає менше 5−6 обслуговувань);ТО-2 проходитимуть теж на 1-му універсальному пості, (добова програма ТО-2 передбачає менше 12−15 обслуговувань).

Поряд з робочими постами визначимо кількість місць очікування перед ТО і ПР. Вони призначені для підвищення ефективності використання робочих постів за рахунок скорочення часу пошуку автомобілів на території АТП та їхнього перегону, забезпечення можливості почати роботи відразу після постановки автомобіля на пост, особливо взимку. Кількість місць очікування приймається з розрахунку — 20% кількості робочих постів ТО і ПР:

(1+1+1+4) 0,2=70,2=1 робочий пост.

Кожен з універсальних постів має по одному місцю очікування.

4.3 Обґрунтування і вибір методу поточного ремонту автомобілів.

Ремонт — відновлення справності, працездатності рухомого складу або його складових частин.

Як відомо, розрізняють 2 методи ПР автомобілів:

— індивідуальний;

— агрегатний Дане АТП має 100 вантажних автомобілів ГАЗ — 3307, які працюють 365 днів на рік, потребує безперервного виробничого процесу, то краще роботи ПР здійснювати агрегатним методом — несправні агрегати, агрегати, що потребують капітального ремонту, замінюють справними, взятими з обмінного фонду АТП.

Поточний ремонт включає постові (розбірно-складальні) роботи та виробничо-цехові. Постові роботи виконують на універсальних постах — ремонт виконує одна бригада робітників, яка скомплектована виконавцями різних спеціальностей, вона має своє місце, універсальне обладнання, запас обігових агрегатів та деталей. Пости оснащені оглядовими канавами і обладнані підйомно-транспортними пристроями й інструментами. Перевагою такої організації є бригадна відповідальність за якість проведених робіт ПР.

Для забезпечення виробничо-цехових робіт у АТП створені допоміжні виробничі дільниці: агрегатна, слюсарно-механічна, ковальсько-ресорна, кузовна та ін. У них відповідно до їхнього призначення виконують ремонтно-відновні роботи агрегатів і механізмів автомобілів.

4.4 Обґрунтування організаційних форм побудови технологічного процесу обслуговування і поточного ремонту автомобілів.

Організація технологічного процесу — важливий елемент управління діяльністю АТП, без якого неможливе його ефективне функціонування.

виділяють 4 організаційні форми побудови технологічного процесу ТО і ПР. Це:

— типова;

— агрегатно-дільнична;

— комплексна;

— спеціалізована.

Врахувавши те, що дані вантажні автомобілі у кількості 100 шт. обслуговуються одиничним методом ТО та агрегатним методом ПР, ТО-2 автомобіль у середньому проходить на четверте ТО-1, то можна обрати операційно-постову форму організації ТО і ПР даного АТП.

Комплекс робіт певного виду ТО (в основному ТО-2), включаючи й ремонтні роботи, поділяють на частини (не більш як шість), які виконують послідовно у різні дні одного тижня на спеціалізованих, незалежних один від одного, робочих постах. Роботи тут ведуть у міжзмінний час з метою збільшення випуску автомобілів на лінію. На відміну від комплексної, за операційно-постової форми організації виробництва обслуговування здійснюється одиничним методом, що підтверджують розрахунки, виконані вище. Автомобілі на робочі пости надходять своїм ходом. Операційно-постова форма організації виробництва дає змогу спеціалізувати устаткування, механізувати виробничі процеси, підвищити продуктивність праці, поліпшити якість і культуру обслуговування та використання площ. Недоліки операційно-постової форми — у складній організації її здійснення, а також, у необхідності маневрування автомобілів при заїжджанні на пост і з'їжджанні з нього, що спричиняє непродуктивні втрати часу і загазованість виробничих приміщень відпрацьованими газами.

Рівень організації ТО і ПР істотно впливають на продуктивність рухомого складу та собівартість перевезень. Вияв недоліків допомагає намітити шляхи поліпшення роботи технічної служби АТП.

4.5 Визначення площ виробничих приміщень підприємств.

Площа приміщень характеризує організацію усього виробничого процесу АТП. Правильно розрахована площа забезпечує раціональне використання обладнання та правильну організацію роботи самого підрозділу.

Площі основних і допоміжних приміщень мають бути компактними, але достатніми для забезпечення нормальних умов. Існує кілька методів визначення площ. Методи розрахунку приймаються в залежності від особливостей компонування дільниць, також від методу організації роботи на зонах — потокова лінія або універсальний пост.

Площа зон зберігання, ТО, ПР визначають за формулою:

(14).

де х — кількість постів ТО, ПР або місць для зберігання автомобілів;

f — площа горизонтальної проекції автомобілів, м²;

К — коефіцієнт щільності розставлення автомобілів (К=4,5 для постів, К=2,5.

для місць відкритого зберігання автомобілів).

Таблиця 15 Розрахунок площ виробничих і допоміжних приміщень, кв. м.

Площі складських приміщень визначаються за площею, яку займаються складське устаткування, проходи і проїзди, а також за масою матеріалу, що припадає на одиницю площі.

F_скл. можна визначити за формулою:

F_скл. = 10^-6 • L_p • A_об. • f • К₁ • К₂ • К₃ • К₄ (15).

де L_p — середньорічний пробіг автомобіля (4197,5 тис. км.);

A_об — облікова кількість автомобілів (100 шт.);

f — питома площа на 1млн. км пробігу автомобіля (17,3 м²);

К₁ — коефіцієнт який враховує кількість технологічно сумісного рухомого складу (К₁=1,2);

К₂ — коефіцієнт який враховує тип рухомого складу (К₂=0,8);

К₃ — коефіцієнт який враховує висоту складування (К₃=1,35);

К₄ — коефіцієнт який враховує категорію умов експлуатації (К₄=1,05);

F_скл. = 10^-6 • 4197,5 • 100 • 17,3 • 1,2 • 0,8 • 1,35 • 1,05 = 99 м².

Площі технічних приміщень даного АТП вказані в таблиці 16:

Таблиця 16 Площі технічних приміщень, кв. м.

Площі санітарно-побутових, адміністративно-громадянських приміщень визначаються за формулою:

(16).

де — - відсоток приміщень, що одночасно використовуються;

— пропускна здатність одиниці устаткування або площі (для аміністративно-громадянських приміщень =1);

f_р — санітарна норма площі на одного виконавця;

Р — кількість виконавців робіт, які використовують це приміщення;

м².

м².

Площі громадських приміщень даного АТП вказані в таблиці 17:

Таблиця 17 Площі громадських приміщень, кв. м.

5. Організація зберігання автомобілів.

Правильно обраний спосіб зберігання автомобілів забезпечує утримання їх у технічно справному стані на території АТП у міжзмінний період та на час вилучення із експлуатації. Є 2 види зберігання автомобілів: короткочасне та тривале (консервація) зберігання автомобілів.

Типовим і характерним для АТП є короткочасне зберігання автомобілів у міжзмінний час. Мета цього зберігання — зберегти справність та працездатність автомобілів, не допустити руйнування їхніх деталей.

Поширені такі два способи короткочасного зберігання автомобілів: у закритих приміщеннях (опалювальних та неопалювальних) та на відкритих майданчиках (з підігрівом, без підігріву, під навісами). Зберігання автомобілів у опалювальних приміщеннях у холодну пору року, на відміну від неопалювальних, повністю захищає їх від будь-яких дій (холоду, снігу, дощу, вітру, пилу, сонячної радіації), але не кожне АТП по різним причинам не може забезпечити саме таке зберігання.

Із всього вище сказаного, можна зазначити, що на цьому АТП краще зберігати автомобілі на відкритих майданчиках, оскільки їхня кількість досить значна та необхідно здійснювати безперервний виробничий процес. Також потрібно обладнати ділянку системою підігріву — паровою, призначеною для легшого пуску двигунів у холодний період. Вона функціонує за рахунок циркуляції води температурою близько 90⁰С.

Це призведе до систематичності та злагодженості виробничого процесу АТП, забезпечити раціональне використання рухомого складу, що позитивно вплине на діяльність АТП.

6. Організація зберігання технічного майна.

Технічне майно АТП — це агрегати, запасні частини, акумуляторні батареї, шини, гумові вироби, матеріали, металеві вироби, які зберігаються на складах АТП. За конструкцією виділяємо наступні типи складів: відкриті - метал, вугілля, лісоматеріали; напіввідкриті - труби, пиломатеріали; закриті - запчастини, агрегати; спеціальні - склади палива, мастильних матеріалів.

Вони повинні забезпечувати зручність приймання та підготовки його до зберігання, надійне збереження і швидкість видачі, пожежну безпеку.

Запасні частини й агрегати складають 40−60%, матеріали — 10−12%, шини — 8−15%, паливо — 4−8%, інструменти, спецодяг — 15−28% загальної вартості запасів підприємства.

Запасні частини та матеріали зберігають у закритих складах на багатоярусних стелажах або в шафах, агрегати — на стелажах або встановлюють на дерев’яному настилі підлоги, метали — у прудках на багатоярусних стелажах у горизонтальному положенні, листові метали — у вертикальному положенні, легкозаймисті матеріали та кислоти — у вогнестійкому приміщенні, яке ізольоване від основних.

Для прискорення отримання необхідних матеріалів та деталей створюють проміжні склади (20% від основних).

Склади запасних частин і матеріалів розміщуються поблизу зони ТО і ремонту рухомого складу.

Закриті склади організовують в опалювальних будівлях. Вибираючи місце для технічного майна, враховується, що на нижній полиці стелажів укладаються важкі і важкопересувні деталі, а на верхні - легкі. До полиць стелажів прикріплюються ярлики з назвами майна. Майно, що зберігається в тарі (ящиках), укладається у штабелі на дерев’яних підставках завтовшки 20−25 см. Висота таких штабелів залежить від висоти приміщення, роду майна та міцності упаковки. Між штабелями створюються проходи завширшки 1 м для огляду, маркування, укладання, видачі майна, а також вентиляції. На кожному ящику прикріплюються ярлики, на яких зазначається назва і кількість майна.

В усіх складських приміщеннях заборонене зберігання технічного майна купою або зберігання разом різних за технічним станом категорії майна. Усе воно підлягає точному обліку. На кожен його вид у складі заводиться облікова картка, у якій записується надходження і витрати матеріалу, виводяться залишки. За цими даними регулюється надходження на склади нового технічного майна.

Під час зберігання майна з нього періодично видаляється пил, бруд, волога, провітрюється та просушується, а уражені корозією та цвіллю обробляються, захисне покриття відновлюється змащуванням або підфарбовуванням. Виходячи з цього, маємо наступні нормативи зберігання технічного майна:

Зберігання палива та мастильних матеріалів Рідке автомобільне паливо зберігається у спеціальних підземних складах, у резервуарах різної місткості. Склади палива обладнані засобами пожежегасіння, розміщені на ізольованій огородженій території і оснащенні обладнанням для заправки автобуса паливом.

Мастильні матеріали зберігаються у спеціальних сховищах, де рідкі оливи тримаються у цистернах, а консистентні мастильні матеріали — у металевих бочках з кришками. Склади мастильних матеріалів розташовані у підвальних приміщеннях під постами ТО автобусів.

Зберігання запасних частин, агрегатів, матеріалів Запасні частини, агрегати, прилади й електроустаткування зберігаються у закритих опалювальних складах на багатоярусних стелажах, розташованих за агрегатною системою для зручності знаходження. Температура повітря не нижче 5⁰С за відносної вологості 40−75%.

Для упакування використовуються картонні коробки, спеціальна металева, комбінована, дерев’яна тара, полімерні матеріали.

Фарби та лаки зберігаються в неопалювальних приміщеннях у справному герметичному упакуванні з доброю вентиляцією, захищеними від прямої дії сонячних променів.

Балони з киснем знаходяться у вертикальному положенні на дерев’яних пірамідах. Приміщення для їх зберігання обладнане витяжними трубами, ізольоване та віддалене не менш, ніж на 100 м від ін. будівель.

Кольорові метали зберігаються на стелажах роздільно, щоб уникнути хімічної взаємодії між ними.

Зберігання шин та гумотехнічних виробів Зберігаються в окремому сухому приміщенні, захищеному від сонячної радіації. При зберіганні шин допустиме коливання повітря у межах -30⁰С — 35⁰С і відносній вологості 50−80%.